АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ Борис - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ Борис

АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ Борис (псевд.: Богдан Вірний, Антоненко Б., Петро Котик) (* 05. 08 (23. 07). 1899, с.Засулля, передмістя м. Ромен на Полтавщині (нині — Сумська обл.) — † 09. 05. 1984, м. Київ) — прозаїк, публіцист, літературознавець, мовознавець, перекладач, громад. діяч. Закінчив Охтирську г-зію. Навч. на природн. від-ні фізико-матем. ф-ту Харків. ун-ту, на історично-філол. ф-ті Київ. ун-ту та Київ. ін-ту нар. освіти, проте через матеріальні нестатки та з багатьох ін. причин диплома про вищу освіту не отримав. Працював зав. Охтирського повітового відділу нар. освіти. Пізніше викладав укр., рос., нім. мови у школах, працював у різних редакціях та вид-вах. На поч. 1920-х рр. деякий час займався партійною діяльністю, був чл. УКП, згодом КП(б)У. Проте розбіжність його переконань з осн. напрямом офіційної партійної ідеології призвела до того, що 1924 він вийшов із партії і до партійної діяльности більше не повертався.

Осн. зацікав. А.-Д. Б.— літературознавство, мовознавство та публіцистика. 1923 в київ. журн. „Нова громада“ опубл. перше оповідання А.-Д. Б. „Останні два“. Згодом твори письменника з’являлися у часоп. „Нова громада“, „Червоний шлях“, „Життя й революція“. А.-Д. Б.— чл. літ. орг­ції „Ланка“ (згодом „Марс“), один із найавторитетніших її учасників. Серед його прозових творів найпомітнішими в 1920-х рр. були повість „Смерть“ та кн. репортажів „Землею українською“, за які офіційна критика звинуватила письменника в „зоологічному націоналізмі“. Намагаючись уникнути арешту, А.-Д. Б. виїхав до Казахстану, де влаштувався ред. в одному з вид-в. Однак 1935 був заарештований. Його звинуватили у причетності до діяльности УВО. Відбув 12років ув’язнення у таборах БАМЛАГу. 1948 нелегально повернувся в Україну, працював фельдшером у с. Білому Рукаві на Вінниччині. 1951 удруге заарештований, перебував на засланні у Красноярському краї і лише 1956 був реабілітований. А.­Д. Б. повернувся до Києва, деякий час працював у журн. „Барвінок“, „Вітчизна“. Тоді були опубл. літ. репортаж „Збруч“ (1959), роман „За ширмою“ (1963), „На довгій ниві. Вибрані твори“ (1967). Роман „За ширмою“ мав помітний вплив на укр. дисидент. рух. З 1957 по 1962 завідував літ. відділом дитячого журн. „Барвінок“, працював у редакціях часоп. „Дніпро“ та „Україна“. Чл. Спілки письменників України. З кін. 1970­х рр. його твори не публікували, і наст. кн. „Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки: Повісті. Новели. Оповідан-ня“ вийшла друком уже по смерті А.­Д. Б. (1989). 1992 посмертно нагороджений Шевченківською премією за кн. „Смерть.

Багато уваги присвятив питанням стилістики та культури укр. мови. Окремо вийшла зб. „Про що і як; в літературі і коло літератури“, в часоп. „Жовтень“, „Дніпро“, газ. „Літературна Україна“ з’явилися мовозн. статті під започ. письменником рубриками „Як ми говоримо“, „Мова про мову“, „Ваговиті дрібниці“. Не був згідний із добором реєстру слів в 11-томному „Словнику української мови“. 1970 вийшла праця А.­Д. Б. „Як ми говоримо“, яка стала підсумком багаторічних спостережень за мовою, аналізувала зв’язок культури мови з практикою літ. процесу, літ. перекл., проблеми новотворів і запозичень та ін.

А.-Д. Б. не був чл. НТШ, проте підтримував контакти і листувався з чл. Т­ва (М. Брайчевським, І. Бутичем, Я.Дашкевичем, О. Горбачем та А.-Г. Горбач, яка перекладала його твори нім. мовою, публ. статті про його творчість у багатомов. лексиконі світ. л-ри Кіндлера (1988). Контактував із Л. Залеською-Онишкевич, яка згодом стала упоряд. цінної док. зб. про письменника, та ін. Його худож., наук. та публіцист. творчість, громад. позиція помітно вплинули на діяльність багатьох чл. НТШ.

Пр., тв.: Лицарі „абсурду“: драма. Х., 1924, 38 с.; Запорошені силуети: оповідання. К., 1925, 156 с.; Тук-Тук: [оповідання]. К., 1926, 64 с.; Смерть: повісті і оповідання. Х., 1928, 324 с.; Справжній чоловік: [оповідання]. Х.; К., 1929, 238с.; Землею українською: літ. репортаж. К., 1930, 254 с.; Крила Артема Летючого: літ. репортаж. Х., 1932, 84с.; На сторожі слова: замітки про мову творів молодих прозаїків // Дніпро, 1960, №9, с. 142—52; Про що і як. В літературі й коло літератури: [статті, нариси, фейлетони]. К., 1962, 157 с.; За ширмою: роман. К., 1963, 261 с.; В літературі й коло літератури. К., 1964, 239 с.; Про те саме: мова літератури для дітей // Дніпро, 1964, №8, с. 139—50; На довгій ниві: вибрані твори. К., 1967, 456 с.; Здалека і зблизька: літературні силуети і критичні нариси. К., 1969, 303 с.; Літера, за якою тужать // Літературна Україна, 1969, 4 листоп.; Як ми говоримо. К., 1970, 253 с.; Твори: В 2т. / Упоряд. Б.Тимошенко. К., 1991, т. 1: Оповідання. Повісті. Літературні репортажі, 747 с.; т. 2: Роман. Сибірські новели. Повісті. Оповідання, 624 с.; На шляхах і роздоріжжях: Спогади. Невідомі твори. К., 1999, 288 с.; Твори: В 2 т. / Вст. ст., упоряд. і приміт. Л. С. Бойка. К., 1999, т. 1: Повісті та романи, 744 с.; т. 2: Сибірські новели. Оповідання. Публіцистика. Спогади. Листування, 652с.; Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки / Вст. сл. Л.С.Бойка. К., 2005, 557 с.

Літ.: Борис Антоненко-Давидович [біобібліографія] // Українські письменники: біобібліограф. словник. К., 1965, т. 4: радянська література, с. 18—21; Романенчук Б. Антоненко-Давидович Борис // Азбуковник: енциклопедія української літератури. Філядельфія; К., 1969, т. 1, с.114—16; Horbatch A. H. Antonenko-Davydovyč Borys. Smert’; Za šyrmoju // Kindlers Neues Literaturlexicon. München, 1988, Bd. I, S. 541—42; Лицар неабсурдних ідей Борис Антоненко-Давидович: збірка споминів, листів і малодоступних творів / За ред. Л. М. Залеської Онишкевич. [К.], 1994, 224 с.; Багаття: Борис Антоненко-Давидович очима сучасників / Упоряд. Б. Тимошенко. К., 1999, 512 с.; Бойко Л. З когорти одержимих: життя і творчість Бориса Антоненка-Давидовича в літературному процесі ХХ століття. К., 2003, 580с.; його ж. Подвижник духу: документи і факти з життя Бориса Антоненка-Давидовича. К., 2003, 391 с.

Софія Когут

Стаття створена: 2015