Енциклопедія «Наукове товариство імені Шевченка»

БЖЕЗІНСЬКИЙ Збіґнєв (Brzezi?ski Zbigniew) (*?28. 03. 1928, м. Варшава, Польща) — амер. політолог, держ. і політ. діяч США. Почес. чл. НТШ (з 2004).

Син польс. дипломата К. Бжезінського, який працював у Канаді з 1938. Б. З. вивчав економіку та політ. науки у Мак-Ґіл (McGill) ун-ті в Монреалі (Канада) та Гарвард. ун-ті (США). Після захисту докт. дис. з філософії у Гарварді (1953) очолив науково-дослід. ін-ти з дослідження проблем комунізму, спочатку при Ун­ті Джона Гопкінса у Вашингтоні, а з 1961 — у Колумбійському ун-ті в Нью-Йорку. 1966—68 — чл. Ради нац. політ. планування і Центру стратегічних міжнар. студій у Вашингтоні, тоді ж — радник президента США з нац. безпеки. Домагався визнання домінуючої ролі зовн. політики США в Центрально-Сх. Європі, враховуючи, зокрема, події 1980—81 у Польщі, ускладнення у китайсько-рад. відносинах, ситуацію, в якій опинився СРСР після вторгнення в Афганістан. Тривалий час працював проф. амер. закордонної політики у Школі вищих міжнар. досліджень в Ун-ті Джона Гопкінса. Від 1985 — чл. Комісії Ради нац. безпеки і мін­ва оборони США з питань єдиної довгострокової стратегії, а 1987—89 — чл. президент. комісії з питань розвідувальної діяльности США.

Б. З.— аналітик і прогнозист політ. життя. Осн. наук. зацікав.— сучас. політологія Сх. Європи, спеціально РФ. Перші книжки, які висвітлювали цю проблематику, видав 1954 п. н. „Political controls in the Soviet Army“ та 1956 — „The permanent purge“. Наст.: „Ideology and Power in Soviet Politics“ (1962), „Totalitarian Dictatorship and Autocracy“ (1963, у співавт.), „Between Two Ages...“ (1970), „Power and Principie“ (1983), „The Grand Failure“ (1989), „The Grand Chessboard“ (1997) та ін.

Б. З. від поч. був прихильником незалежности України. Засн. і співголова Американсько-укр. консультативної ради, до якої входили такі авторитетні політики США, як Г. Кіссінджер, Ф. Карлуччі. Ця рада відіграла значну роль у налагодженні стратегічного партнерства між США та Україною. Б. З. постійно звертається до укр. тематики у своїх виступах, статтях, книжках, послідовно виступає на підтримку держ. суверенітету і територ. цілісности України, підтримує політику ринкових реформ та інтеґрацію України в Європу. 1992 він так сформулював своє кредо щодо України: „Незалежна Україна повністю змінює геополітичну карту Європи. Її [України] поява є однією з трьох найбільших геополітичних подій у ХХ ст. Перша — розвал у 1918 р. Австро-Угорської імперії, друга — поділ Європи в 1945 р. на два блоки. Виникнення незалежної України може розглядатися третьою подією, оскільки це означає кінець імперської Росії. Руйнуючи російську імперію, незалежна Україна створює можливість для Росії стати демократичною європейською країною. Таким чином, українська незалежність є фактором, сприятливим для Росії. Незалежність України не є антиросійською. Навпаки, це, без сумніву, явище проросійське, оскільки, зберігаючи російську імперію, російський народ житиме в злиденній, диктаторській державі. Народження незалежної України, інакше кажучи, є не лише важливою геополітичною, а й філософською подією“ („Сучасність“, 1992). Б. З. не раз відвідував Україну ( Київ, Харків, Дніпропетровськ), зустрічався з вищим кер., провідними політ. укр. діячами, зокрема під час вручення йому премії Фундації Антоновичів (02. 07. 1992).

Б. З. відзначено найвищими держ. нагородами ряду сх.європ. країн: 1995 — орденом Польського орла; 1996 — орденом України „За заслуги“ 1­го ступеня; 1998 — чес. орденом Т. Масарика 1-го ступеня і лит. орденом Ґедиміса 2-го ступеня.

За заслуги в наук. обґрунтуванні незалежности України і постійну прихильність до її становлення та розвитку 27. 11. 2004 на Надзвич. заг. зборах НТШ з ініціативи Президії Т-ва Б. З. обрали почес. чл. НТШ в Україні.

Пр.: Political controls in the Soviet Army. A study based on reports by former soviet officers. N. Y., 1954, 93 p.; The permanent purge: politics in Soviet totalitarianism. Cambridge (MA), 1956, 256 p.; Ideology and power in Soviet politics. N. Y., 1962, 180 p.; Political Power: USA/USSR, 1964 (у співавт.); Totalitarian dictatorship and autocracy. Cambridge (MA), 1965, 439 p. (у співавт.); Between two ages: America’s role in the technetronic era. N. Y., 1970, 334 p.; The fragile blossom: crisis and change in Japan. N. Y., 1972, 153 p.; Power and principle: memoirs of the national security adviser, 1977—1981. N. Y., 1985, 587 p.; Game plan: a geostrategic framework for the conduct of the U. S. Soviet contest. N. Y., 1986, 288 p.; American security in an interdependent world. Lanham (MD), 1988, 102 p.; The grand failure: the birth and death of communism in the twentieth century. N. Y., 1989, 278 p.; Out of control: global turmoil on the eve of the 21st century. N. Y., 1993, 240 p.; Russia and the Commonwealth of independent states: documents, data, and analysis. Armonk (NY), 1997 (у співавт.); The grand chessboard: American primacy and its geostrategic imperatives. N. Y., 1998, 240 p.; The geostrategic triad: living with China, Europe, and Russia. Washington (DC), 2001, 75 p.; The choice: global domination or global leadership. N. Y., 2004, 242 p.; Second chance: three Presidents and the crisis of American superpower. N. Y., 2007, 234 p.; America and the world: conversations on the future of American foreign policy. N. Y., 2008, 304 p. (у співавт.).

Перекл. укр. мовою: Великий провал: народження і смерть комунізму в ХХ столітті // Всесвіт (К.), 1992, № 1—2, с. 215—22; № 3—4, с. 160—67; Україна має стати європейською державою // Сучасність (К.), 1992, № 9, с. 125—26; Великі перетворення // Політична думка, 1994, № 3, с. 5—15; Передчасне партнерство // Всесвіт (К.), 1994, № 9, с. 141—48; Велика шахівниця. Американська першість та її геостратегічні імперативи // Там само, 1999, № 2, с. 116—39; № 3, с. 111—38; окр. відбиток: Львів; Івано-Франківськ, 2000, 236 с.; Вибір: світове панування чи світове лідерство. К., 2006; Україна у геостратегічному контексті. К., 2006, 102 с.

Літ.: Eisenmann P. Mit oder ohne Konzept? Brzezinski und die Aussenpolitik der USA. Krefeld, 1979, 125 S.; Broniarek Z. Od Kissingera do Brzezi?skiego. Warszawa, 1980, 90 s.; Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації XIX—XX століття. К., 1996, с. 209, 310; Крисаченко В. С. Українознавство: хрестоматія-посібник. К., 1996, кн. 1, с. 210; Frankiewicz J. Zbigniew Brzezi?ski i jego zwi?zki z Przemy?lem. Przemy?l, 1999, 75 s.; Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення. К., 2000, с. 11; його ж. Дилеми українського Фауста: громадянське суспільство і „розбудова держави“. К., 2000, с. 57, 111; Грабовський С. Державне утвердження України у другій половині ХХ століття. К., 2002, с. 36; Федорович В. Україна і світова політика: етапи на шляху українського державотворення. К., 2003, с. 313; Павличко Д. В. Українська національна ідея: статті, виступи, інтерв’ю, документи. К., 2004, с. 658; [б. а.] Нові почесні члени НТШ // Вісник НТШ. Львів, 2005, ч. 33, с. 3; Хроніка НТШ. Львів; Н.­Й., 2005, ч. 96, с. 195—96; Грицак П. Спогади, листування, публіцистика. Перемишль, 2006, с. 456; Розпутенко І. За буття українців. К., 2008, с. 9; Стоєцький С. В. Україна в зовнішній політиці Республіки Польща: євроатлантичний та європейський інтеграційний вимір. К., 2009, с. 26—27.

Олег Купчинський