АРҐО - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
АРҐО

АРҐО (франц. аrgоt — жаргон, первісно — жебрацтво) — різновид соціальних діалектів, штучно створ. умовна говірка певної замкненої соціальної чи професійної спільноти, часто незрозуміла стороннім. Термін „А.“ також вживається як еквівалент дефініції „жаргон“ у значенні певного територіального, соціального чи професійного відгалуження від загальновживаної мови, що застосовується як засіб взаємного розпізнавання або відмежовування його носіїв. У вужчому сенсі під А. розуміємо мову соціальних низів, декласованих та антисоціальних елементів із використанням специфічної експресивно забарвленої лексики, фразеологізмів та особливої вимови слів і речень. В Україні наук. інтерес до А. виник у другій пол. XIX ст., коли були складені перші словники арґотичної лексики (харків. „невлів“-прошаків, сх.подільських, тернопільських, бучацьких лірників, новоропських шаповалів, чернігівських старців та ін.).

Вагомий внесок у фіксацію та дослідження арґотизмів різних соціальних іпрофесійних прошарків українців належить ученим НТШ В. Гнатюкові (розвідка „Лірники. Лірницькі пісні, молитви, слова і звістки і т.п. про лірників повіту Бучацького зі словарцем лірницького говору“, 1896), К.Студинському (студія „Лірники“ зі „Словарцем галицьких і українських лірників“, 1894; „Словничок „босанської ґвари“ львівських злодіїв Г.Фельштинського“, 1894; ст. „Дідівська (жебрацька) мова враз із словарцем“, куди увійшло бл. 300 слів із мови лірників, підписано псевд. Кость Вікторин, 1886), Я.Рудницькому (монографія „Львівський український міський говір (Знесіння)“ з характеристикою говірки соціальних низів пн.-сх. передмістя Львова та словничком львівських діалектизмів, 1943), О.Горбачу („Арґо українських лірників“, 1957; „Лексика наших картярів і шахістів“, 1960; „Арґо українських вояків“, 1963; „Вулично-тюремні арґотизми у Франковій прозі“, 1963; „Арґо українських школярів істудентів“, 1966; „Львівські проступницько-тюремні арґотизми“, 1983 і словники „Східньоукраїнські арґотизми міської вулиці та школи (Одеса, Харків, Дніпропетровськ, Полтава, Чернігів)“, „Арґотизми й вульгаризми в мові учнів та вуличників міст Ужгорода, Хуста й Тячева“, „Жарґонізми в мові чернівецьких учнів 1935-х років“, „Словник арґотизмів та вульгаризмів із мови злодіїв, вуличників та учнів Львова, Дрогобича, Тернополя, Золочева, Станиславова та Коломиї“, що увійшли у габілітаційну дис. „Арґо в Україні“ (Мюнхен, 1951; Львів, 2006), у якій проаналізовано джерела до вивчення А. в Україні, розглянуто термін „А.“ та його генезис, проведено етимол. аналіз арґотизмів), Й. Дзендзелівському („Арго волинських лірників“, 1977; „Арго нововижнівських кожухарів на Волині“, 1977; „Український бурсацько-семінарський жаргон середини XIX ст.: на матеріалах повісті „Люборацькі“ А. Свидницького“, 1979; „Колківське кравецьке арго на Волині“, 1986). На сучас. етапі над однією з тем, присвячених арґотизмам, працює Мовознавча комісія НТШ на чолі з її головою Н.Хобзей. Вид. „Лексикон львівський поважно і нажарт“ (2009). А. як різновид соціальних діалектів досліджували інозем. д.чл. НТШ, передусім В.Яґич. Йому належить порівн. розвідка „Таємні мови у слов’ян“ із використанням укр. арґотичного мат-лу (1896).

Літ.:Горбач О. Арґо // ЕУ. Перевидано в Україні. Львів, 1993, т. 1, с. 57—58; його ж. Арґо вУкраїні. Львів, 2006; Кульчицька Т. Словники арго // Кульчицька Т. Українська лексикографія ХІІІ—ХХ ст.: бібліографічний покажчик. Львів, 1999, с. 138—39; Винник В. О. Арго // Українська мова: енциклопедія. К., 2007, с. 31—32; Мовна М. Книга Олекси Горбача „Арґо в Україні“ як джерело вивчення львівської говірки першої третини XX ст. // Вісник Львівського університету. Львів, 2008, вип. 3, с. 302—07; Хобзей Н., Сімович К., Ястремська Т., Дидик-Меуш Г. Лексикон львівський: поважно і на жарт. Львів, 2009, 672 с.

Маріанна Мовна

Стаття створена: 2015