БУЗЕСКУЛ Владислав - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
БУЗЕСКУЛ Владислав

БУЗЕСКУЛ Владислав (* 24. 02. 1858, с. Попівка Ізюмського пов. Харків. губ. (нині — Верхньодніпров. р-ну Дніпроп. обл.) — † 01. 06. 1931, м. Харків) — громадсько-культ. діяч, історик античности.

Н. у родині військ., підполковника, дрібного дворянина. Першими вчителями Б. В. були мама та домашній учитель Е.Арльдт, який прищепив йому любов до л-ри й історії. У 1868—76 навч. у 2-й харків. г-зії, 1876—80— у Харківському університеті. Слухав лекції у проф. М.Петрова, послідовника наук. засад Л. Ранке та В. Надлера. 1885—1920 у Харків. ун-ті обіймав посаду екстраординарного проф. каф. всесвіт. історії, а після захисту докт. дис.— ординарного проф. цієї каф. Був деканом історико-філол. ф-ту, чл. і акт. співробіт. Історико-філол. т­ва при Харків. ун-ті. Мав чин дійсного статського радника, був нагороджений орденами св.Анни ІІ ступеня, св.Станіслава І та ІІ ступенів і св. Володимира ІV ступеня. 1889 захистив маґістер. дис. „Перикл“, а 1895 — докт. „Афинская полития Аристотеля как источник по истории государственного строя Афин конца V века“, 1896 обраний д.чл. Моск. археол. т-ва. Брав акт. участь у роботі ХІ, ХІІ, ХV Археологічних з’їздів, де виступав із наук. доповідями. 1907, за відгуком проф. С. Жебельова, за пр. „Введение в историю Греции“ Б.В. нагороджено РАН премією ім. гр. Д.Толстого. 1910 обраний чл.-кор. РАН.

Поділяв погляди ліберальної професури. Після подій 09. 01. 1905 був серед чл. комісії Ради Харків. ун-ту, що складалася з ліберальних проф., яка підгот. „Записку...“ про потребу призупинення занять в ун-ті. Багато зробив для того, щоб уникнути кровопролиття на барикадах у Харкові в жовт. 1905, вважаючи, що „попередити катастрофу можливо лише шляхом гарантування російському народові священних прав будь-якої людини: недоторканності особи, свободи слова, друку, зібрань“. У роки столипінської реакції опубл. статтю про страти у давньому світі, де засудив цю форму покарання. Після Лютневого перевороту 1917 разом з ін. чл. Ради Харків. ун-ту привітав Тимчас. уряд та голову Держдуми телеграмою, в якій, зокрема, зазначалося, що згуртування навколо уряду відбувається „для влаштування нового державного порядку на засадах волі, рівності та права...“ Був серед проф., що ухвалили рішення про допуск студентів до складу Ради. Восени 1919 підписав „Звернення до вчених Заходу“, в якому мовилося про більшовицькі репресії і закликалося не допустити поширення більшовизму в Європі.

У рад. час Б. В. був найбільш популярним проф. у Харків. ін-ті нар. освіти, лекції в якому він читав до осени 1924. Від 1921 завідував спочатку науково-дослід. каф. заг. історії, а пізніше — каф. європ. культури ХІНО. У 1921—22 очолював Наук. т-во при ХІНО, що здійснювало значну роботу в галузях історії, археології, етнографії та філології. Обраний акад. АН СРСР (1922) та ВУАН (1925). Брав участь у Всерос. археол. конференції у Керчі (1926) та в Севастополі (1927). За дорученням Президії АН СРСР, неодноразово виїжджав у відрядження. 1926 Б.В. обрано почес. головою історико-етнол. відділу Харків. філії Всеукр. наук. асоціації сходознавства. Зосередився на написанні здебільшого популярних та історіограф. пр. та мемуарів.

Осн. зацікав.— історія античности; громад. діяльність.

Творчий доробок Б. В. становить бл. 200 пр. Хоча увага Б. В. поширювалася на різні істор. обл. та періоди (Давній Схід, класич. Греція, історія Франц. революції, новітня історія Німеччини тощо), він не написав узагальненої всесвіт. історії, обмежуючись розглядом окр. проблем із наголосом на археол., історіограф. та ін. спец. істор. дисциплінах. Б. В. згадував, що спочатку „цікавився та займався здебільшого середньою та новою історією та не думав займатися давньою“. Цю особливість дискурсу вченого відображає збірка його дрібних ст. „Исторические этюды“ (1911), де, окрім досліджень давньогрец. історії, є статті з історії Давнього Єгипту, середньовіччя, історії культури XVI ст., історії рос. л-ри, а також характе ристики істориків Ранке, Зібеля, Сореля, Корелина, Луніна та Лебедєва. Видав III і IV т. „Лекций по всемирной истории“ проф. М. Петрова та університет. курс проф. В.Надлера.

Б. В. був класич. істориком-позитивістом, але намагався зорієнтувати свої пр. відповідно до новітніх тенденцій. Він критично оцінював пр. Вейца й Гізебрехта, відзначаючи неясність висновків першого та брак уваги до соціально-екон. історії в другого. Критикував „Всесвітню історію“ Л.Ранке, у якій, на думку Б. В., перебільшувалося значення зовнішньополіт. факторів і недооцінювалися соціально-екон. процеси. На поч. ХХ ст. на його наук. погляди вплинула модернізація антич. історії, розповсюджена в той час в істор. науці. Б. В. виступав проти модернізаторів, вказуючи, що „це веде іноді до крайностей, натяжок, до намагань встановити подібність [...] тільки гадану“. Відзначивши різнобічність наук. інтересів Г.Зібеля, майстерність у використанні істор. джерел, прекрасний стиль викладу, Б. В. критикував його за прагнення перетворити історію на служницю політики, що завжди приведе до суб’єктивізму і до підтасування фактів. Однак в окр. пр. самого Б.В. трапляються модерніст. терміни, а іноді й спроби проведення паралелей між античністю й сучасністю. 1913 вийшов збірник його ст. п. н. „Античность и современность“.

Б. В. опубл. понад 100 наук. пр., у яких усебічно проаналізував давньогрец. рабовласницьку демократію як явище, подавши послідовну схему соціально-політ. перетворень у тогочас. сусп-ві, проте водночас дещо ідеалізовано зобразив їхній характер. На основі ретельного перегляду джерел написав апологію Перикла проти нападок школи Дункера та ін. представників офіційної історіографії бісмарківської Німеччини, що глорифікували спартанські політ. порядки й применшували істор. значення Афін. Б. В. створив яскравий образ грец. дем. вождя на широкому тлі найвищого процвітання грец. рабовласницької демократії. Книга Б. В. отримала високу оцінку в наук. і ліберальній пресі, не втративши певною мірою значення і сьогодні. Серед досліджень про „Афінську політію“ Аристотеля перше місце посідає книжка Б.В., що постала з низки самостійних досліджень, у яких усебічно з об’єктивністю й глибиною з’ясовувалося значення Політії для історії афін. держави.

Низку істор. узагальнень Б. В. навів у пр. „История афинской демократии“ (1909). Він розширив ідеї, викладені у „Периклі“, на тлі афін. історії та простежив еволюцію грец. дем. громади від її виникнення до епохи занепаду. Б. В. завжди популяризував проблеми антич. історії: написав низку статей на теми політ. та культ. життя у стародавні часи, що перегукувалися з темами й інтересами сучасности; видав ориґ. пр., своєрідну за своїм задумом не лише у Рос. імперії, але й у тодішній інозем. навч. л-рі.

Наук. пр. Б. В. дореволюційного періоду були широко популярні і визнані не лише в Рос. імперії, але й за її межами. Їх високо оцінювали рецензенти в наук. і суспільно-політ. журн., що виходили рос., нім., франц., англ., болгар., чес. мовами і неодноразово перевид., а „Введение в историю Греции“ та „Античность и современность“ перекл. чес. мовою. Найціннішими пр. постреволюційного періоду були нарис відкриттів у галузі антич. археології протягом XІХ—XX ст. та фундам. історіограф. нарис „Всеобщая история и ее представители в России в 19 и начале 20века. Материалы“ (1—2 тт., 1929—31). 3-тя част. цієї пр. „Византология и изучение славянского мира в России (до 1914г.)“ залишилась у рукоп.

Невелику част. пр. Б. В. можна зачислити до галузі україністики: студент. пр., присвячену політ. історії Галицького князівства; нарис новітньої історії Харків. ун­ту; біограф. нариси про проф. Харків. ун-ту; історіограф. огляд історії дослідження антич. пн. Причорномор’я. Однак великого впливу на розвиток україністики ці пр. не мали.

Б. В. підтримував тісні наук. та приват. контакти з деякими чл. НТШ: харків. проф. Д. Багалієм, М. Сумцовим та франц. істориком л-ри Андре Мазоном. Суто ділові стосунки були в Б. В. з Ф. Коршем та О.Шахматовим. Певні бібліограф. поради Б. В. давав Д. Яворницькому під час його підгот. до складання маґістер. іспитів у Варшав. ун-ті. Як чл. ВУАН, Б. В. мав ділові контакти з М. Грушевським. 1929 у „Збiрнику заходознавства“ (на честь М. Грушевского) опубл. ст. „Из области новейшей западноевропейской историографии“. На пр. Б. В. „Исторические этюды“ вміщено рец. у „Записках НТШ“ (1912, т. СІХ).

1906 на шпальтах харків. газ. „Южный край“ М. Сумцов надрук. ст., присвячену 25-річчю наук. діяльности Б.В., де високо оцінив його наук. та пед. роботу. У „Сборнике статей в честь профессора В.П. Бузескула“ (1914) були надрук. ст. А. Мазона „Страничка из истории русской цензуры в конце 50-х гг.“, М.Сумцова „Слово о бездождии“ та Ф.Корша „De quodam Xenofhontis Hellenicorum loco, ut videtur, interpolato“. У ф. Харків. держ. наук. б-ки ім.В. Г. Короленка (кол. Харків. громад. б-ка) зберіг. книжка А.Мазона „Manuscrits parisiens d’Ivan Tourguénev. Notices et extraits. Paris, 1930“ з дарчим написом: „Глубокоуважаемому и дорогому Владиславу Петровичу Бузескулу на добрую память. André Mazon. (30 апр. 1930)“. 1928 Б. В. підгот. записку для АН СРСР про наук. пр. А. Мазона, завдяки якій його обрано інозем. чл. АН СРСР.

Разом із Д. Багалієм та М. Сумцовим Б. В. працював в Історико-філол. т-ві при Харків. ун-ті. Про діяльність т-ва Б. В. опубл. кілька оглядів у столичній періодиці, де згадав і про діяльність цих дослідників. Найбільшим проявом співпраці Б. В. з Д. Багалієм та М. Сумцовимбула робота на поч. ХХ ст. над історією Харків. ун-ту. Для цього вид. Б. В. написав розд. „История Университета при действии устава 1884 г. (1884—1905)“ на основі архів. док-тів, що йому надав Д.Багалій. Допоміг Багалій Б. В. і під часнаписання статті про проф. М. Луніна. 1920 у Харкові в серії „Культурно-истори ческая библиотека“ за ред. Д. Багалія надрук. пр. Б. В. „Афинская демократия. Общий очерк“. 1927 в ювілейній збірці, присвяченій Д. Багалію, Б. В. опубл. ст. „Студiювання стародавностей пiвнiчного черноморського надбережжя іїхня вага з погляду грецької та світової історії“ та „Из истории Харьковского университета второй половины 70-х годов прошлого века (личные воспоминания)“.

На деякі українозн. пр. Б. В. покликалися чл. НТШ, щоправда, без аналізу змісту. У ІІІ т. „Історії України-Руси“ М.Грушевський згадав ст. Б. В. про кн. Мстислава Удатного Галицького як позбавлену особливого значення. Осн. пр. Б. В. про історію Стародавньої Греції він використовував у процесі студіювання всесвіт. історії, як і його учень І. Крип’якевич. У своєму „Нарисі історії України на соціально-економічному ґрунті“ Д. Багалій посилався на пр. Б. В. „Студiювання стародавностей пiвнiчного черноморського надбережжя і їхня вага з погляду грецької та світової історії“.

Б. В. у пр. „Всеобщая история и ее представители в России в 19 и начале 20 века. Материалы“ досить широко використав пр. В. Яґича „Источники для истории славянской филологии“ и „История славянской филологии“, О. Пипіна „Русское славяноведение в ХІХ ст.“, О. Маркевича „Двадцатипятилетие Новороссийского университета“, Д. Багалія „Опыт истории Харьковского университета“ (т.1—2). Докладніше він схарактеризував наук. діяльність О. Брікнера, давши їй позитивну оцінку.

Пр.: О занятии Галича Мстиславом Удалым. Хронологическая заметка // ЖМНП, 1881, № 3, с. 86—92; Князь Торопецкий Мстислав Мстиславович // Там само, 1883, № 4, с. 221—69; № 6, с. 240—87; № 8, с. 188—220; Перикл. Историко-критический этюд. Х., 1889, 489 с.; Харьковское историко-филологическое общество // Историческое обозрение. СПб., 1890, № 1, с.270—72; Афинская полития Аристотеля как источник для истории государственного строя Афин до конца V века. Х., 1895, 484 с.; Автобиография и список научных трудов // Критико-биографический словарь русских писателей и ученых/ Сост. С. А. Венгеров. СПб., 1897, 1904, т. 6, с.155—58; Введение в историю Греции. 1. Обзор источников. 2. Очерк разработки греческой истории в XIX в. Х., 1903, V + 535 c.; Профессор М.М. Лунин (1806—1844). „Харьковский Грановский“. К столетию Харьковского университета // ЖМНП, 1905, № 2, с. 321—74; История Университета при действии устава 1884 г. (1884—1905) // Багалей Д. И., Сумцов Н. Ф., Бузескул В. П. Краткий очерк истории Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805—1905). Х., 1906, с. 244—329; История Афинской демократии. СПб., 1909, 468 с.; Исторические этюды. СПб., 1911, VII + 405 с.; Античность и современность. Современные темы в античной Греции. СПб., 1913, 196 с.; Студiювання стародавностей пiвнiчного черноморського надбережжя і їхня вага з погляду грецької та світової історiї // Ювілейний збiрник на пошану академика Д.І. Багалiя. К., 1927, с. 167—82; Записка об ученых трудах А. Мазона // Известия Академии наук СССР. Отдел гуманитарных наук. М., 1928, с.466—70; Всеобщая история и ее представители в России в 19 и начале 20 века. Материалы, ч. 1—2. Л., 1929—31, 218 + VI + 223 с.; Из области новейшей западноевропейской историографии // Збiрник заходознавства. К., 1929, с. 140—54.

Літ.: Сумцов Н. Ф. Профессор В. П. Бузескул: (К 25-ю ученой деятельности) // Южный край, 1906, 21 января (№ 8678); Д[орошенко] В. [Рец. на:] Бузескул В. Историческіе этюды. СПб., 1911, VI + (1) + 406 + (1) с. // Записки НТШ. Львів, 1912, т. СІХ, кн. ІІІ, с. 188—89; КагаровЕ.Г. Владислав Петрович Бузескул (з нагоди 70-річчя з дня народження) // Східний світ, 1928, № 3—4, с. 3—9; Пакуль Н. М. В. П. Бузескул как историк // Наукові записки науково-дослідної кафедри історії європейської культури, 1929, вип. 3, с. 11—24; Жебелев С. А. Академик Владислав Петрович Бузескул (Некролог) // Известия АН СССР. Отделение обществ. наук, 1931, № 10, с.1066—85; Історія Академії наук УРСР. К., 1967, кн. 2, с. 202—03; Калуцька Л. П., Фрізман Г. В. Академік В. П. Бузескул — історик середніх віків // Вісник Харківського університету, 1967, № 22, с.84—93; Сухобоков О. В. Владислав Петрович Бузескул // Археологія, 1991, № 1, с. 109—11; ЕУ. Львів, 1993, т. 1, с. 186; Кадеев В. И. Владислав Петрович Бузескул — профессор Харьковского университета. Биобиблиография. Х., 1998, 42 с.

Олександр Музичко

Стаття створена: 2015