БЕЛЗ — місто Сокальського р-ну Львів. обл., одне з найдавніших в Україні. У Х ст. входило до складу Червенських городів, які 981 кн. Володимир Святославович приєднав до Києво-Рус. держави: „Ид§ Володимиръ · к Л?хомъ · и за? грады ихъ · Пєремышль · Червенъ · и ины городы · иж§ суть и до с§го дн*§ подъ · Рус^сью“. Б. уперше згадується у ПВЛ під 1030: „В л±т^??· #s* · ф* · л*и · [6538 (1030)] µрославъ вз? Белзъ“. Літописець не повідомляє, у кого кн. Ярослав Мудрий відібрав город. Більшість істориків сходиться на тому, що Б. був захоплений під час інтервенції на Русь польс. короля Болеслава Хороброго 1018. Водночас С. Томашівський припускав, що київ. князь відібрав Прикарпаття і Б. не у Болеслава, а в його союзника Іштвана (Стефана) угор., який посадив на захоплених землях свого сина Емерика (Імріха). Гільдесґаймська хроніка повідомляє про смерть Емерика на полюванні 1031 і називає його рус. князем — dux Ruzzorum. Не виключено, що саме його несподівана смерть дала можливість Ярославові того ж року звільнити й утримувані Польщею від 1018 Червенські гради.
У 1170—1462 Б. був столицею удільного Белзького князівства. Ост. самостійним його володарем у 1455—62 був кн. мазовецької династії Земовит Владиславович. З Б. пов’язана рання історія вшанування чудотвор. ікони (пізніше — Ченстоховської Божої Матери), яку 1377 вивіз до Львова Владислав ІІ Опольчик. Зі Львова ікона потрапила до Ченстохови, де й отримала сучас. назву. 1462 окр. Белзьке князівство було ліквідоване і перетворилося на центр Белзького воєв. Польщі. Упродовж тисячолітньої історії Б. був „Аріянська вежа“ (каплиця Снопковських). Белз, 1606також повітовим центром Австрії (Австро-Угорщини), мком Сокальського пов. ІІ Речі Посполитої та центром Забузького р-ну у рад. Україні. 1962 Забузький р-н приєднано до Сокальського р-ну Львів. обл.
Найстарша част. Б.— „Замочок“ (давній княжий город Б.) — розташовується на мисовому пагорбі у місці, де зливаються річки Солокія і Річиця. Історики архітектури виділяють кілька етапів розвитку розпланувальної структури міста: 1) від заснування до 1377 — княже місто; 2) 1377—1509 — перший локаційний період; 3) 1509—1620 — другий локаційний період; 4) 1620—1772 — період стагнації; 5) 1772—1914 — місто під владою Габсбурґів; 6) від 1914, коли місто було майже зруйноване на поч. Першої світ. війни. Б. неодноразово змінював держ. підпорядкування, аж до сьогодення у складі незалежної України.
Б. приваблює багатьма пам’ятками архітектури, серед яких і дерев’яна церква Параскеви П’ятниці поч. XVIII ст. (у джерелах згадується ще з XV ст.). Первісний вигляд двоверхої, первісно тридольної і тризрубної церкви з рівноширокими вівтарем та бабинцем і більшою центр. дільницею було змінено у ХІХ ст. збільшенням бабинця. 1979, в часі реставраційних робіт, бабинець ХІХ ст. розібрали і церква стала дводольною й двозрубною у плані. До пам’яток держ. значення належать також ансамбль монастиря домініканок із костелом св. Миколи серед. XVII ст. та корпусами келій із 1743. Унікальною пам’яткою є т. зв. Аріянська вежа 1606 — первісно каплиця, яка пізніше використовувалася як міський архів. Архітектур. образ Б. формувався і під впливом юдейської мист. спадщини. З поч. ХІХ ст. Б. став резиденцією однієї з найвпливовіших хасидських династій Галичини. 1843 збудована белзька Велика синагога (зруйнована нацистами).
В архітектурі та плануванні Б. відобразилися його складна істор. доля та багатонац. уклад міської громади. До серед. ХІХ ст. більшість населення становили українці (русини). За оцінками В. Кубійовича, євреїв та поляків було бл. 20 % населення. 1910 у Б. вже було 3625 євреїв (60 % населення), 1 600 українців і 900 поляків. Суттєві зміни нац. складу міста відбулися у період Другої світ. війни. Майже все єврей. населення Б. покинуло місто разом із частинами Червоної армії чи було знищене німцями. По війні, коли Б. увійшов до складу Польщі, звідти 1947 виселено все укр. населення. А вже 1951, за радянсько-польс. угодою стосовно обміну прикордонних територій, Б. увійшов до складу УРСР і з міста було виселено всіх поляків.
Істор. минуле Б. привертало увагу науковців від першої пол. ХІХ ст. Задовго до того місто приваблювало мандрівників та літераторів. Відомі нотатки зі щоденника франц. мандрівника Жільбера де Лянуа, який під 1421 описував своє перебування у Б. Під 1588 згадує місто у своєму щоденнику й австрій. посол до запорізьких козаків Еріх Лясота. Рус. латиномов. поет другої пол. XVI ст. С. Кльонович присвятив рядки Б. у поемі „Роксоланія“. У ХІХ ст. Б. досліджували в істор. розвідках Ф. Сярчинський, В. Чернецький, Ф. Папе та В. Площанський. У ХХ ст. вийшла монографія Т. Коструби про Б. Археол. дослідження Б. започ. у 1930-х рр. Я. Пастернак. Історію Б. у польс. архівах вивчав А. Янечек.
Значна роль у вивченні істор. та архітектур. спадщини Б. належить НТШ. Присвячені Б. археол., істор. та архітектур. розвідки представлені в „Записках НТШ“. Варто відзначити істор. дослідження Л. Чачковського, численні згадки про Б. у працях М. Грушевського, М. Кордуби, І. Крип’якевича та ін., на сучас. етапі — археол. дослідження В. Петегирича та О. Лазурка, історико-архітектур. опрацювання М. Бевза, О. Бойко, В. Петрика, О. Рибчинського, В. Слободяна та ін. Праці чл. НТШ та їхні проектні розробки стали підставою для створення Держ. історико-культ. заповідника в Б., вчені НТШ беруть участь і у формуванні спеціалізованого наук. зб. заповідника „Белз і Белзька земля“, друкуються в ін. профільних виданнях, у яких висвітлюються ост. досягнення археологів, істориків, архітекторів та мистецтвознавців у вивченні давнього Б.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13. 12. 2001 № 1678 комплекс пам’яток Б. оголошено Держ. історико-культ. заповідником із віднесенням до сфери управління Львів. облдержадміністрації. Розпорядженням Кабінету Міністрів від 07. 07. 2005 № 235-р затверджено заходи з підгот. та відзначення 1000-річчя заснування Б. Розпорядженням Кабінету Міністрів України 24. 06. 2006 № 356-р цілісний майновий комплекс ДІКЗ у Б. передано до сфери управління Мінреґіонбуду.
Літ.: Siarczyn?ski F. Dzieje niegdy? ksi?stwa Be?zkiego i miasta Be?za // Czasopismo naukowe ksi?gozbioru Ossolinskich, 1820, zesz. 3, s. 14—32; Lelewel J. Gilbert de Lannoy i jego podr??e. Pozna?, 1844, s. 65; Papee F. Zabytki przesz?o?ci miasta Be?za // Przewodnik Naukowу i Literacki. Lw?w, 1884, 19 s.; Площанський В. М. Белз в Галиціи. Земля и город по данным из области истории, топографии и пр. // Прикарпатская Русь. Приложение к „Слову“. Львов, 1885, ч. 2, с. 1—29; Чернецький В. Звістки о старовиннім місті Белзі // Діло (Львів), 1893, № 35, 37—38, 44, 49—50; його ж. В доповнення до монографії міста Белза // Там само, № 198; Томашівський С. Дев’ятьсот літ тому (1030—1930). З приводу ювилею міста Белза // Нова зоря (Львів), 1930, р. 5, ч. 1 (301), с. 10—12; його ж. Перемисько-руський князь, якого ми досі не знали // Там само, ч. 29 (329), с. 9—10; його ж. Св. Емерик в леґенді й історії // Там само, ч. 40 (340), с. 6—7; Чачковський Л. Княжий Белз // Записки НТШ. Праці Історично-філос. секції. Львів, 1937, т. CLIV, с. 15—31; Пастернак Я. Археологія України. Торонто, 1961, с. 647—53; Ипатьевская летопись // ПСРЛ. М., 1962, стлб. 69, 137; Лясота Еріх зі Стеблева. Щоденник // Жовтень (Львів), 1984, № 10, с. 97—110; Кльонович С. Ф. Роксоланія. К., 1987, 94 с.; Коструба Т. Белз і Белзька земля. Від найдавніших часів до 1772 р. Н.-Й.; Торонто, 1989, 165 с.; Janeczek A. Osadnictwo pogranicza polsko-ruskiego. Wojew?dztwo Be?skie od schy?ku do pocz?tku XVII w. Warszawa, 1993, 386 s.; Бевз М. Студії архітектурно-містобудівельного розвитку міста Белза ХІ—ХХ ст. // Вісник Інституту „Укрзахідпроектреставрація“. Львів, 2002, ч. 12, с. 30—67; Карпинець І. Белз і Белжчина під Австрією (1772—1918). Львів, 2003, 134 с.; Бойко О. Гебреї Белза та історія постання синагог // Белз і Белзька земля. Белз, 2004, вип. І, с. 99—110; Петегирич В. Про час виникнення Белза // Там само, с. 18—23; Слободян В. Українські храми Белза // Там само, с. 89—98; його ж. Історія Белзьких костелів // Там само, 2006, вип. ІІ, с. 176—85; Бойко О., Слободян В. Розвиток та формування містобудівної структури Белза // Записки НТШ. Львів, 2005, т. CCXLIX, с. 310—26; Рибчинський О. Архітектурний розвиток ратуш Белза // Там само, с. 186—89; Лазурко О. Археологічні дослідження на території Белзького заповідника // Археологічні дослідження Львівського університету. Львів, 2006, вип. 9, с. 269—75; його ж. Датування церкви Параскеви в Белзі за матеріалами археологічних досліджень // МДАПВ. Львів, 2007, вип. 11, с. 287—94.
Юрій Диба