АРХИПЕНКО Олександр (* 11. 06 (30. 05). 1887, м. Київ — † 25. 02. 1964, м. Нью-Йорк, США) — скульптор, живописець, теоретик мист-ва, педагог. 1902—05 навч. у Київ. школі малярства; 1906—08 — у приват. студіях Москви та Моск. уч-щі живопису, скульптури та архітектури; 1908 переїхав до Парижа (Франція), де навч. у мист. школі Ecole des Beaux-Arts і займався самоосвітою у Луврі та ін. музеях. Заклав приват. майстерню на Монпарнасі, познайомився у „La Ruche“ з Г. Аполлінером, Б. Сандраром, А. Модільяні, Ф. Леже та ін. 1910 взяв участь у першій публ. виставці в Salon des Independants, зблизився з кубістами та дадаїстами. 1912 відкрив приват. мист. школу в Парижі. 1911—14 виставляв свої твори спільно з лідерами франц., італ., нім. авангарду у Парижі, Римі, Берліні, Будапешті, Нью-Йорку, Амстердамі та Брюсселі. 1914—18 (під час Першої світ. війни) проживав на пд. Франції (побл. Ніцци) і працював над новими творами. 1921 одружився з нім. худож. Анжелікою Шміц і переїхав до Берліна, де заснував власну мист. школу. 1921—23 брав участь у виставках у Потсдамі, Ганновері, Берліні, Лейпцизі, Франкфурті, Празі.
1923 переїхав у США, відкрив власну мист. школу у Нью-Йорку, від 1924 організовував персональні виставки у Нью-Йорку, Денвері, Сан-Дієго, Лос-Анджелесі, Портленді, Чикаго та ін. містах США. 1929 відкрив приват. школу кераміки в Нью-Йорку. Були організовані персональні виставки А. О. в різних містах США. Він читав лекції з теорії мист. творчости в ун-тах і коледжах США. 1933 на персональній виставці в Укр. павільйоні Всесвіт. виставки у м. Чикаго (США) представив 44 твори. 1935 заснував у Лос-Анджелесі приват. мист. школу, 1938 — у Чикаго (США). 1940 працював над створенням скульптур. зображень Володимира Великого, Т. Шевченка та І. Франка для Укр. культ. парку в м. Клівленді (шт. Огайо, США). 1946 працював викладачем в Ін-ті дизайну („новому Баугаузі“) у Чикаго (США). 1953 йому надано статус почес. чл. Об’єднання митців-українців в Америці. 1950—64 проводив персональні виставки у багатьох країнах світу.
Осн. зацікав.— скульптура, малярство, історія мист-ва. А. О. був одним із чільних художників світ. авангарду, реформатором пласт. форми, фундатором нових спеціалізацій образотвор. мист-ва. Ранні скульпТанцюристи. 1912—13тур. твори А. О. пов’язані зі символізмом, зокрема твори київ. періоду скульптора. Від 1908 його творча діяльність радикалізується. Експерименти А. О. того періоду були близькими до пошуків італ. футуристів і франц. дадаїстів. Його твори 1910—14 у стильовому вирішенні були кубістичними. Шукаючи філософсько-методол. обґрунтування своєї автор. концепції пластики, А. О. заглиблювався в доістор. (т. зв. примітивні) культури, вбачаючи у них джерело символічного і метафізичного типів мист. практик. Одним із конкр. джерел, на які орієн тувався митець, була дохристиян. меморіальна скульптура з території України (т. зв. скіфські баби), а також ритуальні статуетки з різних реґіонів Африки. Одним із рушіїв творчости в психол. аспекті А. О. вважав медитацію. Новатор. підходом скульптора під час образно-формального вирішення творів було оперування як видимими об’ємами скульптурної маси, так і „пустотами“, які набували метафізичних смислових рис. До осн. винаходів А. О. належали поєднання об’ємної скульптури і живопису („скульптомалярство“), поліхромія круглої скульптури, комбінування різних мат-лів для круглої скульптури і рельєфів, надання своїм творам кінетичних властивостей (пристрій, що згодом отримав наз. „архипентура“). Твори А. О. паризького періоду в стильовому виразі були кубістичними, в поодиноких випадках — кубо-футуристичними. Під час Першої світ. війни він активно працював із рельєфами, експериментуючи комбінацією різних мат-лів (бронза, дерево) та кольором. З 1920-х рр. більше тяжіє до абстракт. мист-ва, працюючи над вільними формами скульптури. Переглядає своє ставлення до реаліст. методології мист-ва, створюючи ряд портретів конкр. осіб та істор. персоналій в образній системі неореалізму.
А. О. активно контактував і співпрацював з укр. культ. і громад. інституціями та приват. особами. У Парижі наприкін. 1900 — на поч. 1910х рр. він належав до „Української громади“, згодом у Берліні тісно співпрацював із вид-вом „Українське слово“. У 1920—30-х рр. підтримував контакти з Національним музеєм у Львові, був д. чл. АНУМ (1931—39). Нац. музею у Львові подарував дві свої скульптури, які були знищені рад. владою 1952, а також свої рисунки. В еміґрації співпрацював з укр. громадою у США. А. О. був почес. чл. Об’єднання митців-українців Америки, приятелював із багатьма відомими укр. митцями, колекціонерами, підприємцями. Створив два портретні зображення Т. Шевченка, портрет І. Франка, портрет для намогильного пам’ятника Луки Мишуги, брав участь у конкурсі на створення пам’ятника Т. Шевченкові у Вашингтоні. Твори А. О. зберігаються у найбільших музейних колекціях світу.
На поч. 1960-х рр. (в ост. роки життя) А. О. контактував із Мистецтвознавчою комісією Історично-філософічної секції НТШ А (голова — д. чл. НТШ Д. Горняткевич). Творчість А. О. досліджували НТШівці М. Голубець (засн. Комісії з історії мистецтва НТШ у Львові), автор книжки про А. О. (1922), у повоєнний час — С. Гординський, автор передм. до англомов. монографії про А. О. (1960) і кн. „Архипенко і його місце в українському мистецтві“ (1987). Д. чл. НТШ М. Семчишин зосереджував увагу на особі митця у монографії „Тисяча років української культури“ (1985), Б. Стебельський склав творчу біографію А. О. у кн. „Ідеї і творчість“ (серія „Праці НТШ у Канаді“ (1991, т. 32). У наш час мист. спадщину А. О. вивчають в Інституті колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ у Львові (дир.— І. Завалій): заходами Ін-ту вид. альбом „Українське мистецтво XV—XX“ (Львів; К., 2007), до якого увійшли репродукції маловідомих творів А. О.
Тв.: Станкова скульптура: Адам і Єва. 1908. Бронза; Смуток. 1909. Дерево, поліхромія; Жінка (зі схиленою на коліно головою). 1909. Бронза; Жінка з дитиною. 1909. Гіпс; Жінка. 1909. Камінь; Мати і дитя. 1910. Чорний мармур; Відпочинок. 1910. Мармур; Соломія. 1910. Цемент; Поцілунок. 1910. Гіпс; Жінка в манто. 1911. Бронза; Танцівниця. 1911. Бронза; Жінка і кіт. 1911. Бронза; Поцілунок. 1911. Гіпс; Сімейне життя. 1912. Бронза; Мадонна скель. 1912. Бронза; Відпочинок. 1912. Бронза; Композиція з двома фігурами. 1912. Гіпс; Чорний сидячий торс. 1912. Бронза; Сидяча фігура. 1912. Бронза; Танцюристи. 1912—13. Бронза; Мала лежача фігура. 1913. Бронза; Блакитна танцівниця. 1913. Бронза; Карусель П’єро. 1913. Дерево, поліхромія; Червоний танець. 1913. Дерево, поліхромія; Медрано I. 1912—1914. Бронза, дерево, поліхромія; Pench `е. 1913—1914. Бронза; Боксери. 1914. Бронза; Плоский торс. 1914. Бронза; Гондольєр. 1914. Бронза; Геометрична статуетка. 1914. Бронза; Статуя на трикутній підставі. 1914. Бронза; Хода. 1914—1915. Бронза; Статуетка. 1915. Бронза; Жінка, яка розчісує волосся. 1915. Бронза; Португалка. 1916. Бронза; Сидяча чорна увігнутість. 1916. Бронза; Солдат у ході. 1917. Бронза; Жінка Ваза II. 1919. Бронза; Сидяча жінка (геометрична). 1920. Бронза; Стояча жіноча фігура. 1921. Бронза; Відхилення. 1922. Мармур; Відхилення. 1922. Бронза; Портрет Анжеліки. 1922. Гіпс, дерево, поліхромія; Лежача у просторі. 1922. Поливана кераміка; Портрет доктора Фріца Віхерта. 1923. Бронза; Іван Франко. 1925; Діяна. 1925. Бронза; Йдучи уперед. 1925. Золочена бронза; Анжеліка. 1925. Гіпс; Стояча увігнутість. 1925. Гіпс; Портрет диригента Вільяма Менгельберта. 1925. Бронза; Минуле. 1926. Мідь, покрита бронзою; Анжеліка. 1926. Бронза, золочення; Тарас Шевченко. 1933. Бронза; Група. 1933. Полірована теракота; Друзі. 1933. Мексиканський онікс; Сімейне життя. 1935. Бронза; Тарас Шевченко. 1935. Гіпс; Торс у просторі. 1935. Алюміній; Торс у просторі. 1935. Бронза; Сидяча постать. 1935. Мармур; Коліноуклінна постать. 1935. Полірована теракота; Жозефіна Бонапарт. 1935. Поліхромне дерево; Сидяча постать. 1936. Теракота; Сидяча постать. 1936. Чорний мармур; Бесіда. 1936. Полірована теракота; Мадонна. 1936. Поліхромна бронза; Силует. 1936. Посріблена бронза; Мадонна. 1936. Мармур; Арабка. 1936. Алюміній, поліхромія; Та, що йде. 1936. Посріблена бронза; Голлівудський торс. 1936. Полірована теракота; Діагональний торс. 1937. Полірована теракота; Ма-медитація. 1937. Теракота; Жовте і чорне. 1938. Бронза; Медитація. 1938. Теракота, інкрустація; Жовте та чорне. 1938. Теракота; П’єро. 1942. Теракота; Схилившись. 1944. Поліхромна теракота, бронза; Місяць. 1947. Мідь, підсвітлений плексиглас; Уперед. 1947. Підсвітлений плексиглас; Релігійний мотив. 1948. Різьблена пластмаса, освітлена зсередини; Лазар. 1952. Бронза; Єгипетський мотив. 1952. Дерево, теракота; Індійська принцеса. 1954. Теракота; Королева. 1954. Дерево; Дуалізм. 1954. Поліхромна теракота; Кімоно. 1961. Поліхромна бронза; Цариця Савська. 1961. Поліхромна бронза; Цар Соломон. 1963. Бронза. Скульптомалярство, рельєфи: Жінка з віялом. 1914. Бронза, поліхромія; Медрано II. 1914. Дерево, скло, метал; Купальниця. 1915. Бронза, дерево, поліхромія; Натюрморт із головою (Espaniola). 1916. Бронза, поліхромія; Жінка в кріслі. 1918. Бронза, дерево, поліхромія; Стояча жінка II. 1920. Бронза, поліхромія; Жінка, яка сидить. 1920. Тоноване пап’є-маше на дереві; Жінка (Металева леді). 1923. Латунь, мідь, дерево, поліхромія; Клеопатра. 1957. Дерево, комбінована техніка, поліхромія; Речі на столі. 1957. Різнокольорова бронза; Овальна фігура. 1957. Дерево, комбінована техніка, поліхромія; Біле. 1957. Дерево, комбінована техніка, поліхромія; Клеопатра. 1957. Дерево, бакеліт, поліхромія; Теоретичні нотатки // Хроніка, 2000. К., 1993, ч. 5, с. 208—55.
Літ.: Sturm Bilderb?cher II: Alexander Archipenko. [Berlin], 1917; Ковжун П. Творчість Архипенка (з нагоди видання монографії „О. Архипенко“ вид-вом „Українське слово“ в Берліні з портретом художника і 66 світлинами, вст. ст. проф. дра Г. Гіндельбрандта. MCMXIII. Вел. 4альбомний) // Діло (Львів), 1923, 17 листоп.; його ж. Перший твір О. Архипенка у Львові „Ма“-Meditation // Там само, ч. 22 (15 листоп.), с. 2; Гординський С. Архипенко // Назустріч (Львів), 1934, ч. 1 (1 січ.), с. 1; Дніпровський О. Нерівними кроками // Там само, с. 2; [б. а.] Архипенко і Японія // Там само, ч. 2 (15 січ.), с. 2; [б. а.] Школа Архипенка // Там само, с. 4; Ласовський В. Архипенко різьбить Шевченка // Там само, 1935, ч. 11 (1 черв.), с. 2; його ж. Шевченкові погруддя // Там само, 1936, ч. 6 (15 берез.), с. 1; Трильовський К. Пам’ятник М. Шашкевичеві // Там само, ч. 8 (15 квіт.), с. 4—5; Кочан (Джолієт) О. Зустріч з Архипенком // Там само, 1938, ч. 5 (1 берез.), ч. 1; Alexander Archipenkо. Fifty Creative Years 1908—1958. N. Y., 1960; Archipenko: International Visionary. Smithsonian Institution Press: National Collection of Fine Arts, 1967; Попович В. Архипенко у Франції // Нотатки з мистецтва. Філядельфія, 1977, ч. 17 (верес.), с. 5—18; Michaelsen K. J., Gurаlnik N. Alexander Archipenko: A Centennial Tribute. Washington; Тel Aviv; N. Y., 1986, 192 p.; Дейчаківська Н. Архипенко — творець нової епохи в скульптурі: у 100 років до дня народження // Наше життя (Н.-Й.), 1987, № 5 (трав.), с. 15—19; Вороний М. О. Архипенко // Вороний М. Твори / Упоряд., підгот. текстів, передм. та приміт. Г. Д. Вервеса. К., 1989, с. 570—73; Karshan D. Archipenko: Themes and Variations / Ed. G. R. Libby. Daytona Beach, 1989, 96 p.; О. Архипенко: Альбом / Есе В. О. Коротича. К., 1989; Стебельський Б. До 100-річчя від дня народження О. Архипенка // Стебельський Б. Ідеї і творчість: Зб. статей та есеїв. Торонто, 1991, с. 292—99; Митці України: Енциклопедичний довідник / За ред. А. В. Кудрицького. К., 1992, с. 32—33; Горбачов Д. І архаїст, і футурист // Хроніка, 2000. К., 1993, ч. 5, с. 198—207; його ж. Архипенко О. П. // Мистецтво України: Енциклопедія: В 5 т. / Редкол. Кудрицький А. В. (відп. ред.) та ін. К., 1995, с. 88—89; Яців Р. Олександр Архипенко // Вісник НТШ. Львів, 2000, ч. 23, с. 22—23; Олександр Архипенко: Візія і тяглість [Альбом-каталог] / Куратор виставки Я. Лешко. Н.-Й., 2006; Азизян И. Александр Архипенко: Предвоенные парижские годы (1908—1914) // Искусствознание: Журнал по истории и теории искусства. Издание Государственного института искусствознания. М., 2008, № 2, с. 211—53; Кузьма Л. Р. Александр Архипенко // Яців Р. Любомир Роман Кузьма (1913—2004): Малярська і публіцистична спадщина. Львів, 2010, с. 114—19.
Роман Яців