БРАНДЕС Ґеорґ - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
БРАНДЕС Ґеорґ

БРАНДЕС Ґеорґ (Brandes Georg; справж. ім’я і прізв. Моріс Коґен) (* 04. 02. 1842, м. Копенгаґен, Данія — † 19. 02. 1927, там само) — дан. літературознавець, філософ, публіцист.

Н. у Копенгаґені, де здобув серед. та вищу освіту (1864 закінчив Копенгаґен. ун-т). Вивчав спочатку право, пізніше філософію й естетику. Захоплювався творчістю І.Тена, Ф. Ніцше. 1870 захистив докторат у Копенгаґен. ун-ті. Лекції, які Б. Ґ. читав, пізніше лягли в основу 6-томної пр. п. н. „Головні течії літератури ХІХ століття“ („Hoved ströminger i det XIX Aarhundredes Littératur“, 1872—90. Перекл. нім., рос. та ін. мовами). Працю неоднозначно сприйняла наук. громадськість, її автора навіть звинувачували у підриві „основ сімейного і державного життя“. У 1877—82 працював у Берліні, згодом — знову у Копенгаґені. У той час і раніше багато подорожував. Тоді з’явилося чимало його статей про життя та творчість багатьох мислителів і діячів науки.

Осн. зацікав. Б. Ґ.— філософія, історія л-ри, зокрема творчість відомих митців, тенденції сучас. сусп. життя. Запропонував власний філос. напрям оцінки літ. процесу в Європі, промував необмежену свободу особи, не визнаючи жодних авторитетів. Це відобразилось у його працях про Й.-В. Ґете, М.-Ф. Вольтера й особливо про В. Шекспіра („В. Шекспір. Життя і твори“ у 3-х т.). До відомих робіт Б. Ґ. належать також „Скандинавська література“, „Байрон та його твори“.

У полі зору Б. Ґ. була й л-ра народів Центр. та Сх. Європи. Вчений звертав увагу і на Україну, аналізував укр. фольклор, розглядав творчість окр. укр. письменників, зокрема Т. Шевченка, відзначав „українськість“ М. Гоголя. У контексті цієї теми Б.Ґ. ставив питання про особливості нац. характерів українців та росіян, вказував на істотні відмінності їхніх пісенних традицій, хоча й допускав наявність у них спільних рис. Водночас учений зазначав, що „українські і російські народні пісні, створені кожна своїм говором, співаються різними народами і в основі своїй належать до двох різних літератур, одна з яких у сучасних умовах деспотизму є підлеглою...“

Називаючи Шевченка „великим поетом українського народу“, Б. Ґ. зазначав, що „хоч інші поети, які писали українською мовою, свою творчість ґрунтували на українській народній пісні, вбирали її в себе і в подальшому розвивали, надаючи їй особистісної ориґінальности, європейської культурности і художньої композиції,— лише Шевченко, також народний поет, зумів піднятися над колишньою буденністю української літератури“. Б. Ґ. також коротко схарактеризував осн. віхи життя й творчости Шевченка, згадав „Кобзар“, істор. поеми „Гайдамаки“ й „Тарасова ніч“, романтичну баладу „Утоплена“. Він помилково вказав на поему „Кавказ“ як твір, через який Шев ченко опинився на засланні зі забороною займатися літ. творчістю. Із поезії ост. років життя Кобзаря дан. учений виокремив поему „Неофіти“, „спрямовану проти російського панславізму“.

Б. Ґ. відзначав багатогранність Шевченкової спадщини: „Він писав вірші політичні й ідилічні, любовну лірику, короткі віршові замальовки з натури, великий історичний епос у дусі старовинних народних пісень...“ Високо оцінював Б. Ґ. портрет Шевченка пензля І. Крамського.

З-поміж укр. літературознавців про Б. Ґ. найбільше писав голова Філологічної секції НТШ І. Франко. Це видно з його творів, листів до О. Рожкевич, урешті, крит. уваг щодо праць Б. Ґ.

І. Франко, зокрема, покликався на думки Б. Ґ. і в „Письмі до редакції“, відповідаючи Г. Цеглинському на його рец. зб. „Ватра“, в якому було вміщено оповідання Франка „Місія“. Висловлюючись щодо натуралізму і творчости його найбільш яскравого представника в європ. л­рах Е. Золя, І. Франко радив рецензентові читати праці Б. Ґ.

І. Франко виокремлював передусім ті судження данця, які увиразнювали думку його самого і були цікавими для читачів. Так, в обширній студії „Лев Толстой“ (1892) він звернув увагу на те, що „відомий критик Брандес у статті про Толстого дуже влучно і делікатно висміяв цей його аскетизм, далекий, як небо від землі, від аскетизму перших християн або індійських „святих“ і навіть від невимушеного аскетизму російського селянина“.

Учений і письменник добре знав 3­томну монографію Б. Ґ. про життя і творчість В.Шекспіра (1895—96). У ній дан. літературознавець, за визначенням М. Стороженка, прагнув відтворити „внутрішню біографію“ Шекспіра за його творами. Про саму студію Б. Ґ. І. Франко писав, що це „велика і прекрасна монографія“, а уривок із неї „Шекспірів „Юлій Цезар“ — студія Ґеорга Брандеса“ в перекл. з нім. Франка було надрук. в „Літературно-науковому вістнику“ (1899, т. V). Думки Б. Ґ. про Шекспіра І. Франко цитував і у своїх передм. до Кулішевих перекл. творівангл. драматурга.

У листоп. 1898 Б. Ґ. на запрошення польс. т-ва „Kółko naukowe“ відвідав Львів. Данець прочитав цикл лекцій про осн. тенденції розвитку сучас. європ. л-р, зустрівся з усіма найвідомішими людьми міста, про що згодом докладно написав у публіцист. нарисі.

Б. Ґ. також зазначав, що задовго до свого приїзду одержав від укр. культурно-мист. діячів Львова запрошення на зустріч із ними, очевидно, з нагоди святкування 100-річчя нової укр. л-ри. Щоб підтвердити своє запрошення, до нього в готель прийшло троє українців, із яких гість із Данії назвав М. Грушевського та І. Франка: „З­поміж них говорив зі мною властиво професор Михайло Грушевський; другий з-поміж депутатів, який вкидав інколи слово в розмову Грушевського, був відомий агітатор і журналіст Іван Франко (властиво Франк, оскільки він німець з походження). Ці пани запросили мене бути присутнім на [читанні] реферату про малоруську літературу...“ Про цю ситуацію написала газ. „Громадський голос“: „Русини, бажаючи познайомити сего писателя з просвітою, письменством і станом руського народу, запросили його до себе. Брандес зразу обіцяв і заявив, що дещо знає про руське письменство, про Шевченка, про заборону нашого слова в Росії. Але потім поляки взяли се Брандесові дуже за зле, що він захотів показатися між русинами, наговорили йому, що русини, навіть ті, що працюють в Науковім товаристві ім.Шевченка, то вороги поляків, і для того Брандес відмовив запросинам русинів і не прийшов на руське зібрання“. Припускають, що однією з гол. причин того, що львів. поляки відрадили Б. Ґ. від участи в літ. вечорі, на який його запросили М. Грушевський та І. Франко, була полемічна ст. Франка „Поет зради“ (1897), опубл. нім. мовою в газ. „Die Zeit“. У цій статті І. Франко покликався на думку Б.Ґ., котрий одним із гол. у творчості Міцкевича та Словацького назвав „мотив „звеличуванням підступу й несподіваного нападу“. На цю статтю в цій же газ. з’явилася рец. Генріха Моната, на яку Франко відповів ст. „Мої „фальсифікації“ (1897). У газ. „Die Zeit“ 1899 Франко згодом прорецензував (за його словами) „із натхненням та любов’ю написану книгу“ Б. Ґ. „Polen / Einzig autorisierte Übersetzung aus dem Dänischen von Adele Neustädter“ (Paris; Leipzig; München, 1898), яка з’явилася як результат подорожі Польщею та Галичиною у 1880-х — першій пол. 1890-х рр.

Б. Ґ. так пояснив свою відмову зустрітися з українцями, а відтак схарактеризував ставлення до нього І. Франка: поляки заявили йому, що „в жодному разі не допускають, що я міг би їх образити, вирушаючи до тих людей, найбільш запеклих ворогів їхніх і польської національности“. Як арґумент його ознайомили зі згаданою статтею Франка в газ. „Die Zeit“. Тоді Б. Ґ. послав українцям листа, написаного, за його словами, „найбільш обережними і привітними висловами“. В ньому зазначалося, що в суперечці між поляками та українцями він не може підтримати жодної зі сторін, бо не має для цього достатньо мат-лу.

1899, уже після безпосередньої зустрічі з дан. літературознавцем у Львові, І. Франко в ЛНВ (т. V, кн. 2) опубл. ст. „Юрій Брандес“, у якій дав узагальнену оцінку творчої спадщини цього вченого. Він писав, що Б. Ґ. „при кінці минувшого року (себто 1898.— В. І.) відвідав Галичину і мало що не познайомився з русинами“.

Цією й ін. Франковими статтями та згадками про Б. Ґ. данець, очевидно, не був задоволений, бо писав, що „відтоді Франко почав щодня нападати на мене, але не вдовольнився цим, а ще багато часу опісля переклав німецькою в одному австрійському журналі свої старі русинські статті проти мене і виписав із однієї моєї книги несхвальні відгуки про галіційних поміщиків відомого типу“.

Б. Ґ. у своїх працях акцентував на визначальній ролі в істор. процесі геніальної особистости. Це був відхід від засад позитивізму й натуралізму, а тому, за висновком Франка, його все більше притягують „до себе такі одиниці, як Шекспір, Наполеон, Мольтке, Біконсфілд, Кіркегард, Лассаль, Ніцше“, що, врешті, спричинилося до того, що „книга, де він забажав змалювати „головні течії літератури“, вийшла яко цілість зовсім слабою і не менше слабою в тих партіях, де треба було малювати загальний ідейний стан якоїсь суспільності, а найкраще в ній удалися авторові знов-таки портрети поодиноких писателів, і то великих писателів, таких як Байрон і Шеллі“. Це було спричинено й тим, що вчений послуговується біограф. методом, який свого часу критикував учитель Б.Ґ. І. Тен. За слушним спостереженням Франка, Б. Ґ. „обертає догори ногами“ „Тенову доктрину, що кожний чоловік являється витвором осередка (milieu), серед котрого живе і з котрого виходить“, а це, з огляду на стан тогочасної науки, є застарілим, „поворотом до суб’єктивізму Карлейля, до його „культу героїв“, доведеного в останніх часах до абсурду німецьким поетом-аферистом Ніцше в його дифірамбах про „надчоловіка“ й у найновіших поетів крайнього індивідуалізму, декадентизму та егоїзму („голої душі“)“. Як висновок Франко твердить, що в „європейську науку, в європейське думання не вніс Брандес нічого нового. Він не є оригінальний мислитель, навіть не глибокий критик. Він поперед усього естетик, обдарований тонким почуттям краси, а притім чоловік настільки широкого ума і досвіду, що не затіснюється ні в яку формулку, а вміє відчути красу і силу і в масивних креаціях Золя, і в тонкій іронії Мопассана, і в колосальній панорамі Толстого, і в душній клініці Достоєвського, і в упарфумованій будуаровій атмосфері Бурже“.

Загалом Франко уважно стежив за літературно-крит. діяльністю дан. вченого, а праці Б. Ґ. були в його б-ці.

Про діяльність Б. Ґ. писали й ін. чл. НТШ: Х. Алчевська (робила виписки з його праць), М. Грушевський, М. Стороженко, В. Щурат та ін.

Тв.: Байрон и его произведение / Пер. И.Д.Городецкого; предисл. Н. И. Стороженко. М., 1889, 108 с.; Скандинавская литература / Пер. под ред. М. В. Лучицкой: В 2 част. К., [1902], част.1, 6 + 260 с.; част. 2, 250 с.; William Shakespeare: Bd. 1—3. Křpenhavn, 1895—96; Rosja. Lwów, 1905, X + 352 s.; Из автобиографии/ Пер. с дат. В. С. // Русская мысль. М., 1907, кн.VІІІ, с. 179—91; Россия. Наблюдения и размышления. Литературные впечатления // БрандесГ. Собр. соч.: В 20 т. СПб., [1913], т. 19, 6 + 325с.; Польша: Впечатления; Романтическая литература Польши // Там само, [1914], т. 20, 6 + 417 с.; Impressins of Russia. N. Y., 1966, 276 p.; Шекспир: Жизнь и произведения. М., 1997 (Гений в искусстве). [Переиздание перевода В. М. Спасской и В. М. Фриче. М., 1899]; Русские впечатления. М., 2002, 488 с.

Літ.: С[тороженко] Н. Георг Брандес: Биографический очерк // Русские ведомости, 1887, 20апреля, № 106, с. 2; Hansson O. Das junge Skandinavien. Dresden; Leipzig, 1891; [б. а.] Брандес у Львові // Громадський голос, 1898, 1. ХІІ (№ 24); Фриче В. Брандес Георг // Литературная энциклопедия. М., 1930, т. І, с. 574—76; KristensenS. M. Georg Brandes: kritikeren, liberalisten, humanisten. Křpenhavn, 1980, 187 p.; Франко І. Письмо до редакції // Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. К., 1980, т. 27, с. 109—11; його ж. Інтернаціоналізм і націоналізм у сучасних літературах // Там само, 1981, т. 31, с. 33—44; його ж. Юрій Брандес// Там само, с. 378—84; його ж. Мої „фальсифікації“ // Франко І. Додаткові томи до зібр. тв.: У 50 т. К., 2011, т. 54, с. 33—39; його ж. Поет зради// Там само, с. 21—33; його ж. [Рец. на:] Georg Brandes. Polen. Einzig autorisierte Übersetzung aus dem Dänischen von Adele Neustädter. Paris, Leipzig, München. Verlag von Albert Langen, 1898// Там само, с. 233—35; Werner T. Georg Brandes: vćrk og skćbne. Křpenhavn, 1998, 92 p.; Нудьга Г. Українська дума і пісня в світі. Львів, 1998, кн. 2, с. 322—23; Гнатюк М. Посол духовної України в Європі. Іван Франко, Ґеорґ Брандес, Бйорнстьєрне Бйорнсон та інші... // День, 2011, 22. 04; Стефанович Р. Мої спомини про Івана Франка // Спогади про Івана Франка / Упоряд. М. Гнатюк. Вид. 2-ге, доповнене, перероблене. Львів, 2011, с. 749—51; Щурат В. Іван Франко в 1895—1897 рр. // Спогади про Івана Франка / Упоряд. М. Гнатюк. Львів, 2011, с. 368—70.

Василь Івашків

Стаття створена: 2015