АНТРОПОНІМІКА В НАУКОВОМУ ТОВАРИСТВІ ім. ШЕВЧЕНКА - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
АНТРОПОНІМІКА В НАУКОВОМУ ТОВАРИСТВІ ім. ШЕВЧЕНКА

АНТРОПОНІМІКА В НАУКОВОМУ ТОВАРИСТВІ ім. ШЕВЧЕНКА. А. (від грец. –hDT­B@H — людина та @u<@:" — ім’я, назва) — галузь ономастики, що вивчає власні імена людей (антропоніми). А. досліджує принципи номінації людини, особливості їх формування, шляхи переходу апелятива в антропонім і навпаки, хронол. характеристики антропонімів, їх зміни в часі, виникнення різних форм найменування людини, словотвір різних класів антропонімів, функціонування тих чи ін. антропонімів у мові на різних хронол. зрізах, правопис антропонімів тощо. Про наук. укр. А. можна говорити з кін. ХІХ ст. У той час уже проводиться збір антропонім. мат-лу, ведеться його поперед. класифікація, її дослідження в НТШ, актуалізується проблема опрацювання цього лексичного пласту укр. мови тощо. З’являються праці, які містять антропонім. мат-л: М. Сумцов у дослідженні „Малорусские фамильные прозвания“ (1885) наголошує на питанні історії прізвиськ і намагається розкрити поняття „прізвисько“; В. Охримович у праці „Знадоби до пізнання народніх звичаїв і поглядів правних“ (1895) присвятив прізвиськам окр. підрозд. „Про сільські прозвища“.

Якісно вищим етапом у розвитку А. була праця І. Франка „Причинки до української ономастики“ (1905), якою він заклав основи укр. наук. ономастики і, зокрема, А. як науки. Автор акцентував увагу на кількох проблемах А.: дуалізм у називанні (офіційне і неофіційне найменування); поганПерша стор. праці І. Франка „Причинки до української ономастикські (давньослов’ян.) і „каноніч- ні“ (християн.) імена, їх взаємозв’язок, адаптація хресних імен, що поступово витіснили поганські; зв’язок прізвиська і прізвища. У тій же розвідці І. Франко аналізує архаїчні і рідкісні антропонім. зразки, які сформувалися на основі індивідуальних прізвиськ особи батька, брата, вітчима. Особливий інтерес викликали в І. Франка антропоніми, які на рівні ХVI ст. були досить поширеними, а на тогочас. етапі — рідкісними, а саме: іменники серед. роду з основою на приголосний. Первісно ці прізвиська були наз. дітей, утвор. від імен або прізвиськ батька: Романча, Процев’я. Вказані антропоніми І. Франко розглядає як ілюстрацію суспільно-правових відносин у Галичині в ХVI ст. Перша чверть ХХ ст. засвідчує пожвавлення у дослідженнях укр. антропонімів. Праці з А. з’явилися у вид. НТШ та ін. наук. інституцій. І. Крип’якевич у праці „Львівська Русь в першій половині XVI віку“ (1907) виділяє підрозд. „Імена і назвиська руського міщанства“. Тоді ж з’являються праці, в яких подають антропоніми і на істор. зрізі (М. Корнилович, І. Панькевич), і на сучас. етапі (М. Зубрицький, М. Корнилович), а поряд порушується проблема норми в А. (В. Дем’янчук).

Вагомим внеском у розвиток укр. А. є ономастична спадщина І. Огієнка, який у своїх працях з ономастики зосереджувався як на теор., так і на практичних проблемах А. Він підгот. такі праці: „Словник особових імен у літературній українській формі“; „Вимова давньоєврейських біблійних імен“ (1938); „Вимова біблійних імен“ (1938); „Вимова біблійних імен з Й на початку“ (1939). І. Огієнко висловлює свої міркування стосовно антропонімів і в працях, які безпосередньо не стосуються А.: рубрика журн. „Рідна мова“ — „Мова наших видань“, а також „Граматика малої Лесі“, „Мовний порадник для редакторів, видавництв, робітників пера“, рец. на мовозн. праці тощо.

Важливим дослідн. етапом розвитку в укр. А. є праці В. Сімовича, в яких розглянуто власні особ. наз. у контексті заг. закономірностей розвитку мови. Словотвірний рівень мови ілюстр. антропонім. фактажем у реєстровій словниковій ст. до УЗЕ „Українська мова і правопис“. У ст. „Українські йменники чоловічого роду на -о в історичному розвитку й освітленні“ (1929) автор досліджує найголовніші укр. моделі найменувань на -о. Джерельний мат-л хронологічно відбиває процес формування цих імен. Проблемі адаптації канон. імен присвячена ст. „Історичний розвиток українських (здрібнілих та згрубілих) чоловічих хресних імен з окремішньою увагою на завмерлі суфікси“ (1931). У наук. розвідці „Українські прізвища з хресних імен“ (1943) дослідник висловлює припущення щодо пізнього часу виникнення прізвища, родового імени. Тут В. Сімович звертає особливу увагу на прізвища, утвор. від хресних імен. Ю. Шевельов у праці „Сімович В. Українське мовознавство. Розвідки й статті“ високо оцінює антропонім. студії мовознавця. Різнопланово у царині А. працював у НТШ Я. Рудницький. Він приділяв велику увагу збору антропонім. фактажу — уклав навіть питальник „Запитник для збирання матеріалів до українського особового і місцевого назовництва“ (1946). Дослідник аналізував антропонім. мат-л у працях, присвячених ойконімам: „O nazwie miejscowej Sambor“ (1935), „Українські відособові географічні назви“ (1936), „O nazwie miejscowej Trembowla“ (1937), „Про місцеву назву Семигинів“ (1937), „Історія й походження назви міста Харкова“ (1958). У його наук. доробку є кілька науково-популярних статей узагальнювального характеру: „Звідкіля взялися наші особові імена“ (1937), „Про українські особові ймення“ (1947), „Рідкісні імена слов’янського походження в українському назовництві“ (1947), „Походження й значення назви „Петлюра“ (1952).

Заслуговує на увагу наук. рівень ст. Я. Рудницького „Із давньоукраїнського особового назовництва: ймення Жизнобуд“ (1968), в якій він, базуючись на написах Київ. Софії та загальнослов’ян. антро-понім. мат-лі, робить висновок про ориґінальність форми та змісту ймення „Жиз-нобуд“. Чимало згадок про А. містить також його монографія „Географічні назви Бойківщини“ (1962, 2-ге вид.) Я. Рудницький написав рец. на праці Я. Грицака, Е. Шміта, водночас популяризував в амер. та канад. л-рі укр. учених І. Франка та В. Сімовича як ономастів і антропонімістів: „І. Франко й українське назвознавство“ (вст. ст. до зб. вибр. пр. І. Франка з ономастики: „І. Франко. Назвознавчі праці. Перше книжкове видання з приводу століття народин 1856—1956“ (1957), „Василь Сімович і українське назвознавство“ (1954) та ін. Етимол. розвідки Я. Рудницький подає в англомов. вид. „Etymology of the name“ (1956).

На сучас. етапі розвитку відновленого в Україні НТШ серед його вид. з’явилися праці І. Фаріон „Ідентифікаційна функція антропоніма як складник його онтологічної природи“ (2004), М. Худаша „До етимології імени Кий — найстаршого з леґендарних братів — засновників Києва“ (2004), В. Шульгача „Рефлекси праслов’янського *sъlg- у слов’янській антропонімії“ (2004) та ін. Певним узагальненням усієї діяльности у царині А. є вихід у світ в НТШ праці Ю. Редька „Словник сучасних українських прізвищ“ (2007, у 2-х т.). Сучас. укр. А. представлена науковцями, значна частина яких є чл. НТШ: Г. Бучко, М. Демчук, І. Железняк, І. Єфименко, Р. Керста, Л. Кравченко, Л. Кракалія, З. Купчинська, О. Неділько, Р. Осташ, С. Панцьо, С. Пахомова, Ю. Редько, Я. Рудницький, М. Сенів, В. Сімович, Л. Тарновецька, І. Фаріон, М. Худаш, П. Чучка та ін. Див. Мовознавчі дослідження в Науковому товаристві ім. Шевченка.

Літ.: Сумцов М. Малорусские фамильные прозвания // КС, 1885, т. ХI, № 2, с. 215—28; Охримович В. Знадоби до пізнання народніх звичаїв і поглядів правних // Житє і слово, 1895, № 3, с. 296—307; Франко І. Причинки до української ономастики. Львів, 1905; його ж. Назвознавчі праці. Перше книжкове видання з приводу століття народин 1856—1956. Серія „Назвознавство“ / За ред. Я. Рудницького. Вінніпег, 1957, ч. 14, 80 с.; Крипякевич І. Львівська Русь в першій половині XVI віку // Записки НТШ. Львів, 1907, т. LXXVII, кн. ІІІ, с. 77—106; Зубрицький М. Імена, назви і прозвища у селян с. Мшанця, Старосамбірського повіта // Там само, т. LXXIХ, кн. V, с. 142—54; Корнилович М. Огляд народних родових прізвищ на Холмщині й Підляшші // Етнографічний збірник ВУАН, 1926, кн. 2, с. 113—23; його ж. Народна ономастика на Волині в кінці XVIII — першій половині XIX ст. // Там само, кн. 9, с. 127—31; Дем’янчук В. До правопису слов’янських прізвищ // Записки Історико-філол. відділу УАН. К., 1927, кн. 10; Панькевич І. Кілька уваг до вияснення прізвища боярина і перемиського воєводи Дмитра Детка // Зб. Історико-філол. відділу УАН. К., 1928, № 76, 2; Сімович В. Українські йменники чоловічого роду на -о в історичному розвитку й освітленні // Праці Українського Високого Педагогічного Інституту ім. Драгоманова у Празі. Прага, 1929, т. 1, с. 305—69; його ж. Історичний розвиток українських (здрібнілих та згрубілих) чоловічих хресних імен з окремішньою увагою на завмерлі суфікси // Sborn?k prac? I. Sjezdu slovansk?ch filolog? v Praze, 1929. Praha, 1931, sv. 2, s. 696—704; його ж. Українські чоловічі ймення осіб на -но (В історичному освітленні) // Збірник комісії для дослідження історії української мови. К., 1931, т. 1, с. 78—112; Огієнко І. ?сип чи Оси?п? // Рідна мова, 1934, ч. 4 (16), с. 151—52; його ж. Наші особові ймення // Там само, 1935, ч. 7, с. 289—300; його ж. Вимова біблійних імен // Там само, 1938, ч. 7—8 (67—68), с. 337—46; його ж. Вимова давньоєврейських біблійних імен // Там само, ч. 9, с. 385—92; його ж. Ономастика й топономастика в Мойсеєвій Книзі Буття // Там само, ч. 11, с. 449—58; його ж. Вимова біблійних імен з Й на початку // Там само, 1939, ч. 1, с. 1—6; Rudnyckij J. O nazwie miejscowej Sambor // J?zyk Polski. Krak?w, 1935, t. 20, s.105—10; його ж. Українські відособові географічні назви // Життя і знання (Львів), 1936, № 9, с. 206—08; його ж. O nazwie miejscowej Trembowla // J?zyk Polski. Krak?w, 1937, t. 23, s.134—40; його ж. Звідкіля взялися наші особові імена // Життя і знання (Львів), 1937, № 10, с. 94—95; його ж. Про місцеву назву Семигинів // Наша Батьківщина (Львів), 1937, № 2, с. 269—71; його ж. Nazwy geograficzne Bojkowszczyzny. Lw?w, 1939 (2-ге вид. укр. мовою, 1962); його ж. Запитник для збирання матеріалів до українського особового і місцевого назовництва // Бюлетень УВАН, 1946, № 6, с. 17—18; його ж. Хресне іменництво // Семінарійні вісті (Гіршберг), 1946, № 9, с. 11—12; його ж. Про українські особові ймення // Рід і знамено (Франкфурт), 1947, № 2, с. 27—30; його ж. Рідкісні імена слов’янського походження в українському назовництві // Там само, № 36—37; його ж. Українські особові ймення // Новий шлях: Календар-Альманах 1950. Вінніпег, 1950, с. 35—38; його ж. Походження й значення назви „Петлюра“ // Новий Шлях (Вінніпег), 1952, № 59; його ж. Василь Сімович і українське назвознавство // Канадійський фармер (Вінніпег), 1954, № 14; його ж. Etymology of the name // Names, 1956, vol. 4, N 3, р. 88; його ж. Історія й походження назви міста Харкова // Назвознавчі студії. II. Топонімія / УВАН. Вінніпег, 1958, ч. 15, с. 1—64; його ж. Із давньоукраїнського особового назовництва: ймення Жизнобуд // Symbolae Philologicae in honorem Vitoldi Taszyk / Prace Komisji J?zykoznawstwa, N 17. Wroc?aw; Warszawa; Krak?w, 1968, s. 292—95; Купчинський О. А. Двочленні географічні назви України на *-jь (Матеріали до українського топонімічного словника) // Питання історії української мови. К., 1970, с. 101—29; його ж. До питання складання словника географічних назв України (Матеріали словника двочленних патронімних назв на -ичі) // Історичні джерела та їх використання. К., 1971, с. 100—23; Купчинська З. О. Дослідження в галузі топономастики в НТШ // Т. Шевченко і українська національна культура. Львів, 1990, с. 104—06; її ж. Праці І. Огієнка на сторінках „Рідної мови“ (1933—1939) // Іван Огієнко. Незабутні імена української науки. Львів, 1993, с. 218—41; її ж. Ономастична спадщина В. Сімовича // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. Чернівці, 2008, вип. 312—13, с. 258—60; Свашенко О. Значення наукових розвідок В. Сімовича для дослідження етимології „темних“ білоруських прізвищ // Розвиток мовознавства в Західній Україні в 20—30-х роках ХХ ст. Тези доповідей. Львів, 1992, с. 38—40; Тарновецька Л. Антропонімічні студії Василя Сімовича // Там само, с. 36—38; Керста Р. Ономастична спадщина І. Огієнка // Іван Огієнко. Незабутні імена української науки. Львів, 1993, с. 93—96; Фаріон І. Ідентифікаційна функція антропоніма як складник його онтологічної природи // До джерел: Зб. наук. праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. К.; Львів, 2004, т. І, с. 254—68; Худаш М. До етимології імени Кий — найстаршого з леґендарних братів-засновників Києва // Там само, с. 269—93; Шульгач В. Рефлекси праслов’янського *sъlg- у слов’янській антропонімії // Там само, с. 294—301; Редько Ю. Словник сучасних українських прізвищ: У 2 т. Львів, 2007.

Зоряна Купчинська

Стаття створена: 2015