БАНАТ - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
БАНАТ

БАНАТ (Banat) — істор. обл. у Пд.-Зх. Європі (між р. Дунаєм, Нижньою Тисою, Марошшю(Муреш) і Трансільванськими Альпами). З XII ст. земля Б. належала Угорщині, в1552—1717 Б. перебував у складі Осман. імперії. За Пожаревацьким мирним договором 1718, Б. заволоділа Австрія (з1867 — Австро-Угорщина); за Тріанонським мирним договором 1920, його розділили між Югославією (зх. част.; нині — автон. край Воєводина Республіки Сербія) та Румунією (сх. част.). Незначна пн.-зх. окраїна істор. Б. належить Угорщині. Після звільнення краю від турків сюди за місцевого слов’ян. населення почали переселятись українці зі Закарпаття, Пряшівщини та Галичини (передусім із Гуцульщини), в XIX — на поч. XX ст. Свого часу на території румун. част. Б. проживали також нащадки запорізьких козаків.

Становище, культуру і побут українців Б. досліджували вчені НТШ. Д. чл. НТШ В. Гнатюк у берез.—квіт. 1903 здійснив наук. експедицію у 16 місцевостей пн.част. Румунії та Угорщини, виявивши тенденційність тогочас. угор. офіційної статистики щодо чисельности мешканців, швидкі темпи румунізації та мадяризації, брак зв’язку з етн. землями, втрату багатьох позитивних рис характеру тощо, що зумовило незначну результативність дослідження вченого. „Мушу зазначити [...], що ніколи не мав я стілько прикростий, як у сій екскурзії. Насамперед не знайшов я— з виїмком дяко-учителя в Нір-Ачаді— ні одного інтеліґента на всім довгім просторі екскурзії, який не щоб схотів мені сказати хоч би яку дрібну поміч, пр[иміром] помігши вишукати мені оповідача або приміщенє, але щоб схотів мене про що-небудь поінформувати, прим[іром] про число мешканців, про їх національність, про вигіднійшу дорогу іт. п., чого ніколи нікому не відмовляється“,— згадував народознавець. Упродовж цієї мандрівки В. Гнатюк зібрав польовий мат-л лише в 5-х селах (Семлак і Німецький Перег (нині — Перегул Маре) Арадської, Нодьлак Чанадської, Нір-Ачаді Саболчанської та Ейр-Шелінді Бігарської обл.), де записав 39 фолькл. творів: 25 казок, 3леґенди, 7 новел та 4 істор. перекази. Згодом зібрані зразки усної нар. творчости стали основою 4-го т. праці „Етноґрафічні матеріяли з Угорської Руси“ і належать до безцінних істор., фолькл. та діалектол. джерел укр. народу. 1960 мат-ли про духовну культуру українців Б. збирав фольклорист І. Ребошапка, а про особливості мови — лінґвісти М. Павлюк та І.Робчук.

Літ.: Етноґрафічні матеріяли з Угорської Руси / Зібрав В. Гнатюк. Т. IV: Казки, лєґєнди, новелі, історичні спомини з Банату // Етноґрафічний збірник. Львів, 1909, т. XXV, с. XIV; Свєнціцкий І. [Рец. на:] Jagić V. Über den Dialekt der Kleinrussen in Bačka und Banat Ungarns (Nach V. Hnatjuk) // Archi[v] f[ür] slav[ische] Phil[ologie], 1910, [Bd.] XXXI, S. 554—59 // Записки НТШ. Львів, 1911, т. CII, кн. II, с. 209; Ребошапка І. Слідами Володимира Гнатюка в Банаті // Науковий збірник Музею української культури в Свиднику. Пряшів, 1967, т. 3, с. 97—107; Мушинка М. Володимир Гнатюк — дослідник фолкльору Закарпаття // Записки НТШ. Праці Історично-філос. секції. Париж; Мюнхен, 1975, т. CXC, 118 с.; Робчук І. З історії вивчення українських говірок Румунії // Робчук І. Студії і статті. Бухарест, 1999, c. 27—34; Павлюк М., Робчук І. Українські говори Румунії: діялектні тексти. Едмонтон; Львів; Н.­Й.; Торонто, 2003.

Михайло Глушко

Стаття створена: 2015