АГІОГРАФІЯ В ДОСЛІДЖЕННЯХ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА (грец. agios — святий, grafo — пишу) — жанр християн. л-ри, розповідей про святих. Жанрові різновиди: мартиролог (грец. martyros — мученик і martyria — свідчення) — розповідь про життя і страждання чи лише про страждання мученика за віру; житіє (грец. bios — життя) — життєпис святого. Перші житія з’явилися разом із першими християн. мучениками і подвижниками. Найбільш досконалого жанрового вивершення, на думку дослідників, житійна форма набула у VI ст. (твори Кирила Скитопольського).
Відомі кілька типів зб. житій: Четья мінея (старослов’ян. чести — читати, грец. minea — місячна) — для келійного читання; Пролог (грец. prologos — вступна частина, що засвоїлася як назва книги) — для церк. відправ. Близькими до А. є жанр чуд (міраклі), які нерідко виступали окр. частиною житія, а також жанр патерика — зб. оповідань із життя певного монастиря, до якого могли входити житія святих ченців, пов’язаних із цим монастирем. В укр. л-рі XI—XVIII ст. А. представлена як ориґ., так і перекл. пам’ятками. Серед перших перекл. творів чимало житій, які слугували і прикладом побожного життя для давньорус. подвижників, і зразками літ. письма для давньорус. агіографів. Уже в ХІ ст. відомі Житія Сави Освяченого, Антонія Великого (Єгипетського) та багато ін. Популярність святих, отже, і творів про них, засвідчує узвичаєність в Україні грец. (єгипет., палестин.) імен, як Катерина, Варвара, Дмитро тощо. Серед ориґ. творів давньорус. А.— твори преподобного Нестора Літописця „Читання про святих князів Бориса і Гліба“ і „Житіє Феодосія Печерського“.
Вивчення А. почалося зі збирання агіограф. творів. Якщо європ. А. й агіологія пов’язують свій поч. із боландистами, асоціацією ченців-єзуїтів у Брюсселі, які у XVII ст. займалися пошуком і публікацією Acta Sanctorum, то укр. колекція житій святих — це Четьї мінеї св. Дмитра Туптала (1684, 1695, 1700, 1705). Новий період у дослідженні А. започ. фундам. праці Карла Крумбахера (1890) та боландиста Іполита Делее (1907). І. Франко відгукується на них рец. (1894, 1906), листовно консультується із цими вченими, працюючи над старохристиян. леґендою про св. Климента Корсунського (книга опубл. окр. розд. у „Записках НТШ“ (1902—05); т. XLVI, XLVIII, LVI, LIX, LX, LXVI і LXVIII). Чимало уваги присвятив І. Франко загальнотеор. питанням А., зокрема виникненню А. як жанру та її спадкоємності щодо антич. лри. З того часу розпочинається вивчення А. в НТШ.
Велика заслуга у дослідженні ориґ. давньорус. А. належить Д. Абрамовичу, С. Богуславському, О. Бодянському, М. Вознякові, Д. Чижевському, О. Шахматову. О. Бодянський провів текстол. дослідження й опубл. „Житіє Феодосія Печерського“ (1858), С. Богуславський видав „Україно-руські пам’ятки XI—XVIII в.в. про князів Бориса та Гліба“ (1928), Д. Абрамович — „Києво-Печерський патерик“ (1931). Певні розчарування, пов’язані зі сприйняттям житій як істор. док-тів, змінюють нові відкриття у площині порівн. студій із візант. пам’ятками. Характерну роль тут відіграла праця д. чл. НТШ О. Шахматова „Несколько слов о Несторовом житии Феодосия“, у якій автор абсолютизує вплив на твір Нестора палестин. Житія Сави Освяченого. Авторитет ученого сприяв утвердженню такої думки, яку поділяв і І. Франко. Згодом вона була спростована. Так, чл. НТШ М. Возняк спостеріг у Житії Феодосія впливи й ін. візант. житій, відзначаючи, що „ці спільні риси не псують загального враження самостійності „Житія Феодосія“ й оригінальності в його викінченні“. У контексті новітніх досліджень прогностичними видаються міркування М. Грушевського про іконічність стилю Нестора-агіографа, а також І. Свєнціцького — про зосередження на деталях і вміння творити справжню літ. цілісність. М. Грушевський опубл. у „Записках НТШ“ рец. на праці Д. Абрамовича та О. Шахматова, а І. Свєнціцький — рец. ст. Д. Айналова про „Сказанія о святых Борис± и Гл±б±...“ Особливе місце у вивченні житійної традиції належить Д. Чижевському, який студіював не лише давньорус. (св. Феодосія Печерського), але й давньочес. (св. Вацлава) та рос. (твори Епіфанія Премудрого) А. Дослідник так само порівнював різні житія, шукаючи под. мотиви і сюжети, проте розглянув їх як збіги, які випливають із „загальнолюдських“ аспектів життя святого чи зі спільних проявів святости. Він не бачить жодних підстав стверджувати про залежність Житія Феодосія Печерського від Житія Сави Освяченого, а спільні мотиви у творі Нестора й Житії Вацлава не трактує як впливи. Тут проявляється, на думку Д. Чижевського, агіограф. традиція, а не калькування, використовуються літ. формули, а не цитати. Великого значення надає дослідник постаті св. Феодосія, формуванню його „христоцентричного“ чернечого ідеалу під впливом певної лектури, тобто впливу Сави на Феодосія, а не Кирила Скитопольського на Нестора. Серед рис Несторового письма Д. Чижевський підкреслює деперсоналізацію і вибір із реальної історії типових ситуацій. Спостере-ження за багатьма житіями дали можли- вість ученому зробити певні узагальнення. Зокрема, він наголошує на такій важливій рисі давньої А., як правдивість: „Старі житія намагаються подавати доб-ре перевірені та певні відомості“. Цінні зауваження робить Чижевський щодо стилю та структури житій, зокрема щодо особливого зв’язку між першою та другою частинами Житія Феодосія Печерського. Акцентуючи на потребі поєднання славістики з візантологією, на важливості лат. джерел, на чес., панонських, болгар. і сканд. впливах, Д. Чижевський стверджує, що найбільша потреба існує у „внутрішній інтерпретації“. Ці питання ще чекають на своїх дослідників. У наш час проблематику А. детально вивчав д. чл. НТШ А І. Шевченко (дослідник історії культури Візантії, А. візантійсько-слов’ян. культ. зв’язків, візант. епіграфіки та грец. палеографії, автор кн. „Україна між Сходом і Заходом: нариси з історії культури до початку XVIII ст.“, 2001). Окр. аспекти А. вивчали також теологи, д. чл. НТШ о. І. Музичка (про єп. Луку Жидяту), о. І. Назарко (про св. Володимира Великого) і почес. чл. НТШ кард. Й. Сліпий (про св. Кирила і Мефодія), а також (як фраґменти монограф. досліджень) — д. чл. НТШ, історики теолог митр. І. Огієнко (1946), Г. Лужницький (1954), М. Чубатий (1965), О. Пріцак (1985) і М. Брайчевський (1988).
Літ.: Бодянскій О. Житіе Феодосія, игумена Печерскаго, списаніе Нестора… // ЧОИДР, 1858, кн. 3, отд. 3, с. I—VІ, 1—31; Шахматов А. Несколько слов о Несторовом Житии Феодосия // Известия ОРЯС АН, 1896, т. 1, кн. 1, с. 46—65; Абрамович Д. К вопросу об источниках Несторова Жития преп. Феодосия Печерского // Там само, 1898, т. 3, кн. 1, с. 243—46; його ж. Жития святых мучеников Бориса и Глеба и службы им. Пг., 1916; Грушевський М. [Рец. на:] Шахматов А. А. Кіевопечерскій Патерик и Печерская л±топись // Известия ОРЯС АН, 1897, кн. ІІІ; Шахматов А. А. Житіе Антонія и Печерская л±топись // ЖМНП, 1898, кн. ІІІ; Абрамович Д. И. К вопросу об источниках Несторова Житія преподобнаго Феодосія Печерскаго // Известия ОРЯС АН, 1898, [кн.] І, с. 243—46; Абрамович Д. И. Н±сколько слов в дополненіе к изсл±дованію А. А. Шахматова „Кіевопечерскій Патерик и Печерская Л±топись“ // [Известия ОРЯС АН], 1898, [кн.] ІІ, с. 536—40 // Записки НТШ. Львів, 1898, т. XXV, кн. V, с. 8—12; його ж. Книжна словесність Київської доби // Історія української літератури. К., 1993, т. ІІ, с. 88; Свєнціцкий І. [Рец. на:] Айналов Д. В. Миніатюры „Сказанія“ о святых Борис± и Гл±б± Сильвестровскаго Сборника. СПб., 1911, 1 л.+ 128 с.+ 41 рис., цинкограф. // Записки НТШ. Львів, 1913, т. CXIII, кн. І, с. 172—75; його ж. Формальні засоби давньоруського мистецтва // Європейське відродження та українська література XIV—XVIII ст. К., 1993, с. 274; Богуславський С. Україно-руські пам’ятки XI—XVIII вв. про князів Бориса та Гліба. К., 1928; Slipyj J. De cultu SS. Cyrilli et Methodi in Ukraina (Acta VII, Conventus Velehradensis). Roma, 1937; Огієнко І. Коротка історія Православної Церкви. Штутгарт, 1946; Tschizewskij D. Ankl?nge an die Gumpoldslegende des hl. Vaclav in der altrussischen Legende des hl. Feodosij und das Problem der „Originalit?t“ der slavischen mittelalterlichen Werke // Wiener Slavistisches Jahrbuch. Wien, 1950, Bd. 1, S. 71—86; його ж. Studien zur russischen Hagiographie. Die Erz?hlung vom hl. Isaakij // Там само, 1952, Bd. 2, S. 22—49; його ж. Russische Geistesgeschichte. M?nchen, 1974; його ж. Історія української літератури. Мюнхен, 1994, с. 94 (серія: „Передруки ‘Scientiae Literariae Ucrainorum’“, т. 12); Лужницький Г. Українська Церква між Сходом і Заходом. Філадельфія, 1954; Назарко І., о. Св. Володимир Великий: володар і хреститель Руси-України (960—1015). Рим, 1954; Чубатий М. Історія християнства на Русі-Україні. Рим; Н.-Й., 1965, т. І; Франко І. [Рец. на:] K. Krumbacher. Geschichte der byzantinischen Literatur. M?nchen, 1891 // Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. К., 1981, т. 29, с. 184—94; його ж. Святий Климент у Корсуні // Там само, т. 34, с. 7—348; його ж. [Рец. на:] Hippolyte Delehaye S. J. Les Legendes Hagiographigues // Там само. К., 1982, т. 37, с. 171—74; Pritsak O. Where and when was Olga baptized? // Harvard Ukrainian Studies, 1985, vol. 9, p. 5—21; Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. К., 1988; Музичка І. Єпископ Лука Жидята і його твір // Ювілейний збірник матеріялів наук. конференції у 1000-ліття хрещення Руси-України. Рим; Львів; Лондон, 1988—2008, с. 149—68; Возняк М. Історія української літератури: У 2 кн. Львів, 1992, кн. 1, с. 171; The Hagiography of Kievan Rus’ / Translated and with an Introduction by P. Hollingsworth. Harvard Library of Early Ukrainian Literature. Boston, 1992, vol. II; S?evc?enko I. Servations on the Study of Byzantine Agiography in the Last Half-Century or Two Looks Back and One Look Forward. Toronto, 1995.
Дарія Сироїд