БИБЕЛЬСЬКІ - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
БИБЕЛЬСЬКІ

БИБЕЛЬСЬКІ — впливова родина перемишльського боярства герба Корчак, яка зуміла зберегти високе сусп. становище серед владної еліти Галичини після завоювання краю Польщею у серед. XIV ст. Гол. рисою статусу родини є передусім давність їхнього землеволодіння. Одним із чотирьох привілеїв Казимира III, які підтверджували надання кн. Лева Даниловича, був виданий перший із відомих нині док-тів власне першому відомому представникові родини Б., Ходкові Бибельському. 1361 король Казимир III підтвердив Х. Бибельському права на володіння селом Бибель (Библо) та кількома навколишніми присілками. Привілей Казимира ІІІ від 1361 для Х. Бибельського згадує про численні заслуги галицького боярина. Підтвердження грамоти кн. Лева Даниловича для Б. королем Казимиром ІІІ дає підстави твердити про давньоукр. походження землеволодінь цієї родини. Х. Бибельський був одним із небагатьох серед галицького боярства другої пол. XIV ст., який на постійно прийняв „прізвище“ від родового гнізда с. Бибеля (Библа).

Давність землеволодіння, підкріплена підтвердженнями польс. королів, була підставою для утвердження дідичних (спадкових) прав на землю та гарантувала входження Б. до „рицарського стану“ Польської Корони. Статус Х. Бибельського, крім земельних надань і підтверджень на їх користь, виразно проявляється у численних виступах у ролі свідків у королівських і старостинських док-тах, а отже, й відповідних урядах, що функціонували у Галицькій Русі того часу. Як свідок королівських док-тів, Х. Бибельський належав до групи впливового галицького боярства (з-поміж ін. можна назвати Гліба Дворсковича, Ходка Лоєвича, Васька Кузьмича, Петра Івановича, Кадольфовичів та Патрутовичів), яка, формально не посідаючи жодних офіційних урядів, відігравала роль своєрідних посередників між королівською владою та локальною землевласницькою елітою і становила ніби неформальну групу впливу на політику Пястів, Анжу та їхніх намісників на території й у справах Галичини. Б. разом з ін. родинами перемишльського боярства (Порохницькі (Прохницькі)-Розборські, Сінновські, Баратинські, Бажі, Дершняки, Чурили), які мали за собою тривалу традицію дідичного землеволодіння та досить швидко зуміли закріпитись у складі владної еліти королівства, створили основу для нового гербового роду Корчаків, імітуючи таким чином моделі організації,притаманні панівному класові польс. сусп-ва.

Б. були найбільшими землевласниками серед шляхти рус. походження другої пол. XIV — першої пол. XV ст. Маєтки Б. з центром у Бибелі (Библі) розташовувалися на пд. схід від Перемишля, неподалік Нижанковичів та Добромиля. За часом процес інтенсивного творення цілісних маєткових комплексів Б. на Перемишль ській землі розпочався приблизно наприкін. XIV ст. (про це свідчать збережені док-ти, хоча цей процес міг розпочатись набагато раніше), після закінчення довголітніх суперечок за землі Галицько-Волинського князівства. Натомість перші відомі надання рус. князів чи польс. та угор. королів для Б. зі серед. XIV ст. і створили передумови для подальшого осадничого руху. Гол. етапи формування маєтків Б. відображені у королівських привілеях для цієї родини з 1361, 1406 та в акті поділу маєтків з 1441. Вони дають динамічну картину розвитку землеволодіння цієї ро дини майже протягом усього століття. 1361, коли Казимир III підтвердив своїм привілеєм права боярина Х. Бибельського на маєтності, надані йому кн. Левом Даниловичем, до цього маєткового комплексу належало, крім самого Библа та його двох присілків Пачковичів і Зашковичів, лише два села — Комаровичі і Зворотовичі. Два ін. села, Никловичі і Верхівці, які згадуються у цьому привілеї, були розташовані побл. Судової Вишні і не входили до ключа маєтностей навколо Библа. Майже за півстоліття від видання привілею Казимира III до нового його підтвердження 1406 королем Владиславом Ягайлом для синів Х.Бибельського Андрія і Грицька спостерігаємо суттєве розширення бибельського ключа. За цей час з’являються такі нові осади навколо Бибеля, відзначені у док-ті 1406, як Чижки, Саночани, Болозів, Передільниця, Губичі, Боневичі (загалом маєток налічував 12 сіл). Однак найбільш інтенсивне зростання відбувалося у 1406—41. На момент поділу маєтку 1441 між численною групою спадкоємців, синів Х. Бибельського, власність родини налічувала щонайменше одне місто, локоване на нім. (маґдебурзькому) праві (Нове Місто), 31 село та ін. господарсько-осадничі об’єкти. Формування маєткового ключа з центром у Новому Місті та Бибелі, очевидно, було наслідком успішної госп. діяльности, передовсім акт. осадничої політики синів Х. Бибельського, Андрія та Грицька. Андрій та Грицько Бибельські, на відміну від свого батька, не проявили себе у суспільно-політ. житті Галицької Руси першої пол. XV ст., проте зуміли суттєво примножити родинні маєтки. Про Андрія Бибельського востаннє згадано 1430.

Об’єднана 1441 на основі як агнатичних, так і когнатичних зв’язків, група спадкоємців Б. включала братів Яцька і Сенька Б., їхніх сестер — Ярохну і Анну-Духну, доньок Гліба з Никловичів — Анульку і Фемку, синів Фредра з Плешовичів — Андрія і Фрідріха. Певний час до поділу ця численна і розгалужена маєткова спільнота відстоювала свої права у судах. Гліб із Никловичів, який у 1436—37 ще був живим, на рочках перемишльського суду виступав як стрий або двоюрідний брат Яцька з Бибеля, а вони своєю чергою обидва були нащадками боярина Х. Бибельського з другої пол. XIV ст. З поділу маєтків Б. 1441 скористали кілька шляхет. родин, які були споріднені з Б. через шлюби. Завдяки одруженню сина перемишльського каштеляна Петра з Порохника, Олехна, з однією з доньок Гліба з Никловичів, до Порохницьких перейшло кілька сіл (Никловичі, Верхівці) у сх. част. Перемишльської землі. Никловичі пізніше стали основою маєткового ключа, що належав до гілки Порохницьких, яка походила від Олехна. Поділ маєтків Б. призвів також до утворення нового гнізда родини Бажі із центром у Болозові, оскільки згадана Анна-Духна була одружена з Яном Бажі з Оревичів, представником впливової родини рус. походження. А шлюб її сестри з кн. Іваном Несвізьким призвів до виникнення нової шляхет. родини князів із Передільниці.

Серед. XV ст. стала також переломним моментом в історії роду Б. з огляду на поч. їхньої поступової асиміляції та католизації. Про це свідчить док-т про шлюбну угоду між родинами Б. та Фредрами. Угода про шлюб була внесена до перемишльських земських актів на тій самій сесії земських рочків, що й акт поділу маєтків Б. (02. 01. 1441). Док-т передбачав одруження згадуваного Сенька Бибельського з донькою Фредра з Плешовичів, Ядвігою, яке мало настати за чотири роки від моменту укладення шлюбної угоди. Записка містить важливе застереження, додане, очевидно, на вимогу Фредра, згідно з яким Сенько, перед тим як узяти Ядвігу за жінку, мав змінити віровизнання і пройти обряд нового хрещення. Для дотримання умов угоди на сторони накладався великий грошовий заклад 1000 грн. Поручителем і факт. укладачем цієї угоди від Б. виступав старший брат Сенька, Яцько Бибельський.

Імовірно, цей шлюб, як і перехід Сенька Бибельського у католицизм, ніколи не відбувся. У наст. десятиліття Сенько з Бибеля фіґурує у джерельних записах лише під своїм правосл. іменем, а Ядвіга ніколи не згадується як його дружина. Після смерти Сенька як його вдова виступає Анна, котрій рідний брат покійного, Яцько Бибельський, визначає певні маєтки, що їх Анна має утримувати до моменту повноліття своїх дітей. Усі діти Сенька, згадувані з цієї нагоди, мають рус. імена — принаймні відомо про Костька, Марію, Марусю і Долата (?).

Правосл. був брат Сенька, перемишльський стольник Яцько Бибельський. Його особливі стосунки з інституціями Правосл. церкви засвідчує запис у перемишльських земських книгах з 16. 08. 1474. За цим док-том, Яцько Бибельський надав певні доходи зі своїх маєтків Правосл. церкві св. Василя у Підгородищах і особисто тамтешньому парохові Прокопові. Важливо, що запис зроблено ob salutem аnіmе sui et suorum [pr]edecessorum. Однак уже сини Яцька Бибельського, початково хрещені за правосл. обрядом, перейшли в католицизм, як свідчать їхні подвійні імена — Ян-Грицько та Ієронім-Іван. Очевидно, саме реліг. конверсії дали представникам цієї генерації Б. можливість зробити вигідні шлюбні партії в середовищі катол. шляхти. Ієронім-Іван узяв за дружину Ельжбету, доньку кам’янецького каштеляна Петра з Нового Двору, а Ян-Грицько був одружений з Анною, донькою сусіда Б., Клеофа з Молодовичів.

Подвійні імена та реліг. конверсії, що стоять за їх уживанням, дають можливість, з одного боку, простежити різноманітну швидкість, з якою відбувалася латинізація як окр. родин рус. походження, так і окр. гілок тих самих родин, а з другого— виявити факти співіснування різних конфесійних ідентичностей у межах однієї родинної групи. Наприкін. XV ст. родина Б. була, правдоподібно, конфесійно поділеною. У той час, як сини Яцька Бибельського Ян-Грицько та Ієронім-Іван уже були католиками, їхні двоюрідні брати, діти Сенька Бибельського, зберігали правосл. віровизнання. Конфесійні поділи спостерігаємо також у поперед. генерації Б. Яцько і Сенько Б. залишилися правосл., натомість їхня сестра Духна після заміжжя наприкін. 30 — на поч. 40-х рр. XVст. з Яном Бажі прийняла католицизм та стала також уживати друге ім’я — Анна. Чоловік Анни-Духни, Ян Бажі, репрезентував друге покоління покатол. та сполонізованої рус. родини і був, напевно, охрещений так само, як і його брати та сестри, католиком одразу при народженні. У катол. віру навернувся ще батько Яна Бажі, син Дершняка Дворсковича, Сенько-Микола з Оревичів. При цьому його перехід у католицизм міг бути одним із найперших под. прикладів конверсії серед рус. родин Корчаків, оскільки наприкін. 30-х рр. XV ст. Сенько-Микола був уже немолодою людиною.

У першій пол. XVII ст. минуле Б. та споріднених із ними родин стало об’єктом генеалог. зацікав. львів. катол. архиєп. Я.­А. Порохницького (Прохницького). Нащадок родини рус. походження, кам’янецький єп. (1607—14), а згодом львів. катол. архиєп. (1614—33) Я.-А. Порохницький уклав коротку, але у свій спосіб дуже цікаву збірку генеалог. свідчень, доповнену власними міркуваннями (очевидно, й переказами-спогадами), що стосуються історії його предків — родин Порохницьких, Б. та Бажі. Суперечності та брак інформації про історію власної родини призводять до того, що Я.-А. Порохницький, нащадок родини, першим знаним представником якої був Яцько (Слонечко), помилково спробував вивес- ти свій родовід по чол. лінії від Б., зокрема від Ходка Бибельського. За тодішньою генеалог. модою, Я.-А. Порохницький, однак, пов’язав походження родової наз. „Б.“ не з нас. п., а виводив від родини рим. сенаторів. Поч. Б. мав дати рим. патрицій Люціус Бібулюс. Цю генеалог. леґенду склав на прохання львів. архиєп. відомий тогочас. латиніст А. Варгоцький. Автор одночасно відзначає князів. титул Б., який був зафіксований у пом’янику Підгородищинського монастиря, що його Я.­А. Порохницький додав до своїх записок. Подальша історія роду у поданні Я.-А. Порохницького — це історія родинних маєтностей та їхніх поділів між наст. генераціями родини. Невипадково вміщений автором список маєтностей Б. і Порохницьких. Поява кожної зі сімей, що фіґурують у його генеалогії як бічні лінії Б. (Порохницькі, Скорути, Бажі), була наслідком відокремлення одного з гол. родових гнізд. Можна припустити, що саме підтвердження Владиславом Ягайлом маєткових прав Б. з 1401 — очевидно, єдиний док-т із XV ст., який мав у своєму розпорядженні і згадував у своїх записках Я.­А. Порохницький і який власне був тим хибним шляхом, що схилив автора до думки про Б. як своїх агнатів.

Родину Б. досліджували вчені НТШ. У Т-ві чи не вперше дано фахову оцінку життя і діяльности Б. в істор. контексті. Б. вивчали під різними оглядами, насамперед „життя економічного, культурного і національного XIV—XVIII ст.“ М. Грушевський досліджував Б. у зв’язку з процесами полонізації та католизації укр. шляхти в Галичині, окр. предметом його зацікав. є також рання історія роду Корчаків, до якого належали Б. Учений дає коментар стосовно шлюбної угоди між Сеньком Бибельським та Ядвігою, донькою Фредра з Плешевичів. Б. фіґурують у працях І. Линниченка, В. Розова, І. Свєнціцького.

У „Записках НТШ“ вміщено працю А. Крижановського „Причинки до істориї роду Бибельських...“, яка є збіркою цінних генеалог. свідчень нащадка родини рус. походження, у т. ч. Б., катол. архиєп. (1614—33) Я.-А. Порохницького, виявленою у б-ці Краснотустинського монастиря. Тим часом О. Купчинський уміщає у монограф. дослідженні всі версії староукр., старопольс. та лат. мовами привілею короля Казимира ІІІ для Ходка Бибельського (1361) та ін. тексти. Україномов. тексти староукр. грамот, пов’язаних із родиною Б., використовували чл. НТШ Д.Гринчишин, Л. Гумецька, У. Єдлінська та ін. у Словнику староукраїнської мови XIV—XV ст. та ін. працях. Згадки про рід Б. трапляються в „Історії української культури“ за ред. Я. Ісаєвича, також у розвідках І. Линниченка, С. Пашина, Н. Яковенко, Ю. Зазуляка та ін.

Літ.: Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej, z archiwum tak zwanego Bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacii A. Stadnickiego / Wyd. K. Liske. Lwów, 1875, t. V, NXXVII; AGZ. Lwów, 1888, t. XIII, N 1489, 1491; Линниченко И. А. Черты из истории сословий в Юго-Западной Галицкой (Руси) XIV—XV в. М., 1894, с. 61—62; PiekosinÆski F. Heraldyka polska wieków średnich. Kraków, 1899, s. 82; Крижановський А. Причинки до істориї роду Бибельських, зібрані арцибіскупом львівським Яном Прохніцким. До друку приладив М. Грушевський // Записки НТШ. Львів, 1902, т. XLVIII, кн. IV, с. 1—12; Drohojowski J. Kronika Drohojowskich. Na podstawie badań archiwalnych. Kraków, 1904, сz. 1; Zakrzewski S. Nad Wieprzem i Bugiem w wieku XI i XII // Przegląd Historyczny. Warszawa, 1905, t. I, zesz. 3, s. 367—68; Грушевський М. Історія України-Руси. Т. VI: Житє економічне, культурне, національне XIV—XVII віків. К., 1907, с. 238—39, 241, 611; Halecki O. Ostatnie lata Świdrygiełły i sprawa wołyńska za Kazimierza Jagiellończyka. Kraków, 1915, s. 14, 47—48; Sochaniewicz K. Stan, organizacja i postulaty badań nad historją ziem południowo-ruskich // Pamiętnik IV Powszechnego zjazdu historyków polskich w Poznaniu 6—8 grudnia 1925. Lwów, 1925, t. 1: Referaty. Sekcja II, s. 8—9; Розов В. Українські грамоти. Том перший XIV в. і перша половина XV в. К., 1928, с. 10; Wyrostek L. Ród Dragów-Sasów na Węgrzech i Rusi Halickiej. Kraków, 1932—33, s. 137; Словник староукраїнської мови XIV—XV ст. / Ред. кол. Д.Г.Гринчишин, Л. Л. Гумецька, І. М. Керницький та ін. К., 1977—1978, т. 1—2; Sikora F. Krąg rodzinny i dworski Dymitra z Goraja i jego rola na Rusi // Genealogia— kręgi zawodowe i grupy interesu w Polsce średniowiecznej na tle porównawczym. Toruń, 1989, s. 55—89; Пашин С. С. Перемышльская шляхта второй половины XIV — начала XVI века. Тюмень, 2001, с. 10—13; Яковенко H. M. Політична культура еліт // Історія української культури. Українська культура XIII — першої пол. XVII ст. / Гол. ред. Я. Д. Ісаєвич. К., 2001, т. 2, с. 365—66; Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти. Львів, 2004, № 14, с. 790—93; його ж. Згадки про акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV століть у тогочасних і пізніших документальних пам’ятках (до проблеми відтворення української середньовічної документальної спадщини) // Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів, 2005, вип. 39—40, с. 351—74; Зазуляк Ю. До історії генеалогічної свідомості перемишльських Корчаків у XV—XVI ст. // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Confraternitas. Ювілейний зб. на пошану акад. Я. Ісаєвича. Львів, 2006, с. 125—33; його ж. Formation of the Knightly Korćak Clan and the Politics of Kinship of the Przemyśl Magnates of Ruthenian Origin in the Fifteenth Century // Das Großfürstentum Litauen und die östlichen Gebiete der polnischen Krone als interkulturelle Kommunikationsregion (15.—18. Jh.) / Eds. D. Frick, S.Rohdewald, S. Wiederkehr. Stuttgart, 2007, S. 34—49.

Юрій Зазуляк

Стаття створена: 2015