БАЗИЛОВИЧ Йоаникій - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
БАЗИЛОВИЧ Йоаникій

БАЗИЛОВИЧ Йоаникій (Іваникій, Іоаникій, Іоанікій, Іоанникій, Basilovits Ioannicio) (* 06. 06. 1742, с. Гливище або Гливиці (Glivice), округ Собранці Ужанського пов. (нині — Словаччина) — † 18. 10. 1821, м. Мукаче-ве) — історик Карпат. України, церк. і громад. діяч. Походить зі селян. родини закарпат. українців. Освіту здобув у навч. закладах Ужгорода та Кошице (нині — Словаччина), також у Барбареумі у Відні. Тривалий час викладав філософію і теологію у гр.-катол. Маріє-Повчанському монастирі (нині — Угорщина). Замість світської кар’єри, обрав чернечий чин Ордену св. Василя Великого. Впродовж 38-ми років був протоігуменом Мукачівського Свято-Миколаївського монастиря.

З юнацьких років належав до просвітн. гуртка єп. А. Бачинського (1732—1809), котрий гуртував довкола себе культурно-громад. діячів, учених, літераторів, публіцистів. Гурток опікувався справами освіти і шкільництва на Закарпатті. За Б.Й. 1803 довершено буд-во монастирської церкви на Чернечій горі біля Мукачевого. Як протоігумен, опікувався всіма монастирями Мукачівської єпархії. 1819 за багатогранну діяльність отримав звання єпархіального радника.

Осн. зацікав. Б. Й.— просвіта народу, функціонування церк. життя наЗакарпатті, заг. історія Закарпат. України, в якій чимало уваги приділено етногенезу та автохтонізму русинів-українців. Упорядковуючи фонди монастирської б­ки та єпархіального архіву, Б. Й. зібрав та фахово опрацював великий інформативний джерельний мат-л, що пізніше став основою для написання низки праць із релігійно-сусп. історії Закарпаття, зокрема чернечого Ордену василіян. Окр. стор. у писаннях Б. Й. присвячена докладному опису діяльности гр.-катол. монастирів Закарпат. України.

Наук. спадщина Б. Й. складається зрукопис. та друк. досліджень. 1-ша друк. книга — „Brevis Notitia Fundationis Theodori Koriathovits, olim Ducis de Munkacs, pro Religiosis Ruthenis Ordinis S.Basilii M., in monte Csernek ad Munkacs“ („Короткі відомості про монастир св.Миколи на Чернечій горі в Мукачевому, засн. кн.Федором Коріятовичем“), вид. у м.Кошице у 2-х кн., кожна зяких складалася з 3-х част. (1-ша— 1779, част. 1—3, 451 с.; 2­га—1804—05, част. 4—6, 411 с.). Публікації цієї праці передували тривалі листування автора з каноніком-цензором Мукачівської єпархії Г.Тарковичем про концептуальний зміст вид., кошторис тощо. Ориґінал зберігається у б-ці Ужгород. ун­ту. Більше половини всієї праці переклав укр. мовою Ю.Сак. Методичною основою написання книги для Б. Й. став „Humillimum pro memoria de ortu, progressu et in Hungaria incolatu gentis Rutheniae“ (1749) Адама Коллара, ідейним поштовхом же — кредо Михайла Андрелли „Ми восточницы есме спочатку“.

Твір синтезує церк. та суспільно-громадян. історію в контексті реліг., політ., соціальних змін у житті закарпат., у т. ч. й пряшівських русинів-українців. Осн. зміст: історія литовсько-рус. роду Коріятовичів, передовсім на прикладі діяльности одного з його представників на Закарпатті у серед. XIV — поч. XV ст.— Федора, а також історія заснування Мукачівської єпархії та Свято-Миколаївського василіянського монастиря до 1798 (част.1, розд. 1—4). У вст. сл. до 1-ї кн. „Brevis Notitia...“ схвально оцінено працю, підкреслюючи високу освіченість Б.Й. Він „пристосував свою працю до смаку поточного століття“, „обнародував те, що до цього часу було приховане у темноті“, „батьківщину збагатив і прикрасив таким подарунком, і кожен патріот бажає, щоб (він) чим швидше надрукувався і розповсюдився“ (Я. Ф. Міллер).

Б. Й. розглядав існування єпархії не лише як реліг., а й як культурно-осв. осередку (част. 5). В єпархії діяли власна школа та багата б-ка, яка містила чимало рукоп. і книг реліг. та світського змісту, що надходили з Європи й ін. земель. Деякі дослідники вважають Б. Й. основоположником біографістики, позаяк завдяки відтвореним іменам багатьох „славніших“ ченців „історія духовного життя [Закарпаття] перестала бути безіменною“ і придатком чужозем. держав. Б. Й. у „Brevis Notitia...“ описав гол. досягнення всіх єпископів, починаючи від першого І. Пастелія (бл. 1491) до М. Раковецького (част.1, розд. 5—21), а також П. Парфенія та Й. де Камеліса (част. 2, розд. 1) та їх наступників, з особливою увагою описуючи чудотворність ікони Матери Божої у Маріє-Повчанському монастирі. Окремо описане церк. ймонастирське життя у часи Б. Й. (част. 3, розд. 7—9), сподвижницькі зусилля реліг. чільників єпархії у справі її унезалежнення, що успішно завершилася лише 1771: М.-М. Ольшавського (розд. 1—6, Одна зі сторінок рукопису Й. Базиловича „Brevis Notitia Fundati10—11), І. Брадача (розд. 12) й уперше опубл. повна біографія А. Бачинського (розд. 13—14; а також част. 6).

Використавши док-ти і мат-ли, зокрема грамоту, яка підтверджувала право збирати податки з трьох навколишніх сіл, Б. Й. обґрунтував право власности монастиря на подаровані подільським кн. Коріятовичем у XIV — на поч. XV ст. земельні маєтності (част. 4, розд. 8—28). Полемізуючи з угор. істориком І. Баттяні, Б. Й. довів, що Ф. Коріятович заснував Мукачівський монастир саме сх. (грец.), ане лат. обряду, впродовж життя патронував його та захищав „для спасіння своєїдуші“ від підпорядкування вищому катол. духовенству Угорщини (част. 2, розд. 2—8). Покликаючись на антич. й середньовічні істор. джерела, обґрунтовував автохтонність розселення сх. слов’ян на території, яку вони нині займають. На відміну від тогочас. австрій., угор., рос. офіційних історіографій наголошував, що сх. слов’яни формувалися в окр. самостійні народності, серед яких Московія, Білорусь та Україна (з такими реґіонами, як Галичина, Поділля, Покуття). Термін „Україна“ Б. Й. датує XIII ст.

Б. Й. уперше в укр. історіографії порушив питання етногенезу та автохтонности русинів-українців на Закарпатті та однозначно підтвердив їхню етн. спільність зі сх. слов’янами, взаємозв’язок із розвитком Київ. Руси (част. 4). Вивчав історію утворення й держ. функціонування Київ. Руси, її відносини з Візантією (част. 4, розд. 4—5), а діяльність княгині Ольги, кн. Рюрика, Ігоря, Святослава (част. 4, розд. 1—2) розглядав як великий державотворчий акт. Підкреслював поширеність серед слов’ян християнства: наводить леґенду про проповіді апостола Андрія на Київ. горах, з особливою шанобою згадує кн. Володимира, який „був першим творцем нашого спасіння“ (част. 4, розд. 6), та успіх просвітн. діяльности Кирила і Мефодія у поширенні слов’ян. писемности та літургійної мови, що утверджувала спадкоємницькийзв’язок Київ. й Закарпат. Руси з Константинопольською митрополією (част. 1, розд. 9—10). У своїх працях Б. Й. спирається на ґрунтовну джерельну базу та оперує відомостями, взятими із давньорус. літоп. та угор. хронік XII ст., з десятків грамот, рескриптів угор. королів, папських булл, різнотем. розпоряджень мукачівських єпископів, із декретів австрій. імператорів. На основі док-тів реконструює факти про екон. становище духовенства, заходи місцевої інтеліґенції усправах нац. шкільництва поч. і вищої освіти. Використовує док. джерела, які висвітлюють історію укладення Ужгородської унії на засадах рівноправности катол. духовенства та уніатів, зі збереженням традиційної обрядовости та церк. самостійности.

Рукопис. праці Б. Й. аскетичної тематики містять настанови духовного вдосконалення й моральної поведінки ченців. До них належать „Правила і чернечі устави“ (затверджені єп. А. Бачинським 30. 07. 1777); „Бесіда чи слово до братії“ (складається з 3-х част.— „Слово про послух“, „Слово про бідність“, „Слово про чистоту“,— вступу й післямови); збір бесід і повчань „пречесного отця протоігумена“ Б. Й., записаних ученим ченцем А. Коцаком. З усіх рукоп. опубл. лише „Imago vitae monasticae“ (Cassoviae, 1802), у якому викладаються основи істор. та теор. аскетизму. Крім вступу, книга складається з 4-х част.: у 1-шій описано історію поширення чернецтва від св. Івана Хрестителя, уміщено цитати із творів сх. отців церкви, подано краєзн. описи монастирів, кіновій та лавр; 2-га присвячена церк. обітницям чистоти; 3-тя є практ. посібником життєвих буднів ченця; у 4-й Б. Й. аналізує спадщину засн. чернечої спільноти св. Василя Великого та подає його бесіду „Про піст“.

Б. Й. також написав лат. та слов’ян. мовами кілька літургійних творів на тему правомірности існування сх. обряду, навчально-методичних вказівок до теологічного курсу, високого рівня культ. просвітництва в Україні та значення діяльности Петра Могили. Всі вони досі у рукоп. Серед них праця „Тлумачення Літургії“ (не була допущена цензурою до видання) є найоб’ємнішою— налічує 780 стор. і складається з3-х част. 1­ша част. описує давню історію боТитульна сторінка рукопису Й. Базиловича „Brevis Notitia Fundatгослужінь (святих Якова, Марка, Василя, Івана, Кирила) та тлумачить деякі теологічні поняття (жертва Євхаристії, Символ Віри тощо). В ін. част. аналізуються особливості та причини існування кількох видів апостольських літургій, зокрема у константинопольській церкві, на прикладі засад сх. екзегетики пояснюються літургійні тексти, описуються обряди Укр. церкви.

Концепції Б. Й. пізніше підтримували, розвивали та популяризували М. Лучкай, І. Орлай, О. Духнович, І. Дулишкович, Є. Сабов, В. Гаджега, Є. Фенцик, Ф.Тихий, І. Власовський, А. Кралицький. Серед критиків, які при цьому визнавали важливу роль Б. Й. як „будителя“ Закарпат. України,— А. Балудянський, О.Петров, Г. Геровський, Є. Недзельський. Здобутки Б. Й. були відомі унаук. колах України та за кордоном. Забуті урад. час із відомих причин, вони започаткували вивчення історії й духовного життя Закарпаття місцевими істориками-краєзнавцями.

Праці Б. Й. схвально оцінювали, вивчали і використовували чл. НТШ В. Бирчак, І. Красовський, В.Кубійович, І. Левицький, Г. Лужницький, О. Маркуш, М. Мушинка, О. Оглоблин, І. Франко, Ю. Целевич. І. Левицький 1899 назвав Б. Й. „першим угро-руським історіографом“, праця якого „пронизана любов’ю до угро-руського народу ісвого часу мала великий вплив на пробудження національного життя в Угорській Русі“. Розвідка Ю. Целевича „Дещо за поселеннє угорської України Русинами і за унію церкви православної угорських Русинів з Римом“ (1868) ґрунтовно оперта саме на тезах Б.Й. Для О. Маркуша праці Б. Й. стали „моцною підпорою у бою против затоплення (краю) у хвилях мадяризації“.

І. Франко зазначав, що Б. Й. був найбільш відомим співробіт. єп. А. Бачинського у просвітн. праці серед закарпат. русинів-українців, та високо оцінював його „Brevis Notitia...“, у яких „можемо бачити філологічне використання і вираз власне не церковної, а теперішньої літературної, в значній мірі народної мови“.

М. Возняк відзначав, що Б. Й. як один „із найбільше освічених людей“ свого часу писав твори церковно-слов’ян. мовою з „народніми словами“ та „згідно здухом часу й латинською освітою по латинськи“, однак заборона цензури „зневолила“ його публікувати їх саме латиною. Б. Й. „мусів багато дечого змінити“ узмісті „Brevis Notitia...“, оскільки „праця [...] прихильно ставилася до „руських обрядів“ в уніятській церкві“. М. Возняк підкреслював не тільки інтелектуальну переконливість дослідження Б. Й. як першого наук. істор. твору, а й важливе значення його аналізів автохтонної слов’ян. тотожности закарпат. русинів: „Задумавши дати його історію [Мукачівського монастиря], автор глянув на справу ширше й заговорив про культурну злуку Надтисянщини з иншими українськими землями [...] для розвитку національної свідомості серед українців...“ Завдяки цій розвідці „став Коріятович національним героєм Надтисянщини та його почали пізніше оспівувати місцеві поети“. „Вже в часі друкування [...] короткої історії мукачівського монастиря виросла історія греко-католицької церкви Підкарпатської Руси“,— писав В. Бирчак та прирівнював впливовість цієї праці для закарпат. русинів до ролі книги М. Гарасевича „Annales Ecclesiae Ruthenae“ для галичан. Ю. Жаткович відзначає, що сучасники „називали Базиловича Геродотом угро-русів“.

В окр. статтях, опубл. у київ. часоп., Є. Перфецький аналізував „Brevis Notitia...“ як „солідну працю у формі наукового досліду над історією рідного краю“, а її автора вважав одним із найяскравіших творців „слов’янського відродження“ на Закарпатті, завдяки „народолюбній політиці“ якого „Угорська Україна як ніколи пізніше, почала була вибиватися на щиру національну-українську дорогу, постачаючи культурних діячів і для Галичини й інших країн“. 1992 в Ужгороді урочисто відзначено 250-ліття від народження Б. Й. як основоположника закарпат. історіографії. Його ім’я вписане у сучас. загальноукр. академ. видання з нац. історії та педагогіки.

Пр.: Brevis Notitia Fundationis Theodori Koriathovits, olim Ducis de Munkacs, pro Religiosis Ruthenis Ordinis sancti Basilii Magni, in monte Csernek ad Munkacs, Anno MCCCLX. Factae. Exhibens seriem episcoporum graeco-catholicorum Munkacsiensium, cum praecipuis eorundem aliorumque Illustrium Virorum Gestis, e variis Diplomatibus, Decretis que Regiis, ac aliis Documentis authenticis potissimum concinnatam. Authore R. P. Joannicio Basilovits, Ordinis sancti Basilii Magni, In Vener[abilis] Monasterio de Monte Csernek ad Munkacs Proto-hegumeno. Eх Typographia Ellingeriana. Cassoviae, 1779, t. 1, pars 1, p. 104 + 16; pars II, p. 207; pars III, p. 140 + 16; 1804, t. II, parsIV, p. 259; pars V, p. 93; 1805, pars VI, p. 58 + 38 // ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 1468, 180 арк.; Imago vitae monasticae. Cassoviae, 1802, p. VIII + 181; Толкование священныя Литургии Новаго Закона. 1815, 715 с. // Бібліотека УжНУ, від. рукоп. і стародруків, № 191, 719 с. (рукоп.); Specinem recri cursus Theologici Ruthenici // Там само, № 2, 64 c. (рукоп.).

Арх. дж.:Бібліотека УжНУ, від. рукоп. і стародруків, № 2, 191; ДАЗО, ф. 64, оп. 2, спр. 78, арк. 1 (Автобіографія генерального настоятеля Ордену оо. василіян Івана Базиловича, 1804); спр.135, арк. 8 (Повідомлення настоятеля Мукачівського монастиря І. Базиловича єпископу про перегляд і складання списку церковно-обрядових книг. 1807, 4 квіт.); спр. 332, арк. 1 (Протокол засідання Мукачівської єпархії про присвоєння І.Базиловичу звання консисторіального радника. 06. 03. 1819); оп. 4, спр. 51, 30. 09. 1795, арк.2 (Повідомлення угорського королівського намісника у м.Пожоні настоятелю монастирів про дозвіл на видання філософських творів І. Базиловича); оп.5, спр. 252, арк. 11 (Листування протоігумена І. Базиловича з каноніком-цензором Г. Тарковичем стосовно видання книг. 04. 06. 1805 — 21.02. 1806); спр. 1574, арк. 8 (Листування Г. Тарковича з настоятелем Мукачівського монастиря про видання твору „Короткий нарис...“ 06.12. 1799 — 11. 09. 1800); ЛННБ України, від. рукоп., ф.19 (І.Вагилевич), спр. 33, арк. 94—100 та ін.

Літ.: Лучкай М. Історія карпатських русинів: У 6 т. Будин, 1843, т. IV; Балудянский А. Церковная Историа. Вена, 1851 (2), с. 193, 203, 210, 322; Кралицкий А. Даты к истории Угорских Русинов (По джерелам Базиловича и Балудянского) // Галичанин. Львов, 1863, вып. ІІ, кн. І, с.181—90; його ж. Иоанникий Базилович // Листок. Унгвар, 1890, № 9, с. 97—98; Ц[елевич] У. Дещо за поселеннє угорської України Русинами і за унію церкви православної угорських Русинів з Римом // Правда (Львів), 1868, ч. 35—42; Терлецкий В. Угорская Русь и возрождение сознания народности между русскими в Венгрии. К., 1874; Фенцик Є. Очерк угро-русской письменности // Листок, 1892, № 5, с. 52—53; № 6, с. 63—64; йогож. Поминайте наставники ваша // Церковный Месяцеслов на 1894 год. Ужгород, 1893, с. 72—74; Сабов Е. Христоматия церковно-славянских иугро-русских литературных памятников, с прибавлением угро-русских народных сказок на подлинных наречиях. Унгвар, 1893, с.190; ЛевицкійИ. Прикарпатска Русь в XIX­м в±ц± в біографіях и портретах єи д±ятелей с увзглядненьем зам±чательных людей, котрых 1772 р. застав при жизни, написав на підстав± автобіографичных записок и архивально-библіотечных матеріялôв. Львів, 1899, т.1, вип. 2, с.111—12; Возняк М. З бібліоґрафічних занять Івана Вагилевича // Записки НТШ. Львів, 1913, т. СХVІ, кн. ІV, с. 168—76; його ж. Історія української літератури. Львів, 1924, т. ІІІ, част. ІІ, с. 121—22; Духнович О. Истинная исторія Карпато-Россов или Угорских Русинов. М., 1914, № 4; його ж. Мукачівський протоігумен Іоанникий Базилович та його „Brevis notitia“ // Україна (К.), 1918, ч. 1—2; його ж. Перший історик Угорської України — Іоаникій Базилович // Наше минуле. К., 1918, ч. 3, с. 157—58; Перфецкий Е. Ю. Обзор угрорусской историографии. СПб., 1914, с.3—4, 7—11; БірчакВ. Літературні стремління Підкарпатської Руси. Ужгород, 1921, с. 67—68; Тіхий Ф. Іоанникій Базилович — первий діє писець Подкарпатской Руси // Месяцеслов на 1922 год. Ужгород, 1921, с.42—50; Гаджега В. Перва спроба історії греко-католицької Мукачівської єпархії // Науковий збірник товариства „Просвіта“. Ужгород, 1924, річник ІІІ, с. 1—27; Петров А. Л. Древнейшие грамоты по истории Карпаторусской церкви ииерархии 1391—1498гг. Прага, 1930; МаркушА., Ревай Ю. Світло, читанка для 7—8 шкільного року народних шкіл. Прага, 1932, с. 103; Недзельскій Е. Очерк карпаторусской литературы. Ужгород, 1932, с. 90—91; Лужницький Г. Українська Церква між Сходом іЗаходом. Філадельфія, 1954, с. 451; ЕУ / За ред. В. Кубійовича. Париж; Н.-Й., 1955, т. І, с. 82; Василий (Пронин), архимандрит. Протоигумен Иоанникий Базилович (1742—1821) // Православная мысль. Прага, 1957, № 1, с. 40—48; Василий (Пронин), архимандрит. Протоигумен ИоанникийБазилович (1742—1821) // Василий (Пронин), архимандрит. Собрание трудов. Ужгород, 2010, т.1, с. 183—98; Перени И. Из истории закарпатских украинцев (1849—1914). Будапешт, 1957; Франко І. Южнорусская литература // Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. К., 1984, т. 41, с.123; Пекар А. Протоігумен Иоанникій Базилович, ЧСВВ (перший історик Закарпаття) // Analecta Ordinis S. Basili Magni. Romae, 1992, секція ІІ, т. XIV (XX), вип. 1—4, с. 105—22; Нариси історії Закарпаття. Ужгород, 1993, т. 1, 436 с.; Мушинка М. Дослідження з етнографії та фольклору русинів-українців у Словаччині та Чехії. Огляд // Записки НТШ. Праці Секції етнографії та фольклористики. Львів, 1995, т. ССХХX, с. 495—516; Wagilewicz J.D. Pisarze polscy rusini, wraz z dodatkiem, pisarze łacińscy rusini / Do druku przygotował i przedmową poprzedił D. RadyszewsÆkyj. Przemyśl, 1996, s. 261—68; Красовський І. Грамоти в історичній праці Іоаникія Базиловича // Карпатський край. Ужгород, 1996, № 5—7, с. 101—02; 1997, № 1—5, с. 51—55; його ж. Діячі науки ікультури Лемківщини. Довідник. Львiв, 2000; Данилюк Д. Історія Закарпаття в біографіях і портретах (з давніх часів до початку ХХ ст.). Ужгород, 1997, с.66—72; його ж. І. Базилович (1742—1821) — „Геродот угорських русинів“ // Історична думка на Закарпатті епохи національного відродження (кін. XVIII— серед. XIX ст.). Ужгород, 2009, с.49—71; Сак Ю. М. Іоаникій Базилович (1742—1821) про боротьбу Мукачівського єпископату за церковну незалежність // Ужгородській унії — 350 років. Мат-ли міжнар. наук. конференції. Ужгород, квіт. 1996. Ужгород, 1997, с. 85—89; Жаткович Ю. Етнографический очерк угро-руских / Упоряд. О.С. Мазурок. Ужгород, 2001, с. 77; ОглоблинО. Українська історіографія 1917—1956 / Пер. зангл. К., 2003, с.71, 217.

Ореста Лосик

Стаття створена: 2015