БІЛЯНСЬКИЙ Петро - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
БІЛЯНСЬКИЙ Петро

БІЛЯНСЬКИЙ Петро (* 1736, м. Бучач, Галичина — † 29. 05. 1798, м. Львів) — гр.-катол. єпископ Львова, Галича і Кам’янця-Подільського.

З 1754 навч. у Бучацькій василіян. г-зії.

До висвячення на єпископа був неодруженим свящ. Співпрацював із львів. єп. Левом Шептицьким, підтримував усі його починання. 1778 — канонік львів. катедр. капітули. Віленський катедральний архидиякон і генеральний адміністратор ГКЦ, з 1780 — львів. єп.-номінат. Пізніше як єпископ дбав про піднесення матеріального, осв. та морального рівня духовенства. Уособлював разом із 30—40 освіченими українцями першопочатки відродження зх.укр. земель. Здійснив реорганізацію Львів. єпархії: поділив на деканати, розширив її межі приєднанням 7­ми нових деканатів, які належали Перемишльській єпархії. Запровадив реґулярні візитації парафій, видав низку пастирських листів до духовенства. Із них відомі: 1780 (три, видані Б. П. ще єп.-номінатом), 1781 (три), 1782 (чотири), 1788 і 1795 (два). Ці пастирські листи нині є винятковим джерелом для пізнання умов діяльности ГКЦ, її ролі у боротьбі з різними ворогами, у захисті моральних чеснот мирян, у захисті укр. нац. свідомости, самостійности та самоідентичности. Б. П., на думку Г. Лужницького, „поки жив, боронив як міг права руського народу і язик...“ Б. П. рішуче ви-ступав проти переслідування і нищення ГКЦ на укр. землях, що внаслідок поділів Польщі відійшли до Росії. Він звертався до Папи Пія VІ та австрій. цісаря Франца ІІ з проханням вплинути на царський уряд, щоб він не змушував гр.-католиків переходити у праГерб Петра Білянськоговослав’я. Ці заходи мали певний успіх лише за царювання імператора Павла І (1796—1801), котрий на якийсь час послабив переслідування ГКЦ в Росії. Для скріплення позицій церкви засновує окр. консисторії ГКЦ у м. Барі та Кам’янці-на-Поділлі. Б. П. продовжив започатковану 1773 львів. єп. Л. Шептицьким справу відновлення Галицької митрополії, особливо піклувався про організацію та розвиток освіти для духовенства. У 1779 відкрив розпочату Л. Шептицьким „духовну семінарію“ при соборі св. Юра у Львові. У маловідомій німецькомов. брошурі мовилося: „Львівський єпископ є покровителем наук, особливо богословських, про що свідчить зібрана ним велика бібліотека різних книг із теології, патрології, пасторального богослов’я, етики й логіки“ (Лейпциґ, 1786). Та найбільшою заслугою Б. П. було заснування гр.-катол. Генеральної Духовної семінарії у Львові (1783), яка стала справжньою кузнею для підгот. освіченого гр.-катол. духовенства, а це своєю чергою мало велике значення для формування укр. інтелектуального та наук. середовища в Галичині. 1794—96 — адміністратор Перемишльської єпархії. Номінований на єп. 30. 10. 1779, хіротонізований 21. 09. 1781.

Діяльність Б. П. неодноразово згадувано у працях чл. і д. чл. НТШ протя- гом ХІХ—ХХ ст. (І. Застирець, Г. Лужницький, А. Петрушевич, І. Франко). Досі, проте, немає спец. розвідок. Найбільше даних про нього зібрав відомий галицький бібліограф, голова Археографічної комісії НТШ І. Левицький. Ці мат-ли зберіг. у від. рукоп. ЛННБ України.

Пр.: Obowi?zki paroch?w z rozporz?dzenia... Piotra Biela?skiego. Lw?w, 1781; Ustawy Dyecezalne... Piotra Biela?skiego. Berdycz?w, 1789; List ok?lny, zalecaj?cy duchowіеnstwu dyecezji Kamienieckej pilne nauczanie ludu. Lw?w, 1790; Посланіє пастырскоє до духовенства и люду диєцезій Львовской и Перемыской. Львів, 1795.

Арх. дж.: ЛННБ України, від. рукоп., ф. 149 (І. Левицький), спр. 16.

Літ.: Pelesz J. Geschichte der Union der Ruthenischen Kirche mit Rom von den ?ltesten Zeiten bis auf die Gegenwart. Wien, 1880, Bd. 2, S. 676— 82; Петрушевич А. С. Сводная Галичско-Русская летопись с 1772 до конца 1800 гг. Львов, 1889, ч. ІІІ, с. 410—11; Застирець І. Мандати єпископа П. Білянського // Богословський вістник. Львів, 1902, т. 3, ч. 3, с. 178—92; Левицький І. Е. Погляд на розвій низшого і висшого шкільництва в Галичині в рр. 1772—1800 і розвій русько-народного шкільництва в рр. 1801—1820. Львів, 1903, с. 1—2 (Зб. Історично-філос. секції НТШ. Львів, 1902, т. V); Франко І. Громадські шпихлірі і шпихліровий фонд в Галичині. 1784—1840 рр. Збірка документів і розвідка. Львів, 1907, LXXXIV + 168 с. (Укр.-руський архів. Львів, 1907, т. ІІ); його ж. Зібр. тв.: У 50 т. Львів, 1986, т. 50, с. 217; Chotkowski W. Historya polityczna Ko?cio?a w Galicyi za rz?d?w Maryi Teresy. Krak?w, 1909, t. 2, s. 449—57, 482—94; Гнатюк В. Національне відродження австро-угорських українців (1772—1880). Львів, 1916, 66 с. (Перевид. Львів, 2006. Бібл. шашкевичіани. Нова серія, № 4 (9); W?sowicz M. Biela?ski Piotr // PSB. Krak?w, 1936, t. II, zesz. 1, s. 34—35; Лужницький Г. Українська церква між Сходом і Заходом. Нарис історії української церкви. Філадельфія, 1945, с. 494, 496, 672.

Іван Паславський

Стаття створена: 2015