БІЛЯНСЬКИЙ Петро - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
БІЛЯНСЬКИЙ Петро

БІЛЯНСЬКИЙ Петро (*1736, м.Бучач, Галичина — † 29. 05. 1798, м. Львів) — гр.-катол. єпископ Львова, Галича і Кам’янця-Подільського.

З 1754 навч. у Бучацькій василіян. г-зії.

До висвячення на єпископа був неодруженим свящ. Співпрацював із львів. єп. Левом Шептицьким, підтримував усі його починання. 1778— канонік львів. катедр. капітули. Віленський катедральний архидиякон і генеральний адміністратор ГКЦ, з 1780 — львів. єп.-номінат. Пізніше як єпископ дбав про піднесення матеріального, осв. та морального рівня духовенства. Уособлював разом із 30—40 освіченими українцями першопочатки відродження зх.укр. земель. Здійснив реорганізацію Львів. єпархії: поділив на деканати, розширив її межі приєднанням 7­ми нових деканатів, які належали Перемишльській єпархії. Запровадив реґулярні візитації парафій, видав низку пастирських листів до духовенства. Із них відомі: 1780 (три, видані Б. П. ще єп.-номінатом), 1781 (три), 1782 (чотири), 1788 і 1795 (два). Ці пастирські листи нині є винятковим джерелом для пізнання умов діяльности ГКЦ, її ролі у боротьбі з різними ворогами, у захисті моральних чеснот мирян, у захисті укр. нац. свідомости, самостійности та самоідентичности. Б.П., на думку Г. Лужницького, „поки жив, боронив як міг права руського народу і язик...“ Б. П. рішуче ви-ступав проти переслідування і нищення ГКЦ на укр. землях, що внаслідок поділів Польщі відійшли до Росії. Він звертався до Папи Пія VІ та австрій. цісаря Франца ІІ з проханням вплинути на царський уряд, щоб він не змушував гр.-католиків переходити у праГерб Петра Білянськоговослав’я. Ці заходи мали певний успіх лише за царювання імператора Павла І (1796—1801), котрий на якийсь час послабив переслідування ГКЦ в Росії. Для скріплення позицій церкви засновує окр. консисторії ГКЦ у м. Барі та Кам’янці-на-Поділлі. Б. П. продовжив започатковану 1773 львів. єп. Л. Шептицьким справу відновлення Галицької митрополії, особливо піклувався про організацію та розвиток освіти для духовенства. У 1779 відкрив розпочату Л. Шептицьким „духовну семінарію“ при соборі св. Юра у Львові. У маловідомій німецькомов. брошурі мовилося: „Львівський єпископ є покровителем наук, особливо богословських, про що свідчить зібрана ним велика бібліотека різних книг із теології, патрології, пасторального богослов’я, етики й логіки“ (Лейпциґ, 1786). Та найбільшою заслугою Б. П. було заснування гр.-катол. Генеральної Духовної семінарії у Львові (1783), яка стала справжньою кузнею для підгот. освіченого гр.-катол. духовенства, а це своєю чергою мало велике значення для формування укр. інтелектуального та наук. середовища в Галичині. 1794—96 — адміністратор Перемишльської єпархії. Номінований на єп. 30. 10. 1779, хіротонізований 21. 09. 1781.

Діяльність Б. П. неодноразово згадувано у працях чл. і д. чл. НТШ протя- гом ХІХ—ХХ ст. (І.Застирець, Г.Лужницький, А.Петрушевич, І.Франко). Досі, проте, немає спец. розвідок. Найбільше даних про нього зібрав відомий галицький бібліограф, голова Археографічної комісії НТШ І. Левицький. Ці мат-ли зберіг. у від. рукоп. ЛННБ України.

Пр.: Obowiązki parochów z rozporządzenia... Piotra Bielańskiego. Lwów, 1781; Ustawy Dyecezalne... Piotra Bielańskiego. Berdyczów, 1789; List okólny, zalecający duchowіеnstwu dyecezji Kamienieckej pilne nauczanie ludu. Lwów, 1790; Посланіє пастырскоє до духовенства и люду диєцезій Львовской и Перемыской. Львів, 1795.

Арх. дж.: ЛННБ України, від. рукоп., ф. 149 (І. Левицький), спр. 16.

Літ.: Pelesz J. Geschichte der Union der Ruthenischen Kirche mit Rom von den ältesten Zeiten bis auf die Gegenwart. Wien, 1880, Bd. 2, S.676— 82; Петрушевич А. С. Сводная Галичско-Русская летопись с 1772 до конца 1800 гг. Львов, 1889, ч. ІІІ, с. 410—11; Застирець І. Мандати єпископа П. Білянського // Богословський вістник. Львів, 1902, т. 3, ч. 3, с. 178—92; Левицький І. Е. Погляд на розвій низшого і висшого шкільництва в Галичині в рр. 1772—1800 і розвій русько-народного шкільництва в рр. 1801—1820. Львів, 1903, с. 1—2 (Зб. Історично-філос. секції НТШ. Львів, 1902, т. V); Франко І. Громадські шпихлірі і шпихліровий фонд в Галичині. 1784—1840 рр. Збірка документів і розвідка. Львів, 1907, LXXXIV+168 с. (Укр.-руський архів. Львів, 1907, т. ІІ); його ж. Зібр. тв.: У 50 т. Львів, 1986, т.50, с. 217; Chotkowski W. Historya polityczna Kościoła w Galicyi za rządów Maryi Teresy. Kraków, 1909, t. 2, s. 449—57, 482—94; Гнатюк В. Національне відродження австро-угорських українців (1772—1880). Львів, 1916, 66 с. (Перевид. Львів, 2006. Бібл. шашкевичіани. Нова серія, № 4 (9); Wsowicz M. Bielański Piotr // PSB. Kraków, 1936, t. II, zesz. 1, s. 34—35; Лужницький Г. Українська церква між Сходом і Заходом. Нарис історії української церкви. Філадельфія, 1945, с.494, 496, 672.

Іван Паславський

Стаття створена: 2015