ВЕНЕЛІН Юрій (Георгій, справжнє прізв. Гуца) (* 23. 04. 1802, с. Велика Тибава Березького комітату (нині — с. Тибава Свалявського р-ну Закарпат. обл.) — † 26. 03. 1839, м. Москва, Росія. Похований на цвинтарі Данилівського монастиря) — історик, філолог, етнограф та фольклорист.
Н. у священицькій родині. Навч. в Ужгород. г-зії, пізніше — в Ужгород. гр.катол. духовній семінарії. 1821 вивчав філософію у Сатмарському єпископ. ліцеї (м. Сату-Маре, Румунія). 1822 вступив на філос. ф-т Львів. ун-ту, де вивчав історію. З гімназійних років виявляв зацікав. Росією. Влітку 1825 В. Ю. з братом прибув до Москви, де з ініціативи І. Орлая та з допомогою П. Лодія вступив на мед. ф-т Моск. унту (навч. з 13. 10. 1825 по 15. 06. 1829). Незадовго до отримання диплому В. Ю. дебютував як історик статтею про книжку І. Яковенка (1828). 1829 з ініціативи та коштом М. Погодіна вийшов 1-й т. пр. В. Ю. „Древние и нынешние болгары“. Твір був важливим для болгар. історії, оскільки до того часу в Європі мало знали про болгар, хоча невдовзі ця праця зазнала серйозної критики (В. Ю. намагався довести слов’ян. коріння болгар). Після виходу цієї праці В. Ю. домігся від РАН відрядження у Болгарію (з черв. по серп. 1830). Метою поїздки були пошук пам’яток старовинної болгар. л-ри, особливо літописів і хронік; вивчення болгар. мови (щоб укласти її граматику та словник); вивчення та збір фолькл. творів, а також збирання відомостей про Кирила і Мефодія тощо. Пізніше В. Ю. працював у митрополичій б-ці у Бухаресті, згодом у Кишиневі студіював албан. мову. У листоп. 1831 В. Ю. повернувся до Москви і до 1833 впоряд. стародавні „дако-слов’янські та волохо-болгарські“ грамоти, готував граматику болгар. мови. Праця В. Ю. над граматикою була піонерською і справила великий вплив на болгар, хоч деякі її висновки не були наук. (вважав болгар. мову гілкою рос. і намагався штучно наблизити першу до другої). Влітку 1832 В. Ю. почав учителювати в приват. пансіоні М. Погодіна в Серкові під Москвою. 1833 В. Ю. став д. чл. Т-ва історії і старожитностей рос. 1836 лаштувався на посаду інспектора моск. уч-щ, але внаслідок інтриг у берез. 1838 його звільнено. Через рік він помер.
Наук. задуми В. Ю. багатогранні: планував написати граматику волоської мови, порівняльну церковно-болгарсько-рос. граматику, готував „Новейшую историю болгар“ (зберіг. в архіві тільки вступ). Багато уваги присвячував питанням історії слов’ян (вважав прабатьківщиною слов’янства територію Центр. і Сх. Європи; до їхніх предків відносив скіфів та сарматів). В. Ю. заперечував „винахід“ слов’ян. азбуки. Рішуче відкидав щодо Київ. Руси норман. теорію, вважав, що у слов’ян колись була церковнослов’ян. мова, нібито нар. мова болгар, сербів, словенців, словаків та моравців. Уся слов’ян. міфологія та релігія, на думку В. Ю., нагадує давньоіндійську і характеризується „відтінком доброго і злого начала“. В. Ю. порушував також питання загальнорус. і моск. історії, писав про торгівлю Руси, про часи Дмитра Самозванця та болгарсько-рус. відносини, окремо підкреслюючи роль болгар у хрещенні Руси. Водночас сприяв збиранню писемних пам’яток і лри слов’ян, мріяв про заснування великої слов’ян. б-ки. Підтримував зв’язки з болгар. просвітителями В. Апріловим та М. Палаузовим, листувався з А. Кипіловським, Г. Пешаковим, Н. Рилським, Р. Поповичем, З. Крушевичем, Є. Васкидовичем, В. Неновичем, П. Сапуновим. Н. Рилський тривалий час допомагав В. Ю. збирати пісні. Тісні стосунки В. Ю. підтримував не лише з М. Погодіним, але й М. Надєждіним та О. Бодянським. З М. Погодіним взаємини були складні та суперечливі. В. Бєлінський писав, що „Венеліна, між іншим, звів у могилу Погодін“. В. Ю. був знайомий (очевидно, заочно) також із П. Шафариком. Ост. критикував В. Ю. за його погляди на етногенез болгар і версії щодо глаголичного алфавіту Хорватії.
В. Ю. належав до вчених енциклопед. рівня, однак його висновки щодо окр. наук. питань часто надто категоричні та відважні, а у низці випадків фантастичні. Дехто пояснював це тим, що В. Ю. не був професійним істориком чи філологом, а лише медиком, що він сформувався під впливом романтизму і т. д. Втім, В. Ю. багато наук. питань започатковував у рос. і укр. історіографії. Сло в’ян. етнографія і фольклористика, лінґвістика та історія робили у світ. науці тільки перші кроки. Осн. заслуга вченого також полягає в тому, що він мав визначальний вплив на діячів болгар. відродження та розбудив болгар до осмислення власної ролі у світ. історії. В. Ю. започаткував розвиток новоболгар. світської л-ри.
Постать В. Ю. стала об’єктом наук. зацікав. чл. НТШ. Першими вивчали спадщину В. Ю. закордонні д. чл. Т-ва: М. Арнаудов, О. Пипін, І. Шишманов, пізніше В. Яґич. В „Истории славянских литератур“ (1879, у співавт.) О. Пипін подав осн. біограф. відомості про В. Ю. та описав його заслуги перед болгарами і болгаристикою. Водночас дослідник зауважив, що праці В. Ю. вже у другій пол. ХІХ ст. майже повністю застаріли, наголошував, що вчений встиг зробити дуже багато: зібрати чимало рукоп., записати фолькл. твори, вивчити живу мову болгар, підготовити граматику і т. д. О. Пипін писав: „...після нього уже не можливо забути про болгарів...“ (1889).
Значний внесок у вивчення та популяризацію діяльности В. Ю. зробив д. чл. НТШ І. Шишманов, який, підготовляючи святкування столітнього ювілею В. Ю. у Москві (1897), вивчав рукоп. вченого і на їхній основі видав серію ст. „Венелиновите книжа в Москва“ („Рукописи Венеліна в Москві“). Окр. зацікав. І. Шишманова викликали студії В. Ю. над болгар. мовою.
1900 І. Шишманов написав іще кілька статей, які стосувалися В. Ю. У рец. на розвідку Є. Соколова про „папери Венеліна“ похвалив діяльність Істор. т-ва в Москві щодо впоряд. рукоп., у ст. „Юбилей Ю. Венелина“ вчений пропонував святкування 25-річчя визволення Болгарії об’єднати з 100-річчям від народження В. Ю., а в ін. статті зосередився на обміні мат-лів В. Ю. із фольклористом й істориком В. Апріловим. І. Шишманов також торкався діяльности В. Ю. в галузі етнографії та його поглядів на походження і культуру болгар. народу.
У своїх працях бібліограф. відомості про В. Ю. подав д. чл. НТШ М. Арнаудов. Розлогу розвідку про В. Ю. надрук. 1897 В. Перетц у словнику С. Венгерова. Він навів детальні біограф. дані про В. Ю., подав списки публікацій, які поділив на три категорії: розвідки про життя В. Ю., крит. статті його праць та список праць самого В. Ю. (23 позиції; нині відомий список значно більший — Т. Байцура у 1968 подала перелік із 55 позицій).
З нагоди столітнього ювілею від народження В. Ю. дві біограф. розвідки про вченого опубл. В. Гнатюк у „Записках НТШ“ та „Літературно-науковому вістнику“ (В. Гнатюк волів називати В. Ю. його родовим прізв. Гуца (Ю. Гуца). У своїх статтях В. Гнатюк також подавав стислий життєпис В. Ю., у якому відзначав внесок ученого у пізнання історії болгар. народу, зауважуючи, що В. Ю. нічого не зробив ані для України, ані для своєї малої батьківщини — Закарпаття.
Знайти відомості про рід та перші роки життя В. Ю. М. Грушевському допомагав Ю. Жаткович (частково В. Гнатюк).
Цікавила діяльність В. Ю. І. Свєнціцького, який у своїх „Материалах по исторіи возрожденія Карпатской Руси“ (1905) присвятив ученому цілий розділ (III. „Из бумаг Ю. И. Венелина“), а крім того, помістив короткий вступ та кілька його неопубл. раніше творів. І. Свєнціцький також звернув увагу, що В. Ю. цікавився історією болгар, але не іґнорував (як думав В. Гнатюк) укр. минувшини. Вчений підкреслив, що є принаймні два опубл. твори, в яких В. Ю. звертається до України („Об источнике народной поэзіи вообще и южнорусской в особенности“, 1834; „О спо- ре между южанами и северянами на счет их россизма“, 1847). Крім того, І. Свєнціцький надрук. у згаданому збірнику такі неопубл. пр., як „Несколько слов о россіянах венгерских“ (учений вважав цю працю найранішим твором В. Ю.), „Мадьярские слова, взятые из русскаго языка“, „Об украинском правописаніи“ та „О песнелюбіи славян закарпатских“. Це або незакінчені статті, або короткі розвідки.
Оцінюючи творчість В. Ю., вчений вважав його разом із І. Орлаєм та І. Бережанином найбільш типовими проповідниками ідеї культурно-нац. єдности сх. слов’ян („русских племен“), а отже, проповідниками „теоретичного русофільства“ або ж „слов’янофільського панрусизму“. Також І. Свєнціцький присвятив В. Ю. окр. розділ у „Нарисі з історії болгарської літератури“ (1957, с. 99—117). Це був найдетальніший у рад. л-рі розгляд заслуг В. Ю. перед болгарознавством.
1907 д. чл. НТШ З. Кузеля помістив у „Записках НТШ“ рец. на статтю Х. Стоїлова (Попстоїлова) про внесок В. Ю. у дослідження болгар. фольклористики. Серед позитивних рис роботи Х. Стоїлова З. Кузеля назвав те, що автор не погодився з традиційним (запровадженим І. Шишмановим) поглядом на відносини між В. Апріловим та В. Ю., відповідно до якого діяльність першого була підпорядкована другому. Х. Стоїлов доводив, що почин збору фольклорист. мат-лів В. Апріловим був незалежним від В. Ю.
Досить неґативну оцінку діяльности В. Ю. давав В. Яґич в „Истории славянской филологии“ (1910). На думку вченого, В. Ю. ув’язався у полемічне протистояння з найкращими представниками крит. школи в історіографії (Й. Тунманном, А. Шльоцером), романтичне слов’янолюбство наштовхувало вченого на фантастичні гіпотези (він надто „любувався небезпечною грою в гіпотези“), згідно з якими приписував слов’ян скіфам, сарматам, гунам, хозарам і стародавнім болгарам. Водночас для вивчення побуту болгар В. Ю. стояло на заваді те, що надто коротко був у Болгарії, а перебування в Бессарабії цього не могло замінити; він знав добре стародавні мови, був начитаний і любив похвалитися ориґ. поглядами, але не зумів виробити задовільних наук. підходів в оцінці різних істор. явищ; граматика болгар. мови як наук. дисципліна у В. Ю. не витримувала критики. Неґативно охарактеризував В. Яґич пр. В. Ю. „Древніе и нынешніе словене...“, вважаючи це дослідження „жахливим прикладом величезної начитаності за повної відсутності критики“. Загалом чл. НТШ, як і ін. дослідники, зауважуючи хиби В. Ю. як науковця, визнавали його велике значення для відродження історії й мови слов’ян, зокрема болгарів.
Пр.: Замечания на сочинения г-на Яковенки о Молдавии и Валахии и проч. // Моск. вестник (М.), 1828, ч. 10, № 15, с. 256—78; № 16, с. 373—92; ч. 11, № 17, с. 160—74; Древние и нынешние болгаре в политическом, народописном, историческом и религиозном их отношении к россиянам: Историко-крiтические изыскания... М., 1829, 256 + ХVI с.; О библиографическом искусстве „Телеграфа „и о учености издателя оного“... // Галатея (М.), 1829, ч. 8, № 41, с. 254—84; ч. 9, № 42, с. 29—57; Об источнике народной поэзии и о южнорусской в особенности. М., 1834; О характере народных песен у славян задунайских // Телескоп (М.), 1835, ч. 27, № 9, с. 3—33; № 10, с. 149—83; № 11, с. 275—326; Отрывок из II тома истории десятилетней воины Южной Руси с поляками 1651 г. // ЖМНП (СПб.), 1836, ч. II, № 7, отд. II, с. 125—48; Скандинавомания и ее поклонники, или столетние изыскания о варягах // Московский наблюдатель (М.), 1836, август, ч. 8, кн. 2, с. 488—525; окт., ч. 9, кн. 1, с. 269—307; окт., ч. 9, кн. 2, с. 395—426; О зародыше новой болгарской литературы // Там само, 1837, сентябрь, ч. 14, кн. 1, с. 47—95; Заради возрождения новой болгарской словесности или науки. Сочинение или книжица рускаго историописателя Венелина. М., 1838; Принятие христианства славянскими народами до Кирилла и Мефодия // Отечественные записки (СПб.), 1839, т. 2, № 2, с. 1—20; Влахо-болгарские или дако-славянские грамоты, собранные и объясненные Юрием Венелиным. СПб., 1840; Древние и нынешние болгаре в политическом, народописном, историческом и религиозном их отношении к россиянам: Историко-критические изыскания... М., 1841, т. 2, [глава] I—II; Древние и нынешние словене в политическом, народописном, историческом и религиозном их отношении к россиянам: Историко-критические изыскания. М., 1841, т. 2; Окружные жители Балтийского моря. А. Леты // ЧОИДР (М.), 1846, год 2, № 4(8), Смесь, с. 1—50; Окружные жители Балтийского моря, то есть леты и славяне. М., 1846, 76 с.; Мысли об истории вообще и русской в частности // ЧОИДР, 1847, год 2, 8 (12), Исследования, с. 31—50; Мысли об истории вообще и русской в частности и о времени рождения названий: греческое, латинское, немецкое, русское или гражданское, славянское или церковное письмо. М., 1847; Нечто к изысканиям о готах // ЧОИДР, 1847, год 3, № 2 (15), Смесь, с. 1—8; Об обрах, их царстве и его пределах // Там само, № 3 (16), Смесь, с. 1—18; О времени рождения названий: греческое, латинское, немецкое, русское или гражданское, славянское или церковное письмо // Там само, год 3, № 9 (13), Исследования, с. 59—76; Окружные жители Балтийского моря. Б. Славяне // Там само, № 5 (9), Смесь, с. 75—94; О слове боярин // Там само, № 1 (14), Исследования, с. 129; О соляном озере Halmyris и о древних жилищах русского народа. М., 1847, 46 с.; О споре между южанами и северянами на счет их россизма // ЧОИДР, 1847, год. 3, № 4 (17), Исследования, с. 1—16; О готах; Об обрах; О нашествии завислянских славян на Русь до рюриковых времен // Там само, 1848, год 3, № 5 (18), Исследования, с. I—II, 1—45; О споре между южанами и реверянами на счет их россизма. М., 1848; Критические исследования об истории болгар с прихода болгар на Фракийский полуостров до 968 года, или покорения Болгарии великим князем русским Святославом. Изданные на иждивение болгарина И. Н. Денкоглу. М., 1849; Критически издиряния за исторнята блъгарска на Ю. И. Венелин. От прихождениета на Блъгарити на Тракийский полуостров до 968 година, или до покорението Блъгария от великий княз руский Святослава / Преведе от русскый Ботю Петков — Земун: I. К. Сопроновата бръзописна книгопечатница, 1853; Болгарские песни из сборников Ю. И. Венелина, Н. Д. Катранова и других болгар Издал Петр Безсонов // Временник Общества истории и древностей российских. М., 1855, кн. 21, Материалы, с. I—XVIII, 1—136; кн. 22, Материалы, с. I—XII, 1—148, I—IV, 1—46, I—IV; Древние и нынешние болгаре в политическом, народописном, историческом и религиозном их отношении к россиянам. Историко-критические изыскания. Изд. 2-е И. Молнара. М., 1856, 281 с.; О поникванье ново-болгарской письменности: Разсуждение Юр. Венелина / Побългарена Н. Даскаловым Самоковцем. Цариград, 1860; Известия о варягах арабских писателей и злоупотребление в истолковании оных // ЧОИДР, 1870, кн. 4, Смесь, с. 1—18; Критическое разложение всех имен Аттилина семейства и прочих, так называемых гуннских его вельмож, о которых только упоминает Приск в своих путевых записках // Там само, 1889, кн. I, Приложение, с. I—IV, 1—30; Избрани съчинения / Под ред. и превод П. Динеков. Пловдив, 1938; Истоки Руси и славянства. М., 2011.
Літ.: Молнар И. Черты из частной и ученой жизии Ю. И. Венелина. М., 1846; Жизнеописание на Юрия Ивановича Венелина / Преведено от Н. X. Палаузова. Одесса, 1851, 32 с.; Безсонов П. Некоторые черты путешествия Ю. И. Венелина в Болгарию // Москвитянин (М.), 1856, т. 3, № 10, с. 95—134; його ж. Юрий Иванович Венелин // ЖМНП (СПб.), 1882, № 6, Отд. наук, с. 159—206; Пыпин А. П., Спасович В. Д. История славянских литератур. СПб., 1879, т. 1; с. 110—13; їх же. Historie literatur slovansk?ch. Praha, 1880, [t.] 5, s. 92—95; Пыпин А. П. Русское славяноведеніе в XIX столетіи // Вестник Европы, 1889, кн. 7—9, с. 238—74, 683—728, 257—305; його ж. Исторія русской этнографіи. СПб., 1890, т. 1, с. 362—63, 371; його ж. Новые данные о славянских делах // Вестник Европы, 1893, т. 7, с. 712—59; Балабанов М. Отзив в Бъгария по Венелиновите писма // Сборник за народни умотворения, наука и книжнина. София, 1890, кн. 2: Научен отдел, с. 285—309; Перетц В. Венелин Юрий Иванович, известный славист // Венгеров С. А. Критико-биографический словарь русских писателей и ученых. СПб., 1897, т. 5, с. 231—40; Шишманов И. Д. Венелиновите книжа в Москва: По повод на една близка юбилейна дата // Български преглед. София, 1897, г. 4, кн. 8, с. 17—18; кн. 9, с. 36—70; 1898, г. 5, кн. 10, с. 35—51; його ж. Десетгодишнината на Сборника. 1889–1899 // Сборник за народни умотворения, наука и книжнина. София, 1900, кн. 16/17, с. V—XVIII; його ж. [Рец. на:] Е. И. Соколов. Бумаги Ю. Ив. Венелина, хранящиеся в Библиотеке Императорского общества истории и древностей российских. М., 1899, 19 с. // Български преглед (София), 1899/1900, № 5, с. 99—106; його ж. Критичен преглед на въпроса за произхода на прабългарите от езиково гледище и етимологиите на името „българин“ // Сборник за народни умотворения, наука и книжнина. София, 1900, кн. 16/17, с. 505—753; його ж. Първата среща на Априлов с Венелина // Литературно-научен сборник. Кюстендил, 1900, с. 73—82; його ж. Юбилеят на Венелин (писмо Ст. Заимову) // Народни права (София), 1900, № 60, 1 юни, с. 3—4; його ж. Към историята на Венелиновия паметник в Москва // Сборник на Българската академия на наукнте. София, 1926, кн. 21. Клон историко-филологичен и философско-обществен. 13, с. 53—61; Гнатюк В. Кілька причинків до биографії Юрія Гуци-Венеліна: З нагоди століття його уродин // Записки НТШ. Львів, 1902, т. XLVII, кн. III, с. 4—6; його ж. Роковини уродин Юрія Гуци (Венеліна) // ЛНВ, 1902, т. 18, кн. 5, с. 21—22; Попруженко М. Г. По поводу столетия со дня рождения Ю. И. Венелина // Задружен труд (София), 1902, № 8, с. 764—66; його ж. Ю. И. Венелин и неговото значение в историята на българското възраждане // Православен проповедник (София), 1902, № 8, с. 86—92; № 9, с. 102—06; його ж. Юрий Иванович Венелин: По случай 100 години от появата на книгата му за българите // Българска историческа библиотека. София, 1929, г. 2, № 2, с. 160—73; Златарски В. Н. Юрий Иванович Венелинъ (Гуца) и значението му за българитђ. По случай 100-годишната от рождението му (1802—1902) // Летопис на Българското книжовно дружество в София. София, 1903, т. 3, 1901—1902, с. 90—139; Свенцицкий И. Матеріалы по исторіи возрожденія Карпатской Руси: 1. Сношенія Карпатской Руси с Россіей в 1-ой половине ХІХ-аго века. Львов, 1905, 212 с.; його ж. Обзор сношений Карпатской Руси с Россией в 1-ю половину XIX в. // Известия ОРЯСАН. СПб., 1906, т. II, кн. 3, с. 297—300, 344—47; його ж. Юрій Іванович Гуца-Венелін // Свєнціцкий І. С. Нариси з історії болгарської літератури. Львів, 1957, с. 99—117; Стоилов Хр. П. Дейност на Венелина по българския фолклор // Периодическо списание на Българското книжовно дружество в София. София, 1905, г. 17, св. 5/6, с. 345—89; Ягич И. В. История славянской филологии. СПб., 1910, вып. I, с. 449—56; Демьянчик Ю. И. Мысли Ю. И. Венелина о споре южан с северянами // Временник Ставропигийского инта на 1927. Львов, 1926, с. 59—66; його ж. Венелин среди болгар // Науч.-лит. сб. Галицко-русской матицы. Львов, 1930, г. 65, вып. 1, с. 46—64; Гаджега Ю. Краткий обзор научной деятельности Юрия Ивановича Венелина (Гуцы): Лекция, читанная 4. XI. 1926 г. Ужгород, 1927; Арнаудов М. Венелин и България // Отец Паисий, 1934, с. 214—16; його ж. Венелин // Арнаудов М. Априлов: живот, дейност, сьвременници (1789—1847). 2-е изд. София, 1971, с. 76—110; Динеков П. Юрий Иванович Венелин: Живот и дело // Венелин Ю. Избрани страници. 2е доп. изд. София, 1942, с. 5—22; Байцура Т. Борьба Ю. И. Венелина против „норманской“ теории происхождения славян // Дукля (Пряшів), 1960, № 1, с. 77—82; її ж. Юрій Іванович Венелін. Братислава, 1968, 305 с.; Шумада Н. Ю. І. Венелін як збирач і дослідник українського фольклору // Народна творчість та етнографія. К., 1961, № 4, с. 71—78; її ж. Роль Ю. І. Венеліна у становленні болгарської фольклористики // Шумада Н. Ю. Українсько-болгарські фольклористичні зв’язки. К., 1963, с. 19—36; її ж. Маловідомі сторінки діяльності Ю. Венеліна в історії слов’янознавства // Слов’янський світ (К.), 1997, № 1, с. 124—31; Конев И. Приносът на Юрий Венелин в сравнителното изучаване на фолклора на южнославянските народи // Конев И. Ние сред другите и те сред нас: Балканистични студии. София, 1972, с. 280—98; Потапенко Е. К. Юри Иванович Венелин и българският народ // Исторически преглед. София, 1978, кн. 6, с. 102—06; Георгиев Е. Юрий Венелин откривател на „велик“ славянски народ // Георгиев Е. Люлка на старата и новата българската писменост. София, 1980, с. 270—77; Неделчев И. Юрий Венелин и значението му за Българското възраждане: по случай 180 години от рождениетто му // Духовна култура. София, 1982, № 7, с. 24—31; Венедиктов Г. К. Новые материалы к биографии Ю. И. Венелина // Ученые записки Тартуского гос. университета. Тарту, 1983, вып. 649, с. 30—54; його ж. Българистични въпроси в дейността на Юрий Венелин // Венедиктов Г. К. Българистични студии. София, 1990, с. 129—215; Велева М. Юрий Иванович Венелин в българската историография // Известия на Българското ист. дружество. София, 1984, кн. 36, с. 171—91; Иванова Е. Юрий Венелин като етнограф // Известия на Българското историческо дружество. София, 1984, № 36, с. 209—15; Бендзар Б. П. К проблеме межлитературных взаимосвязей в свете концепции Ю. И. Венелина // Ю. І. Венелін і розвиток міжслов’янських взаємозв’язків / Тези доповідей і повідомлень наукової конференції, присвяченої 150-річчю від дня смерті Ю. І. Венеліна. Ужгород, 1989, с. 122—23; Бобинець С. С. Антична культура в колі наукових зацікавлень Ю. І. Гуци-Венеліна // Там само, с. 67—69; Гранчак І. Деякі питання історії західних слов’ян у працях Ю. І. Венеліна // Там само, с. 22—24; Грек И. Ф. Ю. И. Венелин и бессарабские болгары // Там само, с. 28—30; Дзендзелівський Й. Ю. І. Гуца-Венелін про деякі питання освіти і правопису у східних слов’ян // Там само, с. 94—97; Довганич О. Д. До питання про використання прогресивної спадщини вітчизняних діячів науки і культури у процесі патріотичного та інтернаціонального виховання молоді: На матеріалах життя і діяльності Ю. І. Венеліна-Гуци // Там само, с. 50—53; Досталь М. Ю. Ю. И. Венелин в русской периодике 40-х годов XIX века // Там само, с. 73—75; Зилгалов В. А. Источниковедческая база исторических работ Ю. И. Венелина // Там само, с. 26—28; Зимомря Н. И. Болгаристика в наследии Ю. И. Гуцы-Венелина и ее оценки в немецкой периодике 30—40 гг. XIX века // Там само, с. 78—80; Тиводар М. П. Питания етнічної історії Закарпаття у працях Ю. І. Венеліна // Там само, с. 49—50; Юрій Іванович Венелін-Гуца (1802—1839): Бібліографічний покажчик / Уклад.: О. Д. Закривидорога, М.-І. Г. Люта, Л. А. Мельник, Т. В. Туренко. Ужгород, 1989; Горина Л. Юрий Венелин и рукописное Наследие средневековой Болгарии // Ю. І. Гуца-Венелін і слов’янський світ: Матеріали Міжнар. наукової конференції. Ужгород, 1992, с. 78—83; Чорній В. П. Юрій Венелін і Львівський університет // Там само, с. 108—12; Райкова Д. Юрий Венелин и българското възраждане. София, 1994; Данилюк Д. Ю. І. Гуца-Венелін. Ужгород, 1995; Ю. И. Венелин в болгарском возрождении / Ред. Г. Венедиктов. М., 1998, 205 с.; Григораш Н. Становлення літературознавчої болгаристики в Україні у XIX ст. // Проблеми слов’янознавства (Львів), 1999, вип. 50, с. 46—60; Тулаев П. В. Предисловие // Венелин Ю. И. Истоки Руси и славянства / Отв. ред. О. А. Платонов. М., 2005, с. 5—44; Бушко Г. О. І. Шишманов як дослідник наукового доробку Ю. Венеліна // Слов’янський збірник. Одеса, 2008, вип. XIII, с. 49—55.
Орест Заяць