ВАСИЛЬКО РОСТИСЛАВИЧ (* бл. 1066 — † 28. 02. 1124) — князь теребовельський, син найстаршого з онуків Ярослава Мудрого тмутороканського кн. Ростислава Володимировича та угор. принцеси Ілони (Ленке).
Як князь-iзгой перебував на службi у волин. кн. Ярополка Iзяславовича. За Я. Длуґошем, очолював дружину в прикордонному конфлiктi з Польщею у 1081. Пiсля того, як його старший брат Рюрик утвердився у Перемишлi, перейшов до нього й отримав Теребовельське князiвство. Активно боровся за збереження за Ростиславичами Галицької землi. Під час польсько-галицької вiйни 1091—92 з допомогою печенiгiв і торкiв завдав низку ударiв полякам. Виношував план зайняти част. Польщi. Про розмiри його нападiв можна стверджувати з того, що сам князь, у разі, якби потрапив до рук полякiв, пощади не чекав.
Започ. освоєння Пониззя Днiстра. Змiна позицiї Угорщини змусила Ростиславичiв активно шукати допомоги i союзу у Вiзантiї. 29. 04. 1091 на березi р. Марiци бiля фортецi Хiрiни візант. iмператор Олексiй I Комнін з допомогою половецьких ханiв Тугоркана i Боняка розгромив печенiзьке вiйсько. Пiсля цiєї подiї печенігів не фіксують джерела. Донька iмператора Анна так писала про цю битву: „В той день вiдбулося дещо незвичайне: згинув цiлий народ разом з жiнками i дiтьми, чисельнiсть якого складала не 10 тисяч чоловiк, а виражалась у величезних цифрах“. У числi учасникiв битви Анна називає 5 тис. „гiрських жителiв“, якi прибули на допомогу iмператорові. Вiдомий вiзантиніст В. Васильєвський бачив у них дружину теребовельського князя. Дружина В. Р. рухалася по Серету i мусила переходити гори, йдучи на з’єднання з iмператором, тому i зачислена до „горян“.
Акт. союз із Вiзантiєю давав можливість галицьким князям стримувати актинiсть Угорщини, яка зблизилася з противниками Ростиславичiв. Союз із Вiзантiєю сприяв також планам В. Р. щодо освоєння Пониззя Днiстра.
В. Р. був учасником Любецького з’їзду князів (снему) 1097. Пiдступно схоплений i ослiплений за намовою волин. кн. Давида Iгоровича. Завдяки „Повiстi временних лiт“ дізнаємося, що свiдком цих подiй був свящ. В. Р. Зберiгся докладний опис перебiгу цiєї трагедiї. Це одна з найкращих перлин, вставлених у контекст твору. Слiпий В. Р. успiшно правив своїм князiвством у винятково складних обставинах. Особливо мужньо повiвся В. Р. у битвi „na Ro?ni poli“, а також тоді, коли поляки захопили в полон Володаря Ростиславича.
Діяльність кн. В. Р. досліджували науковці В. Ільницький, А. Петрушевич, в НТШ, починаючи з ХХ ст.— М. Грушевський, Є. Перфецький, І. Крип’якевич. У всіх працях осн. дослідн. сентенції учених спираються на аналіз давньорус. літописів. Є. Перфецький залучав також Хроніку Я. Длуґоша. Про В. Р. згадано або про його життя інформовано у науково-попупуляр. та худож. тв.: В. Ільницький „Стародавня Теребовля“, 1862 (Стародавні галицькі городи, ч. ІІІ), „Василько, князь теребовельський, і Володар, князь перемишльський“ (1871). 1923 у вид-ві „Українське слово“ (Берлін) вийшов друком худож. твір „Василько Ростиславич. Історична повість з ХІ віку“ (у 2-х т.) авторства д. чл. НТШ В. Бирчака. На сучас. етапі постать В. Р. різнобічно аналізує Л. Войтович.
Лiт.: ПСРЛ. СПб., 1843 (перевид. 1871; 1908), т. І, стлб. 293; М.; Л., 1962 (факсиміле 1908); т. ІІ: Ипатьевская летопись, стлб. 288; Грушевський М. Історія України-Руси. Львів, 1905, т. 2, с. 72—77, 90—101, 112—15, 122, 364, 376, 390—95, 400, 409—18; його ж. Рожне поле // Записки НТШ. Львів, 1907, т. LXXVII, кн. ІІІ, с. 171—76; Васильевский В. Византия и печенеги // Васильевский В. Труды. СПб., 1908, т. 1, с. 101; Перфецький Е. Перемишльський лiтописний кодекс першої редакцiї в складi хронiки Яна Длуґоша // Записки НТШ. Праці Історично-фільос. секції. Львів, 1927, т. CXLVII, с. 1—54; Приселков М. Д. История русского летописания. М., 1940, с. 42—44; Анна Комнена. Алексиада. М., 1965, с. 237; Крип’якевич І. Галицько-Волинське князівство. Львів, 1999, с. 27, 49, 51—52, 91, 93, 96; Войтович Л. В. Княжа доба на Русі: Портрети еліти. Біла Церква, 2006, с. 52, 316, 324—30, 349; його ж. Галицько-волинські етюди. Біла Церква, 2011, с. 119—30, 154—63, 184, 192—99; Купчинський О. Літописні географічні назви „Микулин“ і „Рожне поле“ та їх історична територія у ХІ—ХІІІ століттях // Купчинський О. Студії з історії української мови та ойконімії. Львів, 2011, [т.] 1, с. 127—30.
Леонтій Войтович