АРХИПЕНКО Олександр - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
АРХИПЕНКО Олександр

АРХИПЕНКО Олександр (* 11. 06 (30. 05). 1887, м. Київ — † 25. 02. 1964, м.Нью-Йорк, США) — скульптор, живописець, теоретик мист-ва, педагог. 1902—05 навч. у Київ. школі малярства; 1906—08 — у приват. студіях Москви та Моск. уч-щі живопису, скульптури та архітектури; 1908 переїхав до Парижа (Франція), де навч. у мист. школі Ecole des Beaux-Arts і займався самоосвітою у Луврі та ін. музеях. Заклав приват. майстерню на Монпарнасі, познайомився у „La Ruche“ з Г. Аполлінером, Б. Сандраром, А. Модільяні, Ф. Леже та ін. 1910 взяв участь упершій публ. виставці в Salon des Independants, зблизився з кубістами та дадаїстами. 1912 відкрив приват. мист. школу в Парижі. 1911—14 виставляв свої твори спільно з лідерами франц., італ., нім. авангарду у Парижі, Римі, Берліні, Будапешті, Нью-Йорку, Амстердамі та Брюсселі. 1914—18 (під час Першої світ. війни) проживав на пд. Франції (побл. Ніцци) і працював над новими творами. 1921 одружився з нім. худож. Анжелікою Шміц і переїхав до Берліна, де заснував власну мист. школу. 1921—23 брав участь у виставках у Потсдамі, Ганновері, Берліні, Лейпцизі, Франкфурті, Празі.

1923 переїхав у США, відкрив власну мист. школу у Нью-Йорку, від 1924 організовував персональні виставки у Нью-Йорку, Денвері, Сан-Дієго, Лос-Анджелесі, Портленді, Чикаго та ін. містах США. 1929 відкрив приват. школу кераміки в Нью-Йорку. Були організовані персональні виставки А. О. в різних містах США. Він читав лекції з теорії мист. творчости в ун-тах і коледжах США. 1933 на персональній виставці в Укр. павільйоні Всесвіт. виставки у м. Чикаго (США) представив 44 твори. 1935 заснував у Лос-Анджелесі приват. мист. школу, 1938 — у Чикаго (США). 1940 працював над створенням скульптур. зображень Володимира Великого, Т.Шевченка та І. Франка для Укр. культ. парку в м.Клівленді (шт. Огайо, США). 1946 працював викладачем вІн-ті дизайну („новому Баугаузі“) у Чикаго (США). 1953 йому надано статус почес. чл. Об’єднання митців-українців в Америці. 1950—64 проводив персональні виставки у багатьох країнах світу.

Осн. зацікав.— скульптура, малярство, історія мист-ва. А.О. був одним із чільних художників світ. авангарду, реформатором пласт. форми, фундатором нових спеціалізацій образотвор. мист-ва. Ранні скульпТанцюристи. 1912—13тур. твори А. О. пов’язані зі символізмом, зокрема твори київ. періоду скульптора. Від 1908 його творча діяльність радикалізується. Експерименти А.О. того періоду були близькими до пошуків італ. футуристів і франц. дадаїстів. Його твори 1910—14 у стильовому вирішенні були кубістичними. Шукаючи філософсько-методол. обґрунтування своєї автор. концепції пластики, А. О. заглиблювався в доістор. (т.зв. примітивні) культури, вбачаючи уних джерело символічного і метафізичного типів мист. практик. Одним із конкр. джерел, на які орієн тувався митець, була дохристиян. меморіальна скульптура з території України (т.зв. скіфські баби), а також ритуальні статуетки з різних реґіонів Африки. Одним із рушіїв творчости в психол. аспекті А. О. вважав медитацію. Новатор. підходом скульптора під час образно-формального вирішення творів було оперування як видимими об’ємами скульптурної маси, так і „пустотами“, які набували метафізичних смислових рис. До осн. винаходів А. О. належали поєднання об’ємної скульптури і живопису („скульптомалярство“), поліхромія круглої скульптури, комбінування різних мат-лів для круглої скульптури і рельєфів, надання своїм творам кінетичних властивостей (пристрій, що згодом отримав наз. „архипентура“). Твори А. О. паризького періоду в стильовому виразі були кубістичними, в поодиноких випадках— кубо-футуристичними. Під час Першої світ. війни він активно працював із рельєфами, експериментуючи комбінацією різних мат-лів (бронза, дерево) та кольором. З 1920-х рр. більше тяжіє до абстракт. мист-ва, працюючи над вільними формами скульптури. Переглядає своє ставлення до реаліст. методології мист-ва, створюючи ряд портретів конкр. осіб та істор. персоналій в образній системі неореалізму.

А. О. активно контактував і співпрацював з укр. культ. і громад. інституціями та приват. особами. У Парижі наприкін. 1900 — на поч. 1910­хрр. він належав до „Української громади“, згодом у Берліні тісно співпрацював із вид-вом „Українське слово“. У 1920—30-х рр. підтримував контакти з Національним музеєм у Львові, був д.чл. АНУМ (1931—39). Нац. музею у Львові подарував дві свої скульптури, які були знищені рад.владою 1952, а також свої рисунки. Веміґрації співпрацював з укр. громадою у США. А. О. був почес. чл. Об’єднання митців-українців Америки, приятелював із багатьма відомими укр. митцями, колекціонерами, підприємцями. Створив два портретні зображення Т.Шевченка, портрет І. Франка, портрет для намогильного пам’ятника Луки Мишуги, брав участь у конкурсі на створення пам’ятника Т.Шевченкові у Вашингтоні. Твори А. О. зберігаються у найбільших музейних колекціях світу.

На поч. 1960-х рр. (в ост. роки життя) А. О. контактував із Мистецтвознавчою комісією Історично-філософічної секції НТШ А (голова — д. чл. НТШ Д. Горняткевич). Творчість А. О. досліджували НТШівці М.Голубець (засн. Комісії з історії мистецтва НТШ уЛьвові), автор книжки про А. О. (1922), у повоєнний час— С. Гординський, автор передм. до англомов. монографії про А. О. (1960) і кн. „Архипенко і його місце в українському мистецтві“ (1987). Д. чл. НТШ М.Семчишин зосереджував увагу на особі митця у монографії „Тисяча років української культури“ (1985), Б. Стебельський склав творчу біографію А. О. у кн.„Ідеї і творчість“ (серія „Праці НТШ у Канаді“ (1991, т. 32). У наш час мист. спадщину А.О. вивчають в Інституті колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ у Львові (дир.— І. Завалій): заходами Ін-ту вид. альбом „Українське мистецтво XV—XX“ (Львів; К., 2007), до якого увійшли репродукції маловідомих творів А. О.

Тв.: Станкова скульптура: Адам і Єва. 1908. Бронза; Смуток. 1909. Дерево, поліхромія; Жінка (зі схиленою на коліно головою). 1909. Бронза; Жінка з дитиною. 1909. Гіпс; Жінка. 1909. Камінь; Мати ідитя. 1910. Чорний мармур; Відпочинок. 1910. Мармур; Соломія. 1910. Цемент; Поцілунок. 1910. Гіпс; Жінка в манто. 1911. Бронза; Танцівниця. 1911. Бронза; Жінка і кіт. 1911. Бронза; Поцілунок. 1911. Гіпс; Сімейне життя. 1912. Бронза; Мадонна скель. 1912. Бронза; Відпочинок. 1912. Бронза; Композиція з двома фігурами. 1912. Гіпс; Чорний сидячий торс. 1912. Бронза; Сидяча фігура. 1912. Бронза; Танцюристи. 1912—13. Бронза; Мала лежача фігура. 1913. Бронза; Блакитна танцівниця. 1913. Бронза; Карусель П’єро. 1913. Дерево, поліхромія; Червоний танець. 1913. Дерево, поліхромія; Медрано I. 1912—1914. Бронза, дерево, поліхромія; Pench `е. 1913—1914. Бронза; Боксери. 1914. Бронза; Плоский торс. 1914. Бронза; Гондольєр. 1914. Бронза; Геометрична статуетка. 1914. Бронза; Статуя на трикутній підставі. 1914. Бронза; Хода. 1914—1915. Бронза; Статуетка. 1915. Бронза; Жінка, яка розчісує волосся. 1915. Бронза; Португалка. 1916. Бронза; Сидяча чорна увігнутість. 1916. Бронза; Солдат у ході. 1917. Бронза; Жінка Ваза II. 1919. Бронза; Сидяча жінка (геометрична). 1920. Бронза; Стояча жіноча фігура. 1921. Бронза; Відхилення. 1922. Мармур; Відхилення. 1922. Бронза; Портрет Анжеліки. 1922. Гіпс, дерево, поліхромія; Лежача у просторі. 1922. Поливанакераміка; Портрет доктора Фріца Віхерта. 1923. Бронза; Іван Франко. 1925; Діяна. 1925. Бронза; Йдучи уперед. 1925. Золочена бронза; Анжеліка. 1925. Гіпс; Стояча увігнутість. 1925. Гіпс; Портрет диригента Вільяма Менгельберта. 1925. Бронза; Минуле. 1926. Мідь, покрита бронзою; Анжеліка. 1926. Бронза, золочення; Тарас Шевченко. 1933. Бронза; Група. 1933. Полірована теракота; Друзі. 1933. Мексиканський онікс; Сімейне життя. 1935. Бронза; Тарас Шевченко. 1935. Гіпс; Торс у просторі. 1935. Алюміній; Торс у просторі. 1935. Бронза; Сидяча постать. 1935. Мармур; Коліноуклінна постать. 1935. Полірована теракота; Жозефіна Бонапарт. 1935. Поліхромне дерево; Сидяча постать. 1936. Теракота; Сидяча постать. 1936. Чорний мармур; Бесіда. 1936. Полірована теракота; Мадонна. 1936. Поліхромна бронза; Силует. 1936. Посріблена бронза; Мадонна. 1936. Мармур; Арабка. 1936. Алюміній, поліхромія; Та, що йде. 1936. Посріблена бронза; Голлівудський торс. 1936. Полірована теракота; Діагональний торс. 1937. Полірована теракота; Ма-медитація. 1937. Теракота; Жовте ічорне. 1938. Бронза; Медитація. 1938. Теракота, інкрустація; Жовте та чорне. 1938. Теракота; П’єро. 1942. Теракота; Схилившись. 1944. Поліхромна теракота, бронза; Місяць. 1947. Мідь, підсвітлений плексиглас; Уперед. 1947. Підсвітлений плексиглас; Релігійний мотив. 1948. Різьблена пластмаса, освітлена зсередини; Лазар. 1952. Бронза; Єгипетський мотив. 1952. Дерево, теракота; Індійська принцеса. 1954. Теракота; Королева. 1954. Дерево; Дуалізм. 1954. Поліхромна теракота; Кімоно. 1961. Поліхромна бронза; Цариця Савська. 1961. Поліхромна бронза; Цар Соломон. 1963. Бронза. Скульптомалярство, рельєфи: Жінка з віялом. 1914. Бронза, поліхромія; Медрано II. 1914. Дерево, скло, метал; Купальниця. 1915. Бронза, дерево, поліхромія; Натюрморт із головою (Espaniola). 1916. Бронза, поліхромія; Жінка в кріслі. 1918. Бронза, дерево, поліхромія; Стояча жінка II. 1920. Бронза, поліхромія; Жінка, яка сидить. 1920. Тоноване пап’є-маше на дереві; Жінка (Металева леді). 1923. Латунь, мідь, дерево, поліхромія; Клеопатра. 1957. Дерево, комбінована техніка, поліхромія; Речі на столі. 1957. Різнокольорова бронза; Овальна фігура. 1957. Дерево, комбінована техніка, поліхромія; Біле. 1957. Дерево, комбінована техніка, поліхромія; Клеопатра. 1957. Дерево, бакеліт, поліхромія; Теоретичні нотатки // Хроніка, 2000. К., 1993, ч.5, с. 208—55.

Літ.:Sturm Bilderbücher II: Alexander Archipenko. [Berlin], 1917; Ковжун П. Творчість Архипенка (з нагоди видання монографії „О. Архипенко“ вид-вом „Українське слово“ в Берліні з портретом художника і 66 світлинами, вст. ст. проф. д­ра Г. Гіндельбрандта. MCMXIII. Вел. 4­альбомний) // Діло (Львів), 1923, 17 листоп.; йогож. Перший твір О. Архипенка у Львові „Ма“-Meditation // Там само, ч. 22 (15 листоп.), с.2; Гординський С. Архипенко // Назустріч (Львів), 1934, ч. 1 (1 січ.), с. 1; Дніпровський О. Нерівними кроками // Там само, с. 2; [б. а.] Архипенко і Японія // Там само, ч. 2 (15 січ.), с. 2; [б. а.] Школа Архипенка // Там само, с. 4; Ласовський В. Архипенко різьбить Шевченка // Там само, 1935, ч. 11 (1черв.), с.2; його ж. Шевченкові погруддя// Там само, 1936, ч. 6 (15 берез.), с. 1; Трильовський К. Пам’ятник М. Шашкевичеві // Там само, ч. 8 (15 квіт.), с.4—5; Кочан (Джолієт) О. Зустріч з Архипенком// Там само, 1938, ч. 5 (1 берез.), ч.1; Alexander Archipenkо. Fifty Creative Years 1908—1958. N.Y., 1960; Archipenko: International Visionary. Smithsonian Institution Press: National Collection of Fine Arts, 1967; Попович В. Архипенко у Франції // Нотатки з мистецтва. Філядельфія, 1977, ч.17 (верес.), с. 5—18; MichaelsenK.J., Gurаlnik N. Alexander Archipenko: A Centennial Tribute. Washington; Тel Aviv; N. Y., 1986, 192 p.; ДейчаківськаН. Архипенко— творець нової епохи в скульптурі: у 100 років до дня народження // Наше життя (Н.-Й.), 1987, № 5 (трав.), с. 15—19; Вороний М. О. Архипенко// ВоронийМ. Твори / Упоряд., підгот. текстів, передм. та приміт. Г.Д.Вервеса. К., 1989, с. 570—73; Karshan D. Archipenko: Themes and Variations / Ed. G. R. Libby. Daytona Beach, 1989, 96 p.; О. Архипенко: Альбом / Есе В. О. Коротича. К., 1989; Стебельський Б. До 100-річчя від дня народження О.Архипенка // Стебельський Б. Ідеї і творчість: Зб. статей та есеїв. Торонто, 1991, с.292—99; Митці України: Енциклопедичний довідник / За ред. А.В. Кудрицького. К., 1992, с. 32—33; Горбачов Д. Іархаїст, і футурист // Хроніка, 2000. К., 1993, ч.5, с. 198—207; його ж. Архипенко О. П. // Мистецтво України: Енциклопедія: В5т. / Редкол. КудрицькийА. В. (відп. ред.) та ін. К., 1995, с.88—89; ЯцівР. Олександр Архипенко// Вісник НТШ. Львів, 2000, ч. 23, с. 22—23; Олександр Архипенко: Візія і тяглість [Альбом-каталог] / Куратор виставки Я. Лешко. Н.-Й., 2006; Азизян И. Александр Архипенко: Предвоенные парижские годы (1908—1914) // Искусствознание: Журнал по истории и теории искусства. Издание Государственного института искусствознания. М., 2008, №2, с.211—53; Кузьма Л. Р. АлександрАрхипенко // ЯцівР. Любомир Роман Кузьма (1913—2004): Малярська і публіцистична спадщина. Львів, 2010, с. 114—19.

Роман Яців

Стаття створена: 2015