БЕРИНДА Памво - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
БЕРИНДА Памво

БЕРИНДА Памво (Памва, Пaмвон, світське ім’я — Павло) (* Між 1555 і 1560, ймовірно, с. Чайковичі або Тур’є Руського в­ва (нині — Самбірського р-ну Львів. обл.). Дехто з дослідників пов’язує місце його народження з м-ком Єзуполем побл. Івано-Франківська)— † 23 (13). 07. 1632, м. Київ. Похований у Києво-Печерcькій лаврі. Худож. Василь Перевальський створив дереворит із його портретом)— мовознавець-лексикограф, друкар, поет, перекладач, гравер, педагог.

Вихованець Львів. Ставропігійського братства і, можливо, Острозької школи. З юнацьких років Б. П. опікувався єп. Гедеон Балабан, після смерти якого Б. П. патронував небіж єпископа, Теодор. Належав до гуртка Балабанів, що об’єднував укр. культурноосв. діячів поч. XVII ст. Був поліглотом, окрім укр., зокрема укр. книжної, вільно розмовляв і писав грец., лат., сирійською, халдейською, гебрейською, польс. мовами, знав нім., румун. 1597—1606 перекладав і наглядав за друком книжок у друкарні Балабанів у Стрятині. Після смерти Г. Балабана у 1606, за дорученням брата Т. Балабана, Олександра, теребовлян. і рогатин. старости, Б. П. обійняв посаду дир. книгосховища та друкарні Балабанів у с. Крилосі. Певний час працював у друкарні в Перемишлі уєп. М. Копистенського (до 1610). Овдовівши 1614, постригся у ченці. 1614—17 працював друкарем брат. друкарні у Львові, вчителював у Львів. брат. школі. Восени 1619 разом зі сином Лук’яном і братом Стефаном Бериндами (поет і гравер, допомагав Б. П. у вид. справах) переїхав (за рекомендаціями З. Копистенського та Т. Земки) до Києва на роботу у Лаврській друкарні. Водночас, очевидно, Б. П. був причетний до діяльности Київ. брат. школи, належав до впливового гурту галицьких та київ. учених (разом із Є. Плетенецьким, З. Копистенським, П. Могилою, Й. Борецьким, Л.­З. Тустановським та ін.), які у Печерській лаврі провадили акт. просвіт., у т.ч. вид. діяльність.

1620 Єрусалим. патріархом Феофаном удостоєний звання протосинкела друк. справи. Став кер. монастирської друкарні. Згодом отримав почес. у Європі титул „архитипографа“ (•DP4J

Один зі зачинателів барок. поезії та шкільної драми. У поет. доробку Б. П.— вірші виховного й патріот. характеру: „На Стефана-первомученика“ (в образі євангельського мученика Стефана проведено аналогію з долею укр. просвітителя С. Зизанія), вірші у зб. „О воспитаніи чад“. Автор різдвяної декламації „На Рожд§ство Христа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа для ут±хи православным христіанам в±рш± “ (1616).

1616 — на поч. 1619 на прохання києво-печер. архимандрита Є. Плетенецького, здійснив редакцію та худож. оформлення збірника церк. служб і написав передмову до тв. „!<2@8@(4@<“ (перекл. слов’янорус. мовою Й. Борецького), що вийшов друком у викупленій Є. Плетенецьким та перевезеній до Києва Стрятинській друкарні. Як гол. друкар, редактор, перекладач, автор передмов та післямов, керував вид. таких творів, як „Номºканон“ (1620), „...Іºанна Златоустаго... б§с±ды“ (1623), „С т*ґº ...Андр§а... тлъковані§ на апокалv¼ін(ъ)...“ (1625), „ID4f*4T<“ (1627), „...Аввы Дºроq§а поуч§ніа“ (1628) та ін. Один з авторів великого панегірика (264 віршовані рядки), укладеного типографами Лаври (С. Бериндою, Т. Земкою та ін.) і присвяченого митр. П. Могилі на честь його вступу на престіл архимандрита Києво-Печер. лаври.

Автор першого в історії укр. лексикографії системат. (475 с.) словника „Л§ксікон слав§норºсскій и им§н тлъковані§“ (1627), що був надрук. коштом автора у Києво-Печер. лаврі як самостійне вид. Містить бл. 7 тис. словникових статей енциклопед., тлумач. та етимол. характеру. „Л§ксікон...“, укладений на основі різних джерел, які зібрав переважно Б. П., майже повністю містить значно менший за обсягом „Лексис“ Л.-З. Тустановського (1596) та всі доступні лексикограф. мат-ли XVI— поч. XVII ст. (лат., греко-лат., латино-польс. словники, з використанням розробок зх.європ., візант. і, можливо, вірмен. лексикографії у галузі тлумачень імен). Серед них ономастикони Максима Святогорця (Максима Грека), Мануїла Ритора, глоси Ф. Скорини, тлумачення онімів в антверпенському виданні Біблії (1571), всі книги Старого й Нового Заповітів Острозької Біблії, ін. давні словники. Б. П.залучив велику кількість мат-лів староукр. глосографії (словники й рукоп. княжої доби), а „найкоштовнійша річ“ — нар. лексика — становить „наибольшую ц±нность“ і є гол. працею його життя (Б.Грінченко).

„Л§ксікон...“ — важливе джерело для історії укр. та сх.слов’ян. акцентології, фонетики, морфології та фразеології. Відіграв важливу роль в історії укр., білорус., рос., румун. лексикографії.

Першодруки Б. П. зберігаються в архівах музейних, наук. та осв. установ України, Польщі, Чехії, Литви, Росії та Фінляндії. Одну з найраніших біограф. згадок про Б. П. подав чернець-василіянин Гнат Стебельський (1781). Життя і творчість Б. П. тривалий час були та й досі є в полі досліджень укр. і закордонних учених, у т.ч. й науковців НТШ. У своїх тем. розвідках, оглядах і рецензіях вони звертають велику увагу на літ. ( М. Максимович, І. Огієнко, О.Огоновський, І. Свєнціцький, Хв. Титов, І. Франко), мовозн. (В.Вітковський, З. Веселовська, Б.Грінченко, О.Горбач, М.Дідякин-Лемінґ, В.Німчук, Я. Розумний, Й. Янів), історико-етнограф. (М. Грушевський, І. Крип’якевич, М. Шарлемань), мистецтвозн. (Я. Запаско, В. Січинський, К.Студинський) та загальнокульт. цінність „Л§ксікона...“ й ін. видань (О. Барвінський, С. Єфремов, Я.Ісаєвич, Г. Коляда, В. Щурат), а також на проблему національности Б. П. Для П.Житецького Б. П. був і розумним ученим-дослідником, і успішним практиком, „который не мог относиться безсознательно к славянским книгам, напечатанным под его наблюденіем“. М. Возняк наголошував на потребі монограф. розвідки про вид., лінґвіст. й духовну спадщину Б.П. як одного з „визначніших культурних робітників України на початку XVII віку [...] щоби не повторювати все таких самих, дуже часто противорічних собі тверджень і гіпотез“ про його життєпис та діяльність. І. Огієнко підкреслював „поважне практичне значення по всіх православних землях“ укладеного Б. П. словника, який „доброю живою українською мовою вияснений“, та вважав „надзвичайно цінними“ його докази „про доцільність заведення української мови до Церкви“. І.Франко також відзначав зміст „Л§ксікона...“, у якому вбачав „філологічне використання і вираз власне не церковної, а тодішньої літературної, в значній мірі народної мови“. Укр. історики та мовознавці Я. Головацький, П. Житецький, Г. Коляда, Л. Коць-Григорчук, К. Левицький, О. Левицький, О. Огоновський обґрунтували укр. походження Б. П. В. Німчук довів суперечливість тверджень про його молдав., румун. чи словац. походження та чітко вказав на те, що рідною мовою вченого була укр.

Пр.:Служ§бник. Стрятин, 1604, 1620; Тр§бник. Стрятин, 1606; Учительно§ §ванг§лі§. Крилос, 1606; Книга о свящ§нъств±. Крилос, 1614; На Рожд§ство Господа и Спаса наш§го Ісуса Христа в±рш±. Львів, 1616; !<2@8@(4@< с богом съд§ржай ц§рковную службу избранных святых на в§сь год... К., 1619; Номоканон, или Законно§ правило... К., 1620; Іж§ в святых отца наш§го Іоанна Златоустаго архі§пископа Константінаграда патріархи вс§л§нскаго б§с±ды на 14 посланій святого апостола Павла... К., 1623; Іж§ в святых отца наш§го Іоанна Златоустаго архі§пископа Константінуполскаго б§с±ды на д±янія святых апостол... К., 1624; От от§чъника скитскаго пов±сть удивит§лна. К., 1626; Л§ксікон слав§норосскій и им§н тлъковані§... К., 1627 (2-ге перевид. Кутеїн, 1653; 3-тє перевид.); ID4f*4T< си §ст тріп±сн§ц святои в§ликои ч§тырд§сятници от §ллинскаго изсл±дован благославл§ні§м и тщані§м пр§подобнаго и православнаго отца кир Захаріи Копист§нского... К., 1627; Триод пісна. К., 1627; Имнологія, си §ст п±снослові§, албо п±снь пр§з части писмом мовл§ная на д§нь въскр§с§ніа господа наш§го Іисуса Хріста. Пану, пастыру, оп§кунови и добро䱧ви сво§му пр§з д±лат§ли в типографіи в даруночку низко пр§н§с§наа... К., 1630; Сахаров И. Сказания русского народа. СПб., 1849, т. ІІ, кн. 5, с.1—118; Лексікон славеноросскій... // Буслаев Ф. Историческая хрестоматия церковно-славянского и древне-русского языков. М., 1861, стлб. 1109—12.

Літ.: Stebelsky I. Dwa wielkie światła na horyzoncie płockim, czyli żywoty świętych Ewfrozyny i Parascеwii. Wyd. І. Wilno, 1781, t. 1, s. VIII; wyd. II. Lwów, 1866, t. 1, s. XVII—XIX; [БолховитиновЕ. Л.] Словарь исторический о бывших в России писателях духовного чина греко-российской церкви. Изд. 2-е. СПб., 1827, т. II, с. 150—51; Йосиф з Покуття [Левицький О.] Памво Беринда // Зоря галицька (Львів), 1851, ч. 4, с. 34—35; Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем Академиею. К., 1856, ч. 1, с.147—48; Ширский К. Очерк древних славяноруских словарей // Филологические записки, 1869, вып. І, с. 1—16; вып. II, с. 17—31; Ровинский Д. Русскіе граверы и их произведенія с 1564 года до основания Академии художеств. М., 1870, с. 21, 134; Голубев С. Описание и истолкование дворянских гербов южнорусских фамилий в произведениях духовных писателей XVII века (писана на евгение-румянцевскую премию) // ТКДА, 1872, № 10, с. 295—382; Филapет (Гумилевcкий). Обзор русской духовной литературы, 862—1863. Изд. III. СПб., 1884, с. 188—89; Житецкий П. Очерк литературной исторіи малорусскаго нар±чія в XVII и XVIIІ вв. К., 1889, ч. 1, с. 37—51; його ж. Нарис літературної історії української мови в ХVII віці. Львів, 1941, с. 31—42; Огоновскій О. Исторія литературы рускои. Львів, 1889, т. І, c. 187—91; Студиньский К. Три панеґірики XVII віку // Записки НТШ. Львів, 1896, т. XII, кн. IV, c. 1—32; Н. С-в. Памва Беринда // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. СПб., 1897, с. 664; Xapлампович К. Западные южнорусские православные школы XVI и начала XVII в. Казань, 1898, с. 307—10, 449; Cret,uG. Mardarie cozianul Lexikon slavo-românešc şi tiicuirea numeior din 1649. Bucureşti, 1900; Грінченко Б. Огляд української лексикоґрафії // Записки НТШ. Львів, 1905, т. LXVI, кн. IV, с. 2—4; йогож. Словарь української мови. К., 1907, т. 1, вип. 1, с. V—VI; Огієнко І. Огляд українського язикознавства // Записки НТШ. Львів, 1907, т. LXXIX, кн. V, с. 60—61; його ж. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народа. Катеринослав; Ляйпціґ, 1923, с.106—07 (1-ше вид. К., 1918); його ж. Українська мова в Києво-Печерській Лаврі в XVII віці// Духовна бесіда, 1924, ч. І, c. 6; ч. II, с.19; його ж. Історія української літератури. Львів, 1992, кн. І, с. 341; його ж. Історія українського друкарства. К., 1994; його ж. Історія української літературної мови. К., 2001, с. 368 (1-ше вид. Вінніпег, 1949); Грушевський М. Історія України-Руси. Львів, 1909, т. VII, с. 409—11; Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. Львів, 1910, с.49; його ж. Южнорусская литература // ФранкоІ. Зібр. тв.: У 50 т. К., 1984, т.41, с. 111; його ж. Українці // Там само, с. 176; йогож. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. // Там само, с. 239; Возняк М. Зкультурного житя України XVII—XVIII вв. // Записки НТШ. Львів, 1912, т.CVIII, кн. ІІ, с. 58; його ж. [Рец. на:] СычевскаяА. И. Памва Берында и его Вирши на Рождество Христово и другие дни // Там само, 1913, т. CXIII, кн. ІІІ, c. 202—03; йогож. Історія української літератури. Львів, 1921, т. ІІ, с. 92—93; 1924, т. ІІІ, с. 189—90; Сычевская А. Памва Берында и его Вирши на Рождество Христово и др. Дни// ЧИОНЛ, 1912, кн. 23, вип. 1, с.49—96 (окр. відбиток: К., 1912, 50 с.); Щеглова С. Вірші Памви Беринди. К., 1923; її ж. Один з київських літератів XVII в. // Науковий збірник за р.1925. К., 1925; Маслов С. Друкарство на Україні в XVI—XVIIIст. // Бібліологичні вісти. К., 1924, ч.1—3, с.36, 44—47; Титов Ф. И. Матеріали для історії книжної справи на Вкраїні в XIV—XVIII вв. Всезбірка передмов до українських стародруків. К., 1924, 253 с.; Веселовська З. Мова „Лексикону“ Памви Беринди. До трьохсотріччя пам’ятки // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. К., 1927, кн. XIII—XIV, с. 311—39; їїж. Український наголос у „Лексиконі“ П. Беринди // Там само. К., 1929, кн. XXI—XXII, с. 7—28; Січинський В. Історія українського граверства XVI—XVIII вв. Львів, 1937, с. 9; JanоÆw J. Z badań nad słownikami staroruskimi. Cz. 1. Uwagi o zbiorze „Synonima sławenorosskaja“ (z XVII w.) // Odbitka ze „Sprаwozdań Towarzystwa Naukowego we Lwowie“. Lwów, 1939, rocz. XVIII, zesz. 3; його ж. Leksykografia wschodnio-słowiańska do końca XVII w. Cz. II, 1: Leksykon P. Beryndy i jego stosunek do nauki zachodnioeuropejskiej; Cz. II, 2. Etymologie Maksyma Greka, Manuela Retora i innych autorów w słowniku imion P. Beryndy z 1627 r. // Sprawozdania PAU, 1951, t. LII, N 4, 6; Коляда Г. И. Памво Беринда и его „Лексикон Словеноросский“ (к 325-летию выхода в свет Лексикона) // Ученые записки государственного педагогического ин-та им. Т. Г. Шевченко. Филолог. серия. Сталинабад, 1953, вып. 3, с. 29—56; його ж. Памво Беринда — архитипограф // Книга: Исследования и материалы. М., 1964, вып. 9, с. 125—40; його ж. До життєпису Памво Беринди // Радянське літературознавство, 1973, № 1, с. 47—56; КолядаГ. І., Ісаєвич Я. Д. Друкарська справа на західноукраїнських землях (XVI—XVIII ст.) // Книга і друкарство на Україні. К., 1964, с. 51—57; Горбач О. Памво Беринда як етимолог// Науковий збірник УВУ. Ювілейне видання. Мюнхен, 1956, т. VI, с. 60—78, 330—32 (окр. відбиток: с. 3—21); йогож. Два видання Бериндового „Лексикону“ // Наукові записки Українського технічно-господарського інституту. Мюнхен, 1965, т. VII (X), с. 123—36 (окр. відбиток); його ж. Шведські глоси у стокгольмській копії Бериндового „Лексикону“ // Записки НТШ. Збірник праць і матеріялів на пошану Василя Лева (1903—1991). Львів; Н.­Й., 1996, т. ССХІ, с. 39—53; Горецький П. Й. Памва Беринда і його „Лексикон славеноросскій“ // Українська мова в школі. К., 1956, № 2, с.22—29; Witkowski W. Uwagi o kilku wyrazach polskich w Leksykonie Pamby Beryndy z r. 1627 // Język polski. Kraków, 1959, t. XXXIX, N 4; його ж. Próba lokalizacji gwarowej języka P. Beryndy na podstawie jego prac // Sprawozdania z prac naukowych WNS PAN. Warszawa, 1960, zesz. 2—3; його ж. Fonetyka wyrazów zapożyczonych z polskiego w Leksykonie P. Beryndy (1627 r.) // Zeszyty Naukowe Uniwersytetu Jagiellońskiego, vol. LXVII: Prace językoznawcze. Kraków, 1961, сz. 4, s. 201—08; його ж. O pochodzeniu i nazwisku Pamby Beryndy // Sprawozdania oddziału PAN w Krakowie. Kraków, 1962, styczeń-czerwiec, s. 166—70; його ж. Grafika i pisownia Leksykonu Pamby Beryndy // Zeszyty Naukowe Uniwersytetu Jagiellońskiego, vol. LX: Prace językoznawcze. Kraków, 1963, сz. 5; йогож. Fonetyka leksykonu Pamby Beryndy // Там само, vol. LXX: Prace językoznawcze. Kraków, 1964, сz. 7, s. 7—48; Шарлемань М. В. Слов’янська природознавча номенклатура першої половини XVII ст. (На матеріалі „Лексикона“ Памви Беринди) // Мовознавство. K., 1959, вип. 15, с.78—87; Didiakin M. Odbicie żywego języka w Leksykonie P. Beryndy // Sprawozdania z prac naukowych WNS PAN. Warszawa, 1960, t. III, zesz. 2—3; її ж. Fleksja ukraińska w leksykonie Pamby Beryndy // Komitet słowianoznawstwa PAN. Monografie sławistyczne. N 16. Wrocław; Warszawa; Kraków, 1969, 121 s.; її ж. Greek and Latin elements in Pamvo Berynda’s Lexicon of 1627 // Slavonic and East European Review, 1973, April, p.182—213; Ощипко І. Із спостережень над побутовою лексикою української мови XVII ст. (На матеріалі „Лексикону славеноросского“ П. Беринди) // Питання українського мовознавства. Львів, 1960, кн.4, с. 117—26; Українські письменники: біо-бібліографічний словник. К., 1960, с.209—13; Schneider L. „Imen tolkowanie“ P. Beryndy a onomastikon Poliglotty antwerpskiej // Sprawozdania z prac naukowych WNS PAN. Warszawa, 1960, t. III, zesz. 2—3; Німчук В. В. Памво Беринда і його „Лексікон славенорºсскій и имен Тлъкованіе“// Лексикон Словенороський Памво Беринди. К., 1961, с. V—XXXVI, 271 с.; його ж. Староукраїнська лексикографія в її зв’язках з російською та білоруською. К., 1980; його ж. Беринда Стефан (Степан) // Києво-Могилянська академія XVII—XVІІІ ст. Енциклопед. вид. К., 2001, с. 65—66; Rozumnyj J. Proper names in Pamvo Berynda’s „Leksikon slavenorosskij i imen tоlkovanie“ of 1627. Оttawa, 1968, 482 р.; СенатовичП. [Левицький К.] Причинки до життєпису Памва Беринди // Мовознавство, 1970, № 6, с.70—71; Ісаєвич Я. Джерела з історії української культури доби феодалізму XIV—XVIII ст. К., 1972, с. 68; йогож. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. Львів, 2002; Семчинський С. [Рец.] Про „румунські“ слова в „Лексиконі“ Памва Беринди// Мовознавство, 1973, № 1, с. 89; ХудашМ. Л. Памва Беринда у світлі антропоніміки (до питання про форму власного імені та походження прізвища) // Там само, 1974, № 6, с.62—68; Колосова В. П. Із спостережень над поетичною спадщиною Памво Беринди// Радянське літературознавство. К., 1978, № 8, c. 41—56; Питання східнослов’янської лексикографії XI—XVII ст. (Мат-ли симпозіуму). К., 1979, 167 с.; Shevelov G. A Historical Phonology of the Ukrainian Language. Heidelberg, 1979 (Історична фонологія української мови. Х., 2002); Запаско Я., Ісаєвич Я. Пам’ятки книжкового мистецтва: Каталог стародруків, виданих на Україні. Кн. І (1574—1700). Львів, 1981, № 65, 67, 69, 108, 120, 133, 138—39, 144, 150, 152, 159—60, 168, 192, 204, 220; РадзикевичВ. Історія української культури / За заг. ред. д­ра І. Крип’якевича. Н.-Й., 1990; Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. Луцьк, 2000, с. 124; Єфремов С. Дорогою синтезу: Огляд історіографії українського письменства // Єфремов С. Статті, наукові розвідки, монографії. К., 2002, с. 135; Коць-Григорчук Л. Походження Памва Беринди // Лінгвістично-географічне дослідження українського діялектного простору. Н.-Й.; Львів, 2002, с. 139—45; Стратій Я. Беринда Павло// Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. К., 2002, c.138.

Ореста Лосик

Стаття створена: 2015