БРИКОВИЧ Ілярій (Іларіон; псевд.: Осип Подільський) (* 03. 11. 1881, м. Тернопіль, Галичина — † лют. 1942, м. Верхньоуральськ, Росія. Помер у в’язниці) — педагог, громад. і кооперативний діяч. Чл. НТШ.
Поч. та гімназійну освіту здобув у м. Тернополі. З 1898 навч. на філос. фті Львів. ун-ту. Учасник студент. заворушень у Львові 1902. Згодом студіював гуманіт. науки в унтах Кракова та Відня. 1905 склав іспит із правом викладати укр. та класич. мови в усіх серед. школах, а після трьох перших років праці отримав звання проф. 1905 призначений учителем укр., грец. та лат. мов у Терноп. укр. держ. г-зії ім. Франца-Йосифа, де працював до ліквідування г-зії урядом 1930. У жовт. 1909 створив у г-зії наук. гурток з екон., філос., літературно істор. і природн. секціями. Під час Першої світової війни 1914—16 вів у приват. приміщеннях Тернополя учительські курси (у будинку г-зії облаштували рос. військ. шпиталь), а в 1916—17 очолив тимчасову гзію, у якій понад 50 учнів отримали свідоцтва про серед. освіту. Його учнями були такі визначні укр. особистості, як Й. Сліпий, В. Мудрий, І. Бабій, М. Чубатий, Я. Стецько. У 1927—29 обраний управителем (дир.) г-зії Укр. пед. т-ва „Рідна школа“. 1936 Б. І. як голова осередку цього т-ва вів переговори про відновлення Укр. держ. г-зії у Тернополі, організував к-т із буд-ва окр. Укр. гзії у Тернополі.
Зацікав. Б. І.— пед., громад. та культурно-просвітня діяльність. Тривалі роки був речником укр. спільноти Тернополя. Співпрацював із багатьма твами: „Просвіта“ (обирався неодноразово головою), „Рідна школа“, „Міщанське братство“, „Сокіл“, „Молода громада“ та ін. Він одночасно збирав та публ. фольклорно-етнограф. матли, писав власні тв. 1918—19 — заст. повітового комісара ЗУНР. Разом із військ. част. УГА перейшов на центр. землі України. 1920 повернувся до Тернополя. Один із засн. і фундаторів т-ва-кооперативу „Будучність“, яке очолювало виробництво цигаркового паперу та ін. паперових виробів (з 1925 — фабрика „Калина“). За його співголовування (після ліквідації укр. г-зії 1930) кооператив здобув значний майновий статок. Б. І. сприяв розширенню мережі філіалів підприємства на території Галичини і за кордоном, у зв’язку з цим помітно зріс продаж продукції. Завдяки безпосереднім впливам Б. І. фабрика стала постійним меценатом „Просвіти“, „Рідної школи“, „Міщанського братства“ та ін.
У 1930-х рр. т-во-кооператив „Будучність“, відповідно, і фабрика „Калина“ співпрацювали з НТШ. 1936 завдяки фінансовій підтримці „Будучності“ й особисто Б. І. Археологічний відділ НТШ, очолюваний Я. Пастернаком, проводив археол. обстеження багатьох територій та вів розкопки на Поділлі. Б. І. був чл. НТШ та Т-ва прихильників Музею НТШ. У верес. 1939, після ліквідації „Будучности“ та проведеної націоналізації фабрики „Калина“, Б. І. усунуто від навч. процесу в „Рідній школі“ та кооперативу, він став візником в Облспоживспілці. У черв. 1941 Б. І. заарештовано і вивезено на Схід Росії, де, зі спогадів ін. засланців, він працював на шахтах Уралу, а в лют. 1942 помер .
Пр.: Хоч не складно, але ладно. Приказки. Тернопіль, 1934; Пісня пісень. Тернопіль, 1935; Псалми. Тернопіль, 1936; Похвала народним строям. Правда-билиця. Тернопіль, 1937.
Арх. дж.: ЦДІА України у Львові, ф. 309, оп. 1, спр. 180, арк. 34.
Літ.: Баран С. Українські професори в політиці й публіцистиці // Двадцятьпятьліття товариства „Учительська громада“. Ювілейний наук. зб. Львів, 1935, с. 116; Брик І. Професори-просвітяни // Там само, с. 122; його ж. З перехрестя польсько-української боротьби (на марґінесі історії Тернопільської гімназії) // Діло (Львів), 1936, 9 трав.; Остап’юк Б. Ілярій Брикович // Шляхами Поділля. Тернопільщина і Скалатщина. Н.-Й.; Париж; Сідней; Торонто, 1983, т. ІІІ, с. 563—65; [б. а.] Ювілейна книга української гімназії в Тернополі. 1898—1998. До століття заснування / За ред. С. Яреми. Тернопіль; Львів, 1998, с. 36, 41, 55—56, 62, 64, 66—67, 78, 99, 102—03, 112, 121, 206, 242; Габлевич Б. Ілярій Брикович // Там само, с. 433—36; Головин Б., Левенець Л. Брикович Ілярій (Іларіон) Матвійович // Тернопільський енциклопедичний словник. Тернопіль, 2004, т. І (А—Й), с. 186.
Олег Купчинський