БУДЗИНОВСЬКИЙ В’ячеслав - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
БУДЗИНОВСЬКИЙ В’ячеслав

БУДЗИНОВСЬКИЙ В’ячеслав (крипт., псевд.: В. Б., Недоля В.) (*30. 01. 1868, с. Баворів Терноп. пов., Галичина (нині — Терноп. р-ну Терноп. обл.) — †14. 02. 1935, м. Львів. Похований на Личаківському цвинтарі)— укр. політик, економіст, письменник, публіцист, депутат австрій. парламенту різних скликань.

Навч. у IV г­зії у Львові, з 7-го класу — в Академічній гімназії, яку закінчив 1888. Того ж року вступив на природн. від-ня філос. ф-ту Львів. ун-ту. 21. 03. 1889 був відрахований за участь у таємному студент. гуртку та організацію 8—9 берез. зборів студентів Львова, які протестували проти закону про збори 1888 (проти соціаліст. угруповань). Намагався продовжити навчання у Швайцарії (Цюрих), але після певних невдач опинився на мед. ф-ті Віден. ун-ту, де належав до т-ва „Січ“.

Визначальний вплив на формування його поглядів мали ідеї М. Драгоманова, К. Маркса, польс. позитивістів. 1888 з групою однодумців заснував молодіжний журн. „Товариш“, фактичним ред. якого був Іван Франко. Тут дебютував із рец. на кн. рос. економіста М. Каблукова „Die ländlisсhe Arbeiterfrage“.

Перебуваючи у Відні, став прихильником держ. незалежности України, написав пр. „Культурна нужда Австрійської Русі“, у якій доводив, що гол. проблема Галичини полягає в екон. залежності від промислово розвинутих реґіонів Габсбурзької монархії, пропонував домагатись екон. самостійности провінції шляхом розширення її автономії за умови одночасного запровадження заг. й рівного виборчого права.

Належав до ініціаторів створення Русько-укр. радикальної партії. 1891 у співавтор. з І. Гриневецьким опубл. у часоп. „Народ“ пропозиції щодо змін у програмі партії, в яких автори доводили, що лог. наслідком екон. розвитку певної сусп. спільноти має стати створення нац. держави, в ін. разі така спільнота занепадає. Перешкодою для розвитку сільс. госп-ва в Галичині, на їхню думку, була „древня старосвітська господарка“ селянина, яка не відповідала вимогам „цивілізованої суспільності“. Автори вважали доконечним захищати нац. товаровиробника. Пер- шим кроком до розв’язання нац. та госп. питань мала стати націоналізація торгівлі за посередництвом т-ва „Народна торговля“. У політ. сфері слід прагнути до створення кожним народом Австро-Угорщини „новожитної централістичної держави“. Кроком до цього мала стати розширена автономія Галичини на зразок Угорщини та розмежування українців і поляків. Органи влади у перехідний період мали поділятися на нац. курії з центрами у Львові та Кракові з правом вето на ухвали одна одної.

На поч. 1890­х рр. разом із С. Вітиком, М. Ганкевичем, О. Колессою, Є. Левицьким, В. Охримовичем та ін. Б. В. належав до групи „молодих“ радикалів, які критикували „аграрний соціалізм“, пропонований ст. поколінням, і закликали відкрити дорогу пролетаризації галицького села, що мало призвести до зміни сусп. відносин. Б. В. обґрунтовував ці погляди в низці статей.

Осн. зацікав. Б. В.— політ., екон. та літ. діяльність. Автор науково-популяр. пр. з економіки, публіцист, ред. політ. часоп. У 1893—94 реґулярно публ. статті в часоп. „Народ“, де гостро критикував прихильників „нової ери“, полемізував із русофілами. 1894 опубл. у віден. журн. „Deutsche Worte“ розвідку „Der Bauernbesitz und der Bauernsozialismus in Galizien“, в якій висвітлив поширення соціаліст. ідей серед галицького селянства. Того ж року здобув популярність як учений-економіст завдяки публікації в „Записках НТШ“ роботи „Аґрарні відносини Галичини“ (1894, т. ІV), яка відзначалася ретельно зібраним фактологічним мат-лом.

Від 1895 повністю зосередився на публіцист. і політ. діяльності. Редагував „Громадський голос“ (1895, 1896, № 1—2) та „Радикал“ (1895, № 1—3; 1896, № 7—10/11). Пропагував програму „молодих“ радикалів — викуп поміщицьких земель державою та їх розподіл між селянами, справедливе оподаткування всіх верств населення, об’єднання Сх. Галичини й Пн. Буковини в окр. провінцію з власним сеймом. 1895 балотувався до Галицького сейму та організовував виборчу кампанію для І. Франка.

1896 на пропозицію О. Маковея переїхав до Чернівців, став службовцем в укр. фінансових інституціях та очолив часоп. „Праця“, який розвивав програму радикальних аграрних реформ. Тут з його ініціативи 1897 опубл. перші новели Василя Стефаника; сприяв публікації зб. оповідань Леся Мартовича. Започаткував вид. „Універсальної бібліотеки“. Тоді почав писати власні худож. тв., в яких популяризував укр. історію та укр. нац. свідомість. На поч. 1898 повернувся до Львова. Того самого року на перших заг. зборах вид. спілки „Діла“ увійшов до її складу як чл. дирекції.

На поч. ХХ ст. Б. В. вважали відомим і перспективним укр. економістом, однак він надав перевагу політ., публіцист., літ. діяльності. 1899 вийшов зі складу РУРП і був серед співзасн. УНДП, чл. Ширшого народного к-ту, співробіт. ред. „Діла“, ред. „Свободи“ (1902—05), очолював вид. спілку „Діла“. 1900 балотувався до парламенту від Терноп. виборчого окр. Під час виборчої кампанії видав накладом 1500 примір. і поширив між селянами брошуру „До виборців з четвертої куриї округа Тернопіль—Скалат—Збараж“, в якій звинувачував польс. шляхту в багатовіковому гнобленні укр. селян та використанні своїх повноважень для розвитку Зх. Галичини коштом Східної (брошура вийшла у Друкарні НТШ).

Завдяки оратор. та організатор. здібностям відіграв значну роль у створенні місцевої мережі УНДП. На зламі ХІХ—ХХ ст. зосередився на організації в Сх. Галичині сільськогосп. страйків, спрямованих проти великих польс. землевласників. У черв. 1902, очолюючи редакцію „Свободи“, опубл. відозву „Страйкуйте“, невдовзі після чого у сх.галицьких пов. вибухнув сільськогосп. страйк, який був першою успішною політ. акцією укр. партій. Брошуру Б. В. „Страйк чи бойкот“, яка теоретично обґрунтовувала страйкові акції, наводячи численні приклади зх.європ. країн, зауважили київ. самостійники й видали в серії політ. вид. РУП М. Міхновського. У 1905—06 організовував вічовий рух в Сх. Галичині на підтримку виборчої реформи до австрій. парламенту. У 1906—07 видав двотижневик „Світ“, навколо якого об’єднувалися „молодомузівці“.

Двічі на виборах у 1907 і 1911 був обраний депутатом Держ. Ради у Відні. Під час Першої світової війни Б. В. перебував у Відні, працював у редакції укр. тижневика „Ukrainisches Korrespondenzblatt“, який мав на меті інформувати німецькомов. країни про укр. питання. Був делегатом УНР і ЗУНР.

Важко пережив втрату укр. державности. У міжвоєнний період працював в Укр. національно-трудовій партії, однак постійно полемізував із прихильниками її автономістської програми. Пропагував свої погляди у часоп. „Слово“ та „Наш прапор“. 1927 разом із групою однодумців вийшов із УНТП, створив і очолив Укр. партію праці, водночас підтримував закордонний уряд Є. Петрушевича. Тоді більше зосереджувався на літ. творчості. З 1921 реґулярно друкував свої оповідання в газ. „Свобода“ у США і наголошував на потребі формування „культу історичної традиції“ та „національних героїв“, возвеличуючи „сильних духом воїнів“, і в цьому сенсі його вважають одним із попередників Д. Донцова. На думку Б.В., літ. тв. слід написати зрозумілою для широких верств народу мовою. Він скептично ставився до нових напрямів і дискусій у літературознавстві, які вважав „непотрібним аристократизмом“; писав швидко й багато.

Загалом Б. В. у творчості не використав усього свого потенціалу: „...приватно був Будзиновський багато глибший, цікавіший, духово багатший, ніж як автор“, мав також хист гумориста, особливо у стосунку до тогочас. політиків, але також „фантаст і неімовірно впертий фанатик, найкраще він почував себе сам, коли воював з усіма на всі боки“ ( М. Рудницький).

Контакти Б. В. з НТШ тривали з 1880­хрр. і до кін. його життя. Вони виявлялися не лише у публікаціях праць у вид. Т-ва або їх друкуванні у Друкарні НТШ, але у творчих взаєминах з М. Драгомановим, І. Франком, В. і Є. Левицькими, М. Павликом, М. Грушевським, О. Терлецьким, чл. Т-ва „Січ“ та ін. Це стосувалось насамперед суспільно-політ. діяльности Б. В. і видань часоп., участи у виборчих кампаніях та особистих взаємин протягом багатьох років із чл. НТШ. Велику кількість праць Б. В. цитують на стор. різних публікацій дослідники з НТШ. Збереглося листування Б. В. з такими чл. НТШ, як І. Пулюй, І. Франко, О. Маковей, В. Гнатюк, К. Студинський, про розміщення публікацій на стор. журн., які редагував Б. В., публ. диспутів та ін. питань.

Пр.: Матеріяли до ревізії програми русько-українскої радикальної партії // Народ (Львів), 1891, ч. 9, 1 мая, с. 155—59 (у співавт.); Похорони „нової ери“? // Народ (Коломия), 1893, № 1, с. 8—9; Аґрарні відносини Галичини // Записки НТШ. Львів, 1894, т. IV, с. 29—123; Хлопська посілість в Галичині і новочасні суспільно-реформаторські змагання. Львів, 1895 (у пер. польс.: Chłopska posiadłość w Galicyi. Lwów, 1896); Ґрунтовий податок. Чернівці, 1897; Хлопський страйк. Чернівці, 1897; Жнива у Східній Галичині і на Буковині. На основі дат в „Statistisches Jahrsbuch des k.k. Ackerbauministeriums 1896 i 1897“ // Записки НТШ. Львів, 1898, т. ХХІ, кн. І, с. 1—36; Панщина: єї початок і скасованє. Чернівці, 1898 (Універсальна бібліотека. Ч. 26—28); Кавцкі К. Народність і її початки, з додатком В. Будзиновського. Львів, 1899; Виборча програма. Львів, 1902; Страйк чи бойкот? К., 1902; Хлопська земля. Львів, 1902; Хлопський рай. Львів, 1902; Хлопським коштом. Львів, 1902; Австрія чи Польща. Львів, 1903; Козацкі часи в народній пісни. Львів, 1906; Хмельниччина в Галичині. На підставі матеріялу зібраного і обробленого д-ром Ст. Томашівським. Львів, 1906; Гадяцкі постуляти і гетьман Виговский (Анкета). Львів, 1907; Наше селянство. Львів, 1907; Наші гетьмани. Львів, 1907; О руский університет // Світ (Львів), 1907, ч. 4—5; По смерти Потоцкого. Львів, 1910; Ексгумація і нові похорони // Діло (Львів), 1912, ч. 82; Гетьман Мазепа. Джерсі Сіті, 1916; Як Москва нищила Україну. На підставі старих українських пісень. Відень, 1917; Хрунь і чорт. Н.-Й., 1918; Осаул Підкови. Львів, 1920; Під одну булаву. Львів, 1920; До віри батьків. Львів, 1924, 66 с.; Історія України. Львів, 1924; Кров за кров. Львів, 1924, 127 с.; Небіжчик — ходить. Львів, 1924, 80 с.; Шагін Гірей. Львів, 1924, 64 с.; Ішли діди на муки. Львів, 1925, 117 с.; Пластун. Львів, 1926; Пригоди запорожських скитальців, 1927; Не будь звіром. Львів, 1927; Кожух не на мене шитий. Львів, 1927; Опришок, 1927; Міщанка. Львів, 1928, 32 с.; Смішне в поважнім // Нові шляхи (Львів), 1930, т. 7—9; Латинка // Там само, 1931, т. 10, с. 314—23; Гримить. Львів, 1934; Історія національної думки на тлі моїх споминів з дитячих літ // Новий час (Львів), 1934, ч. 78—95; Автобіографія. (Фрагмент із посмертних паперів) // Будзиновський В. Як чоловік зійшов на пана / Автобіографія автора. Передм. М. Рудницького. Львів, 1937 (Б-ка „Діла“, ч. 11), с. 12—16.

Арх. дж.: ІЛ НАН України, від. рукопис. фондів і текстології, ф. 3 (І. Франко), ф. 14 (О. Кобилянська), ф. 59 (О. Маковей), ф. 60 (І. Пулюй); ЛННБ України, від. рукоп., ф. 167 (І. Левицький), оп. 2, спр. 398 / п. 18, 56 арк.; ф. 34 (В. Гнатюк), спр. 353, арк. 10—11; спр. 386, арк. 1—2; ЦДІА України у Києві, ф. 1235, спр. 366, арк. 1—4; ЦДІА України у Львові, ф. 309, оп. 1, спр. 2280, арк. 18; ф. 663, спр. 188, арк. 288.

Літ.: Франко І. Ще про нашу культурну нужду // Народ (Львів), 1891, ч. 23, с. 309—312; його ж. Не в пору пафос // Там само, 1894, ч. 19, с. 294—96; його ж. Die jüngste galizische Wahl // Die Zeit (Wien), 1895, Bd. 5, N 58, S. 82—84; йогож. З останніх десятиліть ХІХ в. // ЛНВ. Львів, 1901, ч. 15, кн. 8, с. 48—67; його ж. [Рец. на:] Будзиновский В. Козацкі часи в народній пісни. Львів, 1906, 237 с. // Записки НТШ. Львів, 1906, т. LXXIII, кн. V, с. 205—11; [його ж. Листи І. Франка із згадками про В. Будзиновського] // Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. К., 1986, т. 49, с. 385—87, 390, 414, 416, 522; Копач І. [Рец. на:] Будзиновский В. Хлопска посілість в Галичині і новочасні суспільно-реформаторскі змаганя. Львів, 1895, 117 с. (Передрук: Народ) // Записки НТШ. Львів, 1895, т. VII, кн. ІІІ, с. 48—49; його ж. [Рец. на:] В. Будзиновський. Оповідання // ЛНВ (Львів), 1898, т. 2, ч. ІІ, с. 96—110; Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848—1914. На підставі споминів. Львів, 1926, 432 с.; його ж. Українські політики Галичини. Тернопіль, 1996, 176 с.; [б. а.] Вячеслав Будзиновський // Діло (Львів), 1935, 15 лют., ч. 40; [б. а.] † Вячеслав Будзиновський. (Посмертна згадка) // Там само, ч. 42, 17 лют.; [б.а.] Помер Вячеслав Будзиновський, довголітній повістяр „Свободи“ // Свобода (Джерсі Сіті), 1935, 1 берез., № 49; Горобець Тиберій [ЧарнецькийС.]. На нову могилу // Діло (Львів), 1935, 17 лют., ч. 42; Рудницький М. Доля белєтриста-популяризатора // Там само, ч. 42, 17 лют.; його ж. Вячеслав Будзиновський. Траґедія гумориста // Будзиновський В. Як чоловік зійшов на пана. Львів, 1937, с. 7—11; Horn E. Ukraiński obóz postępowy i jego współpraca z polską lewicą społeczną w Galicji 1876—1895. Wrocław, 1968; Горак Р. Перехресні стежки Вячеслава Будзиновського // Будзиновський В. Т. Осаул Підкови. Історичні повісті з часів козаччини. Львів, 1990, с. 368—75; Грицак Я. Молоді радикали в суспільно-політичному житті Галичини // Записки НТШ. Праці Історико-філос. секції. Львів, 1991, т. CCXXII, с. 71—110; Добржанський О. Національний рух українців Буковини другої половини ХІХ — початку ХХ ст. Чернівці, 1999, 574с.; Листування Івана Франка та Михайла Драгоманова / Ред. І. Вакарчук, Я. Ісаєвич. Львів, 2006, 564 с.; Binder H. Galizien in Wien. Parteien, Wahlen, Fraktionen und Abgeordnete im Übergang zur Massenpolitik. Wien, 2005, 741 S.; Tomczyk R. Galicyjska Rusko-Ukraińska Partia Radykalna w latach 1890—1914. Szczecin, 2007, 422 s.; Легкий М. Іван Франко та В’ячеслав Будзиновський: штрихи до взаємин на тлі доби // Записки НТШ. Праці Філол. секції. Львів, 2009, т. CCLVII, с. 134—46; Цаль А. Діяльність В’ячеслава Будзиновського в українському національно-культурному русі Східної Галичини (кінець ХІХ ст.— 1919 р. // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка. Серія: історія / За заг. ред. проф. І. С. Зуляка. Тернопіль, 2012, вип. 1, с. 132—36.

Олена Аркуша

Стаття створена: 2015