БАГАЛІЙ Дмитро (крипт., псевд.: Бей Д. И., Б-ій Д., Б-й Д., Б-й Д. И., Д. Б., Чеп-й Д., Чеп-ый Д., Чепурный Д.) (*?07. 11 (26. 10). 1857, м. Київ — † 09. 02. 1932, м. Харків) — історик, громад. та політ. діяч. Д. чл. НТШ (з 1923). Н. у міщанській сім’ї. 1865—68 навч. у парафіяльному уч-щі, 1868—72 — повітовому дворянському уч-щі на Подолі, 1872—76 — у 2-й Київ. класич. гзії. У 1876—80 студіював на історично-філол. ф-ті Київ. ун-ту. 1876—77 навч. у Харківському університеті. 26. 09. 1882 захистив дис. „История Северской земли до половины XIV в.“ на ступінь маґістра рос. історії у Київ. унті. З 11. 03. 1883 — штатний доц. каф. рос. історії Харків. унту. 1884 за українофільські погляди понижений до посади приват-доц. 1887 в Моск. ун-ті захистив дис. „Очерки по истории колонизации и быта степной окраины Московского государства“ на ступінь дра рос. історії та отримав посаду екстраординарного проф. Харків. ун-ту. У 1906—11 — ректор ун-ту.
Акт. учасник розбудови УАН 1918—19. У 1918 — чл. к-ту зі заснування УАН, від 14. 11. 1918 — чл. (акад.) УАН. Перший віце-президент УАН. З 05. 07. 1919 по 01. 01. 1920 — в. о. президента (голови-президента) УАН. 19. 12. 1918—01. 01. 1920 — голова Історично-філол. відділу УАН. Ред. 1-го т. „Записок Історично-філологічного відділу УАН“ (1919). У рад. час викладав у Харків. ін-ті нар. освіти (до 1927). Від 1920 — акт. учасник розбудови архів. системи УСРР. Голова архів. секції Харків. (1920) та Всеукр. к-ту (1920) з охорони пам’яток мист-ва і давнини. У 1923—24 очолював Центр. архів. управління УСРР. У 1923—26 — кер. Підготовчої комісії з виявлення культ. цінностей, яка займалася виявленням польс. док-тів в архівах УСРР для їх передачі Польщі. 1926—32 — дир. НДІ з вивчення життя і творчости Т. Шевченка. Голова Центр. бюро секції наук. робітників УСРР (1925—32) — першого професійного союзу наук. робітників УСРР. У 1921—32 — кер. науково-дослід. каф. історії України у Харкові. Виховав школу істориків, до якої належали О. Багалій-Татаринова, В. Барвінський, М. Горбань, В. Дубровський, А. Козаченко, Н. Мірза-Авак’янц, О. Назарець, Д. Соловей.
Займався громад. роботою і брав участь у політ. житті. Чл. Харків. історично-філол. т-ва (1883). З 1880 — чл. київ. „Старої громади“. Один з організаторів Харків. етнографічно-худож. музею та Істор. архіву при ун-ті. У 1893—1905 — голова управи Харків. публ. б-ки. З 1901 — чл. Харків. міської думи, в якій очолював музейну комісію. Керував ктом із підгот. ХІІ Археол. з’їзду в Харкові 1902. 1905 — чл. Рос. партії конституційних демократів (кадетів), співробіт. її період. вид. у Харкові — газ. „Мир“. Учасник виборчої кампанії до І Держ. Думи Рос. імперії. За квотою РАН та унтів 1906, 1911—14 — чл. Держ. Ради Рос. імперії. У 1914—17 — голова Харків. міської думи. Після 1917 відійшов від політ. діяльности. 1918 відмовився обійняти пост прем’єр-міністра Укр. держави, запропонований йому гетьманом П. Скоропадським.
Осн. наук. зацікав.— історія Лівобережної України, колонізація Слобідської та Пд. України другої пол. XVІІ—XVIII ст., історія Харкова, укр. культури та освіти (історія Харків. ун-ту, творчість Г. Сковороди, діяльність громадсько-культ. діячів Слобожанщини: В. Каразина, Г. Данилевського, П. Гулака-Артемовського), Кирило-Мефодіївське братство, декабрист. рух, польс. повстання 1863—64). Б. Д.— автор бл. 400 праць. Учень В. Антоновича. Дотримувався позитивістських поглядів у висвітленні істор. процесу без ширших теор. узагальнень і висновків. У передм. до „Історії Слободської України“ (1918) писав: „Щодо історії України, то вона у основі своїй завжди була народною. І справді: рівняючи історію великоросійського народа у московську добу і історію українського народа під Литвою та Польщею, ми бачимо, що у першій головне місце зайняло складання Московської держави, котре утворювали більш усього московські царі, а український нарід тоді зовсім не мав своєї власної держави і своїх царів і боровся з польською державою“. У 1920-ті рр. зосередив увагу на дослідженні екон. фактора в укр. істор. процесі, схилявся до марксист. методології, однак так і не перейшов цілком на її позиції.
Чл. Історично-філософічної секції НТШ від її заснування 11. 05. 1893. Обраний д. чл. НТШ від цієї секції 02. 11. 1923. Чл. Археографічної комісії НТШ з 14. 02. 1900. Підтримував контакти з М. Грушевським, опікувався його учнями, напр., І. Джиджорою під час його праці в Істор. архіві при Харків. ун-ті у серп.—верес. 1905 і навесні 1910. Листувався з М. Грушевським. В одному з листів голова НТШ розкрив причини, чому Б. Д. не обирають д. чл. НТШ (лист недатований, писаний прибл. наприкін. 1907—08): „Коли я підписував привіт на Ваш юбилей, тиснулася мені в голову та гадка, що багато вже разів приходила — чому Ви не наш дійсний член, інакше сказавши — чому не напишете чогось по-українськи, аби дати нам можність вибрати Вас на дійсного члена. Скільки разів підіймалося се питання з огляду на Ваші наукові і громадські заслуги і все на перепоні стає формальна обставина — що Ви, будучи українцем, не пишете по-українськи“. Архео граф. комісія НТШ планувала опубл. рукопис. твори Г. Сковороди, над упорядкуванням яких працював Б. Д. Через І. Джиджору він з’ясовував у М. Грушевського перспективи здійснення проекту. І. Джиджора у листі до М. Грушевського 08. 04. 1910, крім повідомлення про пропозицію Б. Д. опублікувати твори Г. Сковороди, рекомендував підтримати цей проект: „Коли мені можна сказати мою думку, то я був би за виданнєм сього тома і з огляду на інтерес науковий, і з оглядів, так сказати, тактичних: сякий-та кий зв’язок з впливовими будь-що-будь людьми на тутешнім університеті і певного рода їх вдячність за те виданнє, може, коли-небудь на що придасться“. 09. 06. 1910 на засіданні Археограф. комісії розглядалася пропозиція Б. Д. опуб- лікувати рукопис. твори Г. Сковороди, однак проект не вдалося реалізувати, оскільки твори філософа почав публікувати у С.Петербурзі 1912 В. Бонч-Бруєвич. І. Джиджора, прослухавши дві лекції Б. Д., писав М. Грушевському 30. 04. 1910: „...про П. Проф. говорив [Б. Д.] в самих суперлятивах, називаючи „Історію“ і „монументальною“, і „класичною“ [річ йшла про останній том], а П. Професора між иншим „бенедиктинуєм (!) у наших часах“ [...] Як-не-як, а все-таки приємно, хоч би він се говорив з якоїсь хитрості. Своєю дорогою Б[агалій] дуже хитрий і так зручно себе веде, що й серед українців має симпатії і уважається українцем, і нікому, з другого боку, не наразився...“ На це М. Грушевський відповів своєму учневі, що „Багаліївських компліментів не треба перецінювати, може, [він] говорив лише з огляду на Вашу присутність“. Б. Д. підтримував контакти з НТШ і пізніше, свідченням чого є привітання його з нагоди 30-ліття та 50-ліття наук. праці, надіслані вченому від НТШ 1910 і 1927, а також його відповіді. У 1920х рр. Б. Д. контактував із головою НТШ К. Студинським.
У „Записках НТШ“ уміщені рец. В. Дорошенка, В. Гнатюка, С. Липковського на праці Б. Д. Рецензувалися в НТШ „Зам±тки и матеріалы по исторіи Слободской Украйны“ (1893), „Опыт исторіи Харьковскаго университета (по неизданным матеріалам)“ (1894, 1896, т. І, вып. 1—2), „Очерки из русской исторіи“ (1911, т. I), „Исторія города Харькова за 250 л±т его существованія (с 1655-го по 1905-й год)“ (1905, 1912, т. I—ІІ), „Очерки из русской исторіи“ (1913, т. ІІ: Монографіи и статьи по исторіи Слободской Украйны).
Пр.: История Северской земли до половины XIV в. К., 1881; Очерки по истории колонизации и быта степной окраины Московского государства. М., 1887; Колонизация Новороссийского края и первые его шаги по пути культуры (Исторический этюд). К., 1889; Магдебургское право в Левобережной Малороссии // ЖМНП. СПб., 1892, № 3, с. 1—55; Русская историческая география. Х., 1892; Заметки и материалы по истории Слободской Украины. Х., 1893; Украинская старина. Х., 1896, т. І; Опыт истории Харьковского университета: по неизданным материалам. Х., 1898, т. І; История города Харькова за 250 лет его существования. Х., 1905, т. І; 1912, т. ІІ; Русская историография. Х., 1907, т. І; 1911, т. ІІ (у співавт.); Очерки из русской истории. Х., 1911, т. I; 1913, т. ІІ; Історія Слободської України. Х., 1918; Заселення південної України (Запоріжжя і Новоросійського краю) і перші початки її культурного розвитку. Х., 1920; Нарис української історіографії. К., 1923—25, т. І—ІІ; Нариси української історіографії. К., 1923, т. І, вип. 1; 1925, т. І, вип. 2; Декабристи на Україні. Х., 1926; Т. Г. Шевченко і Кирило-Мефодіївці. Х., 1926; Український мандрівний філософ Г. С. Сковорода. Х., 1926; Нарис історії України на соціально-економічному грунті. Х., 1928, т. І; Вибрані праці: У 6 т. Х., 1999—2008, т. 1—5.
Арх. дж.: ІЛ НАН України, від. рукопис. фондів і текстології, ф. 37, спр. 439; НБ України. Ін-т рукоп., ф. 80, спр. 90; ЦДІА України у Києві, ф. 1235, спр. 328, с. 1—3; ЦДІА України у Львові, ф. 309, оп. 1, спр. 35, арк. 178; спр. 42, арк. 3 зв., 111 зв.—112; спр. 155, арк. 2—6; спр. 223, арк. 80—80 зв.; спр. 371, арк. 26 зв.; спр. 372, арк. 3 зв.; спр. 1092, арк. 1—41; ф. 362, оп. 1, спр. 231, арк. 1—2.
Літ.: Л[ипковський] С. [Рец. на:] Багал±й Д. И. Зам±тки и матеріалы по исторіи Слободской Украйны. Х., 1893, 176 с. // Записки НТШ. Львів, 1894, т. IV, с. 180—81; Г[натюк] В. [Рец. на:] Багал±й Д. И. Опыт исторіи Харьковскаго университета (по неизданным матеріалам). Х., 1894, т. I (1802—15), вып. 1, 202 с. (Передр.: Записки Харьковского университета) // Там само, 1895, т. VI, кн. ІІ, с. 37—40; В. І. [Рец. на:] Багал±й Д. И. Опыт исторіи Харковскаго Университета (по неизданным источникам). Х., 1896, т. I (1802—15), вып. 2, с. 203—483 з портретами І. Рижского і 1го попечителя С. Потоцкого // Там само, 1897, т. XV, кн. І, с. 37—41; Автобиография. Х., 1905; Редин Е. К. Проф. Д. И. Багалей. Х., 1906; Савва В. И. Общий обзор ученой деятельности Д. И. Багалея // Сборник Харьковского историко-филологического общества. Х., 1911, т. 20, с. 34—37; Миллер Д. П. Д. И. Багалей и Слободская Украина // Там само, с. 37—42; Барвинский В. А. Труды Д. И. Багалея по истории Малороссии // Там само, с. 42—47; Иванов Е. М. Д. И. Багалей и Харьковский исторический архив // Там само, с. 50—55; Дорошенко В. [Рец. на:] Багал±й Д. И. Очерки из русской исторіи. Х., 1911, т. I: Статьи по исторіи просв±щенія, III + 624 c. // Записки НТШ. Львів, 1912, т. CVII, кн. І, c. 174—75; його ж. [Рец. на:] Багал±й Д. И., Миллер Д. П. Исторія города Харькова за 250 л±т его существованія (с 1655-го по 1905-й год). Историческая монографія. Х., 1905, т. I: XVII—XVIII вв., II + 3—568 c.; Х., 1912, т. II: XIX-й и начало XXго в±ка, IV + 975 c. // Там само, 1913, т. CXIV, кн. ІІ, с. 210—15; його ж. [Рец. на:] Багал±й Д. И. Очерки из русской исторіи. Х., 1913, т. 2: Монографіи и статьи по исторіи Слободской Украйны, (2) + 374 с. // Там само, т. CXV, кн. ІІІ, с. 193—94; Дмитро Багалій. Автобіографія: П’ядесять літ на сторожі української науки та культури. Зб. Історично-філологічного відділу ВУАН. К., 1927, № 62 (Передр.: КС, 1992, № 4—5); Бібліографія писаннів академіка Д. І. Багалія за 1877—1927 рр. // Ювілейний збірник на пошану акад. Дмитра Івановича Багалія з нагоди сімдесятої річниці життя та п’ядесятих роковин наукової діяльности / Гол. ред. акад. А. Кримський. К., 1927, с. 147—64; Горбань М. Археографічні праці акад. Дм. Йв. Багалія // Там само, с. 165—78; Барвінський В. О. Дмитро Йванович Багалій як історик Слобідської України // Там само, с. 179—92; Ткаченко І. Історично-літературні студії акад. Д. І. Багалія // Наукові записки Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури. Х., 1927, т. 6, с. 281—84; Грищенко М. Акад. Д. І. Багалій // Україна (К.), 1932, № 1—2, с. 171—75; Оглоблін О. Пам’яті акад. Д. І. Багалія // Там само, с. 167—70; його ж. Пам’яті Дмитра Багалія (1857—1932—1957): (Дмитро Іванович Багалій і українська історична наука) // Укр. історик (Н.Й.; Торонто; Мюнхен), 1988, рік 25, № 1—4; Комаренко Н. В. Д. І. Багалій — дослідник життя й творчості Г. С. Сковороди // Сковорода: 250 років. К., 1975, с. 163—75; Гуменюк М. П. Библиография и библиотековедение в научном наследии академика АН УССР Д. И. Багалея // Информационно-библиографическая и справочная работа. М., 1978, с. 237—45; Мигаль Б. К., Журавский Ю. И. Д. И. Багалей как историк Харьковского университета // Вісник Харківського університету. Серія: Історія. Х., 1983, № 238, с. 40—48; Кравченко В. В. Личный фонд Д. И. Багалея в рукописном отделе ЦНБ Харьковского государственного университета // Археографический ежегодник за 1988 год. М., 1989, с. 222—28; його ж. Д. И. Багалей: научная и общественно-политическая деятельность. Х., 1990; Заруба В. М. Михайло Грушевський та Дмитро Багалій // Березіль (К.), 1991, № 9, с. 141—54; його ж. Листування М. Грушевського з Д. І. Багалієм // Укр. історик (Н.-Й.; Торонто; К.; Львів; Мюнхен), 1992, № 1—4, с. 433—37; Дмитро Іванович Багалій — професор Харківського університету: біобібліографічний покажчик. Х., 1992; Процик О. Дві історіографічні течії з історичної школи В. Антоновича: М. Грушевський і Д. Багалій // Укр. історик (Н.Й.; Торонто; К.; Львів; Мюнхен), 1992, № 1—4, с. 178—85; Толочко О. П. Дві не зовсім академічні дискусії: І. А. Лінниченко, Д. І. Багалій, М. С. Грушевський // Укр. археограф. щорічник. К., 1993, т. 2, с. 92—103; Листування Михайла Грушевського. Т. 4: Листування Михайла Грушевського та Івана Джиджори / Упоряд.: С. Панькова, В. Пришляк. К.; Н.Й.; Париж; Львів; Торонто, 2008, с. 202—05, 207—09, 211—13.
Андрій Фелонюк