БАРАНОВИЧ Лазар - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
БАРАНОВИЧ Лазар

БАРАНОВИЧ Лазар (cвітське ім’я Лука) (* бл. 1613 (за ін. даними — 1593, 1620), Чернігівщина — † 13 (03). 09. 1693, м. Чернігів. Похований у Борисоглібському монастирі) — церк., політ. і культурно-громад. діяч, освітянин, письменник, проповідник, полеміст, композитор.



Поч. й серед. освіту здобував у Київ. братській школі. За підтримки київ. митр. П.Могили пройшов вищі студії в єзуїт. колегіях Чину Ісуса Христа у Вільні (Литва) і Каліші (Польща). Опісля висвятився у ченці. Вчителював у м. Гощі, а з 1642 — у Києво-Могилянській колегії у класах фари, інфими, граматики, згодом— проф. поетики, ри-торики й філософії (його учнями були С. Полоцький, І. Галятовський, Й. Галятовський, А. Радивилівський). 1650—57 — ректор Києво-Могилянської колегії та ігумен київ. Богоявленського монастиря. 1651—57 жив у Києво-Кирилівському, згодом у Дятиловецькому і Куп’ятицькому монастирях (нині — Білорусь), виконуючи обов’язки настоятеля цих монастирів. З 1653 керував Єлецьким монастирем у Чернігів. єпархії. Впродовж майже 18 років був намісником Київ. митрополита.

18. 03. 1657 висвячений митр. Гедеоном Сучавським у Ясах на чернігівського і новгород-сіверського єпископа, за поперед. погодженням із гетьманом Б. Хмельницьким, від якого отримав грамоту на володіння архиєрейськими маєтностями на Чернігівщині. До смерти поперед. єп.Зосими Прокоповича 1659 перебував у Новгород-Сіверському Преображенському монастирі. 08. 09. 1667 став архиєпископом. 1692 через погіршення стану здоров’я звільнений від архиєпископ. обов’язків.

Осн. зацікав. Б. Л.— церк., політ., освітянська діяльність, композитор. та літ. творчість. Керувався переконанням, що саме просвітянська праця, якій він „служив ревносно, як і Богові“, сприятиме цивілізаційному розвитку України й самоутвердженню її народу. Об’єднав навколо себе гурт патріот. налаштованих філософів, богословів та письменників у відомому на той час укр. культ. осередку „Чернігівські Афіни“ (до нього належали І. Максимович, І. Величковський, С. Яворський, І.  Галятовський, Л. Крщонович, Д.Туптало, І.Орновський, О. Бучинський-Яскольд та ін.). Ініціював спільні освітянські проекти з культ. діячами Києва, зокрема з архимандритом Києво-Печерської лаври І. Ґізелем, з ректором Києво-Могилянської колегії й ігуменом Київ. братського монастиря В. Ясинським, проф. А. Радивилівським, поетом і друкарем І. Армашенком.

1674 заснував друкарню при Спасо-Преображенському монастирі у Новгороді-Сіверському (згоріла 1679). Того ж року відкрив друкарню у Чернігові, яку об’єднав із місцевою у вид. приміщенні при Троїцькому Іллінському монастирі. За життя Б. Л. ці друкарні видали понад 50 кн., у т. ч. граматику, часословець, псалтир, молитвослов та буквар для поч. шкіл, а також низку реліг. творів сучасників Б. Л. У письмі й ілюструванні книг був прихильником барок. стилю візуальної поезії. 

Упродовж життя організаційно й матеріально підтримував Києво-Могилянську колегію та ін. освіт. й культ. осередки Гетьманщини, дбав про їх правовий статус. Здобув різні королівські та царські привілеї для Києво-Могилянської колегії. Як знавець і любитель хорового співу, Б. Л. організував у Київ. братському монастирі відому в Україні та за її межами школу півчих, якою керував С.Пекалицький, утримував окр. хор духовної музики. Б. Л. піклувався про відбудову зруйнованих храмів. Реставрував своїм коштом Новгород-Сіверську Спасо-Преображенську церкву XI ст. й монастир. ансамбль, у якому до 1672 залишалася каф. чернігівського архиєп. 1669 виклопотав кошти на відновлення чернігів. церкви св.Бориса та Гліба XII ст., де після відновлення заснував престіл чернігів. владики. Підтримував упорядкування чернечих забудов у Чернігові, Батурині, Глухові, Полтаві та ініціював буд-во нових, зокрема Троїцького собору в Іллінському монастирі 1679—95. 1679 наполіг на спорудженні Святотроїцького собору в Чернігові. При храмах створював цехи різних ремесел, які мали піклуватися про сиріт, старців, калік.

1689 Б. Л. переніс із Новгорода-Сіверського до Чернігова школу з метою організації колегії на зразок Києво-Могилянської, яку вже після смерти Б. Л. відкрив його послідовник І. Максимович.



Б. Л. провів ряд адмін. реформ з упорядкування церк. статутів, перебував у центрі політ., суспільно-культ. і реліг. життя Лівобережної України; був „людиною почину, і його енергія повинна була особливо придатися південно-руському народові в тяжку для нього епоху гетьманства безхарактерного й жорстокого Брюховецького та гетьманства неосвіченого й запального Многогрішного, в епоху переходу вищого православного духовенства на правобережній Малоросії в унію“ (М. Сумцов). Б. Л. помітно впливав на політику гетьманів, королів та царів. 02. 09. 1657 відслужив у Чигирині та Суботові поминальні молебні за Б. Хмельницького. У листоп. 1657 у київ. церкві Богоявлення Господнього освятив гетьманські клейноди й відправив урочистий молебень із нагоди обрання гетьманом І. Виговського. Був поважаний серед козацтва, брав участь у козацьких радах, зокрема Глухівській (1669), на якій обрано гетьманом Д.Многогрішного. 1672 привів до присяги гетьмана І.Самойловича. Плідно співпрацював із І.Мазепою у церковно-політ. та вид. питаннях.

Значний авторитет і дипломат. хист Б. Л. допомагали йому мирним шляхом обстоювати фундам. питання самобутности Укр. церкви. Він був змушений орієнтува- тися на Моск. патріархію, проте не погодився вийти з-під юрисдикції Константинопольського патріарха і висвятитися на ополита у Москві. Рішуче протистояв втручанню Моск. патріархату у справи Київ. митрополії, наполягав на її самостійності, захищав права укр. духівниц-тва та цивільні привілеї українців, сповідував переконання, що „буде час, коли вони непотребуватимуть сторонньої допомоги і навіть знехтують її“. У творчості дотримувався традицій інтелектуальної й релігійно толерантної полеміки на патріот., морально-дидактичні й богослов. теми. Автор понад 1500 творів (віршів, полемічних трактатів, панегіриків, епіграм), написаних різними мовами, багатих на барок. символи та алегорії, біблійні цитати, римовані дотепи, нар. прислів’я та приказки. Художньо оздоблені збірки проповідей Б. Л. неодноразово перевидавались. С.Величко визнавав вплив реліг. творів Б. Л. на стиль свого „Літопису“. Б. Л.— також автор кантів, псалмів та ін. муз. творів (в одному з рукопис. ірмологіонів (після 1700) вміщено його „Херувимську пісню“ (зберігається у Львів. істор. музеї). Листувався з І. Ґізелем, С. Ситіановичем-Полоцьким, Т. Софоновичем, І.Галятовським.

Творчість і церк. діяльність Б. Л. віддавна перебували у полі зору вчених НТШ. Впливове значення реліг. та політ. діяльности Б. Л. на укр. дійсність відзначали М. Драгоманов, М. Грушевський, І.Франко, розглядаючи її у контексті тогочас. істор. подій. Окр. наголос ставився на проукр. стратегії рішень архиєпископа. С. Єфремов високо оцінював його як „гнучкого дипломата“ й „переконаного автономіста“, який належав „до того покоління наших діячів, що мусіло почати нову щодо Москви політику“, хоча „становище таких, як Баранович, людей на Україні було тоді дуже важке і двоїсте; дійсність до щенту розбивала їхні мрії“. У літературно-публіцист. діяльності „далекого від розуміння життєвих подій книжника“ Б. Л. умів „тверезо оцінити факти й подати цікаві думки, влучні зауваги“, до того ж „був одним з тих, що вже починали протоптувати стежку на північ, що писали, оглядаючись на потреби, інтереси, вимоги й навіть смаки тієї чужої півночі“.

М. Возняк зараховував Б. Л. до „енергійних, впертих і хитрих [...] зв’язаних спільною долею і недолею“ видатних діячів тогочас. культури, що ще „не доросли до політичних і національних завдань, перед які ставив їх історичний момент України“, оскільки їх світогляд віддзеркалив „фатальне для будучого розвитку України гасло „волимо під православногоцаря“. І. Огієнко відзначав безсумнівну нац. свідомість Б. Л., яку він, однак, „завжди спритно ховав, у залежності від обставин“, та підкреслював його інтелектуальний рівень і працьовитість: „глибоко освічений, першорядний проповідник і вчений, плідний письменник і поет“, якого поважали „і вдома, і в Москві“, він „багато зробив для повищення української культури“, зокрема „оживив Чернігівщину“.

Великі зусилля Б. Л. в захисті прав Укр. церкви підкреслював В. Липинський, а також „поруч справжнього і щирого національного патріотизму“ й „глибокого відчуття української „Руїни“ також і „яскраві суперечности“ у його діяльності: „угодовий тон супроти поляків“ та „повне призначання й апробата нової на Україні царської влади“ відокремлювали архиєпископа „від життя всієї сучасної України“. Літ. хист Б. Л. деякі НТШівці критикували за розтяглість стилю й „безбарвність“ тематики (М. Возняк), а ін. (О. Огоновський, Б. Романенчук) трактували його писання як один із виразних взірців барок. емблематичної поезії, на які спиралася серб. й рос. т. зв. розкольницька л-ра. Погляди архиєпископа поділяли сучасники В. Ясинський, О. Бучинський-Яскольд, І.Величковський, Л.Крщонович, С. Яворський, І. Орновський та ін. О. Барвінський характеризував проповіді Б. Л. як „натхнені рішучим воєвничим тоном“, автор яких, однак, із худож. мірою та смаком „одягає найзвичайнійші гадки у високопарні форми, любить промовляти „цьвітами“. Як професійного знавця, вправного композитора, опікуна й мецената молодих митців хорової справи характеризували Б. Л. музикознавці О.Цалай-Якименко, Ю. Ясіновський.

Тв.: Меч духовны... К., 1666, 15 + 465 листків; вид. 2-ге: 1668; Apollo chrześciański opiewa zywoty świętych... К., 1670; Вінець божої матері. Львів, 1670; Żywoty świętych. К., 1670, 426 с.; Lutnia Apollinowa kożdey sprawie gotowa. Чернігів, 1671, [32] с.; Слово на Благовіщення... Новгород-Сіверський, 1674, [4] арк.; Слово на світую и нероздільную Троіцю. Новгород-Сіверський, 1674, [8] арк.; Трубы на дни нарочитыя. К., 1674, [3] арк.; Трубы словес пропов±дних на нарочитыя дни... К., 1674, [4]арк.; вид. 2-ге: 1679; Слово на воскресеніе Христово. Новгород-Сіверський, 1675; Filar wiary у grunt prawdy. Новгород-Сіверський, 1675, 24 с.; Zodiak w narodzeniu pańskim. Новгород-Сіверський, 1676, [18] арк.; Księga rodzaіu. Новгород-Сіверський, 1676, [57]арк.; Księga śmierci. Новгород-Сіверський, 1676, [47]арк.; Nowa miara starey wiary. Новгород-Сіверський, 1676, 116арк.; Плач о преставленіи Алексея Михайловича. К., 1676, 56арк.; O przygodach życia ludzkiego. Чернігів, 1678; Предословіє к [...] читателю // Анфологіон. Новгород-Сіверський, 1678, арк. 2—4; W wieniec bozey matki ss. Oyców kwiatki. Чернігів, 1680, 224 с.; Notiy pięć, ran Chrystusowych pięć. Новгород-Сіверський, 1680, 170 арк.; Слово благодарственное господу Иисусу Христу. Познань, 1680; Слово на Рождество Христово. Чернігів, 1682, [10] арк.; Благодать и истина. Чернігів, 20. XII. 1683, [19] арк.; Najasnieysza nieba i ziemie preczistaya diewa Marija. Чернігів, 1683, [24] арк.; Carica nieba i ziemie preczistaya diewa Marija. Чернігів, 1683, [24]арк.; Тріодь цвітна. Чернігів, 1685, 434 арк.; Летопись событий в Юго-Западной России в ХVІІІ-м веке / Составил Самоил Величко, бывший канцелярист канцелярии Войска Запорожского: 1720. Издана Временною комиссиею для разбора древних актов. К., 1851, т. 2, с. 164—65; Письма преосвященного Лазаря Барановича: С примечаниями. Чернигов, 1863; 2-е изд.: 1865; Суспільно-політичні вірші 70—80-рр. ХVІІ ст. // Тисяча років української суспільно-політичної думки / Упоряд., резюме, приміт. В. Шевчука. К., 2001, т.ІІІ, кн. 2, с. 81—93.

Літ.: Акты ЮЗР. СПб., 1867, 1872, 1875—1877, 1882, 1884; Архив ЮЗР. К., 1872, ч. 1, т.5; Строев В. Лазар Баранович // Черниговски Епархіальны В±домости, 1876, ч. 3—8, 14—15, 17—19; Сумцов Н. Р. К истории южнорусской литературы семнадцатага стол±тія. Вып. 1. Лазар Баранович. Х., 1884—1885, 183 с.; Огоновський О. Історія літератури руської. Львів, 1887, т. 3, с.291—303; Костомаров Н. Русская історія в жизнеописаніях ея главнійших діятелей. СПб., 1888, т. II, розд. 9: Галятовскій, Радивиловскій і Л. Баранович; ПеретцВ. „Filar Wiary“, вновь найденное сочинение Лазаря Барановича // КС, 1898, т. 22, с. 62—71; Франко І. „Księga smierci“ Apхиэп. Лазаря Барановича // Там само, т. 62; Барвінський О. Історія української літератури. Львів, 1920, част.1, с.187; Возняк М. Історія української літератури. Львів, 1921, т. І, с. 106, 247, 296—97, 305, 307, 311—20, 344; 1924, т. ІІІ, с. 224, 388; Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народа. Катеринослав; Ляйпціг, 1923, с. 32, 39—40, 46, 69, 75, 141, 205; його ж. Історія українського друкарства. Львів, 1925, с.316—45; Митр. Іларіон. Українська Церква за Богдана Хмельницького. Вінніпег, 1955, с.151—53; його ж. Українська Церква за час Руїни (1657—87). Вінніпег, 1956, с.42, 135, 154, 163—68 та ін.; Маслов С. Етюди з історії стародруків: І—VІІІ. К., 1925, с. 28—32; Попов П. М. Панегирик Крщоновича Лазарю Барановичу — невідоме чернігівське видання 80-х років XVIIст.// Ювілейний збірник на пошану академіка Д. Й. Багалія. К., 1927, с. 668—97; його ж. Українські письменники. Біо-бібліографічний словник. К., 1960, т. 1, с. 200—06; Романенчук Б. Азбуковник: Енциклопедія української літератури. Філядельфія, 1969, т. 1, с. 238—41; ВыгодованецН.И. Лазарь Баранович — украинский писатель второй половины XVII в. Львов, 1971; Запаско Я. П. Мистецтво книги на Україні в ХVІ—ХVІІІ ст. Львів, 1971; Літопис Самовидця / Вид. підгот. Я.І. Дзира. К., 1971; Грицай М. С., Микитась В. Л., ШоломФ. Я. Давня українська література. К., 1978, 203 с.; Запаско Я., Ісаєвич Я. Пам’ятки книжкового мистецтва: Каталог стародруків, виданих на Україні. Книга перша (1574—1700). Львів, 1981, № 431, 457, 475—76, 493, 509, 516—19, 524, 526—27, 537—40, 555, 565, 570, 586, 593—94, 603, 611, 614, 618, 626; Радишевський Р. П. Барокковий концептизм поезії Барановича // Українське літературне барокко. К., 1987, с. 156—77; Українська література XVII ст.: Синкретична писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика / Упоряд., приміт. В. І. Крекотня. К., 1987; ШевчукВ. Дорога в тисячу років. К., 1990, с. 126—34; Величко С. Літопис. К., 1991, т. 2, с. 18; Драгоманов М. [Рец. на:] Малороссия (Южная Русь) в истории ее литературы с XI по XVIII век. И.Г.Прыжов. Воронеж, 1869 // Драгоманов М. Вибране / Упоряд. та авт. історично-біограф. нарису Р.С. Міщук. К., 1991; Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх. К., 1992, с. 262; ЄфремовС. Історія українського письменства. К., 1995, с. 150—51; ХижнякЗ. І. Баранович Лука, чернече ім’я Лазар // Києво-Могилянська академія в іменах ХVІІ—ХVІІІ ст. К., 2001, с.59—60; Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. Львів, 2002; Цалай-Якименко О. Духовні співи давньої України. К., 2002, с. 152; її ж. Київська школа музики XVII століття. К.; Львів; Полтава, 2002, с. 47; Чернігівські Афіни / Передм., упоряд. текст. мат-лу, коментарі А.Макарова. К., 2002, 288с., іл.; Українська педагогіка в персоналіях — ХІХ століття / За ред. О.В.Сухомлинської. Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів. К., 2005, кн. 1, с.137—40.

Ореста Лосик

Стаття створена: 2015