БУДІВНИЦТВО ЦЕРКОВНЕ - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
БУДІВНИЦТВО ЦЕРКОВНЕ

БУДІВНИЦТВО ЦЕРКОВНЕ — один із вищих проявів нац. архітектурно-буд. традиції України, пов’язаний із проектуванням, спорудженням, оздобленням, реставрацією та ремонтом сакральних споруд, призначених для богослужінь християн. реліг. конфесій сх. (візант.) обряду. Терміном „Б. ц.“ окреслюють також традиції християн. сакрального буд-ва, що розвивалося до офіційного розколу церкви за конфесіями 1050. У ширшому контексті під Б. ц. розуміють традиції храмобудування християн. громад різних конфесій (правосл., гр.-катол., катол. та протестант. тощо), які поширювали свою діяльність у межах етнограф., а згодом адмін. кордонів України від найдавніших часів і до сьогодні.

Проблематика Б. ц. охоплює низку наук. питань, пов’язаних із дослідженням істор. етапів його становлення та розвитку, аналізом конструктивно-технол., інженерних, функціон. та морфологічних характеристик, а також мист.— стилістичних особливостей церк. будівель. Важливим складником проблематики Б. ц. є його класифікація й типологізація, а також вивчення семантики та символіки форм церк. будівель. У полі наук. зацікав. дослідників Б.ц. є питання дослідження його реґіональних (етнограф.) типів, вивчення методів та способів демонстрації проектних вирішень, буд. термінології та персоналій майстрів, будівничих, архітекторів, замовників та інвесторів, котрі спричинилися до буд-ва церков.

Джерелами дослідження Б. ц. є передовсім матеріальна структура чинних та виявлених археологічно об’єктів. Дослідники Б. ц. опрацьовують широке коло писемних, іконографічних і картографічних джерел і залучають лінґвістичні (антропонім. й топонім.) та усні (передовсім фолькл.) джерела.

Формування традицій Б. ц. розпочалося на території України з Причорномор’я. Християн. храмобудування активно розвивалося з ІV ст. після утвердження християнства у Рим. імперії. З найдавнішими проявами практики Б. ц. на території України пов’язують печерні храми Криму (Інкерман, Тепе-Кермен). Найдавніші базиліки Херсонеса, найімовірніше, датуються другою пол. V ст., хоча писемні джерела підказують, що вони можуть бути ранішого походження. Так, у датованому VІІ ст. „Житії херсонських єпископів“ згадано храм св. Петра, збудований у місті єп. Капітоном у першій пол. ІV ст.

Християнство поширювалося також серед племен черняхівської культури (ІІ—ІV ст.), які населяли лісостепові простори України. Припускають, що приміщенням для молитовних зборів черняхівців могли слугувати т. зв. великі будівлі, споруджені каркасним способом і ліплені глиною, що виділялися своїми розмірами серед забудови поселень. Серед подібних споруд вирізняється довгий нежитловий будинок, виявлений у с. Журівці на Черкащині. Будівля, завдовжки 14 м, була орієнтована по осі схід—захід, а з торця було влаштовано щось на зразок вівтарного підвищення.

Вагомий вплив на становлення традиції Б. ц. на території України мала Візантія, яка з’явилася 395 внаслідок поділу Рим. імперії на зх. та сх. част. після смерти імператора Феодосія І. У візант. період масово споруджували християн. храми, часто з мат-лів давніших грец. антич. будов. Найбільшим осередком християн. буд-ва був Херсонес Таврійський, про що свідчать виявлені археологами залишки фундаментів і частин стін 27 церков та каплиць. Найдавніші церкви будовано у формі рівнораменного хреста. Були поширені тринавні базиліки VII—IX ст. рим. типу. Такі храми перекривалися, ймовірно, дерев’яними конструкціями, а склепіння мали лише апсиди. Споруджували також центричні будівлі ротондового типу (квадрифолії) V—VI ст. та невеликі однонавні хрестильні каплички. Виявлені рештки декоративного оздоблення, зокрема мармурові деталі та фраґменти розкішних мозаїк, вказують на високий рівень мист-ва, що мало спільні риси з церквами Греції, Малої Азії та Кавказу.

На Русі започ. Б. ц. ще до офіційного хрещення 988. Писемні джерела засвідчують існування низки храмів у часи княгині Ольги. Простежуються, зокрема, й ранні зв’язки церк. архітектури Київської Руси з архітектурою Заходу (Оттонівської доби). Після хрещення Руси Б. ц. розвивалося за візант. зразками. Першу муровану церкву Богородиці (Десятинну) спорудили візант. майстри на замовлення Володимира Великого у 989—96. Це була п’ятинавна, хрестово-купольна споруда, інтер’єр якої прикрашали мозаїки і фрески та мармурові деталі. Чотиристопове хрестовобанне ядро Десятинної церкви стало взірцем для Б. ц. Руси пізніших часів. За Ярослава Мудрого суттєво розширилася територія Києва. Унікальними явищами тогочас. світ. архітектури є київ. собор св. Софії, Золоті ворота м. Ярослава з церквою Благовіщення, Трисвятительська церква (зруйнована), Успенська на Подолі (зруйнована), Кирилівська, Спаса на Берестові, св. Михайла у Видубичах. Функціонували визначні храми у княжому Чернігові (Спасо-Преображенський, Борисоглібський собори, церква св. Іллі, Успенська Єлецького монастиря, св. Параскеви-П’ятниці (знищені 1941—45), в Каневі (Успенська церква — перебудована), Овручі (церква св. Василя) тощо. Від княжих храмів у Вишгороді, Переяславі збереглися лише фундаменти. Відомий Успенський собор у м. Володимирі-Волинському, церква св.Пантелеймона (перебудована), церква Богородиці (фундаменти) у Крилосі (Галичі) (там само відкрито десятки фундаментів ін. церков: св.Іллі, Благовіщення, „під Дубровою“, „на Цвинтариськах“ і т.д.), церква св.Миколи у Львові (перебудована), фундаменти Богородичного храму кн. Данила, розкопані у Холмі. Галицько-Волинській архітектурі княжої доби (зокрема галицькій) „притаманні здебільшого західнороманські впливи, і це наближає їх більше до архітектури Чернігова, ніж Києва. Впадає в очі багатство деталей з білого каменю, наявність капітелей, аркатури, перспективних порталів. Більшість храмів княжої України зберегла візантійський план тринавної будови з трьома вівтарними апсидами із сходу та чотирма підпорами-стовпами під середньою банею“ (О. Повстенко). Є також шестистовпні в плані церкви (Успенська церква у Володимирі-Волинському, Апостолів у Білгородці, Борисоглібська у Чернігові). Водночас будували однонавні церкви з однією вівтарною апсидою (Переяслав, Білгородка, Старогородок (Остер) або у вигляді ротонд (Вишгород, Галич). Започ. у цей період у Києві традиції розвинулись у типологічному розмаїтті реґіональних архітектур. шкіл Руси ХІІ—ХІІІ ст.

З XIV ст. в Україні з’являються нові мист. форми, конструкції у Б. ц., також готично-ренесансні елементи. Вони надають будовам легкости, пориву вгору (церква Різдва Христового у Галичі, Вірменський катедр. собор у Львові). Засвідчені не лише італ., але й далматинські впливи. У XV—XVI ст. відомий тип церков візант. відродження, які прийшли з Афону, спершу на Буковині (м­ка Серет, Путила), згодом у Галичині, на Поділлі (Лаврів, Кам’янець-Подільський, Зіньків, Могилів-Подільський, також Замостя). Ознаки ренесансного стилю притаманні церквам братств XVI—XVII ст. (Сокаль, Новоселиця над Збручем, Люблін, Луцьк, Городок побл. Львова). До пізньоренесансних будов належать каплиця Боїмів і Камп’янів у Львові, римо-катол. катедри у Львові, Луцьку, Ярославі. Своєрідні риси властиві церкві перехідного стилю пол. XVIIст. (П’ятницька церква у Львові та церква Б. Хмельницького в Суботові).

Другою після княжих часів добою розквіту укр. Б. ц. вважають період XVII—XVIII ст., коли формується „своєрідний стиль, що має назву укр. чи козацького бароко“. Тоді, хоч зх.європ. впливи на Україну посилюються, постають ориґ. форми, ґрунтовані на старих традиціях укр. мист-ва. Поч. барокового стилю у Б. ц. сягають уже перших років XVII ст., розквіт — другої пол. XVIIст., що найвиразніше засвідчує поєднання давнішої укр. тринавної будови церков із зх.європ. базилікою (Троїцька церква у Чернігові, церква в Бережанах, собор Мгарського монастиря, Миколаївський собор на Печерську у Києві, Братська церква на Подолі у Києві (обидві церкви, які збудував І. Мазепа, нині зруйновані). У той самий час з’являються тридільні і трибанні будови (їх плани ґрунтуються на планах дерев’яних церков): Покровський собор у Харкові, дві церкви Києво-Печерської лаври, собор у Ромнах та ін. Окр. місце у цьому ряді займає церква Спаса на Берестові в Києві. Подальший розвиток церк. споруд представлений дев’ятидільними з п’яти банями будовами: Троїцька церква Густинського монастиря, Преображенська у Прилуках, собор у Ніжині. До цього ряду належать дзвіниця Києво-Печерської лаври (1736—45), Андріївська церква (1744—67), собор св. Юра у Львові (1744—64), гол. церква у Почаєві і т. д.

З кін. XVIIІ ст. поширюється в укр. білокамінному Б. ц. класицизм, який особливо проявився у ХІХ ст. (Володимирський собор у Києві, Олександрівська церква в Кам’янці-Подільському (зруйнована 1934), Благовіщенський собор у Харкові).

Разом із кам’яним в Україні віддавна панує також дерев’яне Б. ц. Найархаїчніший тип церков зберіг. на Бойківщині. Найбільш типова для укр. буд-ва тридільна (тризубна) будова, де кожний зруб перекритий ступінчасто-пірамідальним перекриттям. Це осн. особливість цієї укр. церк. архітектури. „Розвиток бойківського будівництва йшов шляхом компонування ступінчастого перекриття від двоповерхового (церкви у сс. Топільниця, Лениця, Збої) до три- і чотириповерхового (церкви у сс. Бориня, Ужок, Кострики, Суха, Турка Середня, Студене, Вижне). Далі постав складний тип з вісімкою на пірамідальному перекритті, що своєю чергою компонувався у багато поверхів (церкви в сс. Бітля, Висоцьке-Вижне, Кривка, Котелка-Нижна, Комарники) й нарешті завершувався сферичними банями (церкви у сс. Кривка, Ботелка)“ ( В. Січинський). Под. будови трапляються у с. Трогани побл. м. Пряшева, у сс. Потилич, Підвисоцьке, Торки побл. м. Перемишля. На Лемківщині „бойківський“ тип церков, не міняючи свого внутр. вигляду, має назовні надбудовані барокові бані й високі дзвіниці над „бабинцем“. У деяких зразках надбудовано над пірамідальним накриттям зі зрубів дуже великі бані-маківки (церкви у сс. Новоселиця, Збої, Бодружаль, Кожухівці — всі на Закарпатті). Схоже, хоч у засаді відмінне, дерев’яне Б. ц. на Гуцульщині та Буковині. Це частково стосується і Закарпаття. Починаючи від Вижнього Верецького і до Волового, однак, тут панують і барокові будови (церкви у сс. Буковець, Пилипець, Гукливе), а від Хуста до Рахова — псевдоготичні будови XVIIІ—ХІХ ст. із високими гостроконечними вежами (церкви у сс. Данилове, Сокирниця, Крайникове та ін.).

На укр. рівнинних землях — Поділлі, Волині, частково й Буковині — стилістика будов засвідчує переважно „тризрубні з однією або трьома банями“ церкви. Старіші будівлі — переважно однобанні. На серед. і сх. Поділлі поширені трибанні будови, високі та стрункі з великою кількістю поверхів (церкви у сс. Біляни, Вонячин, Якутинці). Под. типу церкви відомі на Київщині та Полтавщині (сс. Сніжки, Витопіль, Конель). Дещо відмінні церкви Слобожанщини (церкви у сс.Березки, Межиріччя, Левківці, Лебединці та ін.). До найвищих досягнень укр. дерев’яної архітектури належать п’ятизрубні (хрещаті) церкви з п’ятьма банями, що за своєю ориґінальністю не мають под. (на Поділлі— с. Яришів; Гуцульщині — сс.Княждвір, Вербовець, Товмачик; Київщині — сс. Дашів, Лісовичі, Ходорів, Синява; Полтавщині — с. Велика Березнянка; на Слобожанщині — сс.Рубцове, Вільшана, Золочів та ін.). Мист. вершиною укр. дерев’яного Б. ц. є славетний Запорізький собор у Новоселиці над р. Самарою (1773—75).

Б. ц. (кам’яне і дерев’яне) — винятковий вид просторового мист-ва українців від найдавніших часів і донині. Перші згадки про церкви багатьох місцевостей України (у деяких випадках опис вигляду їхньої будови чи перебудови) фіксують уже літописи Х—ХIV ст. Багато відомостей подають ілюстрації XVI—XVII ст.; Переписні книги 1654—66; Генеральное следствие о маєтностях 1729—31; Візитації львівської і перемишльської дієцезії 1730—86; Матеріали генерального межування 1769—1828; Рум’янцевський опис 1765—67 і заг. оп.

Дослідн. праці про Б. ц. з’являються з кін. XVIIІ ст. (О. Шафонський таін.), особливо, однак, протягом ХІХ ст.

З кін. ХІХ ст. і донині проблемами архітектурно-археол. досліджень і реконструкції білокам’яного і дерев’яного буд-ва цікавляться науковці НТШ. Спочатку з’явились оглядові праці в контексті історії укр. мист-ва (М. Грушевський, М. Біляшівський, В. Модзалевський), а з 20-х рр. ХХ ст.— конкретні дослідження кам’яних і дерев’яних храмів, їхньої будови, особливостей, стильових характеристик (в окр. випадках праці присвячені окр. об’єктам) з ілюстрацією великої кількости істор. мат-лу (Д. Антонович, В. Січинський, С. Таранушенко). Дослідження Б. ц. триває після Другої світової війни, зокрема з відновленням НТШ 1989.

Варто згадати праці чл. НТШ Г. Логвина, І. та Р. Могитичів. Тему розвитку білокам’яних хрестово-баневих храмів та їхні технол. особливості на Галицько-Волинських землях висвітлюють у своїх працях В. Бевз, М. Бевз, В. Вуйцик, Ю. Лукомський та В. Петрик. Чл. НТШ досліджували й ротондовий тип пам’яток Б. ц. України княжого періоду (В. Січинський, Ю. Диба, Г. Логвин, І. та Р. Могитичі).

Науковці НТШ багато уваги приділяють дослідженням розвитку традицій дерев’яного Б. ц. Дерев’яні церкви княжої доби вивчали Ю. Лукомський, І. Могитич, Б. Томенчук. Традиція буд-ва дерев’яних давньорус. церков знайшла продовження у реґіональних типах дерев’яних укр. церков. Дослідження дерев’яного Б. ц. України науковці НТШ розпочали із Бойківщини. Бойківські дерев’яні церкви вивчали В. Щербаківський, В. Січинський, В. Кармазин-Каковський, В. Слободян та ін. (див. Бойківська церква). Значний вплив на наук. середовище мала пр. М. Драґана „Українські деревляні церкви“ (1937). Вагомий внесок у вивчення дерев’яного Б. ц. зробили М. Колянківський, С. Гординський, сьогодні цю тему досліджують Я. Тарас, В. Вечерський. У „Записках НТШ“ публ. також розвідки про окр. типи церков України (С. Боньковська, О. Болюк), а також прицерковні дзвіниці (Я. Тарас) й окр. пам’ятки.

Реґіональні традиції укр. Б. ц. у його типологічному та стилістичному розмаїтті висвітлено у працях О. Іванусіва, В. Слободяна, М. Сирохмана. Суттєве значення у дослідженні традицій Б. ц. України мають відомості про будівничих. Їхні імена вводять у публікаціях до наук. дискурсу чл. НТШ В. Вуйцик, В. Слободян, В. Александрович, Ю. Диба.

Окр. дослідження чл. НТШ висвітлюють перспективи розвитку Б. ц. в Україні (Ю. Криворучко, Р. Гнідець).

Літ.: Грушевський М. Історія України-Руси... Львів, 1905, т. ІІІ, с. 422—54; т. V, с. 261—87 таін.; 1907, т. VI, с. 379—82 та ін.; Біляшівський М. L’art rustique d’Oukraine. Studio. London, 1912; Модзалевский В. Украинское искусство. Чернигов, 1917; Антонович Д. Скорочений курс історії українського мистецтва. Прага, 1923; Січинський В. Дерев’яні дзвіниці і церкви Галицької України XVI—XIX ст. Львів, 1925; його ж. Конспект історії всесвітнього мистецтва. 2-е вид. Прага, 1928; його ж. Ротонди на Україні // Науковий збірник за рік 1929. Записки історичної секції Української АН, раніш Українського наукового товариства в Київі. К., 1929, т. ХХХІІ, с. 63—91; його ж. Monumenta Architecturae Ukraine. Прага, 1939; його ж. Пам’ятки української архітектури. Франкфурт, 1947; його ж. Архітектура. Дерев’яна архітектура // ЕУ. Заг. част. К., 1995, т. 3, с. 815—20; Таранушенко С. Мистецтво Слобожанщини XVII—XVIIІ ст. Х., 1928; Драґан М. Українські деревляні церкви. Львів, 1937, ч. 1, XVI + 160 с.; ч. 2, XVI + 136 с.; Повстенко О. Історія українського мистецтва. Нюрнберг; Фюрт, 1948, [т.] 1; Колянківський М. Дерев’яні церкви в Україні. Торонто, 1954, 48 с.; Логвин Г. Ротонда во Владимире-Волынском // Архитектурное наследство. М., 1958, вып. 10, с. 33—42; його ж. София Киевская. Государственный архитектурно-исторический заповедник. К., 1971, № 47, 274 c., іл.; його ж. Про час спорудження Софійського собору в Києві // УІЖ. К., 1987, № 2, с. 124—36; його ж. Аріхтектура: архітектура мурована// ЕУ. Заг. част. К., 1995, т. 3, с. 801—04; його ж. Собор Святої Софії в Києві: Книга-альбом. К., 2001, 352 с.; Логвин Г. Н., Тимощук Б. А. Белокаменный храм XII в. в Василеве // Памятники культуры: Исследования и реставрация. М., 1961, вып. 3, с. 37—50; Якобсон А. Л. Раннесредневековые поселения Восточного Крыма // Материалы и исследования по археологии СССР. М., 1958, № 85, с. 458—501; Гординський С. Українські церкви в Польщі. Рим, 1969, 54 с.; Симонович Е. О. Християнство і черняхівська культура // Матеріали третьої Подільської історико-краєзнавчої конференції. Львів, 1970, с. 116—18; його ж. О культовых представлениях населения юго-западных областей СССР в позднеантичный период // Советская археология. М., 1978, № 2, с. 105—16; Кутасов В. А. Четырехапсидный храм Херсонеса // Там само, 1982, № 1, с. 115—69; Могитич І. Р. Результаты исследования церкви Пантелеймона близ Галича // КСИА АН СССР. М., 1982, вып. 172, с. 65—70; його ж. З історії міжслов’янських зв’язків у сфері ранньосередньовічної архітектури: Галицько-Волинська Русь та західні слов’яни Х—ХІІІ ст. // З історії міжслов’янських зв’язків. К., 1983, с. 22—25; йогож. Нововідкрита церква у Звенигороді // Вісник Інституту „Укрзахідпроектреставрація“. Львів, 1994, № 2, с. 55; його ж. Церкви Звенигорода // Там само, 1995, № 3, с. 18—21; його ж. Археологічно відкриті дерев’яні церкви Галичини і Волині X—XIV ст. // Там само, 1999, № 10, с. 3—14; його ж. Старовинні церкви України VII—XIV ст. // Dzieje Podkarpacia. Krosno, 2001, т. V, с. 301—28; його ж. Василівська ротонда — лицарський храм Волині (Серія Золота діадема Волині). Луцьк, 2010, 12 с.; Могитич І., Могитич Р. Центричні храми княжої Волині: нові риси будівельної технології кінця ХІІ століття // Міжнародна наукова конференція. Галицько-Волинська держава: передумови виникнення, історія, культура, традиції. Галич. 19—21 серпня 1993 р. Львів, 1993, с. 74—76; їх же. Архітектура Галицької землі княжого періоду // Народознавчі зошити (Львів), 2000, № 2, с. 202—12; Іванусів О. Церква в руїні: загибель українських церков Перемиської епархії. Ст.Катарінс, 1987, 350 с.; Беляев С. А. Базилики Херсонеса (итоги, задачи и проблемы их изучения) // Византийский временник. М., 1989, с. 171—81; Лосицький Ю. Г. До питання типологічної еволюції монументальної архітектури середньовічного Криму // Археологія. К., 1990, № 2, с. 33—47; його ж. Про візантійські базиліки Херсонеса // Там само, 1991, № 2, с. 83—98; Лукомський Ю. Архітектурна спадщина давнього Галича. Галич, 1991, 38 с.; його ж. Білокам’яний храм на передмісті давнього Галича // Записки НТШ. Праці Археологічної комісії. Львів, 1998, т. CCXXXV, с. 594—607; його ж. Невідомі церкви на подолі княжого Галича // Там само, с. 559—93; його ж. Планувальні та конструктивні особливості хрестовобаневих церков давнього Галича // Вісник Національного університету „Львівська політехніка“. Архітектура. Львів, 2000, № 410, с. 225—31; його ж. Воскресенська церква ХІІ—ХІІІ століть у Крилосі // Записки НТШ. Праці Комісії архітектури та містобудування. Львів, 2001, т. ССХLI, с. 288—96; йогож. Успенський собор Давнього Галича (За результатами нових досліджень 1992—2000 років) // Там само. Праці Археологічної комісії. Львів, 2002, т. CCXLIV, с. 578—607; Лукомський Ю., Петрик В. Перемиський замок за княжої доби // Пам’ятки України: історія та культура. К., 1995, № 3, с. 120—24; їхже. Успенський собор княжого Галича: історія вивчення та нові дослідження // Вісник Інституту „Укрзахідпроектреставрація“. Львів, 1997, ч. 8, с. 83—92; Томенчук Б. П. Охоронні дослідження дерев’яних храмів Галицької землі // Археологічні дослідження, проведені на території України протягом 80-х років державними органами охорони пам’яток та музеями республіки. К., 1992, с. 87—95; його ж. Дослідження дерев’яної ротонди на давньоруському городищі в Олешкові на Пруті // Записки НТШ. Праці Історично-філос. секції. Львів, 1993, т. CCXXV, с. 87—96; його ж. Археологія дерев’яних храмів Галицького князівства. Івано-Франківськ, 1996, с. 7—22; його ж. Дерев’яні храми галицького князівства // Скрипторій історичної прози. Львів, 1997, т. 6, № 7—9 (73—75), с. 519—25; Петрик В. Галицька архiтектурна школа XII—XIII ст. на фонi тогочасної європейської архiтектури // Новi матерiали з дослiдження пам’яток архiтектури та мiстобудування. Науковi зошити кафедри реставрацiї та реконструкцiї архiтектурних комплексiв. Львiв, 1993, № 1, с. 76—79; його ж. Церковна архiтектура Перемишля X—XVI ст. / Церковне мистецтво Перемиської єпархії (Матеріали міжнародної наукової конференції. 25—26 березня 1995 р., м. Ланьцут, Польща). Ланьцут, 1999, с. 233—42; Слободян В. Церковна архітектура українців Задунав’я // Записки НТШ. Праці Секції мистецтвознавства. Львів, 1994, т. CCXXVІІ, с. 327—32; його ж. Церкви українців Румунії. Львів, 1995, 112 с.; його ж. Церкви України. Перемиська єпархія. Львів, 1998, 864 с.; йогож. Церкви Холмської єпархії. Львів, 2005, 560 с.; його ж. Українські храми Кубані // Записки НТШ. Праці Комісії архітектури та містобудування. Львів, 2005, т. CCXLIX, с. 440—46; Диба Ю. Ротонда 961—962 років у межах найдавнішого городища на Старокиївській горі // Записки НТШ. Праці Археологічної комісії. Львів, 1998, т. CCXXXV, с. 524—58; його ж. Дві маловідомі ротонди княжої доби// Там само. Праці Комісії архітектури та містобудування. Львів, 2001, т. CCXLI, с. 248—74; його ж. Українські храми-ротонди Х — першої половини XIV століть. Львів, 2005, 106 с.; його ж. Християнське сакральне будівництво України часів княгині Ольги // Конференція „Ольжині читання“. Пліснеськ, 2005, с. 48—60; його ж. Архітектура ротонд Галицької і Волинської земель ХІ—XIV століть у контексті проблеми зовнішніх впливів // Пам’ятки України. К., 2006, № 1—2, с. 16—32; його ж. Професійний іменослов будівничих Русі ХІ—XIV століть // Львівська національна наукова бібліотека України імені В.Стефаника: історія і сучасність: доп. та повідомлення. Міжнар. наук. конф., Львів, 28—30жовтня 2010 р. Львів, 2010, с. 424—30; його ж. Спадкова професійна діяльність в світлі іменослову будівничих Русі ХІ—XIV ст. // Проблемы теории и истории архитектуры Украины. Сборник научных трудов. Одесса, 2012, вып. 12, с. 186—96; Сирохман М. Церкви України. Закарпаття. Львів, 2000, 880 с.; Бевз М., Бевз В., Лукомський Ю., Петрик В. Успенський собор давнього Галича: проблеми дослідження, збереження та консервації // Пам’ятки України. К., 2001, № 4, с. 30—35; Боньковська С. Хрещаті храми України (Питання походження та розвитку) // Записки НТШ. Праці Комісії архітектури та містобудування. Львів, 2001, т. CCXLI, с. 179—224; Вуйцик В., Слободян В. Матеріали до словника народних будівничих // Там само, с. 544—601; Гнідець Р. Особливості баневої структури церков Галичини кінця ХІХ — 20—30­х років ХХ століть та їх сучасне втілення ухрамовому будівництві // Там само, с. 341—60; його ж. Традиція і сучасність у церковній архітектурі Львова // Там само, 2008, т. CCLV, с. 299—312; Криворучко Ю. Джерела і тенденції розвитку сакральної архітектури України // Там само, 2001, т. CCXLI, с. 65—83; Тарас Я. Споруди для дзвонів українців Карпат (Джерела, першопочатки, розміщення) // Там само, с. 317—40; йогож. Українська сакральна дерев’яна архітектура. Ілюстрований словник-довідник. Львів, 2006, 584 с.; його ж. Сакральна дерев’яна архітектура українців Карпат: культурно-традиційний аспект. Львів, 2007, 639 с.; Козак Н. Літописні „майстри із греків“ і Десятинна церква у Києві // Вісник Львівського університету. Серія мист-во. Львів, 2002, вип. 2, с. 115—22; Вуйцик В., Лукомський Ю., Петрик В. Різьблений камінь ХІІ ст. з Галицького дитинця // Вісник Інституту „Укрзахідпроектреставрація“. Львів, 2004, ч. 14, с. 286—89; Хрушкова Л. Г. Христианские памятники Крыма (состояние изучения) // Византийский временник. М., 2004, вып. 88, с. 167—94; Александрович В. Нововіднайдені джерельні матеріали до історії дерев’яного церковного будівництва другої половини XVII століття // Записки НТШ. Праці Комісії архітектури та містобудування. Львів, 2005, т. CCXLIX, с. 535—60; Болюк О. Типи і художні особливості каплиць ХІХ—ХХ століть // Там само, с. 447—53; Buko A. Monumentalna zabudowa Góry Katedralnej w Chełmie we wczesnym średniowieczu // Archаeologia Historica Polona. Warszawa, 2005, t. 15/1, s. 69—83; Вечерський В. Українська дерев’яна архітектура: Фотоальбом. К., 2006, 62 с.; Войтович Л. Загадкові контури королівського Холма // Вісник НТШ. Львів, 2013, ч. 50, с. 56—60.

Юрій Диба

Стаття створена: 2015