БОЙКІВСЬКИЙ ГОВІР, північнокарпатський - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
БОЙКІВСЬКИЙ ГОВІР, північнокарпатський

БОЙКІВСЬКИЙ ГОВІР, північнокарпатський (північнопідкарпатський) говір — один із говорів карпат. групи пд.­зх. наріччя; охоплює говірки пн. схилів Карпат (Бойківщина) — пд. р­нів Львів. і зх. р-нів Івано-Франк. обл., деякі говірки суміжних р-нів пн. Закарпат. обл.; межує на пн. та пн. сх. з наддністрянським говором (трохи на південь від лінії Добромиль—Старий Самбір—Борислав—Болехів—Долина), на пд. сх.— із гуцульським говором (прибл. по лінії Лопухів—Бистриця—Надвірна), на півдні — з закарпат. говором (від Лопухова на сх. по хребтуКарпат до кордону з Польщею на заході), на зх.— з лемківським говором (басейном р. Ослави, що є притокою р.Сян), а на пн.зх.— із надсянськими (Кінське—Лімна—Грязеве—Добромиль—Судова Вишня). Б. г. поширений на території сучас. Республіки Польща — Зх. Бещади та територія на північ від них, прибл. між Ославою і Стрвяжем.

Для Б. г. характерні такі осн. риси:

Фонетичні:

— вокалізм

·[а] після м’яких приголосних і шиплячих не змінює своєї артикуляції; іноді [а] // [е], [и], [і] (|чел’ад’, |чел’ед’, |чел’ід’; пол’а|тиц’а, пол’і|тиц’а, поле|тиц’а; з’ат’, з’ет’; ў|з’аў, ў|з’еў, ў|з’иў; пйет’, п’ит’; ми|шча, ми|шчи; |дес’ат’, |дес’іт’; |саджа, |садж’і); [а] домінує в постфіксах (ўдо|рожитис’а, ўжа|литис’а, скол’і|ничитис’а, кс|титис’а(і), ска|зитис’а(і), право|титис’а(і);

·лабіалізація наголошеного [а] перед [ў] (дåў, мåў, гå|р’ас’ц’, по|цåбати, |зåтра);

·ненаголошений [е] ® [и], однак під нагоІ. Зілинськийлосом зберігає свою вимову (си|ло, жи|нити, ви|с’іл’а, лие|жати, вир’х, ни(е)|ґ’іл’а, але ден’, |перстин’, |берце, |легар’);

·[и] звучить як заднє [ы], іноді лабіалі-зується [ыо] (|кычка, схы|ножити, тык, ж|мыкати, ту|ды, бар|дыога, быо, верес|ныой, грыоп, с|тыоты);

·[и] замість [і] на поч. сл. (|игла, |инчий, |искра);

·давній [і] заступає закритий [î], що не пом’якшує поперед. приголосного (|бы°тî, хо|-дитî, но|ситî);

І. Панькевич·у деяких говірках звужене [ê] перед м’яким приголосним (х|лопê´ц’, д|вê´р’і, |нê´с’ка);

·[о] перед м’яким приголосним та ў ® [ô] (|ô´с’ін’, на стô|л’і, гôрс’ц’, ô|тêц’, |дôўгôйі);

·етимологічні [о], [е] у новозакритих складах ® [і], перед яким приголосні пом’якшуються (|н’іхот’, сн’іг, т’ін’, |с’імйа);

·збереження другого повноголосся (ве|речи, же|рети, запе|ретис’а, ве|ремйа);

·давні звукосполуЯ. Рудницькийкикы, хы (палаталізуються і навіть у наголошеній позиції переходять в к’ие, х’ие) часто реалізуються як к’е, х’е (хо|дак’е, латкан|к’е, с|ватанк’е, с|вах’е, к|в’іточк’е) // ки, хи (торо|к’е, то|роки; д’івоч |к’е, д’івоч |ки);

— консонантизм

·збереження давньої м’якости [р’] у кін. і всеред. сл., а також у суфіксі -ар’ (ко|сар’, зв’ір’, гон|чар’, в’іў|чар’, вер’х, |вер’бйа, те|с’ар’, ди|бир’, |в’ітер’); спорадично диспалаталізація [р] (рато|вати, ц|винтар і ц|винтар’, |вистрйа, |в’ітир, рес|ниІ˘, рйад|ниІ˘);

·[с’], [ц’] у прикметникових суфіксах -с’к, -ц’к (пе|рег’ін’с’кий су|с’ідс’кий, сто|ронс’кий, шл’а|хоц’кий, кар|пац’кий);

·шиплячі зберігають давню м’якість (|ч’апиц’, |ч’адо, |ш’афа, ш’ал’, ж’а |лива, |ж’абка);

·[дз] на місці поч. [з] (дзе|лениІ˘, дзер|н’ата, |дз’упка);

·утрата довготи приголосних [л’:], [н’:], [с’:], [т’:], [ч’:] після голосних перед [а], [е], [і] (вес’і|л’а, орохо|вин’а, го|нен’е, |т’еган’і, ко|лос’а, ш|мат’е);

·брак епентетичного [л] після губних (с’пйух, |л’убйу, |робйу, у|хопйу);

·паралельні форми з протетичним звуком [в] ([ў]) у позиції перед [о] (во|р’іх, ўо|р’іх, о|рач, во|рач; о|гин’, во|гин’; |ос’ін, |вос’ін; од|в’ір’а, вод|в’ір’а, |ож’іх, |вож’іх; |окрайец, |вокрайец; |вогирок, во|б’і, вогр’і|вач); протетичні [г], [й] (Га|мерика, гамери|кан, |гафини; йер|жавий, |йендик, |йутрин’а);

·[дж] на місці давнього dj (ме|дж’а, медж’ів|ник, меджу|вати, |са|дж(’)а, п|р’адж(’)а, у|ро|дж(’)ай, чу|дж’ий);

·[л] ® [ў] після голосного в кін. складу чи сл. (в’іў, ст’іў, о|реў, |гоўка, |т’іўна);

·[х], [хв] ® [ф] (|фалити, фа|сол’а, |футро, |ф’іртка, ф’іст (і хв’іст), |фустка (і |хустка);

— асимілятивні зміни

·[бн, вн] ® [мн] (др’ім|ний, |р’імний, поут|р’імний);

·[дн] ® [нн] (|р’ін:ий, пе|рен:ий, |зан:ий, |лан:ий, нно, н:у|вати, т|рун:ий, йаг’і|н:ик);

·[н’] ® [й] (|батейко, ста|рейкий, ма|лейкий, поуле|гойки, |д’івойка, б’і|лейкий, мар|нейкий);

·[с’т’] ® [с’ц’] (г’іс’ц’, тес’ц’, с|тар’іс’ц’, ш’іс’ц’, с’ц’і|на, |йімос’ц’, |зам’іс’ц’, капус’|ц’аний);

·дзвінкі звуки у кін. складу перед глухим і в кін. сл. частково оглушуються (зубп, в’ізс, п’ідт, |лишка, |йапко, |нис’ка, |б’іхти, хл’іп, йа|г’ітка); і навпаки, одзвінчення глухих (ґо|рал’і, ґоц, йаґ|раз, ган|диба, |ходжби).

Наголос у Б. г. динамічний, особливістю цих говірок є тенденція до накореневого наголосу дієсл. парадигми: кáжу— кáжеш — кáже, прóшу — прóсиш, бýла — бýли, нéсла — нéсло — нéсли. Часто відтягнутий до поч. слова (|к’ел’ішок, |мидниц’і, |мотати, |николи, с|лужниц’а, |сомплати).

Морфологічні:

—іменник

·для ім. ч. і с. р. у Д. в. одн. характерне закінчення -ови- (б|ратови, |бат’кови, се|лови, |синови, |богойкови, к|с’ондзойкови);

·ім. ж. р. І від. в О. в. одн. мають закінчення -ов([оў]), -ев([еў]) (|мат’інкоў, ро|диноў, со|рочкоў, ка|линоў, ко|ноўкоў, ка|л’ікоў, тра|воў, пше|ницеў, |солеў, д’і|жеў);

·в ім. ч. р. на -ец’ і с. р. з основою на [ц] в О. в. одн. переважно закінчення -ом- (в’ін’|ц’ом, |бал’цо’м, чеп|ц’ом, в’і|ц’:ом, |перц’ом, |сонц’ом);

·у Н. в. мн. ім. ч. р. ІІ від. типові форми на -ове (бра|тове, си|нове, сто|лове);

·закінчення -ом, -ум (паралельно з -ам) у Д. в. мн. ім. ч. і с. р. (сва|том, |селом, |волум), інколи -ім (переважно для збірних форм: б|рат’ім, |л’уд’ім, гу|с’ат’і’м, |д’івер’ім, |зат’ім, |гос’ц’ім);

·в ім. в О. в. мн. поширене закінчення двоїни -ма (-ома) (|гостиками, косон’|ками, сл’озон’|ками, кола|ч’ома, в’ін’|ц’ома);

·у М. в. мн. ім. ч. і с. р. форми на -ох (паралельно до -ах) (у к’і|л’ішках, у строй|ках, на пле|чох, у сва|тах, по вес’і|л’ох, у гос’|ц’ох, у в’ін’|ц’ох, у сп’ідни|ц’ох);

·ім. ІІ і ІІІ від. та множинні ім. у Р. в. мн. мають закінчення -ий (дний, дви|рий, л’у|дий).

—прикметник

·присвійні прикметники с. р. у Н. в. можуть мати закінчення -о (т. зв. іменна форма) (|Кас’іно вес’і|л’а, І|сусово |т’іло);

·випадки уживання нестягнених форм прикметників у Н. та З. в. мн. (|добрайа |долен’ка, ти|сов’ійі с|толи, круг|л’аст’ійі об|руси);

·уніфікований тип прикметника (|синий, |житний, |п’ізний, су|с’ідний, ўчо |рашний, при|сутний)

—займенник

·у Р., Д., З. відмінках особ. займенників я, ти наявні енклітичні форми н’а, т’а, ми, ти (йак т’а хо|вали до ко|мори; ци |л’убиш н’а; по|в’ідж же ми а|н:ице; бу|де ти дз’ін’ко|ван’а);

·особ. займенники вона, воно, вони (паралельно зі звич.) реалізуються як в(ў)на, в(ў)но, в(ў)ни;

·заперечний займенник ніщо у формі нич;

·присвійні займенники в 3-й ос. із поч. н- (них учитель, дай ним їсти);

·поширеність редуплікованих форм займенника тот, тотá, тотó, тотí.

—числівник

·можливе творення складених форм числівників шляхом уживання одиниць перед десятками: два д|вайц’ат’, три |сорок; зафіксовані числівники д|васто, ш|тиристо, |с’імсто;

·на позначення чисел 18, 19, 28, 29 іноді вживають числівники д|вадц’’іт’ без йе|ден, д|вайц’ет’ без два; у деяких говірках складені числівники мають сполучник і (т|рийц’ат’ і три, ш’із’дес’ет’ і два).

—дієслово

·інфінітив твориться з допомогою суфікса -ти; спорадично збережено -чи (ве|речи, стере|чи, тоў|чи, мо|чи, об|с’ічи, пе|чи, ўте|чи);

·стягнені форми в дієсловах І дієвідміни на [а] у 2-й і 3-й ос. одн. (знаш, |читаш, |питаш, |б’ігат, с’|п’іват і // з|найеш, чи|тайеш, пи|танеш, |б’ігайе, с’п’і|вайе);

·переважають складені форми майб. ч., хоча фіксовані і форми на зразок |буду хо|диў, |буду ро|биў (під впливом наддністрянського говору);

·у 1-й ос. мн. теп. ч. здебільшого функціонують форми на -ме (йде|ме, бере|ме, |носиме), у наказовому способі 1-ї ос. мн.— закінчення -ме, -іме (хоу|д’іме, с|тан’ме), а в 2­й ос. мн.— закінчення ­те, -іте (не|с’іте, пи|ш’іте);

·у мин. ч. уживаються форми типу |ма°ўім, з|на°ўім, пи|са°ўім;

·збереження форм умовного способу, утворених з допомогою енклітичних форм дієслова бути (бим |була |йіхала, |бис’ме |були, бис’ в’ід:а|ла, |бис’а блис’|т’іў, шо|бис’а |родили, а|бис’те прийш|ли).

Лексичні:

·своєрідні службові част. мови (же|би ‘якщо’, ци ‘чи’, |бой|йе ‘справді’, ‘до речі’, хо(а, и)|ба ‘хіба’, ‘мабуть’) та вигуки (а|ди ‘здивування’, ба|ци ‘не може бути’);

·збереження архаїзмів: |балта ‘сокира’, богу|н’і ‘будяки’, к’і|йапа ‘стебло кукурудзи’, |лаш’а ‘одяг’, |ладканка ‘весільна пісня’, лан|цом’ір ‘замлемір’, мом|л’а ‘блискавка без грому’, |нош’і ‘дрючки, на яких носять сіно’, обга|н’енка ‘курінь для овець на полонині’, па|деўко ‘коробка’, |потич ‘курник’, |р’іпа ‘картопля’, ту|вал’н’а ‘рушник’, т|руйка ‘отрута’, хник ‘катар’, йас|кина ‘яр’);

·серед запозичень переважають полонізми (|ве|л’он ‘фата’, дз’ін’ку|ван’а ‘подяка під час весільного обряду’, фра|йерочка ‘дівчина’, криж ‘хрест’, |пац’ір(’) ‘молитва’, б|ран’жа ‘гурт’, ро|бигр’іш ‘скнара’, уб|йори ‘одяг’);

·специфічні наз. реліг. свят, утвор. від імени святого з допомогою суфікса -ьjе: Да|нил’а, Д|митр’а, І|ван’а, |Іл’а, М’і|хайл’а; наз. свят від імен святих у формі мн.: |Луки, |Ники, |Петри; суфіксальні утворення на кшталт |жиўник ‘страсний четвер’, мако|в’ійец’ ‘піст перед Успенням Богородиці’, ни|к’іўка ‘день перенесення мощей св. Миколи’, па|ликопи ‘день св. Пантелеймона’ та ін.

Б. г. досліджували чл. НТШ І. Зілинський, І. Панькевич, Я. Рудницький, І.Свєнціцький, на сучас. етапі — О. Горбач, Л.Коць-Григорчук та ін.

Літ.: Свєнціцький І. С. Бойківський говір села Бітля // Записки НТШ. Львів, 1913, т. CХIV, кн. ІІ, с. 117—53; Rabiejwna (Rаbej) S. Dіаlеkt Воjków // Sрrаwozdanie z сzуnnоśti і роsiedzeń Роlskiej Акаdemii Umiejętności, 1932, t. 37, N 6, s. 15—29; її ж. Бойківські говірки. Перемишль, 2011, 188 с. РудницькийЯ. До бойківсько-наддністрянської межі // Літопис Бойківщини. Самбір, 1935, т.4, с. 9—14; його ж. Кіlkа іrоfon zе wshodnich obzarów Bojkowszczyzny // Lud Slowiański. Кrаków, 1938, t. 4, s. 102—10; ПанькевичІ. Відношення південно-карпатських говорів української мови до всіх инших українських говорів і передовсім до північно-карпатських... // Записки НТШ. Львів, 1937, т. СLV, с. 173—89; його ж. Українські говори Підкарпатської Русі і суміжних областей. Прага, 1938, ч. 1, 549 с. + 5 карт; Зілинський І. Границі бойківського говору // Літопис Бойківщини. Самбір, 1938, ч. 10, с. 75—78; Пура Я. О. Говори Західної Дрогобиччини. Львів, 1958, 87 с.; БандрівськийД. Г. Говірки Підбузького р-ну Львівської обл. К., 1960, с. 104; ЧернякВ.С. Характеристика системи голосних фонем бойківського говору // Питання українського мовознавства. Львів, 1960, кн. 4, с. 150—67; ОнишкевичМ. Й. Нариси з лексикографії і лексикології Бойківщини за даними словника бойківських говірок / Дис. ... докт. філол. наук. Львів, 1968; його ж. Словник бойківських говірок. К., 1984, ч. 1—2; Rieger J. Atlas gwar bojkowskich. Wrocław; Warszawa, 1981—1986, т. 1—7; Залеський А. М. Фонологічна система бойківської говірки // Структура українських говорів. К., 1982; Худаш М. Л. Основні риси бойківського говору // Бойківщина. К., 1983, с. 44—47; Горбач О. Бойківська говірка // Енциклопедія українознавства. К., 1993, т. 1, с. 150—51; Коць-Григорчук Л. Діалектні проблеми Бойківщини // Український діалектологічний збірник. К., 1997, кн. 3, с. 119—31; ЛесівМ. Українські говірки в Польщі. Варшава, 1997, с. 83—150; Николаев С. Л., Толстая М. Н. Словарь карпатоукраинского торуньского говора (с грамматическим очерком и образцами текстов). М., 2001, 232 с.; Кобиринка Г. Акцентуація непохідних іменників жіночого роду говірки с. Бітля Турківського району Львівської обл. (динаміка історичних змін) // Діалектологічні студії. 7: Мова в часі і просторі. Львів, 2003, с. 222—37; її ж. Напрями змін у наголошуванні непохідних іменників о˘­/jо˘- основ чоловічого роду в бойківських говірках // Діалектологічні студії. 5: Фонетика. Морфологія. Словотвір. Львів, 2005, с. 95—102; Хібеба Н. В. Структурно-семантична організація весільної лексики бойківських говірок. Львів, 2007, 22 с.; Глібчук Н. Інтерферентні явища фонетичного та граматичного рівнів у говірці села Волосянка Сколівського району Львівської обл. // Діалектологічні студії. 8: Говори південно-західного наріччя. Львів, 2009, с. 149—58.

Наталія Хібеба, Наталія Хобзей

Стаття створена: 2015