ВЕРНАДСЬКИЙ Володимир - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
ВЕРНАДСЬКИЙ Володимир

ВЕРНАДСЬКИЙ Володимир (* 28. 02. 1863, м. Санкт-Петербург, Росія — †06. 01. 1945, м. Москва, Росія) — філософ, природознавець. Д. чл. НТШ (з1924).

Н. у сім’ї економіста Олександрівського ліцею Івана Вернадського. Рід Вернадських походив від лит. шляхтича Верни, що воював на боці Богдана Хмельницького, а його нащадки осіли у Києві. Мати, Ганна Константинович, походила з роду укр. шляхтичів. 1885 закінчив природозн. від-ня фізико-матем. ф-ту С.-Петерб. ун-ту і залишився працювати в ун-ті охоронцем мінералогічного кабінету. Навесні 1888 ун-т скерував В. В. на стажування до Мюнхена до П.Гроту та до Парижа до Л. Ле Шательє і Ф. Фуке. Впродовж 2-х років побував у Німеччині, Австрії, Італії та Франції, де навч. і працював у різних наук. установах.

Після стажування В. В. очолив каф. мінералогії фізико-матем. ф-ту Моск. ун­ту, 1891 — приват-доц. цього ун-ту. 1897 захистив докт. дис. і став проф. мінералогії та кристалографії. Розпочав громад. діяльність: 1895 активно збирав кошти для бідних селян. На доказ протесту проти антистудент. політики Мін-ва освіти та свавілля поліції тимчасово залишив посаду пом. ректора і пішов у відставку з ін. професорами та викладачами Моск. ун-ту.

1911 переїхав до С.-Петербурга. Завідував мінералогічним від-ням Геологічного музею. Часто відвідував Скандинавію, Францію, Ірландію, Англію, Італію та Грецію. Був учасником експедиції в пошуках радію на Забайкаллі та Уралі. 1909 зусиллями В. В. створ. Радієву комісію, а 1912 запрацювала перша в Росії радіохемічна лабораторія.

Учасник земського та конституційно-дем. рухів, був співорганізатором Ліберальної партії конституційних демократів (кадетів), чл. Держ. ради 1906—07 та 1915. Очолював учений к-т при Мін-ві хліборобства, Комісію для підгот. реформи вищої школи, а восени 1917 увійшов до складу Тимчасового уряду як заст. міністра освіти. На цій посаді В. В. вперше підняв питання про створення АН України та Сибіру. 1918 переїхав в Україну, рятуючись від більшовизму. Брав провідну участь в організації УАН. З приходом комуністів до Києва переїхав до Ростова, а звідти до Криму, де став ректором Таврійського ун-ту. 1922 зі сім’єю виїхав до Парижа. Читав лекції з геохемії та радіогеології у Сорбонні. 1926 повернувся до Ленінграда. З його участю створ. у складі АН СРСР Радієвий ін-т, в якому він був дир. до 1939. Заснував К-т з історії знань, відділ живої речовини, очолював низку дослід. комісій при АН. Часто виїжджав за кордон читати лекції і працювати в наук. центрах Зх. Європи. Під час Другої світової війни був евакуйований до Казахстану, повернувся до Москви наприкін. серп. 1943.

Під впливом В. Докучаєва В. В. досліджував мінералогію і кристалографію. Крім своєї спеціальности, цікавився ґрунтами, фіз. географією, природ. водами, історією розвитку наук. думки та філософією.

Свої перші наук. розвідки присвятив ґрунтознавству, а згодом — пошуку причин мінералоутворювальних процесів. Одним із найбільших досягнень у цій ділянці було створення теорії походження і будови мінералів — алюмосилікатів, з яких складається більша част. земної кори. Значним досягненням ученого було також відкриття теорії ізоморфізму, що дало йому можливість з’ясувати картину життя земної кори — утворення мінералів. Написав підручники з мінералогії та кристалографії, які й нині використовують у вищих навч. закладах.

В. В.— автор праць про хемічний склад земної кори, плідно працював над радіоактивними мінералами, передбачив ще у 1910 розщеплення атома. Ост. роки життя присвятив створенню біохемії — науки, яка вивчає взаємозв’язок живої і мертвої природи. Вперше довів, що органічне життя — фактор, який відіграє в еволюції нашої планети осн. роль. Засн. вчення про біосферу та ноосферу. Людина, пізнаючи закони природи й сусп-ва, вдосконалюючи техніку, сама як част. природи активно впливає на її перетворення.

Обраний акад. С.-Петерб. АН (1912), проф. Лондон. школи слов’ян. студій, чл. АН у Парижі (1928), Чеської АН і мист-в, УНТ. На честь В.В. мінерал хемічного складу Mn0Ji20 названо вернадитом.

Чимало з наук. праць ученого базується на мат-лах або експедиціях, здійснених в Україні. Впродовж 1890—1909 докладно досліджував ґрунти у Полтав. губ., брав участь у створенні багатотомного вид. „Материалы для оценки земель Полтавской губернии“. Уклав докладний перелік природ. та археол. пам’яток Полтавщини, археол. карту давніх культур цього реґіону. 1915 разом із В.Щербаківським брав участь у розкопках стоянки прадавньої людини побл. с. Гінців Лубенського пов. Від 1893 до 1921 провадив безпосереднє геолого-мінералогічне дослідження Криму. В. В. уперше здійснив геохемічне дослідження Азовського моря та описав магнітні аномалії, виявив низку нових родовищ мінералів, започат. вивчення радіоактивности пд. узбережжя Криму.

За світоглядом був рос. лібералом, що зумовило обмеженість та суперечності у ставленні до нац. рухів нерос. народів. До України ставився з позицій малоросійства, розглядаючи все укр. лише в межах російського. Ідею незалежної України відкидав.

1924 за сприяння М. Василенка та А. Кримського за наук. досягнення та внесок в організацію УАН В. В. обрано д. чл. НТШ. Однак справами Т­ва цікавився мало і контактів із НТШ як інституцією не підтримував. Натомість у текстах його праць є низка згадок про НТШ. Показово, що всі вони датуються ост. десятиріччям його життя. На відміну від М. Грушевського, М. Василенка, Д. Багалія та ін. у своїх записках про організацію УАН В. В. не згадував про НТШ як попередника УАН, хоча у щоденнику 1918 писав про своє зацікав. Т-вом і скаржився на те, що ніхто у Києві не може йому розповісти про діяльність НТШ у Львові. 1934 з приводу смерти М. Грушевського В. В. згадав у своєму щоденнику розмову про Т-во 1914 з укр. істориком у Петрограді. А також те, що молодим він стежив за діяльністю НТШ та вів боротьбу проти цензури за отримання видань Т-ва. Серед заслуг М. Грушевського В. В. назвав те, що він підніс високо НТШ, „явившееся центром научной работы в пределах населенной украинцами территории“. Водночас В. В. висловив хибне твердження, що НТШ „совершенно не было приноровлено к работе в области других дисциплин— математики, естествознания и прикладных наук“. У ст. 1942 „Мысли натуралиста об организации славянской научной работы на фоне мировой науки“ В. В. зауважив, що „в Западной Украине, входившей в состав Польской республики, сохранилось от австрийского времени крупное украинское Общество имени Шевченко во Львове, в 1939 году введенное в организацию Украинской Академии наук в Киеве“.

В. В. особисто був знайомий із низкою чл. НТШ. Особливо дружніми були його взаємини з О. Шахматовим та М. Василенком. Товариськими були стосунки В. В. з Г. Житецьким, А. Кримським, Д.Багалієм. Переїзду двох ост. до Києва сприяв В. В. 1918 з метою організації УАН. У 1918—19 під час створення Нац. б-ки Укр. держави (Всенар. б-ки України) Г. Житецький та В. В. активно співпрацювали. В. В. високо цінував М. Грушевського як історика, брав участь у його звільненні 1914, проте розходився з ним у питанні щодо нац. обличчя УАН. Для М.Грушевського УАН була продовженням НТШ, укр. за мовою та культурою, кадрами, передусім спрямованою на зх. цивілізацію. В. В. уподібнював її до РАН, наголошував на потребі всебічного функціонування в ній рос. мови та зв’язків переважно з Росією.

Життя і діяльність В. В. вивчали чл. НТШ. Так, Д. Дорошенко та Н. Полонська-Василенко згадували про участь ученого у заснуванні УАН. С. Білокінь та І. Гирич досліджували особливості нац. світогляду В. В., погляди на Україну, наголошуючи на їхній суперечливості.

Пр.: Избранные сочинения. М., 1954—60, т.1—5; Дневники 1917—1921. К., 1994; Публицистические статьи / Сост.: В.П.Волков. М., 1995; Дневники: 1926—1934 гг. М., 2001; Володимир Іванович Вернадський і Україна / Уклад.: О.С. Онищенко, Л. А. Дубровіна, С. М. Кіржаєв [та ін.]. K., 2011, т. 1, кн. 1; Володимир Іванович Вернадський і Україна, т. 1, кн. 2: Володимир Іванович Вернадський. Вибрані праці / Уклад.: О.С. Онищенко, В. М. Даниленко, Л. А. Дубровіна [та ін.]. К., 2011; Володимир Іванович Вернадський. Листування з українськими вченими. [Текст]. Кн. 1: Листування: А—Г / Уклад.: О.С.Онищенко, Л. А. Дубровіна, С. М. Кіржаєв [таін.]. K., 2011; Кн. 2: Листування: Д—Я. Ч. 1: Д—Н / Уклад.: О. С. Онищенко, В. Ю. Афіані, Л.А.Дубровіна [та ін.]. K., 2011—12.

Літ.: Дорошенко Д. І. Iсторія України. 1917—1923: У 2-х т. Ужгород, 1930—32, т. І, 437с.; т. ІІ, 423 с.; Жизнь и творчество Владимира Ивановича Вернадского по воспоминаниям современиков (к 100-летию со дня рождения). М., 1963 (Очерки по истории геологических знаний, вып. 11); Баландин Р. К. Вернадский: жизнь, мысль, бессмертие. М., 1988; Сытник К. М., Апанович Е. М., Стойко С. М. В.И.Вернадский. Жизнь и деятельность на Украине. К., 1988, 366с.; Щербак Н. П. Владимир Иванович Вернадский. К., 1988, 106 с.; Білокінь С. Для повноти картини // Розбудова держави, 1992, № 3, с.57—59; Владимир Вернадский: Жизнеописание. Избранные труды. Воспоминания современников. Суждения потомков / Сост. Г. П. Аксёнов. М., 1993; Історія Академії наук України. 1918—1923: док­ти і мат­ли К., 1993; Полонська-ВасиленкоН.Д. Українська Академія наук. Нарис історії. К., 1993; Сохань П. С., Ульяновський В. І., КіржаєвС. М. М.С. Грушевський і Akademia. К., 1993; ГиричІ. Між російським і українським берегами: Володимир Вернадський і національне питання (у світлі щоденника 1917—1921 років) // Mappa mundi, 1996, с.735—56; Леонова Л. С. „Я не могу уйти в одну науку...“ Общественно-политические взгляды В. И. Вернадского. СПб., 2000; Научное наследие В. И. Вернадского в контексте глобальных проблем цивилизации: Докл. межгос. конф. (Крым, 23—25 мая 2001 г.) / Сост. В. И. Резуненко. М., 2001; Історія Національної академії наук України (1918—1933): наук.-довід. апарат / Редкол.: О. С. Онищенко (відп. ред.) та ін. К., 2002; Ситник К. М., Шмиговська В. В. Володимир Вернадський і Академія. К., 2006; Національна Академія наук України. 1918—2008: до 90-річчя від дня засн. / Гол. ред. Б. Є. Патон. К., 2008; Загородній А. Г., Волков С. В. В. І. Вернадський — вчений, мислитель, організатор науки // Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського. К., 2011, т. 1, с. 21—56; До 150-річчя від дня народження академіка В. І. Вернадського (матеріали „круглого столу“: м. Київ, Інститут історії України НАН України, 19 березня 2013 р.) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Зб. ст. Вип. спеціальний. К., 2013, вип. 18; Матковський О. Володимир Вернадський — життя і наукова спадщина (До 150-річчя від народження) // Вісник НТШ. Львів, 2013, ч. 50, с. 28—32.

Олександр Музичко

Стаття створена: 2015