АКЦЕНТОЛОГІЯ В ДОСЛІДЖЕННЯХ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім.ШЕВЧЕНКА - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
АКЦЕНТОЛОГІЯ В ДОСЛІДЖЕННЯХ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім.ШЕВЧЕНКА

АКЦЕНТОЛОГІЯ В ДОСЛІДЖЕННЯХ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім.ШЕВЧЕНКА (лат. accentus — наголос)— вчення про наголос, інтонацію та тривалість голосних звуків (часокількість). А. вивчає і характеризує систему словесних наголосів, їх істор. зміни вукр. та ін. мовах і взаємозв’язки у групі споріднених мов. Основи А. в Україні заклав мовознавець О. Потебня. Питання наголошування принагідно досліджував норвез. мовознавець, д. чл. НТШ О. Брок. Згодом цій темі присвятив свої праці І. Огієнко, в яких висвітлив проблеми А. на основі писемних пам’яток („Український наголос на початку XVII­го віку“, 1926; „Східнослов’янський наголос у XIV-м віці...“, 1937 та ін.).

Він же чимало уваги приділяв вивченню діал. і літ. наголосу („Відміни наголосу галицького від літературного“, 1939; „Рідномовне: Український літературний наголос“, 1939 та ін.). Ця проблема актуалізувалася і в працях ін. д. чл. НТШ, зокрема І. Верхратського, І. Зілинського, І.Панькевича та С.Смаль-Стоцького. Інформ. джерелом наголошування окр. типів слів, онімів і доступного опанування цієї категорії в процесі навчання був журн. „Рідна мова“. Наголошуванню антропонімів присвятив свою працю В.Сімович „Як наголошувати наші прізвища на -енко?“ У „Практичних лекціях літературної мови“, опубл. у „Рідній мові“, І.Огієнко, аналізуючи твір С. Черкасенка, подав текст із наголосами, актуалізуючи таким чином проблему наголошування в худож. тексті. 1938 у рубриці „Відповідь на запити наших читачів“ „Рідної мови“ І.Огієнко пояснює, яким має бути наголошення окр. слів. Укр. наголос досліджував Я. Рудницький („Український наголос як функційнапроблема“, 1942), а також рецензував нові праці про укр. наголос Л.Булаховського, П. Ковалева та Іларіона. А в праці „Наростки ­ище, ­исько, ­сько“ (1967) наголошуванню іменників учений присвятив розд. „Наголос утворах із наростками -ище, ­исько“.

Д. чл. НТШ Л. Коць-Григорчук у своїх дослідженнях шляхом накладання ареалів уможливила дослідження синтагматичної акцентуації („Лінґвогеографічний аспект української синтагматичної акцентуації“ 1997 та ін.). Укр. А. досліджували також Л. Булаховський, В. Винницький, І. Гальчук, В. Задорожний, М.Наконечний, М.Погрібний, В. Скляренко та ін. Див. Мовознавчі дослідження в Науковому товаристві ім. Шевченка.

Літ.: Верхратський І. Знадоби до пізнаня угорско-руских говорів. 1. Говори з наголосом движимим // Записки НТШ. Львів, 1899, т.ХХVII, кн. І, с. 1—68; Брок О. Угрорусское наречие с. Убли (Земплинского комитета). СПб., 1900; його ж. Очерк физиологии славянской речи// Энциклопедия славянской филологии. СПб., 1910, вып. 5, с. 221—23; Огієнко І. Український наголос на початку XVII-го віку. Жовква, 1926, 31с. (Б-ка „Записки ЧСВВ“, ч. 3); його ж. Óсип чи ОсиÆп? // Рідна мова, 1934, ч. 4 (16), с.151—52; йогож. Практичні лекції літературної мови // Там само, 1936, ч. 3 (39), с. 123—28; його ж. Наголос іменників на -ння: Акцентологічний нарис // Там само, ч. 4 (40), с. 145—58; його ж. Акцентні значки в наших писаних пам’ятках // Там само, 1937, ч.6 (54), с. 275—80; його ж. Східнослов’янський наголос у XIV-м віці. Ч. 1. Словник наголосів Чудівського Нового Завіту 1355 року. Львів, 1937, 104 с. (Б-ка „Записки ЧСВВ“, ч. 18); його ж. „Відповідь на запити наших читачів“ // Рідна мова, 1938, ч.9(69), с. 399—400; його ж. Український літературний наголос: для Карпатської України // Там само, 1939, ч. 2 (74), с. 87—90; йогож. Український літературний наголос // Тамсамо, ч.3 (75), с. 97—116; ч. 4 (76), с. 159—70; ч. 5 (77), с.209—24; ч. 6 (78), с. 261—72; ч. 7—8 (79—80), с.315—26; ч. 9 (81), с. 371—84; Іларіон. Український літературний наголос. Вінніпег, 1952; Zil¤ynÆski І. Opis fonetyczny języka ukraińskiego. Kraków, 1932; Панькевич І. Нові студії говірок української мови// Рідна мова, 1935, ч. 2, с. 63—68; його ж. Нарис історії українських закарпатських говорів. Ч. 1. Фонетика. Прага, 1958; Погрібний М. І. Словник наголосів. К., 1959, 602 с.; Рудницький Я. Український наголос як функційна проблема // Науковий збірник УВУ. Прага, 1942, № 3, с.316—30; його ж. Поетичний наголос // Бюлетень УВАН, 1946, № 10, с. 12—13; його ж. Наголос в поезії Шевченка // УВАН, серія „Шевченко і його доба“, 1947, № 3, с. 60; його ж. Поетичний наголос у Франка // Сьогочасне йминуле (Мюнхен), 1949, № 1—2, с. 141—42; йогож. Наростки -ище, -исько, -сько. Вінніпег, 1967, 65 с.; його ж. Нові праці про український наголос. [Рец. на:] Л. Булаховський. Український літературний наголос. Уфа, 1943; П. Ковалів. Наголос в українській літературній мові. Н.-Й., 1952; Сімович В. Як наголошувати наші прізвища на ­енко? // Наші дні, 1943, ч. 11, с. 12; МандрикаМ. І. Біо-бібліографія Яр. Рудницького. Вінніпег, 1961, с. 22; Потебня А. Ударение / Подгот. к изд. В.Франчук. К., 1973, 172 с.; Скляренко В. Г. Історія акцентуації іменників середнього роду української мови. К., 1979, 111 с.; його ж. Праслов’янська акцентологія. К., 1998, 345 с.; БулаховськийЛ.А. Вибрані праці: В 5 т. К., т. 4: Слов’янська акцентологія, 575 с.; Винницький В. М. Наголос у сучасній українській мові. К., 1984; Коць-Григорчук Л. Лінґвогеографічний аспект української синтагматичної акцентуації // Записки НТШ. Праці Філол. секції. Львів, 1997, т.ССХХХІV, с.304—27; її ж. Лінгвістично-географічне дослідження українського діалектного простору. Н.­Й.; Львів, 2002, 268 с.; ГальчукІ.Ю. О. О. Потебня як акцентолог // Мовознавство, 2010, № 4/5, с. 122—31.

Зоряна Купчинська

Стаття створена: 2015