ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ Іван - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ Іван

ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ Іван (Іоанн Величковский) (* 40—50-ті рр. XVI ст.— †верес. 1701) — поет, один із найбільш виразних представників укр. бароко в Україні.

Реконструкція біографії В. І. основу-ється на кількох безсумнівних фактах із життя поета та відчитування збережених джерел. Труднощі ідентифікації В. І. зумовлені тим, що син і внук поета мали те саме ім’я, і попередньо прийнята раніше дата смерти (1726) могла стосуватися його сина, свящ. тієї самої Свято-Успенської полтав. церкви.

Освіту В. І. здобув у Києво-Могилянській колегії у 60—70-х рр. XVII ст., коли там викладав і був ректором (1665—73) Варлаам Ясинський. Після закінчення колегії працював у друкарні, яку заклав у Новгороді-Сіверському, а потім у Чернігові Лазар Баранович.

Осн. зацікав. В. І.— поезія. У його творчості відбилися заг. тенденції розвитку укр. поезії, неповторність творчої особистости, що проявилась у пошуках вірш. форми як еквівалента худож. і реліг. сенсів.

Відомий твір В. І. „Lucubratiuncula“ („Нічна праця“), адресований Лазареві Барановичу від „товариства куншту типографського“, міг побачити світ у 1680—83 (С. Маслов). До літ. спадщини В. І. належить вірш про Дедала, присвячений Іванові Самойловичу (1687).

Зі серед. 1680-х рр. В. І. був протоієреєм Свято-Успенської церкви у Полтаві. Самійло Величко згадує поета під 1687, називаючи його „старим“, очевидно, на відміну від „молодих“ Іванів Величковських. Найбільш продуктивний період творчости В. І. припав на 80—90-ті рр. XVII ст.

Неспростовним свідченням поетового життя стали дві підписані його іменем „книжиці“: „Зегар з полузегарком“ (1690) і „Млеко“ (1691), присвячені Варлаамові Ясинському, що могли бути створені набагато раніше. Важливим джерелом творчости В. І., як і літ. тогочас. життя загалом, є так само два збережені зшитки. Зшиток І — своєрідна антологія 1670—80-х рр. ( В. Перетц), у яку, крім віршів В.І., увійшли твори ін. авторів, очевидно, києво-чернігів. кола, Дмитра Туптала. Зшиток ІІ нагадує записник із невеликими прозовими сентенціями, віршами, уривками листів (В. Крекотень, В. Колосова).

У поет. творчості В. І. поєдналися традиційні й новатор. тенденції, характерні для поетів києво-чернігів. осередку, наставником яких був Лазар Баранович, а також і Варлаам Ясинський. Є підстави розглядати автор. присвяти В. І. їм обом не лише як знак вдячности, але і як вияв „духу творчого співробітництва“ між старшим і мол. поколіннями укр. церк. і культ. діячів. Вірші В. І. постають в цьому колі безсумнівною вершиною, особливо у плані оновлення метафізики, зокрема літерального й числового містицизму, формальної вишуканости.

Найбільш виразно відображає традиції у творчості поета книга віршів, присвячена темі часу — „Зегар з полузегарком“, де „зегар“ показує всі години земної доби, а „полузегарок“ — окремо години денні і нічні. Часові „пекторалики“ В. І. формально близькі до поширеного тоді жанру „часів“, у якому переважає відчуття проминання та спрямованости у вічність часу, а кожна година співвідноситься з подіями християн. історії, зі суголосністю Старого й Нового Завітів, з життям Богородиці, і вже тому час, минаючи, не минає, бо впадає у вічність. Минає, власне, лише людське життя, нагадуючи пори року. Врешті, так минається і добре, і зле. Поет не відкриває якогось нового відчуття часу, а лише наголошує на його мірі та межах. Зокрема, його „Минути“ нагадують пісковий годинник, через тоненьку шийку якого пересипається пісок, щоби розпочати новий відлік часу.

Певна приреченість, пов’язана з обмеженістю людського життя, відступає у кн. „Млеко“. Тут з’являється творча перспектива людини, зумовлена працею над словом, виникає мотив невичерпности слова, яке протистоїть часові й перемагає його. І богородична тема, поєднуючи обидві книги В. І., розвивається як тема народження Бога-слова. Іманентні закони віршотворення виразно резонують з кон-кретними зусиллями поета, з його життєвою програмою, що засвідчує передмова до цієї книжки, де можливі результати свого „трудолюбія“ він розглядає у виразному патріот. й реліг. контекстах.

Вигранюючи кожен вірш, В. І. володів його інтуїтивним відчуттям, адекватним образові світу. Недарма вірші цього укр. поета є прикладом барокового мислення для дослідників, які працювали на мат-лі різних європ. л-р. Щось подібне можна сказати і про його перекл., один із яких став місткою формулою письменницької праці: „Труда, сущого в писаніи, знати / не может, иже сам не в±сть писати./ Мнит, быти легко писан±я д±ло:/ три персти пишуть, а все болить т±ло“.

Власне В. І. творить своєрідну практичну поетику, демонструючи можливості рідної мови і свої власні. Поет. норма стає водночас своєрідним кодом, знання якого відкриває повноту прочитання. Іякраз таке прочитання, на якому наголошує автор, лежить в основі народження його різножанрових „поетичних штучок“, уможливлюючи продовження творчого експерименту. Поет. винахідливість В. І. ґрунтується значною мірою на ідеях багатозначности Божественних імен, на повноті й невичерпності гол. серед них — Анна, Марія, Христос, про це свідчать його паліндроми, лабіринти, вірші-кола і вірші-хрести. Водночас поет володів різними техніками написання візуальних віршів.

Постать В. І. здавна привертала увагу дослідників — від окр. згадок до спец. студій. Насправді відкрив поета д.чл. НТШ Дмитро Чижевський. Захоплюючись, напр., його азбуковником, дослідник зауважив, що при великому напруженні фантазії „вірш не є нісенітницею“, пояснивши таке явище „маріянським“ характером твору. Д. Чижевський порівнював В. І. з поетом раннього чес. бароко Сикстом Кандидом і наголошував на тому, що укр. майстер малих форм „досягнув справді великої легкости та природности в „неприродному“, і бачив його серед „найвитонченіших митців поезії барока“. Згадка Д. Чижевського про те, як В. Перетц не зумів прочитати один із двовіршів В. І., який побудований на певних скороченнях, цікава тим, що Чижевський був чл. семінарію В. Перетца, отже, його читання В. І. могло початися якраз з ініціативи кер. цього відомого семінарію. Зрештою, В. Перетц першим написав про рукоп. В. І. Учнем В.Перетца був і Сергій Маслов, автор ґрунтовної статті про В. І., яку опубл. згодом його учень, д. чл. НТШ В. Крекотень .

В. Крекотню належать особливі заслуги в дослідженні творчої спадщини В.І. У співавтор. з В. Колосовою він підгот. і видав перше академ. видання творів В. І., подавши до нього спец. вст. студію й прокоментувавши важливі факти біограф. й творчого характеру. Про В. І. писали д.чл. НТШ Є. Пеленський, Б. Романенчук та ін.

Літ.: Максимович М. Латино-польские сочинения писателей малороссийских // Киевлянин. К., 1850, кн. 3, с. 131; Перетц В. Новые труды по источниковедению древнерусской литературы и палеографии // Университетские известия. Вторая серия І. Июнь. Х.; К., 1909, с. 23—24; його ж. Украинская антологія 1670—1680 годов. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI—XVIII веков // Сборник ОРЯС АН. Л., 1929, т. 1, вып. 3, с. 56—72; Пеленський Є. Ю. Іван Величковський. Писання. Краків, 1943, с. 5—48; Хрестоматія давньої української літератури (доба феодалізму) / Упоряд. О. І. Білецький. К., 1952, с. 212—16; КолосоваВ., Крекотень В. До питання про життя і творчість Івана Величковського // Величковський І. Твори. К., 1972, с. 16—36; Маслов С. Маловідомий український письменник кінця ХVІІ — початку ХVІІІ ст. Іван Величковський (До історії стилю бароко в давній українській літературі) // Величковський І. Твори. К., 1972, с. 5—15; Романенчук Б. Величковський Іван // Азбуковник. Енциклопедія української літератури. Філядельфія, 1973, т. 2, с. 61—64; Криса Б. Від риторики до нормативної поетики // Криса Б. Пересотворення світу. Українська поезія ХVІІ—ХVІІІ ст. Львів, 1997, с. 122—43; Чижевський Д. Майстер малих форм // Український літературний барок. Нариси. Х., 2003, с. 86—87; Шевчук В. Іван Величковський та Києво-Чернігівська поетична школа другої половини XVII // Муза роксоланська: У 2 кн. К., 2005, кн. ІІ, с. 192—208; Михайлов А. Поэтика барокко // Михайлов А. Избранное. Завершение риторической эпохи. СПб., 2007, с. 105; ЯковинаО. Іван Величковський. Метафізика в поезії. Україна ХVІІ століття. Львів, 2010, с. 85—104; Ігор Ісіченко, Арх. Іван Величковський // Історія української літератури: епоха бароко ХVІІ—ХVІІІ ст. Підручник для студентів філол. фак. Львів; К.; Х., 2011, с. 371—76.

Богдана Криса

Стаття створена: 2015