БАЛКАНІСТИКА - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
БАЛКАНІСТИКА

БАЛКАНІСТИКА — наук. дисципліна, предметом дослідження якої є мови, л­ра, історія та культура балкан. народів, до яких належить не лише населення країн Балкан. п-ва у вузько географ. значенні (нині це Албанія, Боснія і Герцеговина, Болгарія, Греція, Македонія, Чорногорія, частково визнане на міжнар. рівні Косово), але й народи, що входять до Балкан як істор., мов. і культ. реґіону (серби, хорвати, словенці, румуни і турки, адже на територію півострова припадає прибл. 2/3Сербії, 1/2 Хорватії, 1/3Словенії, 6% Румунії і 3% Туреччини). Землі румунів враховано передовсім зетнокульт. та лінґвіст. міркувань. Субдисциплінами Б. виступають албаністика, болгаристика, кроатистика, македоністика, сербістика та елліністика, а дотичними дисциплінами, з якими Б. має частково спільне поле дослідження, є славістика, романістика (уконтексті вивчення сх.роман. мов), візантиністика та османістика (ширше — тюркологія і загалом орієнталістика).

Становлення Б. як наук. дисципліни пов’язане зі зростанням геополіт. інтересу до балкан. народів у XIX ст. Одними з перших Б. досліджували Є.­Б. Копітар та Ф. Міклошич. Зацікавлення життям Балкан значною мірою розвивалося у контексті заг. славіст. студій, але не обмежувалося лише слов’ян. народами Балкан. п-ва. Є.­Б. Копітар зауважив певні спільні риси в болгар., албан. і румун. мовах, а Ф. Міклошич вивчав румун., албан., грец. та циган. мови. Вагомий внесок у вивчення історії балкан. народів, передусім болгар, зробив Ю. Венелін (Г. Гуца), виходець зі Закарпаття, який вивчав волохо-болгар. та дако-слов’ян. грамоти та підготував спец. праці: „Критическія исследованія об исторіи Болгар“ (1849), „Граматика на сегашния български език“ (вийшла друком щойно 1997). Результати його наук. діяльности оцінювалися неоднозначно, хоча мали значний ідейний вплив на діячів болгар. відродження. Балканіст. студії розвинули М. Дринов (дослідник середньовічної історії Болгарії), чес. історик Й. Їречек (вивчав історію Болгарії та Сербії), нім. лінґвіст Ґ. Вайґанд (досліджував румун. та аромун. мови, займався етнографією Македонії), дат. лінґвісти Х. Педерсен (досліджував албан. мову) та К. Сандфельд (один з основоположників лінґвіст. Б., описав і узагальнив загальнобалкан. мов. риси). Певний внесок у Б. зробили рос. філологи-славісти та історики О. Яцимирський (дослідник Молдавії і Румунії) і Г. Ільїнський (дослідник праслов’ян. морфології та видавець давньоболгар. джерела), мовознавець А. Селіщев (знавець порівн. граматики слов’ян. мов, дослідник слов’ян. говорів Албанії іМакедонії), а також австрій. мовознавець Н. Йокль („батько албаністики“, автор понад 60 праць, присвячених албан. мові), румун. філолог Т. Капідан (дослідник румун., аромун., меглено-румун., істро-румун. мов) та ін.

Б. як наук. дисципліна формувалася під впливом передусім мовознавства та менше — істор. та етнограф. наук. Тому інколи Б. трактують лише як „лінґвістичну балканістику“ або „балканське мовознавство“. На такий підхід вплинули праці згаданих К. Сандфельда і А. Селіщева, які виокремили специфічні риси, притаманні балкан. мовам. Велику роль у цьому відіграла також концепція „Sprachbund“ лінґвіста М. Трубецького. Заведено вважати, що лінґвіст. балканізмами є постпозитивний артикль, втрата інфінітива, спільні явища у фонетиці і лексиці тощо (деякі мовознавці досі скептично ставляться до такого підходу — під сумнів береться як концепція „балканського мовного союзу“, так і сама наук. дисципліна Б., але це стосується лише мовознавства, а не істор. чи культурно-етнограф. студій із вивчення Балкан. реґіону).

Балканіст. тематика досить широка за спектром досліджень. Лінґвіст. Б., крім сучас. мов, охоплює також і палеобалканістику, яка вивчає мов. релікти — іллірійську, фракійську, мігдонську, пеонську, дарданську, бригійську та ін. мови. Важливими проблемами лінґвіст. Б. єтеорія мов. контактів та інтерференції, граматична типологія сучас. балкан. мов, лінґвіст. географія, ареальна діалектологія, балкан. тюркологія, зокрема проблема тюрксько-слов’ян. контактів (т. зв. Turco-Slavica), тощо. Проводяться дослідження в галузі вивчення албан., болгар., грец., макед., румун., серб., хорв. л­р, досліджуються проблеми літ. зв’язків. Студії з історії Балкан групують переважно за істор. епохами: рання античність, макед. гегемонія, рим. панування, поширення християнства, візант. присутність, слов’ян. держави (Болгар. та Серб. царства), турецьке панування, національно-культ. відродження і, нарешті, здобуття незалежности балкан. народами, Балкани у XX — на поч. XXI ст. Нац. відродження окр. народів реґіону було своєрідним переломним етапом ужитті Балкан, який розділяв їх історіюна давню та нову, врад. історіографії т. зв. балкан. медієвістика штучно продовжувалася мало не до XVIII ст. Етнограф. студії, поза вивченням нар. побуту титульних націй сучас. держав на Балканах, спрямовуються також на дослідження малих народів, субетносів, етн. груп змішаного походження. Досі актуальне подальше вивчення етногенезу румунів та албанців. До завдань Б. включають також проблеми балкан. народів, які переселилися поза межі реґіону, зокрема в Україну (греки, албанці, болгари і гагаузи). Важливе місце займає вивчення культ., політ. та екон. відносин балкан. народів з ін. країнами.

Балканіст. студії В. Яґичпроводяться як на Балканах, так і в ін. державах Європи, Азії та Пн. Америки. З метою координації досліджень у цій галузі виникли міжнар. форуми співпраці між ученими, найголовнішою з яких є Міжнар. асоціація держав пд.-сх.європ. досліджень (AIESEE). Ця орг-ція засн. 1963 за підтримки ЮНЕСКО для налагодження контактів між науковцями,зацікавленими проблематикою Б. AIESEE організовує реґулярні міжнар. конґреси (з 4-, а Б. Цоневзгодом 5-річними інтервалами). І конґрес відбувся у Софії 1966, й у ньому взяло участь майже 1000 вчених реґіону й усього світу. Подальші з’їзди: II — вАфінах (1970), III— у Бухаресті (1974), IV— в Анкарі (1979), V — у Белграді (1984), VI — знову в Софії (1989), VII— у Салоніках (1994), VIII — в Бухаресті (1999), IX — у Тірані (2004), X — уПарижі (2009).

З кін. XIX ст. у різних країнах працює чимало центрів досліЙ. Цвіїчдження Б. Віддавна активно розвивалися балканіст. студії в Австрії та Німеччині. 1897 у філософсько-істор. від. АН у Відні була створ. Комісія для історико-археол. і філологічно-етнограф. вивчення Балканського п-ва, яка 1907 поділилася на від. старожитностей (очолив В. Яґич) та лінґвіст. від. (очолив Ф. фон Кеннер). Діяльність комісії була переважно гуманіт. спрямування, але під час обох світ. воєн проводилися також природничо-географ. дослідження Балкан. 1943 наз. комісії змінено на „Південно-Східну комісію“, а 1950 — на „Балканську комісію“. Комісія видає „Праці“. Ще одним важливим осередком вивчення Балкан (за часів Австро-Угор. монархії) був Боснійський ін-т балкан. досліджень уСараєві, засн. 1904 йочолюваний до його закриття 1918 К. Пачем (який у1936—40 керував також від. старожитностей Балкан. комісії Австрій. АН). У Німеччині в міжвоєнний період центр балканіст. студій зосередився в Берліні, Лейпцизі і Мюнхені (в нім. термінології Балкани часто замінялися поняттям Пд.-Сх. Європи, що відображено у наз. відповідних науково-дослід. установ та їх період. вид.). З1930 Пд.-Сх. ін-т діяв уМюнхені, з 2007— у Реґенсбурзі. Цей ін-т видавав низку період. вид.: з 1933 — „Südosteuropäische Arbeiten. Schriftenreihe zur Geschichte und Gegenwart Südosteuropas“ (вийшов 141 вип.); у1936—39 — часоп. „Südostdeutsche Forschungen“, перейменований згодом на „Südost-Forschungen. Internationale Zeitschrift für Geschichte, Kultur und Landeskunde Südosteuropas“ (з 2007 виходить у Реґенсбурзі); з 1952 — журн. „Südost-Europa. Zeitschrift für Gegenwartsforschung“; з1978 — вид. „Münchener Zeitschrift für Balkankunde“ (з1999 виходить уЛейпцизі п. н. „Jahrbücher für Geschichte und Kultur Südosteuropas“). Також у Мюнхені Пд.-сх. європ. асоціація видавала з 1961 бюлетень „Südosteuropa-Mitteilungen“ (до 1974 — п.н. „Mitteilungen der Südosteuropa-Gesellschaft“). У тому ж місті з 1962 діє Албан. ін-т, який видає „Albanische Forschungen“ (з 1964). У Лейпцизі Б. розвивалася в Ін-ті румун. мови під кер. Ґ. Вайґанда, який видав у 1894—1921 29т. річних звітів — „Jahresberichte“, а в 1925—28 (як продовження) вийшли ще 4т. п. н. „Balkan-Archiv“.

Активно вивчають Балкани також уФранції. У Парижі при Нац. ін-ті сх. мов і цивілізацій діє Центр балкан. досліджень, що видає з 1960 „Cahiers Balkaniques“. Франц. асоціація балкан. досліджень із1997 видає дворічник „Balkanologie“. УСША Б. вивчають у Блумінгтонському, Стенфордському, Колумбійському і Каліфорнійському ун-тах. У Сан-Франциско в1964—66 виходили „Balkan and Eastern European American Genealogical and Historical Society“, а в Сент-Луїсі (шт. Міссурі) у 1967—73 — „Balkania. An international quarterly magazine on Balkan affairs“. Вчені Центрально- та Пд.-Сх. Європи виявляють значне зацікав. дослідженнями Балкан. У Софії при Болгар. АН діє Ін-т балкан. досліджень, який із 1964 видає франц., нім. і рос. мовами „Études balkaniques“ (спочатку — щорічник, згодом — щоквартальник). Цей же ін-т випускає з 1960-х рр. болгар. мовою тем. томи „Studia balkanica“. Ін-т болгар. мови з1959 видає у Софії часоп. „Балканско езикознание“. У Сербії з 1969 діє Ін-т Б., який із 1970 видає щорічник „Balcanica“, атакож публ. понад сотню спец. випусків, присвячених найрізноманітнішим питанням Б. Попередником цього науково-дослід. закладу був однойменний ін-т, засн. в Белграді ще 1934 з ініціативи короля Олександра I Карагеоргійовича ізакритий окупаційною владою в 1941 (у1934—38 видавав „Revue internationale des еtudes balkaniques“). Б. займався йОрієнтальний ін-т у Сараєві, який видавав у1950—57 „Prilozi za orijentalnu filologiju iistoriju jugoslovenskih naroda pod turskom vladavinom“. У Македонії з 1980 діє Ін-т старослов’ян. культури у Прилепі, який видав на сьогодні 35вип. часоп. „Balcanoslavica“ . У Греціїзасн. 1953 Ін­т балкан. досліджень у Фесалоніках як відгалуження Т-ва макед. досліджень, а від 1974 є цілком самостійною установою з великою б-кою. Цей ін-т видає грец. мовою „#"86"<46V Gb::g46J"“ та мовами міжнар. спілкування: англ., а деякі статті нім. та франц.— „Balkan Studies“ (з1960). У Бухаресті Ін-т пд.-сх. європ. досліджень при Румун. АН публ. з 1963 „Revue des etudes sud-est europeennes. Danube—Balkans—Mer Noire“. УПразі Карлів ун-т видав у 1966—90 8вип. „Les etudes balkaniques tchécoslovaques“, а Масариків ун-т у Брні видав у1987—2006 6вип. „Studia Balcanica Bohemo-Slovaca“.

У Польщі діє кілька осередків Б., які з’явилися щойно в ост. десятиліття XX ст. Цю дисципліну вивчають упольс. вишах урамках філол. (Торунь іВаршава) або культурозн. (Краків) студій. В Ін-ті історії Ун-ту Адама Міцкевича в Познані діє заклад Б., який із 1984 видає „Balcanica Posnaniensia: Acta et studia“, а в Ін-ті слов’янознавства ПАН (Вроцлав) з1986 виходять „Językowe studia bałkanistyczne“.

У Росії Б. вивчає Ін-т слов’янознавства РАН (у 1968—98 — Ін-т слов’янознавства і Б.). З 1974 він видає „Балканские исследования“, з 1975 — „Славянское ибалканское языкознание“, а з 1990 проводить „Балканские чтения“ у Від. типології і порівн. мовознавства Ін-ту слов’янознавства РАН. З 2008 діє Центр лінґвокультурних досліджень „Balcanica“. Мовозн. студії з вивчення Балкан проводяться на філол. ф-ті Санкт-ПеЛ. Мілетичтербурзького держ. ун­ту (видає власні „Балканские исследования“ як мат­ли міжвишівських конференцій).

В Україні балканіст. студії проводяться при Центрі болгаристики та балкан. досліджень ім. М. Дринова, створ. у Харкові 2005 за підтримки Асоціації болгар України. Центр організовує Міжнар. дриновські читання і видає „Дриновський збірник“. 2005 почав виходити міжнар. щорічник „Українсько-македонський Т. Маретичнауковий збірник“, який видає НАН України спільно з Макед. АН і мист-в (а на 2011 вийшло 5 вип.). При ЛНУ з 1970 виходить зб. наук. праць „Проблеми слов’янознавства“ (до 1973 — „Українське слов’янознавство“), вякому значна частина досліджень присвячена балкан. тематиці, зокрема сербо-хорв. мові (А. Смольська, Л. Васильєва), болгар. мові (М. Ярмолюк), серб. л­рі (А. Татаренко), історії Болгарії (Є. Наумов, В. Чорній, Т. ПоФ. Ілешичлещук), істор. зв’язкам укр. земель із Балканами (В. Кривонос, В. Любащенко, З. Матисякевич, Ю. Ясіновський).

Проблеми Б. віддавна досліджували науковці НТШ, особливо інозем. чл. Т-ва, котрі представляли балкан. народи. Серед закордонних д. чл. НТШ зацікавлення Б. виявляв хорв. учений В. Яґич, який переважно вивчав мови та л-ру пд. слов’ян, кириличну та глаголичну палеографію. Хорв. мовознавець і лексикограф, д. чл. НТШ Т. Маретич вивчав граматику і стилістику сербо-хорв. літ. мови, а словен. філолог М. Мурко був знавцем усної епічної традиції сербів, хорватів та боснійців і написав „Geschichte der älteren südslawischen Litteraturen“ (1908). Надзвичайно велике зацікавлення балкан. тематикою виявили серб. д. чл. НТШ. Це насамперед О. Белич (досліджував балкан. говори), Й. Цвіїч та Й. Ерделянович (вивчали етнографію Балкан), М. Решетар (спеціалізувався в діалектології та акцентології пд.слов’ян. мов), Л. Стоянович (досліджував серб. мову, давні писемні джерела, книгописання ікнигодрукування, а також літ. спадщину В. Караджича). Широкий тематично, але вузький географічно спектр наук. досліджень мав серб. політик С. Новакович, який досліджував історію л­ри, граматику, книгодрукування, бібліографію, минувшину Сербії, а також сербсько-турец. відносини.

Вивчали балканіст. тематику і болгар. д. чл. НТШ. Л. Мілетич досліджував старо- та новоболгар. мови, болгар. діалек-ти, волохо-болгар. док-ти, етнограф. групи болгар і болгарсько-румун. взаємини; Б. Цонев вивчав слов’ян. акцентологію (порівнював наголоси в болгар. та ін. слов’ян. мовах Балкан) та діалектологію, досліджував давні болгар. літ. пам’ятки, мов. зв’язки між болгарами та Руссю, написав велику працю „История на българския език“; І. Шишманов досліджував болгар. відродження, пісенну творчість, прислів’я, походження протоболгар, укр. впливи на болгар. л-ру; М. Арнаудов вивчав болгар. фольклор, звичаї, обряди, а також біографії діячів болгар. нац. відродження; С. Романський досліджував поселення болгар ірумунів в окр. районах Балкан, цікавився кирило-мефодіІ. Франко ївською тематикою (видав спільно з М. Попруженком бібліографію за 1934—40). Деякі болгар. вчені-природознавці цікавилися гуманіт. дослідженнями в межах балканіст. тематики. Так, лікар С. Ватев досліджував антропологію та фольклористику Балкан (зібрав понад 400 нар. пісень); географ А. Іширков— болгар. ономастику, етнографію слов’ян у Македонії та Добруджі, албансько-македон. пограниччя, долю Зх. Фракії в контексті І. Брик укладення Нейського мирного договору, національно-визвольний рух мешканців Ловеча; К. Дрончилов також провадив дослідження у галузі антропології та етнографії, вивчав життя макед. болгар.

Значну увагу науковців привертали спірні питання, які часто викликали протилежні трактування залежно від національности дослідників, а їхня наук. діяльність нерідко була пов’язана з політ. та культурно-істор. амбіціями власних відроВ. Гнатюкджених або новоствор. держав. Одним із каменів спотикання було макед. питання — більшість болгар. учених вважала македонців частиною болгар. нації (Л. Мілетич, М. Арнаудов та ін.). Натомість серби дотримувалися протилежних думок. Так, А. Белич проголошував зх.болгар. діалекти серб. Проти такої його позиції виступав Б. Цонев. Й. Цвіїч, чиї праці з географії високо оцінювалися, не здобув однозначного визнання у сфері етнограф. досліджень Балкан. п-ва. Його етнопсихол. типологію часто критикували (особливо після Другої світ. війни), звинувачували дослідника йу тому, що він утрачав об’єктивність інамагався підлаштувати результати наук. досліджень для обґрунтування територіальних амбіцій Сербії. Одним із основоположників великосерб. доктрини був також С. Новакович.

Крім макед. проблеми, ще одним спірним питанням було визначення нац. характеру Добруджі. Офіційна Софія для доведення „болгарськости“ цих двох балкан. країв організувала дві наук. експедиції, до складу яких увійшли також і видатні чл. НТШ. Перша наук. подорож відбулася 1916 на новоприєднані до Болгарії землі— Македонію і Поморав’я (однією зцілей експедиції було встановлення зх.болгар. етн. кордону, що мало підтвердити географ. арґументи у планованих мирних переговорах). У ній взяли участь А. Іширков — вивчав недосліджені раніше аспекти географії цих земель, зокрема околиці річок Дрин іМорава та міст Кладова, Неготина, Пожареваца; Б. Цонев — досліджував мову населення Моравська, Тімощини (Тімошка), Македонії, Косово (Приштиниі Призрена); С. Романський— провадив дослідження куцоволохів Македонії і румунів Тімощини, а також болгар. колоній на території, що перед тим належала Сербії; М. Арнаудов— вивчав фольклор Македонії, з’ясовував межі болгар. поселень воколицях Призрена, Тетова, Дебара і Охріда; Г. Бончев — доІ. Свєнціцький сліджував природні багатства Македонії і Поморав’я. До складу експедиції згодом приєднався іЛ. Мілетич, який вивчав „албанське питання“. Друга наук. експедиція була організована в Добруджу (1917). Її учасниками стали д. чл. НТШ М. Арнаудов (вивчав фольклор, упродовж 27.04.—01. 07. 1917 об’їхав майже всю Добруджу; результатати його подо- рожі були найдокладнішими порівняно з рештою учасників експедиції), С. Романський М. Возняк(відав питаннями демо- графії, етнографії та історії, свою подорож задокументував знімками), А. Іширков (досліджував фізичну географію). За результатами другої наук. експедиції підготовлено зб. „Добруджа“ (ред., видавець і перекладач нім. і франц. мовами М. Арнаудов).

Балканіст. студії інозем. чл. НТШ не обмежувалися лише вихідцями з балкан. країн. Так, румун. мову досліджував австрій. мовознавець Т. Ґартнер. Грец. запозичення З. Кузеляу сербо-хорв. мові розглядав нім. мовознавець М. Фасмер. Франц. славіст А. Мазон вивчав фольклор балкан. слов’ян, а також болгар. говори і фольклор Албанії і Пд.-Зх. Македонії. Норвез. славіст О. Брок досліджував серб. говори. Болгар., серб. та хорв. л-ри стали об’єктом уваги О. Пипіна. Нім. славіст Е. Бернекер публ. усвоїй хрестоматії зразки давніх мов балкан. реґіону (староболгар., середньоболгар., сербо- і болгарсько-церковнослов’ян.) та сучас. (болгар., сербо-хорв., словен.). Заселення Балкан пд. слов’янами досліджував чес. історик Л. Нідерле. Сусп. лад та право балкан. слов’ян вивчали поляк О. Бальцер ічех К. Кадлец (ост. також займався аграрним правом Боснії і Герцеговини). Заг. питання середньовічної історії балкан. слов’ян висвітлював у своїх працях чес. історик Я. Бідло.

Серед укр. учених НТШ чи не найбільше уваги Б. приділяв І. Свєнціцький, який досліджував історію болгар. л-ри та болгар. і серб. мов. Ін. діячі Т-ва присвячували окр. розвідки (чи їх фраґменти) питанням, пов’язаним із балкан. тематикою: І. Франко досліджував болгар. варіант притчі про єдинорога, В. Гнатюк — українсько-серб. зв’язки, І. Брик — переклади серб. пісень у„Русалці Дністровій“, І. Крип’якевич — питання про сербів в укр. війську під час Визвольної війни укр. народу серед. XVII ст., З. Кузеля— популярність угор. короля Матвія Корвіна в усній словесності сербів, хорватів та словенців, Ф. Колесса здійснив огляд наук. праць про ритмічну будову серб. нар. пісень тощо.

Багато науковців Т-ва рецензували (переважно у „Записках НТШ“) публікації, пов’язані з Балканами. М. Грушевський зробив огляд праці хорв. історика С. Сркуля про рус. літописання та румун. філолога Й. Богдана про румун. князів; М. Возняк рецензував статтю літературознавця В. Істрина про „Александрію сербську“ врос. л-рі; В. Гнатюк — розвідку С. Чебана про румун. богородичні леґенди та збірку болгар. нар. пісень Г. Янкова; М. Кордуба — історію румун. народу Н. Йорга, у якій висвітлено проблеми Б. загалом. Слід відзначити працю І. Свєнціцького про дослідження П. Заболотського стосовно рос. впливу на л-ру серб. відродження, статтю О. Яцимирського про значення румун. філології для слов’янознавства істаттю Т. Шміта про середньовічні болгар. пам’ятки мист­ва тощо. Численними у виданнях Т­ва були огляди публікацій, що стосувалися етнограф. тематики Балкан, зокрема зроблені З. Кузелею, який рецензував праці Л. Боднарескуля (румун. різдвяні та новорічні обряди), О. Яцимирським (лінґвіст. іпалеограф. спостереження за слов’ян. написами румун. походження), А. Вайсбахом (сербо-хорвати у Сербії та Славонії), В. Парашкевовим (поховальні звичаї у болгар), С. Романським (іншомов. слова лат. походження у болгар. мові; повчання волоського воєводи Йоанна Нягое своєму синові), Е. Фішером (румун. антропологія; фракійська основа в рум. мові) тощо. І. Франко, крім того, що здійснював численні перекл. творів усної нар. творчости зсерб., хорв., болгар., албан. та румун. мов, рецензував праці П. Кулаковського про поч. рос. шкільництва у сербів XVIII ст., М. Петрова про серб. вихованців Київ. академії, О. Яцимирського про митр. Макарія. Крім того, він робив огляди вид. Югославської АН („Zbornik za narodni život iobičaje južnih Slavena“), Болгар. літ. т­ва (1806—1905), рецензував вид. каталогу рукоп. Хілендар. монастиря на Афоні (підгот. до друку чес. д. чл. НТШФ. Пастрнеком), писав у „Літературно-науковий вістник“ невеликі повідомлення оглядового характеру про публікацію перекл. Т. Шевченка серб. мовою, про близькість укр. ісерб. мов та пісень (на прикладі листа М. Левитського і власних спостережень) тощо. На окр. увагу заслуговують праці почес. чл. НТШ С.Смаль-Стоцького та Т.Ґартнера. Тим часом В. Гнатюк публ. у ЛНВ (у розд. „Хроніка і бібліографія“) огляди діяльности таких балкан. наук. установ, як Хорв. академія уЗагребі, Румун. академія у Бухаресті, Серб. матиця та Серб. літ. т­во, Софійський ун­т (Вища школа). У„Записках НТШ“ опубл. рец. балканіст. тематики науковців, які не були почес. чи д. чл. НТШ (В. Гребеняк, К. Широцький, Я. Яцкевич та ін.), а також огляди публікацій, пов’язаних із Балканами, проте поданих без зазначення авторства.

Проблеми Б. у відновленому НТШ вУкраїні досліджували В.Чорній, Т.Полещук та ін. Численні студії з Б. публікують чл. НТШ у зб. „Проблеми слов’янознавства“ (протягом 1970—2011 вийшло 60 вип.), що видає сьогодні Ін-т слов’янознавства при ЛНУ.

До балканіст. студій не слід відносити розвідки про українців Бачки чи Банату, оскільки ці істор. обл. хоча йрозміщені на території країн, які традиційно вважаються балкан., але географічно до Балкан не належать.

Літ.:JagiсÆ V. Historija kniževnosti naroda hrvatskoga isrbskoga. Zagrеb, 1868; його ж. Prilozi k historiji kniževnosti naroda hrvatskoga i srbskoga. Zagreb, 1868; Новаковић С. Историја српске књижевности. Београд, 1871; його ж. Срби и Турци XIV и XV века. Београд, 1893; його ж. Српска граматика. Београд, 1894; Пыпин А., Спасович В. История славянских литератур. СПб., 1879—81, т. I—II; Милетич Л. Дако-ромъните и тяхната славянска писменост // Сборник за народни умотворения, наука и книжнина. София, 1893, кн. IX, с. 211—390; 1896, кн. XIII, с. 3—152; йогож. Старото българско население в северо-източна България. София, 1902; його ж. Източните български говори // Сборник за народни умотворения, наука и книжнина. София, 1905, кн. XXI, с. 1—102; Шишманов И. Принос към българската народна етимология // Там само, 1893, кн. ІХ, с. 443—648; його ж. Песента за „мъртвия брат“ в поезията на балканските народи // Там само, 1896, кн. ХV, с. 474—570; Ischirkoff A. Südbulgarien. Leipzig, 1896; його ж. Étude sur l’ethnographie desSlaves de Macédonіe. Sophia, 1907 [пер. болг.: йогож. Принос към етнографията на македонскит± славяни. София, 1907]; Франко И. Притчата за единорога инейният български вариант // Сборник за народни умотворения, наука и книжнина. София, 1896, кн. ХІІІ, с. 570—620; йогож. [Рец. на:] Chilandarec Sava. Rukopisy a starotisky Chilandarské // Véstník Král[evski] České společ-nosti náuk, třída filosoficko-historicko-jazykozpytná. Praha, 1896 // Записки НТШ. Львів, 1897, т. XVIII, кн. IV, c. 45—48; його ж. [Рец. на:] Zbornik za narodni život i običaje južnih Slavena. Na svijet izdaje Jugoslov[iańska] Akademija zna-nosti i umjetnosti, uredio prof[esor] Ivan Milčetić. Zagreb, 1896, svezak I // Там само, 1898, т. XXI, кн. I, с. 41—43; його ж. [Рец. на:] Кулаковскій П. Начало русской школы у Сербов вXVIII в. Очерк по исторіи русскаго вліянія на югославянскія литературы // Известия ОРЯС АН, 1903, кн.II, с.246—311; кн. III, с. 190—291 // Там само, 1904, т. LIX, кн. III, с. 20—21; його ж. [Рец. на:] Петров Н. Воспитанники Кіевской Академіи из Сербов с начала синодальнаго періода идо царствованія Екатерины II (1721—1762 гг.) // Известия ОРЯС АН, 1904, кн. 4,с. 1—16 // Там само, 1905, т. LXIV, кн. II, с. 33—34; його ж. [Рец.на:] Български книгоспис за сто години 1806—1905 / Материали събра и нареди А. Теодоров Балан // Издава българското книжовно дружество в София от „фонд напр±дък“. София, 1909, 1667 с. // Там само, 1912, т. CVIII, кн. II, c. 200—02; ГрушевськийМ. [Рец. на:] Srkulj S. Die Entstehung der ältesten russischen sogenannten Nestorchronik mit besonderer Rücksicht auf Svjatoslav’s Zug nach der Balkanhalbinsel. Literar-historische Studie. Požega, 1896, 57 S. // Там само, 1897, т. XVII, кн. III, c. 2—3; йогож. [Рец. на:] BogdanJ. Despre cnejiî românî // Annele Academie Romane, seria II, t.XXVI, memoriile sect. istorice. 1902—1904, р. 12—44; Bogdan J. Ueber die rumänische Knesen// Archiv für Sl[avische] Philologie, [1904], [Bd.]XXV, S. 522—43; [1904], [Bd.] XXVI, S.100—14 // Там само, 1905, т. LXV, кн. III, с. 12—13; СтојановићЉ. Мирослављево јванђеље. Беч [Відень], 1897; його ж. Каталог рукописа и старих штампаних књига. Збирка Српске краљевске академије. Београд, 1901; Kadlec K. Rodinný nedil čili zádruha v právu slovanském. Praga, 1898; йогож. Agrární právo v Bosně a Hercegovině. Praha, 1903; Balzer O. O zadrudze słowiańskiej // Kwartalnik Historyczny, 1899, rосz. 13, s. 183—256; Г[натюк] В. [Рец. на:] Polivka G. Nachträge zur Polyphemsage. Freiburg [o. J.], S. 305—36 (Відбиток: Archiv für Religionswissenschaft); Поливка І. Мальосникът и неговият ученик. Сравнителна фолклорна студия. София, 1898, 56 с. (Відбиток: Сборник за народни умотворения, наука и книжнина. Кн. XV) // Записки НТШ. Львів, 1900, т. XXXIII, кн. I, с. 33—34; його ж. Конкурс „Сербської Матиці“ // ЛНВ, 1901, т. 16, кн. 10, с. 11; його ж. Матиця Сербська// Там само, кн. 12, с. 29—30; його ж. Српска книжевна Задруга // Там само, 1902, т. 20, кн. 11, с. 16—17; його ж. Румунська Академія в Букарешті // Там само, кн. 12, с. 32—33; його ж. Фреквенція в Болгарській „Вищій школі“ // Там само, кн. 12, с. 44—45; його ж. Хорватська академія вЗагребі// Там само, с. 44—45; його ж. Зносини українців з сербами// Науковий збірник, присвячений професорови Михайлови Грушевському учениками й прихильниками з нагоди його десятилітньої наукової праці в Галичині (1894—1904). Львів, 1906, с.373—408; йогож. [Рец. на:] Български народни п±сни от Елена В. Янкова / Записали издал полковник Г. Янков. Пловдив, 1908, XVI + 266 c. // Записки НТШ. Львів, 1909, т. XCI, кн. V, с. 225—26; його ж. [Рец. на:] Чебан С. Н. Румынскія легенды о Богородиц± // Этнограф[ическое] обозрение, 1911, кн. III—IV, с. 1—57 // Там само, 1912, т. CIX, кн.III, c. 207—09; М[арисяк] Ф. [Рец. на:] Васильев А. Славяне в Греціи // Византийский временник, 1898, c. 404—36, 626—70 // Там само, 1900, т. XXXVII, кн. V, с. 2—7; ResÝetar M. Die serbokroatische Betonung südwestlicher Mundarten. Wien, 1900; його ж. Zur Frage der Gruppierung derserbokroatischen Dialekte // Archiv für slavische Philologie, 1909, Bd. ХХХ, S. 592—625; його ж. Die serbokroatischen Kolonien Süditaliens. Wien, 1911; його ж. Elementargrammatik der kroatischen (serbischen) Sprache. Zagreb, 1916; Пачовський М. Сербський опис Єрусалиму з XVIII в. // Записки НТШ. Львів, 1901, т. XLI, кн. III, с. 6—8; Я[цкевич] Я. [Рец. на:] Kałużniacki E. Zur älteren Paraskevalitteratur der Griechen, Slaven und Rumänen // Sitzungsberichte der k[aiserlichen] Akademie der Wissenschaften in Wien. Phil[ologishe]-hist[orische] Cl[asse], B[d.] CXLI // Там само, 1901, т. XL, кн. II, с. 6—9; Berneker E. Slavische Chrestomathie mit Glossaren. Strassburg, 1902; Broch O. Die Dialekte des südlichsten Serbiens. Wien, 1903; Gartner T. Darstellung der rumänischen Sprache. Halle, 1904; Белић А. Дијалекти источне ијужне Србије. Београд, 1905 (Српски диjалектолошки зборник. Кн. I); його ж. Правопис српскохрватског књижевног jезика. Београд, 1950; йогож. Историjа српскохрватског jезика. Београд, 1960—1969, т. I—II; Кузеля З. [Рец. на:] Bodnarescul L. Einige Weihnachts- und Neujahrsbräuche der Rumänen // Jahrbuch des Bukowiner Landes-Museums. Czernowitz, 1904, Jahrg. XI, S. 33—57 // Записки НТШ. Львів, 1905, т. LXVI, кн. IV, c. 39—48; його ж. Угорський король Матвій Корвін в славянській устній словесности. Розбір мотивів, звязаних з його іменем // Там само, т. LXVII, кн. V, с. 1—55; 1906, т. LXIX, кн. I, с.31—69; його ж. [Рец. на:] La Serbie `a l’exposition universelle de 1905 a Liége, publié par le minist`еre de l’agriculture, du commerce et de l’industrie. Belgrade, 1905, VII + 246 p. // Там само, т. LXVIII, кн. VI, c. 34; його ж. [Рец. на:] Яцимирскій А. И. Из лингвистических и палеографических наблюденій над славянскими надписями румынскаго происхожденія // Известия ОРЯС АН, 1905, кн.III, с. 24—68 // Там само, 1906, т. LXXI, кн. III, c. 203; його ж. [Рец. на:] Weissbach A. Die Serbokroaten Kroatien und Slawonien // Mitteilungen der antropologischen Gesellschaft in Wien, 1905, [Bd.] XXXV, S. 99—117 // Там само, 1907, т. LXXVII, кн. III, с. 237—39; його ж. [Рец. на:] Парашкевов П. Погребальнит± обичаи у българит± // Известия на семинара по слав[янска] филология, 1907, кн. ІІ, с.371—410// Там само, т. LXXXIX, кн. ІІІ, с. 228—29; його ж. [Рец. на:] Romansky S. Lehnwörter lateinischen Ursprungs im Bulgarischen// Fünfzehnter Jahresbericht des Instituts für rumänische Sprache zu Leipzig, hrgb. v[on] Weigand, 1909, S. 89—134 // Там само, 1910, т. XCVII, кн. V, c. 217—20; його ж. [Рец. на:] Romansky S. Mahnreden des walachischen Wojwoden Něgoe Basarab an seinen Sohn Theodosios // Jahresberichte des Instituts für rumänische Sprache, 1908, [Bd.] XIII, S. 113—94 // Там само, 1912, т. CVII, кн. I, с. 184; його ж. [Рец. на:] Fischer E. Sind die Rumänen antropologisch betrachtet, Romanen? // Zeitschrift für Ethnologie. Berlin, 1909, [Bd.] XLI, S.847—49; Fischer E. Die thrakische Grundlage im Rumänischen // [Zeitschrift für Ethnologie], 1910, [Bd.] XLII, S. 311—15 // Там само, т. CXI, кн. V, c. 178—79; Колесса Ф. Ритміка українських народних пісень // Там само, 1906, т. LXIX, кн. I, с.7—30; Цонев Б. Добр±йшово четвероевангеле. Ср±днобългарски паметник от ХІІІ в±к. София, 1906; його ж. Опис і на р±кописит и старопечатнит± книги на Народната библиотека в София. София, 1910; його ж. История на българския език. София, 1919—1937, т. 1—3; йогож. Славянски р±кописи и старопечатни книги в Народната Библиотека в Пловдив. София, 1920; Кордуба М. [Рец. на:] Jorga N. Geschichte des rumänischen Volkes im Rahmen seiner Staatsbildungen. Gotha, 1905, Bd.I—II, 402 + XV S.; Bd.XIV, 541 S. ([Відбиток:] Geschichte der europäischen Staaten / Hrsg. von A.H. L. Heeren, F.A. Uckert, W. v[on] Giesebrecht u[nd] K.Lamprecht. Werk XXXIV) // Записки НТШ. Львів, 1907, т. LXXVI, кн. II, c.202—13; Ердељановић Ј. Српска Народна Јела иПића. Београд, 1908; йогож. Стара Црна Гора. Етничка прошлост иформирање црногорских племена. Београд, 1926 (Српски етнографски зборник. Српска краљевска академија, т.XXXIX); його ж. О почецима вере и другим етнолошким проблемима. Београд, 1938 (=Српска краљевска академија. Посебна издања. Књ. CXXIV, Философски и филолошки списи); Свєнціцкий І. [Рец. на:] Яцимирскій А. И. Значеніе румынской филологіи для славянских изученій // ЖМНП, 1908, [кн.] IX, с. 121—42 // Записки НТШ. Львів, 1908, т. LXXXV, кн. V, с. 200—01; його ж. [Рец. на:] Заболотскій П. А. Очерки русскаго вліянія в славянских литературах новаго времени. Варшава, 1908, т. I, кн. 1: Русская струя в литератур± сербскаго возрожденія. 2 + 430 с. // Там само, 1909, т. LXXXIX, кн. III, с. 209—14; його ж. [Рец. на:] Цонев Б. Опис на р¢кописит± и старопечатнит± книги на Народната Библиотека в София. София, 1910, XXII + 555 c. + 18 снимков // Там само, 1911, т. CV, кн. V, с. 225; його ж. [Рец. на:] SchmitT. Die Malereien des bulgarischen Klosters Poganovo. Einige Worht über mittelalterliche bulgarische Kunstdenkmäler // Byzant[inische] Zeitschrift, 1908, S. 121—30 // Там само, 1912, т. CVII, кн. I, c. 170; йогож. У Сербів і Болгар: (Вражіння і думки) // Діло (Львів), 1912, 1—2лют.; 5—6лют.; його ж. Етапи формування болгарської, сербської, української літературної мови // Вопросы славянского языкознания, 1955, кн.4, с. 123—29; його ж. Нариси з історії болгарської літератури. Львів, 1957, 150 с.; його ж. Формування болгарської літературної мови (863—1762) // Езиковедски изследвания в чест на академик Стефан Младенов: Studia linguistica in honorem acad. Stephani Mladenovol. София, 1957, с.209—13; [б.а. Рец. на:] DoritschA. Gebrauch der altbulgarischen Adverbia // 16 Jahresbericht d[er] Instituts f[ür] rumänische Sprache. Leipzig, 1910, S.81—192// Записки НТШ. Львів, 1910, т. XCVI, кн.IV, c. 193—94; Широцький К. Памятки Македонії. [Рец. на:] КондаковН.П. Македонія — Археологическое путешествіе. СПб., 1909, ? с. + 12 табл. + 1 цветн[ая] автотипия+ 194 рис. // Там само, с.151—61; [б. а. Рец. на:] Philippide A. Rumänische Etymologien // Zeitschrift für romаnische Philologie, 1907, [Bd.]XXXI, S. 282 і далі // Там само, т. XCVІІI, кн. VI, c. 207; [б. а. Рец. на:] Fischer E. Die Haar- und Kleidertracht vorgeschichtlicher Karpathen- und Balkanbewohner // Archiv für Anthropologie. Braunschweig, 1909, N.F. VII, [Bd.]XXXV, S. 1—15 // Там само, 1911, т. CIV, кн. IV, c. 205; [б. а. Рец. на:] Wiazemsky Prince. La coloration des cheveux, des yeux et de la peu chez les Serbes de la Serbie // L’Antropologie, 1909, [vol.] XX, p. 353—71 // Там само, 1912, т. CVII, кн. I, с. 169; [б. а. Рец. на:] Cotlarciuc N. Kurze Übersicht über die rumänische Bibliologie // Zeitschrift des österr[eichische] Vereines für Bibliothekswesen, 1911, [Heft] II, S. 1—4 // Там само, т. CVIII, кн. II, c. 207; Возняк М. [Рец. на:] ИстринВ. М. Исторія Сербской Александріи в русской литератур±. Вып. I // Летопись Историко-филологического общества при имп[eраторском] Нов[ороссийском] унив[ерситете], [1911], [т.]XVI, II + 164 c.; Истрин В. М. Пятая книга хроники Іоанна Малалы // [Летопись Историко-филологического общества при императорском Новороссийском университете], [1911], [т. XVI], с. 1—51 // Там само, т. CVIII, кн. II, c. 191—92; [б. а. Рец. на:] Weiss J. Die Dobrudza im Altertum. Historische Landschaftskunde // Zur Kunde der Balkanhalbinsel. Reisen und Beobachtungen hrsg. durch C.Patsch. Sarajewo, 1911, [Bd.]XII, 94 S.+ 11Tabl. + Karte// Там само, т. CIX, кн. III, с.187; [б. а. Рец. на:] Ruland W. Geschichte der Bulgaren. Berlin, 1911, 79 S. // Там само; [б. а. Рец. на:] Weslowski E. Die Vampirsage im rumänischen Volksglauben // Zeitschrift für österreichische Volkskunde. Wien, 1911, XVII, S.67—78// Там само, с. 214; [б. а. Рец. на:] Draganescu G. Rumänische Hochzeitsgebräuche // Zeitschrift für vergleichende Rechtswissenschaft. Stuttgart, 1910, Bd.XXIII, S. 68—105 // Там само, c. 225; [б. а. Рец. на:] Löwe K. Die Adjektivsuffixe im Dakorumänischen // 17 und 18Jahresbericht des Instituts für rumänische Sprache. Leipzig, 1911, S. 1—110 // Там само, т. CX, кн. IV, c. 244; [б. а. Рец. на:] Romansky St. Vorbaˇ und voroavaˇ // Jahresberichte des Instituts für rumänische Sprache, 1908, [Bd.]XIII, S. 106—10 // Там само, c. 246; ГребенякВ. [Рец. на:] Schmidt H. Vorläufiger Bericht über die Ausgrabungen 1909/10 in Cucuteni bei Jassy (Rumänien) // Zeitschrift für Ethnologie, 1911, Bd.XLIII, S. 582—601 // Там само, т. CXII, кн. VI, c. 192—95; Добруджа. География, история, етнография, стопанско и държавно-политическо значение. София, 1918; CvijiсÆ J. La Péninsule balkanique, géographie humaine. Paris, 1918 [перевид. серб.: Цвијиh- Ј. Балканско полуострво и јужнословенске земље. Београд, 1922, књ. 1; Загреб, 1922, књ. 2]; його ж. Неколико проматрања о етнологији Македонских Словена. Београд, 1926; його ж. Балканско полуострво и јужнословенске земље: Основи антропогеографије. Београд, 1931; його ж. Психичке особине Јужних словена. Београд, 1931; Крипякевич І. Серби в українськім війську 1650—1660 рр. // Записки НТШ. Львів, 1920, т. CXXIX, с. 81—93; Mazon A. Contes slaves de la Macédonіe sud-occidentale. Etude linguistique; textes et traduction; notes de Folklore. Paris, 1923; його ж. Documents, contes et chansons slaves de l’Albanie du sud. Paris, 1936; Брик І. Переклади сербських народніх пісень у „Русалці Дністровій“// Записки НТШ. Львів, 1930, т. XCIX, с.213—31; Романски С. Българите във Влашко и Молдова. София, 1930; його ж. Романски С. Старобългарски език в образци. София, 1945; Bidlo J. The Slavs in Medieval History // Slavonic and East European Review. London, 1930—1931, vol. 9, p. 34—54; Арнаудов М. Българските сватбени обреди. Етноложки и фолклорни студии. Част I. Преглед на обичаите у народа. София, 1931; його ж. Очерки по българския фолклор. София, 1934; MaretiсÆ T. Grammatika hrvatskoga ili srpskoga knjizevnog jezika. Zagreb, 1931; Vasmer M. Die Slaven in Griechenland. Berlin, 1941 [перевид. Leipzig, 1970]; його ж. Die griechischen Lehnwörter im Serbo-Kroatischen. Berlin, 1944; Романски С., Попруженко М. Кирило-методиевска библиография за 1934—1940 г. София, 1942; Драй-Хмара М. [Рец. на:] Сербські народні приповідки / Српске народне приповетке, књ. 1 // Српски етнографски зборник XLI. Српске народне умотворине, књ. 1 / Уредио Веселин Чаjкановић. Београд; Земун, 1927, XVI + 638 c. // Записки НТШ. Філол. секція. Н.-Й.; Париж; Сидней; Торонто, 1979, т. CXCVII, с. 317—18.

Орест Заяць

Стаття створена: 2015