АРАБСЬКІ ДЖЕРЕЛА У ДОСЛІДЖЕННЯХ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
АРАБСЬКІ ДЖЕРЕЛА У ДОСЛІДЖЕННЯХ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА

АРАБСЬКІ ДЖЕРЕЛА У ДОСЛІДЖЕННЯХ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА. Дослідження А.дж.— одна з осн. тем укр. арабістики, в т.ч. дослідників Т-ва. Ними цікавилися такі видатні арабісти, як В. Бейліс, Т. Кезма, А. Ковалівський, А.Кримський, В. Крюков та ін. Серед чл. НТШ А.дж. привертали увагу не лише А. Кримського, але й М. Брайчевського, М. Грушевського, Я. Дашкевича, В. Огоновського, Я. Полотнюка, О. Пріцака, В. Січинського, І. Шевченка, а нині — мол. покоління дослідників.

Найвагоміші свідчення про слов’ян і русів походять від араб. істориків та географів IX—ХІІ ст., ін. за той час письмові відомості, зокрема місцевого походження, є дуже фраґментарними, відповідно малоінформативними. А. дж., які містили головно астрономічні, матем. й географ. відомості, інформують дослідників також про суміжні з мусульманськими володіннями краї, експортні товари, якими торгували в араб. світі їхні жителі, про їхні звичаї, спосіб життя, вірування, сусп. відносини. Таку інформацію знаходили дослідники про територію й населення Сх. Європи раннього середньовіччя. Укр. арабісти досі працюють над багатьма джерелозн. питаннями цього періоду під істор. та філол. кутом зору. Вчених, зокрема НТШівців, цікавили істор. обставини виникнення та існування поданих в А. дж. свідчень, визначення їх рівня достовірности, ідентифікація географ. назв й етнонімів, їх етимології, семантики, а також порівняння текстів, перекладів з ориґіналами.

Уперше публікацію укр. мовою фраґментів творів араб. істориків і географів раннього середньовіччя у рамках НТШ здійснив М. Грушевський у зб. „Виїмки зжерел до істориї України-Руси: до половини ХІ віка“ (1895). Під час перекладу вчений використовував зб. А. дж., перекл. й упоряд. семітологом А. Гаркаві (1870). Це вид. перекладів рос. мовою фраґментів відомих на той час ориґ. текстів VII—X ст., де міститься інформація про слов’ян. М. Грушевський у „Виїмках...“ умістив фраґменти творів таких авторів, як Абу аль-Касим ’Убайд Аллах ібн Хурдазбіг „Книга шляхів і царств“ (перша пол. ІХ ст.), Ахмад ібн Яхья ібн Джабір аль-Балазурі „Книжка про завоювання країв“ (друга пол. ХІ ст.), Абу Джа’фар Мухаммад ат-Табарі „Історія царів“ (поч. Х ст.), Абу Абдаллаг Мухаммад ібн Ахмад аль­Джайгані „Книга доріг для знання держав“ (кін. ІХ — поч. Х ст.) (а також перекази подій, викладених цим істориком, зроблені Аль-Істахрі (серед. Х ст.), Ібн Хаукалем у „Книзі шляхів і царств“ (70-ті рр. Х ст.) та Абу ’Абдаллахом Мухаммадом аш-Шаріфом аль-Ідрісі (ХІІ ст.), Ахмадом ібн Фадланом (20-ті рр. Х ст.), Ібн Русте „Книга коштовних дорогоцінностей“ (поч. Х ст.), Аль-Мас’уді „Золоті луки й родовища коштовностей“ (943—944), Яхья Антиохійським „Перлове намисто“ (перша пол. ХІ ст.). Справу М. Грушевського стосовно популяризації укр. мовою свідчень А. дж. з раннього періоду історії України продовжив д. чл. НТШ В. Січинський. Він 1938 вмістив у 1-му розд. 2-го вид. своєї популярної кн. „Чужинці про Україну“ 7витягів із творів араб. істориків ігеографів ІХ—Х ст. за вид. А. Гаркаві 1870 та М. Грушевського 1895: Ібн Хурдазбіга, Аль-Джайгані, Ібн Фадлана, Аль-Мас’уді, Ібн Даста, Ібн Хаукаля, Ібн Якуба. Книжка розрахована на учнів г-зій та масового читача, тому стала популярною й кілька разів перевид. (Львів, 1938—39; Прага, 1942; Ауґсбург, 1946; Львів, 1991).

А. Кримський, окрім дослідження різних питань історії, релігії, мови, л-ри та культури араб. Сходу раннього середньовіччя, також використовував твори араб. істориків як джерело до стародавньої історії України, українсько-араб. і українсько-перс. взаємин Х ст. Про них ідеться укн. „Історія Персії та їїписьменства. І.Як Персія, звойована арабами, відродилася політично (ІХ та Х в.в.)“ (1923). Ця праця написана на підставі А.дж., однак основна увага автора зосереджена на історії Персії, а тому взаємозв’язки арабів та іранців зі слов’янами представлені побіжно. Проаналізувавши літописи, археол. мат-ли, праці араб. та перс. істориків і географів, учений висвітлив торгів лю Руси з Іраном, зокрема стверджував, що Волзький шлях для торгівлі з персами використовували мешканці Пн.-Сх. Руси, а Київ. Русь користувалася „шляхом із Варяг у Греки“, тобто Дніпром. Такого висновку А. Кримський дійшов через брак фактів частих знахідок саманідських монетних скарбів на території сучас. України, на відміну від Пн. Європи, де їх знаходили у великих кількостях. Це свідчило, на його думку, також про те, що мешканці Київ. Руси рідко торгували безпосередньо з купцями Саманідської держави, тобто Серед. Азії, а доставляли товари до Візантії, чорноморських, кавказьких та малоазійських портів. До Хорезму з Руси привозили рабів, хутра, віск, мед, шкури, про що писали Аль-Мас’уді, Аль-Істахрі, Ібн Русте, Ібн Хаукал. На підставіпраці араб. історика Аль-Мас’уді „Золоті луки й родовища коштовностей“ А. Кримський, пишучи про повстання жителів Табаристану, Ґіляну та Дейлему (Пн. Іран) під проводом Хасана Отруша, спрямоване проти саманідських намісників та землевласників, згадує похід русів на Прикаспій 913 і їх поразку від мусульман. Завершуючи виклад про сло-в’ян на цій території, згадує про їх похід через Каспій, р. Куру до Азербайджану в 945, черпаючи інформацію, крім ін. дж., і в араб. історика кін. ХІІ — поч. ХІІІ ст. Ібн аль-Асира.

А. Кримський у 1-му розд. „Декотрі русько-слов’янські слова та ймення в арабських істориків і географів ІХ—Х в.“ „Хрестоматії з пам’ятників письменської Старо-Українщини XI—XVIII вв.“ (1922) вмістив витяги укр. мовою зі семи араб. та перс. арабомов. творів (Ібн Хурдазбіга, Абу Ханіфа Дінаварія (друга пол. ІХ ст.), Ібн Русте, Ібн Фадлана, Аль-Мас’уді, Аль-Істахрі, ’Овфія (поч. ХІІІ ст.), доповнивши їх мовозн. та істор. коментарями. Цікавий коментар А. Кримського до ост. фраґмента зі „Збірки оповідань“ перса ’Овфія — про подорож „посольства по віру“ кн.Володимира Святославича до хівинського володаря — у якому він пише про вживання в джерелі імени князя як Володимир (перс. „Булвдмір“), що є живим нар. звучанням, на відміну від книж. „Владимир“. А. Кримському належить передм. і відредагований перекл. укр. мовою „Оповідань арабського історика Абу-Шоджі Рудраверського ХІ в. про те, як охрестилася Русь“ його учня Т. Кезми (1927). Цей твір — „продовження“ („Зейль“) праці араб. історика Ібн Мискавейга (помер 1030) „Що діялося з народами“ (980) — містить оповідання про події 980—999 Абу-Шоджі Рудраверського (1045—95), який був візиром багдадського халіфа Моктадія (1075—94). Ця праця цінна тим, що в ній ідеться про хрещення Руси. А. Кримський проаналізував саме цей сюжет у передм. до перекл. Т. Кезми, порівнюючи його з відомостями про прийняття християнства жителями Київ. Руси, які навів Яхья Антиохійський.

Окрім наук. досліджень А. дж., А. Кримський перекладав їх рос. мовою, зокрема фраґменти творів „Книги шляхів і царств“ Ібн Хурдазбіга, „Золоті луки йродовища коштовностей“ Аль­Мас’уді (1913). А. Кримський є також автором багатьох гасел до енциклопед. словників Ф. Брокгауза й І. Ефрона та братів О.та І.Гранатів, біограф. довідки писав про араб. істориків і географів, котрі залишили відомості про ранню історію України: Ібн аль­Асира, Ібн Фадлана, Ібн Хаукала, Ібн Хурдазбіга, Ідрісі, Аль-Мас’уді. Слов’янсько-араб. контакти VIII—Х ст. на підставі А. дж. наприкін. 1930­х рр. досліджував секретар Комісії нової історії України (1938—39), акт. учасник істор. семінару під кер. І. Крип’якевича, О. Пріцак. Йому належить розвідка про похід 737 на слов’ян. землі начальника пн. (вірмен.) кордону халіфату Омайядів, майбутнього ост. Омайядського халіфа (744—750) Марвана ібн Мухаммада. Мотиви походу, на думку історика, крилися у потребі арабів заселити полоненими слов’янами пн. кордони своєї держави для захисту. Вчений проаналізував цей похід на підставі відомостей араб. письменників Ахмада ібн Яхьї ібн Джабіра аль-Балазурі (помер 892) з Багдада та Абу Джа’фара Мухаммада ат-Табарі (923) з Табаристану (Пн. Персія). О. Пріцак, за звістками цих двох араб. істориків, реконструював похід Марвана на територію Хозарії, захоплення побл. Дону 20 тис. родин (чи „голів“) полян і переселення на територію теперішньої Грузії та Килікії для зміцнення арабо-візант. кордону. Цією розвідкою у журн. „Українське юнацтво“ історик 1939 розпочав серію нарисів п. н. „Майбутність України на Сході“. Другий нарис присвячений українсько-араб. торгівлі VIII—IX ст. і висвітлює торгівлю полян Чорноморської Руси з арабами (VIII ст.) на підставі свідчення Абу Абдаллага Мухаммада ібн Ісхака (помер 768), яке наводить у своїй „Книзі країн“ письменник першої пол. Х ст. Ібн аль-Факих аль-Хамадані. Увагу зосереджено на „Волзькому шляху“, яким подорожували слов’ян. купці до м. Роя (нині — м. Тегеран), та вказано товари (хутро чорних лисів і бобрів), якими вони торгували. Другий сюжет, який розписує О. Пріцак у цій статті, ґрунтується на згадці географа Ібн Хурдазбіга (912), вміщеній у „Книзі шляхів і царств“. У ньому йдеться про слов’ян. купців християн. віри у Багдаді. Купці-слов’яни, поряд з ін. іновірцями, євреями та персами, за право торгувати платили поголовний податок „аль-джізію“. Згадані три статті О. Пріцак об’єднав і опубл. в одному з чисел „Літературно-наукового додатку „Нового часу“ за 1939 п. н. „Сторінка з українсько-арабських взаємин (Етюд з VIII—IX ст.)“.

Третім нарисом „Українці в очах араба-очевидця з Х ст.“ завершився цикл статей „Майбутність України на Сході“ (1939), запланованих О. Пріцаком, його опубл. незадовго до поч. німецько-польс. війни у спареному липнево—серпневому числі. У нарисі автор наводить цитати про слов’ян зі звіту секретаря посольства халіфа аль-Муктадіра бі-ллагі Ахмада ібн Фадлана до столиці Волзько-Камської Болгарії Булгару, відрядженого921. О. Пріцак написав, але не опубл. дослідження про етимологію наз. „лудзана“, яка згадується в араб. авторів і є перекрученою наз. слов’ян. племени полян, що в араб. транскрипції звучало як „Буляна“ (про цю статтю дослідник згадував упримітці до нарису про похід Марвана, повторно опубл. у „Новій зорі“). Вчений, спираючись на згадку Аль-Мас’уді про похід племени „лудзана“ 912—913, підтверджує думку укр. істориків про локалізацію проживання полян спершу навколо Азовського моря.

Молодий історик проявляв активність у рамках НТШ, публікуючи рец. та готуючи до друку мат-ли, що стосувалися А. дж. ранньої історії України. Узасн. на поч. 1939 часоп. „Сьогочасне й минуле“ з’явилася рец. О. Пріцака на працю польс. арабіста Тадеуша Левицького. Польс. учений у статті прокоментував відомість географа XIІ ст. Аль­Ідрісі про торговельний шлях від Києва до Володимира наВолині, відчитавши наз. міст, через які він проходив. О. Пріцак позитивно відгукувався про це дослідження, лише полемізуючи з інтерпретацією однієї наз.— „б-р-а-в-л-ь-г“, під якою, на думку О. Пріцака, слід розуміти м. Білгород, а не Брусилів (чи Трипіль), як уважав Т. Левицький. Про географ. атлас Аль-Ідрісі та інформацію про рус. міста, яка міститься у ньому, також писав чл. НТШ Я. Полотнюк (1980).

1938 на семінарі укр. студентів-істориків, який організувала Історично-джерелознавча комісія НТШ, О. Пріцак виголосив доповідь про слов’ян у творах географа другої пол. ІХ — поч. Х ст. Ібн Хурдазбіга („Звістки Ібн-Хордад-і-біг-а про слов’ян“). Вчений перекладав А.дж., які планувалося опубл. у 2-му т. „Джерел до історії України“ (за ідеєю Т. Коструби передбачалося видати 3 т. грец., рим., араб. та візант. джерел із ранньої історії України). Поч. Другої світ. війни перешкодив цим вид. планам. Можливо, у рамках цього вид. проекту або вже під час війни, О. Пріцак працював над перекл. твору араб. історика і географа Абу аль-Фіда (1273—1331) „Таквім аль-бульдан“ („Упорядкування країв“), який належить до жанру описової географії. Недатовані мат-ли О. Пріцака п. н. „Кітаб таквімаль-бульдан“ Абу аль-Фіда-і (XIV ст.) про Україну і сумежні землі“ (41 арк.) зберігаються у фонді НТШ ЦДІА України уЛьвові. З машинопису зрозуміло, що целише перекл. укр. мовою вступу твору Аль-Фіда і розділу, де подано інформацію про розміщення країн і 37 табл. із їх географ. координатами. Вчений планував зробити також перекл. вст. част. цього твору, де описані відомі на той час географ. об’єкти, вст. статтю від перекладача, в якій ішлося би про автора, джерела його твору, араб. географ. науку середньовіччя та географ. системи. О. Пріцак планував додати до перекл. філол. та „топономастичний“ коментарі. Перекл. О. Пріцака — це перша спроба перекл. твору Аль-Фіда укр. мовою.

Великий внесок у вивчення А. дж. про історію сх. слов’ян і Київ. Руси зробив Я. Дашкевич, який спеціально їх не аналізував, а використовував як одне з джерел для висвітлення різних дослідн. проблем. Твори араб. істориків і географів раннього середньовіччя стали об’єктом уваги вченого під час написання праць про релігію слов’ян за свідченнями Аль-Мас’уді (1994—95), конфесійні та культ. контакти Руси і Вірменії IX — першої пол. XIII ст. (1983, 1988, 1991, 1993), Руси і Сирії VІІІ—ХІV ст. (1992, 1994). Сходознавець провів історіограф. огляд досліджень джерел з історії сх. слов’ян та України арабіста А. Ковалівського (1965), написав рец. на зб. ст. „Восточные источники по истории народов Юго-Bосточной и Центральной Европы“ (1965) та на кн. рос. сходознавця Б. Заходера „Каспийский свод сведений о Восточной Европе. Т. 2“ (1968). Я. Дашкевич актуалізував проблему публікації сх. джерел до історії України, серед них — А. дж. з історії сх. слов’ян іКиїв. Руси IX—XII ст. (1988—90). Свідчення араб. істориків і географів раннього середньовіччя використовували у своїх працях М. Брайчевський та І. Шевченко. Перший — у дослідженнях, що стосувалися слов’ян. державности (Антського союзу племен, Київ. Руси), соціального й етн. розвитку слов’ян ост. століть І тис. нашої ери, походження Руси. І. Шевченко залучав А. дж. для висвітлення історії культури Візантії, візантійсько-слов’ян. культ. зв’язків.

Важливим є внесок чл. НТШ у дослідження й перекл. укр. мовою А. дж. з історії України серед. XVII ст. „Ріхлят ель-батрійарк Макаріус“ („Подорож патріарха Макарія“) сирійського мандрівника, архимандрита Булоса ібн аз-Заїма аль-Халябі (бл. 1627—69), відомого в укр. історіографії як Павло Алеппський (Халебський). Тут висвітлена мандрівка по милостиню в 1652—59 з Алеппо через Україну до Московії й у зворотньому напрямку до Дамаска антиохійського патріарха Макарія ІІІ разом зі сином Павлом Алеппським, який виконував обов’язки особистого секретаря патріарха. Подорожні нотатки Павла Алеппського містять цінну інформацію про побут, культуру, звичаї, реліг. життя українців, політ. становище Гетьманщини серед. XVII ст. Ці достойники Антиохійської церкви проїжджали Україною в 1654 і 1656, що становило неповних 109 днів.

Відомі 4 списки „Подорожі...“: лондонський 1765 (список із повної автор. редакції), паризький (румун. сходознавець Базиліу Раду, А. Ковалівський вважали його 1-шу част. автографом Павла Алеппського), петерб., або ж дамаський 1700 (скорочений текст однієї з повних редакцій) та київ. (список короткої редакції), куплений А. Кримським 1896 в Сейданайському монастирі біля Дамаска. До сьогодні не видано ні критичного тексту автор. редакції, ні повного перекл. будь-якою європ. мовою. Перекл. англ. мовою зробив Ф. Бельфур 1829—36 за лондон. списком зі значними пропусками, а перекл. рос. сходознавця, араба Георгія Муркоса (1896—1900), ґрунтований на копії із петерб. списку, зробленій 1859, який, як уже зазначалося, є скороченим варіантом повної редакції. Перекл. франц. мовою та критичну публікацію тексту „Подорожі...“ на підставі паризького списку розпочав румун. арабіст Б. Раду (опубл. у 1930, 1933, 1949), однак не закінчив його у зв’язку зі смертю. Першим із-поміж чл. НТШ, хто зацікавився подорожніми нотатками Павла Алеппського, був А. Кримський. У 1909 вчений на засіданні Сходозн. комісії Моск. археол. т-ва виголосив дві доповіді про давніший список цього твору, який він, як зазначалося, придбав 1896 у Сирії. Цей київ. список (або список А. Кримського) дав можливість внести 8 поправок у рос. перекл. „Подорожі...“ Г. Муркоса. Порівнюючи з текстами перекл. Ф. Бельфура та Г. Муркоса, учень А. Кримського О. Олесницький виявив у них два фраґменти, яких немає в англ. та рос. перекл. Рос. мовою ці фраґменти переклав О. Олесницький і опубл. їх 1913 у зб. „Патриарх антиохийский Макарий XVII в. и старейший список его путешествия на Русь архидиакона Павла Алеппского. Материалы“. Від київ. списку залишився лише фраґмент зі серед. обсягом 138 арк. Незважаючи на це, він має велику цінність для дослідження твору Павла Алеппського. А. Кримський датував цей рукоп. серед. XVIII ст. На думку вченого, це текст короткої редакції, яка не є автор. Укр. мовою київ. список перекл. Т. Кезма, однак перекл. не опубл. Перекл. Т. Кезми та рос. перекл. Г. Муркоса М. Грушевський використав у 9-му т. „Історії України-Руси“, де вмістив низку фраґментів твору у перекл. укр. мовою з коментарем.

Чл. НТШ Володимир Огоновський у 1935—36 в журн. „Життя і знання“ опубл. перекл. укр. мовою „Подорожі...“ знову ж таки з рос. перекл. Г. Муркоса. Він стосувався лише мандрівки патріарха Макарія Україною, яка описана у IV—V част. і ХІІ кн. 1942 у створ. на базі істор. комісій НТШ Кабінеті історії України О. Пріцак, окрім ін. тем з історії України, „працював над проблемами арабської синтакси“ та перекл. і коментарями „Опису подорожі патріярха Макарія“ Павла Алеппського, а також збирав бібліографію до твору. Основою для перекл. О. Пріцаку слугував список А. Кримського, тобто вчений повторно, після Т. Кезми, перекл. твір Павла Алеппського укр. мовою. О. Пріцаку так і не вдалося його завершити й опубл.

Дослідження опису подорожі патріарха Макарія продовжив Я. Полотнюк. Йому належить праця „Питання джерелознавчого дослідження твору Павла Халебського „Подорож патріарха Макарія“ (1971), у якій докладно описано історію дослідження та перекл. твору, його списків та їх копій. На конференції молодих сходознавців у Тбілісі Я. Полотнюк присвятив доповідь укр. топонімам в араб. географ. л-рі на прикладі опису подорожі патріарха Макарія (1976). У журн. „Жовтень“ (нині — „Дзвін“) та „Київська старовина“ він умістив кілька науково-популяр. нарисів про цей твір (1976, 1990), де, напр., арґументовано критикував рос. перекл. Г. Муркоса за невідповідність у деяких місцях ориґіналові. Учений уперше в укр. науці перекл. укр. мовою кілька фраґментів лондон. списку повної автор. редакції (1990, 1995). Під час перекл. Я. Полотнюк також аналізував петерб. та паризький списки. На поч. 1990-х рр. перекл. і критичне вид. „Подорожі...“, яке мав зробити Я. Полотнюк, планувалося опубл. в АН України, однак цей проект не вдався через орг. та фінансові проблеми. Я. Полотнюк разом із Я. Дашкевичем написали критичну рец. на працю польс. історика М. Ковальської про твір Павла Алеппського та свідчення про Україну, які він подав (1994). Рец. викликала полеміку, оскільки М. Ковальська того ж року опубл. відповідь.

Арх. дж.: ЛННБ України, від. рукоп., Архів І. Крип’якевича, п. 159 (Історики Зх. України); ЦДІА України у Львові, ф. 309, оп.1, спр. 1786.

Літ.:Гаркави А. Я. Сказания мусульманских писателей о славянах и русских (с половины VII до конца IX века по Р.Х.). СПб., 1870; Крымский А. Мелкие сообщения, могущие способствовать выяснению личности патриарха Макария иавтора его путишествия [Краткое изложение доклада. Протокол № 110] // Древности восточные. Труды Восточной комиссии Московского археологического общества. М., 1913, т. 4, отд. 2, с.34—35; його ж. О неисследованном, и притом старейшем, списке путешествия на Русь антиохийского патриарха Макария в XVII в. [Краткое изложение доклада. Протокол № 120] // Там само, с. 95—96; його ж. Предварительное замечание // Патриарх антиохийский Макарий XVII в. и старейший список его путешествия на Русь архидиакона Павла Алеппского. Материалы. М., 1913, с. 9—12 (Труды по востоковедению, издаваемые Лазаревским институтом восточных языков. Вып. XXXVIII); його ж. Історія Персії та її письменства. І. Як Персія, звойована арабами, відродилася політично (ІХ та Х в.в.) // Збірник історико-філол. відділу УАН. К., 1923, № 3, вип. 1, с.81—83, 97—99; його ж. Дві слові від редактора// Юбілейний збірник на пошану академика Дмитра Йвановича Багалія з нагоди сімдесятої річниці життя та п’ядесятих роковин наукової діяльности. К., 1927, с. 383—88; його ж. История новой арабской литературы ХІХ — начала ХХ века. М., 1971, с.46, 305—06; Хрестоматії з пам’ятників письменської Старо-Українщини XI—XVIII вв. / [Вибірка текстів А. Кримського, В. Дем’янчука]. К., 1922, с. 131—34; Алепський Павло. Подорож Патріярха Макара / [Пер. з рос. В. Огоновського] // Життя і знання. Львів, 1935, ч.4, с. 125—28; ч. 5, с. 157—60; ч. 6, с.189—92; ч.7—8, с. 236—40; ч. 9, с. 270—72; ч.10, с.301—04; ч. 11, с. 333—36; ч. 12, с. 365—68; 1936, ч. 2, с.61—64; ч. 4, с. 126—28; ч.6, с.190—92; ч.7—8, с. 238—40; Булос ібн аз-Заїм (Павло Халебський). Подорож патріарха Макарія (Уривки) / Пер. з араб. Я. Полотнюк // Дзвін, 1990, № 9, с.119—24; Халебський (Алеппський) Павло. З подорожніх записок / [Пер. з араб. Я. Полотнюка]// КС, 1995, №4, с. 45—52; Хроніка НТШ. Львів, 1938, ч. 74, с. 49; Пріцак О. Майбутність України на Сході. І: Похід Марвана в Україну 735 р. (Про арабо-українські взаємини) // Українське юнацтво. Львів, 1939, січ., ч. 1 (69), с.15—16; йогож. Майбутність України на Сході. ІІ: Українсько-арабська торгівля VIII—IX ст. // Там само, лют., ч. 2 (70), с. 37—39; його ж. Похід Марвана Ібн-Мухаммеда в Україну 735 р. Сторінка з українсько-арабських взаємин // Нова зоря (Львів), 1939, 9 квіт., ч. 26 (1226), с. 18—19; його ж. Сторінка з українсько-арабських взаємин (Етюд з VIII—IX ст.)// Літературно-науковий додаток „Нового часу“. Львів, 1939, 9 квіт., ч. 15 (78), с. IV; його ж. Майбутність України на Сході. ІІІ: Українці вочах араба-очевидця з Х ст. // Українське юнацтво. Львів, 1939, лип.-серп., ч.7—8 (75—76), с.166—67; його ж. [Рец. на:] Lewicki T. La voie Kiev-Vladimir (Włodzimierz-Wołyński) d’aprе`s géographe arabe du XII-е`me siе`cle al-Idrisi // Rocznik Orientalistyczny. Lwów, 1937, t. XIII, s.91—105 і окр. відбитка // Сьогочасне й минуле. Вісник українознавства, видає Наукове товариство ім.Шевченка у Львові. Львів, 1939, ч. ІІ, с. 79—80; Крачковский И. Ю. Очерки по истории русской арабистики. М.; Л., 1950, с.168—72, 232—34; йогож. Арабская географическая література // Крачковский И. Ю. Избранныесочинения. М.; Л., 1957, т.4, с.20—37; ЗаходерБ. Н. Каспийский свод сведений о Восточной Европе. М., 1962—1967, т. 1—2; Д[ашкевич] Я. [Рец. на:] Восточные источники по истории народов Юго-Bосточной и Центральной Европы: [Сб. ст. Т. 1]. М., 1964, 304 с.: ил. // Архіви України (К.), 1965, № 6, с. 72—73; його ж. [Рец. на:] Заходер Б. Н. Каспийский свод сведений о Восточной Европе. Т. 2. М., 1967, 212с. // Там само, К., 1968, № 2, с. 92—93; його ж. Древняя Русь и Армения в общественно-политических связях ХІ—ХІІІвв.: (Источники исследования темы) // Древнейшие государства на территории СССР: Материалы и исследования (1982 год). М., 1984, с. 177—95; його ж. Русы и армяне: Контактные связи в византийском ареале (Х—ХІІІ вв.) // Резюме сообщений XVIII Международного конгресса византистов. М., 1991, т. 1, с. 273—74; йогож. Сирійські елементи в релігійному житті України-Русі (IX—XIII ст.) // Історія релігій в Україні: Тези повідомлень II „круглого столу“, Львів, 4—5 трав. 1992 р. К.; Львів, 1992, с.17—19; його ж. Русь і Вірменія. Конфесійні та культурні контакти IX — першої половини XIII століть // Записки НТШ. Праці Історично-філос. секції. Львів, 1993, т. CCXXV, с.167—84; його ж. Україна і Схід: Вступне слово і доповідь // Проблеми дослідження історії України: Перший „круглий стіл“ істориків, Славсько, 4—6 верес. 1990 р.: Доповіді, виступи, дискусія. Львів, 1993, с. 168—76; його ж. Аль Масуді (X ст.) про релігії слов’ян // Історія релігій в Україні: Тези повідомлень IV„круглого столу“, Львів, 9—10 трав. 1994 р. К.; Львів, 1994, с. 66—68; його ж. [Про історичні традиції українсько-арабських контактів]// Україна— Арабський світ: сфери взаємних інтересів: Матеріали „круглого столу“, 31 трав. 1994 р. К., 1994, с. 11—12; його ж. Русь і Сирія: взаємозв’язки VІІІ—ХІV століть // Записки НТШ. Праці Історично-філос. секції. Львів, 1994, т.CCXXVIII, с. 7—47; його ж. Релігії слов’ян в освітленні аль Масуді (X ст.) // На честь заслуженого діяча науки України Андрія Петровича Ковалівського 1895—1969 рр.: Тези Міжнар. наук. конференції, присвячені 100-річчю від дня народження. Х., 1995, с.40—41; Дашкевич Я., Полотнюк Я. [Рец. на:] Коwalska М. Ukraina w połowie XVII w. w relacji arabskiego podróżnika Pawła, syna Makarego z Aleppo. Warszawа: PWN, 1986, 116, [4]s., [8 l. Il.] // Rocznik Оrientalistyczny. Warszawa, 1994, t. 49, zesz. 1, s. 143—51; Полотнюк Я. Є. Питання джерелознавчого дослiдження твору Павла Халебського „Подорож патріарха Макарiя“ // Історичні джерела та їх використання. К., 1971, вип.6, с.68—82; його ж. Очима арабського мандрівника// Жовтень (Львів), 1976, № 11, с. 148—52; йогож. Украинские топонимы в арабской географической литературе XVII в. На материале сочинения Павла Алепского „Рихлат аль-батрийярк Макарийус“ // Научная конференция молодых востоковедов. Тбилиси, 1976, с.75—77; його ж. Давня Русь на арабській карті ХІІ ст. // Жовтень, 1980, № 9, с.110—14; його ж. Мандрівні записки Павла Халебського як джерело до історії культури України XVII ст. // Дзвін, 1990, № 9, с. 124—29; SÝevcÝenkoI. Society and Intellectual Life in Late Byzantium. Lоndon, 1981; його ж. Ideology, Letters and Culture in the Byzantine World. Lоndon, 1982; його ж. Byzantium and the Slavs in Letters and Culture. Cambridge, 1991; його ж. Ukraine between East and West: Essays on Cultural History to the Early Eighteenth Century. Edmonton; Toronto, 1996 (пер. укр. Львів, 2001); Калинина Т. М. Сведения ранних учених Арабского халифата. Тексты, перевод, комментарий. М., 1988; Коwalskа М. Response to Jarosław Daszkiewicz’s and Jarema Polotniuk’s review // Rocznik Orientalistyczny. Warszawa, 1994, t. 49, zesz. 1, s. 151—53; Грушевський М. Історія України-Руси / Репринт. вид. К., 1997, т. 9, кн. 2: Роки 1654—1657, с. 966—1010; його ж. Виїмки з джерел до історії України-Руси: до половини ХІ віку // Грушевський М. Твори: У 50т. Львів, 2004, т. 6: Серія „Історичні студії та розвідки (1895—1900)“, с. 3—143; Брайчевський М. Вибрані твори. К., 1999; Коновалова И. Г. Восточные источники // Древняя Русь в свете зарубежных источников. М., 1999, с. 169—258.

Андрій Фелонюк

Стаття створена: 2015