АРКАС Микола (* 07. 01 (26. 12). 1853, м. Миколаїв (нині — центр однойм. обл.) — † 26. 03. 1909, там само) — історик, композитор, громадсько-культ. діяч. Рід Аркасів по батьківській лінії мав грец. коріння. Мати, Софія Аркас (уроджена Богданович), походить з укр. козацького роду, добре знала укр. мову, нар. звичаї та фольклор.
Серед. освіту здобув в уч-щі правознавства у Петербурзі та Одес. приват. г-зії Стародубцева. На формування світогляду А. М. мали вплив викладачі г-зії: композитор П. Ніщинський та історик Л. Смоленський. У 1870—75 навч. на фізико-матем. ф-ті Новорос. унту в Одесі. Ост. рік навчання вів щоденник укр. мовою, який є джерелом тогочас. історії Пд. України. Текст щоденника також свідчить, що А. М. зазнав впливу укр. театрального середовища, зокрема чл. трупи М. Кропивницького, співав у хорі театру. Листувався з М. Кропивницьким, Г. Хоткевичем, Б. Грінченком, Є. Чикаленком та ін.
1875—81 А. М. служив у морському відомстві у Миколаєві. Виконував важливі доручення у Галаці та Стамбулі. Після закінчення мореплавної служби у 1881—95 став мировим суддею у Херсоні. 1901—08 очолював Миколаїв. яхт-клуб. У вільний від служби час А. М. записував нар. мелодії. В анкеті А. М. визначив свій світогляд як „демократично-національний“. За свідченнями старожилів зі с. Христофорівки (одного з маєтків Аркасів), вечорами влаштовував читання „Кобзаря“ Т. Шевченка для селян, розповідав про історію та звичаї Запорізької Січі. 1907 заснував та очолив т-во „Просвіта“ у Миколаєві. Під час відкриття цього Т-ва у своїй промові А. М., нагадуючи про антиукр. заходи рос. влади, зазначив, що укр. діячі перенесли свою працю до другої столиці України — Львова, де діє НТШ,— „попереду маленьке, а нині розвинене до Академічної програми, з яким рахуються європейські наукові інституції“. Розробив лекційний курс з укр. історії та культури, який читався перед театральними виставами, відповідно до різних дат і тематики. Власним коштом відкрив 1907 україномов. 4-річну школу у с. Богданівці, фінансово підтримував видання укр. преси, різні заходи Є. Чикаленка: разом із ним та М. Грушевським фінансово підтримав „Український християнський інтернат для студіюючої молоді“ (згодом — Академічний дім у Львові), засн. 1907 з ініціативи НТШ.
Осн. наук. зацікав.— музика, пісенний фольклор та історія України. Про інтерес А. М. до історії, бажання якомога глибше її опанувати, свідчить те, що він зібрав велику на той час істор. б-ку (налічувала прибл. 4 тис. кн.). Творчий доробок А. М. становлять солоспіви, вокальні ансамблі та обробки нар. пісень (бл. 80). Найвидатнішим муз. твором А. М. є опера „Катерина“ за поемою Т. Шевченка. Цей твір започаткував оперну шевченкіану і став першою укр. ліричною народнопобутовою оперою. „Катерина“ з великим успіхом пройшла у виконанні трупи М. Кропивниць кого у Москві 1899, а згодом — у Мінську, Вільнюсі, Києві (лібрето опери зберігається у фондах ІЛ НАН України, а програми та афіші вистави цієї опери та оперети „Місяць і зорі“ на муз. А. М., поставлених у Києві, Львові, Миколаєві та Одесі (1900—57),— в ЦДАМЛМ України).
Гол. внеском А. М. у дослідження укр. історії та культури є праця „Історія України-Русі“, над якою він працював 1902—06. Спочатку планував написати в 1—2-х примір. підручник, згодом розширив його осн. положення з укр. історії в найдоступнішій формі, для широкого загалу українців видав об’ємну книжку, зазначаючи: „Я певен, що вона не одному землякові одкриє очі і наведе на думку і дасть зрозуміти: хто він є і чиїх батьків ми діти, з’ясує несвідомому суспільству правду про наше історичне становище поміж іншими народами, а цього з мене досить“. Рукоп. „Короткої ілюстрованої історії України-Русі“ (різні варіанти), а також перелік нар. пісень, записаних А. М. у різ них місцевостях України (1890), зберігаються в ЦДАМЛМ України; вірші А. М.— у фонді НТШ ЦДІА України у Львові.
Важливу роль у вид. цієї праці А. М. відіграв її ред. та видавець В. Доманицький. „Історія України-Русі“ (вийшла 1908 в С.Петербурзі 7-тис. накладом і розійшлася протягом 7 місяців) на той час була першою україномов. працею з історії України, що знайшла широкий резонанс в укр. та зарубіжному сусп-ві. Історію України А. М. поділив на 9 періодів, відповідно до еволюції політ. підпорядкування укр. земель. У ній уперше А. М. виділив найважливіші дати та імена істор. осіб, причини і наслідки тих чи ін. подій. У книзі перелічуються не лише посадові особи козацького війська і Генеральна старшина, а й суди всіх категорій, подано коротку характеристику станів (шляхти, селян, міщан, духовенства, козаків) для кожного періоду. Найважливіші док-ти А. М. передав не цитатами, а переказом живою, нар. мовою.
Після виходу 1-го вид. А. М. та В. Доманицький розпочали роботу над 2-гим, яке вирішили підписати прізвищами двох авторів (деякі історіографи вважали саме В. Доманицького гол. автором і 1го вид., наголошуючи на тому, що він суттєво виправив численні помилки, які були у рукоп. А. М.). У передмові до 2-го вид. А. М. писав: „Діди-прадіди наші зберегли та нам передали незлічимий скарб: не тільки землю й те, що в ній та на ній, а й мову, пісні, звичаї — все те, що ми звемо нашим рідним та що відрізняє нас від інших людей [...] кажучи по письменному — передали нам свою рідну культуру“. У 2му вид. був запропонований ін. варіант періодизації історії України: початковий, самостійно-держ. (до 1340), литовсько-польс. (1340—1654), польсько-моск. (1663—1787), російсько-австрій. Однак А. М. через смерть не встиг завершити роботу над 2-гим вид. 1910 помер і В. Доманицький. Лише стараннями вдови А. М. та його послідовників 1912 у Кракові вийшло 2-ге вид. „Історії України-Русі“. Праця А. М. неодноразово перевидавалася в Україні до поч. 1920-х рр., а пізніше — в укр. діаспорі. 1990-х рр. здійснені численні перевид. Автентичний, без купюр текст праці А. М. перевид. лише нещодавно.
А. М. активно листувався з чл. НТШ наприкін. ХІХ — на поч. ХХ ст., що було незаперечним чинником впливу на формування його світогляду, стимулювало загально громадсько-культ. діяльність. Як голова миколаївської „Просвіти“, А. М. листувався з лідером одес. „Просвіти“, чл. НТШ М. Комаровим, підтримував контакти і з Б. Грінченком. 1902 М. Грушевський надіслав А. М. листа з проханням пожертвувати гроші на студент. їдальню у Львів. ун-ті (лист зберігається у ЦДАМЛМ України у Києві). У відповідь А. М. надіслав 500 крб. (ідеться про фундацію Народного дому). Напевно, перший найпомітніший контакт А. М. зі зх.укр. чл. НТШ відбувся 1903 під час відкриття у Полтаві пам’ятника І. Котляревському, де А. М. познайомився з наддніпрян. чл. НТШ С. Єфремовим та ін. На засіданні миколаїв. „Просвіти“ 1907 А. М. виголосив програму розвитку укр. нац. руху, солідаризувавшись з ідеєю зх.укр. земель як укр. П’ємонту. Зазначив, що „у Львові діячі з Наддніпрянської України заснували НТШ, що нині розвинене до академічної програми і зараз займає почесне становище між визначними європейськими науковими інститутами“. Крім того, А. М. листувався з почес. чл. НТШ М. Лисенком (лист від 09. 03. 1904 про оперу „Катерина“ і від 27. 05. 1904 про відкриття ним Музично-драм. школи в Києві) і М. Садовським (про перегляд Є. Чикаленком опери А. М.), а також із почес. чл. НТШ І. Франком (1906) та Лесею Українкою (1908).
Під час роботи над „Історією України-Русі“ А. М. активізував контакти з чл. НТШ. Так, 1905 він надіслав листа О. Левицькому з проханням подати йому справжній портрет гетьмана І. Мазепи. Писав до В. Гнатюка, О. Барвінського, М. Грушевського та ін. Свою працю А. М. планував видати в Одесі, з приводу чого листувався з М. Комаровим. Важливі посередницькі фінансові функції у процесі редагування книги В. Доманицьким виконував О. Лотоцький. Вид. цікавився В. Липинський, який робив правки книжки, відповідно і редагував. Багато книжок, із якими А. М. працював під час підгот. вид., отримував із Книгарні НТШ. За словами Б. Барвінського, праця А. М. розповсюджувалась у Галичині через книгарню Т-ва. Найбільший вплив на істор. погляди А. М. мали В. Антонович, Д. Яворницький та М. Грушевський. У передмові А. М. зазначав, що родоводи та карти взяв переважно з відомих істор. праць М. Грушевського.
„Історію України-Русі“ А. М. рецензували Д. Дорошенко, С. Томашівський, Б. Барвінський, В. Липинський, М. Грушевський та Г. Житецький. Деякі чл. НТШ пізніше засвідчували велику популярність та розповсюдження праці А. М., зазначаючи часто коректурні, фактичні та концептуальні його недогляди (О. Лотоцький, В. Біднов). Найбільш прихильними були рец. Д. Дорошенка (згодом у 1923 і 1932), С. Томашівського та Б. Барвінського. Зокрема Д. Дорошенко відзначав важливу роль А. М. у процесі укр. нац. відродження. Глибокі та докладні зауваження висловили В. Липинський та М. Грушевський (рец. з’явились у ЛНВ, хоча В. Липинський планував розмістити свою статтю у „Записках НТШ“). Однак, якщо В. Липинський був стриманим у критиці, то М. Грушевський нищівним: „...тої ідеології, яка була би нам бажана, того висвітлення історії України, в якім ми його бачимо,— в книзі Аркаса нема“, „д. Аркас цілу стару Україну перебрав на „московський кшталт“. Критика М. Грушевського викликала великий резонанс серед укр. громади, призвела до погіршення його взаємин із багатьма провідниками укр. нац. руху, а заодно поглибила душевну кризу А. М. та В. Доманицького. Більшість сучасників, а вслід за ними й новітніх дослідників не цілком із цим погоджувалася. Великий резонанс від „Історії України-Русі“ А. М., безумовно, сприяв розвитку укр. культури, пожвавленню контактів між Галичиною та Наддніпрянщиною. Заслуги А. М. в укр. нац. русі були відзначені у численних статтях, повідомленнях, а пізніше в некрологах. У „Записках НТШ“ опубл. огляд більшости цих некрологів. Про співробітництво А. М. та В. Доманицького згадано у некрологах авторства В. Дорошенка в „Записках НТШ“.
Б. Лепкий та В. Липинський ще за життя А. М. захопилися справою 2-го вид. його „Історії України-Русі“. До того ж Б. Лепкий упоряд. біографію А. М. Під час ред. та підгот. 2-го вид. вчені надали текстові відчутного державницького спрямування, істотно змінили фактаж та структуру книжки. 2-ге вид. було менш поширене в Україні, ніж в еміґрації та діаспорі. Як і 1-ше, в Зх. Україні розповсюджувалося через книгарню НТШ. Значну частину накладу 1914 було спалено під час відступу рос. військ. В. Біднов у короткому історіографічно-бібліограф. огляді історії України зазначав, що „ні одна українська книжка, крім „Кобзаря“, не мала такого успіху, який випав на долю труда М. Аркаса [...] Автор цих рядків був свідком того, як книжка Аркаса поширювалася серед робітництва та селянства Катеринославщини, роблячи скрізь надзвичайно велике враження на своїх читачів і пробуджуючи в них національну свідомість. Автор її безумовно зробив велику послугу нашому національному рухові; наукові та художні хиби не заважали їй робити вплив на ті кола, серед котрих книга розповсюджувалась. Досвід наших днів дає нам яскраві докази того, що не науковість захоплює громадянство, а щось інше, протилежне першій“. Н. Полонська-Василенко у своїй „Історії України“ включає працю А. М. до списку л-ри з історії поч. козаччини.
Пр.: Катерина. Опера. Клавір. СПб., 1897; Історія України-Русі. СПб., 1908 (перевид.: СПб., 1918; К., 1990; Одеса, 1994); Історія України-Русі / Інше вид. Краків, 1912 (перевид.: Берлін, 1922; Вінніпег, 1967); На смерть лейтенанта Шмідта [1906] // Життя і революція, 1926, № 1, с. 10—20.
Арх. дж.: ДАЛО, ф. 216, оп. 1, спр. 521, арк. 1—5; ф. 230, оп. 3, спр. 7, арк. 1—6; ф. 240, оп. 1, спр. 52, арк. 10—12; ф. 468, оп. 1, спр. 2, 4, 6—9, 14, 18, 20—21, 23, 27, арк. 5—5 зв.; ІЛ НАН України, від. рукопис. фондів і текстології, ф. 2, спр. 1603, арк. 1—6; ф. 3, спр. 5052, арк. 1; ф. 47, спр. 1046, арк. 1—35; ф. 62, спр. 190, арк. 1—4; ф. 70, спр. 434, арк. 1—20; ЛННБ України, від. рукоп., ф. 34 (В. Гнатюк), спр. 193, арк. 2; ЦДАМЛМ України, ф. 323, оп. 1, спр. 38, 77 док., 1264 арк. (1890—1965); ЦДІА України у Львові, ф. 309, оп. 1, спр. 217, арк. 29; спр. 1055, арк. 1—10; спр. 2264, арк. 10—10 зв., 11; ф. 368, спр. 154, арк. 15—19; ф. 514, оп. 1, спр. 194, арк. 15—20.
Літ.: Липинський В. Історія України Миколи Аркаса // ЛНВ, 1908, № 8, с. 307; Дорошенко В. Борис Грінченко — Василь Доманицький. Посмертні згадки // Записки НТШ. Львів, 1910, т. XCVI, кн. IV, с. 146—50; [б. а. Рец. на:] Микола Аркас // Рада, 1909, ч. 61 // Там само, c. 236; [б. а. Рец. на:] Доманицький В. Памяти Миколи Аркаса // Рада, ч. 66 // Там само, c. 236; [б. а. Рец. на:] М. Аркас (некрольоґ) // Укр[аїнська] хата, 1909, ч. 2, с. 88—90 // Там само, c. 236; Кауфман Л. С. М. М. Аркас. К., 1958; Березовська Т. Про рід Аркасів // Слово і час, 1993, № 8, с. 66—68; її ж. Рід Аркасів: просопографічний портрет на історичному тлі доби / Автореф. дис. ... канд. істор. наук. Одеса, 2003; Сарбей В. З недрукованої спадщини Миколи Аркаса // КС, 1994, № 1, с. 35—39; Ульяновський В. Українська справа Миколи Аркаса і В’ячеслава Липинського (Штрихи до проблеми ролі перших і других осіб в розвитку національної думки) // Липинський В. Історично-політологічна спадщина і сучасна Україна. К.; Філадельфія, 1994, с. 161—70; його ж. Микола Аркас, „Історія України-Русі“ і Михайло Грушевський // Історія, історіософія, джерелознавство: Істор. збірник. К., 1996, с. 161—220; Гирич І. Ще до проблеми „Аркас і Грушевський“ // Там само, с. 221—30; Крючков Ю. С. Н. Н. Аркас // Крючков Ю. С. История Николаева. Николаев, 1996, с. 125—26; Пироженко Л. Автори перших популярних книг з історії України та їх творчий доробок (кін. ХІХ ст.— 20і рр. ХХ ст.). Част. ІV: М. М. Аркас // Історія в школі, 1999, № 4, с. 16—19; Ковалева О. Ф., Чистов В. П. Аркас Николай Николаевич (1852—1909) // Ковалева О. Ф., Чистов В. П. Очерки истории культуры Южного Прибужья. Кн. 3: Музыкальная и художественная культура. Градостроительство. Музеи и памятники. Печать. Николаев, 2002, с. 40—48; Шкварець В. П. Аркас М. М. (1853—1909) // Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження. Матеріали. IV Миколаївська обл. краєзнавча конференція. Миколаїв, 2002, с. 12—13; Андріяш В. І. Внесок М. М. Аркаса у розвиток суспільно-політичної думки України / Автореф. дис. ... канд. політ. наук. Миколаїв, 2004, 20 с.; Лисенко М. В. Листи. К., 2004, с. 381—82, 384; Universitas Libera Ucrainensis: 1921—2006 / Упоряд. М. Шафовал, Р. Яремко. Мюнхен, 2006, с. 188; „Історія України-Русі“ у листуванні М. Аркаса з В. Доманицьким. 1906—1909 роки / Упоряд., вступ та коментарі І. Старовойтенко. К., 2009.
Олександр Музичко