АНДРУСЯК Микола - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
АНДРУСЯК Микола

АНДРУСЯК Микола (крипт., псевд.: М. А., Никон, Немирон, Н. Андрусяк, Нікола Андрусяк, М. Переволочинець) (*20. 02. 1902, с. Переволочна Золочівського пов., Галичина (нині — Буського р-ну Львів. обл.) — †25. 01. 1985, м. Бостон, шт. Массачусетс, США) — історик, громадсько-культ. діяч. Д. чл. НТШ (з 1932). Навч. у г-зії ім. Рудольфа в Бродах (1912—14), приват. укр. г­зії в Яворові (1917—18), Держ. укр. г­зії в Золочеві (1918—19), Академічній гімназії у Львові (1921—23). Учасник національно-визвольних змагань, 23. 05. 1919 вступив до УГА, в якій служив до її ліквідації. З кін. квіт. по 22. 11. 1920 — у лавах Армії УНР. У складі її юнацької школи в Станіславові, разом із навч. військ. справи слухав лекції на суспільно-політ. теми укр. урядовців та військовиків Осипа Безпалка, Івана Фещенка-Чопівського, Миколи Шаповала. У1923—28 навч. на філос. ф-ті Львів. ун­ту. Студіював у проф. С. Закшевського. У студент. роки був акт. громад. діячем, чл. молодіжного наук. т-ва „Історичний кружок“ (1926), „Молодої громади“; фундатором та кер. „Студентської громади“. 1931 захистив докт. дис. на основі праці „Józef Szumlański, рierwszy biskup unicki Lwowski (1667—1708)“.

Осн. наук. зацікав.— історія церкви (поч. християнства в Україні, діяльність львів. єп. Дионісія Балабана та Йосифа Шумлянського, перемишльського єп. Івана Хлопецького, історія Львів. православної єпархії другій пол. XVII ст.), історія козацтва (гетьманування Павла Тетері, Петра Суховія, Петра Дорошенка, Івана Мазепи, Івана Скоропадського, історія гетьманату на Правобережжі в другій пол. XVIIст.), укр. національно-визвольного руху вГаличині ХІХ ст. (події революції 1848—49, історія москвофільства, громад. й реліг. діяльність Івана Могильницького, Йосифа Лозинського), історіографія (наук. діяльність М. Костомарова, М. Грушевського, Д. Багалія, С. Томашівського, І. Кревецького, історіограф. процес в Україні у 1920—30­х рр.). У 1930-х рр. публ. у львів. період. вид. „Поступ“, „Нові шляхи“, „Діло“, „Новий час“, „Нова зоря“, „Вістник“, „Літопис Червоної Калини“, „Життя і знання“, „Записки ЧСВВ“, „Українська книга“ таін. З 1936 — д. чл. Історично-правничої секції Богословського наукового товариства, 1939 — чл. відділу т-ва „Просвіта“ у Львові, 1941 — Укр. історико-філол. т-ва у Празі. Впродовж 1937—38 — ректор та викладач історії України в Робітничому ун-ті т-ва „Сила“ у Львові. З26. 10. по 15.11. 1939 — проректор знавч. роботи Львів. ун-ту. Наприкін. груд. 1939 переїхав до окупованого Кракова. З допомогою працівників Укр. допомогового к-ту Миколи Ценка та Лева Дубаса мешкав у будинку укр. біженців. Згодом переїхав до Києва, де злистоп. 1941 по лют. 1942 працював заст. кер. Відділу культури й освіти при Київ. міській управі, був дир. Ін-ту історії України АН. Відкрито протестував проти виселення з Києва укр. учених, закриття шкіл, ун­ту й АН, за що був переслідуваний гестапо. Змушений переїхати до Львова, де у1942—44 викладав в Укр. держ. г-зії, Вчительській семінарії, Гр.-катол. богослов. академії, працював статистом у психотех. закладі. У лип. 1944 виїхав до Праги, згодом до Мюнхена. Зі січ. 1946 по черв. 1948 читав курс „Історії козаччини“ вУВУ (Мюнхен). З 1946 — чл.Церковно-археограф. комісії Апостольського візитатора для українців у Зх. Європі, яка досліджувала історію церкви в Україні. З1949 проживав у США (м.Нью-Йорк, Акрон (Огайо), Бостон (Массачусетс), де в коледжах та ун-тах (Ун-т шт.Огайо, Коледж св. Вінсента, Волт-коледж, Ун-т м. Акрона) викладав історію, а також рос., нім., укр., польс. мови. В еміґрації співпрацював з україномов. період. вид. „Богословія“ (Рим), „Український історик“ (Мюнхен, Нью-Йорк), „Київ“ (Філадельфія), „Логос“ (Йорктон), „Свобода“ (Джерсі-Сіті), „Україна“ (Париж) та англомов. „Ukrainian Quarterly“ (Нью-Йорк), „The Slavonic and East European Review“ (Лондон) та ін.

А. М.— автор прибл. 600 праць укр., польс., нім. та англ. мовами, зокрема низки розвідок з історії Галицько-Волинської держави (коронація Данила Романовича), реґіональної історії (дослідження з історії с.Знесіння побл. Львова, Надсянщини, Лемківщини, Карпатської України, Покуття, Слобожанщини, Зеленого Клину), спец. дисциплін істор. науки, а саме геральдики (нац. символи України) та ономастики (походження наз. „Україна“). 1927—39 співпрацював з НТШ у Львові (автор досліджень, опубл. у вид. Т­ва), допомагав збагаченню його бібліотеч. фонду, певний час проживав в Академічному домі, яким відало НТШ. Постійно сприяв роботі комісій гуманіт. спрямування. 24. 11. 1930 на засіданні Виділу (президії) НТШ прийнятий чл., а 11. 04. 1932, на рекомендацію Історично-філософічної секції НТШ, затверджений д. чл. Т-ва.

До 1939 з перервами працював у Бібліотеці НТШ як стипендіат, урядник, бібліотекар-помічник. Під час Другої світ. війни, повернувшись із Києва, у квіт. 1942 там само працював бібліотекарем. А. М.— чл. Історично-філос. секції Т­ва та її комісій. Уперше виступав на засіданні секції 25. 09. 1929 з доповіддю „Павло Тетера та львівська Ставропігія“, згодом— 09. 11. 1932 „Політичне становище України за гетьманування Мазепи“ та 29. 12. 1933 „Зносини Мазепи з правобережними козаками“. На засіданнях секції 22. 11. 1927 і 21. 01. 1929 І. Крип’якевич реферував його праці — „Іван Хлопецький, перемиський православний епископ-номінат в 1632—1633 pp.“ і „До історії боротьби між П. Дорошенком та П. Суховієм в1668—1669 pp.“ Від 16. 04. 1932 (30. 04. 1934 переобраний) — заст. секретаря Історично-філос. секції. 22. 03. 1932 А.М. обрано чл. Бібліографічної комісії НТШ (з 1934 — Бібліолог. комісії), відвідував усі її засідання до 1937, брав участь в орг. та наук. роботі комісії. 17. 09. 1932 реферував недогляди методол. характеру праці Ілька Борщака „Україніка закордоном. Критико-бібліографічний огляд західноєвропейських публікацій про Україну та українців від початку друкарства до наших днів (книги, періодика, мапи та іконографія)“ (Вип. І, до 1750). 01.01. 1937 виголосив реферати „Післявоєнна історіографія української книги“ та 01. 03. 1937 — огляд П. Зленка про б-ки укр. ієрархів ХVII—XVIII ст. Друк. ужурн. „Українська книга“ (ст. „З новішої історіографії української книги“, „Списки підручних книг архимандрита Каменецького й єпископа Свительницького з 1668 р.“, „Післявоєнна історіографія української книги“; в рубриці „Нові книжки“ вид. вміщено його рец. на працю Л. Биковського, присвячену укр. б­кам рад. періоду).

04. 05. 1933 А.М. обрано чл. Статистичної комісії НТШ (з 07. 10. 1935 — Комісія національної економіки, соціології і статистики). До 21. 10. 1935 — в. о. секретаря, хоча формально від 28.10. 1933 ним був Роман Зубик. 21.10. 1934 — 15. 04. 1938 — секретар Комісії нової історії України вНТШ. На її засіданнях виступив із доповідями: „Досліди над політичною діяльністю М. Грушевського“ (05. 02. 1936); „Мазепа як культурний діяч“ (05.02. 1937); „Огляд історичних видань в УСРР за 1932—1936 рр.“ (31. 03. 1937); реферував розвідки про Юрія-Веніаміна Остермана та його збірку мат-лів до історії Галичини ХІХ ст. (16.12. 1934); праці Л. Василевського про укр. справу як міжнар. проблему та О. Деруґи про відносини Петра І з уніатами і церк. унією в 1700—11 (02. 04. 1936). 1935—39 — заст. голови Історично-джерелознавчої комісії та чл. Комісії старої історії України НТШ.

Одночасно був заст. голови Дидактично-історичної комісії НТШ (за визначенням А. М.), неофіційного семінару з історії при Т-ві, ініційованого Т. Кострубою, який очолював І. Крип’якевич. Мета семінару полягала в підгот. укр. студентів до науково-дослід. праці. У 1936—39 викладав на цьому семінарі методологію істор. дослідів. 1937 виник конфлікт між кер. НТШ та А. М. через критику останнім наукововид. діяльности, зокрема малої ініціативности у наук. роботі Т-ва, також некомпетентности деяких діячів НТШ у тих справах, якими вони займаються. Тоді ж на стор. часоп. А. М. звинуватив д. чл. НТШ Кирила Студинського, Михайла Рудницького та Василя Сімовича у некомпетентному редагуванні та наповненні наук. роботами „Записок НТШ“ (Філологічна секція НТШ), неґативному впливі на наук. молодь та піддав сумніву їхні наук. заслуги. Тому 16. 10. 1937 І. Раковський упровадив у дію рішення Виділу від 14. 04. 1937 і відсторонив А.М. від праці в б-ці. Еміґрувавши, продовжував співпрацю з НТШ. На засіданнях НТШ А у Нью-Йорку виступив із доповідями „Назва „Україна“ (01. 04. 1950), „Наукова спадщина Д. Дорошенка“ (08. 04. 1951), „Про життя і творчість о. Йосипа Скрутеня ЧСВВ“ (15.12. 1951), „Минулі літа Ярославля“ (15. 12. 1951). На з’їзді, присвяченому 80­літтю НТШ, що відбувся в Нью-Йорку 26—28. 12. 1953, виголосив доповідь „Досягнення новітньої української історіографії“. В ост. роки життя не брав активної участи у діяльності НТШ А.

Пр.: Іван Хлопецький, перемиський православний епископ-номінат в 1632—1633 pp. // Записки НТШ. Львів, 1927, т. CXLVII, с. 131—40; До питання про авторство Літопису Самовидця // Там само, 1928, т. CXLIX, с. 189—94; До історії боротьби між П. Дорошенком та П. Суховієм в 1668—1669 pp. // Там само, 1929, т. CL, с. 197—227; До історії правобічних козаків в 1689—1690 pp. // Там само, 1930, т. C, с. 251—74; Павло Тетера та львівська Ставропігія // Там само, 1931, т. CLI, с. 181—88; З минулого Знесіння. Львів, 1932; Початки християнства на Україні. Львів, 1932; Томашівський як історик церкви // С. Томашівський: історик — політик— публіцист. Львів, 1932, с. 31—39; Зв’язки Мазепи з Станиславом Лєщинським і Карлом XII // Записки НТШ. Львів, 1933, т. CLII, с. 35—61; Józef Szumlański, pierwszy biskup unicki Lwowski (1667—1708): Zarys biograficzny. Lwów, 1934; Bałaban Dionizy // PSB. Kraków, 1935, t. І, zesz. 3, s. 248—49; Боротьба за єпископську кафедру (Картина зісторії православної Церкви на Україні в другій половині XVII ст.) // Записки ЧСВВ. Жовква, 1935, т. 6, вип. 1—2, с. 85—136; Матеріяли до історії Львівського єпископства в pp. 1667—1677 // Там само, с. 137—200; Нариси зісторії галицького москвофільства. Львів, 1935; За огнище української науки (Перед Загальними Зборами Наукового Товариства ім. Шевченка вберезні ц. р.) // Новий час, 1937, 1 берез., ч. 44; Національна свідомість серед галичан у 1772—1832 рр. // У століття „Русалки Дністрової“. Золочів; Львів, 1937, с. 10—12; Один загрожений відтинок нашого життя // Напередодні, 1937, 15жовт., ч. 1; У старому й новому світі. Спогади священика // Там само, 15 листоп., ч. 3; Післявоєнна історіографія української книги // Українська книга. Львів, 1937, № 1, с. 25—30; З новішої історіографії української книги // Там само, № 2, с.58—62; Мазепа і Правобережжа. Львів, 1938; Нарис історії Карпатської України // Карпатська Україна: Географія—історія—культура. Львів, 1939, с. 88—101; Назва „Україна“ // Мета (Львів), 1939, ч. 30, 6серп., с. 2—3 (у 2-му накладі статтю сконфісковано); Етап в розвитку української нації. Прага, 1941; Назва „Україна“ („Країна“ чи „окраїна“). Прага, 1941; Історія України. Прага, 1941; Історія козаччини (Курс викладів): У 3 кн. Мюнхен, 1946; Наші королі (До 700-ліття коронації Данила Романовича) // Бюлетень: Матеріали четвертої наукової конференції НТШ. Торонто, 1953, с.60—65; Унія з Римом і коронація Данила// Збірник матеріалів п’ятої наукової конференції НТШ. Торонто, 1954, с. 132—37; Переяславський договір // Там само, с.83—86; З дослідів над назвою „Україна“ // Записки НТШ. Н.-Й.; Париж; Сідней; Торонто, 1963, т. CLXXVII, с. 248—58; Іван Франко та історичні концепції Михайла Грушевського // Там само. Н.-Й.; Париж; Торонто, 1967, т. CLXXXIII, с. 103—16; Михайло Грушевський як історик — народник і державник // Там само. Н.-Й.; Париж; Сидней; Торонто, 1978, т. CXCIV, с. 7—20.

Арх. дж.:Архів ЛНУ, ф. 119, оп. 3, спр. 3; ЦДІА України у Львові, ф. 309, оп.1, спр. 26, арк.6—8, 14 зв., 18—20, 61, 75—76; спр. 31, арк.57—57 зв., 71, 73; спр. 35, арк. 225 зв., 234 зв.—235, 242 зв., 253 зв., 257 зв.; спр. 36, арк.17, 22 зв.—23, 64; спр. 38, арк. 22, 26—28, 31, 32 зв.; спр. 44, арк. 2—33; спр. 46, арк. 2 зв.—17; спр.322, арк. 38; спр. 370, арк. 1—9; спр. 378, арк.14; спр. 382, арк. 2; спр. 391, арк. 2—60; спр.417, арк. 24; спр. 436, арк. 55; спр. 443, арк.10; спр. 658, арк. 7—7 зв., 8 зв., 14, 18; спр.973, арк. 43—44; спр. 977, арк. 4—4 зв.; ф.357, оп. 1, спр. 5, арк. 6, 50, 52, 54; спр. 15; ф.362, оп. 1, спр. 54, арк. 173; ф. 388, оп. 1, спр. 1, арк. 77, 94; спр. 2—63.

Літ.: Хроніка НТШ. Львів, 1937, ч. 73, с.54—55; 1939, ч. 74, с. 49; Бескид Ю. На сторожі історичної правди. Сорокаліття (1927—1967) наукової праці історика, що досліджував також і Лемківщину // Лемківський календар на 1967 рік. Торонто, 1967, с. 47—56; [б. а.] Микола Андрусяк (In memoriаm) // Укр. історик. Н.-Й.; Торонто; Мюнхен, 1986, № 1—2 (89—90), с. 139; Верба І. Спроби відновлення Української Академії Наук уКиєві (кінець 1941 — середина 1942 рр.) // Там само, 1995, № 1—4 (124—27), с. 87—90; Глаголюк В. Андрусяк Микола // Українська журналістика віменах. Львів, 1997, вип. 4, с. 6—8; КачканВ. Противник антрактів у дослідженнях історії України (Наукові візії М. Андрусяка) // Хай святиться ім’я твоє: Українознавство та пресологія (ХІХ — першої половини ХХ ст.). Львів, 1998, с. 240—52; Тиміш Л. Микола Андрусяк: матеріали до біографії // Дрогобицький краєзнавчий збірник, 2000, вип. IV, с. 462—67; Андрусяк М. Автобіографія (вересень 1932 р.) / Публ. Л. Тиміш // Там само, с. 468—78; Дядюк М. Комісія старої історії України НТШ у Львові (За матеріалами записників Осипа Назарука, 1935—1936 рр.) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Львів, 2001, [вип. 8]: Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві, с. 306—29; Ясь О. Матеріали до бібліографії праць М. Андрусяка // Молода нація. К., 2003, № 3 (28), с. 260—75; Герасимова Г. Андрусяк Микола Григорович// Українські історики ХХ століття. Біобібліографічний довідник. Серія „Українські історики“. К., 2004, вип. 2, част. 2, с. 10—12; Історія Національної академії наук України (1941—1945). Част. 1. Документи і матеріали. К., 2007, с. 28—30.

Андрій Фелонюк, Марина Чебан

Стаття створена: 2015