БОЛГАРІЯ - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
БОЛГАРІЯ

БОЛГАРІЯ — країна у Європі на Пн. Сх. Балканського п-ва. Історія болгар. державности почалася із Великої Б., засн. ханом Кубратом, однак перше держ. утворення на території сучас. Б. виникло щойно з переселенням протоболгар Аспаруха під тиском хозарів на Балкани. Внаслідок цього постало Перше Болгар. царство (681—1018). Борис I (852—89) охрестив Б. у 864—65. Болгар. царство досягло вершин могутности за правління Симеона Великого (893—927). Згодом Сх. Б., а після 1014 Зх. Б. перейшли під владу Константинополя. В XI—XII ст. у Б. правив візант. намісник. Повстання братів Петра, Івана Асеня і Калояна відновило державність Б. п. н. Друге Болгар. царство (1185—1396), найбільший розквіт якого був за правління Івана Асеня II (1218—41). Зазнаючи переслідувань, він був змушений переховуватися в Галицько-Волинській державі. Після хвилі піднесення посилилася турецька загроза. Цар Іван Шишман (1371—95) був змушений визнати васальну залежність від султана. 1396 турки здобули Відинське царство, і Б. на тривалий час втратила незалежність. Територія країни під час османського панування нерідко була ареною угорсько-турец. конфліктів. Кирилиця і болгар. мова витіснялися з ужитку. 1762 чернець Паїсій Хілендарський (1722—73) у Зографському монастирі на Афоні написав історію болгар. народу („История славянобългарска“), в якій звеличував роль св. Кирила і Мефодія та обґрунтовував збереження болгар. мови. Прийнято вважати, що праця св. Паїсія поклала початок Болгар. нац. відродженню. Протистояння домінуванню греків (фанаріотів) і боротьба за відновлення Тирновського патріархату стали однією з гол. складових цього руху. Ключовими постатями болгар. відродження були Софроній Врачанський (1739—1813), Петро Берон (1795—1871), Василь Апрілов (1789—1847), Неофіт Бозвелі (1785—1848), Неофіт Рильський (1793—1881), Райко Жинзіфов (1839—77), брати Міладінови, Любен Каравелов (1834—79), Петко Славейков (1827—95). Болгар. національно-визвольний рух змусив турец. владу дозволити відкриття болгар. шкіл (1835), а в 1870 Стамбул визнав самостійність болгар. церкви. Врешті, за Сан-Стефанським мирним договором (1878), Б. проголошена автон. князівством (хоча Пд. Б. ще була у складі Туреччини до 1885, після чого болгар. землі об’єдналися). Першим правителем князівства став Олександр I Баттенберг (1879—86), а його наступником— Фердинанд I Кобург (1887—1918). 1908 Б. проголосила цілковиту незалежність від Туреччини, а Фердинанд I прийняв титул царя. Наприкін. Першої світової війни цар Фердинанд I був змушений зректися престолу на користь сина, царя Бориса III (1894—1943). Наступник Бориса III, Симеон II (1943—45), лише формально був царем з огляду на своє неповноліття, а після приходу комуністів і скасування монархії вимушено еміґрував. Післявоєнна Народна Республіка Б. розвивалась як сателіт СРСР.

Б. має давні зв’язки з Україною, ще від часу походів кн. Святослава у Пн. Б. Якщо в середньовіччі значними були впливи болгар. культури на укр., то в XIXст. навпаки — українці відігравали вагому роль у розвитку науки та культури Б. Важливе місце у нац. відродженні болгар посідає українець Ю. Гуца (Венелін); вплив на розвиток болгар. л-ри мав Т.Шевченко, зокрема на творчість Р. Жинзіфова, П. Славейкова, Л. Каравелова, Т.Влайкова (Веселіна) тощо. М. Драгоманов ознайомив болгар. учених з порівняльним методом і створив у Софії власну групу послідовників. Натомість у Харківському ун-ті викладав видатний болгар. філолог та історик М. Дринов. Ці зв’язки передували контактам НТШ з Б. і становили певні передумови співпраці.

Взаємини НТШ з Б. мали певну специфіку. Вони значною мірою базувалися на приват. стосунках між конкр. ученими чи громад. діячами, і власне, ці особистісні контакти суттєво впливали на перебіг відносин Т-ва з Б. Відтак вони почалися від М.Драгоманова, одного з фундаторів НТШ у Львові, якого 1889 болгар. уряд запросив читати лекції у Вищому училищі (згодом — Софійському ун-ті). Завдяки укр. вченому зав’язалися тісні контакти між Львовом та Софією. Їх підтримували д. чл. НТШ (з18. 04. 1914), також зять і послідовник М. Драгоманова І. Шишманов. Ще через десятиліття за визначні здобутки у загальнослов’ян. науці і за болгарсько-укр. контакти д. чл. НТШ стали такі болгар. вчені, як М. Арнаудов, Г. Бончев, С.Ватев, К.Дрончилов, А. Іширков, Л.Мілетич, С.Петков (22. 10. 1924), С.Романський (24.06. 1924), А. Тодоров, Б. Цонев, визначні постаті болгар. науки, чл. низки наук. т-в та нац. АН, які сприймали НТШ саме в контексті як „Украинска научна академия Шевченко“, що нерідко вживалося як синонім до офіційної наз. „Научно дружество ‘Шевченко’ в Лвов“. Чимало цих учених були у різний час ректорами Софійського ун-ту: Л. Мілетич (1900—01, 1921—22), Б. Цонев (1910—11), Г. Бончев (1914—15), А. Іширков (1915—16), С. Петков (1925—26), М. Арнаудов (1935—36). І. Шишманов був одним із засн. цього ун-ту, крім того — міністром освіти (1903—07), а під час правління Центр. Ради, Гетьманату П. Скоропадського та Директорії (1918—19) — послом Б. у Києві.

Багато чл. НТШ в Україні виявляли зацікав. болгар. тематикою у своїх дослідженнях, нав’язували контакти з ученими зі Софії і відвідували Б. У „Записках НТШ“ друк. відгуки на болгар. публікаціїЗ.Кузеля пише рец. на пр. Х. Стоїлова про діяльність Ю. Венеліна („Записки НТШ“, 1907, т. LXXVIII), пов’язану з болгар. фольклором, та на дослідження П. Парашкевова про поховальні звичаї болгар („Записки НТШ“, 1907, т.LXXXIX). Крім того, він робив огляди вид. „Изв±стия на семинара по славянска филология при университета въ София“ („Записки НТШ“, 1906, т.LXIX; 1908, т.LXXXIII) і „Сборникъ на българското книжовно дружество въ София“ („Записки НТШ“, 1906, т.LXXII). Пізніше З. Кузеля як ред. (1926—36) україномов. част. енциклопедії „Minerva. Jahrbuch der gelehrten Welt“ підтримував стосунки з болгар. ученим В.Йордановим, якого просив надсилати річні звіти, публікації адресних книг та календарів для використання їх у мат­лах цього вид. М. Грушевський опубл. в „Записках НТШ“ відгук на статтю І.Шишманова про вивчення походження протоболгар із погляду мови (1902, т.XLV). В.Гнатюк листувався з Л.Мілетичем, а також із болгар. письменником П.Тодоровим, перекладав його тв. („Борба“, з короткою cупровідною заміткою; „Гуслярева мати“; „І знов зацвітуть цвіти: Фантазія“). Крім того, В. Гнатюк опубл. рец. на болгар. нар. пісні співачки Є. Янкової, записані її сином Г. Янковим („Записки НТШ“, 1909, т.ХСІ), написав замітку про відвідування молоддю Болгар. вищої школи („Літературно-науковий вістник“, т.20, кн.12).

Із П. Тодоровим підтримував тривалі зв’язки І. Франко, який познайомився з ним ще на поч. 1890-х рр. Акт. листування між ними тривало у 1902—03. І. Франко просив П.Тодорова написати для укр. читачів статтю про вплив укр. л-ри на болгар. П.Тодоров відповів, що такий вплив л­ри був невеликий, і зазначив, що досі жива пам’ять про твори Т.Шевченка та Марка Вовчка. П. Тодоров надсилав твори Х. Ботева (І. Франко хотів І. Шишмановперекласти „всього Ботева“ і видати його окр. книжкою з портретом та біографією, але цього йому зробити не вдалося), болгар. прислів’я П. Р. Славейкова, які укр. учений використав у своїх фолькл. дослідженнях. Окрім того, І.Франко підтримував контакти з Л. Мілетичем, С. Романським та І.Шишмановим. Ост. відігравав особливу роль у відносинах НТШ з Б. (підтримував контакти також з М.Павликом, В. Гнатюком, К.Студинським, І.ТруЛ. Мілетичшем та ін.). І.Франко бачився з ним у Празі на Чес. етнограф. виставці (1895), після чого між ученими зав’язалось акт. листування. І. Шишманов наст. року вмістив у ред. ним „Сборнику за народни умотворени, наука и книжнина“ част. докт. дис. І.Франка — „Притачата за единорога и нейният български вариант“ (СбНУ. София, 1896, кн. 13, с. 570—620), згодом у журн. „Български преглед“ (1900, кн. 9) надрук. Франкове оповідання Б. Цонев„Муляр“, ред. якого він був. До 40-ліття творчої діяльности І. Франка присвятив йому пр. „Тарас Шевченко, неговото творчество и неговото влияние върху българските писатели преди Освобождението“ (София, 1914), яку перевидано 1914 укр. мовою п.н. „Роля України в Болгарськім відродженню. Вплив Шевченка на болгарських поетів передвизвольної боротьби“ ( Відень, 1916). Ця робота спільно з розвідкою Шишманового учня С. Чілінгирова „Тарас Шевченко на български“ (София, 1911; пер. укр. мовою див.: „Записки НТШ“, 1917, т.СХІХ—СХХ) започаткувала наук. шевченкознавство у Б. І.Франко звертався до І. Шишманова за рукопис. мат-лами з архіву М.Драгоманова, які прагнув використати для своїх „Студій над українськими народними піснями“ і був готовий навіть приїхати до Б. Восени 1907 І. Франко отримав із Б. (від П. Бахметєва) запрошення на посаду проф. Софійського ун-ту на каф. славістики. Вчений спочатку погодився й почав готувати відповідні док­ти, але, порадившись із І. Шишмановим та Л. Мілетичем, змінив свої плани. Річ у тому, що болгар. уряд звільнив 40 ліберально налаштованих проф. ун-ту (скандал із „освистанням“ кн. Фердинанда), і приїзд І. Франка до Б. означав би солідарність із політикою уряду, що викликало б обурення громадськости.

Акт. взаємини з болгар. діячами підтримував М. Павлик. Гол. мотивом цих зв’язків (окрім приват.) була спадщина М.Драгоманова. М. Павлик листувався з дружиною вченого, Людмилою Драгомановою, а також з донькою Лідією та її чоловіком І.Шишмановим. М.Павлик планував залучити родичів М.Драгоманова до вид. його тв., передовсім планував вид. з допомогою НТШ фолькл. пр. вченого (на думку М.Павлика, це мала б бути своєрідна компенсація за давні непорозуміння Т-ва з М.Драгомановим). М. Павлик відіграв важливу роль у налагодженні книгообміну з Б. У лют. 1897 за погодженням з М.Грушевським НТШ надсилало свої вид. (до І. Шишманова у Б.), а взамін отримувало фолькл. та ін. пр. Згодом М.Павлик відвідав Софію. Зупинившись у І. Шишманова, він упоряд. архів М.Драгоманова і забрав до Львова док­ти, які стосувалися Галичини. І. Шишманов у листі до К. Студинського згадував, що після публікацій част. кореспонденції ориґінали і решту ненадрук. паперів М. Павлик, усупереч бажанню Л. Драгоманової, не повернув.

Важливе місце Б. займала у наук. зацікав. І. Свєнціцького, який восени 1911 відвідав цю країну дорогою зі Сербії. Подорож відбулася за сприяння М.Павлика, який попросив І. Шишманова заопікуватися молодим ученим. І. СвєнГ. Бончевціцький збирав мат-ли з історії болгар. відродження, л-ри та етнографії. За рекомендацією І.Шишманова, І. Свєнціцький познайомився з болгар. бібліографом Н. Міховим (заст. дир. Нар. б-ки у Софії). І.Свєнціцький у своїх дослідженнях про Б. використовував опис рукоп. Б. Цонева (Цоневъ Б. Описъ на ракописит± и старопечатнит± книги на Народната библиотека въ София. Софія, 1910), а в „Записках НТШ“ опубл. рец. на опис (1911, т. СVI). С. ВатевСпогади про подорож до Б. І. Свєнціцький опубл. у ст. „У Сербів і Болгар: Вражіння і думки“. 1913 вчений почав читати лекції з болгар. мови та л-ри. Він також вивчав історію болгар. л-ри та формування болгар. літ. мови, був учасником міжнар. конференцій і з’їздів, які проходили в Софії.

Певний стосунок до Б. мав також І.Труш. Одружений із донькою М. Драгоманова Аріадною, він листувався з її родичами, що проживали в С. ПетковСофії, зокрема з І. Шишмановим. Мат-ли листування виявив у Наук. архіві БАН Д.Степовик.

У безпосередніх взаєминах НТШ як інституції з болгар. наук. та освітн. установами переважав книгообмін. Обмінюватися вид. з НТШ почали з 1898 Мін-во освіти Б. (надсилало „Сборникъ за народни умотворение наука и книжнина“ (СбНУК), Българско книжовно Дружество (надсилало своє „Периодическо списание“, а також неперіод. вид.; пізніше також СбНУК, який перейшов у 1903 від Мін-ва освіти до цього літ. т-ва), Археографската комисия при министерство на народната просв±та („Български старини“), Университетската библиотека („Изв±стия на семинара по славянска филология при Университета“), Народната библиотека („Библиографически бюлетинъ“, згодом „Български книгописъ“ і „Годишникъ“), Славянското дружество („Славянски гласъ“, „Славянски календарь“). Редакції журн. „Нашъ животъ“, „Общо Д±ло“, „Мисълъ“, „Българска сбирка“, „Родопски Напр±дъкъ“, „Български пр±гледъ“ надсилали свої однойм. часоп. У лют. 1911 на основі Болгар. літ. т-ва сформовано Академію (Българска академия на науките, БАН). У черв. 1911 звідти до НТШ надійшов лист, у якому повідомлено про відповідну зміну і запропоновано продовжувати зв’язки та обмін вид. БАН надсилала до НТШ СбНУК, „Списание“, „Български старини“ (у 1911 фінансування і вид. цього часоп. перейшло від Археограф. комісії до БАН), згодом „Документи за българската история“ тощо. НТШ надсилало у БАН свої осн. вид. З поч. Першої світової війни обмін вид. з болгар. наук. інституціями призупинився, але незначна закупівля л­ри все-таки відбувалася. У 1919—20 надходив „Украинско-Български пр±гледъ“ (вид. дипломатичної місії УНР).

„Македонскиятъ наученъ институтъ“, в роботі якого брали участь Л.Мілетич (другий голова цього ін-ту у 1928—37), М.Арнаудов, С. Романський та ін., надсилав до НТШ свій часоп. „Македонски пр±гледъ“, а Т-во зі свого боку надсилало ін-тові німецькомов. „Chronik“, „Збірник Історично-філософської секції“, „Збірник Філологічної секції“ та „Українсько-руський архів“. Для Бібліотеки НТШ робили дарунки деякі болгар. діячі (С. Бобчев, Г.Бончев, С. Ватев таін.).

Певний час розглядалася можливість придбання для НТШ б-ки М. Драгоманова. Вдова вченого, перебуваючи у скрутному матеріальному становищі, погодилася продаА. Іширковти книгозбірню. Цією справою активно займався М.Павлик. У жовт. 1897 В. Тарновський-мол., син відомого мецената, пожертвував кошти на купівлю б-ки М.Драгоманова, а посередником став В.Озаркевич. М. Павлик оцінив для нього б-ку у 3 500 ринських. Однак справу не було вирішено на користь НТШ — у 1899 Вище уч-ще купило б-ку у Л.Драгоманової за 9тис. левів. М. Павлик намагався придбати для Т-ва ще й архів М. АрнаудовМ.Драгоманова, покладаючи надії на приїзд у Б. І.Свєнціцького, який мав би оцінити док-ти і домовитися про купівлю архіву за кошти митр. Андрея Шептицького для НМ у Львові. Однак і в цьому випадку справу не залагодили на користь НТШ й українців — архів залишився у Б. Зараз част. його зберіг. у ф. І. Шишманова БАН, а решта опинилася у Варшаві (част. викупив у Л.Шишманової УНІ) та Москві (передано Б. у 1958) С. Романський(І.Денисюк, Ю.Хорунжий).

Взаємини з НТШ підтримувало також Українсько-болгар. т-во (УБТ), створ. 1926 на базі Культ. українсько-болгар. т-ва (1918). Його засн. і головою став І.Шишманов, а до складу входили такі громад. та наук. діячі, як С.Чілінгіров, М.Арнаудов, М. Паращук (видатний скульптор, 1907 отримав замовлення від Виділу (президії) НТШ на виготовлення Шевченкової медалі, а згодом спорудив пам’ятник М. Драгоманову і скульптурний портрет М. Арнаудова) та ін. Після смерти І. Шишманова (1928) діяльність УБТ занепала, проте згодом, коли його очолив М. Арнаудов (1932), відновилася. Учений також очолив Виконавчий к-т зі спорудження пам’ятника М.Драгоманову. З нагоди його відкриття Виділ НТШ скерував М. Арнаудову як голові УБТ відповідного листа. 16. 12. 1934 УБТ вшанувало пам’ять М. Грушевського, а в салоні Слов’ян. т-ва у Софії проведено жалобну академію. Крім того, УБТ на чолі з М.Арнаудовим допомогло організувати участь В. Кубійовича як представника НТШ у Конґресі слов’ян. географів та етнографів (19—29. 03. 1936), деост. експонував виставку карт України. У трав. 1939 на ювілейному святі з нагоди 50-ліття Софійського ун-ту (відбувалося роком пізніше від реального ювілею 1938) проф. С. Романський представляв НТШ як його д. чл. Окрім того, Виділ НТШ нерідко надсилав вітальні телеграми з нагоди ювілеїв болгар. діячів, що були д. чл. НТШ (Л. Мілетича, С. Петкова та ін.).

Попри численні факти співпраці НТШ з болгар. ученими та різними інституціями Б., ці відносини все ж були обмеженими. На відміну від Польщі, Чехословаччини чи Угорщини, де діяли укр. діаспорні осередки, а в окр. місцевостях цих країн віддавна компактно проживало укр. населення, у Б. поселення українців з’явилися досить пізно. Це були переважно вояки УНР. У Б. не вирушали етнограф. експедиції НТШ (які часто відбувалися, напр., в Угорщину чи Словаччину), не було потужних наук. осередків, у яких групувалися б укр. вчені — чл. НТШ. Відносини Т-ва з Б., які з перемінним успіхом розвивалися у міжвоєнний період, припинилися під час Другої світової війни та в післявоєнні роки. Нині НТШ підтримує контакти з болгар. ученими та наук. установами передовсім завдяки Славіст. колоквіумам ЛНУ, у яких Т-во, зокрема Славістична комісія НТШ, бере участь. Чл. НТШ присвячують свої дослідження болгар. тематиці (В. Чорній, Т. Полещук).

Літ.: Франко И. Притчата за единорога и нейният български вариант // Сборник за народни умотворени, наука и книжнина. София, 1896, кн. 13, с. 570—620; його ж. Болгарська університетська афера // Діло (Львів), 1907, 27 груд., ч.280; Гнатюк В. Фреквенція в Болгарській школі „Вищій школі“ // ЛНВ, 1902, т. 20, кн. 12, с. 44—45; його ж. [Рец. на:] Блгарски народни п±сни от Елена В. Янкова / Записал и издал полковник Г. Янков. Пловдив, 1908, XVI + 266 c. // Там само, т. 91, кн. 5, с. 225—26; Грушевський М. [Рец. на:] Шишмановъ Ив. Д. Критиченъ пр±гледъ на въпроса за произхода на Проболгарит± отъ езиково гледище и етимологиит± на името „Българинъ“ // Сборникъ за народни умотворения, наука и книжнина, кн. XVI—XVII, с. 505—753 // Записки НТШ. Львів, 1904, т. LVIII, кн. ІІ, с. 4; Кузеля З. [Рец. на:] Изв±стия на семинара по славянска филология при университета в София за 1904 и 1905 год. Печатано под редакцията на проф. Л. Милетич уредник на семинара. София, 1905, XVI + 463 c. // Там само, 1906, т.LXIX, кн. І, с. 211—12; його ж. [Рец. на:] Стоиловъ Хр. П. Д±йность на Венелина по българския фолклоръ, 1905, 46 с. (відбиток: Периодическо Списание. Кн. LXVI) // Там само, 1907, т. LXXVIII, кн. IV, с.219—20; його ж. [Рец. на:] Изв±стия на семинара по славянска филология при университета в София. Кн. II (за 1906 и 1907 год) / Печатано под редакцията на Проф. Л. Милетич уредник на семинара. София, 1907, IV + [II] + 587 c. // Там само, 1908, т. LXXXIII, кн. ІІІ, с. 234—36; його ж. [Рец. на:] Парашкевовъ П. Погребальнит± обичаи у българит± // Известия на семинара по слав[янска] филология, 1907, кн. ІІ, с. 371—410 // Там само, 1909, т. LХХХІХ, кн. ІІІ, с. 228—29; ЦоневъБ. Описъ на ракописит± и старопечатнит± книги на Народната библиотека въ София. София, 1910; Свєнціцкий І. [Рец. на:] Цоневъ Б. Описъ на р¢кописит± и старопечатнит± книги на Народната Библиотека въ София. София, 1910, XXII + 555 c. + 18 снимков // Записки НТШ. Львів, 1911, т. СVL, кн. V, с. 225; його ж. У Сербів і Болгар: Вражіння і думки // Діло, 1912, 5—6 лют., ч. 1—2; Шишманов И. Тарас Шевченко, неговото творчество и неговото влияние върху българските писатели преди Освобождението. София, 1914; його ж. Роля України в Болгарськім відродженню. Вплив Шевченка на болгарських поетів передвизвольної боротьби. Відень, 1916; ЧілінґіровС. Тарас Шевченко по болгарськи // Записки НТШ. Львів, 1917, т. СХІХ—СХХ, с. 357—65; У півстолітніх змаганнях: Вибрані листи Кирила Студинського (1891—1941). К., [1926], №283, с.469—70; БожковС. Іван Франко в українсько-болгарських літературних зв’язках // Радянське літературознавство, 1957, № 3; АтанасовП. Големият украински демократ Михаил П. Драгоманов в България // Септември, 1959, № 6, с. 138—52; його ж. Град Лвов в нашата стара й найнова история // Славяни, 1961, кн. 3, с. 16—19; його ж. Из историята на българо-украинските културни отношения: Приносът на Михаил П. Драгоманов // Известия на Института за література, 1969, № 20, с. 47—83; Степовик Д. В. Українсько-болгарські мистецькі зв’язки. К., 1975; його ж. Чутливе слово художника: Нове з епістолярної спадщини Івана Труша // Жовтень, 1982, № 10, с. 101—04; Лозинський І. Професор І.С.Свєнціцький — болгарист // Проблеми слов’янознавства, 1976, вип. 13, с. 3—14; Полек В. Т. Листи І. С. Свєнціцького до болгарських вчених// Там само, 1980, вип. 21, с. 143—46; Божкова-Кавалджиева С. Болгаристика во Львове // Советская болгаристика: Итоги и перспективы. М., 1983, с. 248—52; Галенко И. Болгаристика в лингвистических трудах профессора И.С. Свенцицкого // Историко-филологически изследования. Велико-Тырново, 1983, с. 223—30; СтояновИ. Болгарский язык в трудах украинских славистов // Советская болгаристика: Итоги и перспективы. М., 1983, с. 265—69; Шумада Н. Изучение болгарского фольклора на Украине // Там само, с. 240—44; Полещук Т. Роль Львова в українсько-болгарських контактах у галузі освіти і науки (кінець XIX — початок XX ст.) // Проблеми слов’янознавства, 1985, вип. 32, с. 59—66; Москаленко В. Українсько-болгарські літературні та наукові зв’язки кінця XIX — поч. XX ст. К., 1986; його ж. Іван Франко та Іван Шишманов // Іван Франко і світова культура. Мат-ли міжнар. симпозіуму ЮНЕСКО (Львів, 11—15 верес. 1986). К., 1990, кн. 2, с. 333—36; Терзийска Л. Украинският поет Иван Франко, преводач на „Слово о полку Игореве“ // Език и лит, 1986, № 3, с. 84—88; її ж. Місце давньоболгарської літератури в „Історії української літератури“ Івана Франка // Іван Франко і світова культура. Мат­ли міжнар. симпозіуму ЮНЕСКО (Львів, 11—15 верес. 1986). К., 1990, кн. 2, с. 50—53; Чорній В., Полещук Т. Іван Франко і Болгарія // Проблеми слов’янознавства, 1986, вип. 33, с. 12—17; їх же. Болгарское национально-освободительное движение в оценке Ивана Франко // Іван Франко і світова культура. Мат-ли міжнар. симпозіуму ЮНЕСКО (Львів, 11—15 верес. 1986). К., 1990, кн. 1, с. 432—34; Горський В.С. Внесок Івана Франка у розвиток українсько-болгарських ідейних зв’язків кінця XIX — початкуку XX ст. // Там само, с. 142—45; Павленко В. Вчені з України в Болгарії. 1917—1940 // Міжнародні зв’язки України. К., 1993, вип. 4, с. 57—64; йогож. Українсько-болгарські взаємини. 1918—1939. К., 1995; Денисюк І. Листи Михайла Павлика до родини Драгоманових // Записки НТШ. Праці Філол. секції. Львів, 1997, т. CCXXXIV, с.451—542; Украинската емиграция в България след Първата световна война. Документален каталог / Авт. и съст. В.Москаленко, Е. Хакова. София, 2001; ХорунжийЮ. Болгарські сліди Драгоманова // Дзеркало тижня, 2002, 25трав., № 9 (394); Баран М. Міжслов’янські контакти Зенона Кузелі // Проблеми слов’янознавства, 2005, вип. 55, с. 306.

Орест Заяць

Стаття створена: 2015