„БОГУРОДИЦЯ“, „BOGАRODZICA“, „BOGURODZICA“ (з XV ст. „БОГАРОДИЦА“) — наз. найдавнішої середньовічної пам’ятки польс. л-ри. Цією піснею польсько-рус. військо після сигналу труб, як повідомляє польс. хроніст XV ст. Ян Длуґош, розпочинало військ. похід на тевтонців під Грюнвальд (1410). „Б.“ виконували польс. лицарі перед поч. битви під Варною (1444). Молитовний характер та ідейна спрямованість твору відобразились у самій наз.— реліг. пісня, укладена на честь Божої Матері. Існують також ін. видові окреслення пісні в наук. л-рі — „визнання віри“ поляків, польс. „нац. катехизм“ або „нац. гімн“. Згідно з найдавнішими свідченнями, пісня супроводжувала майже всі важливі громад. та родин ні свята поляків. Відомий польс. жертводавець, королів. секретар та лицар Бартоломей Новодворський у фундаційному листі для домініканців (1622) зазначав, що співали „Б.“ різні верстви населення під час заручин, весіль, хрестин, похоронів, судів, усіляких „Bogurodzicа“, рукопис. 1407публ. справ. З особливою повагою виконували її військові, зокрема середньовічні лицарі. „Б.“ була коронаційним гімном династії Ягайловичів (Яґеллонів). Її виконували під час коронації Владислава Варненського (Варненчика) (короля Польщі у 1434—44). Весь обряд коронації проводили лат. мовою, і лише „Б.“ звучала польс. Суспільно-політ. значення, військ. характер пісня втратила наприкін. XVI cт. З XVII ст. „Б.“ виконували лише під час богослужіння в костелі. Свящ. Ф. Рачинський (1737) згадує, що на той час пісня щодня звучала біля гроТекст пісні „Bogurodzicа“. 1408бу св. Войцеха. Згадки польс. письменника Ю. Немцевича (1812) про те, що „Б.“ виконують лише у неділю чи на свята, підтверджують занепад її виконавської популяризації. У ХІХ ст., в час відродження патріот. поезії, зацікав. піснею зростає. Традицію виконання „Б.“ під Грюнвальдом увіковічнив у романі „Хрестоносці“ Г. Сенкевич.
Час виникнення твору, на думку багатьох польс. та укр. дослідників,— від ХІ до серед. XIV ст. Походження пісні, її автентичність, текстологічний аналіз, з’ясування докладної історіографії — проблеми, дослідженню яких із кін. XIX ст. присвятили численні праці відомі польс. та укр. історики, культурологи, мовознавці, зокрема вчені НТШ у Львові.
Пісня збереглась у кільканадцяти рукопис. варіантах (за різними джерелами, їхня кількість — від 11 до 20).
Найдавніший відомий рукопис. текст пісні („краківський“ І) знайшов у збірнику лат. проповідей, які записав Мацей (Матвій) із Грохова 1407, відомий польс. бібліотекар, історик XIX cт., укладач каталогу рукоп. Б-ки Яґеллонського ун-ту (вид. 1877—81) Владислав Вислоцький. Цей рукоп. № 1619 зберіг. в Яґеллонській б-ці ( Краків). Текст містить лише 1-шу част. пісні, яку вважають найдавнішою. Саме цей текст було опубл. у Краків. „Статуті“ Яна Лаского 1506.
Другий за часом текст пісні („краківський“ ІІ або „кцинський“) походить із краків. кодексу 1408 (за ін. даними 1409). Текст до кодексу було вписано значно пізніше, але до 1420—30, про що свідчать стиль написання, традиція писати польс. мовою. Найбільш розширеним варіантом пісні (що містить аж 19 рядків) уважають текст „варшавський“ — з Нац. б-ки у Варшаві (ІІ пол. XV ст.).
До найбільш відомих рукоп. із текстом „Б.“ належать: рукоп. із монастиря на Ясній Горі в Ченстохові XV ст.; рукоп. 1526 з Цешина (ф. Б-ки Леопольда Яна Шершніка); рукоп. Яґеллонської б-ки (Краків) 1550; два рукоп. архіву Гнєзненської капітули XVІІ—XVІІІ ст.; рукоп. хору Гнєзненського кафедрального, т. зв. автентич.; два рукоп. з міського архіву ратуші в Познані. Один із познан. рукопис. текстів „Б.“ 1543 зберіг. в б-ці ун-ту (фонд Б-ки Скужевських із Любостроня); рукоп. із б-ки Замойських 1672; два рукоп. Б-ки літ. каплиці св. Яна у Варшаві зі збірки Бачинського 1668.
До XIII ст. не виявлено жодних відомостей про пісню, але те, що пісня належить до найдавнішого часу формування польс. л-ри, засвідчують мов. особливості твору: стилістика, фразеологізми, архаїзми, характерні саме для старопольс. (чи рус.) мови ХІ ст. Крім того, дослідники тексту звертали увагу на стилістичну (змістову) подібність пісні з багатьма тогочас. літургійними творами, зокрема з популярним марійним антифоном 997, „Salve Regina“.
Первинний текст „Б.“ з часом зазнав численних змін, мов. нашарувань різних текстів, що створило можливості для поширення пісні в новій формі. Через те твір умовно можна поділити на три част. 1-шу част., що об’єднує рядки з рефреном „Kyrie eleison“ (1—2), вважають найдавнішою, а її ймовірним автором, на думку багатьох дослідників, був св. Войцех, другий єпископ Празької єпархії. 2-га част. пісні (т. зв. великодня (3—6) дуже подібна до відомого чес. гімну „Hospodine, pomiluj ny!“ — ще один арґумент на користь чес. походження твору. 3тя част.— „пасійна“ (7—15). Крім того, до пісні належать 14 строф молитов. звернень до різних святих.
Найдавнішими є дві перші строфи, стилізовані за зразком лат. гимнографії. Автентич. текстом „Б.“ зазвичай уважають лише 1шу част. відомого тексту.
Твір складається з молитов. прохань. Про молитов. характер свідчить рефрен із молитви — „Kyrie eleison“. Частота повторюваности рефрену схиляє до думки, що пісня є тропом — піснею, сформованою на основі лат. фрази (Kyrie eleisоn) з метою наближення змісту літургії для тих, хто не знав латини.
Молитов. звертання до святих відобразили осн. ідею твору — молитва до Ісуса Христа за вірних та визнання посередницької ролі перед Всевишнім Діви Марії й Івана Хрестителя.
1-ша строфа — апострофа, звертання до Матері Божої (Bogurodzica — Matko Boga), щоб здобула прихильність до людей Ісуса Христа (zyszczy nam, spusci nam — zyskaj i ze?lij nam ?aski). Марія у творі — посередниця між Ісусом та вірними.
Прохання 2-ї строфи скероване до Ісуса (bozycze — synu Boga). Вірні звертають увагу на заслуги Івана Хрестителя (twego dziela Krzciciela — ze wzgl?du Chrzciciela) і просять його дарувати всім усілякі ласки та блага: побожне життя на землі (zbozny pobyt — szcz??liwe, dostatnie ?ycie), спасіння від смерти (rajski przebyt — przebywanie w raju).
Текст містить чимало архаїзмів — слів, застарілих навіть для XV ст., що є одним із важливих свідчень можливого датування пам’ятки до XV ст. Чимало семант. аспектів тексту „Б.“ до сьогодні не зрозумілі, адже багато грамат. зворотів, характерних для раннього середньовіччя, зазнали змін або зникли взагалі з мовлення. Цим спричинена і ще одна важлива проблема — розуміння мист. сенсу твору.
Стиль написання твору — середньовічний речитативний вірш, стопи якого характеризуються різною величиною.
Мелодія пісні — середньовічний хоровий розспів, який виконували без акомпанементу. Дослідники зазначають, що кожна виокремлена част. пісні має специфічну мелодику з особливостями григоріан. та нар. співу. Сьогодні відомо 16 нотних рукоп. пісень (XV—XVIII ст.). Найдавніший — з Яґеллонської б-ки 1407. Наспів „Б.“ графічно зафіксував композитор Ф. Лессель (1790—1839) і видав разом із твором Нетцевича „ Piewy historyczne“. Франц. текст із нотами в „Revue musicale“ Фетіса опубл. Войцех Совінський.
Існують різні версії походження „Б.“ Поєднання в одному творі молитов. та звеличувально-патріот. духу, численні леґенди та перекази, пов’язані з імовірними авторами твору, брак історіограф. вказівок на походження пісні, її автора (тексти-варіанти, що збереглися до сьогодні, датовані здебільшого XV ст.) вплинули на виникнення низки дискусійних проблем, полеміка щодо яких велася на стор. укр. та польс. видань ХІХ — поч. ХХ ст. Осн. напрями дискусії — ідентифікація автора твору; походження пісні — давньопольс. чи давньорус. традиція; детальний текстологічний аналіз пісні.
До кін. XIX ст. найдавнішою писемною згадкою про твір, але без вказівки на її автора, вважали привілей XVI ст. єп. Яна з Радліц. Саме в цьому док-ті краків. єпископ Ян із Радліц зі с. Пйотрковіц підтвердив запис 1386 Яна (по-іншому — Б. Яська) з Мельштина про співання пісні. Про „carmen patrium“, що співало польс. військо під Грюнвальдом і Танненбергом, залишив письмове свідчення відомий польс. хронограф Ян Длуґош. Це, а також детальний текстологічний аналіз пісні да-ли підстави вважати, що твір сформований не пізніше, ніж у серед. ХІІІ ст.
1506 гімн уперше опубл. архиєп. і примас Польщі Ян Лаский (1455—1531) в краків. зб. „Commune inclyti Poloniae regni privilegium etc.“ Він і згадав про ймовірного автора твору — чеха-місіонера, одного з перших проповідників християнства на польс. землях Х ст., св. Войцеха. Очевидно, „Б.“ виникла під час або після прийняття християнства. Цілком можливо, що до Польщі потрапила разом із запозиченими чес. книгами, в яких і була записана поряд з ін. реліг. піснями. Так, твір могли створити чехи за зразком пісень, які самі виконували. Можливо, ця пісня була част. літургії, на що вказує стилістика твору. Це одна з найпоширеніших версій. Підтвердженням візант. праджерела слугує мотив деісіс (з грец.— „моління“) у творі (поєднання трьох ос.: Ісуса Христа посередині, Матері Божої та Івана Хрестителя з обох боків), а також еволюція наз. твору („Bogurodzica“ (найдавніша наз.) > „Bogarodzica“ (наз. твору з XV ст.). Грец. наз. „Theotokos“ у перекл. лат. отримала дві можливі інтерпретації: Dei genitrix — звич. жінка, яка народжує Сина Божого, і Mater Dei — Матір Бога. Цей аспект трактування Богородиці знайшов особливе відображення у польс. реліг. культурі, адже в різних джерелах фіґурують різні форми згаданого окреслення Діви Марії. Богуродиця (Bogurodzica) (Жінка, яка народжує Богові) — слово, відоме у Польщі з ХІІІ ст., саме під таким заголовком з’явився аналізований твір. І лише у XV ст., за давньорус. традицією, почала функціонувати ін. наз., в якій наголошено на тому, що Діва Марія породила Бога — Богародиця (Bogarodzica).
У XIX ст. (дослідження В. Негрінга, М. Бобовського) було доведено фальсифікацію цього док-та, що поставило під сумнів правдивість свідчень про датування пісні. Дослідники спростували це твердження, оскільки чес. єпископ не так довго перебував у Польщі, відповідно не мав можливости на писемному рівні опанувати давньопольс. мови. Однак лінґвіст. компаративіст. аналіз тексту дає змогу виокремити низку чес. мов. інспірацій, що не суперечить польс. походженню пісні. Ян Лось стверджував, що у Х ст. з усіх реліг. польськомов. текстів могли існувати „Отче наш“ та „Вірую“. Крім того, відомо, що св. Войцех був проти використання в церк. богослужбовій традиції нар. польс. мови, був адептом латиномов. традиції. Аналіз лексичного складу тексту найдавнішого варіанта дає можливість датувати пісню не раніше, ніж кін. ХІІІ ст.
Т. ч., існує кілька теорій походження та авторства „Б.“. Про візант. походження твору писали Я. Біркенмаєр, А. Стендер-Петерсен, А. Стеффен. Адептом рус. походження пісні був В. Щурат. Ю. Кшижановський вважав, що архаїзми у тексті давньорус. походження, хоча сама „Б.“ була коронаційною піснею династії Ягайловичів. Про староцерковнослов’ян. мов. основу пісні, але в чес. редакції, яку згодом було змінено польс. традицією, писав Р. Якобсон.
Окрім спростованої в ХІХ ст. гіпотези про авторство св. Войцеха (Х ст.), є версія, що пісню написав францисканець Богухвал — сповідник св. Кінги, жінки Болеслава Встидливого. Детально висвітлив цю теорію О. Брікнер. Його спостереження ґрунтується головно на аналізі внутр. змісту та смислу пісні, а також життя й діяльности св. Кінги.
На думку дослідника, пісню присвячено не Божій Матері, а Ісусові Христу. Богородиця та Іван Хреститель згадані в тексті принагідно, та відповідно до давньорус. традиції вшанування в єдності Ісуса Христа, Божої Матері й Івана Хрестителя. Підтверджують це й окр. епізоди з життя дружини Болеслава — св. Кінги. За словами біографа св. Кінги, вона, після вінчання з Болеславом, тричі, рік за роком, просила чоловіка зберегти їй дівоцтво. Перший рік — в ім’я Ісуса Христа, другий рік — в ім’я Богородиці, третій рік — в ім’я св. Івана Хрестителя, якого вважала своїм покровителем. Саме цей факт із життя св. Кінги, на думку О. Брікнера, став неспростовним доказом внутр. генетичного зв’язку пісні з інтимними подробицями життя королеви-черниці. Крім того, відомо, що після смерти чоловіка св. Кінга прийняла чернецтво в монастирі кларисок у Сончі і прожила там 13 років аж до смерти (1292). Впродовж цього часу монахиня по-особливому вшановувала Божу Матір — щоденно читала польськомов. псалми, співала невід. нам сьогодні гімни на Її честь. Тому ще одне припущення О. Брікнера, що автором пісні міг бути лише сповідник св. Кінги — францисканець Богухвал — той, кому були відомі всі таємниці її життя. Пісня передала внутр. світ, переживання св. Кінги. Богухвал створив, чи то пак записав пісню в сондецькому монастирі бл. 1280.
Відкриття О. Брікнера, а точніше брак письмових свідчень-арґументів у цій гіпотезі викликало низку крит. думок як у польс., так і в укр. дослідників. До того ж, тоді з’явилися 4 ґрунтовні дослідження відомих польс. мовознавців про пісню: А. Пжездзецького, Я. Римаркевича, Р. Пілата та А. Каліни. Кожен із дослідників через ґрунтовний мовозн. аналіз тексту намагався з’ясувати всі найважливіші питання, пов’язані з пам’яткою, історією її написання, реконструкцією словесного інваріанта, мелодики. А найважливіше — з’ясувати та підтвердити її належність до польс. культури та здатність відображати найважливіші етапи формування польс. мови. Проте ніхто з указаних авторів не наважився переконливо назвати поляка творцем пісні.
Сміливе оперування сумнівними фактами, намагання однозначно сформулювати відповідь на „загадку історії“, спонукало до наук. осмислення та до розв’язання цієї проблеми д. чл. НТШ В. Щурата, але у східнослов’ян. ракурсі. На засіданні Філологічної секції НТШ (27. 12. 1905) учений запропонував на розгляд своє дослідження п. н. „Ґрунвальдська пісня“. У „Хроніці НТШ“ вміщено анотацію до праці В. Щурата, а також зазначено, що засідання завершилось ухвалою надрукувати дослідження.
У своїх працях В. Щурат намагається детально проаналізувати відомі на той час спроби вивчення пам’ятки. Дослідник запропонував власний історико-культурологічний, лінґвіст. аналіз тексту, що й дало можливість піддати нищівній критиці гіпотезу О. Брікнера про давньопольс. походження пісні, його спосіб вести дискусію, застосовуючи „іґноровання того, що кому не на руку; фальшованя того, що несфальшоване; промовчування того, що фальші демаскувало-б; кепкованя або жартованя тілько доз, кілько під рукою“ (В. Щурат).
Як підсумок усіх крит. зауважень і запропонованого історико-літ. дискурсу для середньовічної пам’ятки, В. Щурат сформулював найважливіший висновок: ця пісня належить до зх.рус. пам’яток кін. XIV ст., зберігся твір у кількох польс. транскрипціях XV і XVІ ст., через що й увтратив на рівні тексту зв’язок із рус. традицією. Ілюстрацією та підсумком доведень В. Щурата стала транскрипція найдавнішого тексту „Б.“ (1407). Дослідник запропонував т. зв. слов’ян. варіант, що ґрунтується на зх.рус. традиції мовлення. Лише такий давньорус. варіант, на думку В. Щурата, дає можливість по-справжньому збагнути сенс твору, семантику образів і відповісти на всі лінґвіст. загадки.
Нез’ясована до сьогодні первинність молитов. чи військ. характеру пісні. На це питання намагався відповісти і В. Щурат. На думку вченого, пісня від поч. була військ., на що наштовхує зміст твору, зумовлений візант. традицією. Віддавна на Русі Пресвяту Діву Марію та Івана Хрестителя вважали покровителями воїнів. Про це свідчить і традиція вшанування Покрову Божої Матері на укр. землях. Достовірність цих висновків підтверджують також ін. праці В. Щурата — дослідження вшанування Божої Матері, марійної проблематики в історії, культурі, л-рі українців. Лише на Русі, у цілком військ. пісні, якою і була „Б.“, стверджує дослідник, могла втілитися „троїстість“ імен — Богородиці, Ісуса Христа та Івана Хрестителя. Апелюючи до хроніки Я. Длуґоша, В. Щурат припускає, що основою польс. війська, з чиїх вуст і лунала „patrium carmen“, були лиВидання 1910товсько-рус. полки великого лит. кн. Вітовта. На те, що пісня від поч. була бойовою або, принаймні, досить швидко ввібрала саме такі функції і відіграла визначальну роль в історії польс. війська, що зафіксовано в найдавніших істор. хроніках, наводять слова „Kyrie eleison“. Таким кличем у середньовіччі війська часто розпочинали бойові дії (напр., військо Людвіка ІІІ під Нормандією). У цій пісні слова-клич характерні саме для рус. війська. До таких висновків спонукала дослідника мова ґрюнвальдської пісні: „Не є вона ані чиста старопольська, ані старопольська з чехізмами, ані — як би може від мене хто вчути сподівався — старопольська з церковщиною. Є то — по науковій термінолоґії — западно-руська мова, а саме та староруська мова, яка в литовсько-руській історичній добі улягла переможному впливови білорущини, що в фонетиці має много спільного з українським“ (В. Щурат). Своє твердження вчений підсилює ґрунтовним мовозн. аналізом тексту пісні, її мелодики.
Т. ч., велика популярність пісні в Польщі, зміна її статусу (підняття до нац. гімну), поява рукопис. польськомов. варіантів, фіксація мелодії припадають на час після перемоги 1410: „На Руси мельодия популярної пісні, так само як і текст, найімовірніше й не була записувана“ (В. Щурат). Усна нар. традиція визначала спосіб поширення пісні. Саме так пояснює дослідник брак давньорус. рукоп. з текстом пісні.
Дискусія між дослідниками літ. спадщини минулих століть не залишила осторонь укр. наук. громадськість того часу. Підтримка поглядів В. Щурата та спростування, заперечення його тверджень аж до звинувачень відобразилися в рец. і крит. відгуках Б. Барвінського, Ю. Яворського, І. Свєнціцького, що свідчить про актуальність і важливість дискусії на поч. ХХ ст. Обережно висловився І. Франко.
Теорія В. Щурата про давньорус. походження „Б.“, однак, визначила перспективи та межі дослідження твору, а також зайняла вагоме та постійне місце серед численних опусів про пісню як в укр., так і польс. літературознавстві. Про це свідчать сучас. публікації. Студії над найвизначнішою пам’яткою польс. л-ри, пісні „Б.“, розпочате у першій пол. XIX ст., триває досі. Дослідники творчої діяльности В. Щурата не оминають бодай згадкою важливости, ориґінальности, текстологічного підґрунтя дослідження ученого знакового твору для сх. та зх. слов’ян. Окрім того, зберігся лист до В. Щурата його сучасника та однодумця — композитора, свящ. Віктора Матюка із висловленням вдячности та захоплення „невсипущою працею і витривалими дослідами [В. Щурата], відгребалисте для нас дорогоцінний літературний забиток нашої бувальщини і нашої культури, і для нашого народа майже запропащий“. О. Віктор Матюк доводив укр. основу мелодії пісні, а напрацювання у цьому напрямку Полінського та ін. польс. науковців, які доводили лат. підґрунтя твору, визнав непереконливими і надуманими.
Неординарні погляди В. Щурата спонукали багатьох польс. і укр. дослідників до переосмислення та перепрочитання твору. Саме в цьому і полягала, на думку І. Франка, найважливіша суть праці В. Щурата: „Позитивні результати розвідки, авторові здогадки щодо місця, де могла повстати ся пісня, хоч мають за собою значну правдоподібність, усе таки не творять головної вартости праці. Головну вартість її бачимо власне в найширшій, критичній частині. Др. Щурат піддає особливо праці проф. Брікнера дуже докладній аналізі, виказує неточности і натяганя в його розборі язикової сторони пісні, довільність і безпідставність його гіпотези про звязок між піснею „Bogurodzica“ і монашим житєм королевої Кінґи в Новім Санчи і апріорність тези О. Брікнера, що мову і зміст пісні треба роздивляти як твір щиро-польський з виключенєм впливів чещини і церковно-славянщини. Др. Щурат навпаки силкується доказати, що власне язиково і що до змісту пісня „Bogurodzica“ вповні коріниться в церковно-славянській, спеціально білоруській традиції. Сей несподіваний зворот надає праці дра Щурата признак сенсаційности; польські вчені, що займають ся дослідами над сею памяткою, будуть змушені заняти становище супроти сеї розвідки, а зглядно значно розширити обсяг своїх пошукувань“.
За час наук. зацікав. „Б.“ в Польщі та Україні видано бл. 200 найрізноманітніших досліджень про твір, у т. ч. багато в НТШ.
Літ.: Nehring W. Kurs literatury polskiej. Pozna?, 1866, 375 s.; його ж. Pie?? Bogurodzica // Studia literackie. Pozna?, 1884, s. 1—26; Prze?dziecki А. О dw?ch odpisach pie?ni Bogarodzica // Rocznik Towarzystwa Nauk Krakowskiego. Krak?w, 1869; Kalina A. Rozbi?r krytyczny pie?ni „Bogarodzica“. Lw?w, 1880, 122 s.; [б. а.] Энциклопедический словарь / Под ред. И. Андреевскаго, изд. Ф. Брокгауза, И. Ефрона. СПб., 1891, с. 178—79; Гнатюк В. Лірники. Лірницькі пісні, молитви, слова, звістки і т. і. про лірників повіту Бучацького. Зібрав в вересні 1895 року... // Етнограф. збірник НТШ. Львів, 1896, т. ІІ, с. 1—76; його ж. Етноґрафічні материяли з Угорської Руси, т. ІІІ // Там само, 1900, т. ІХ, с. 117—27; його ж. Галицько-руські народні лєґенди, т. І // Там само, 1902, т. ХІІ, с. 67—132; його ж. Галицько-руські народні лєґенди, т. ІІ // Там само, т. ХІІІ, с. 85—206, 238—48; його ж. Етноґрафічні матеріяли з Угорської Руси, т. VI // Там само, 1911, т. ХХХ, с. 13—150; його ж. [Рец. на:] Чебан С. Н. Румынскія легенды о Богородиц± // Этнограф. обозрение, 1911, кн. III—IV, с. 1—57; 1912, т. СІХ, кн. ІІІ, c. 207—09; його ж. Колядки і щедрівки, т. І // Етнограф. збірник НТШ. Львів, 1914, т. XXXV, с. 17—111; його ж. Колядки і щедрівки, т. ІІ // Там само, т. XXXVI, с. 135—267; Дикарів М. Чорноморські народні казки й анекдоти // Там само, 1896, т. ІІ, с. 1—54; Brhkner A. Bogurodzica. Rozwiazanie zagadki // Biblioteka Warszawska, 1901, t. CCXLIV, s. 79—106; його ж. Najnowsza mistyficacja // Slowo Polskie, 1906, 28 верес., ч. 440; його ж. O popisach hajdamackich na polu naukowym slоw kilka // Там само, 1907, N 250; Heck K. Z pi?miennictwa krajowego. Bogurodzica. Rozwi?zanie zagadki // Prz?gl?d Powszechny. Krak?w, 1901, t. LXXII, s. 252—62; Хроніка НТШ. Львів, 1905, ч. 24, с. 16; Барвінський В. „Bogurodzicza dzewicza“ та історичні висновки дра Щурата (В інтересі історичної правди). Львів, 1906, 41 с.; його ж. До справи „Bogurodzicu“ // Історичні причинки. Жовква, 1908, т. І, с. 34—63; К[узеля] З. [Рец. на:] Пападопуло-Керамевс А. Акафист Божіей Матери // Византийский временник, 1903, с. 357—415 // Записки НТШ. Львів, 1906, т. LXX, кн. ІІ, c. 194—96; Франко І. [Рец. на:] Др. В. Щурат. Грунвальдська пісня (Bogurodzicza dzewicza). Памятка Западно-руської літератури XIV в. Жовква: Наклад М. Петрицького. З печатні оо. Василиян, 1906, стор. 52 і на окремій картці фотоґрафічна знимка з кцинського тексту Матія з Ґрохова// ЛНВ. Львів, 1906, річн. 9, т. 35, с. 504—05; його ж. Студії над українськими народніми піснями // Записки НТШ. Львів, 1907, LXXV, кн. І, с. 14—84; т. LXXVI, кн. ІІ, с. 39—63; 1908, т. LXXXIII, кн. ІІІ, с. 5—30; 1910, т. XCIV, кн. ІІ, с. 40—57; XCV, кн. ІІІ, с. 30—53; 1912, т. CX, кн. IV, с. 5—30; т. CXI, кн. V, с. 25—52; т. CXII, кн. VI, с. 29—58; його ж. Archiv fhr slavische Philologie і нова зміна в його редакції // ЛНВ, 1909, т. 47, с. 103; Щурат В. Ґрунвальдська пісня (Bogurodzica dzіewicza). Пам’ятки западно-руської літератури XIV в. Жовква, 1906, 52 с.; його ж. Ґрунвальдська пісня в сьвітлі єї мельодиї // Ілюстрований музичний калєндар на рік звичайний 1907. Львів, 1906, с. 39—49; його ж. Дві статті про ґрунвальдську пісню. Відповідь проф. Брікнерови. Жовква, 1906, 32 с.; його ж. Наукова рецепта проф. Брікнера // Діло (Львів), 1906, 5—6 жовт., ч. 202—03; його ж. Із старої галицької літератури // Записки НТШ. Львів, 1908, т. LXXXII, кн. ІІ, с. 181—88; його ж. Маріинський культ на українських землях давньої польської держави. Львів, 1910, 22 с.; його ж. Найстарша лірика в українській літературі // Щурат В. Літературні начерки. Львів, 1913, с. 85—87; Свєнціцкий І. „Aрxaггєлови В±щаниа Maрїи“ і благовіщенська містерія. Проба історії літературної теми // Записки НТШ. Львів, 1907, т. LXXVI, кн. ІІ, с. 5—38; т. LXXVIІ, кн. ІІІ, с. 35—76; його ж. [Рец. на:] Щурат В. Ґрунвальдська пісня (Bogurodzicza dzewicza). Памятка западно-руської літератури XIV в. Жовква, 1906, 52 с. + табл..; Щурат В. Дві статі про Ґрунвальдську пісню. Відповідь проф. Брікнерови. Жовква, 1906, 32 с. // Там само, 1908, т. LXXXII, кн. ІІ, с. 219—21; його ж. Похоронне голосінє і церковно-реліґійна поезія. Студія над розвитком мотивів народньої словесности // Там само, 1910, т. ХСІІІ, кн. І, с. 32—53; т. XCIV, кн. ІІ, с. 5—39; його ж. [Рец. на:] Лихачев Н. П. Историческое значеніе итало-греческой иконописи. Изображенія Богоматери в произведеніях итало-греческих иконописцев, их вліяніе на композиціи н±которых прославленных русских икон / Издание Имп[ераторского] Русского археологического общества. СПб., 1911, VII + 221 + 6 + 51 c. + 8 табл. // Там само, 1913, т. СХІІІ, кн. І, с. 170—71; Яворскій Ю. Новая гипотеза о происхожденіи т. наз. Грюнвальдской пісни (Bogurodzica dzewicza). К., 1907, 25 с.; С[ицінський] Ю. [Рец. на:] О Руденской чудотворной икон± Божіей Матери и о Мохнатинском м±стно-чтимом списк± ея // Черниговские епархиальные известия, 1907, ч. 2—6 // Там само, 1908, т. LXXXV, кн. V, c. 219—20; [б. а. Рец. на:] Розов В. Українська шкільна драма „Успеніе Богородиц±“ // ЗУНТ, [кн.] V, с. 88—96 // Там само, 1910, т. XCIV, кн. ІІ, c. 229; [б. а. Рец. на:] Яцимирскій А. И. К исторіи апокрифов и легенд в ю[жно]-слав[янской] письменности, I—V: Апокриф[ический] элемент у н±котор[ых] ю[жно]-слав[янских] писателей, Ю[жно]-слав[янские] списки индекса отреченных книг, Сказ[анія] о ветхозав±тных лицах и событіях, Сказ[ание] о земной жизни Богоматери, Сказ[ание] об Успеніи Богоматери // Изв[естия II отделения императорской Академии Наук], 1909, [кн.] II, с. 267—322; [Яцимирскій А. И. К исторіи апокрифов и легенд в ю[жно]-слав[янской] письменности], VI—VIII: Сказ[ание] об Іоанн± Кр[и]т[ском] и апостолах, Сказ[ания] о святых женах, Вед±нія загробной жизни // [Известия II отделения императорской Академии Наук], [1909], [кн.] III, с. 103—59 // Там само, т. XCVI, кн. IV, c. 208; Kowalski T. Pie?? Bogarodzica przypisywana ?w. Wojciechowi. Warszawa, 1911, 16 s.; Широцький К. [Рец. на:] Кондаков Н. П. Иконографія Богоматери. Связь греческой и русской иконописи с итальянскою живописью ранняго Возрожденія // Иконописный Сборник / Изд[ание] Высочайше утвержденного комитета попечительства о русской иконописи, 1910, вып. IV // < span class="text308">Там само, 1911, т. СІ, кн. І, с. 161—62; ?o? J. Bogurodzica. Pierwszy polski hymn narodowy. Lublin, 1922, 34 s.; Birkenmajer J. Bogarodzica Dziewica. Lw?w, 1937; Vrtel-Wierczy?ski S. Wyb?r tekst?w staropolskich. Warszawa, 1950, s. 162—67; Мартинюк І. Моє рідне село Ценів у Бережанщині // Етнограф. збірник. Н.-Й.; Париж; Сидней; Торонто, 1976, т. XLI, с. 93—196; Жолтовський П. Декорація Львова на урочистостях коронації образа Домініканської Богородиці у 1751 році // Записки НТШ. Праці Секції мистецтвознавства. Львів, 1994, т. ССХХVІІ, с. 382—86; Крвавич Д. Українська скульптура періоду рококо // Там само, с. 182—88; Міляєва Л. Чудотворні ікони Богородиці в Києві XVII століття та образ любецької Богоматері пензля Івана Щирського // Там само, с. 124—40; Стависький В. Грецькі написи з церкви Богородиці Десятинної у Києві // Там само. Праці Комісії спец. (допоміжних) істор. дисциплін, 1996, т. ССХХХІ, с. 182—88; Мовчан Я. Ікона Богоматері Одигітрії 1666 року жовкiвського маляра Дем’яна Роєвича з церкви Різдва Богородиці в селі Боброїдах // Там само. Праці Комісії образотворчого та ужиткового мистецтва. Львів, 1998, т. ССХХХVІ, с. 367—72; Zbiory r?kopis?w w bibliotekach i muzeach w Polsce / Оprac. D. Kamolowa. Warszawa, 2003, s. 258; Sidorowicz D. Bogurodzica. Wszystkie modlitwy Rzeczypospolitej. Katalog wystawy 3 lipca — 30 sierpnia 2009. Wroc?aw, 2009, s. 47.
Ірина Кметь