ВЕДЕЛЬ Артем (Артем Ведельський) (* 1767, м. Київ — † 14 (26). 07. 1808, там само. Похований на Щекавицькому цвинтарі у Києві, могила не збереглася) — композитор, диригент, співак, скрипаль.
Батько В. А. Лук’ян проживав на Подолі у Києві і належав до іконопис. цеху.
Навч. В. А. у Києво-Могилянській академії. З біографією і творчою спадщиною В. А. досі пов’язано багато питань, на які немає відповідей.
Саме В. А. рекомендував київ. митр. Самуїл Миславський моск. генерал-губернаторові П. Єропкіну, який звернувся з проханням прислати йому з Києва найкращого знавця церк. музики для кер. його капелою.
З 1788 В. А. перебував у Москві на службі капельмейстера у П. Єропкіна (берез. 1788 — груд. 1792), згодом — у його наступника О. Прозоровського. Ймовірно, відвідував лекції у Моск. ун-ті. Можливо, що в той час спілкувався і навч. в італій. композитора Дж. Сарті, який тоді перебував у Москві. Через погіршення стану здоров’я повернувся до Києва. У берез. 1794 очолив капелу генерала А. Леванідова при військ. штабі. Тоді розпочався найплідніший період творчої діяльности композитора. Прекрасну манеру керова-ної ним капели наслідували ін. київ. хори. Зростала популярність В. А. як композитора, а його твори „швидко розповсюджувалися й високо всіма цінувалися“ ( В. Петрушевський).
Після призначення у квіт. 1796 А. Леванідова Харківським і Воронезьким намісником В. А. переїхав до Харкова, де керував хором намісника, викладав у вокальному класі уч-ща, створив духовні концерти „Услиши, Господи, глас мой“, масштабні двохорові „Проповідник віри“ та „Господь пасет мя“. 24. 09. 1796 його підвищено на службі до ранґу капітана. У груд. того самого року намісництво ліквідовано, а генерала А. Леванідова відправили у відставку. В. А. подав рапорт із проханням про звільнення від військ. служби, що відбулося у жовт. 1797.
Перейшовши на цивільну роботу до нового губернатора О. Теплова, В. А. продовжував керувати губернатор. хором і працювати капельмейстером вокального класу в уч-щі. За розпорядженням О. Теплова, їздив губернією набирати співаків до Петерб. хорової капели. Та коло його муз. діяльности звужується: за наказом Павла І ліквідовано полкові хори й оркестри, В. А. змушений повернутися до Києва наприкін. літа 1798.
Наст. період життя В. А. призвів до трагічних подій 1799 й ув’язнення митця. Восени 1798 В. А. створив два хорові шедеври — концерти „Боже, законопреступниц± восташа на мя“ та „Ко Господу внегда скорб±тим±, воззвах“, які було виконано у Братському та Софійському соборах.
17. 01. 1799 В. А. став послушником Києво-Печерської лаври, де виконував функції читця та крилошанина. 25. 05. 1799 В. А. заарештовано за написання на чистих арк. церк. книги дивного тексту, в якому йшлося про вбивство Катерини II Павлом І, а також Павла І й усієї цар. родини, винуватцем чого було названо київ. митр. Єрофея (Малицького). Саме його вважають гол. винуватцем трагедії композитора: „Він вказав на нього як на автора „Записок“, за його наказом мо-настирські служителі привели Веделя до нього в Лавру, він і об’явив його божевільним“ (В. Кук). На В. А. було заведено справу: „№ 52. Секретное. Дело о капитане сумасшедшем Веделе 1799 года“. 24 лип. Павло І звелів відіслати В. А. до будинку для божевільних „і тримати без випуску“. 30 лип. композитора відрядили до гамівного будинку, що на Подолі (з визначенням режиму „по секрету“), а восени 1806 перевели до Кирилів. лічниці у Києві.
В. А. відпустили додому лише кілька днів перед смертю. Майже всі, хто писав про В. А., приділяли увагу особі й особистості композитора. Сучасники тепло згадували про нього, наголошували на його високих моральних якостях. Нехтуючи матеріальними статками, відмовляючись від допомоги друзів навіть під час перебування в нелюдських умовах божевілень, В. А. гостро переживав чуже горе, роздаючи гроші та власні речі бідним і солдатам.
Осн. зацікав. В. А.— музика, спів, диригування.
В. Аскоченський та В. Петрушевський, які успадкували кер. академ. хором, підкреслювали виняткове муз. обдарування свого попередника. В. А. був солістом і регентом хору, солістом-скрипалем та диригентом оркестру академії. Спів академ. хору довів до високого рівня довершености і сам зі своїм чудовим тенором був його великою окрасою. Слава про нього як чудового регента й співака ширилася далеко за межі Києва.
Творчість В. А. тісно пов’язана з давніми традиціями укр. сакральної музики (церк. монодія, партесний багатоголосий спів, канти). Вони перепліталися як із досягненнями зх.європ. музики барокової доби, так і з нар. пісенністю. На цьому перетині сформувався нац. стиль В. А., позначений експресивністю й особливою сердечністю, щирістю висловлювання, мелодичним багатством, майстерністю хорового письма й композиційною стрункістю. В. А. посідав почес. місце серед композиторів-класиків європ. музики.
О. Кошиць писав: „Веделя треба вважати першим і одним із найбільших речників національної субстанції в українській церковній музиці... Цінним є те, що він не „опрацьовує“ готового національно-музичного матеріялу, а „національно творить“, при чому його національна стихія не перетоплюється, як то часто буває, до непізнання, не уярмлюється, а зостається ясно-прозорою, так би мовити, музично активною, так що перед нами музика церковна, але істотно-суто українська, хоч формою европейська. Це ще й тому особливо цікаво, що в часи Веделя не було й думки про національні течії в церковній музиці... Патос музики був чужий московській душі й московському православію, а тому твори його залучені до заборонених царським указом (з 12 травня 1797 р.), як „невідповідаючі православному духові“.
Творча спадщина В. А. становить духовні концерти, дві повні Літургії, Всеношну службу. 12 його духовних концертів на чотири голоси (збереглися в автографах). Чимало творів дійшло в пізніших опрацюваннях М. Лисицина, В. Петрушевського, Я. Калішевського, О. Кошиця. Найповніше вид. творів В. А. на сьогодні опрацював і видав М. Гобдич спільно з Т. Гусарчук.
Творчість В. А. від поч. створення Музикознавчої комісії НТШ у Львові була у полі зору істориків музики Т-ва. Про В. А. неодноразово інформує журн. „Українська музика“. У „Записках НТШ“ (1902) С. Іваницький рецензує працю В. Петрушевського, акцентуючи на значенні творчости В. А. для укр. нац. культури. Б. Кудрик вміщає про композитора і диригента статтю у підгот. в НТШ УЗЕ. Монографію присвятив В. А. д. чл. НТШ І. Соневицький „Артем Ведель і його музична спадщина“ (1966), який зібрав найбільшу колекцію творів композитора. Життя і творчість В. А. також досліджували К. Боровик, М. Грінченко, Т. Гусарчук, В. Кук, А. Кутасевич, І. Тилик, О. Шреєр-Ткаченко.
Літ.: Петрушевский В. Г. О личности и церковно-музыкальном творчестве А. Л. Веделя // Труды КДА, 1901, № 7, с. 382—96; Онацький Є. Ведель Артем // Українська мала енциклопедія. Буенос-Айрес, 1957, с. 132; Соневицький І. Артем Ведель і його музична спадщина. Н.-Й., 1966, 177 с.; Боровик К. Про впливи народної пісні на мелодику А. Веделя // Українське музикознавство. К., 1971, вип. 6, с. 137—52; Кук В. Артем Лук’янович Ведель (Ведельський): Матеріали на допомогу лекторові. К., 1971, 24 с.; його ж. Нові документальні дані про життя А. Веделя (Ведельського) у Харкові (1796—1798) // Укр. музикознавство. К., 1971, вип. 6, с. 153—69; Кошиць О. Спогади. К., 1995, 389 с.; Анотонований покажчик творів Артема Веделя (1767—1808) / Укл. Т. Гусарчук, ревізія музичних текстів та мовна ред. А. В. Кутасевич; Національна музична академія ім. П. І. Чайковського. К., 1997, 36 с.; Гусарчук Т. Хорова спадщина Артемія Веделя: проблеми вивчення нотних джерел // Музична україністика в контексті світової культури [=Укр. музикознавство]. К., 1998, вип. 28, с. 118—26; Ведель Артем. Божественна Літургія святого Іоанна Золотоустого та 12 духовних хорових концертів / Упоряд., ред. В. Колесник, вст. ст. Т. Гусарчук. К.; Едмонтон; Торонто, 2000, 418 с.; Постать Артема Веделя в історико-культурному контексті / Упоряд. Т. В. Гусарчук // Наук. вісник НМАУ. К., 2001, вип. 11, 137 с.; Ведель Артемій. Духовні твори / Ред.-упоряд. М. М. Гобдич, Т. В. Гусарчук. К., 2007, 452 с.
Тетяна Гусарчук