АНУЧИН Дмитро - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
АНУЧИН Дмитро

АНУЧИН Дмитро (* 08. 09 (27. 08). 1843, м. С.-Петербург, Росія — † 04. 06. 1923, м.Москва) — рос. антрополог, географ, етнограф, археолог, засн. географ. школи у Моск. ун-ті. Навч. у 4-й Петерб. (Ларінській) г-зії. 1860 А. Д. вступив на історично-філол. ф-т С.-Петерб. ун­ту. 1861—63 у зв’язку з хворобою лікувався в Німеччині та Італії. Восени 1863 вступивна природн. від­ня фізико-матем. ф-ту Моск. ун-ту на спеціальність „зоологія“. Погляди А. Д. сформувалися під впливом проф. С.Усова, Я. Борзенкова та особливо— А.Богданова. 1867 А. Д. закінчив Моск. ун-т зі ступенем канд. 1871 на запрошення проф. С.Усова обійняв посаду вченого секретаря Т-ва акліматизації тварин і рослин. У другій пол. 1870-х рр. обраний чл. кількох наук. т-в, зокрема Моск. археол. та Рос. географ. т-в. 1875 склав маґістер. іспити. З жовт. 1876 по 1879 перебував у відрядженні за кордоном, де слухав лекції в Паризькій Сорбонні, Берлін. ун-ті, вивчав антропол. колекції в музеях Німеччини, Великобританії, Бельгії; у Франції працював у лабораторії П. Брока та брав участь у розкопках у печерах на пд. країни. За сукупністю наук. праць з антропології, етнографії йгеографії у верес. 1889 рада Моск. ун-ту надала А. Д. ступінь д-ра географії honorіs causa (без подання дис.). У1880—84 читав у Моск. ун-ті курс антропології, з 1885 — різні курси з географії. У 1908—23 очолював Географ. музей Моск. ун-ту.

Осн. наук. зацікав. А. Д.— дослідження антропології як сукупности всіх природно-істор. відомостей про людину: її еволюцію, порівн. анатомію, біологію, вчення про раси — у нерозривному зв’язку з етнографією. 1902 увів у наук. обіг поняття „антропосфера“. Широке розуміння завдань стимулювало А. Д. до порушення у своїх працях найрізноманітнішої тематики. Брав участь у розвитку системи вищої й серед. освіти, зокрема розробляв структуру та добирав кадри для Ташкентського й Уральського (в Єкатеринбурзі) ун­тів, очолив науково-метод. роботу зі створення рад. трудової школи. Його учнями в галузі географії були Л.Берг, О. Борзов, М. Боголєпов, М. Боднарський, С. Григор’єв, Б. Добринін, О.Крубер, І.Сілинич, О. Синицький, І.Щукін та ін., з етнографії— Б. Адлер, В.Бунак, Б. Вишневський, Б. Жуков, О.Івановський, О.Колмогоров, Б. Куфтін, В. Налімов, М.Сінельников та ін.

У 1890—1917 А. Д. був президентом „Общества любителей естествознания, этнографии и антропологии“, з 1914 — головою його етнограф. відділу. 1892 з ініціативи А. Д. відкрито географ. від-ня т­ва. 1896 АН обрала А. Д. ординарним акад. каф. зоології, 1898 його обрано почес. чл. АН. Був також почес. чл. багатьох наук. т-в і академій, у т.ч. Паризького антропол. т-ва (чл.-кор. із 1879), Італ. т-ва антропології й географії (д. чл. з 1880), Амер. антропол. т-ва у Вашингтоні (чл. із 1883), Королівського антропол. ін­ту в Лондоні (почес. чл. із 1897). Нагороджений орденами Св. Володимира 3 і 4­го ступенів, Св. Анни 2-го ступеня, інозем. нагородами, зокрема орденом Почес. леґіону. 1919 очолив каф. антропології, 1922— Географ. ін-т при Моск. ун-ті. Більша частина праць А. Д. з’явилась унаслідок його географ., етнограф. та археол. досліджень. 1887 А. Д. проводив розкопки в Серед. Уралі і збирав фолькл. мат-л. У 1890, 1894—95 здійснив експедиції на Валдайській височині, вивчаючи витоки Волги, Зх. Двіни та Дніпра; 1891 на Кавказі вивчав зледеніння території та деякі льодовики.

1889 А. Д. встановив центри згромадження людей високого та низького зросту на європ. території Рос. імперії. Географ. поділ зросту А. Д. пояснював даними істор. етнографії: розміщенням у різні епохи на території Сх. Європи фінів і слов’ян, розселенням слов’ян. племен і шляхами їхньої колонізації, що зумовила розбіжності врасовому складі поодиноких районів. Вантропології А. Д. цікавила насамперед расова проблематика. Чимало робіт А. Д. написано на межі кількох наук. дисциплін, здебільшого антропології, палеоетнографії, географії, релігієзнавства. Творчий доробок А. Д. складається прибл. з 500 праць. Він активно співпрацював із редакцією газ. „Русские ведомости“, з 1883 — співвидавець, у 1887 — ред.; „Русский курьер“, де був чл. редакції. До кін. життя А. Д. ред. засн. ним часоп. „Землеведение“ (1894), „Этнографическое обозрение“ (з 1889), „Русский антропологический журнал“ (із1900).

1874 А. Д. опубл. працю „Антропоморфные обезьяны и низшие человеческие расы“. Спираючись на багатий археол. й антропол. мат-л, учений доводив, що представники „нижчих“ рас у своїй будові й психічній організації мають більше спільних рис із мавпами, ніж представники „вищих“ рас. Він же висловив припущення, що леґенди багатьох народів земної кулі, які виводять свої родоводи від різних тварин,— не вигадка, амають під собою реальний ґрунт — факт найдавнішої практики статевих стосунків представників цих племен із тваринами. А. Д. брав участь у дискусії про можливість і межі застосування матем. методів в антропології. Велике зацікав. ученого викликало вивчення антропогенезу, зокрема еволюціоністський погляд. А. Д. прагнув застосувати природн. наук. знання до вивчення історії релігії. У роботі „Сани, ладьи и кони как принадлежности похоронного обряда“ (1890) науковець проаналізував поховальний обряд давньорус. князів, рос. царів та вищих ієрархів церкви. Згідно з А. Д., деякі складові церк. обрядів сягають дохристиян. вірувань і можуть бути пояснені через аналогічні обряди, відомі в релігіях арх. культур.

А. Д. був одним із найактивніших дослідників історії науки (здебільшого — гуманіт. та природозн. дисциплін). Велику увагу вчений приділяв також популяризації наук. знань. А. Д. не був чл. НТШ, але близькими для нього у дослідн. планах були Україна й НТШ: писав статті на українозн. тематику, з-поміж яких виділяється ст. „Малороссы“ (1896). Він, з одного боку, погоджувався з теорією М.Погодіна та О. Соболевського про запустіння України після монг. навали та галицько-волин. коріння укр. народу, а з другого — наголошував на культурно-етнограф. своєрідності укр. народу, наявності укр. мови. А. Д. був особисто знайомий із чл. НТШ. Під час роботи археол. з’їздів контактував з В. Антоновичем, О. Маркевичем, Ф. Вовком, М.Біляшівським, М. Сумцовим, Д.Багалієм, які співпрацювали з Моск. археол. т­вом, „Обществом любителей естествознания, этнографии и антропологии“, друк. на стор. вид. цих т-в — „Древности“ та „Этнографическое обозрение“. Вост. часоп. публ. також В.Яґич. Наприкін. 1880-х рр. на одному зі засідань Моск. археол. т-ва А. Д. поінформував про знахідки з кургану „Мухина гора“, які надіслав Д. Яворницький. На поч. ХХст. вчений активно контактував ізВ.Вернадським, з яким вони разом викладали у Моск. ун-ті. В архіві В.Вернадського зберігаються чернетки його листів до А.Д.

Чл. НТШ 1900 взяли участь у відзначенні 25-річчя пед. та наук. діяльности А.Д. Ювіляра привітали телеграмами О.Маркевич, Д. Багалій, Ф. Вовк, А.Пенк. У вид. „Сборник в честь 70-я проф. Д. Н. Анучина...“ (1913) свої статті надрук. М. Сумцов, О. Шахматов, Ф.Корш. Вагому роль А. Д. відіграв у долі чл. НТШ П.Тутківського та С. Руденка. У 1911, за відгуком А. Д., рада професорів Моск. ун­ту надала укр. акад., геологу П.Тутківському ступінь д-ра географії, оминаючи ступінь маґістра, за докт. дис. „Копальні пустелі північної півкулі“. У журн. „Землеведение“ А. Д. надрук. прихильний відгук про диспут П. Тутківського. А. Д. підтримав учня Ф. Вовка, С.Руденка, під час захисту його дис. на антропол. тематику в Моск. ун-ті. Повідомлення про цей диспут А. Д. надрук. у „Русском антропологическом журнале“. Найяскравішим проявом співпраці А.Д. з чл. НТШ є вид. 1898 однієї з видатних праць інозем. д. чл. НТШ Л.Нідерле „Челов±чество в доисторическія времена“. Зчес. мови її переклав Ф. Вовк, А. Д. зробив заг. ред. Критики зауважували, що завдяки ґрунтовності коментарів та доповнень це вид. було не просто перекл., а другим, доповненим варіантом праці Л.Нідерле. У своїх антропол. та етнограф. працях А. Д. спирався на мат-л, зібраний д. чл. НТШ В. Антоновичем, Д.Яворницьким, М. Сумцовим, М. Біляшівським. Зокрема в одній із великих енциклопед. статей А. Д. покликався на працю М. Сумцова „Обзор малорусской этнографии“. У наук. спадщині А. Д. є стаття, спеціально присвячена оцінці праці чл.НТШ. 1918 в „Русском антропологическом журнале“ опубл. рец. на статті Ф.Вовка про антропол. склад та етнографію укр. народу у першій друк. укр. енциклопедії „Украинский народ в его прошлом и настоящем“. А. Д. високо оцінив етнограф. статті Ф.Вовка, хоча не з усім погоджувався в його поглядах на антропол. особливості українців, на їх спорідненість в антропол. плані з пд. та зх. слов’янами.

А. Д. присвятив некрологічні згадки О.Маркевичу, В. Антоновичу та Ф. Вовкові. Він високо оцінив археол. та етнограф. дослідження В. Антоновича. У некролозі Ф. Вовкові А. Д. не лише повторив свої висновки про антропол. погляди укр. науковця, але й відзначив цінність антропол. колекції, що зібрав покійний, та подальший розвиток його поглядів у працях учнів — С. Руденка та П. Єфименка. А. Д. резюмував, що Ф.Вовк „багато попрацював для вивчення українського народу, серед якого повинна зберегтися про нього вдячна пам’ять. Петроградський університет зобов’язаний йому першою науковою постановкою викладання антропології“.

Праці А. Д. були предметом аналізу багатьох істориків, етнографів, антропологів, природознавців — чл. НТШ. Першим із чл. Т-ва на дослідження А. Д. звернув увагу В. Антонович. За згадкою А. Синявського, вчений зібрав усі книжки А. Д. для власної б-ки і на основі цих праць склав свій курс географії. Услід за А. Д., В. Антонович розглядав етнографію у тісному зв’язку з антропологією. Географ. уявлення А. Д. були однією зтеор. складових методол. бази чл. школи В. Антоновича. У 1890-х рр. В.Антонович у вид. „Киевская старина“ опубл. схвальну рец. на російськомов. вид. праці Л. Нідерле за ред. А. Д. та Ф.Вовка. В ін. статті у тому ж часоп. він зробив огляд низки номерів вид. „Общества любителей естествознания, этнографии и антропологии“, зазначивши, що „це товариство є одним з найбільш діяльних вчених товариств в Росії“. Інтерес М. Грушевського до діяльности А. Д. зумовлений дослідженнями стародавньої доби в історії України, проведеними укр. істориком, визнанням важливости географ. чинника в історії. У „Записках НТШ“ М.Грушевський рецензував роботи А. Д. „К вопросу о диких лошадях и об их приручении в Россіи“ (1896, т. VI), „Амулет из кости челов±ческаго черепа и трепанація черепов, в древнія времена, в Россіи“ (1896, т. ХІІІ), вид. праці Л. Нідерле „Челов±чество в доисторическія времена“ (1898, т. XXVI), „О черепах из курганов и могильников Изюмского уезда“ (1905). М. Грушевський високо оцінив праці А.Д., однак не погодився з його арґументами проти думки дослідника П.Кеппена, який стверджував, що різновид коня, тарпан, виник на території України. А. Д. вважав його батьківщиною Азію.

У низці своїх праць (І т. „Історії України-Руси“, „Очерк истории украинского народа“) М. Грушевський використав праці А. Д. „Из древнейшей истории домашних животных в России“, „К вопросу о диких лошадях и об их приручении в Россіи“, „О черепах из курганов и могильников Изюмского уезда“. Він зазначив, що в 1880-х рр. у доповідях на 5­му та 6-му археол. з’їздах А. Д. дав „взірці дуже солідного оброблення археологічного матеріалу“ стосовно сх. слов’ян напередодні утворення Київ. Руси („О древнем луке истрелах“, „О некоторых формах древнерусских мечей“). У кількох працях М. Грушевський цитував згадану ст. А. Д. „Малороссы“ як арґумент на користь самобутности укр. народу. У „Записках НТШ“ та ін. вид. Т-ва О.Грушевський та В. Доманицький публ. повідомлення про вид. за ред. А. Д. часоп. „Археологіческие изв±стия и зам±тки“ та „Известия императорского общества любителей естествознания, антропологии и этнографии“. Окремо рец. у „Записках НТШ“ часоп. „Археологіческие изв±стия и зам±тки“ Ю. Сицінський (1901).

Працю А. Д. „К древнейшей истории домашних животных в России“ (1886) використовував також Д. Яворницький під час підгот. 1-го т. „Історії запорізьких козаків“. У 3-му вип. КС за 1893 М. Біляшівський опубл. статтю зпереказом праці А.Д. „Сани, ладьи икони как принадлежности похоронного обряда“ (1890) та навів додаткові мат-ли зукр. історії на користь концепції моск. професора. Географ. праці А. Д. використовували і фундатори укр. географ. науки С.Рудницький та В.Кубійович. С. Рудницький у праці „Основи землезнавства України“ (1923) покликався на ст. А. Д. „Рельеф поверхности европейской России“ (1895), опубл. у журн. „Землеведение“. Географ. та антропол. уявлення А. Д. вплинули на становлення наук. світогляду В. Вернадського. Це насамперед стосується його вчення про „антропосферу“. У праці „Очерки по истории естествознания вРоссии в XVIII столетии“ В. Вернадський використав працю А. Д. „К истории ознакомления с Сибирью до Ермака. Древне русское сказание „О человецех незнаемых в Восточной стране“ (1890).

Найбільш повно рецепція доробку А.Д. відбилась у спадщині Ф. Вовка та його учнів. У кількох вип. паризьких вид. „L’Anthropologie“ (1895 та 1898) і „L’Homme Prehistorique“ (1903) Ф.Вовк опубл. прихильні рец. на 7 праць А. Д.: „Амулеты из кости челов±ческаго черепа“, „Древний серебряный остяцький идол“, „Следы бронзового века в Прикамье“, „Армяне в антропологическом и географическом отношении“, „Каменный век и доисторическое население Египта“, „О культуре костромських курганов“, „Россия в археологическом отношении“. У ст. „Етнографічні особливості українського народу“ для вид. „Украинский народ в его прошлом и настоящем“ у розд. „Скотарство“ та „Способи пересування“ Ф. Вовк, зокрема, спирався на працю А.Д. „Из древнейшей истории домашних животных в России“ (1886) та „Сани, ладьи и кони как принадлежности похоронного обряда“ (1890). Як і М. Біляшівський, свою франкомов. ст. „Сані в похоронному ритуалі на Україні“ (1896) Ф.Вовк написав як додаток до аналогічної, за його висловом, „досконалої монографії видатного московського професора“. Він підтвердив висновки А. Д. відповідним мат-лом з укр. етнографії.

У 1920—50-х рр. погляди Ф.Вовка розвинули чл. НТШ І. Раковський, С. Руденко, Р. Єндик та Л. Чикаленко у статтях „Збірника Математично-природописно-лікарської секції НТШ“ та Енциклопедії українознавства, хоча частково згадані науковці й заперечували погляди А. Д. про брак антропол. відмінностей між українцями та росіянами. Р.Єндик назвав А. Д. одним із найвидатніших рос. антропологів, що досліджували українців.

Пр.: По±здка в Саксонію и Богемію с антропологическою ц±лю. М., 1877; Поездка к доисторическим памятникам южной Франции. М., 1878; О костях, доставленных г[осподином] Эварницким из кургана „Мухина гора“ // Древности (Труды Моск. археол. общества). М., 1887, т. ХІ, вып. 3, с.90—92; К истории ознакомления с Сибирью до Ермака. Древнее русское сказание „Очеловецех незнаемых в Восточной стране“ // Там само, 1890, т. ХІV, с. 232—33; Сани, ладьи и кони как принадлежности похоронного обряда. М., 1890; Малороссы // Энциклопедический словарь / Издатели Ф. А. Брокгауз и И. А. Ефрон. СПб., 1896, т. ХХХVІ, с.484—85; Нидерле Л. Челов±чество в доисторическія времена. Доисторическая археологія Европы и в частности славянских земель / Пер. с чешс. Ф.К.Волкова, под ред. Д. Н. Анучина. СПб., 1898, ХХVII + 655 c. + карта+ 459 рис.; МаркевичА.И.// Древности. М., 1906, т. ХХІ, вып. 1, с. 49—50; Памяти В.Б.Антоновича// Русские ведомости, 1908, №60; Диспут П. А. Тутковского // Землеведение, 1911, т.ХVІІІ, кн.1—2, с. 258—74; К вопросу о древних людях. М., 1916; Диспут С.И.Руденко // Русский антропологический журнал, 1918, кн. ХLI—XLII, №1—2, с. 80; К антропологии украинцев // Там само, с.49—60; Ф. К. Волков// Научные известия, 1922, № 4, с. 33; Ф.К.Волков // Русский антропологический журнал, 1923, т. ХІІ, №3—4, с. 78—79; Походження людини / Пер. з рос. Х., 1924; Олюдях русской науки и культуры. 2-е изд. М., 1952; Географические работы. М., 1954; Люди зарубежной науки и культуры. М., 1960; Геологическое прошлое и географическое настоящее Москвы // Москва в зеркале веков. М., 2007, с.3—30; Доисторическое прошлое Москвы// Там само, с. 31—75.

Літ.: Грушевський М. [Рец. на:] Анучин Д. Н. Амулет из кости челов±ческаго черепа и трепанація черепов, в древнія времена, в Россіи (L’amulette crânienne et la trepanation des cranes, dans les temps anciens, en Russie). М., 1895, 18 с. + 3 табл. фототипий (Відбиток: Труды Виленского археологического съезда. T. I) // Записки НТШ. Львів, 1896, т. XIV, кн. VI, с. 1—2; його ж. [Рец. на:] Анучин Д. Н. К вопросу о диких лошадях и об их приручении в Россіи // [ЖМНП], [1896], [кн.]VI, c.223—69; [кн.] VІІ, с. 67—95 // Там само, т.ХІІІ, кн. V, с. 1—2; його ж. [Рец. на:] Нидерле Л. Челов±чество в доисторическія времена. Доисторическая археологія Европы и в частности славянских земель / Пер. с чешс. Ф. К. Волкова, под ред. Д. Н. Анучина. СПб., 1898, XXVII + 655 c. + карта + 459 рис. // Там само, 1898, т.ХХVI, кн. VI, с. 1—5; Грушевський О. [Рец. на:] Археологіческие изв±стия и зам±тки / Под ред. Д.Анучина и А.Кирпичникова. № І—XIII (ЧОИДР, т. 184—87) // Там само, 1900, т.XXXIII, с. 38; С[ицінський]Ю. Археологіческие изв±стия и зам±тки / Под ред. Д.Анучина и А. Кирпичникова. [№] І—XII // Там само, т.XXXIX, кн. І, с. 63—64; Доманицкий В. [Рец. на:] Изв±стия имп[ераторского] общества любителей естествознания, антропологіи и этнографіи... М., 1899, т.XCV. Труды антропол. отд±ла / Под ред. Д.Н.Анучина и А.А. Ивановского. Т. XIX // Там само, 1903, т.LII, с.37—41; ЗалізнякМ. [Рец. на:] Анучин Д.Н. О черепах из курганов и могильников Изюмского у[езда] Харьковской губ[ернии] из раскопок В.А. Городцева, летом 1901 г. Труды XII Археол. съезда в Харькове. М., 1905, т. 1, с.506—14 // Там само, 1909, т. XCI, кн. V, с. 208—11; Богданов В. В. Д. Н. Анучин // Сборник в честь 70­я проф. Д.Н.Анучина, составленный его учениками и почитателями. М., 1913, с. VII—XL; його ж. Д.Н.Анучин. Антрополог и географ. М., 1941; Рудницький С. Основи землезнавства України. Прага, 1923, ч.I—II; Бунак В. В. Деятельность Д.Н. Анучина в области антропологии // Русский антропологический журнал, 1924, т. ХІІІ, № 3—4, с.1—18; Крубер А. Памяти Д. Н. Анучина // Землеведение, 1924, т.ХХVI, кн. 1—2, с. 7—46; Есаков В. А. Д. Н. Анучин и создание русской университетской географической школы. М., 1955; Карпов Г. В. Д.Н.Анучин. М., 1962; ВернадскийВ.И. Труды по истории науки в России (Очерки по истории естествознания в России в XVIII ст. Глава 4). М., 1988, с. 115, 140.

Олександр Музичко

Стаття створена: 2015