АРЕАЛЬНА ЛІНҐВІСТИКА - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
АРЕАЛЬНА ЛІНҐВІСТИКА

АРЕАЛЬНА ЛІНҐВІСТИКА (ареологія, просторова лінґвістика) — розділ мовознавства, що вивчає просторове розташування мов і мов. явищ. А. л. послуговується методами лінґвіст. географії. Для А.л. головним є інтерпретація ізоглос мов. явищ і характеристика територіального розподілу мов. особливостей. А. л. тісно пов’язана з діалектологією, лінґвіст. географією, ономастикою, є частиною лінґвіст. компаративізму, що дає можливість досліджувати поширення мов. явищ упросторі і в міжмов. чи міждіал. контакті. А. л. фіксує межі розповсюдження явища на карті, тому важливим поняттям для А. л. є ізоглоса (ізофони, ізолекси, ізосеми тощо). Для А. л. важливим є розмежування синхронічного (формування діал. типології, дослідження типол. корелятів мов тощо) та діахронічного (визначення інновацій та архаїзмів, центрів поширення мов. явищ, ареалів мов. союзів, ареалів поширення діал. прамови, діал. розпад прамови тощо) аспектів.

Перед сучас. А. л. стоять теор. і практичні завдання, зокрема ареальна характеристика особливостей мов і діалектів, що перебувають у контакті, визначення закономірностей таких контактів та принципів ареальної типології, побудова теорії міжмов. взаємодії, вивчення мов. інтерференції, констатація онімних ареалів, розробка етнолінґвіст. та соціолінґвіст. типології для контактних мов, фіксація результатів ареальних досліджень у лінґвіст. атласах тощо. Ареал є осн. поняттям А. л., це термін, що походить від лат. area— площа, або ділянка і використовується для позначення границь поширення якого-небудь явища. Початково термін „ареал“ застосовувався в природн. дисциплінах, а тепер функціонує і в ін. галузях науки. Так, у лінґвістиці використовується для позначення меж територій функціонування окр. мов, мов. явищ тощо. А. л. найчастіше розглядають у діалектології та ономастиці. Ареали засвідчують взаємодію діалектів, мов, мов. союзів, що характеризуються спільними ознаками.

Дослідження А. л. в НТШ почалися ще у 1870-х рр. і продовжуються нині. Вперше опис укр. діалектів здійснив К.Михальчук, який визначив діал. членування укр. мовою, окреслив межі (ареали) поширення трьох наріч — пн., пд.-зх. і пд.-сх., підгот. першу карту укр. говорів („Наречия, поднаречия и говоры Южной России в связи с наречиями Галичины“, 1872). Про розмежування літ. та діал. мов писав також І. Франко („Літературна мова і діалекти“, 1907). Проблемам А. л. приділяв чималу увагу І. Зілинський („Проба упорядкованя українських говорів“, 1914; „Карта українських говорів“, 1933, у яких визначив межі (ареали) діал. явищ). Досліджував лінґвіст. ареал і Я. Рудницький („Українська мова та її говори“, 1937 та ін.). Широко популяризував діал. ареали в „Рідній мові“ І. Огієнко („Мапа українських говорів“, 1934). Про ареал говорів Підкарпатської Руси та його розмежування писав І.Панькевич у великому дослідженні, яке містить лінґвіст. карти („Українські говори Підкарпатської Русі і суміжних областей“, 1938).

У післявоєнний час акт. ареальні дослідження проводили Й. Дзендзелівський („Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР“, 1958—93; „Ізоглоси угорських лексичних нашарувань“, 1966), Т. Назарова („Украинско-белорусская граница в районе Нижней Припяти“, 1964; „Інтерферентні ареали як об’єкт дослідження історичної діалектології (волинсько-поліські *tot (’), *tet)“, 1970; „Ареальна проекція лінгвістичних одиниць і теорія картографування ОЛА“, 1970), Ф. Жилко („Інтерпретація лінгвістичного картографування і карти ареалів“, 1966; „Ареальні системи української мови“, 1990), В. Ващенко („Групування полтавських говорів та їх межі“, 1955; „Полтавські говори“, 1957).

Якісно вищим етапом у розвитку наук. обґрунтування А.л. є праці Л.Коць-Григорчук („Особливе українське діалектне утворення“, 1995 та ін.), у яких дослідниця методом накладання ареалів діал. рис уможливила дослідження синтагматичної акцентуації, пд.-зх. парокситонези, другого повноголосся тощо. Досліджували А. л. О. Купчинський: онімні (зокрема топонімні) ареали у контексті стратиграфії („Найдавніші слов’янські топоніми України як джерело історико-географічних досліджень“, 1981),— З. Купчинська („Стратиграфія відприсвійних топонімів України“, 1997). У царині сучас. укр. А.л. відомі імена П. Гриценка („Ареальне варіювання лексики“, 1990; „Простір і час у лінгвістичній географії“, 1994) та ін. Див. Мовознавчі дослідження в Науковому товаристві ім. Шевченка.

Літ.: Михальчук К. Наречия, поднаречия и говоры Южной России в связи с наречиями Галичины // Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край: Материалы и исследования. СПб., 1872, т. VII, вып. 2, с. 453—512; Зілинський І. Проба упорядкованя українських говорів // Записки НТШ. Львів, 1914, т.CXVII—CXVIII, с. 333—75; його ж. До питання про діялєктольоґічну клясифікацію українських говорів// Там само, 1925, т. CXLI—CXLIII, c. 1—19; його ж. Opis fonetyczny języka ukrainskiego. Kraków, 1932; його ж. Карта українських говорів. Варшава, 1933; його ж. Взаємовідносини між українською та польською мовою // Записки НТШ. Львів, 1937, т. CLV, с. 203—16; Огієнко І. Мапа українських говорів // Рідна мова, 1934, ч.3(15), с. 95—102; Рудницький Я. Українська мова та її говори. Львів, 1937; Панькевич І. Українські говори Підкарпатської Русі і суміжних областей. Прага, 1938 (карти); Ващенко В. Групування полтавських говорів та їх межі // Діалектологічний бюлетень. К., 1955, вип. V, с. 19—29; його ж. Полтавські говори. Х., 1957; ДзендзелівськийЙ. Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР. Лексика. Ужгород, 1958—93, т. 1—3; його ж. Ізоглоси угорських лексичних нашарувань в українських говорах Закарпатської області УРСР // Українська лінгвістична географія. К., 1966, с. 45—75; Назарова Т. Украинско-белорусская граница в районе Нижней Припяти // Вопросы диалектологии восточнославянских языков. М., 1964, с.124—40, с картой; її ж. Ареальна проекція лінгвістичних одиниць і теорія картографування ОЛА // Совещание по ОЛА (Горький, 23—27 июня 1970). Тезисы докладов. М., 1970, с. 103—06; її ж. Інтерферентні ареали як об’єкт дослідження історичної діалектології (волинсько-поліські *tot (’), *tet // Праці XIII Республіканської діалектичної наради. К., 1970, с.15—28; її ж. Беларускія ізаглосы натэриторыі Україны // Беларускае и славянскае мовазнавства. Да 75-годдзя акад. АН БССР К.К.Крапівы. Мінск, 1972, с. 229—41, с картой; їїж. Замінне подовження в українському ареалі на тлі східнослов’янських просодичних перетворень // Мовознавство, 1976, № 6, с. 22—23 та ін.; ЖилкоФ. Інтерпретація лінгвістичного картографування і карти ареалів (на матеріалі Атласу української мови) // Українська лінгвістична географія. К., 1966, с.31—44; його ж. Ареальні системи української мови // Мовознавство, 1990, №4, с.18—27; йогож. Структура ареальних систем мови (на матеріалі східнослов’янських мов) // Проблеми сучасної ареалогії. К., 1994, с. 89—94; КупчинськийО. Найдавніші слов’янські топоніми України як джерело історико-географічних досліджень. К., 1981; Франко І. Літературна мова і діалекти // Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. К., 1982, т. 37, с. 205—10; Гриценко П. Ареальне варіювання лексики. К., 1990; йогож. Простір і час у лінгвістичній географії // Проблеми сучасної ареалогії. К., 1994, с.102—10; його ж. Мікроконтинуум як предмет ареалогії // Лінгвогеографія Черкащини: Збірник матеріалів Міжвузівської науково-практичної конференції. К., 2000, с. 3—7; Коць-Григорчук Л. Особливе українське діалектне утворення // Записки НТШ. Праці Філол. секції. Львів, 1995, т.ССХХІХ, с. 296—316; її ж. Лінґвістично-географічне дослідження українського діялектного простору. Н.-Й.; Львів, 2002; Купчинська З. Стратиграфія відприсвійних топонімів України// Записки НТШ. Праці Філол. секції. Львів, 1997, т.ССХХХІV, с. 261—80.

Зоряна Купчинська

Стаття створена: 2015