БУЛЛА - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
БУЛЛА

БУЛЛА (лат. bulla — „банька“, „висяча прикраса“) — первісно медальйон з амулетом, який носили у стародавні часи діти, згодом — округла свинцева (часто срібна чи золота) печатка з відповідним зображенням на два боки, підвішена до док-та для підтвердження особи — експонента й автентичности тексту. Згодом Б. називають сам док-т. Його видавала імператор. (цісар.), папська і деякі королівські (Зх. Європи) канцелярії.

Термін „Б.“ вживають на означення док-та від старожитніх часів і раннього середньовіччя. Папа Адріян І (772—95), який реформував папську канцелярію, трактував Б. як привілей, надаючи док­тові особливого функціонального спрямування, і розбудовував його структуру (особливо розвинутою стала формула scriptum per manus і клаузула датації), апісля прикінцевої текстової частини (есхатоколу) вніс відповідні знаки та написи на означення підписів і участи в підгот. док­та канцелярії тощо. Функціональність і формуляр Б. було уточнено та розбудовано за пап Лева ІХ (1049—51), пізніше Інокентія ІІІ (1198—1216) та ін. Загалом Б. поділяють на спец. (призначення вищих ієрархів, упровадження нових доґматів віри) та консисторські (канонізація осіб, ухвали соборів, доручення і дозволи пап, матримоніальні справи), а також на великі й малі.

В укр. джерелознавстві й історіографії термін „Б.“ найчастіше ототожнюється з док-том, що написано у папській канцелярії. У середньовіччі багато Б. надходило на слов’ян. землі, у Сх. Європу й Русь-Україну („Руську землю“, „Князівство Лодомерію“ (Володимирію, Володимерію), „Галичину“ та ін.) саме з Рим. курії. У Б., адресованих в Україну, згадують також рус. воєв., рус. дієцезії, міста, рус. кордони, імена рус. князів — Ізяслава, Святополка, Данила (короля), Василька та ін. Чимало Б. скеровувано безпосередньо на князівські двори і князівські столиці. Ці відомості подають зібрання Б. (також їхні реґести), які опубл. А. Тургенєв, В.Абрагам, А. Великий, І. Сулковська-Курась і С.Курась та ін. Від ХІV ст. Б. деколи наз. (за аналогією) ін. типи та види док-тів: послання, листи, т. зв. бреве папської канцелярії, які не завжди відповідають класич. зразкам середньовічних Б. Подаємокороткий зміст окр. Б., які стосуютьсяУкраїни (за „Bullarium Poloniae“, т.І—ІІ):

1075, квіт. 25.— Папа Григорій VII заявляє польс. кн. Болеславові про брак на його землях постійного місця для митрополичого престолу, порушення опіки над мирянами й управою віри та про надсилання грошей рус. „королю“ Ізяславові, маючи на меті повернення його в лоно церкви св. Петра (т. І, 6);

1207, жовт. 7.— Папа Інокентій III звертається до архиєп., настоятелів монастирів і населення Руси про потребу об’єднання церков та релігій під зверхністю Рима і повідомляє, що посилає на Русь папським легатом кард. Григорія, на якого буде покладено обов’язки поширення ідей римської церкви (т. І, 84);

1231, лип. 18.— Папа Григорій IX закликає короля Руси [Данила] зустрітися з єп. прусським, щоб обговорити прийняття обряду і звичаїв християн-латинників та обіцяти послушність апостольському престолу (т. І, 251);

1246, трав. 3.— Папа Інокентій IV повідомляє братів-домініканців Олексія і його приятеля про відрядження на Русь до короля Руси [Данила] (т. І, 424);

1247, верес. 7.— Папа Інокентій IV забороняє хрестоносцям та ін. ченцям без дозволу короля Данила та його брата кн.Василька оселятись і набувати посілості на їхніх землях (т. І, 455);

1253, трав. 14.— Папа Інокентій IV, прийнявши від короля Данила реляцію про монголо-татарські замисли вторгнутись у західні країни [очевидно, хана Куремси після походу на Пониззя], закликає вірні йому королівства Богемію, Моравію, Сербію та Померанію організувати військ. протистояння (т. І, 537);

1286, трав. 31.— Папа Гонорій IV призначає Іоанна, єп. тускуланського, легатом апостольського престолу для князівств Польщі, Померанії, Кашубії, Пруссії, Лівонії та Руси (т. І, 870);

1301, трав. 13.— Папа Боніфацій VIII доручає остійському та велестрійському єп. обов’язок посольства в Угорське Королівство та в сусідні з ним Польщу, Володимирію, Галичину, Далмацію, Команію, Сербію, Хорватію та ін. країни (т. І, 993);

1327, берез. 1.— Папа Іван XXII доручає гнєзненському архиєп. інформувати про єпископські кафедри на землях Малої Галичини (Міnоrіs Gаlаtіs) та Володимирії (Flаndеmіrіа?), відомої з давніх часів, на території якої є численні поховання єпископів (т. І, 1419);

1346, верес. 2.— Папа Климентій IV повідомляє люблінського єп. про орденацію легата апостольського престолу на Угорське Королівство, част. Польщі, Лодомерію і Галичину та повторює розпорядження курії, дане 10 листоп. 1308 про заборону русинам, болгарам, литовцям та ін. народам, „які залишаються в облуді“, видавати своїх доньок, внучок, родичок за католиків (т. ІІ, 264);

1375, лют. 16.— Папа Григорій XI запитує гнєзненського архиєп. та єп. Кракова і Плоцька про можливість відкриття кафедральних чи парафіяльних храмів у Луцьку, Києві та Турові (т. II, 2203) і т. д.

Низка поданих (і неподаних) у переліку Б. ніколи не була в наук. обігу. Окр., однак, значною мірою уточнюють і розширюють фактологічну базу чи й уперше інформують про різні події, явища, людей Х—ХV ст.

Папські Б. та ін. док-ти надходили в Україну із впровадженням Берестейської церковної унії. Пізнавальними з цього огляду є Б. папи Климентія VІІІ.

Значний внесок у дослідження історії папських Б. в Україні, відповідно, і їхнього змісту зробила укр. історіографія зусиллями львів. та київ. наук. шкіл, зокрема науковців НТШ. Це стосується як джерелозн. аспекту цього типу док­тів, так і їхнього змісту. У ХІХ ст. аналізують Б. у своїх дослідженнях М. Гарасевич, Ю.Пелеш, А.Петрушевич та ін., у ХХ ст.— М. Грушевський (вивчає Б. понтифіків ХІІІст. у своїй „Історії України-Руси“), С.Томашівський, К. Студинський, М. Чубатий. Не менш цінні спостереження про значення цих док-тів роблять А. Великий, наші сучасники — Б. Ґудзяк, І. Паславський. Див. „Bullarium Poloniae“.

Літ.: Тургенев А. И. Акты исторические, относящиеся к России, извлеченные из иностранных архивов и библиотек. СПб., 1841, т. 1, с. 43; Дашкевич Н. Княжение Данила Галицкого по русским и иностранным известиям. К., 1873, с. 135—36; його ж. Переговоры пап с Данилом Галицким об унии Юго-Западной Руси с католичеством (Первая уния Юго-Западной Руси с католичеством) // Киевские университетские известия. К., 1884, август, с. 136—81; Pelesz J. Geschichte der Union der ruthenischen Kіrche mit Rom. Vienna, 1878, Bd. 1, S. 611—21, 626—29; Abraham W. Powstanie organizacyi kościoła lacińskiego na Rusi. We Lwowie, 1904, Dodatki, s.363—71 та ін.; Грушевський М. Історія України-Руси. Львів, 1905, т.ІІІ, с. 73; Чубатий М. Західна Україна і Рим у ХІІІ віці у своїх змаганях до церковної унії // Записки НТШ. Львів, 1917, т.СХХІІІ—СХХІV, с. 9 та ін.; його ж. Історія християнства на Руси-Україні (до р. 1353). Рим; Н.-Й., 1965, т. 1, с. 578—80 та ін.; Томашівський С. Ватиканські матеріали до історії України. Т. 1. Донесення римських нунціїв про Україну 1648—1657 // Жерела до історії України-Руси. Львів, 1919, т. XVI, 235 с. (Перевид.: Львів, 1924); його ж. Предтеча Ісидора: Петро Акерович, незнаний митрополит руський // Записки ЧСВВ. Жовква, 1927, т. ІІ, вип. 3—4, с.221—312; Giry A. Manuel de diplomatique. Diplômes et chartes... [2-ге вид.] Paris, 1925, p.661—704; Коструба Т. Нариси з церковної історії України Х—ХІІІ ст. Львів, 1939, с. 59; ВінтерЕ. Візантія та Рим у боротьбі за Україну: 955—1939. Прага, 1944, 224 с.; Documenta Pontificum Romanorum Historiam Ucrainae Illustrantia (1075—1953). Vol. I (1075—1700) / Ed. A. Welykyj // Anаlecta OSBM. Romae, 1953, p. 43—45; Лужницький Г. Українська церква між Сходом і Заходом. Нарис історії Української церкви. Філадельфія, 1954, с. 153, 211, 271, 512, 535; ХомаІ. Східньо-европейська політика папи Інокентія ІV // Записки НТШ. Праці Історично-філос. секції. Рим; Париж; Мюнхен, 1955, т. СLXIV, с.38—48; Великий А. Г. З літопису християнської України. Церковно-історичні лекції з Ватикану. Рим, 1968, т.ІІ; Documenta Unionis Berestensis eiusque auctorum (1590—1600) / Ed. A. Welykyj. Romae, 1970, p.217—19; Dyplomatyka wieków średnich / Oprac. K. Maleczy½ski, M. Bieli½ska, A.Gsiorowski. Warszawa, 1971, s. 43—58; Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові. 1233—1799 / Уклад. О. А. Купчинський, Е. Й. Ружицький. К., 1972, № 24, 29, 31, 33, 42—44 та ін.; ПатрилоІ.І. Джерела і бібліографія історії Української церкви. Рим, 1975, т. 1, с. 33; Большакова С. А. Папские послания галицкому князю как исторический источник// Древнейшие государства на территории СССР. 1975 г. М., 1976, с. 122—29; Szyma½ski J. Nauki pomocnicze historii. Warszawa, 1983, s.494—95; Купчинський О. [Рец. на:] Bullarium Poloniae / Ed. et cur. Irena Su»kowska-KuraÑ et Stanis»aw KuraÑ. Romae, 1982—1988, [vol.] I—ІІІ // Записки НТШ. Праці Історично-філос. секції. Львів, 1993, т.ССХХV, с. 409—22; Основні документи Берестейської унії. Львів, 1996, с. 85—88; Ґудзяк Б. Криза і реформа. Київська митрополія, Царгородський патріархат і ґенеза Берестейської унії / Пер. з англ. М. Габлевич. За ред. О. Турія. Львів, 2000, с. 302; Паславський І. Коронація Данила Галицького в контексті політичних і церковних відносин ХІІ століття. Львів, 2003, 112 с.; його ж. Галицька митрополія. Історичний нарис. Львів, 2007, 126 с.

Олег Купчинський

Стаття створена: 2015