ВЕЛИЧКО Самійло - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
ВЕЛИЧКО Самійло

ВЕЛИЧКО Самійло (* 11. 02. 1670, Полтавщина — † не раніше 1728) — історик, педагог, козацький літописець.

Н. у козацькій або священичій родині на Полтавщині. У 1680-х рр. навч. у Києво-Могилян. колегії. Знав нім., польс., грец., лат. мови. З1690 служив канцеляристом у генерального писаря В. Кочубея, брав участь у військ. поході через Правобережжя, Волинь і Галичину на допомогу Польщі в її війні проти Швеції. Пізніше служив у Генеральній військ. канцелярії, де мав доступ до док-тів гетьмана І. Мазепи. 1708—15 перебував у рос. в’язниці за зв’язки з І. Мазепою. Припускають, що з ув’язнення вийшов 1715 за сприяння сина В.Л.Кочубея — Василя. Після звільнення оселився у с. Жуках (побл. с. Диканьки) Миргородського полку, де був учителем у родині Кочубея. Мав власну б­ку, зібрав колекцію док-тів, які використовував під час написання літопису (істор. праці А. Гваньїні, С. Пуфендорфа, С. Твардовського, рукопис. дж. тощо). Ус. Жуках написав літопис, 1­й т. якого датується 1720. Навчав підлітків письма, а вони допомагали йому в роботі, оскільки під час написання 2-го т. літопису В. С. почав втрачати зір.

Літопис складається з 4 част.: перша— „Сказание о войне казацкой з поляками через Зеновія Богдана Хмельницького...“ — змальовує події 1648—59-х рр., окр. епізодами сягаючи 1620. Описуючи війну Якова Остряниці 1638, В. С. додав до автентичного джерела, яким користувався (щоденник польс. хроніста Шимона Окольського), власний коментар; друга і третя част., які охоплюють 1660—86 та 1687—1700 п. н. „Повествования летописная с малороссийских и иных отчасти поведениях собранная и зде описанная“, містять баПерша сторінка рукописного тексту Літопису. 1720гато власних спостережень В.С. і ґрунтуються на док-тах гетьман. канцелярії; у 4-й част. зібрано дод. з різних док-тів XVII ст. Літопис В. С. написаний укр. літ. мовою XVIIIст. з елементами нар. мови. Повний текст його не зберігся. Літопис є одним із найголовніших і найвірогідніших творів укр. історіографії другої пол. XVII — поч. XVIII ст. Гол. працю В. С. видала Київ. археограф. комісія лише у 1848—64 п.н. „Летопись событий в юго-западной России в 17 в.“ (т. I—IV, 1848, 1851, 1855, 1864). В. С.— автор пр. „Космографія“ (1728, на думку деяких істориків, він написав лише передм. до цієї праці).

Праця В. С. викликала різнобічне зацікав. у чл. НТШ — дослідників історії козацтва та укр. л-ри, історіографії та джерелознавства. В історико-літ. контексті „Літопис“ вивчали І. Франко, М. Возняк, С. Єфремов, Ф. Колесса, Я. Гординський та ін. В джерелознавчо-історіографічному — В. Антонович, Д. Багалій, М. Грушевський, Я.Дашкевич, Д. Дорошенко. Загалом ці дослідники визначили твір В. С. як один ізнайзнаковіших в укр. л-рі та історіографії, бароковій культурі. Проте думки щодо окр. аспектів були досить різноманітні.

По-новому оцінив „Літопис“ як твір не лише істор., публіцист., наук., а й літ. І. Франко. Вслід за О. Пипіним, В. Спасовичем („История славенских литератур“, 1865), І. Прижовим („Малороссия (Южная Русь) в истории ее литературы с XI по XVIII век“, 1869), О. Огоновським („Історія літератури руськои“, 1887) І. Франко увів твір у праці синтет. характеру з історії л-ри, у системат. курси історії л-ри, в енциклопед. видання (Южнорусская литература // Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона, 81 т.). Як наслідок літопис став відомим за межами України. Найбільш докладно І. Франко проаналізував твір у пр. „Історія української літератури“ та „Студії над українськими народними піснями“. Він високо оцінював літописи як твори, багаті на ідеї, що „овіяли чаром поезії поперед усього Хмельниччину з її героями та воєнними тріумфами, зробили з неї велику національну епопею з усіма перипетіями драматичного розвою“. Водночас І. Франко вважав, що „дійсна Хмельниччина, певно рух, великий і важний наслідками, виглядала далеко не так поетично, захапувала різнорідні політичні й соціальні інтереси, про які не думали літописці і не мали тих далекосяжних провідних ідей, які їй підсовувала a posteriori вдячна і склонна до захвату традиція“.

У розвідці „Українські народні думи у відношенню до пісень, віршів і похоронних голосінь“ Ф. Колесса, дослідивши важливі теор. і практ. питання, стисло охарактеризував еволюцію оповідання про Хмельницького й Барабаша в істор. л-рі. Дослідник заявив, „що так само дума про Хмельницького й Барабаша, як і дотичне оповідання в літописах Величка і Грабянки опираються на давній козацькій традиції, яка переходила в літописи з усного переказу...“ Ф. Колесса не бачив ніяких підстав для того, щоби ставити думи в залежність від літописів ХVІІІ ст. На відміну від І. Франка, він вважав правдоподібнішою первинність фолькл. мат-лу порівняно з літописним, а не навпаки. Питання про вплив літописів Самовидця, Г. Граб’янки й В. С. на драму „Милость Божія“ порушив Я. Гординський. Не погоджуючись із твердженням М. Петрова, що спогади Б. Хмельницького про походи на турків нагадують відповідні рядки з літописів Самовидця й Граб’янки, дослідник визнавав можливість впливу на драму тільки „Л±тописи событий в Юго-Западной России в ХVІІ-м в±к±“. Панегірик Б. Хмельницькому, пояснення причин національно-визвольної війни й текст Білоцерківського універ-салу, на думку Я. Гординського, свідчать, „що літопис Величка має деякі замітні аналогії (навіть у фразеології) до „Милости Божої“. Однак учений не виключав ітого, що цей зв’язок може пояснюватисяспільним походженням від ін., давніх джерел.

М. Грушевський вважав твір В. С., як і решту козацьких літописів, не завжди вірогідним. Вивчаючи працю, дослідник простежив методологію козацьких літописців, що нерідко фальсифікували док­ти з метою обґрунтування власних істор. конструкцій. Напр., М. Грушевський приписував В. С. повну ймовірність листування Сагайдачного з королем Сиґізмундом. Учений реконструював образ літописця, його світоглядні орієнтири. Він проаналізував джерела літопису, наголошуючи на пріоритетності серед них творів польс. хроністів. Проте, на відміну від решти козацьких літописів, цінність яких здебільшого історіографічна, оповідь В.С. для вченого іноді має деяку першоджерельну вартість. Так, у своїй „Історії“ дослідник багато разів покликається на свідчення літописця, вважаючи його інформацію достатньо правдоподібною.

З погляду становлення нац. укр. історіограф. традиції оцінювали твір Д. Дорошенко та І. Борщак. Д. Дорошенко встановлював тяглість „Нестор— Величко—Полетика“, вважаючи твір В. С. „цілкомсерйозною спробою прагматичної історії“. Д.Дорошенко вірив у реальність Самійла Зорки. За сл. І. Борщака, твір В.С.— „перший систематичний виклад історії української держави“. Д. Багалій зазначав, що В. С. хотів змалювати правдиву історію козаччини у своєму творі, дізнатися, що саме призвело до занепаду Правобережжя. У передм. науковець зауважував велику скорботу автора над Україною, яка перетворилась із землі обітованої на мертву пустелю. На думку історика, В. С. сумує, згадуючи важке становище церкви, та порівнює Правобережну Україну з гріховним Вавилоном. Тут, як вказував Д. Багалій, проступає реліг. ідеологія В. С., яка, втім, не є для нього домінантною, оскільки у творі переважають політично нац. мотиви. Структурно дослідник поділяв пам’ятку на дві част. Першу, яка охоплює події до 1690, літописець, імовірно, склав на підставі джерел, додавши дещо зі своїх дит. спогадів. Другу, яка написана сучасником або й очевидцем подій, науковець спочатку датував 1690—1700, але згодом припустив, що літопис завершується не 1700, а значно пізніше, можливо, 1720. На підтвердження своїх думок Д. Багалій висунув такі арґументи: 1) в титулі стоїть дата 1720; 2)у 2­му т. зберігся реєстр подій до 1723; 3) у 3-му — автор згадує про події 1700—20; 4)у тексті є обіцянка автора розповісти про нещастя, яке з ним сталося 1709. Досліджуючи джерельну базу твору, Д.Багалій передовсім студіював друк. й рукопис. л­ру, на яку покликався автор. Д. Багалій вважав, що В. С. не мав жодної потреби вигадувати Зорку. Вчений нагадував, яку велику вагу автор надавав цінностям християн. моралі. Дослідник висновував, що В.С. скоротив Зорчин діаріуш, бо не мав ані можливости, ані часу переписати його повністю, навіть розуміючи важливість цього джерела. Д. Багалій писав, що В.С.— історик, але історик свого часу, через це й не відповідає тим вимогам, які стоять перед сучас. науковцями. Через перенасиченість твору актами, грамотами, листами читачеві часом важко стежити за автор. оповіддю. Наполегливо захищаючи літописця від закидів у фальсифікації, Д. Багалій полемізував з Г. Карповим, який називав твір В. С. мемуарами, що потребують суворої критики щодо хронології, певности фактів та їхнього причинного зв’язку одне з одним. Рос. учений вважав, що В. С. не тільки прикрашав оповідь, але й розповідав про нереальні події.

Про В. С. і його твори писали М. Андрусяк, Я. Дзира, В. Тельвак, Я. Дашкевич та ін.

Пр.: Космографія [Зокрема, Передмова до твору], 1728 (рукоп.); Сказаніє о войне козацкой з поляками. К., 1926, т. 1; Літопис / Пер. з книжної укр. мови, вст. ст., комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич. К., 1991, т. 1—2.

Літ.: Пыпин А. Н., Спасович В. Д. Обзор истории славянских литератур. Пг., 1865; Прижов І. Малороссия (Южная Русь) в истории ее литературы с XI по XVIII век. Воронеж, 1869; ЛевицкийО. Очерк внутренней истории Малороссии во 2пол. 17 века. К., 1875, с. 85—86; Огоновский О. Історія литератури руської. Львів, 1887, 426 + 2с.; Черевко С. [Рец. на:] Петрикевич В. Літопись Самійла Величка а „Woyna domowa“ Самійла Твардовского. Порівнуюча студія. Тернопіль, 1910, 48 с. // Записки НТШ. Львів, 1913, т. CXV, кн. III, с. 191—93; Колесса Ф. Українські народні думи у відношеню до пісень, віршів і похоронних голосінь // Там само, 1921, т. СХХХІ, с. 54—61; Гординський Я. „Милость Божія“, українська драма з 1728 р. // Там само. Праці Фільол. секції, 1927, т. CXLVI, с. 1—8; Андрусяк М. До історії правобічних козаків в 1689—1690 рр. // Там само, 1930, т. С, с. 251—74; Борщак І. Мазепа. Людина й історичний діяч. Доповідь на святочній академії Наук. Т-ва ім. Шевченка 11 вересня 1932 р. // Там само. Праці Історично-філос. секції, 1933, т.CLII, с. 1—33; його ж. Величко Самійло // ЕУ. Перевид. в Україні. Львів, 1993, т. 1, с. 226; Грушевский М. С. Об украинской историографии XVIII века. Несколько соображений // Известия АН СССР, VII серия, отд. общественных наук, 1934, № 3, с. 215—23; його ж. Історія України Руси: В 11 т., 12 кн. К., 1996, т. 9, ч. 1, с. 752—54; 1997, т. 9, ч. 2, с. 1476—77; Дзира Я. Самійло Величко та його літопис // Історіографічні дослідження в Українській РСР. К., 1971, с. 223—35; його ж. Михайло Грушевський та козацьке літописання XVII—XVIII ст. // Укр. історик, 1991, №3—4; 1992, № 1—4, с. 112—15; Франко І. Зібр. творів: У 50 т. К., 1981, т. 31: Література і мистецтво: Літературно-критичні праці (1897—1899); його ж. Історія української літератури // Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. К., 1984, т. 40; Шевчук В. Самійло Величко та його літопис // Величко С. В. Літопис. Т. 1 / Пер. з книжної української мови, вст. ст., комент. В. О. Шевчука. К., 1991, с.5—22; Возняк М. Iсторія української літератури. Кн. 2. Львів, 1994, с. 374—82; Єфремов С. Історія українського письменства. К., 1995, с. 209—10; Дорошенко Д. Огляд української історіографії. К., 1996, с. 5, 23—29, 33, 35; Багалій Д. І. Вибрані праці: У 6 т. Х., 2001, т. 2: Джерелознавство та історіографія історії України, с. 160—92; його ж. Нарис української історіографії. Джерелознавство. Літописи // Багалій Д. Вибрані праці: У 6 т. Х., 2001, т. 2, с. 29—201; Антонович В. Лекції з джерелознавства // Лекції з джерелознавства / Ред. М.Ковальський. Острог; Н.-Й., 2003, с. 27—30; Тельвак В. Козацьке літописання у працях Михайла Грушевського // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Зб. наук. пр., 2003, вип. VII, с. 205—14; Тельвак В., Тельвак В. Михайло Грушевський як дослідник української історіографії. К.; Дрогобич, 2005, с. 177—78; Лукашова С. С. Культурное пограничье: „свои“ и „чужие“ в казацком летописание XVIII в. // Границы и регионы в исторической ретроспективе. М., 2005, вып. 1, с. 34—52; Дзира І. Козацьке літописання 30-х—80-х рр. XVIII ст.: джерелознавчий та історіографічний аспекти. К., 2006; його ж. Українське літописання XV—XVIII століть у вітчизняній історіографії 1918—1935 років // Український археографічний щорічник. Нова серія, 2012, вип. 16/17, с. 300—26; Дашкевич Я. Постаті. Львів, 2007, с. 110, 112, 180, 188; Маркевич М. Козацьке літописання в історіографічній спадщині Дмитра Багалія // Наукові записки. Серія „Історичні науки“. Острог, 2012, вип. 19, с. 223—36.

Олександр Музичко

Стаття створена: 2015