АНТРОПОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ У НАУКОВОМУ ТОВАРИСТВІ ім.ШЕВЧЕНКА - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
АНТРОПОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ У НАУКОВОМУ ТОВАРИСТВІ ім.ШЕВЧЕНКА

АНТРОПОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ У НАУКОВОМУ ТОВАРИСТВІ ім.ШЕВЧЕНКА. Серед різних наук. зацікав. чл.НТШ значну увагу приділяють антропології (А.) — галузі науки, що вивчає біол. історію, матеріальну і духовну культуру викопних і сучас. людей, а також їхню психологію та мову; послуговується широким комплексом природн. та гуманіт. наук, до якого насамперед входять філософія, історія, психологія, соціальна, фізична та культ. А., а також первісна археологія, етнографія та порівн. мовознавство. Предмет дослідження А. включає мінливість фізичного типу людини у часі й просторі. Відповідно до цього, в А. виділяють розділи: антропогенез (вчення про походження людини), морфологія та фізіологія людини (дослідження міжгрупової мінливости морфофізіол. ознак серед населення Землі), а також расогенез та етн. А. (вивчення процесу расоутворення, етногенезу та етн. історії давніх і сучас. народів).

Історично у становленні та розвитку А. як галузі наук. знань брали участь різні за ранґом структури НТШ — Виділ (президія) НТШ, Історично-філософічна та Математично-природописно-лікарська секції, Етнографічна і Фізіографічна комісії. Виділ завжди підкреслював наук. вагу А. д. в НТШ, вирішував питання матеріально-тех. забезпечення наук. експедицій, виділення вченим Т-ва субвенцій для проведення наук. антропол. студій за кордоном (1903, 1906, 1912), а також заслуховував звіти про польові антропол. досліди. Поодинокі питання розглядалися на засіданнях Історично-філос. секції. Так, 05. 07. 1900 її чл. ухвалили рішення „віднестися до Хв.Вовка в Парижі за кошторисом та інструкцією в справі збираня антропольоґічних материялів та попросити Лікарську комісию до помочи у збираню“ польових джерел, а 28. 05. 1903 ця ж секція постановила організувати наук. антропол. експедицію на теренах Галичини. До Першої світ. війни проблеми підгот., фінансового забезпечення та викладу результатів наук. експедицій часто розв’язували чл. Етнограф. комісії (11. 06. і 15. 11. 1903, 13. 06. 1904, 13. 06. 1905, 21. 06, 21.09 і 07. 11. 1906). 25.06. 1914 Етнограф. комісія ухвалила важливе рішення: „З огляду, що восени [1914] комісія має надію дістати антропольоґічні праці, постановлено в „Матер[іялах] до укр[аїнської] етнольоґ[ії]“ завести окремий антропольоґічний відділ та вибрано його редактором д-р[а] Ів. Раковського. При сій нагоді ухвалено „Матеріяли“ довести під теперішньою назвою до 20-го тому, авід 21т. підібрати для них иншу назву“. Івсе ж, зважаючи на те, що наприкін. XIX— у першій пол. XX ст. А. вважалася природн. наукою, найчастіше про неї йшлося на засіданнях МПЛС (17.09. 1909, 28. 11. і 05. 12. 1911, 29. 05. 1912, 21. 10. 1917, 03. 02. 1922, 04. 07. 1923, 05. 04. і 26.05. 1924, 26. 05. 1925 та ін.). Деякі питання розглядалися на засіданнях ін. комісій НТШ (04. 04. 1925, 29. 06. 1929, 05.10. 1933). Найчастіше чл. МПЛС обговорювали методол. та орг. засади антропол. студій, конкр. результати наук. праці, участь антропологів НТШ у різних наук. форумах. На 105-му засіданні секції (06. 05. 1925) І. Раковський навіть пропонував створити при Т-ві окр. її підрозділ— Антропол. ін-т. Через різні причини (насамперед фінансові) цей задум не був реалізований.

А. д. в НТШ насамперед пов’язані з іменем Ф.Вовка. У ст. „Від редакциї. Дещо про теперішний стан і задання української етнольоґії“ для нового друк. органу Етнограф. комісії — „Материялів до українсько-руської етнольоґії“ (1899, т.I)— учений загально інформує про А. як науку. Він акцентує на тому, що йдеться про „спеціальну“ (фізичну) А.— науку „про чоловіка і різні його породи або раси з погляду морфолоґічно-біолоґічного“, а поряд і „як про універсальну чи комплексну науку про людину“. Одним із гол. наук. завдань НТШ Ф. Вовк уважав збір первинного польового мат-лу. Задля нього в рамках Т-ва вчений організував та провів ряд польових антропол. експедицій: 1903— на теренах Надсяння (м.Перемишль), Покуття (м. Коломия), галицької частини Гуцульщини, Буковини (м. Чернівці); 1904 — зх. і центр. частин Бойківщини, Буковини (м. Чернівці), буковинської і галицької частин Гуцульщини; 1905 — галицької і закарпат. частин Бойківщини, галицької та закарпат. частин Гуцульщини, Бачки (нині — Респ. Сербія); 1906 — галицької частини Лемківщини та знову галицької Гуцульщини (частково). Більша частина обстежень відбулася за безпосереднього сприяння та участи чл. НТШ: Івана Франка, Зенона Кузелі, Луки Гарматія, Івана Раковського, Юрія Жатковича та ін. Під час згаданих експедицій „переміряно [...] 726 осіб“, зроблено понад 1500 антропол. й етнограф. світлин, зібрано велику колекцію зразків волосся. Тоді ж дослідник виявив і зібрав значну етнограф. збірку для Музею старожитностей НТШ та Рос. музею Олександра III. Як знавця методики антропол. досліджень класич. франц. школи, Ф. Вовка цікавили зріст людини у положеннях сидячи і стоячи, колір її волосся й очей, довжина рук, ніг, тулуба, об’єм грудини, довжина пальців, довжина і ширина кисти, ширина плечей тощо. Особлива увага приділялася вимірам голови (поздовжній і поперечний вказівники, чоло, вилиці, виступ вилиці, висота черепа, довжина і ширина носа, кути очей, їх розріз, губи, вуха, горби на чолі іт. ін.).

Частина зібраних у 1903—06 антропол. мат-лів стала джерельною основою праці Ф.Вовка „Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини“ (1908), текст якої доповнили 12 табл. зі світлинами, зі зображеннями 36ос. чол. та жін. статі як носіїв типових гуцульських антропол. рис, а також „Антропольоґічна карта Гуцульщини“. Про результати польових антропол. студій у Галичині, на Буковині та Закарпатті Ф.Вовк неодноразово доповідав, зокрема чл. Антропол. т-ва вПарижі (1904, 1905), і подав у публ. „Rapport sur les voyages en Galicie Orientale et en Bukovine en 1903 et 1904“. Улют. і берез. 1906 вчений виголосив дві доповіді перед чл. Рос. географ. т­ва — відповідно про гуцулів („Карпатські русини-гуцули“) та бойків („Карпатські українці-бойки“). Результати польових наук. досліджень опубл. у працях „Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини“ та „Антропологические особенности украинского народа“ (1916), в яких автор дійшов висновку про те, що українці „найбільшу спорідненість виявляють з південними та західними (з[а] винятком поляків) слов’янами, і, згідно з поглядами Hamy іDeniker’a, їх слід зачислити до так зв[аної] адріятичної, або динарської, раси“, яку, на його думку, доцільно називати „слов’янською“. У своїх дослідженнях Ф. Вовк також звертав увагу на найважливіші події в антропол. науці („Pithecanthropus erectus. Dub[ois]“, „Міжнародній археольоґічно-антропольоґічний конґрес у Парижі у серпні 1900 р.“). У фондах Ін-ту народознавства НАН України у Львові (кол. колекція НТШ) досі зберігається значна частина кліше на склі з неґативами антропол. типів чоловіків, жінок та дітей, яких дослідник фотографував на теренах Галичини, Буковини та Закарпаття на поч. XX ст.

По смерті Ф.Вовка його учень, О.Алешо, перевіз із Парижа в Україну (Київ) антропол., етнограф. та палеоетнол. колекції, архів і наук. б­ку вченого, а також опубл. розвідку „Хведір Кіндратович Вовк як антрополог“ (1919). У НТШ справу Ф.Вовка продовжив ще один учень ученого та акт. учасник його антропол. експедицій — І. Раковський. Він проводив і самостійні польові антропол. дослідження: 1909 — на теренах Бродівського пов., 1910 — на території Збаразького пов.,— під час яких обміряв 281ос., з них 59,12 % становили чоловіки і 40,88 %— жінки. У 1912—13 за сприяння НТШ у Львові та на особисте запрошення Ф. Вовка І. Раковський поглиблював свої знання з анатом. А. у Петерб. ун­ті, а також за дорученням Ф.Вовка опрацював остеологічні залишки угро-фін. племен Тоншаєвської волости Костромської губ. На основі цих досліджень згодом І.Раковський опубл. стисле повідомлення „Ein Beiträg zur Anthropologie der Tscheremissen“ та 1-шу част. праці „Кости черемісів з давніх гробів у Тоншаєві Костромської губернії“. Тим НТШ причинилося рос. науці. Відомо також те, що І. Раковський активно працював над 2-ю част. цієї наук. розвідки, планувався друк у „Матеріялах до української етнольоґії“, однак доля дослідження нині не відома, воно не було опубл. Паралельно антрополога цікавили фіз. риси пд. слов’ян: сербів, болгарів, хорватів, словенців, чорногорців та ін. (праця „Расовість славян“, 1919). І все ж найбільше вченого цікавили проблеми, що стосувалися антропол. особливостей українців. Уже в ілюстр. календарі т-ва „Просвіта“ на 1915, а відтак окр. брошурою у київ. вид-ві „Вернигора“ вийшла стисла науково-популярна праця І. Раковського „Расовість українців“, в якій автор зіставив антропол. прикмети українців із прикметами ін. слов’ян, передусім росіян і поляків. 03. 03. 1921 у зв’язку із 60­річчям від смерти Т.Шевченка на святковій академії у залі Музею НТШ І. Раковський виголосив доповідь „Антропольоґічні прикмети Шевченка“. Як свідчить друк. варіант його дослідження, йшлося про антропол. риси Кобзаря, які встановлено. Автор на основі аналізу даних, що збереглися в різних писемних описах, дійшов висновку, що поет „є мішанцем кількох антропольоґічних типів, а головно: альпійського, ядрянського й нордійського“. 7—8. 11. 1924 І. Раковський репрезентував НТШ на З’їзді слов’ян. географів та етнографів уПразі, на якому виступив із доповіддю про антропол. особливості укр. народу („Les caract`еres anthropologiques du peuple ukrainien“). Згодом учений докладно проаналізував думки Ф.Вовка про антропол. риси українців (праця „Погляди Хведора Вовка на расовість українського народу“ (1925). Як наслідок, І. Раковський спільно з ін. учнем Ф. Вовка, С. Руденком, підгот. та опубл. 1927 ст. „Погляд на антропольоґічні відносини в українського народу“, в якій уперше спробував переглянути окр. наук. міркування свого вчителя. На відміну від Ф.Вовка, автори дійшли висновку, що антропол. склад українців сформувався внаслідок змішування „щонайменше шістьох головних європейських расових типів“, осн. зяких є „адранський“, тобто динарський. За їхніми підрахунками, він охоплює 44,5 % укр. людности, переважаючи упд. смузі України. Поряд із динарським, серед українців широко представлений ще один темнопігментований брахікефальний, але менш високорослий тип — альпійський (22 %). „Оба згадані антропольоґічні типи: ядранський і альпійський,— зауважували дослідники,— так дуже злучені численними перехідними постатями, що ми можемо тут злучити їх в оден спільний „альпо-ядранський“ антропол[ьоґічний] тип; це є, власне, тойтип, який покійний наш Учитель [Ф.Вовк] назвав „українським“ типом, і який кожному антропольоґови, що має нагоду зустрічатися із українським народом, відразу кидається у вічі“.

Узявши за основу тезу І. Раковського та С.Руденка про змішаний антропол. склад укр. народу та шість антропол. типів (динарський, альпійський, левантійський, нордичний, лапоноїдний та праслов’ян.), А. українців досліджував Р.Єндик. В одній із найбільш ранніх своїх праць „Психологічні та антропологічні досліди над львівськими дітьми“ (1932) на основі антропометричних обмірів 30 учнів віком 13—16 років Львів. нар. школи ім. Грінченка (зі Львова та підльвів. сіл Бертешова, Бібрки, Борщовичів, Городка, Рави-Руської та Сихова) він підтверджує деякі висновки своїх попередників. Згодом Р.Єндик подав власне бачення антропол. типів українців та характерних для них рис у кн. „Антропольоґічні прикмети українського народу“ (1934) і в розд. „Антропольоґія українців“ у 1-му т. колект. „Ґеоґрафії українських ісумежних земель“ (1938). На відміну від попередників (І. Раковського та С. Руденка), автор у своїх дослідженнях кін. 1930-х рр. визнавав існування лише чотирьох рас у расовій структурі укр. народу: нордійської („прикметою нордійської раси є ясна піґментація; [...] обличчя подовгувате й вузьке; [...] ріст високий, стан гнучкий, голова довга“), середземноморської („темна піґментація; [...] ніс мяcистий, але рівний; [...] череп [...] довший від черепа нордійців, [...] зріст низький“), арменоїдної („дуже темна піґментація; [...] ніс великий, луковато вигнутий; череп дуже округлий, [...] тулуб довгий, [...] ріст вищий за середній“) та ляпоноїдної („низький ріст, [...] коротка кругла голова, [...] короткий широкий ніс із плескатою насадою і кирпатим передніссям серед широкого круглого обличчя; шкіра жовта, волосся їжасте і тверде, очі темні, [...] повіки укладені скісно“). Схожих поглядів стосовно антропол. типів українців дотримувався вчений і в повоєнний період („Вступ до расової будови України“, „Раси й расові формації України“). Задля з’ясування походження окр. фізичних рис українців Р.Єндик приділяв велику увагу А. давніх етносів Євразії: „Черепи залізної доби“ (1930), „Надволжанські фіни в краніологічнім освітленні“ (1934), „Czaszki Alańskie z VIII—IX wieku“ (1930) тощо.

А. д. в НТШ проводив також археолог і етнограф Я. Пастернак. Його перша наук. праця „Антропометричні досліди над українським населенєм полудневої Жовківщини“ (1919), в основу якої лягли обміри 250 рекрутів-українців віком 21—23 років, що походили зі сіл Жовківського пов. Вона опубл. у „Матеріялах до української етнольоґії“. Допомагав авторові І.Раковський, зокрема в опрацьовуваннірезультатів антропол. вимірів. Самобутністю А. д. в НТШ відзначався і Ю.Полянський — викладач основ А. у Гр.­катол. богослов. академії у Львові (1933—37). 08. 03. 1914 за наук. працю в галузі А. НТШ обрало своїми д. чл. відомих франц. учених-антропологів Р. Антоні (зав. лабораторії А. і викладач школи А. в Паризькій вищій практичній школі, згодом — проф., зав. школи анатом. А. Паризького ун-ту, співавт. наук. ст. „Le cerveau de l’ours nouveau né“ („Мозок новонародженого ведмедя“ у „Збірнику Математично-природописно-лікарської секції НТШ“, 1925) та Л. Манувріє (зав. лабораторії А. у Паризькій вищій практичній школі, проф. фізіол. А. школи А. Паризького ун-ту, генеральний секретар Паризького антропол. т-ва, автор праці „Étude des crânes et ossements humains recueillis dans la sépulture néolithique dite la Cave aux Fées, `а Brueil (Seine-et-Oise)“).

Дещо пізніше (1920) за значний внесок у розвиток А. д. закордонними д. чл. Т­ва обрано чеха Ї. Матейку (д-р медицини, засн. і проф. каф. А. та демографіїКарлового ун-ту (м. Прага), засн. Музею людини при цьому ун-ті та журн. „Anthropologie“ (Чехія), надзв. чл. Чес. АН, автор праці „Bohémské lebky“), а 1924— болгар С.Ватева (проф. каф. дитячих хвороб Софійського ун-ту (Болгарія), акад. Болгар. АН, чл.­кор. Антропол. т-ва у Парижі, Нім. т­ва А., етнографії та праісторії, д. чл. Болгар. археол. ін-ту в Софії, автор праці „Антропология на българит±“, 1939) і К.Дрончилова (проф. А. Софійського ун­ту, чл. Болгар. археол. ін-ту, автор праці „Материали за антропологията на българите. I.Македонските българи“). У наш час традиції А. д. в НТШ продовжують Л. Біланюк (д.чл. НТШ А з 2008,доц. каф. А. Ун-ту шт. Вашингтон (м. Сіетл, США) і каф. слов’ян. мов та л­р (там само), чл. Амер. антропол. асоціації, Т-ва лінґвістичної А. та Асоціації культ. А. (США), спеціаліст у галузі лінґвістичної А., автор праці „Post-Soviet: anthropological perspectives on a world transition“ (1996) іД. Дика (д.чл. НТШ А з 2002, д-р фізичної та біол. А., наук. працівник Амер. музею природн. історії (м.Нью-Йорк), чл. археол. і палеонтол. експедицій у США та Європі, згодом — викладач А.у Коледжі подіатричної медицини (м.Нью-Йорк), проф. каф. анатомії Мед. коледжу ім.А.Айнштайна (там само), спеціаліст з анатом. А., автор праці „Locomotion of the Slow Loris in a Designed Substrate Context“, а також Б.Шухевич (чл.-кор. НТШ К з 2008, доц. каф. А. Торонтського ун-ту (Канада), спеціаліст із культ. А., автор праці „Ethno-Logic: The Anthropology of Human Reasoning“.

Літ.: Вовк Хв. Pithecanthropus erectus. Dub[ois] // Привіт д-ру Івану Франку в 25-літній ювилей літературної його діяльности складають українсько-руські письменники. Львів, 1898, с.4—18; його ж. Від редакциї. (Дещо про теперішний стан і задання української етнольоґії) // Материяли до українсько-руської етнольоґії. Львів, 1899, т. I, с. V—XIX; його ж. Міжнародній археольоґічно-антропольоґічний конґрес у Парижі у серпні 1900 р. // Там само, 1900, т. III, с.180—81; його ж. Rapport sur les voyages en Galicie Orientale et en Bukovine en 1903 et 1904 // Bulletins et Memoires de la Societe d’Anthropologie de Paris. Paris, 1905, t. VI, p. 244—89; його ж. Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини // Матеріяли до українсько-руської етнольоґії. Львів, 1908, т.X, част. 1, с.1—67; йогож. Антропологічні особливості українського народу // Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології / Вид. за 1928 р. К., 1995, с.7—38; Хроніка НТШ.Львів, 1900, ч. 3; 1909, ч.40; 1911, ч.48;1914, ч.58—59; 1918, ч.60—62; 1926, ч.67—68; Львів; Н.-Й., 2003, ч.94, с. 234; 2004, ч.95, с.259; Rakowsky J. Ein Beiträg zur Anthropologie der Tscheremissen // Mitteilungen der anthropo- logischen Gesellschaft in Wien. Wien, 1915, Bd.XXXXV, Heft III—IV, S.137—40; його ж. Расовість українців // Віденський ілюстрований календар товариства „Просьвіта“ на звичайний рік 1915. Відень, 1915, с. 89—106; його ж. Расовість українців. К., 1917; його ж. Кости черемісів з давніх гробів уТоншаєві Костромської губернії. Част.I// Матеріяли до української етнольоґії. Львів, 1918, т.XVII, с. 3—323; його ж. Расовість славян // ЗМПЛС НТШ. Львів, 1919, т. XVIII—XIX, с.163—296; його ж. Погляди Хведора Вовка на расовість українського народу // Там само, 1925, т. XXIII—XXIV, с. 183—200; його ж. Les caract`еres anthropologiques du peuple ukrainien // Sborník I. Sjezdu Slovanských Geografů a Ethnografů v Praze 1924. Praha, 1926, s.267—76; його ж. Антропольоґічні прикмети Шевченка // Діло (Львів), 1939, ч. 56 (12 берез.), с. 6—7; АлешоО. Хведір Кіндратович Вовк як антрополог // Збірник пам’яти Вовка. [К.], 1919, с. 25—30 (окр. відбиток); Пастернак Я. Антропометричні досліди над українським населенєм полудневої Жовківщини (Тимчасовий реферат) // Матеріяли до української етнольоґії. Львів, 1919, т. XIX—XX, с. 231—47; його ж. Sitzungsberichte der mathematisch-naturwissenschaftlich-ärztlichen Sektion / Ukrainische Sevcenko-Gesellschaft der Wissenschaften in Lemberg. Lemberg, 1925, Heft II (Juni 1924— August 1925); Раковський І., Руденко С. Погляд на антропольоґічні відносини в українського народу // ЗМПЛС НТШ. Львів, 1927, т. XXVI, с. 205—13; Єндик Р. Черепи залізної доби // Там само, 1930, т.XXVIII—XXIX, с. 189—212; йогож. Czaszki Alańskie z VIII—IX wieku // Kosmos: czasopismo Polskiego Towarzystwa Przyrodnikow im. Kopernika (seria A: Rozprawy), 1930, т. LV, zesz. I—II, s.127—48; йогож. Психологічні та антропологічні досліди над львівськими дітьми // Зб. Фізіоґрафічної комісії НТШ. Львів, 1932, вип.IV—V, с.39—81; його ж. Антропольоґічні прикмети українського народу. Львів, 1934; йогож. Надволжанські фіни в краніологічнім освітленні // ЗМПЛС НТШ. Львів, 1934, т.XXX, вип. II, с.59—84; його ж. Антропольоґія українців // Ґеоґрафія українських і сумежних земель. Львів, 1938, т. 1, с.327—34; його ж. Вступ до расової будови України. Мюнхен, 1949; In memoriam. Raoul Anthony, 1874—1941 // Journal of Anatomy, 1946, vol. 80, p.167; Сегеда С. Антропологічні погляди Федора Вовка й сучасна наука// Наука і суспільство, 1990, №3, с. 29—32; його ж. Антропологічна спадщина Ф. Вовка в світлі сучасних наукових даних// ВовкФ. Антропологічні особливості українського народу. К., 1994, с. 55—74; його ж. Антропологія: навчальний посібник. К., 2001, с.10—36; ДемедюкМ. Дійсний член НТШ — ЮрійПолянський// Вісник НТШ. Львів, 1995, ч.12—13, с.10—11, 22; Франко О. Діяльність Федора Вовка в Науковому товаристві ім. Шевченка (150-річчя від дня народження) // Народна творчість та етнографія, 1997, № 5—6, с. 15—26; їїж. Етнографічні дослідження Федора Вовка в Галичині, Буковині та Закарпатті // Народознавчі зошити, 1997, № 3, с.170—74; її ж. Діяльність ФедораВовка в Науковому товаристві ім. Шевченка // Зісторії НТШ: Зб. доповідей і повідомлень наук. сесій і конференцій НТШ у Львові. Львів, 1998, с.84—100; їїж. Наукова та суспільно-політична діяльність Федора Кіндратовича Вовка / Автореф. дис. ... д-ра істор. наук. Львів, 2000; її ж. ФедірВовк — вчений і громадський діяч. К., 2000; ГоловацькийІ. Іван Раковський і його епоха: До 125-річчя віддня народження // Вісник НТШ. Львів, 1999, ч.22, с.10—12; його ж. Іван Раковський, 1874—1949. Життєписно-бібліографічний нарис. Львів, 2004; Романюк Т. Раковський Іван // Українська журналістика в іменах. Матеріали до енциклопедичного словника. Львів, 1999, вип. 6, с.407—10; йогож. Діяльність Ярослава Пастернака в Етнографічній комісії НТШ // Етнічна культура українців. Львів, 2006, с. 48—62; Борисенко В. ОлександрАлешо — організатор Музею антропології та етнології імені Хв. Вовка // Борисенко В. Нариси з історії української етнології 1920—1930­х років. К., 2002, с.38—41; Ленкавський С. Роман Єндик — муж незалежної думки // Ленкавський С. Український націоналізм. Твори. Івано-Франківськ, 2002, т. 1, с.401—04; Свинко Й. Юрій Полянський — учитель, вчений, патріот ігуманіст // Освітянин, 2004, ч. 5 (71), с. 26—28; AAA Guide 2008—2009: a guide to programs, a directory of members. Arlington (VA), 2007, p. 378; Глушко М. Антропологічні студії в Науковомутоваристві імені Шевченка (кінець ХІХ — 30­ті роки ХХ ст.) // Вісник Львівського університету: Серія історична. Львів, 2010, вип.45, с.413—36.

Михайло Глушко, Юрій Ковалів

Стаття створена: 2015