БОСНІЯ І ГЕРЦЕГОВИНА - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
БОСНІЯ І ГЕРЦЕГОВИНА

БОСНІЯ І ГЕРЦЕГОВИНА — держава на Балканському п-ві. На пн. і зх. межує з Хорватією, на сх. та пд. сх.— зі Сербією і Чорногорією. Має вихід до моря у вигляді невеликої берегової лінії. Нині становить конгломерат двох автон. адмін. од.— Федерації Боснії й Герцеговини та Республіки Сербської, а також окр. Брчко. Населення Б. і Г. етнічно та конфесійно розмаїте. Осн. етн. групами є боснійці (47%), серби (37%) та хорвати (15%). Мусульмани в Б. і Г. становлять 40%, православні — 31%, католики— 15%. У середньовіччі територія Б. і Г. зазнавала почергово то візант., то угор. впливів. Ост. були сильнішими і триваЙ. Гродськийлішими. Панівним віросповіданням на території Б. і Г. було богомильство, хоча угор. впливи сприяли поширенню в країні католицизму. XII ст. виник Боснійський банат (Banovina Bosna), формально залежний від Угорщини, а фактично самостійний. 1377 Боснія досягла піку могутности і за правління Стефана Твртка I Котроманича було проголошене незалежне Боснійське королівство, влада якого поширилася і на територію Захум’я (пізнішої Герцеговини). Після смерти Твртка I між спадкоємцями трону розпочалися міжусобиці, відновилися напади Угорщини. У Захум’ї правив феодал Стефан Вукшич, який у 1448 прийняв титул „герцога Захум’я та Примор’я“. На честь цього титулу відповідна територія отримала наз. „Герцеговина“. 1463 під владу Османської імперії перейшла ослаблена Боснія, а в 1482 — Герцеговина. Із цих двох реґіонів було утвор. єдиний вілаят Боснію. Боснійці (переважно кол. богомили) почали ак тивно приймати іслам, хоча незначна част. населення залишилася католиками. Масовий перехід боснійців у мусульманство надав їм значних переваг: боснійська еліта отримала статус спадкового дворянства в Османській імперії, а сама територія Б. і Г. зросла внаслідок приєднання Р. Мизьдеяких хорват. земель. Однак наплив правосл. волохів, яких наймали для прикордоння і які згодом почали ототожнювати себе здебільшого зі сербами, значною мірою ускладнив реліг. ситуацію у Б. і Г. Наприкін. Османського панування у Б. і Г. відбулося кілька повстань (1831—32, 1849, 1875). Рішенням Берлінського конґресу 1878 Б. і Г. передано під управління Австро-Угорщини (однак це ще не було повноцінне приєднання). Противником такого передання була Сербія, яка побоювалася розширення австрій. впливів на Балканах, до того ж воліла бачити Б. і Г. приєднаною до своїх володінь. 1908 Австро-Угорщина анексувала Б. і Г., що спричинило т. зв. боснійську кризу (1908—09). Наслідком напруги в австро-серб. відносинах стало „сараєвське вбивство“ австрій. ерцгерцога Франца Фердинанда, що започаткувало Першу світову війну. Після розпаду Австро-Угорщини Б.і Г. увійшла до складу Королівства Сербів, Хорватів і Словенців (з 1929 — Королівство Югославія). Під час Другої світової війни Б. і Г. належала до усташівської Хорватії. По війні Б.і Г. отримала статус республіки в СФРЮ. Спочатку в Б.і Г. кер. посади обіймали серби, але згодом для боснійців було створено кращі умови в обмін на їхню лояльність до режиму Й. Броза Тіто. У берез. 1992 Б. і Г. проголосила незалежність, а через місяць розпочалася Боснійська війна, яка закінчилася підписанням у 1995 Дейтонських угод, котрі уконституювали нинішній устрій Б. і Г.

Наприкін. XIX ст. на територію Б. і Г. переселилися невеликі групи українців із Галичини. Австрій. уряд заохочував колонізацію земель, які пустували без обробітку. Колоністам надавали спочатку певні пільги. Кожен хлібороб, який прагнув переселитися у Б. і Г., мав мати кошти на дорогу. Йому виділяли 24 морги лісу за умови, що 17 моргів будуть засіяні. Перші 3 р. поселенець нічого не сплачував, а впродовж 4—10-го рр.— мав віддати певний чинш. Опісля можна було продовжити угоду на наст. 10 р. або ж поселенець міг отримати цю землю у власність. На буд­во уряд видавав дерево, а на прожиття на поч. виділяв 6-відсоткову позику.

Перші українці з’явилися в Б. і Г. у 1889, але осн. кількість переселенців із Галичини прибула 1899, коли землі було вже роздано і жодних пільг не передбачалося. Одним із перших поселенців у Б. і Г. на поч. 90-х рр. XIX ст. став Є. Озаркевич (майбут. д. чл. НТШ), який був держ. повітовим лікарем у Вишеграді. Порівняно з рештою українців, що міґрували до Б. і Г., Є. Озаркевич був добре матеріально забезпечений, однак вирішив покинути Б. і Г. та 1893 повернувся в Галичину. Осн. маса поселенців опинилась у скруті і була змушена чекати на вирішення своєї долі у Прняворі, переживши там нищівну епідемію тифу. Тяжкі умови життя, виснажлива праця на малородючих ґрунтах підривали життєві сили поселенців. Попри те, українці здобули в Боснії славу добрих хліборобів, які навчили боснійців краще обробляти землю. Скрутне матеріальне становище українців ускладнювалося ще й тим, що вони як греко-католики були зайвим елементом у без того неоднорідному конфесійному середовищі Б. і Г., де час від часу спалахувало протистояння православних, католиків та мусульман. Українці жили в Б. і Г. досить відособлено (родинами), мало між собою спілкувалися через специфіку гірського рельєфу. Попри те, засновували гр.-катол. парафії (у Прняворі, Дев’ятині, Старій Діброві, Бані Луці, Дервенті, Козарці, Церовлянах). Церкви були осн. місцем зустрічі відособлених укр. родин. 1909 зареєстровано читальню Т-ва „Просвіта“ у Прняворі, а 1912 — у Кам’яниці. Активно допомагав боснійським українцям митр. А. Шептицький, який тричі їх відвідував — 1902, 1909, 1913. У с. Кам’яниці він заснував монастир о. студитів, а для підтримки матеріального стану громади купив землю під виноградник, що дало роботу багатьом укр. родинам. Центр. постаттю укр. громад Б.і Г. у міжвоєнний період став о. М. Фірак, який 1921 обіймав кілька парафій, де засновував т-ва „Просвіта“. Упродовж 1933—41 він видавав єдину в Югославії укр. газ. „Рідне слово“. Ця газ. мала на меті об’єднати бачвансько-сремських русинів із боснійсько-славонськими українцями. 1937 уряд Югославії заборонив діяльність Т-ва „Просвіта“ на території Б. і Г. Під час Другої світ. війни боснійські українці зазнавали репресій з боку тітовських партизанів, і з боку сербських четників Д. Михайловича.

Найбільше українців переселилося до Боснії у 1900—13. На 1910 на території Б.і Г. проживали 7431, 1921 — 8146, а 1948 — 7883 українців. Найбільше число українців проживало у Прняворі. У р-ні Прнявора було понад 50 сіл, у яких мешкали переселенці з Галичини (Дев’ятина, Нова і Стара Дуброва, Лішня, Хорвачани, Кам’яниця, Бабновці та ін.). Ін. реґіоном укр. поселень були околиці лінії Баня Лука — Козарац — Прієдор (села Марічка, Камічани, Козаруша, Тряни, Хрнчі, Нова Тополя, Яблан, Трн, Опсечко та ін.).

Після Другої світ. війни прибл. 5 тис. (за ін. даними 8 тис.) українців виїхали до Сриму і Бачки, де купували ґрунти і поселялись. Част. галичан 1946 виїхала з Б. і Г. разом із поляками, які в той час поверталися до Польщі. У деяких селах (Кам’яниця, Церовляни, Марічка, Дуброва) були великі укр. громади, а в післявоєнний час залишилися поодинокі українці. У 60—80-х рр. XX ст. створ. порівняно сприятливі умови для національно-культ. розвитку боснійських українців. 1965 у Бані Луці засновано Укр. Раду, а в 1967 відкрилася укр. редакція „Радіо Баня Лука“. З 1975 у місцях компактного проживання українців розпочато навчання укр. мові. Однак після розпаду СФРЮ українці в Б.і Г. майже цілком втратили можливості для розвитку своєї культури. Унаслідок Боснійської війни було підірвано гр.-катол. церкву в Прняворі, підпалено церкву в Старій Дуброві, понищено монастир сестер служебниць у Бані Луці. Багато українців потрапило до серб. концтабору Трнополе. Досі не відома кількість укр. громад у Б. і Г.— найновіші дані є лише з-перед Боснійської війни— тобто за 1991. Тоді в Б. і Г. налічувалося 3929 українців і ще 133ос., ідентифіковані як русини.

Попри заг. занепад нац. життя українців у сучас. Б. і Г., є і певні позитивні тенденції. Продовжують діяти деякі укр. інституції, напр., „Культурно-просвітня спілка „Тарас Шевченко“ (Културно-просвјетно удружење украјинаца „Тарас Шевченко“), засн. ще в 1966 у Бані Луці. 1993 засн. Укр. асоціацію творчої інтелігенції „Світ культури“, яка з 2000 організовує літні школи україністики. Українці будують у селах культ. осередки, засновують худож. колективи. Декому вдається зробити кар’єру (напр., українець Мирослав Бобрик став заст. міністра культури й освіти Республіки Сербської в Б. і Г.). 1993 Прнявор відвідали діячі культури і політики з України. Тоді створ. т­во „Світ культури“ на чолі з о. П. Овадом. Проводилися взаємні відвідини дітей між Україною та Б. і Г.— у Боснії організовано прийом 72 дітей, що постраждали від Чорнобильської трагедії, і навпаки — до Жидачева відрядили 86 дітей під час громадян. війни у Б. і Г. Значний вплив на збереження самосвідомости українців в Б.і Г. має ГКЦ, що перебуває під юрисдикцією Крижевацької єпархії.

НТШ підтримувало зв’язки з боснійськими наук. та культ. установами. Зокрема, на поч. XX ст. Т­во отримувало л-ру від краєзн. музею Б. і Г. Українець зі Сараєва Т. Давидчак 1930 пожертвував НТШ найбільший за всю історію Т-ва доброчинний внесок — 25 727 тис. динарів. Деякі чл. НТШ певний час мешкали та працювали в Б. і Г. (лікар Є. Озаркевич, президент сенату при вищому суді в Сараєві М. Зобків).

Дослідження Б. і Г. у НТШ переважно пов’язані з діяльністю тамтешньої укр. діаспори. Однак, порівняно з дослідженнями ін. укр. поселень на території кол. Югославії (особливо Банат, Бачка, Срем), зацікав. вивченням Б. і Г. було значно скромніше. У „Записках НТШ“ (1910, т. ХСVI) опубл. короткі відгуки-замітки з приводу публікації у „Руслані“ 2-х част. пр. „Положення русинів в Боснії“ ченця-василіянина Й. Ґродського. Відгуки подані без підпису. 1-ша част. пр. Й. Ґродського охарактеризована як „трохи хаотично, безсистемно написаний нарис сумного становища українських переселенців з Галичини“, а друга — як опис екон. становища переселенців. Коротко описав механізм поселення українців у Б.і Г. З. Кузеля у наук. хроніці „Записок НТШ“ (1911, т. СV) — оглядова публікація „Причинки до студій над нашою еміґрацією“.

2004 стараннями новосадського пароха і д. чл. НТШ о. Р. Мизя почали виходити друком „Матеріали до історії українців у Боснії“. Усього вийшло 6 т., у яких, окрім статей та передмов самого упоряд. о. Р. Мизя, вміщено праці о. О. Біляка, Р. Біляка, М. Боїча, А. Бурди, А. Бусуладжича, М. Вукмановича, Т. Вуковича, Б. Ґаврановича, Й. Ґродського, Д. Дрлячі, М. Kагана, Х. Камберовича, о. Л. Kуницького, Б. Ліського, І. та Р. Семчишиних, В. Стрехалюка, І. Терлюка, Ф. Хауптмана, Я. Шімрака та ін. Окрім статей, у виданні опубл. також численні архів. док­ти. Деякі т. „Матеріалів“ мають окреслену тем. спрямованість — напр., 4-й т. присвячено газ. „Рідне слово“ (вміщено передрук багатьох газетних статей), у 5-му т. багато публікацій про життя українців у Б. і Г., написаних інозем. авторами (та поданих мовою ориґ.), а 6-й т. присвячено укр. церкві у Б. і Г. Част. праць тривалий час зберіг. у рукоп. і в „Матеріалах“ публ. вперше. „Матеріали“ видають газетно-вид. установа „Руске слово“ та гр.-катол. парафія св. Петра і Павла у Новому Саді.

2008 д. чл. НТШ Є М. Мушинка опубл. рец. на найновіше та найбільш повне і цілісне дослідження історії укр. переселенців на теренах кол. Югославії, написане студентом Венеційського ун-ту Ка Фоскарі О. Рум’янцевим. М. Мушинка високо оцінив цю студію як таку, що відповідає вимогам кандидат. (чи за європ. критеріями — докт.) дис., хоча її підгот. як дипломну роботу. У дис. питанням боснійських українців присвячено окр. розділ.

Літ.: Гродский Й. Положенє Русинів в Босні// Руслан (Львів), 1909, ч. 232—51; його ж. Положенє боснійських Русинів [продовження] // Там само, 1910, ч. 48—52 [перевид.: Львів, 2003], 88 с.; йогож. Про Русинів в Бачці, Славонії і Хорвациї та про крижевацку гр[еко]-кат[олицьку] епархію// Там само, ч. 54—57, 59—60; [б. а. Рец. на:] Гродський Й., о. Положенє Русинів в Босні // Руслан, 1909, ч. 232—51 // Записки НТШ. Львів, 1910, т. XCVI, кн. IV, с. 222; [б. а. Рец. на:] Ґродский Й. Положенє боснійських Русинів // Руслан, 1910, ч.48—52 // Там само, т. XCVIII, кн. VI, с. 236; Кузеля З. Причинки до студій над нашою еміґрацією// Там само, 1911, т. CV, кн. V, с. 175—204; Токар Т. Українські поселенці в Югославії і вивчення їх говорів // Питання української діалектології і міжмовних (міждіалектних) контактів. Дніпропетровськ, 1972, с. 15—25; Белей Л. „Ой, горе тій чайці-небозі, що вивела діточок при битій дорозі...“ // Ляхович М. Хресна дорога українців Боснії. Ужгород, 1993, с. 3—9; Ліський Б. Огляд культурно-освітнього життя українців у Боснії (1890—1990) // Українська діаспора. К.; Чикаго, 1997, ч. 10, с. 70—73; його ж. Українці у Боснії та Герцеґовині // Альманах „Гомін України“. Торонто, 1998, с. 160—68; Ляхович М. Народні пісні українців Боснії, Хорватії, Воєводини / Післям. Л. Белея. Ужгород, 1997, 229 с.; Ґралюк A. З історії українців в Боснії. Мельбурн, 2003; Матеріали до історії українців у Боснії / Ред. Р. Мизь. Новий Сад, 2004—11, т. I—VI; Рум’янцев О. Галичина— Боснія — Воєводина: Українські переселенці з Галичини на території югославських народів у 1890—1990 рр. [рец. на: Мушинка М. Найвизначніша праця про українських переселенців з Галичини в колишній Югославії // Народна творчість та етнографія, 2008, № 5 (314), с. 117—20]. К., 2008, 256 с.; Саган Г. Співпраця львівського Наукового товариства імені Шевченка з югослов’янськими вченими у першій половині XX ст. // Університет, 2010, № 1, с. 25—33; її ж. Громадська та культурна діяльність українців у Боснії і Герцеговині у 50—70-і рр. XX ст. // Українознавчий альманах. Вип. 5. К., 2011, с. 244—46; Качараба С. Суспільна опіка греко-католицької церкви над українською еміграцією у Боснії та Герцеговині (кінець ХIХ — початок ХХ ст.) // Україна — Європа — Світ: міжнародний збірник наукових праць на пошану проф. М. М. Алексієвця. Тернопіль, 2011, вип. 5, ч. 2, с. 275—81.

Орест Заяць

Стаття створена: 2015