АНТРОПОНІМІКА В НАУКОВОМУ ТОВАРИСТВІ ім. ШЕВЧЕНКА - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
АНТРОПОНІМІКА В НАУКОВОМУ ТОВАРИСТВІ ім. ШЕВЧЕНКА

АНТРОПОНІМІКА В НАУКОВОМУ ТОВАРИСТВІ ім. ШЕВЧЕНКА. А. (від грец. –hDT­B@H — людина та @u<@:" — ім’я, назва) — галузь ономастики, що вивчає власні імена людей (антропоніми). А. досліджує принципи номінації людини, особливості їх формування, шляхи переходу апелятива в антропонім і навпаки, хронол. характеристики антропонімів, їх зміни в часі, виникнення різних форм найменування людини, словотвір різних класів антропонімів, функціонування тих чи ін. антропонімів у мові на різних хронол. зрізах, правопис антропонімів тощо. Про наук. укр. А. можна говорити з кін. ХІХст. У той час уже проводиться збір антропонім. мат-лу, ведеться його поперед. класифікація, її дослідження в НТШ, актуалізується проблема опрацювання цього лексичного пласту укр. мови тощо. З’являються праці, які містять антропонім. мат-л: М. Сумцов у дослідженні „Малорусские фамильные прозвания“ (1885) наголошує на питанні історії прізвиськ і намагається розкрити поняття „прізвисько“; В. Охримович у праці „Знадоби до пізнання народніх звичаїв і поглядів правних“ (1895) присвятив прізвиськам окр. підрозд. „Про сільські прозвища“.

Якісно вищим етапом у розвитку А. була праця І. Франка „Причинки до української ономастики“ (1905), якою він заклав основи укр. наук. ономастики і, зокрема, А. як науки. Автор акцентував увагу на кількох проблемах А.: дуалізм у називанні (офіційне і неофіційне найменування); поганПерша стор. праці І. Франка „Причинки до української ономастикські (давньослов’ян.) і „каноніч- ні“ (християн.) імена, їх взаємозв’язок, адаптація хресних імен, що поступово витіснили поганські; зв’язок прізвиська і прізвища. У тій же розвідці І.Франко аналізує архаїчні і рідкісні антропонім. зразки, які сформувалися на основі індивідуальних прізвиськ особи батька, брата, вітчима. Особливий інтерес викликали в І. Франка антропоніми, які на рівні ХVI ст. були досить поширеними, а на тогочас. етапі— рідкісними, а саме: іменники серед. роду з основою на приголосний. Первісно ці прізвиська були наз. дітей, утвор. від імен або прізвиськ батька: Романча, Процев’я. Вказані антропоніми І.Франко розглядає як ілюстрацію суспільно-правових відносин у Галичині в ХVI ст. Перша чверть ХХ ст. засвідчує пожвавлення у дослідженнях укр. антропонімів. Праці з А. з’явилися у вид. НТШ та ін. наук. інституцій. І. Крип’якевич у праці „Львівська Русь в першій половині XVI віку“ (1907) виділяє підрозд. „Імена і назвиська руського міщанства“. Тоді ж з’являються праці, в яких подають антропоніми і на істор. зрізі (М. Корнилович, І.Панькевич), і на сучас. етапі (М.Зубрицький, М. Корнилович), а поряд порушується проблема норми в А. (В.Дем’янчук).

Вагомим внеском у розвиток укр. А. є ономастична спадщина І.Огієнка, який у своїх працях з ономастики зосереджувався як на теор., так і на практичних проблемах А. Він підгот. такі праці: „Словник особових імен у літературній українській формі“; „Вимова давньоєврейських біблійних імен“ (1938); „Вимова біблійних імен“ (1938); „Вимова біблійних імен з Й на початку“ (1939). І. Огієнко висловлює свої міркування стосовно антропонімів і в працях, які безпосередньо не стосуються А.: рубрика журн. „Рідна мова“ — „Мова наших видань“, а також „Граматика малої Лесі“, „Мовний порадник для редакторів, видавництв, робітників пера“, рец. на мовозн. праці тощо.

Важливим дослідн. етапом розвитку в укр. А. є праці В. Сімовича, в яких розглянуто власні особ. наз. у контексті заг. закономірностей розвитку мови. Словотвірний рівень мови ілюстр. антропонім. фактажем у реєстровій словниковій ст. до УЗЕ „Українська мова і правопис“. У ст. „Українські йменники чоловічого роду на -о вісторичному розвитку й освітленні“ (1929) автор досліджує найголовніші укр. моделі найменувань на -о. Джерельний мат-л хронологічно відбиває процес формування цих імен. Проблемі адаптації канон. імен присвячена ст. „Історичний розвиток українських (здрібнілих та згрубілих) чоловічих хресних імен з окремішньою увагою на завмерлі суфікси“ (1931). У наук. розвідці „Українські прізвища з хресних імен“ (1943) дослідник висловлює припущення щодо пізнього часу виникнення прізвища, родового імени. Тут В.Сімович звертає особливу увагу на прізвища, утвор. від хресних імен. Ю.Шевельов у праці „Сімович В. Українське мовознавство. Розвідки й статті“ високо оцінює антропонім. студії мовознавця. Різнопланово у царині А. працював у НТШ Я.Рудницький. Він приділяв велику увагу збору антропонім. фактажу— уклав навіть питальник „Запитник для збирання матеріалів до українського особового і місцевого назовництва“ (1946). Дослідник аналізував антропонім. мат-л у працях, присвячених ойконімам: „O nazwie miejscowej Sambor“ (1935), „Українські відособові географічні назви“ (1936), „O nazwie miejscowej Trembowla“ (1937), „Про місцеву назву Семигинів“ (1937), „Історія й походження назви міста Харкова“ (1958). У його наук. доробку є кілька науково-популярних статей узагальнювального характеру: „Звідкіля взялися наші особові імена“ (1937), „Про українські особові ймення“ (1947), „Рідкісні імена слов’янського походження в українському назовництві“ (1947), „Походження й значення назви „Петлюра“ (1952).

Заслуговує на увагу наук. рівень ст. Я. Рудницького „Із давньоукраїнського особового назовництва: ймення Жизнобуд“ (1968), в якій він, базуючись на написах Київ. Софії та загальнослов’ян. антро-понім. мат-лі, робить висновок про ориґінальність форми та змісту ймення „Жиз-нобуд“. Чимало згадок про А. містить також його монографія „Географічні назви Бойківщини“ (1962, 2-ге вид.) Я. Рудницький написав рец. на праці Я. Грицака, Е. Шміта, водночас популяризував в амер. та канад. л-рі укр. учених І.Франка та В. Сімовича як ономастів іантропонімістів: „І. Франко й українське назвознавство“ (вст. ст. до зб. вибр. пр. І.Франка з ономастики: „І.Франко. Назвознавчі праці. Перше книжкове видання з приводу століття народин 1856—1956“ (1957), „Василь Сімович і українське назвознавство“ (1954) та ін. Етимол. розвідки Я.Рудницький подає в англомов. вид. „Etymology of the name“ (1956).

На сучас. етапі розвитку відновленого вУкраїні НТШ серед його вид. з’явилися праці І. Фаріон „Ідентифікаційна функція антропоніма як складник його онтологічної природи“ (2004), М. Худаша „До етимології імени Кий — найстаршого з леґендарних братів — засновників Києва“ (2004), В. Шульгача „Рефлекси праслов’янського *sъlg- у слов’янській антропонімії“ (2004) та ін. Певним узагальненням усієї діяльности у царині А. є вихід у світ в НТШ праці Ю.Редька „Словник сучасних українських прізвищ“ (2007, у 2-х т.). Сучас. укр. А. представлена науковцями, значна частина яких є чл. НТШ: Г.Бучко, М. Демчук, І. Железняк, І. Єфименко, Р. Керста, Л. Кравченко, Л.Кракалія, З. Купчинська, О. Неділько, Р. Осташ, С. Панцьо, С. Пахомова, Ю.Редько, Я. Рудницький, М. Сенів, В.Сімович, Л.Тарновецька, І. Фаріон, М. Худаш, П.Чучка та ін. Див. Мовознавчі дослідження в Науковому товаристві ім. Шевченка.

Літ.: Сумцов М. Малорусские фамильные прозвания // КС, 1885, т. ХI, № 2, с. 215—28; Охримович В. Знадоби до пізнання народніх звичаїв і поглядів правних // Житє і слово, 1895, № 3, с.296—307; Франко І. Причинки до української ономастики. Львів, 1905; його ж. Назвознавчі праці. Перше книжкове видання з приводу століття народин 1856—1956. Серія „Назвознавство“ / За ред. Я. Рудницького. Вінніпег, 1957, ч. 14, 80с.; Крипякевич І. Львівська Русь в першій половині XVI віку // Записки НТШ. Львів, 1907, т.LXXVII, кн. ІІІ, с. 77—106; Зубрицький М. Імена, назви іпрозвища у селян с. Мшанця, Старосамбірського повіта // Там само, т. LXXIХ, кн.V, с. 142—54; Корнилович М. Огляд народних родових прізвищ на Холмщині й Підляшші // Етнографічний збірник ВУАН, 1926, кн. 2, с.113—23; його ж. Народна ономастика на Волині в кінці XVIII — першій половині XIX ст. // Там само, кн.9, с.127—31; Дем’янчук В. До правопису слов’янських прізвищ // Записки Історико-філол. відділу УАН. К., 1927, кн. 10; Панькевич І. Кілька уваг до вияснення прізвища боярина і перемиського воєводи Дмитра Детка // Зб. Історико-філол. відділу УАН. К., 1928, № 76, 2; Сімович В. Українські йменники чоловічого роду на -о в історичному розвитку й освітленні // Праці Українського Високого Педагогічного Інституту ім.Драгоманова у Празі. Прага, 1929, т. 1, с.305—69; його ж. Історичний розвиток українських (здрібнілих та згрубілих) чоловічих хресних імен з окремішньою увагою на завмерлі суфікси // Sborník prací I.Sjezdu slovanských filologů v Praze, 1929. Praha, 1931, sv. 2, s. 696—704; йогож. Українські чоловічі ймення осіб на -но (В історичному освітленні) // Збірник комісії для дослідження історії української мови. К., 1931, т. 1, с. 78—112; Огієнко І. Óсип чи Оси´п? // Рідна мова, 1934, ч. 4 (16), с.151—52; його ж. Наші особові ймення // Там само, 1935, ч.7, с. 289—300; його ж. Вимова біблійних імен // Там само, 1938, ч. 7—8 (67—68), с.337—46; йогож. Вимова давньоєврейських біблійних імен // Там само, ч. 9, с.385—92; йогож. Ономастика й топономастика в Мойсеєвій Книзі Буття // Там само, ч. 11, с.449—58; йогож. Вимова біблійних імен з Йна початку // Там само, 1939, ч.1, с. 1—6; RudnyckijJ. O nazwie miejscowej Sambor // Język Polski. Kraków, 1935, t. 20, s.105—10; його ж. Українські відособові географічні назви // Життя і знання (Львів), 1936, № 9, с.206—08; його ж. O nazwie miejscowej Trembowla// Język Polski. Kraków, 1937, t. 23, s.134—40; його ж. Звідкіля взялися наші особові імена // Життя ізнання (Львів), 1937, № 10, с. 94—95; йогож. Про місцеву назву Семигинів // Наша Батьківщина (Львів), 1937, №2, с. 269—71; йогож. Nazwy geograficzne Bojkowszczyzny. Lwów, 1939 (2-ге вид. укр. мовою, 1962); його ж. Запитник для збирання матеріалів до українського особового і місцевого назовництва // Бюлетень УВАН, 1946, №6, с. 17—18; йогож. Хресне іменництво // Семінарійні вісті (Гіршберг), 1946, № 9, с. 11—12; його ж. Про українські особові ймення// Рід і знамено (Франкфурт), 1947, № 2, с. 27—30; його ж. Рідкісні імена слов’янського походження в українському назовництві // Там само, №36—37; його ж. Українські особові ймення // Новий шлях: Календар-Альманах 1950. Вінніпег, 1950, с. 35—38; його ж. Походження й значення назви „Петлюра“ // Новий Шлях (Вінніпег), 1952, № 59; його ж. Василь Сімович і українське назвознавство // Канадійський фармер (Вінніпег), 1954, № 14; йогож. Etymology of the name // Names, 1956, vol.4, N 3, р. 88; його ж. Історія й походження назви міста Харкова // Назвознавчі студії. II.Топонімія / УВАН. Вінніпег, 1958, ч. 15, с. 1—64; його ж. Із давньоукраїнського особового назовництва: ймення Жизнобуд // Symbolae Philologicae in honorem Vitoldi Taszyk / Prace Komisji Językoznawstwa, N 17. Wrocław; Warszawa; Kraków, 1968, s. 292—95; Купчинський О. А. Двочленні географічні назви України на *-jь (Матеріали до українського топонімічного словника) // Питання історії української мови. К., 1970, с. 101—29; йогож. До питання складання словника географічних назв України (Матеріали словника двочленних патронімних назв на -ичі) // Історичні джерела та їх використання. К., 1971, с.100—23; Купчинська З. О. Дослідження в галузі топономастики в НТШ // Т. Шевченко і українська національна культура. Львів, 1990, с. 104—06; її ж. Праці І.Огієнка на сторінках „Рідної мови“ (1933—1939) // Іван Огієнко. Незабутні імена української науки. Львів, 1993, с. 218—41; її ж. Ономастична спадщина В. Сімовича // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. Чернівці, 2008, вип. 312—13, с. 258—60; СвашенкоО. Значення наукових розвідок В.Сімовича для дослідження етимології „темних“ білоруських прізвищ // Розвиток мовознавства в Західній Україні в 20—30-х роках ХХ ст. Тези доповідей. Львів, 1992, с. 38—40; Тарновецька Л. Антропонімічні студії Василя Сімовича // Там само, с. 36—38; Керста Р. Ономастична спадщина І. Огієнка // Іван Огієнко. Незабутні імена української науки. Львів, 1993, с. 93—96; Фаріон І. Ідентифікаційна функція антропоніма як складник його онтологічної природи // До джерел: Зб.наук. праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. К.; Львів, 2004, т. І, с. 254—68; Худаш М. До етимології імени Кий — найстаршого з леґендарних братів-засновників Києва // Там само, с. 269—93; Шульгач В. Рефлекси праслов’янського *sъlg- у слов’янській антропонімії // Там само, с. 294—301; Редько Ю. Словник сучасних українських прізвищ: У 2 т. Львів, 2007.

Зоряна Купчинська

Стаття створена: 2015