БАРВІНСЬКИЙ Олександр - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
БАРВІНСЬКИЙ Олександр

БАРВІНСЬКИЙ Олександр (крипт., псевд.: Б. Александръ; Барв. Ал., Б-ий Олександръ, Б-нській, О. Б., Ол. Б., Олегъ, Олександръ Гр-чъ,Подолянинъ) (*08. 06. 1847, с. Шляхтинці на Тернопільщині (нині — Терноп. р­ну Терноп. обл.) — †25. 12. 1926, м.Львів. Похований на Личаківському цвинтарі) — історик та літературознавець, педагог, громадсько-культ. діяч. Голова НТШ (1893—97). Д. чл. НТШ (з 1890).

Н. у священичій родині. Брат Володимира Барвінського. Поч. освіту здобув у нар. школах с.Шляхтинців і Тернополя. У 1857—65 студіював у Терноп. г-зії, тоді став чл. т-ва „Громада“. 1865 вступив до Львів. ун-ту, обравши осн. предметами для навчання історію, укр. та польс. філологію, а додатковими — філософію, педагогіку, класич. філологію; вивчав чес., серб., рос. мови.

У Львові зблизився з лідерами галицьких народовців: К. Горбалем, Ф. Заревичем, К. Климковичем, В. Навроцьким,О. Огоновським, В. Шашкевичем,— бувобраний головою львів. „Громади“, яка під його кер. провадила наук. та літ. діяльність, заохочувала гімназійну молодь збирати пам’ятки укр. фольклору, підтримувала зв’язки з вихованцями гр.­катол. духовної семінарії, вела листування з укр. діячами Наддніпрянщини. За словами одного з чл. т-ва, І. Верхратського, ця „невелика а щира громада представляла унас троха чи не всю... „Україну...“ Під кер. Б. О. „Громада“ ініціювала перше вГаличині вид. творів Т. Шевченка. З 1867 Б. О. співпрацював із редакцією часоп. „Правда“ (виходив у Львові 1867—70, 1872—80, 1884, 1888—98), в окр. періоди неофіційно виконував обов’язки відп. ред.

1868 Б. О. працював у Бережан. г-зії, 1871 — в Терноп. учительській семінарії, улистоп. 1888 обійняв посаду викладача чол. учительської семінарії у Львові. 1889—90 — ред. часоп. „Учитель“, 1890 — ред. дит. журн. „Дзвінок“, 1891—96 — голова Рус. пед. т­ва, 1893—1918 — чл. Крайової шкільної ради. Налагодивши роботу видань, Б. О. часто передавав редакторство ін. особам. 1889—95 був заст. голови т-ва „Просвіта“. Як політик, Б. О. послідовно відстоював інтереси укр. осв. галузі, постійно порушував її проблеми з парламентських трибун: домагався збільшення кількости укр. навч. закладів та їх фінансування, забезпечення рівних прав укр. мови з ін. у викладанні, заснування укр. ун-ту у Львові; брав участь у розробці осв. законопроектів із питань шкільництва. Визначальні заслуги Б. О. в осв. здобутках українців під час політики „но- вої ери“, у програму якої входили відкриття укр. г-зій у Коломиї (1892), Тернополі (1898), Станіславові (1904), остаточне запровадження в галицьке шкільництво фонетичного правопису (1892), подальше утраквізування учительських семінарій, урешті, заснування уЛьвів. ун­ті „другої кафедри всесвітньої історії з особливим урахуванням історії Східної Європи“, яку 1894 очолив М. Грушевський. Тривале зволікання Галицьким сеймом у справі заснування укр. г­зії у Станіславові стало для Б. О. вагомою підставою щодо участи у двох акціях складання укр. депутатами сеймових мандатів (1901, 1903), унаслідок чого втратив власний мандат. Як впливовий політик і чл. Крайової шкільної ради, Б.О. відігравав важливу роль в ухваленні владними колами низки персональних рішень щодо працівників осв. сфери в Галичині.

Осн. наук. зацікав. Б. О.— історія України, історія укр. л-ри, осв. і пед. діяльність. Б. О.— теоретик педагогіки і теорії викладання. Серед важливих проблем, які порушував учений, насамперед викладання укр. мови ушколах. Спираючись на погляди австрій. педагогів Ф.-Е. Бенеке, К. Раумера, Я. Рудольфа та ін., Б. О. виступив із критикою домінуючої ролі класич. мов у серед. освіті, що нерідко на практиці зводилося до бездумного завчання текстів. Натомість він акцентував увагу на потребі виховання мислячої та самостійної особистости, важливим чинником чого вважав усне іписьмове вправляння рідною мовою, формування в учнів навичок логічного мислення, вміння формулювати і викладати свої думки. Рідна мова у цьому мала відігравати не лише навч., а й виховну іприкладну функції, формуючи інтерес учня до здобутків нац. культури та в підсумку виховуючи в ньому патріот. почуття і готовність служити громаді. Важливу роль у навчально-виховному процесі Б.О. відводив учителеві. Він також наголошував, що справа нац. школи має бути першочерговим предметом обговорення іспільної турботи всієї громадськости та об’єднувати різні сусп. верстви.

Вагому роль відіграв Б. О. як історик укр. л-ри та літ. критик. Уклав понад 20вид. посібників і хрестоматій з укр. л­ри для учнів г­зій та слухачів учительських семінарій, ці вид. сприяли утвердженню вшколах укр. л­ри як окр. предмета. Вже 1-ше вид. підручника „Руська читанка“ (1870—71) суттєво відкоригувало програму з укр. л-ри в г-зіях, частково запровадивши як правопис „кулішівку“ йрозширивши вивчення творів укр. письменників ХІХ ст. Б. О.— автор низки оглядів з історії укр. л-ри, що стало підставою для 2­томного вид. „Історія української літератури“ (Львів, 1920—1921), у якому аналіз і виклад літ. творів поєднувався з біограмами письменників. Літературозн. дослідження Б. О. сформувались у рамках культурно-істор. школи, що виникла в серед. ХІХ ст. у Франції та виступила з вимогою істор. підходу до літ. явищ. Працю основоположника цієї школи І. Тена Б. О. переклав укр. мовою та видав (Львів, 1883; 2-ге вид.: Львів, 1902). Безпосередній вплив на літературозн. працю Б. О. мали роботи М. Костомарова про поет. символіку творів. Як літ. критик, виступав насамперед у жанрі оглядів літ. праць. Докладно вивчав творчість М. Шашкевича, Т. Шевченка, М. Костомарова, О. Федьковича, В. Барвінського; публікував мат-ли з історії літ. взаємин між Галичиною і Сх. Україною.

У другій пол. 1860-х рр. Б. О. познайомився з укр. діячами Наддніпрянщини: О. Кониським (1865), М. Лисенком (якому 1867 у Львові запропонував написати музику до Шевченкового „Заповіту“) іП. Кулішем (який 1869 відвідав родину Барвінських у с. Шляхтинцях). Із цими діячами тривалий час листувався; вів переговори про можливість створення в Галичині центру загальноукр. руху, що було актуальною темою з огляду на посилення антиукр. репресій у Росії; консультувався щодо видання в Галичині худож. і наук. л­ри, обговорював питання культ. взаємодії між Галичиною і Наддніпрянщиною. Велику роль у цьому відіграв О. Кониський, який сприяв відходу Б. О. від політ. практики укр. руху в Галичині, гол. завдання якої — відмежування від польс. руху, а питання укр. нац. ідентичности мало другорядне значення, що спричинило ряд союзів народовців із русофілами. Невдоволе ний такою політикою львів. народовців, О. Кониський неодноразово підштовхував Б. О. та кількох його політ. однодумців (Т. Реваковича, Т. Грушкевича) до переїзду до Львова та очолення проводу укр. галицького руху.

На зламі 1870—80-х рр. Б.О. повернувся до акт. громад. діяльности, насамперед як найближчий порадник свого мол. брата В. Барвінського. У їхньому листуванні визначився напрям і з’явилася ідея наз. часоп. „Діло“. Ініціатори вид. вирішили друкувати його етимол. правописом, аби дужче поширювати українофільські ідеї. Б. О. співпрацював із часоп. бл. 10 років, входив до складу його редакції й неодноразово залучався до виконання редакційних та адмін. завдань, чимало писав на політ. й осв. теми, перекладав. Разом ізбратом В.Барвінським вид. „Бібліотеку найзнаменитших повістей“, що мала на меті спершу призвичаїти укр. читацьку аудиторію до класики світ. л-ри укр. мовою, а згодом публікувати твори новітньої укр. л-ри. Однак по смерті брата Володимира зберегти хоча б частковий контроль за напрямом публікацій „Діла“ івідстояти своє право співвласника вид. спілки Б. О. не вдалося. Відтоді зосереджував зусилля на організації укр. нац. життя на Тернопільщині. У Тернополі ініціював створення т-в „Просвіта“ (1875) та „Руська бесіда“ (1884), що стали національно-культ. центрами укр. інтеліґенції на Поділлі. 1886 Б. О. обрано до Терноп. міської ради, де він запровадив виголошування промов укр. мовою, 1888 став депутатом Терноп. повітової ради. 1885 був серед 14 чл.-засн. політ. т-ва народовців „Народна рада“.

Б. О. їздив у села з лекціями з укр. історії. Підгот. 3 книжки п. н. „Історія Руси“ (1880, 1882 і 1884), на які позитивно відгукнувся В. Антонович. 1885 видав працю „Літопис суспільної роботи ісили Русинів австрійських“, у якій подав стислий огляд діяльности укр. інституцій іт-в, у т.ч. Товариства ім. Шевченка. 1886 надрук. розвідку про Ставропігійське братство у Львові. 1885 Б. О. уперше побував у Києві, де познайомився з В. Антоновичем і обговорив із ним проект вид. „Руської історичної бібліотеки“. Його ідея полягала у вид. в одній серії наук. досліджень укр., а за потреби— й перекладених праць польс. і нім. істориків, які б разом творили комплексний образ укр. минувшини та посилювали відчуття єдности між Галичиною та Наддніпрянською Україною. Уже протягом 1886 вийшли друком перші 5 т. РІБ, кожний по 1000 примір. Б. О. сам робив наук. редагування і коректуру рукоп., що забирало чимало часу. Врахувавши інтереси галицької читацької аудиторії, вид. друкувалося етимол. правописом. Однак галицькі русофіли неприхильно поставилися до РІБ, насамперед через те, що довид. не були включені праці галицьких істориків Д. Зубрицького та А. Петрушевича.Поширення на території Рос. імперії книжок цієї серії було заборонено ще напередодні виходу 1-го т. Полемічні зауваги до вид., зокрема щодо розкритикованої в ньому нормандської теорії, були надрук. у „Зорі“. Така критика не сприяла популярності серії. Темпи вид. сповільнилися насамперед через фінансові труднощі. До 1894 вийшло 13 т. серії, част. коштів на які Б. О. покривав із власних заощаджень. 1894 вид. РІБ було передане НТШ, а Б. О. продовжував опікуватися підгот. книг до друку. Загалом у цій серії вийшло 24 т. істор. праць. Більшу част. томів становили дослідження М. Костомарова; друк. також роботи В. Антоновича, Д. Іловайського, М. Дашкевича, І. Шараневича, C. Качали; істор. розвідки Б. О. „Илюстрована исторія Руси від найдавн±йших до нин±шніх часів після руских і чужих істориків“ і 2 популярні версії укр. історії „Істория України-Руси“ та „Істория України-Руси (з образками)“ (1904).

Політ. та орг. діяльність Б.О. привернула увагу впливових політ. кіл, унаслідок чого він став однією з ключових фіґур австро-польсько-укр. угодової акції 1890 „Нова ера“, яка мала намір подолати в укр. русі русофільські настрої. Переїхавши до Львова, Б. О. згуртував навколо себе част. львів. народовців, котрі утворили „неофіційний“ гурток (А. Вахнянин, Д. Гладилович, Т. Грушкевич, Є. Гузар, К. Кахникевич, К. Телішевський, І. Чапельський), що діяв у згоді зкиїв. „Громадою“. Улітку1888 погляди цієї групи пропаґував відновлений часоп. „Правда“, що мав стати загальноукр. органом, підштовхувати народовців Галичини до розриву з русофілами, відстоювати тезу про те, що укр. інтереси пов’язані з польс. та австрій. зацікав. У середовищі гуртківців на зламі 1880—90-х рр. сформувалась укр. концепція т. зв. органічної праці, гол. автором якої був Б. О. Вона передбачала підпорядкований єдиному планові одночасний розвиток в екон., культ. та політ. сферах, глибокі зміни в житті кожної людини в напрямку її „європеїзації“ і формування новітнього, національно і громадянсько свідомого укр. сусп-ва, спроможного використати право народу на політ. самостійність за сприятливих зовнішньополіт. умов.

Для Б. О. важливим засобом у реалізації програми „органічної праці“ була парламент. діяльність. 1891—1907 Б. О.— депутат нижньої палати австрій. парламенту (Держ. ради), у 1894—1904 — депутат Галицького сейму. 1917 австрій. цісар іменував Б. О. довічним чл. верхньої палати австрій. парламенту (Палати панів), т. ч. визнавши його заслуги перед державою. У другій пол. 1890-х рр., після т. зв. баденівських виборів, Б. О. та його політ. однодумці контролювали нечисленні укр. представництва в Держ. раді та Галицько му сеймі. Б. О. дотримувався курсу на неухильне підвищення авторитету укр. депутатів у власному сусп-ві, прищеплення йому поваги до законно обраної влади, своїм прикладом намагався утвердити новий тип укр. політика — енциклопедично ерудованого, зваженого у висловах, приємного в кулуарному спілкуванні. Однак після відходу більшости народовців на чолі з Ю. Романчуком від „новоерівських“ домовленостей група Б. О. швидко втрачала популярність в укр. сусп-ві, а також— як маловпливова сила— підтримку правлячих кіл, її т. зв. угодовство стало об’єктом гострої критики в укр. публіцистиці.

1896 угруповання Б. О., вичерпавши спроби компромісу з „Народною радою“, створило перше власне політ. об’єднання— Католицький русько-нар. союз. Відтоді Б. О. позиціонував себе лідером християнсько-сусп. напряму, за яким закріпилося місце на правиці укр. нац. руху в Галичині. У 1897—1914 органом групи Б.О., а в окр. періоди єдиним її об’єднавчим центром був часоп. „Руслан“. Б.О. мав визначальний вплив на зміст його публікацій і опубл. у часоп. понад 2000 тематично різноаспектних мат-лів, підписаних також псевд., крипт. та графонімами. На зламі ХІХ—ХХ ст. Б. О. схилився до відмови від курсу на угоду з польс. правлячими колами. 1901 від імени укр. клубу Галицького сейму він проголосив декларацію про складання укр. депутатами повноважень на знак протесту проти полонізаційної політики крайового кер. Того ж року очолив нове політ. т-во „Руська громада“. Однак спроби Б.О. знайти порозуміння з лідерами УНДП, зякими на той час він уже не мав суттєвихідеол. розбіжностей, виявилися безрезультатними. У 1904 на дод. виборах до Галицького сейму Б. О. поступився у Бродівському пов. русофілові о. Т. Еффиновичу, після чого політ. впливи вченого різко зменшилися, а„Руська громада“ розпалася.

1909 Б. О. вийшов на пенсію, однак залишався діяльним як у науці, так і в політиці. Напередодні парламент. виборів 1911 ініціював утворення нового політ. об’єднання „Християнсько-суспільний союз“, статут якого укладено за зразком Австрій. християнсько-сусп. партії. На установчих зборах 29. 06. 1911 Б. О. обрано головою політ. об’єднання. Мав визначальний вплив у партії, чл. якої здебільшого узалежнювали своє перебування в ній саме від його лідерства. Утворення ХСС не підтримало багато чл. кол. „Руської громади“, які засуджували роздроблення укр. руху. Про слабку діяльність ХСС свідчить те, що вже 1912 робилися спроби заснувати ін. утворення християнсько-сусп. напряму. Під час Першої світ. війни ХСС припинив діяльність і активізувався лише 1918. На поч. 1920­х рр. саморозпустився.

Окр. стор. в діяльності Б. О.— співпраця з Т-вом ім. Шевченка, аз 1892— НТШ. Відносини Б. О. зі засн. 1873 Т-вом ім. Шевченка були спорадичними насамперед через те, що він до 1890 проживав у Тернополі. Кілька праць Б. О. видано у друкарні Т-ва, однак томи РІБ аж до 1893 виходили поза НТШ. Водночас актуальні питання розвитку укр. науки, пов’язані з Т-вом, Б. О. часто розглядав у листуванні з одним із гол. ініціаторів реформування Т-ва — О. Кониським. Після переїзду Б. О. до Львова Т-во і його реформування стали одними з гол. завдань у діяльності вченого, що мали бути реалізовані у комплексі заходів політики „нової ери“. 1889 часоп. „Правда“ зініціював ідею перетворення Т-ва ім.Шевченка в наук., аби воно стало основою майбутньої укр. АН. З цією метою Т-во мало бути поділене на 4 секції: філологічно-філос., природн., етнограф. і правничу. На VI Загальних зборах НТШ Б. О. виніс ідею реформування на обговорення. Першим кроком мало стати налагодження вид. серійного наук. часоп. Тоді Б.О. та група його однодумців сподівалися, що вихід у світ кількох перших випусків наук. часоп. забезпечить визнання за Т-вом австрій. владою статусу академії наук, а також пов’язане з цим щорічне фінансування, яке виділялося под. інституціям. Реформування Т-ва спершу було скептично сприйняте низкою галицьких діячів, зокрема І. Франком, однак активно підтримувалося укр. діячами Наддніпрянщини, насамперед В.Антоновичем іО. Кониським, які розуміли значущість появи укр. АН для укр. питання в Рос. імперії. Після проголошення „нової ери“ опір ініціативам Б. О. з реформування НТШ набув політ. характеру та інспірувався насамперед тими галицькими політиками, котрі засуджували „новоерівські“ угоди. Одним із виявів цього конфлікту стало неприйняття в 1892 у д.чл. НТШ І. Франка, що започаткувало тривалу смугу под. практики, жертвами якої згодом стали Б. О. і М. Грушевський.

Реформування НТШ і вид. його період. органу обговорювалося ще протягом кількох років. В основі обговорення був проект Статуту НТШ, розроблений Б.О. і П. Дідошаком з участю В. Антоновича та О. Кониського. На VII Заг. зборах Т-ва 24. 03. 1890 Б. О. обрано д. чл. НТШ.

Б. О. відіграв ключову роль у підгот. 1-го т. „Записок НТШ“ (листоп. 1892) за ред. тогочас. голови Т-ва Ю. Целевича, доклав чимало зусиль для змістовного наповнення перших томів „Записок НТШ“ працями науковців із Наддніпрянської України. На Х Заг. зборах Т-ва 13. 03. 1892 з ініціативи Б. О. було ухвалене принципове рішення про перетворення Т­ва в наук. 16.11. 1892 Галицьке намісництво затвердило новий Статут НТШ. Після смерти 24. 12. 1892 Ю. Целевича Б.О. виконував обов’язки голови НТШ, а на ХІ Заг. зборах Т-ва 11. 05. 1893 був обраний його головою та очолив редакцію „Записок НТШ“. За ред. Б.О. вийшли друком ІІ—IV-й т. вид. (1893—94), після чого (з 1895) їх редагування передано М. Грушевському. 1893 значною мірою завдяки зусиллям Б. О. НТШ отримало від мін-ва освіти та віросповідань замовлення на друк укр. шкільних підручників, що забезпечило Т­ву щорічний сталий прибуток і дало можливість успішно реалізовувати ін. наук. та вид. проекти. Зі серед. 1890-х рр. НТШ почало отримувати реґулярні грошові дотації з держ. та крайового бюджетів. Б. О. також домігся фінансової підтримки для вид. серій „Жерела з історії України-Руси“ та РІБ. За головування Б.О. започатковано створення Бібліотеки та Музею НТШ, обговорювано проекти придбання власної нерухомости та відкриття Книгарні НТШ. Т-во почало здобувати авторитет у наук. світі, посилання і згадки про його вид. вміщували закордонні часоп. У 1897 Б. О. склав повноваження голови НТШ у зв’язку знаміром зосередитися на політ. діяльності, однак після цього його орг. та наук. співпраця з Т-вом не припинилася. Осн. її напрямом стало представляння інтересів та ініціатив НТШ в австрій. уряді. Виділ (президія) НТШ неодноразово офіційно звертався до Б. О. з проханням вирішення різних питань Т-ва, головно фінансових, а також представлення у владних і наук. колах Відня нових видань НТШ. За намісництва А. Потоцького Б.О. та К. Студинському вдалося переконати його відхилити проект позбавлення НТШ права на друк шкільних підручників.

Водночас зі зламу ХІХ—ХХ ст. між Б. О. і новим кер. НТШ на чолі з М. Грушевським зростав конфлікт, що мав насамперед політ. підґрунтя. М. Грушевський щораз гостріше критикував засади політ. світогляду Б. О., заперечуючи будь-які позитиви політики „малих справ“, і навіть вказував на її шкідливість для українців, водночас виступав проти українсько-польс. порозуміння. Така категоричність ускладнювала діяльність Б. О. на парламент. арені і давала правлячим колам підстави відхиляти його проекти. Полеміка між діячами навіть спонукала сучасників стверджувати існування в укр. русі чіткого двоподілу щодо освітньо-наук. і культ. питань на радикальний (представлений М. Грушевським) і поміркований (представлений Б. О.) напрями. Зчасом полеміка вилилася на шпальти друк. органів. Спроба Б. О. нагадати М. Грушевському обставини його появи у Львові викликала обурення вченого. Низка публікацій у „Руслані“ з критичними зауваженнями до діяльности кер. НТШ дала привід порушити питання про усунення Б. О. з Т-ва. Таке рішення ухвалено на засіданні Виділу НТШ 31. 12. 1907. У протоколі відзначалося: „Піднесено постійну шкідливу діяльність д[обродія] Ол. Барвінського для Товариства, якого він є дійсним членом, і ухвалено викреслити його з членів на підставі § 19 статута“. Ухвала, однак, викликала неоднозначну реакцію. На засіданнях двох секцій НТШ були підписані звернення зпротестом. Не змирився з таким рішенням і Б. О. 18. 10. 1908 він скликав у приміщенні „Народної Гостинниці“ нараду д.чл. і чл.-засн. НТШ. На його запрошення відгукнулися 22 ос., 11 ос. пояснили свою відсутність поважними причинами. Нарада ухвалила звернутися до Виділу НТШ з проханням переглянути справу про виключення Б. О. Це звернення підтримали також відсутні на той час уЛьвові укр. професори г-зій і впливові політики, зокрема Ю. Романчук та Є. Олесницький (був присутній на нарадіта пообіцяв Б. О. юрид. допомогу). 23. 11. 1908 Виділ НТШ сформулював свої закиди Б. О., основним із яких була відповідальність за зміст публікацій у „Руслані“. У відповідь Б.О. надав письмові пояснення, у яких заперечив ці закиди. Врешті, на засіданні 24. 03. 1909 Виділ НТШ констатував, що надані пояснення його не влаштовують, однак ухвалив не виконувати рішення про виключення Б. О. з Т-ва, зважаючи на позицію багатьох д. чл. ічл.-засн. НТШ.

Напередодні Першої світ. війни Б.О. оприлюднив свої погляди на вирішення укр. питання у статті, опубл. у журн. „Österreichische Rundschau“ (1912). Учений вбачав осн. роль українців у розв’язанні слов’ян. питання у Сх. Європі і стверджував, що підтримка їх відповідає держ. інтересам монархії. 1906 Б.О. отримав титул держ. радника, а1910 — радника австрій. двору. Як депутат австрій. парламенту, Б.О. брав участь вустановчому засіданні Укр. нац. ради 18. 10. 1918. Він увійшов до складу Держ. секретаріату першого уряду ЗУНР, де влистоп. 1918 — січ. 1919 обіймав пост держ. секретаря освіти і віросповідань. Довголітня пед. діяльність Б. О., авторство низки шкільних підручників, праця вукр. пед. т-вах і Крайовій шкільній раді, безперечно, зробили його найвизначнішим авторитетом із питань укр. шкільництва. За кер. Б. О. розпочалася розробка законодавчої бази для осв. сфери життя і діяльности ЗУНР. У січ. 1919, під час часткової зміни персонального складу уряду ЗУНР, Держ. секретаріат освіти та віросповідань очолив А. Артимович. Б. О. після виїзду кер. органів ЗУНР до Станіславова залишився уЛьвові, а тому припинив виконувати свої обов’язки в уряді. Після ухвали Ради послів країн Антанти 14. 03. 1923 Б. О. відійшов від політики і зосередився на виданні підручників укр. л-ри та всесвіт. історії.

Пр.: Л±топись суспільної роботы і сили Русинів австрійских. Львов, 1885; Ставропигійске брацтво Успеньске у Львов±, єго заснованє, д±яльність і значенє церковно-народне. Львів, 1886; Илюстрована исторія Руси від найдавн±йших до нин±шних часів після руских і чужих істориків. Львів, 1890; Істория України-Руси. Львів, 1904; Історичний огляд засновин Народного Дому у Львові. На основі жерел написав... Львів, 1908; Цісар і король Франц-Йосиф І. 1848—1908. Картини з єго житя на спомин 60-літного володарства. Львів, 1908; Значінє україньско-руского народу для Австро-Угорщини (переклад розвідки з „Österreichische Rundschau“ з 1. мая 1912 р.) / Перепечатка з часописи „Руслан“. Львів, 1912; Спомини з мого житя. Част. 1: Образки з громадяньского і письменьского розвитку Русинів 60­х рр. ХІХ ст., з додатком переписки С. Новаковича, М. Лисенка і П. Куліша. Львів, 1912; Спомини змого житя. Част. 2: Образки з громадяньского іписьменьского розвитку Русинів від 1871—1888 р., з додатком споминів про М. Лисенка. Львів; Коломия, 1913; Історія української літератури. Львів, 1920, част. 1; 1921, част. 2; Оповідання з всесвітньої історії (Стародавньої ісередньовічної). Част. 1. Берлін, 1923; Част. 2: Нововічна доба. Берлін, 1924; Спомини з мого життя. Част. 1-ша та 2-га / Упоряд. А. Шацька,О. Федорук. Н.-Й.; К., 2004, 528 с.; Част. 2-га і3-тя / Упоряд. А.Шацька. Н.-Й.; К., 2009, т. 2, 1120 с.; Листи Ганни Берло до Олександра та Богдана Барвінських / Упоряд. О. Дзьобан. Львів, 2011, 180 с.

Арх. дж.: ІЛ НАН України, від. рукопис. фондів і текстології, ф.135 (Барвінський О. Г.) спр.1—3019; ЛННБ України, від. рукоп., ф. 11 (Барвінські), оп. 1, спр.1—5909; оп. 2, спр. 1—422.

Літ.: Левицький І. Александер Барв±нскій в исторіи культурного движеня руского народана Прикарпатю. Биографично-историчный очерк. Львoв, 1901; Наші християнські суспільники. Львів, 1910; Аркуша О. Олександр Барвінський: До 150-річчя від дня народження. Львів, 1997; їїж. Документи „гуртка українофілів“ як джерело до вивчення модернізації українського руху в 90-х роках ХІХ ст. // Рукописна україніка уфондах Львівської наукової бібліотеки ім.В. Стефаника НАН України та проблеми створення інформаційного банку даних. Мат-ли міжнар. науково-практ. конференції, Львів, 20—21 верес. 1996 р. / Упоряд. М. М. Трегуб. Львів, 1999, с. 65—80; її ж. Український християнсько-суспільний рух у Галичині на початку ХХ століття: політичне товариство „Руська громада“ // Шляхами історії. Наук. зб. істор. ф-ту ЛНУ. На пошану професора Костянтина Кондратюка. Львів, 2004, с. 63—99; її ж. Олександр Барвінський // Західно-Українська Народна Республіка. 1918—1923. Уряди. Постаті. Львів, 2009, с. 48—66; Павлишин С. Олександр Барвінський. Львів, 1997; Чорновол І. Польсько-українська угода 1890—1894 рр. Львів, 1997; його ж. Українська фракція Галицького крайового сейму 1861—1901 рр. (нарис з історії українського парламентаризму). Львів, 2002; Купчинський О. До взаємин Олександра Барвінського з Михайлом Грушевським (документи і матеріали)// Мат-ли конференції, присвяченої 150 річниці від дня народження О.Барвінського. Львів. 14 трав. 1997 р. Львів, 2001, с. 142—78; Мудрий М. Рукописні джерела до історії Християнсько-суспільного союзу в Галичині // До джерел. Зб. наук. праць на пошану О.Купчинського з нагоди його 70­річчя. К.; Львів, 2004, с. 421—40; Binder H. Galizien in Wien. Parteien, Wahlen, Fraktionen und Abgeordnete im Übergang zur Massenpolitik. Wien, 2005, 742 S.; [Studien zur Geschichte der österreichisch-ungarischen Monarchie. Hersg. von der „Kommission für die Geschichte der Habsburgermonarchie“ an der Österreichischen Akademie der Wissenschaften. Bd.XXIX]; Нахлік Є. Пантелеймон Куліш. Особистість, письменник, мислитель: У 2 т. К., 2007.

Олена Аркуша

Стаття створена: 2015