ВЕРБИЦЬКИЙ Михайло-Лев - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
ВЕРБИЦЬКИЙ Михайло-Лев

ВЕРБИЦЬКИЙ Михайло-Лев (* 04. 03. 1815, с. Явірник-Руський Сяноцького окр., Галичина — † 07. 12. 1870, с. Млини побл. Краківця (нині — Польща) — композитор, священик, громад. діяч, автор музики до Держ. гимну України.

Н. у сім’ї гр.-катол. свящ. Михайла-Андрія Вербицького і Пелагії, яка походила з перемишль. міщан родини Пацановських. Після смерти батька 1825 Михайлом та його мол. братом Йосифом-Володиславом опікувався єп. перемишль. Іван Снігурський, який був двоюрідним дядьком композитора.

З 1826 В. М.-Л. навч. у Перемишль. г­зії, а 1828 став учнем новоствор. „півчо-музичної школи“ та учасником хору, засн. того ж року при гр.-катол. катедральному соборі Перемишля. Був одним із найкращих альтистів хору. Пізніше В.М.-Л. високо оцінив діяльність школи та хору, зазначивши, що вже 1830 вони досягли кульмінації свого розвитку, школа стала консерваторією у мініатюрі, а хор мав рівень „доброї опери“. Діяльність перемишль. муз. осередку дала композиторові підставу констатувати, крім існування нім., італ. та франц. музики, наявність четвертої високої рус. музики.

Першим учителем композитора з музично-теор. дисциплін став диригент перемишль. катедрального хору та викладач школи, відомий чес. музикант, чл. Австрій. муз. т-ва Алойзій Нанке. Ще у гімназійні роки В. М.-Л. почав гармонізувати нескладні мелодії. 1833 він закінчив VII клас г-зії та вступив до гр.-катол. духовної семінарії у Львові. Перший рік навч. на філос. від-ні, пізніше здебільшого перебував у Перемишлі, 1834 переїхав до Львова. Тоді написав низку солоспівів у супроводі гітари, серед яких зберіг. автографічний перекл. для голосу з гітарним акомпанементом майбут. гимну „Ще не вмерла України...“, а також кілька сольних творів та підручник „Поученіє гітари“ (1835). В.М.-Л. закінчив 2-й рік навчання з філософії і на 1835/36 перейшов на курс богослов’я. З1836 навч. знову як екстернист. Згідно з розпорядженням 1837, слухачам богослов’я III—IV курсів було заборонено жити поза межами семінарії, що унеможливило подальше перебування у її стінах В.М.-Л. Після невдалої спроби отримати посаду диригента у Ставропігійському інституті у Львові почав серйозно вивчати муз. теорію, гармонію, композицію та інструментування. Деякий час давав уроки співу та гри на гітарі у монастирі бенедиктинок, а також працював диригентом монастир. хору та платним співаком (тенор) львів. лат. катедрального собору. 1839 за рекомендацією єп. Снігурського В. М.-Л. прийнято на посаду вчителя співу в семінарію, а з 1841 поновив навчання на ІІІ курсі богослов’я. На поч. 1842 композитора знову відраховано зі семінарії. Восени того ж року він одержав посаду диригента та вчителя співу у Ставропігійському ін-ті. 07. 02. 1843 успішно пройшов виступ хору під орудою В. М.-Л. Не дійшовши згоди з кер. Ставропігії щодо оплати праці, у жовт. 1843 залишив Ін­т і згодом поновився на посаді вчителя музики у семінарії (1844—46). 1846 В. М.-Л. зі сім’єю повернувся до Перемишля. Працюючи канцеляристом при Перемишльській консисторії, продовжував займатись музикою. Його вчителем із композиції та інструментування став дир. хору лат. катедрального собору, чес. музикант, „славний теоретик музики“ Ф. Лоренц. До творчих здобутків В. М.-Л. у Перемишлі в 1846—50 належать передусім церк. твори, зокрема „Літургія для мішаного хору“, причасники та ін. духовні композиції для хору, дві лат. меси, а також музика до співогор „Верховинці“ (1849), „Гриць Мазниця“ (1849), „Козак і охотник“ (1849), „Жовнір-чарівник“ (1850), „Проциха, Запропащений котик“ (1850) та 3 симфонії (увертюри) для оркестру. 1849 втретє став слухачем ІІІкурсу, а 1850 — IV курсу богослов’я, але вже в Перемишлі, де і був рукопокладений на священика (1850). 1850—52 В.М.-Л. призначено адміністратором у с. Завадові Яворівського пов. (Галичина), а з 1853 — у с. Стрілках Старосамбірського пов. (Галичина). З 1856 — адміністратор, а згодом і парох у с. Млинах Яворівського пов. 1862—63 після тривалої перерви повернувся до акт. музично-громад. діяльности, що пов’язано з підгот. до відкриття театру „Руська бесіда“ у Львові 29. 03. 1864. З нагоди цього В. М.-Л. написав „Симфонію IV B-dur“. Окрім того, в репертуарі театру за 1864 була співогра „Козак і охотник“. 20. 12. 1864 у театрі „Руська бесіда“ було поставлено істор. драму „Запорожці“ Карла Гейнча, в якій вперше прозвучав хор козаків „Ще не згибло Запорожжя“ з музикою гимну „Ще не вмерла України...“ В.М.­Л. Сам гимн виконано 26.02. 1865 на Шевченківському концерті в Перемишлі. Популярність В. М.-Л. як композитора, зокрема театрального, зросла після успішної прем’єри співогри „Підгоряни“, яка відбулася 27. 04. 1865. У 1868 на замовлення Шевченківського к-ту композитор написав один із найкращих своїх творів— „Заповіт“ на сл. Т. Шевченка для баритона, чол. та міш. хору в супроводі оркестру. Ост. роки життя В. М.-Л. провів у с. Млинах, де й помер.

Осн. зацікав. В. М.-Л.— композиторська, громадсько-сусп. та церк. діяльність. В. М.-Л. вважають „батьком галицької музики“, засн. „перемишльської школи“ (її представниками були також І.Лаврівський та В. Матюк), одним із найвидатніших укр. духовних хорових композиторів. В. М.-Л. є символом нац. відродження в Галичині. Працював у жанрах хорової, вокальної, інструментальної та симфонічної музики, заклав основи зх.укр. муз. театру. На церк. музиці композитора позначився вплив Д.Бортнянського, натомість світська творчість В. М.-Л. вписується у стилістику раннього романтизму, представленого естетикою бідермеєру. Найбільшу популярність в укр. середовищі як композитор здобув завдяки пісням, написаним для чол. хору в традиції нім. хорового співу Liedertafel.

Про В. М.-Л. НТШ поширювало інформацію спочатку через видання Т-ва. Напр., журн. „Зоря“ 1882 повідомляв про включення музики В. М.-Л. до постанов „Руського театру народного у Львові“. Чи не першим популяризатором В. М.-Л. був д.чл. НТШ К. Паньківський, який опубл. портрет композитора в „Альбумі заслужених русинів“ (1887), а також включив до свого „Руського співаника“ (1888) тв. В. М.­Л., надрук. (1893) про В. М.­Л. розвідку Данило Млака (С. Воробкевич) у „Зорі“ (раніші згадки про В. М.-Л. відомі з „Галичанина“). Ред. журн. „Зоря“ вмістила також світлини В. М.-Л. (1893, ч. 14, с. 265; ч. 22, с. 432). Відомості про В. М.-Л. також опубл. у „Літературно-науковому вістнику“. У ХХст. тв. композитора щораз частіше стають предметом наук. аналізу. Жодне наук. дослідження з історії укр. музики не обходиться без згадок про творчість В. М.-Л.— про нього писали С.Людкевич, З. Лисько, Б. Кудрик та ін. „Ілюстративний народний календар“ за 1922 вмістив гимн „Ще не вмерла України...“ Слова і музику гимну друкують також ін. укр. видання. Окр. зацікав. творчістю В. М.-Л. з’являється зі створенням Музикологічної комісії НТШ (22. 03. 1936) та появою журн. „Українська музика“ (1937—39). Це продовжується і після відродження НТШ у Львові (1989) та створення при Т-ві Музикознавчої комісії. Вагомі з цього огляду праці М. Загайкевич, Л. Кияновської, О. Зелінського, В. Пилиповича та ін.

Тв., пр.: Духовні пісні: Ангел вопіяше, C-dur, для міш. хору (1846—48); Буди ім’я Господнє, Es-dur, для міш. хору, Дві латинські меси (1846—48); Величай, a-moll, для чол. хору; Милость мира, Аs­dur, для чол. хору (1846—48); Єдин Свят-Хваліте, Es-dur, для міш. хору (1846—48); Милость мира, Es-dur, для міш. хору (1846—48); Отче наш, g-moll, для міш. хору (1846—48); Свят, a-moll, для міш. (чол.) хору (1846—48); Свят, As-dur, для міш. (чол.) хору (1846—48); Свят, D-dur, для міш. (чол.) хору (1846—48); Тебе поєм, D-dur, для міш. хору (1846—48); Тебе поєм, G-dur, для міш. хору (1846—48); Да ісполняться, B-dur, для міш. хору (1849); Христос Воскрес, B-dur, для міш. хору (1864); Іже Херувими, Es-dur, для міш. хору (1870); Святий Боже, A-dur, для чол. хору (1870); Тебе поєм, As-dur, для чол. хору (1870); Світські хори: Вдовец (Возму я си сопівочку) (сл. І. Гушалевича, 1848); Збірка одинадцяти чотириголосних пісень для чоловічих голосів: До зорі (Красна зоре, подивися) (сл. І. Гушалевича, 1848); Мир русинам (Мир вам братя) (сл. І. Гушалевича, 1848); Совіт дівиці (Не лови мотилька, діво молодая) (сл. І. Гушалевича); Кто за нами, Бог за ним! (сл. І. Гушалевича); К місяцу (Куда ти плинеш, місяц ясний) (сл. І. Гушалевича); На отході (Бувай здорова, люба країно). Із циклу „Жовнір“ на сл. І. Гушалевича; Битва (Збрoї заблисли). Із циклу „Жовнір„ на сл. І. Гушалевича; По битві (Все утихло). Із циклу „Жовнір“ на сл. І. Гушалевича Ще не вмерла України (сл. П. Чубинського); Похорони (Тихий вітер повіває) (сл. І. Гушалевича); Збірка Дванадцять штирогласних піній на мужескії голоси: Заспів (Ой ви мої співаночки, де я вас подію) (сл. В. Шашкевича, 1863); Нинішня пісня (В котлині гір город лежить) (сл. В. Шашкевича, 1863); Сльози (У зеленім бірку соловій заводить) (сл. В. Шашкевича, 1863); Жаль (Коб мої рани знали...) (сл. В. Шашкевича з Г. Гайне); Прощання (Квіти мої весняниї, убогиї діти) (сл. В. Шашкевича, 1863); Лілея — воля (Лелієчко гожа, лелієчко біла!) (сл. В. Шашкевича, 1863); Цвітка молить (Раз мотилька голубила цвітка гожа) (сл.В. Шашкевича, 1863); Сиві очі (Скоро лише першим кроком я ступив) (сл. В. Шашкевича, 1863); Бувало і нині (Малим, бувало, я сідаю) (сл.В. Шашкевича, 1863); На пароході (Наді мнов звізди блистять високо) (сл. В. Шашкевича, 1863); Думка (Ой зозуле, зозуленько) (сл. В.Шашкевича, 1863); На погибель! (Дай, дівчино, нам шампана) (сл. В. Стебельського, 1869); Заповіт (сл. Т. Шевченка, для баритона, чол. та міш. хорів у супроводі оркестру); Музика до театр. вистав (співогра): Гриць Мазниця (1848); Верховинці, лібрето М. Устияновича, в 2-х актах (1849); Козак і охотник, лібрето невід. автора, в одному акті (1849); Проциха, лібрето Ю. Желіховського, у 3-х актах (1849); Підгіряни, лібрето І.Гушалевича, у 3-х актах (1864); Галя, лібрето В.Лозовського з франц. „Ketty“ (1866); Не до любови, лібрето невід. автора, в 2-х актах (1866); Федько Острозький, лібрето О. Огоновського, в 5-ти актах (1866); В людях ангел не жена, дома з мужем сатана, лібрето невід. автора, у 3-х актах (1866); Настася, лібрето В. Ільницького, в одному акті (1866); І гроші нінащо, як розум ледащо, лібрето невід. автора, в одному акті (1866); 13-й жених, лібрето Павливоди, в одному акті (1866); Сільські пленіпотенти, лібрето І. Гушалевича, в 3-х актах (1866); Школяр на мандрівці, лібрето В. Лозинського, в 3-х актах (1866); От тобі і скарб, лібрето за повістю Г. Квітки-Основ’яненка, в одному акті (1866); Вузькі черевики, лібрето Стечинського, в одному акті (1866—67); Чорноморський побут на Кубані, лібрето Я. Кухаренка, у 3-х актах (1867); Простачка, лібрето невід. автора (1870); Музика інструментальна: Симфонія G (B-dur) (1849—50); Симфонія ІІ (С­dur) (1849—50); Симфонія ІІІ (a­moll) (1849—50); Симфонія IV (B-dur) (1862—63); Симфонія V (c-moll); Симфонія VI (g-moll) (1866); Симфонія VII (a-moll) (1866); Полонез С­dur; Полонез E-dur; Пісні у супроводі гітари: Думка, E-dur; Погулянка, A-dur; Милий, а-moll; Кася, E-dur; Щасливий сопруг, a­moll; Отдайте мні покой, fis­moll; Ще не вмерла України; Пісні у супроводі фортепіано: Що мали сили, g-moll; Не плили слезоньки; не плач люба мати, G-dur; Не плачу я доню (1853); О п±нію музыкальном // Галичанин (Львів), 1863, кн. І, вип.ІІ, с. 136—41; О твореніях музыкальных, церковных і мірскых на нашей Руси // Слово (Львів), 1870, (28) 16трав., № 38, с. 1.

Літ.: [Вахнянин А.] Вечер в память Тараса // Основа (Львів), 1871, 7 (19) трав., ч. 63, с. 185—86; Іван Хризостом Сінкевич. Начало нотного пінія в Галицкой Руси (Воспомінанія старого священника) // Бес±да (Львів), 1888, ч. 1—6, с. 9—11, 18—19; Данило Млака (Воробкевич С.). Михайло Вербицький // Зоря (Львів), 1893, № 14, с. 282—83; Грінченко М. О. Музика в Галичині // Історія української музики. К., 1922, с. 178—80; Архимович Л. Українська класична опера. К., 1957, с. 105—12, портр.; Загайкевич М. М. Вербицький. Нарис про життя і творчість. К., 1961, 49 с.: нот.; її ж. Михайло Вербицький: Cторінки життя і творчості: Серія: „Історія української музики“. Вип. 4. Дослідження. Львів, 1998, 145 с.; її ж. „Karpaccy górale“ Ю. Коженьовського в контексті композиторської творчості М. Вербицького, музично-театральної та пісенної культури Галичини // Musica Galiciana / Red. L. Mazepy. Rzeszów, 1999, t. ІІІ, s. 9—18; її ж. Творець пісні, що стала символом нації // Музика (К.), 2005, № 3, с.26—27; Волинський Й. Музична культура Галичини 60-х років 19 ст. // Живі сторінки української музики. Статті, дослідження, публікації. К., 1965, с. 57, 63, 65, 68—70, 72—73, 76, 82—118, 120, нот.; його ж. У боротьбі за українську національну музику (З музичного життя Галичини 50-х років ХІХ ст.) // Українське музикознавство. К., 1969, вип. 4, с. 150, 153—56, 158—60, 164, ноти; Будзинський З. Де і коли народився композитор українського гимну? // Бібліографія українознавства: Бюлетень комісії української бібліографії міжнародної асоціації україністів. Львів, 1994, вип. 2, с.66—67: Бібліографія та джерела музикознавства; Лисько З. Піонери музичного мистецтва в Галичині. Львів; Н.-Й., 1994, с. 14, 16—17, 21—22, 26, 29, 31—32, 34—107, 112—15, 119, 121; КудрикБ. Огляд історії української церковної музики. Перевид. Львів, 1995, с. 36, 60, 63, 81—91, 93—102, 104, 111—12; його ж. Dzieje ukrainskiej muzyki w Galicji w latach 1829—1873. Przemyśl, 2001, s.5—10, 14, 16, 18, 27—36, 38—41, 43, 47—49, 51—61, 63—70, 76—80, 83—84, 87—88, 91, 97—98, 100, 103—05, 107, 109—11, 113, 115—17, 121, 124, 126, 128; Зелінський О. Перший галицько-український гімн та „невідомий“ твір Михайла Вербицького // Musica Galiciana / Red. L. Mazepy. Rzeszów, 1999, t. ІІІ, s. 27—50; його ж. Редакції гимну „Ще не вмерла Україна“ в старих рукописах та першодруках // Musica Galiciana. Музика Галичини. Львів, 2001, т. VI, с. 257—72; Людкевич С. Бібліографія творів Михайла Вербицького // Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії, виступи. Т. І / Упоряд., редакція, вст. ст. і приміт. З. Штундер. Львів, 1999, с. 307—11; йогож. Михайло Вербицький // Там само, с. 304—06; його ж. Михайло Вербицький та українська суспільність // Там само, с. 345—48; Кияновська Л. Еволюція галицької музичної культури ХІХ—ХХ ст. Тернопіль, 2000, 339 с.; її ж. Михайло Вербицький і сучасна музична українська культура // Музична україністика: сучасний вимір. Зб. наук. ст. на пошану ... М.П. Загайкевич. К., 2009, вип. 4, с. 92—98; Вавричин М. До історії родоводу Вербицького // Musica Humana. Зб. ст. Львів, 2003, ч. І, с. 313—16; Витвицький В. Cтарогалицька сольна пісня ХІХ століття. Перемишль, 2004, т.VI, с. 8—9, 15, 17, 29, 36—40, 43, 45—47 ,66, 68—69, 112—15, 125, 131, 140, 142, 144—45; Рукописита першодруки музичних творів Михайла Вербицького (Із фондів ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України). Нотографічний покажчик / Укл. О. Б. Письменна. Львів, 2004, № 26, 104 с.; Пилипович В. Нотографічні покажчики творів о. Михайла Вербицького // KALOjwNIA: Наук. збірник з історії церковної монодії та гимнографії. Львів, 2006, ч. 3, с. 223—31; його ж. Літургійна творчість о. Михайла Вербицького (спроба огляду) // Там само, 2008, ч. 4, с.180—94; йогож. Салонні розваги галицьких лідертафель // Вербицький М., о. Лідертафель — пісні для чоловічих квартетів (Млини, 1863—1869рр.) / Вступ та упоряд. В. Пилиповича. Перемишль, 2008, с. 7—16.

Мирослава Новакович

Стаття створена: 2015