АРХІТЕКТУРА І НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО Ім. ШЕВЧЕНКА - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
АРХІТЕКТУРА І НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО Ім. ШЕВЧЕНКА

АРХІТЕКТУРА І НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО Ім. ШЕВЧЕНКА. А. (лат. аrchitectura, від грец. VkP4JX6JT< — гол. будівничий, архітектор) — 1) галузь сусп. наук, яка працює над вищою формою просторового мист­ва проектування і буд-ва споруд, будівель та комплексів, спрямованою на формування цілісного, гармонійного та сприятливого для людини середовища життєдіяльности, і віддзеркалює сукупність технол. досягнень епохи, творчих ідеалів митця та уявлень сусп-ва про час і простір, будову Всесвіту і місце в ньому людини; 2) сукупність мист., конструктивно-технол. та планувально-просторових ознак буд. споруд певного істор. періоду, реґіону та їх стилю.

Питання А., зокрема історії А. укр. земель, від створення НТШ було у полі наук. зацікав. істориків-суспільників та істориків мист-ва Т-ва уже з 1860-х рр. Цікавляться архітектур. пам’ятками укр. земель як укр., так і польс., рос. та ін. вчені. Нагадаємо про праці В. Дзєдушицького, І. Шараневича, А. Петрушевича. Останній відносить А. церков до „особливого“ явища культури. Нерідко дослідження з архітектурознавства поєднувалось із викопними даними про будівлі минулого, археологією. Під цим кутом зору на увагу заслуговують праці д. чл. НТШ М. Грушевського, Ю. Сіцинського, Ф.Вовка, пізніше Б. Януша, Я. Пастернака та ін.

Перші приклади масштабної і планомірної архітектур. діяльности на території України зафіксовано вже в добу енеоліту, на мат-лах трипільської культури, поширеної в лісостеповій смузі від Серед. Подніпров’я на сході до Карпат на заході. Вперше пам’ятки трипільської культури описані на території Галицького Поділля А. Шнайдером. Свою наз. культура отримала від м-ка Трипілля (Літописний Треполь), розташованого за 10 км на південь від Києва. На його околиці у 1896 В. Хвойка відкрив та дослідив поселення, мат-ли якого були виділені в окр. археол. культуру. У проміжку від другої пол. V до першої пол. ІІІ тис. до н. е. невеликі поселення змінюють агломерації зі сотень і тисяч жител площею понад 10 га, кількість яких бл.140. Деякі з таких протоміст мали площу понад 200 га: Доброводи (250), Майданецьке (200), Небелівка (300), Тальянки (450), Чичиркозівка (300). Еліпсоподібний периметр трипільських поселень був конструктивно об’єднаний кількома смугами суцільних рядів кількаповерхової дерев’яно-глиняної каркасно-стовпової житлової забудови, зведеної за єдиним та цілісним професійним задумом. Відомі поселення укріплені „житловими стінами“, а також ровами та валами. Це чітко зауважено київ. дослідниками.

Зі занепадом трипільської культури, убронзову (від перших століть ІІ тис. до н. е.) та залізну добу (бл. 1000 до н. е.), осн. видом архітектур. монумент. споруд укр. лісостепу та степу стали кургани. У скіфо­сарматську добу з’явилися також і великі (до 4 тис. га) городища. Зпоч. грец. колонізації Пн. Причорномор’я (VІст. до н. е.) осіле та кочове місцеве населення ознайомлюється зі здобутками антич. культури. Вихідці з Греції та Малої Азії засновують численні антич. міста-поліси: Тіру, Ольвію, Херсонес, Керкінітіду, Німфей, Феодосію, Пантікапей тощо. Архітектур. пам’ятки грец. колоній укр. Причорномор’я демонструють високий мист. рівень. Оточені кам’яними мурами з вежами, міста розплановувалися за реґулярною Гіпподамовою системою. Збереглися залишки агор (площ), навколо яких групувалися торговельні, адмін. та культові комплекси— теменоси. В містах прокладалися вуличні водостоки, житлові квартали, фонтани, які забезпечували населення водою. Одним із найяскравіших явищ архітектур. традиції причорномор. міст-держав є класич. ордерна А. Особливо виразно виявилася вона в сакральній А.— вівтарях та храмах. Здебільшого використовувалася стійково-балкова система іонічного та доричного ордерів. Архітектур. елементи різьбилися у вапняку, рідше — в пісковику. Максимального розвитку грец. міста досягли наприкін. IV—III ст. до н. е. Після цього аж до рубежу епох тривав період занепаду.

Архітектур. діяльність пн.причорномор. міст пожвавлюється у гр.-рим. період (друга пол. І ст. до н. е.— третя чверть ІІІст. н. е.). Хоча посилилася й господарсько-торговельна активність причорномор. міст, проте площі багатьох із них суттєво зменшилися. Характерними особливостями для гр.-рим. періоду були спорудження цитаделей на підвищених ділянках міст, поява громад. терм. Зводилися храми. Проте рим. традиції найвиразніше відобразилися саме у фортифікаційних спору дах. У той час система мурів та башт залишилася основою оборонної лінії міст, проте з боку поля вона доповнювалася периболом та протейхизмою або ж ровом. В еллінський період облаштування зовн. рову не практикувалося. Посилення обороноздатности деревоземляними конструкціями характерне для рим. періоду. У мурованих оборонних стінах застосовувалися клинчасті арки та півциркульні склепіння. У декоруванні громад. та житлових споруд використовувалися елементи схематизованого тосканського ордера. Зрідка, переважно у виробничих та інженерних об’єктах, почали застосовувати випалену цеглу.

Місцеве населення Пн. Причорномор’я зазнало значного елліністичного впливу, що спричинило яскраве явище греко-варварської культури, становлення якої припадає на IV ст. до н. е. У деяких поселеннях з’являється квартальна забудова. Антич. традиція проявилася у типології багатокамерних жител, конструкції будинків, якості кам’яного мурування та у використанні сирцевої цегли.

У ранньосередньовічну добу, з часів великого переселення народів ІІІ ст., спадкоємцем рим. спадщини у Пн. Причорномор’ї стає Візантія, що закріпилася на узбережжі та в гірських р-нах Криму. У першій пол. VІ ст. відбудовується Пантікапей, зводяться фортеці Алустон (Алушта) й Горзувіта (Гурзуф). На високих гірських плато з’являються городища з висіченою у скелях складною системою госп., оборонних та культових приміщень, через яку такі городища називали печерними містами. Залишки печерних міст Чуфут-Кале, Ескі-Кермен та Кіз-Кермен збереглися до сьогодні. Найдавніше зних Ескі-Кермен. Форпостом Візант. імперії став Херсонес (Корсунь). У V—VІст. місто розширюється, поновлюються та добудовуються його фортифікаційні споруди.

У візант. добу у Пн. Причорномор’ї масово поширюється християнство. Християн. А. візант. періоду представлена базилікальними, центричними, хрестоподібними в плані, та хрестово-баневими спорудами. Більша част. базилік — це тринавові одноапсидні споруди з виділеним нартексом і з дерев’яним перекриттям, вони зводилися у V—VІ ст. Базиліки, перекриті склепіннями з трьома апсидами, датуються V—VІ ст. Хрестоподібні в плані храми (типу описаного хреста), часто з апсидами у сх. раменах, відомі із V по ХІІ—ХІІІст. Центричні пам’ятки походять ізVІ—VІІ ст. Хрестово-баневі, тринавові йтриапсидні храми, увінчані куполом, споруджувалися наприкін. ХІІ—ХІІІ ст. Найчисленніший тип сакральних пам’яток Криму — однонавові каплиці — продовжували будувати від ІХст. до пізнього середньовіччя. Типологічне різноманіття візант. християн. храмів Криму засвідчує зв’язки з Малою Азією, Балканами істоличним Константинополем.

Під візант. культ. впливами розвивалася й А. Руси Х—ХІІІ ст. Специфічною особливістю буд-ва на Русі було широке використання дерева. Деревоземляні оборонні лінії оточували рус. міста, з дерева зводилися житлові споруди, палаци іхрами. Грец. майстри започаткували в Україні технологію виготовлення плінфи — тонких широких цеглин,— що укладалася на вапняному розчині з додаванням тов ченої цегли — цем’янки. Тоді домінує такий тип сакральних споруд, як хрестово-баневі храми. Першими масштабними мурованими спорудами стали храми й палаци Києва. Десятинна церква уКиєві була зведена протягом 989—96. У 1017 розпочато спорудження п’ятинавового Софійського собору в Києві, що зберігся донині. Бл. 1035—36 розпочато буд-во

Спаського собору в Чернігові. В оздобленні ранніх мурованих споруд застосовувалися мармурові та шиферні деталі. Інтер’єри розкішно розписували та вкривали мозаїкою. У деяких ранніх, зокрема ротондових, пам’ятках простежуються впливи західної, оттонської А. Багато уваги цьому періоду приділили чл. НТШ Г.Логвин, Ю. Диба, Ю. Лукомський. Формування власних кадрів будівничих на Русі супроводжувалося зародженням реґіональних архітектур. шкіл, для яких різні прийоми кладки і фасадного декорування стін характерні підрізуванням швів та застосуванням украплень природ. каменю. Галицькій та володимиро-суздальській архітектур. школам властива техніка мурування зі старанно обтесаних лицевих блоків білого каменю та з внутр. забутуванням із дрібнішого бутового каміння на вапняному чи гіпсовому розчині. Від ХІІ ст. реґіональні школи сакральної А. набули значного технол. та планувально-просторового розмаїття, залишаючись переважно в рамках хрестово-баневої системи. А. храмів набуває спершу романських, а в ХІІІ ст. і готичних рис зі складною системою ступінчатих завершень. У Києві, на Волині та Закарпатті, в Галичині в роман. період популярними стають храми-ротонди. Донині збереглися рештки мурованих оборонних споруд — Золотих воріт у Києві 1037 та оборонних веж ХІІ—ХІІІ ст. Галичини та Волині.

У післямонгольську добу буд. активність дещо послабилася, хоча не припинився розвиток традицій старокняжої доби. Толеруються княжі традиції і в пізнішу, польсько-лит. добу. Простежуються вони в плануванні та просторовій композиції Вірменської церкви у Львові 1363, церкви Різдва в Галичі, волин. храмах ХVст. в Зимному, Острозі та Межиріччі. У стрільчатій формі прорізів, пропорціях та декоруванні відображається вплив готики. Виразні готичні риси простежуються в костелах ХІV—ХVІ ст. Львова, Кам’янця, Дрогобича, Берегова, Хуста. Готичних впливів зазнає і оборонна А. До пам’яток оборонної А. ХІV ст. належать найдавніша замкова споруда Острога — т. зв. Вежа Мурована, замки вОлеську на Львівщині та Невицькому наЗакарпатті. ХІІІ—ХІV ст. датуються цитаделі, первісні ядра чи окр. вежі замків у Білгороді, Хотині, Мукачевому, Кам’янці, Луцьку таЛьвові. Окр. групу оборонних укріплень, фортець ХІV—ХV ст. (Керч, Феодосія, Алушта, Балаклава) звели генуезці в Криму.

Архітектур. зразки доби Ренесансу почали з’являтися на території України у другій пол. ХVІ — першій пол. ХVІІ ст. Заміну готичної стилістики на ренесансну принесли в Україну італ. майстри, запрошувані в магнатські резиденції та міста України. Найдавніші ренесансні портали датуються 50-ми рр. ХVІст. Ренесансні пам’ятки найвищої професійної якости та мист. цінности збереглися у Львові. Це передовсім комплекс Успенської (Рус.) церкви у Львові: вежа Корнякта 1572, каплиця Трьох святителів 1578—90, Успенська церква 1591—1629. Характерною рисою каплиці та церкви Успенського комплексу є їх триверхість, у якій відобразилася традиція зведення триверхих укр. дерев’яних храмів. Триверху композицію мають також Успенська церква в Підгайцях на Тернопільщині 1650—53, церква Різдва Богородиці в с.Піски на Львівщині ХVІ ст., Миколаївська церква у Сокалі ХVІ—ХVІІ ст.

Розквіт укр. А. центр. та сх. реґіонів припадає на ХVІІ—ХVІІІ ст. Цей мист. період отримав назву укр. бароко. Значна частина пам’яток цього періоду є гетьманськими фундаціями. До фундацій гетьмана Мазепи належать Микільський та Братський Богоявленський монастирі у Києві 1690—93, Троїцький собор в Чернігові 1679—95. До традицій нар. А. наближалася планувальна та об’ємно-просторова композиція Троїцького собору Густинського монастиря 1676, Покровського собору в Харкові 1689, Спасо-Преображенського собору вІзюмі та Катерининської церкви 1715 в Чернігові. До цього мист. напряму належать і перебудови київ. храмів княжої доби — Софійського собору, собору Михайлівського Золотоверхого монастиря та Успенського собору Києво-Печерської лаври. У першій пол. ХVІІ ст. в просторовій композиції київ. монастирів з’явилися нові домінанти дзвіниць. Високу мист. вартість мають такі репрезентативні споруди, як Митрополичі палати Києво-Печерської лаври (1727), Старий Академічний корпус Братського Богоявленського монастиря у Києві (1736—40), Брама Заборовського (1746). У серед. ХVІІІ ст. на Лівобережжі з’являється новий тип квадрифолійних храмів, таких як Вознесенська церква вКоропі чи Трьохсвятительська церква вс. Лемеші на Чернігівщині.

У серед.— другій пол. ХVІІІ ст. в Україні з’являються також об’єкти класич. барокових та рококових форм. У той період споруджуються собор Св. Юра у Львові, Успенський собор Почаївської лаври, Домініканський костел у Львові, Андріївська церква у Києві, ратуша в Бучачі, Царський палац у Києві.

В ост. третині ХVІІІ ст. укр. А. переходить у добу класицизму. У той час споруджуються великі садибні комплекси та ансамблі, такі як палацовий ансамбль у Тульчині (1782), палацовий комплекс у с.Межиріч Рівненської обл. (1789), садиби в с. Лабунь і Млинів (1775—82). Упершій третині ХІХ ст. панівним стилем стає ампір. У той час посилюється контроль держави над проектною діяльністю. 1803 видано зразкові проекти держ. будівель, у 1809—12 — фасадів житлових будинків, у 1811 — воріт, огорож, та розпланування кварталів. 1819 затверджено проекти станційних будинків, у 1824 — церков, у 1828 — тюремних споруд, „присутственних“ місць та будинків віце-губернаторів. У 1803 в Україні значною мірою з політ. мотивів заборонили будувати традиційні дерев’яні церкви.

Зі серед. ХІХ ст. А. України входить удобу історизму, коли поширюються тенденції до змішування стилів (еклектизм). Значний розвиток промисловости, поліпшення господар. зв’язків унаслідок залізничного буд-ва спричинили розквіт міст. З’являються нові громад. центри та культові комплекси. Видатними ансамблями доби історизму є комплекс споруд для військ. інвалідів у Львові (1855—63), Резиденція буковинських митрополитів у Чернівцях (1864—82), комплекс споруд Технол. ін-ту у Харкові (1870—90), комплекс Куяльницького курорту в Одесі (1890—92) тощо. У містах постають престижні споруди театрів, такі як Міський театр в Одесі (1884—87) чи Оперний театр у Львові (1895—1900).

На поч. ХХ ст. з’являються нові тенденції та прагнення оновлення худож. мови. Стильові новації, відчутні наприкін. ХІХ ст., переросли в декоративно насичений та новаторський напрям модерну. Другий напрям продовжував орієнтуватися на архітектур. спадщину. На поч. століття з’являються спроби відродження укр. стилю на основі нар. архітектур. спадщини та А. укр. бароко. Прикладом таких творчих пошуків є будівлі Полтавського земства, однокласна школа в с.Западинцях на Полтавщині, школа Першого комерційного т-ва вчителів у Києві, будівля бурси Укр. пед. т-ва у Львові, будинок „Просвіти“ в Кам’янці-Бузькій на Львівщині.

У 20—30-х рр. А. модерну органічно переросла в конструктивізм та функціоналізм. Співіснували також різні стилістичні напрями — засади класицизму чи осмислення традицій нар. А. Конструктивістська А. рад. України відзначалася пошуком нових форм, розв’язанням функціон., екон. проблем та ідеологізованою організацією побуту. У той час споруджуються такі відомі об’єкти, як Палац культуризалізничників та Будинок Держпрому у Харкові, Залізничний вокзал у Києві. Конструктивізм розвивався і в Зх. Україні. У 20—30-х рр. у Львові зводяться будинок санаторію-лікарні на вул. Лисенка та конторський будинок на просп.Шевченка, багато ін. конструктивістських житлових ігромад. будинків.

Усім цим періодам розвитку нац. А., зокрема ХVІ—ХІХст., її типам і стилям присвячували свої дослідження вчені НТШ. Прикладом слугують праці д. чл. Т-ва Д. Антоновича, Ф. Вовка, М. Грушевського, О.Новицького, Ю. Січинського, В. Січинського, В. Залозецького, В. Щербаківського, Я. Пастернака, М.Сополиги. Опрацьовували історію архітектур. пам’яток звич. чл. НТШ, зокрема О.Лушпинський та ін. В ост. десятиліття над цими питаннями багато працювали і працюють А. Рудницький, Г.Логвин, П. Юрченко, В. Вечерський, Б. Посацький; чимало уваги окр. об’єктам присвячував у своїх дослідженнях В. Вуйцик.

У повоєнний період в А. України домінує директивна орієнтація на класицистичні взірці ордерної системи, що отримали назву сталінської А. й базувалися на т.зв. методі соціаліст. реалізму. Заснована в повоєнний час Академія архітектури УРСР популяризувала світ. та нац. архітектур. класику, хоч над її діяльністю тяжіли ідеологічні партійні настанови. Осн. завданням архітекторів було відтворення зруйнованих війною міст, створення повоєнних генеральних планів. Архітектур. об’єкти були помпезного, піднесеного та заідеологізованого характеру, що мав за мету славити соціаліст. епоху та вождя. У той час було зруйновано велику кількість пам’яток А., зокрема Військово-Микільський собор, собор Михайлівського Золотоверхого монастиря, Успенський собор Києво-Печерської лаври й тисячі ін. істор. споруд.

Набула розвитку обмежена нормативною базою, позбавлена декорування та зведена до примітиву А. Масове низькоякісне буд-во виконувалося на індустріальній основі зі застосуванням типових проектів. Палітра архітектурно-худож. елементів, застосовуваних у проектуванні засобів архітектур. виразности, розширювалася дуже повільно. Лише окр. репрезентативні громад. споруди виділялися з типового, жорстко реґламентованого проектного і будівельного валу, виконаного на основі елементів заводського виготовлення.

Ситуація докорінно змінилася зі здобуттям Україною незалежности. Проектанти позбулися ідеологічних шор та адмін. тиску, що дало широкі перспективи для розкриття творчих можливостей, автор. уподобань, стримуваних екон. та орг. негараздами перехідного періоду. Суттєво розширилося типологічне розмаїття проектованих споруд, зокрема опановано навики проектування сакральних споруд. Масово розгорнулося приват. буд-во за новатор. індивідуальними проектами зкомфортними умовами та якісним інженерним забезпеченням. Кожна з названих епох має власні архітектур. прикмети та особливості, що однозначно засвідчують НТШівські праці.

Історико-архітектур. спадщина України широко відображена в наук. публікаціях чл. Комісії архітектури та містобудування НТШ. У „Записках НТШ“ постійно публ. статті архітектурозн. тематики дослідників не лише зі Львова, а й із різних міст і реґіонів України. Вийшло друком 2багатоілюстр. томи праць Комісії архітектури та містобудування НТШ у складі „Записок НТШ“: т.ССХLІ (2001) та т.ССLV (2008). Серед авторів чимало істориків А. та практикуючих нині архітекторів: М. Бевз, В. Вечерський, Р. Гнідець, Ю. Диба, Ю.Криворучко, Р. Липка, С. Лінда, Ю.Лукомський, І. Петришин, Б. Посацький, А. Рудницький. Заслугою чл. Комісії архітектури та містобудування НТШ є також збереження та примноження традицій львів. школи А., яка базується на досвіді кількох поколінь викладачів-архітекторів Львів. політехніки. Архітектори, чл. НТШ, не лише вивчають минуле укр. А., але й плідно працюють у держ. проектних установах чи займаються приват. архітектур. практикою. Доробок чл. НТШ — велика кількість втілених проектів, чимало яких, а також їх автори були відзначені держ. преміями та нагородами.

Окр. сферою діяльности архітекторів— чл. НТШ є пам’яткоохоронна та реставраційна робота. Їхньою заслугою є поліпшення ситуації з вивчення пам’яток та виведення реставраційної галузі з прірви. Низку об’єктів внесено до списку світ. спадщини ЮНЕСКО. Чл. Комісії архітектури та містобудування НТШ безпосередньо спричинилися до внесення уцей список істор. центру Львова. Див. Архітектури та містобудування комісія Наукового товариства ім. Шевченка.

Літ.: Dzieduszycki W. Budowle drewniane na Rusi // Przegląd archeologiczny. Lwów, 1882, zesz. 1, s. 1—18; Szaraniewicz I. Trzy opisy historyczne starokniażecego grodu Halicza w r. 1860, 1880 i 1882. Kraków, 1883; Сицинский Е. Древнейшие православные церкви в Подолии. 1889—1892, вып. 1—4. Каменец-Подольский, 1893; його ж. Исчезающий тип деревянных церквей Подолии // Труды Подольского церковного историко-археологического общества. Каменец-Подольский, 1904, вып. Х, с. 393—416; його ж. Муровані церкви на Поділлю. Львів; Кам’янець-Подільський, 1925; Петрушевич А. О соборной Богородичной церкв± в город± Галич±. Львов, 1898, 8 с.; Грушевський М. Похоронне поле в с. Чехах. Археольоґічна розвідка // Записки НТШ. Львів, 1899, т. XXXI—XXXII, кн. V—VI, с. 1—22; його ж. Історія України-Руси: У 10 т. Львів, 1905, т. ІІІ, с. 90, 108, 422—33 та ін.; Павлуцкий Г. Деревянные и каменные храмы // Древности Украины. К., 1905, вып. 1, с. 1—124; Щербаковський В. Деревляні церкви на Україні і їх типи // Записки НТШ. Львів, 1906, т. LXXIV, кн. VI, с. 10—32 + 27 іл.; його ж. Церкви на Бойківщині // Там само, 1913, т. CXIV, кн. ІІ, с. 5—24; Mok»owski K., Sokolowski M. Do dziejów architektury cerkiewnej na Rusi Czerwonej // Sprawozdania Komisyi do badania historyi sztuki w Polsce. Kraków, 1907, t. VII, s. 529—58; Вовк Ф. Старинные деревянные церкви Волыни. Материалы по этнографии. СПб., 1910, т. І, с. 21—44; Janusz B. Cerkwie drewniane w okolicach Lwowa. Warszawa, 1912; ObminÆski T. O cerkwiach drewnianych w Galіcyі // Sprawozdania Komisyi do badania historyi sztuki w Polsce. Kraków, 1914, t. IX, zesz. III—IV; Pe»enÆski J. Halicz w dziejach sztuki średniowiecznej na podstawie badań archeologicznych i źródeł archiwalnych. Kraków, 1914; Лукомский Г. (Lukomsky H.). Старинное зодчество Галиции // Аполлон. 1915, № 1, с. 4—13; його ж. L’architecture religieuse russe dе XI si`еcle `а XVII si`еcle. [Paris], 1929; Лушпинський О. Деревяні церкви Галичини XVI—XVIII ст. Альбом. Львів, 1920; Ернст Ф. Дерев’яна Златоустівська церква на старому Києві // Збірник секції мистецтв Українського наукового товариства. [Б. м.], 1921, с. 75—79; Таранушенко С. Старі хати Харкова. Х., 1922; його ж. Покровський собор у Харкові. Х., 1923; його ж. Лизогубівська кам’яниця у Седневі. Х., 1932; його ж. Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України. К., 1976; Січинський В. Архітектура Крехівського монастиря по деревориту 1699 р. Львів, 1923; його ж. Архітектура старокняжої доби Х—ХІІ ст. Львів, 1925; йогож. Деревяні церкви і дзвіниці Галицької України 16—19 ст. Львів, 1925; його ж. Будівництво міста Потилича // Записки НТШ. Праці Історично-філос. секції. Львів, 1927, т. CXLVII, с. 103—30 + 24 іл.; його ж. Ротонда на Україні. Львів, 1929; його ж. Архітектура міста Бардієва // Записки НТШ. Праці Історично-філос. секції. Львів, 1931, т. CLI, с. 57—97 + 26 іл.; його ж. Архітектура катедри св. Юра у Львові. Львів, 1935; його ж. Хатнє будівництво. Львів, 1935; йогож. Замкова каплиця св. Миколая у Львові. Львів, 1936, 36 с.; його ж. Monumenta Architecturae Ukrainae. Львів, 1940; його ж. Історія українського мистецтва. Архітектура: В 2 т. Н.­Й., 1956, т. 1, 180 с.; т. 2, 64 табл.; його ж. Архітектура // ЕУ. Львів, 1993, т. 1, с.71—72; Антонович Д. Із історії української дерев’яної церкви// Праці Українського історично-філологічного товариства. Прага, 1925, вип. 1, с. 24 + 17 іл.; Zalozecki W. Gotisch und Barocke Holzkirchen in den Karpathenländen. Wien, 1926; його ж. Бойківський тип дерев’яної церкви і його відношення до історичних стилів // Літопис Бойківщини. Самбір, 1938, ч. 4 (10), с. 61—67; Щербаківський Д. Буковинські та галицькі дерев’яні церкви, надгробні і придорожні хрести, фігури і каплиці. Львів, 1926; Новицький О. До питання про походження дерев’яної архітектури // Ювілейний збірник на пошану ак. Д. І. Багалія. К., 1927, с. 152—60; Цинкаловський О. Старе дерев’яне мистецтво на Волині // Життя і знання. Львів, 1935, с. 114—16; його ж. Старовинні пам’ятки Волині. Торонто, 1975; Драган М. Українські деревляні церкви: генеза і розвій форм. Львів, 1937; Пастернак Я. Галицька катедра в Крилосі // Записки НТШ. Праці Історико-філос. секції. Львів, 1937, т. CLIV, с. І—ХХІ + 5іл.; його ж. Старий Галич. Краків; Львів, 1944; його ж. Археологія України. Торонто, 1961; Цапенко М. Украинское деревянное зодчество. Архитектура СССР. М., 1941; його ж. Архитектура Левобережной Украины XVII—XVIII веков. М., 1967; Юрченко П. Народне житло України. К., 1941; його ж. Дерев’яна архітектура України. К., 1970, 192 с.; Архитектура Украинской ССР: В 2 т./ Под ред. В. Г. Заболотного. М., 1954; Нариси з історії українського мистецтва / За заг. ред. В. Г. Заболотного. К., 1966, 670 с.; Логвин Г. Н. По Україні. Стародавні мистецькі пам’ятники. К., 1968, 462с.; Кармазин-Каковський В. Українська народна архітектура. Хати і дерев’яні церкви XVIII ст. // Богословія. Рим, 1973, т. XXXIV, ч. 41; його ж. Архітектура бойківської церкви // Записки НТШ. Праці Історично-філос. секції. Н.­Й.; Філадельфія, 1987, т. CCIV, с. 223; Логвин Ю. О деревянном зодчестве домонгольской Руси // Средневековая Русь. М., 1976, с. 151—59; Памятники архитектуры и градостроительства Украинской ССР: Иллюстрированный справочник-каталог: В 4 т. К., 1983—1986; Сополига М. Народне житло українців Словаччини. Пряшів, 1983; його ж. Перлини народної архітектури. Пряшів, 1996; Геврик Т. Дерев’яні храми України. Шедеври архітектури. Н.-Й., 1987; Асєєв Ю. С. Джерела. Мистецтво Київської Русі. К., 1989, 214с.; КрижицкийС. Д. Архитектура античных государств Северного Причерноморья. К., 1993, 246 с.; ЖукР. Повнозначність і культура архітектури // Записки НТШ. Праці Секції мистецтвознавства. Львів, 1994, т.CCXXVII, с. 216—24; Петришин Г. Історичне становлення форм взаємодії розселення і природної основи у західноукраїнському регіоні// Там само, с. 225—58; Мардер А. П., ЄврєїновЮ. М., Пламенецька Ф. А. та ін. Архітектура: Короткий словник-довідник / Заг. ред. А. П. Мардера. К., 1995, с. 27—28; Вуйцик В. Церква Воздвиження Чесного Хреста та дзвіниця в м. Дрогобичі// Пам’ятки архітектури та містобудування України. Львівська обл. К., 2000, с. 163—64; Пам’ятки архітектури та містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання / За ред. А.П. Мардера, В.В. Вечерського. К., 2000, 664с.; Вечерський В. Архітектура й містобудівна спадщина доби Гетьманщини (особливості становлення і розвитку. 1648—1781 рр.). К., 2001; його ж. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. К., 2002; його ж. Містобудування та фортифікації Лівобережної України Х—ХІХ століть // Записки НТШ. Праці Комісії архітектури та містобудування. Львів, 2005, т. CCXLIХ, с. 7—34; Рудницький А. Завдання і шляхи розвитку української урбаністики та архітектури в сучасних умовах // Там само, 2001, т. CCXLI, с.11—17; Тимофієнко В. Архітектура та монументальне мистецтво: Терміни та поняття. К., 2002, с.40; Історія української архітектури / За ред. В.Тимофієнка. К., 2003, 471 с.; Лінда С. Розвиток національного стилю вархітектурі України у міжвоєнний період // Записки НТШ. Праці Комісії архітектури та містобудування. Львів, 2005, т. CCXLIХ, с.234—42; Тарас Я. Сакральна дерев’яна архітектура українців Карпат. Культурно-традиційний аспект. Львів, 2007.

Юрій Диба

Стаття створена: 2015