БАРДІЇВ - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
БАРДІЇВ

БАРДІЇВ (давньорус.— Бардоуев, словац.— Bardejov, нім.— Bartfeld, угор.—BÆаrtfa, польс.— BardejÆоw) — місто в Пряшівському реґіоні Словаччини з 33-тисячним населенням, розташоване над р. Топлою у пн.-сх. частині країни побл. кордону з Польщею та Україною. Перша писемна згадка про Б. фіґурує в Іпатіївському літописі під 1240. Того ж року, рятуючись од монголів, кн. Данило Галицький пішов в Угорщину і, намагаючись звідти повернутися до Холма, вирушив (зважаючи на свою нечисленну дружину) через Б. на Польщу: „и воротис¢ назадъ Оугры · н§ мож§ бо проити Роуско§ з§мли · зан§ мало б± с нимь дроужины · и ºставивъ сн*а сво§го Оугр±хъ · и вьдасть и воу роуц± Галичаномъ · в±даа · н§в±рьстви§ ихъ · про то §го н§ по¢ с собою · ид§ изо Оугоръ во Л¢хы на Бардоу§въ и прид§ во Соудомирь“. Держ. належність Б. до серед. ХІІІ ст. є суперечливою. Як прикордонний торговий центр, він цікавив Угорщину, Галицько-Волинську державу та Польщу. Підступи до Б. з боку Польщі захищав замок Зборів / Маковиця (Makovica, Makuicha, Makavicha, castrum Macauycha, castrum de Makovicza, Makauicha), розташований на 10 км північніше від міста. Він згадується 1250 у грамоті короля Бели IV (1206—70) та у грамотах короля Владислава IV (1262—90) 1271 і 1290. Очевидно, про Маковицький замок мовиться й у грамоті угор. короля Карла І Роберта з Анжу (1288—1342) як про замок Machk, захоплений в Угорщини галицькими князями: „dum obsederamus castrum Machk occupatum a progenitoribus nostris per regem Galliciae“. Рус. князі утримували замок до 1320-х рр. Першою достовірною згадкою про Маковицький замок у його зв’язку з Б. є лист короля ЛюдовикаІ від 1347, у якому він наказував каштелянам замку „de Makouicha“ забороняти мешканцям Б. використовувати маєток у Мокролугах, дарований Б. батьком короля, Карлом Робертом. Навіть після повернення Б. Угорщині Бардіївщиною володіли роди рус. походження: Текелі, Бакші, Толчви, Богати, Сударі, Перені. З 1393 по 1414 господарем Маковиці та Б. став подільський кн. Федір Коріятович, а з кін. XVI ст. по 1601 — Ілля Острозький.

Відзначене літописцем розташування Б. на шляху з Угорщини до Польщі спричинило інтенсивний його розвиток. Карл Роберт надав Б. привілей, за яким поселення стало містом й отримало право на 8-денні ярмарки. А 1376 Б. набув статусу вільного королівського міста і став відомим завдяки своїм ремісникам та купцям. Місто багатіло здебільшого через виробництво полотна та торгівлю винами.

У Б. проживав відомий учений рус. походження Амброзій Бардіївський, який закінчив Краків. ун-т за спеціальністю „Астрономія“. Його перу належить праця „Tabulae“ (1486). З околиць Б. походить один із найдавніших прикладів розмовної укр. мови. 25. 07. 1493 „опришківська“ дружина Федора Головатого надіслала маґістрату міста Б. погрозливого листа, написаного лемківською говіркою укр. мови з незначною кількістю запозичень (словац. та польс.). Ориґінал листа зберігається в архівіБ.

Припускають, що найдавніший повний текст укр. балади „Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?“ записано у 1550—71 у Бардіївському окрузі. На цю баладу, складену розмов. укр. мовою й опубл. у чес. граматиці Яна Благослава 1571, як відомо, вперше звернув увагу О. Потебня. Значний внесок у вивчення Б. зробили чл. НТШ. Зокрема М.Грушевський, використовуючи не лише літопис. та док., але й пізні літ. джерела, показує етнічно-істор. „руськість“ Б. і навколишніх земель. На основі цих та ін. даних історик реконструює кордони „давньої Руси“. Велика заслуга у дослідженні Б. належить В.Січинському. Його праця „Архітектура міста Бардієва“, опубл. в „Записках НТШ“ (1931), та ін. розвідки, оформлені С. Гординським, чи не єдині в нац. науці важливі і систематизовані джерела про місто. Інформація про населення Б. й околиці, його історію та архітектурні споруди супроводжується графіч. ілюстраціями визначних міських пам’яток: міської ратуші, катедри, житлових будинків та оборонних споруд. У наук. доробку В. Січинського є низка статей про дерев’яну архітектуру Бардіївщини.

Укр. (рус.) характер Бардіївщини (на 1930 українці становили 1/3 населення) відчутний дотепер. 1946 у Б. засн. укр. (рус.) серед. школу, в 1960-х рр.— г-зію й укр. класи у 3-х словац. технікумах. З 1973 у Б. відбуваються щорічні зимові фестивалі укр. пісні „Маковицька струна“. У скансені Б. зберігаються взірці укр. церк. архітектури. Розлоге дослідження етнографії Бардіївщини опубл. О. Павлович (1988). 1986 Б. отримав спец. європ. премію за реставрацію істор. пам’яток й увійшов до списку культ. спадщини ЮНЕСКО.

Літ.: Грушевський М. Історія України-Руси. Львів, 1905, т. ІІ, с.458, 503—04, 610; К.; Львів, 1907, с.442; К., 1913, т. ІV, с. 175, 221 (перевид. 1991—1993); Ипатьевская л±топись // ПСРЛ / [Текст підгот. О. Шахматов]. СПб., 1908, кол. 78; Січинський В. Архітектура міста Бардієва // Записки НТШ. Праці Історично-філос. секції. Львів, 1931, т. CLI, с. 57—97 + 26 іл.; його ж. Бардіїв / Серія „Пізнай свій край“. Львів, 1939; Панькевич І. Пісня про Штефана воєводу як пам’ятка лемківського шариського говору // Linguistica Slovaca. Bratislava, 1946—1948, rocz. 4—6, s. 354—67; Мушинка М. Огляд дотеперішніх досліджень над Піснею про Стефана воєводу // Дукля (Пряшів), 1961, № 4, с. 110—17; його ж. Право на помсту // Український тиждень (К.), 2008, 11 січ., № 1—2 (10); Janota E. Bardijów. Kraków, 1962 (Розділ про етнографію та фольклор укр. сіл Бардіївщини написав О. Павлович); Лемківщина. Земля— люди — історія — культура, т. ІІ // Записки НТШ. Історично-філос. секція. Н.-Й.; Париж; Сидней; Торонто, 1988, т. CCVI, 496 с., іл., карти; Семенюк С. Український путівник по Словаччині (історико-краєзнавчі нариси). Львів, 2007, с. 14—23; Збруцький О. Словацький Бардіїв— історична оаза в сучасному міському ландшафті // Відлуння віків. К., 2009, № 1 (11), с. 68—81.

Юрій Диба

Стаття створена: 2015