АРНАУДОВ Михайло - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
АРНАУДОВ Михайло

АРНАУДОВ Михайло (Арнаудов Михаил Петров, псевд.: П. Фабрициус, Петер Фабрициус, Пиер Фабрициус) (*05. 10. 1878, м. Русе, Болгарія — † 18. 02. 1978, Княжево, р-н м. Софії, Болгарія) — болгар. учений, фольклорист, історик л-ри, політик, проф. порівн. історії л-ри у Софійському ун-ті, акад. БАН, д-р honoris causa ун­тів у Гайдельберзі (1936) і Мюнстері (1943). Д. чл. Угор. літ. академії ім. Ш. Петефі, Македон. наук. ін-ту. Д. чл. НТШ (з 1924).

Н. у сім’ї еміґранта з м. Тетова. Навч. у чол. г-зії „Князь Борис“ м. Русе, рано виявив зацікав. історією, л-рою, географією. Часто супроводжував батька у торговельних поїздках до Пн. Болгарії, під час яких знайомився із нар. поет. творчістю. 1895 А. М. надрукував у місцевому (м.Русе) журн. „Извор“ першу ст. „Обща характеристика на народната поезия“, на яку І. Шишманов опубл. позитивний відгук у журн. „Български преглед“, а згодом заопікувався молодим ученим. 1895—98 А. М. вивчав слов’ян. філологію у Вищій школі (майбут. Софійському ун-ті ім. св. Климента Охридського), де слухав лекції О. Теодорова-Балана, І. Шишманова, Б. Цонева, Л. Мілетича. І. Шишманов продовжував усіляко сприяти А. М., навіть проголосив його своїм „духовним сином і продовжувачем“, а після закінчення ним Вищої школи запропонував зайнятися наук. роботою і скерував його за спеціалізацією у Лейпцизький ун­т, де А.М. у 1898—99 відвідував заняття зі санскриту, лит. мови та психології народів. Восени 1899 А. М. слухав лекції з інд. л­ри, порівн. індогерм. мовознавства, рос. і польс. л-ри у Берлін. ун-ті. 1900 А. М. повернувся у Болгарію. Друк. у журн. „Мисъл“. У той час виявляв зацікав. міфологією, нар. віруваннями та звичаями (опубл. ст. „Буда и будизмът“ та „Вавилон и Библията“ (1900). Тоді А. М. учителював у Відіні (Болгарія), 1901 — у Софії. 1903—05 спеціалізувався у Празькому ун­ті, де 1905 здобув ступінь д­ра наук у галузі філології, слов’ян. міфології та індології (тема дис. „Болгарські народні казки“), повернувся у Болгарію і став гімназійним учителем, а 1907 — заст. дир. Нар. б-ки в Софії. 1908 — ординарний доц. порівн. історії л-ри при каф., очолюваній І. Шишмановим. У берез. 1910 А.М. працював у б-ці Сорбонни. У Парижі зблизився з П.Яворовим. У жовт. 1910 виїхав до Лондона, у б­куБритан. музею. На поч. 1911 А. М. читав лекції у Софійському ун­ті. 1914 — екстраординарний проф., а від 1919— ординарний проф. порівн. історії л-ри. Підгот. низку курсів: із л-ри та культури стародавньої Індії, з літ. критики, з болгар. та світ. фольклору, з творчости Й.-В. Ґете. Лекції А.М. були популярними серед студентства, а сам А. М. мав неабиякий ораторський хист. Улітку 1916 разом із низкою видатних болгар. учених (у т. ч. д. чл. НТШ географом А. Іширковим, славістом Б. Цоневим та геологом Г. Бончевим) брав участь у наук. експедиції в Македонію. Експедиція мала на меті довести болгар. характер новоздобутих земель — Македонії і Поморав’я. А.М. увійшов до Діалектно-етнограф. секції експедиції з метою збирання фольклору в Македонії. Як наслідок, підгот. доповідь про говірки, звичаї, пісні та загалом життя населення Пологу (Тетовського поля) і пн.-зх. схилів Шарського гірського пасма. Експедиція відбувалася за складних воєнних умов. 1917 А. М. разом із болгар. вченими А. Іширковим і філологом та істориком Л. Мілетичем брав участь в експедиції до Пн. Добруджі (організованій на зразок македонсько-поморавської). У квіт.—черв. 1917 зібрав багатий фолькл. мат-л — прибл. 380, зокрема обрядових, гайдуцьких, любовних, побутових пісень тощо. Результати цієї роботи опубл. у редагованому ним зб. „Добруджа. География, история, етнография, стопанско и държавно-политическо значение“, видаваному Союзом болгар. учених, письменників і художників. У трав. 1918 А. М. разом з ін. проф. Софійського ун-ту читав лекції у Скоп’є.

1918 А. М.— чл.-кор. БАН. Упродовж 1922—27 і 1931—33 — голова Союзу болгар. письменників. Став д. чл. Македон. наук. ін-ту, брав участь у редагованому Л. Мілетичем журн. „Македонски преглед“. 1921—22 — декан історико-філол. ф-ту. 1925 разом зі І. Шишмановим увійшов до установчого к-ту Болгар. етнограф. т-ва. 1925—43 — ред. журн. „Българска мисъл“, органу Вищої (Верховної) читацької ради. Співпрацював зі журн. „Сборник за народни умотворения, наука и книжнина“, „Списание на БАН“, „Училищен преглед“, „Пролом“, „Македонски преглед“, „Родна реч“, „Просвета“, „Слънце“, „Листопад“, „Читалище“, „Сердика“, „Литературна мисъл“. 1926 — дир. Нар. театру. 1928 знову викладає у Софійському ун-ті. 1928—31 — голова Вищої (Верховної) читацької ради. 1929— акад. БАН. 1929—31 — за ред. А.М. вийшло 6 т. книжк. серії „Български писатели“. У перших 3-х т. А.М. вмістив власні публікації. На поч. 1930-х рр. очолював Добруджанський наук. ін-т. 1935—36 — ректор Софійського ун-ту. 1939 написав першу історію Софійського ун-ту, 1966 — історію Болгар. книжк. т­ва в Браїлові за 1869—76 (на базі цієї установи створено БАН).

1944 А. М.— міністр нар. освіти (просвітництва) в уряді І. Багрянова (з 1 черв. по 2 верес.). Після перевороту 09. 09. 1944 А. М. був заарештований і виключений із БАН. 25. 12. 1946 звільнений, а 1954 амністований. А. М. продовжив наук. дослідження, зокрема писав монографію, присвячену Л. Каравелову, яка, хоч і була підгот. до друку 1952, з огляду на перешкоди вийшла щойно 1964. А. М. був упоряд. 4 т. („Мистически песни“, 1961) у 12­томній серії „Българско народно творчество в дванадесет тома“, а також 5 т. („Обредни песни“, 1962) у співавт. 1961 А.М. був поновлений чл. БАН, а 1969 — отримав звання нар. діяча науки. Зібрав колекцію книжок 17 мовами, у т. ч. санс критом. 1973 з нагоди свого 95-ліття подарував частину колекції Реґіональній б­ці ім. Л.Каравелова у м. Русе. Це зібрання (6524 одиниць) становить окр. фонд б-ки.

Наук. зацікав. А. М. були широкими, зокрема щодо теорії та історії л­ри. Осн. праці на цю тему стосуються постатей л­ри, психології літ. творчости та основ літ. науки. А. М. також досліджував життя та діяльність учасників болгар. нац. відродження (св. Паїсія Хілендарського та його послідовника С. Врачанського, Н.Бозвелі, В. Апрілова, І. Селімінського, Г. Раковського, Л. Каравелова, братів Д. і К. Миладинових), кожному з яких присвятив монографію. Поза тим А. М. вивчав творчість сучас. йому письменників болгар. л-ри (І. Вазова, П. Яворова, К. Христова, Й. Йовкова, Д. Дебелянова), досліджував також твори Й.-В. Ґете, Ф. Шиллера, Г. Е. Лессінга, Ж.-Б. Мольєра, Ж.­Ж. Руссо, О. де Бальзака. Займався перекл. А. М. вивчав етнографію та нар. поезію. Вважав, що коріння багатьох болгар. обрядів треба шукати ще в антич. Греції та Римі. Щодо методології своїх досліджень та теор. поглядів, учений зазнав упливу позитивізму, еволюціонізму та психол. школи, а також використовував і розвивав порівняльно-істор. метод, успадкований від І. Шишманова. У наук. плані не був „революціонером“ і не намагався створити нових теорій, а радше поєднував риси реформатора і просвітителя, тексти глибоких і ретельних студій передавав доступною мовою, уникаючи зовн. науковоподібности викладу думок та надміру вузькоспец. термінів.

А. М. зацікавився україністикою під впливом свого вчителя І. Шишманова. Сам А. М. зазначив, що повинен „рахуватися учнем Драгоманова подвійно, хоча жодного разу не мав щастя його бачити“. У 1932 А. М. очолив Українсько-болгар. т-во, яке завдяки старанням ученого активізувало свою діяльність, уже по смерті 1928 голови т-ва І. Шишманова. 30. 10. 1928 А. М. разом з УБТ був одним з ініціаторів та організаторів відкриття у Софії пам’ятника М. Драгоманову. Виголосив промову „Заслугите на Драгоманова за българската наука“, яка згодом увійшла до його зб. „Нариси з българскія фолклор“ (1968) як окр. розділ п. н. „Личност и значение за проучване на българския фолклор“. 1935 А. М. взяв участь у вид. журн. „Українсько-Болгарських вістей“ — вийшов лише 1 номер. Того самого року був прийнятий до укр. культурно-просвітн. т-ва „Українська громада“ в Болгарії. А. М. підтримував близькі контакти з укр. вченими НТШ. 1912 познайомився з І. Свєнціцьким під час його поїздки в Болгарію, пізніше — з В. Гнатюком. 24.06. 1924 А. М. обрано д. чл. НТШ, в „Хроніці НТШ“ вміщена коротка біографія та список наук. праць ученого. А.М. разом з УБТ допоміг організувати в Софії виставку карт і діаграм В. Кубійовича як представника НТШ на Конґресі слов’ян. географів і етнографів (19—29. 08. 1936). За це Виділ (президія) НТШ на засіданні 02.09. 1936 висловив А.М. подяку.

Пр.: Обща характеристика на народната поезия // Извор, 1895 (ноември), кн. 3, с. 124—29; Българските народни приказки (опит за класификация) // Сборник за народни умотворения и народопис, 1905, № 20, с. 1—110; Раковски като фолклорист // Сборник Любомир Милетич [Сборник в чест проф. Любомир Милетич по случай 25-годишната му книжовна дейност 1886—1911]. София, 1912, с. 27—63; Обичаи и песни от Източна Тракия // Списание на БАН, 1913, № 6, с. 101—40; Фолклор от Еленско. София, 1913; Българските празнични обичаи. София, 1918 (= Походна войнишка библиотека. № 48); Крали Марко в народната поезия. София, 1918 (= Походна войнишка библиотека. № 51); Раковски и Горски пътник // Сборник на българската академия науките. София, 1918, № 9, с. 1—184; Фолклор // Добруджа. География, история, етнография, стопанско и държавно-политическо значение. София, 1918, с. 119—52; Кукери и русалии // Сборник за народни умотворения и народопис, 1920, № 34, с. 1—242; Увод в литературната наука. Задачи. История. Съвременно състояние. София, 1920 (2-е вид., перероблене і доповнене, п. н. „Основи на литературната наука“. София, 1942); Няколко глави от Психология на творчеството. София, 1920; Студии върху българските обреди и легенди. София, 1920—1924, т. 1—4; Към психологията на поетическия опит. София, 1921; Г. С. Раковски. Живот. Произведения. Идеи. София, 1922; Канонът на българската литература // Пролом. София, 1922, 15. 11, р. 1, № 16—17, с. 493—501; Съчинения на Г. С. Раковски / Избор, характеристика и обяснителни бележки от М. Арнаудов. София, 1922; Северна Добруджа. Етнографски наблюдения и народни песни // Сборник за народни умотворения и народопис, 1923, № 35, с. 1—423; Иларион Макариополски и българският черковен въпрос. София, 1925; Личности и проблеми. Литературни очерки. София, 1925; Васил Друмев в Одеса. Неиздадени писма 1859—1861 // Климент Търновски. Васил Друмев. За 25­годишнината от смъртта му. Изследвания, спомени и документи. София, 1927; Неофит Хилендарски Бозвели. 1785—1848. Живот—дело—епоха. София, 1930; Българска народна поезия.— Ч.1. Лирически песни / Отбор и характеристика от М. Арнаудов. София, 1931 (= Библиотека Българска книжнина. № 31); Българска народна поезия. Ч.1. Лирически песни / Отбор и характеристика от М. Арнаудов. София, 1931 (= Библиотека Българска книжнина. № 31); Български пословици / Отбор и характеристика М. Арнаудов. София, 1931 (= Библиотека Българска книжнина. №26); Българските сватбени обреди. Етноложки и фолклорни студии. Част. I. Преглед на обичаите у народа // Годишник на Софийския университет. Историко-филологически факултет. София, 1931, кн. 27, с. 3—148; Психология на литературното творчество. София, 1931; Гьоте — поет, човек и мислител. Страници от съчиненията му и биография. София, 1932; Очерки по българския фолклор. София, 1934; Априлов. Живот, дейност, съвременници (1789—1847). София; Български народни песни / Отбор и характеристика от М. Арнаудов. Ч. 1. Лирика. София, 1938; Ч. 2. Епос. София, 1938; Ч. 3. Народни балади и легенди. София, 1939; Български народни приказки / Отбор и характеристика от М. Арнаудов. София, 1938; Селимински. Живот— дело — идеи. 1799—1867. София, 1938; Творчество и критика. Литературни портрети и характеристики. София, 1938; Български пословици и гатанки / Отбор и характеристика М. Арнаудов. София, 1939; Иван Вазов. Живот и дело. София, 1939; История на Софийския университет св. Климент Охридски през първото му полустолетие 1888—1938. София, 1939; Екзарх Йосиф и българската културна борба след създаването на Екзархията (1870—1915). София, 1940, т. 1; Творци на Българското възраждане. София, 1940; Българското възраждане. Наченки на движението за народност, култура и независимост. София, 1941; Непознатият Бозвели. Първообразът на „Мати Болгария“ и други необнародвани трудове и писма. София, 1942; Братя Миладинови. Живот и дейност (1810, 1830, 1862). София, 1943; Софроний Врачански. Автобиография и други съчинения / Съст. М. Арнаудов. София, 1943; Български образи. Литературни студии и портрети. Наченки на възраждането. София, 1944; Строители на българското духовно възраждане. Паисий Хилендарски, Софроний Врачански, Неофит Рилски, Неофит Хилендарски Бозвели. София, 1954; Из живота и поезията на Иван Вазов. Литературно-исторически и текстологически изследвания. София, 1958; Яворов. Личност, творчество, съдба. София, 1961; Паисий Хилендарски. Личност, дело, епоха. София, 1962; Баладни мотиви в народната поезия: Песента за делба на двама братя. Приложение / Съст. М. Арнаудов. София, 1964; Любен Каравелов. Живот, дело епоха. 1834—1879. София, 1964; Живот и дейност на Екзарх Йосиф. София, 1965; Поети и герои на Българското възраждане. София, 1965; Българското книжовно дружество в Браила 1869—1876. София, 1966; Кирил Христов. Живот и творчество. София, 1967; Личности и проблеми в европейската литература: Литературно-критически очерци. София, 1967; Веркович и Веда Словена (Принос към историята на българския фолклор и на Българското възраждане в Македония). София, 1968; Дела и завети на бележити българи. София, 1969; Вековно наследство. Българско народно поетическо творчество / Отбор и характеристики М. Арнаудов. София, 1976—1979, т. 1—3; Дневник// Разум, 2005, №2 (12), с. 194—209.

Літ.: Хроніка НТШ. Львів, 1926, ч. 67—68 (1923—1925), с. 48, 109; Изследования в чест на академик Михаил Арнаудов. Юбилеен сборник. София, 1970; Димов Г. Един дълголетен и плодотворен живот, отдаден на българознанието // Литературна мисъл, 1973, № 5, с. 108—13; його ж. Михаил Арнаудов и рецепцията на европейската литература и литературна наука в България // Там само, 1988, № 10, с. 39—59; його ж. Михаил Арнаудов. София, 1990; Арнаудова И. Михаил Арнаудов — човекът и ученият. Литературна анкета и характеристика. София, 1977; Беновска М. Михаил Арнаудов като изследовач на българската обредност // Български фолклор, 1978, № 3, с.16—27; Беновска-Събкова М. Фолклорът във възгледите на Михаил Арнаудов // Там само, 1988, № 3, с. 3—7; Георгиева М. Трудове на акад. Михаил Арнаудов в областта на фолклористиката // Там само, 1978, № 3, с. 80—84; Даскалова Л. Академик Михаил Арнаудов (1878—1978) // Там само, с.68—69; Динеков П. Михаил Арнаудов и българският фолклор // Там само, с.3—15; Маслинков Л. Последната изповед на акад. Михаил Арнаудов // Там само, с. 69—70; його ж. Срещи и разговори с акад. Михаил Арнаудов за българския фолклор // Там само, 1981, № 2, с. 96—102; Генов К. Михаил Арнаудов. Жизнен и творчески път на един учен-столетник. Литературно-критически очерк. София, 1983; Балевски В. Михаил Арнаудов и Българското възраждане // Годишник на Софийския университет „Св. Климент Охридски“. Факултет по славянски филологии. София, 1985, т. 74, № 3, с. 344—48; його ж. Михаил Арнаудов за делото на братя Миладинови // Братя Миладинови (Благоевград, 21—23 юни 1990 г.). София, 1991, с.178—83; йогож. Кореспонденцията между Ив.Д. Шишманов и Михаил Арнаудов — първи европеистични изяви на българската наука // Иван Д. Шишманов — форумът: Шишманови четения. София, 2005, кн. 1, с. 257—62; його ж. Шишманов и Арнаудов. Поглед върху една кореспонденция // Академик Михаил Арнаудов — ученият и творецът: Сборник с научни изследвания. София, 2006, с. 243—48; його ж. Иван Д.Шишманов и Михаил Арнаудов: Продължението на една кореспонденция // Иван Д. Шишманов — ученият и гражданинът: Шишманови четения. София, 2006, кн. 2, с. 209—17; його ж. Шишманов в Италия — период на емиграция: Кореспонденцията М. Арнаудов — Ив. Д. Шишманов (1906—1907) // Там само, 2007, кн. 3, с.235—44; Живков Т. Михаил Арнаудов и българската етнология и фолклористика // Език и литература, 1990, № 1, с. 3—14; Леков Д. Михаил Арнаудов // Речник по нова българска литература. 1878—1992. София, 1994, с. 18—19; Лечев В., Лукав Г. Неизвестни писма за пътуването на проф. Михаил Арнаудов в Северна Добруджа през 1917 година // Български фолклор, 1994, №3, с. 113—15; Пенчев В., Анчев А. Михаил Арнаудов — одна научна командировка в Македония. София, 1999; Георгиева Е. Личната библиотека на академик Михаил Арнаудов — притежание на Регионална библиотека „Любен Каравелов“— Русе // Библиотека, 2000, № 7, с.57—63; їїж. Личната библиотека на академик Михаил Арнаудов — принос към националното книжовно наследство // Везни, 2002, № 8/9, с. 37—58; Гечева К. Михаил Арнаудов. Биобиблиография. София, 2000; Димитров Е. Пастир, книжовник, деец.— Писма: Митрополит Симеон Варненски и Преславски — Михаил Арнаудов // Литературен вестник, 2004, 23—29 юни, с. 12—13; його ж. Михаил Арнаудов: забравеният политик и мислител // Разум, 2005, № 2 (12), с. 184—93; його ж. Човек на дълга и честта: Досието на Михаил Арнаудов. София, 2007; Димитрова Ц. Национално честване на 125 години от рождението на акад. Михаил Арнаудов // Български фолклор, 2004, №1—2, с. 187—93; Йорданова Ю. Полемични полета (М. Арнаудов — Д. Маринов)// Българска етнология, 2005, № 1, с. 66—79; АретовН. М. Арнаудов и динамиката на българската литературна историография // Академик Михаил Арнаудов— Ученият и творецът. Сборник с научни изследвания. София, 2006, с. 176—89; Кунчева Р. Mетодологическата позиция на Михаил Арнаудов. Наблюдения върху „Основи на литературната наука“ // Там само, с. 397—415; їїж. Александър Веселовски и Михаил Арнаудов за генезиса на литературните родове // Славянска филология: Докл. и статии за ХIV междунар. конгр. на славистите. София, 2008, т. 24, с.348—71; МиховаЛ. Българското книжовно дружество в изследванията на Михаил Арнаудов и учениците му // Академик Михаил Арнаудов— Ученият и творецът. Сборник с научни изследвания. София, 2006, с. 215—21; Шивачев Р. За кореспонденцията на Михаил Арнаудов // Там само, с.238—42.

Орест Заяць

Стаття створена: 2015