АРТИМОВИЧ Аґенор - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
АРТИМОВИЧ Аґенор

АРТИМОВИЧ Аґенор (псевд. Сімартич Васаґен, спільний із В. Сімовичем) (*31.01. 1879, с. Великий Кучурів, Буковина (нині — Сторожинецький р-н Чер-нів. обл.) — † 21. 10. 1935, м. Прага, Чехо-Словаччина) — мовознавець, фахівець із класич. філології, громадсько-культ. діяч. Д.чл. НТШ (з 1934).

Н. в українсько-нім. сім’ї. Навч. у поч. школах у м.Радівцях та Чернівцях. 1897 закінчив г­зію, 1901— ун-т у Чернівцях. Тоді ж склав учительський іспит із класич. філології і був призначений суплентом (заст. учителя), а 1902 — проф. 1-ї нім. г-зії у Чернівцях. Був чл. гуртка „Буковинська школа“, де виголосив нім. мовою доповідь про свої спостереження щодо старо- і новогрец. мов. 1907 здобув ступінь д-ра філософії за працю „Das Gesetz in der Natur und Sprache“, яка 1908 була опубл. і стала першою його друк. студією. Захист роботи здобув найвищу (імператор.) відзнаку („sub auspiciis imperatoris“). 1908—09 продовжив навч. у Віден. ун-ті. У Відні надрук. нім. мовою дослідження про зміну et і -que на поч. лат. дактильного вірша (від Еннія до Коріппа), 1910—14був дир. українсько-нім. г-зії в Кіцмані, яку українізував. 12. 10. 1913 на установчих зборах новоутвор. УНР був обраний головою її к-ту. У „Звідомленнях“ Кіцман. г-зії опубл. дві студії А. А.— про вживання прийменників •

Після звільнення Буковини від рос. військ працював дир. 2-ї Чернів. українсько-нім. г-зії (1917—18), а після захоплення 11. 11. 1918 Чернівців румунами переїхав до Станіславова і як представник УНР від Буковини отримав посаду держ. секретаря освіти й віровизнань. Ефективно реорганізував діяльність дорученого йому відомства: виокремив у ньому підрозділи референтури фахових шкіл, відділ нар. шкільництва, серед. шкіл та відділ віросповідань, що структурно наближалося до зразка австрій. МВіО. Після наступу польс. армії у трав. 1919 на Галичину еміґрував до Відня, де продовжував працювати держ. секретарем освіти та віросповідань в екзильному уряді ЗУНР.

На запрошення О. Колесси 1921 став викладачем класич. філології в УВУ, що відкрився у Відні (читав курси з порівн. граматики класич. мов, морфології грец. і лат. дієслова, з рим. лірики). Згодом переїхав до Праги (разом із переміщенням туди у жовт. 1921 УВУ). У 1923—24 і 1924—25 — декан, а 1925—26 і 1933—34— продекан філос. ф-ту УВУ. При ун­ті очолював комісію з перевірки док-тів просеред. освіту (т. зв. легітимаційну комісію). У разі потреби комісія видавала посвідчення про складання особою гімназійних іспитів, що давало можливість вступати до Карлового ун-ту в Празі, а також ін. вищих навч. закладів Чехо-Словаччини. 07. 07. 1925 обраний нештатним проф. індогерманістики УВПІ. Входив до ревізійної комісії, яка відала інститут. рахунками та звітами. Очолював каф. мовознавства (1925—33), а наприкін. існування ін-ту — каф. філософії. Читав для студентів ін-ту вступ до мовознавства, грец. мову та порівн. граматику індоєвроп. мов. Упродовж 1927—28 та 1929—30 підгот. дві част. „Практичної граматики латинської мови“, які були видані укр. вид. т­вом „Сіяч“ (1927, 1929), утвор. при УВПІ. Вів семінар із класич. мов, на якому інтерпретувалися твори Бакхиліда, Софокла, Авла Гелія, Овідія, Горація та ін. У 1928—30 — дир. єдиної у Чехо-Словаччині укр. г-зії (м. Ржевниці), засн. 1925 зусиллями укр. еміґрантів.

А. А.— чл. Укр. історико-філол. т-ва в Празі. Загалом за період діяльности в т­ві А. А. представив 12 наук. доповідей, з-поміж яких „Деякі замітки до Ольвійського декрету на пошану Нікерета“, „Самостійність римської літератури“, „Мова і говірка, фонема і звук“, „Модерні погляди на теорію грецької метрики“. 1933—35 разом із головою т-ва Д. Антоновичем, заст. Д. Дорошенком і секретарем С. Наріжним став четвертим чл. управи т-ва з обов’язками скарбника. Акт. чл. Лінґвістичного гуртка у Празі. Крім того, чл. Укр. бібліограф. т-ва, Укр. наук. асоціації, Т-ва Музею визвольної боротьби України (подарував закладові колекцію з 543 док-тів), співробіт. УЗЕ. У 1930—34 — учасник ІІЗ’їзду класич. слов’ян. філологів у Празі, Міжнар. фонологічного з’їзду в Празі (1931), Міжнар. лінґвістичного в Женеві (1931), Славіст. у Варшаві (1934). Листувався зі В. Сімовичем, соратником в укр. наук. середовищі у Празі, та ін. видатними діячами укр. науки і культури.Разом зі В. Сімовичем перекладав „Орестею“ Есхіла, що як витяги з трилогіївийшла 1937 під спільним псевд. обох учених Васаґен Сімартич. У рукоп. залишився їхній спільний перекл. Арістофана. Осн. наук. зацікав.— класич. філологія (синтаксис лат. і грец. мов). Досліджував також індоєвроп. мови. Для А. А. характерний стислий та лапідарний виклад думок, за яким стояло скрупульозне дослідження великої маси мат-лу. Так, у праці „Der Wechsel von et und -que zu Beginn lateinischer daktylischer Verse von Ennius bis Corippus“ А. А. довелося перечитати і проаналізувати всю лат. дактилічну поезію за 9 століть, вникнути в кожен вірш і систематизувати свої спостереження, хоча в роботі фіґурують поклики лише на прибл. 50 поетів, згаданих у тексті. А. А. належав до тих учених, які „в галузі науки йшли шляхом від широких знань фактичного матеріалу до глибоких теоретичних висновків“, а щодо його роботи про потенціальність мови, то в укр. мовознавстві „вона має характер справжнього наукового відкриття“ (Й. Шелепець). Водночас опановані А. А. „обидва фахи, класична філологія і лінгвістика, існують не поруч, а зливаються в один так, що матеріал першого підпорядкований ідеям другого“, мовознавець „був лінгвістом-класиком, наукова концепція якого йшла в лінії простопадній — від давніх дібі до сучасності і навпаки“ (Ф. Слюсаренко).

На зібранні Філологічної секції НТШ 29. 12. 1933 В. Сімович представив кандидатуру А. А. на д. чл. НТШ. 03. 01. 1934 затверджений Виділом (президією) НТШ у Львові д.чл. Після смерти вченого, 23. 10. 1935 на засіданні Виділу Т-ва голова І. Раковський „присвятив згадку памяти“ померлому, а 26 жовт. відбулося жалобне зібрання Філол. секції НТШ, на якому було чимало філологів та істориків. В. Сімович виголосив доповідь про А. А. як ученого й педагога. 28. 11. 1935 зачитано реферат А. А. „Про т. зв. „нулеві“ форми й потенціальність мови“, а в „Записках НТШ“ (1937) вміщено на цю тему його ст. „Потенціальність мови“ (перевид. 1936 чес. у щоквартальнику „Slovo a Slovesnost“), некролог, присвячений А. А., та рец. К. Студинського на його працю „Писана мова“. А. А. повсюдно трактовано „як прегарну людину, щирого товариша, сердечного приятеля, солідного наукового робітника на полі класичної філології“ (К. Студинський).

Пр.: Das Gesetz in der Natur und Sprache. Vortrag, gehalten bei der Promotion von Agenor Artymowicz (Czernowitz) // Oesterreichische Mittelschule. Wien, 1908, S. 198—203; Der Wechsel von et und -que zum Beginn lateinischer daktylischer Verse von Ennius bis Corippus // Wiener Studien. Wien, 1909, Bd. 31, S. 38—81; De „•

Арх. дж.: ЦДІА України у Львові, ф. 309 (НТШ у Львові), оп. 1, спр. 35, арк. 276, 297 зв.; спр. 40, арк. 79 зв., 94; ф. 362 (К. Студинський), оп. 1, спр. 55, арк. 108.

Літ.: Український університет в Празі в роках 1926—1931. Прага, 1931, с. 137; Сімович В. Українське шкільництво на Буковині // Праці Українського педагогічного товариства у Празі. Прага, 1932, т. 1, с. 5—33; Товариство Взаїмна Поміч Українського вчительства, 1905—1930. Львів, 1932, с. 130, 134, 144; Мірний І. Український Високий Педаґоґічний Інститут ім. М. Драгоманова 1923—1933 (Історія Інституту). Прага, 1934, с. 65, 67, 73—74, 76, 81, 83; Вв. Аґенор Артимович // Рідна школа (Львів), 1935, 1 листоп., ч.21, с. 322—23; Двадцятьпятьліття Товариства Учительська громада: Ювілейний наук. зб. Львів, 1935, с. 52, 112, 186, 188, 190, 201, 217; Слюсаренко Ф. Наукова діяльність професора доктора А. Артимовича // Тризуб (Париж), 1936, 1січ., ч. 1—2, с. 4—11; [б. а.] Аґенор Артимович// Записки НТШ. Праці Філол. секції. Львів, 1937, т.CLV, с. 231—33; Студинський К. [Рец. на:] Артимович А. Писана мова // Праці Українського Високого Педаґоґічного Інституту ім. Мих. Драгоманова у Празі. Науковий збірник / Під заг. редакцією д-ра Василя Сімовича. Прага, 1932, т.ІІ, с. 3—7 // Там само, с. 299; ГординськийС. Василь Сімович, людина, вчений // Наші дні, 1944, ч.4—5, с. 5—6; Українська гімназія в Чехії 1925—1945. Альманах української гімназії в Празі-Ржевицях-Модржанах. Мюнхен, 1975, с.217; Ясеницька М. Спогади про стрийка Василя// Василь Сімович. Українське мовознавство: розвідки й статті / Упоряд. Ю. Шевельов. Оттава, 1984, с. 223—28; Шелепець Й. Агенор Артимович і його вчення про потенціальність мови // Від Наукового товариства ім. Шевченка до Українського вільного університету. Мат-ли міжнар. конференції. К.; Львів; Пряшів, 1992, с. 245—46; Домбровська Є. Артимович Аґенор Васильович // Українська журналістика в іменах. Мат-ли до енциклопедичного словника. Львів, 2004, вип. 11, с.10—12; Universitas Libera Ucrainensis: 1921—2006 / Упоряд. М. Шафовал, Р.Яремко. Мюнхен, 2006, с. 116; Наріжний С. Українська еміґрація. Культурна праця української еміґрації між двома світовими війнами. Част. 1. Львів; Кент; Острог, 2008, с. 56, 123—24, 127, 174, 184, 198—99, 202—03, 256—57, 317 (репринт. вид. 1942) та ін.

Орест Заяць, Андрій Фелонюк

Стаття створена: 2015