АБСТРАКЦІОНІЗМ - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
АБСТРАКЦІОНІЗМ

АБСТРАКЦІОНІЗМ (лат. abstractio— віддалення, відхилення, відокремлення) — модерніст. течія в образотворчому мист-ві, музиці, худож. л-рі та ін. видах мист-ва, пов’язана з руйнуванням дотогочас. звичних (традиційних) засад та худож. форм і канонів. А. наявний у різних стильових нефіґуральних мист. напрямах — кубізмі, аванґардизмі, футуризмі, сюрреалізмі, конструктивізмі та ін. Визначення нетрадиційних напрямів мистецтвознавства „абстрактний“, „нефіґуральний“ (нонфіґуральний) чи „безпредметний“ нині щораз частіше заміняє дефініція „ненаративний“.

А. живився філософсько-естет. джерелами, які походять ще від протиставних концепцій Платона, викладених в одному з його пізніх трактатів („Філет“). У ньому автор звеличує „красу ліній, поверхонь, просторових форм, незалежних від будь-якого наслідування, наділених абсолютним характером“. У середньовіччі та пізніше засади А. уточнюються і помітно розширюються. Згодом А. наповнюється „неміметичним принципом художнього мислення, повним ірраціоналізму, відходом від ілюзорно-предметного зображення, вираження та самовираження засобами нагромадження впорядкованих чи стихійних неосмислених форм і елементів“. Серед цих форм найчастіше засвідчені лінії, кольорові плями („хор плям“), геометричні фіґури та їх сполучення. Формально абстракт. живопис, графіка, скульптура, врешті худож. л-ра викликані тим, що їх автори стали переносити у мист-во іл­ру не властиві їх природі виражальні засоби „архітектонічних, або нехудожних мистецтв [...], форми яких ігнорують загальну закономірність формотворення“. Це стосується також музики ітеатру. Видимий світ, згідно з міркуваннями абстракціоністів, оманливий, тому художник повинен не відтворювати його, а створювати нетотожну природі нову дійсність, що не має аналогів та ін. значення, крім естет. Як напрям, А. виник унаслідок інтенсивної формалізації незвич. аналітичности та безпристрасности. За твердженнями теоретиків мист-ва кін. ХІХ — поч. ХХст., в основі яких лежить А., „допоки мистецтво не звільнене від С. Гординський. Я і безконечність. Автопортрет. 1960предмета, воно приречене на рабство“, ітому А.— єдиноможливий варіант його існування, зумовлений „кольором для кольору“, „архітектурою кольору“, „динамічною поезією“ іт.д. Утім, абстракціоністи „ставлять за мету негайне і кардинальне (тут і зараз) оновлення формальних і змістових структур мистецтва (живопису і графіки, музики, архітектури) також літератури“. Найбільш поширений А. в образотворчому мист-ві.

Основоположниками А. в малярстві є Василь Кандинський (1866—1944), Піт (Пітер Корнеліс) Мондріан (1872—1944) та Казимир Малевич (1879—1935). У скульптурі А.дещо пізніше практикували Олександр Архипенко (1887—1964) та Костянтин Бринкуш (Бринкуші, Бранкузі) (1876—1957).

Укр. феномен А. найвиразніше проявився у творчості К. Малевича. (Як засвідчують док-ти, н. у Києві 11. 02. 1879 і був хрещений у костелісв. Олександра 01.03. 1879 за с.ст.) В анкетах 1920-х рр. у графі „національність“ К.Малевич завжди писав „українець“. Якщо В. Кандинський прийшов до А., звільняючи від ознак предметности імпресіоністів та т.зв. диких, а П. Мондріан звернувся до безпредметности через процес геометричної стилізації природи, розпочатий Сезаном та кубістами, то К. Малевич у своєму „супрематизмі“ поєднав обидва творчі напрями. Його твори передають лише чисті композиційні та кольорові елементи, генетично не пов’язані зреальними предметами та формами. Перший чорний „Чотирикутник“ (званий також „Чорним квадратом“) К. Малевич створив улітку 1915. Ідейний зміст цього програмного твору пояснив сам Малевич: першопочатки супрематизму слід убачати в площині, що утворила квадрат. Показаний на виставці „Чорний квадрат“ К. Малевича був сприйнятий як символ „кінця живопису“. Митець став творцем архітектурно-скульптурних моделей (архітектонів), в яких принципи супрематизму використовувалися в побудові об’ємно-просторових форм.

Україна стала мист. меккою для багатьох митців-аванґардистів. Так, Наталія Давидова запрошувала в села Київщини митців-новаторів (серед них був і К.Малевич) працювати в сільс. майстернях, створюючи там перші абстракц., супрематичні твори, які згодом поширювалися у різних країнах істали взірцями в мист-ві скульптури та архітектури. Ідеї абстракт. мист-ва, що зародилися на укр. теренах, пізніше на батьківщині були занедбані, а численні твори знищені тоталітар. системою. Представників нефіґуративного мист-ва не лише таврували як „формалістів“, а й фізично знищували. Зазнав гонінь і К. Малевич.

Серед паризьких митців укр. походження, що покинули захоплену більшовиками Україну, Михайло Андрієнко-Нечитайло (1894—1982), про О. Архипенко. Дві жінки. Цюріх, 1920якого свого часу писали: „Андрієнко, українець, народжений 1894 року, був одним із творців російського аванґарду (зКандинським, Малевичем, Ларіоновим), що з нього, це треба визнати, все сучасне мистецтво взяло початки...“ (Ж.­Ж. Левек). Він — один із тих небагатьох укр. митців, творча кар’єра яких уногу з часом пройшла етапи кубізму, конструктивізму, фіґуративного реалізму, наївного реалізму, сюрреалізму та, зрештою, й Політ. тиск не оминув і європ. центрів А., які з приходом до влади нацистів перемістилися до Америки, де під час Другої світ. війни та після її завершення зосереджуються гол. сили нефіґуративного мист-ва. До важливих віх в осмисленні здобутків абстракціоністів належить створення 1937 Музею безпредметного малярства, засн. коштом мільйонера та мецената Гуґенгайма, та Музею сучас. мист-ва, створ. Рокфелером.

До чільних представників цього руху в Україні у малярстві, графіці та декоратив. мист-ві треба зарахувати також Павла Ковжуна, Михайла Бойчука, Миколу Бутовича, Анатоля Петрицького та ін. У скульптурі А. репрезентує О. Архипенко, який змінив світ. уявлення поч. ХХст. про скульптуру, „продемонструвавши еволюцію різних модерних стилів, від т. зв. різьбомалярства, кубізму і конструктивізму до А.“ Його творчість мала великий вплив на розвиток мист-ва, у т. ч. архітектури та дизайну. Розпочавши мист. освіту у Київ. худож. уч-щі в 1902—05, звідки був виключений за участь у студент. виступах, О. Архипенко продовжив навчання у Москві, а 1908 студіював мист-во у Паризькій мист. школі. У тогочас. Парижі проживало багато митців-абстракціоністів, які походили з України, зокрема Соня Делоне (1885—1979), котра 1931 стала однією з організаторів паризького салону „Abstraction-Creation“. У Парижі О. Архипенко заснував власну школу мист-в. У 1914 переїхав до Ніцци, а 1921 відкрив школу мист-в у Берліні. З 1923 О. Архипенко очолює школу пластики в США та викладає уЧиказькій школі індустріальних мист-в та ун-ті м. Канзас-Сіті. Більшій частині його скульптурних творів властиві манери кубізму, конструктивізму та А. Разом із К.Бринкушем О.Архипенка вважають піонером А. в скульптурі.

Визначне місце серед митців укр. А. посідає скульп. Михайло Дзиндра (1921—2009): спочатку проживав у м. Братиславі (1944), через рік — у Німеччині, а далі — у США, де припинив займатися реаліст. мист-вом і створив понад 1,5 тис. монументальних абстракт. скульптурних творів. Перший в Україні музей сучас. мист-ва та перший музей мист-ва ХХ ст.— Музей скульптури М. Дзиндри — створ. 09. 10. 2005 у смт Брюховичах біля Львова. Спроби повернення до ідей абстракт. мист-ва в підрад. Україні відроджуються у 60-х рр. ХХ ст. У малярстві укр. худож. К.Звіринського, Р.Сельського, О.Мінька, А. Суммара, Г.Гавриленка, В. Ламаха, Е. Каткова, Ф.Юр’єва спостерігаються нові проекти абстракт. мислення, без соцреаліст. шаблонів.

Новий етап розвитку традиції мист­ва А. розпочався в Україні наприкін. 1980-х рр. Він відзначається своєрідним спалахом відродження традицій класич. аванґарду 1910—20-х рр. і, зокрема, цитуванням спадщини як європ., так і амер. А.

Цей рух очолив Тиберій Сільваші. Як культурно-естет. феномен сучасности, репрезентований живописом М.Гейка, О.Дубовика, В.Бовкуна, А.Криволапа, П. Лебединця, О.Павлова, М.Бабака, В.Бажая, Л. Маркосяна, С. Савченка, В.Цюпка та ін. митців у різних містах України. Не обійшов А. архітектури, особливо проявився в конструктивізмі В. Городецького, П.Юрченка та ін. Форми та ідеї вархі- тектурі втілилися також у застосуванні нетрадиційних мат-лів — меК. Малевич. Архітектон „Гота“. 1927талу, скла, пластмаси.

А. відображений у такій ділянці мист-ва, як театр. Прикладом можуть слугувати діяльність „Молодого театру“ і театру „Березіль“ Леся Курбаса, „Заграва“ В.Блавацького та ін. А. проявляється також у кіномист-ві, а в Україні — й у музиці. Він найчастіше виражений у формі накладання і змішування звуків, водночас у безвідривності, плавному переході одного звука в ін. Представники муз. А.— Микола Рославець та Леонід Грабовський. У творчості Грабовського „укладаються не тільки елементи звуковисотної системи, але певним способом структуруються [...] ритміка, комплекс динамічних градацій, площина артикуляційно-штрихових характеристик, фактура, просторова локалізація, синтаксис і композиційний рівень форми“ (Г.Курило).

У ХХ ст. через культ „чистого мист­ва“ А. в Україні поширюється також у худож. л-ру, насамперед поезію. Він виражається шумовою (подвоєнням та потроєнням приголосних) та легатною (актуалізацією голосних) версифікацією, що проявляється у „розчленуванні поетичного мовлення на фонемні складові знаступним їх довільним сполученням під впливом певної ритміки“. Відомими репрезентантами А. вхудож. л-рі були О.Лотов, Альдо Палацески, в Україні — Михайль Семенко у ранній період творчости. Зразок його поезії:

Гк бк вк дк нк тк

Ру оро

о

? с ?

До цього ряду частково можна зачислити твори раннього П. Тичини („Сонячні кларнети“), В. Поліщука, у прозі — Миколи Хвильового (зб. „Сині етюди“). На сучас. етапі А. у мист-ві і л-рі частково втрачає своє значення, поступившись місцем ін. напрямам і течіям. Дехто оголошує „чисто абстрактне“ мист-во і поезію як „елітарне і загалом малозрозуміле явище“. Воно, незважаючи на витонченість пластики форм, ритміки звучання, вишуканість барв, у серед. рівня інтелектуала здатне викликати тільки естет. пережиття і часто туманні та дуже обмежені суб’єктивні асоціації.

А. як мист. стиль і течія в НТШ в минулому спеціально не досліджувався, хоч толерувався і підтримувався як реальний іоб’єктивно діючий факт у мист-ві та л-рі. Про це свідчить, напр., надбання картин іграфіки М. Бойчука, П. Ковжуна, М.Бутовича та ін. (у нинішніх каталогах вони часто фіґурують без прізвищ) для Музею НТШ, матеріальна підтримка Т­вом деяких художників. (До Виділу (президії) НТШ неодноразово звертався М. Бойчук за стипендіями, і його прохання були виконані.) Деякі штрихи до характеристики абстракц. мист. напрямів, зокрема вл-рі, мають виступи І. Франка, М.Вороного й окр. репрезентантів „Молодої музи“; обговорення А. містять статті, опубл. у „Записках НТШ“.

Нині проблеми А. поширюються на тематику обговорюваних доповідей на засіданнях Комісії образотворчого та ужиткового мистецтва, Комісії архітектури та містобудування, Музикознавчої комісії НТШ. До переліку проблем, що розглядаються та дискутуються у комісіях НТШ, належать світ. думка про укр. мист-во і його роль у нац. науці, сучас. укр. мист-во в історично-культ. стратегії і поза нею, постмодерніст. перегляд укр. мистецтвозн. традиції: позитиви і прогалини; аспекти структуралізму в творчості П. Булеза, Я.Ксенакіса, Л.Грабовського тощо. Нині до досліджень, передусім популяризації А., активно приєднується Інститут колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ (виставка робіт Р. Сельського 14. 11. 2003; низка вид. проектів).

Літ.: Хроніка НТШ. Львів, 1900, ч. 1, с. 24; ч. 2, с. 10; ч. 3, с. 2; 1901, ч. 6, с. 9; Гординський С. Модернізм // ЕУ. Париж; Н.-Й., 1966, т. 5, с. 1634; Кандинский В. О духовном в искусстве. М., 1992, с. 70; йогож. Избранные труды по теории искусства. М., 2001, т. 1, с. 344—45; Горбачов Д. Український авангард 1910—1930 років: Альбом. К., 1996, 400 с.; його ж. Малевич та Україна. К., 2006, 456 с.; Літературознавчий словник-довідник / Редколегія: Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів, В. І. Теремко. К., 1997, с. 8—9; ЗагайкевичА. Concerto misterioso Леоніда Грабовського— крізь мінливості відображень // Українське музикознавство. К., 1998, вип.28, с. 155—63; Кушнірук О. Василь Барвінський і музичний імпресіонізм // Василь Барвінський і українська музична культура: Матеріали святкової академії. Тернопіль, 1998, с.19—24; Рюс Ж. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки. К., 1998, с. 195—96 та ін.; ЯцівР. Український інтелект на мистецькій карті Європи 1900-х — початку 1920-х років // Записки НТШ. Праці Комісії образотворчого та ужиткового мистецтва. Львів, 1998, т. ССХХХVІ, с.185—224; КанішинаН.М. Художньо-естетичні засади українського авангардного мистецтва першої третини ХХ століття / Автореф. ... канд. філос. н. К., 1999, 20с.; Рудик Г. Б. Основні напрями розвитку абстрактного живопису: історичний огляд // Наукові записки НаУКМА. Теорія та історія культури. К., 1999, т. 13, с. 79—89; їїж. Культурологічно-естетичні параметри українського нефігуративного живопису (90-ті роки ХХстоліття) / Автореф. ... канд. філос. н. К., 2001, 18с.; Власов В. Большой энциклопедический словарь изобразительного искусства. СПб., 2000, т. 1, с. 24—29; Ємельянова Т. В. Абстракціонізм: проблема культурного простору// Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. Вип. ІV—V: Збірник наукових праць: У2 част. К., 2000, част. 1, с.107—16; її ж. Іконописні джерела В. Кандинського // Вісник Харківського національного ун­ту. Вип. 24. Х., 2001, с.152—57; Бенях Н. Чотири заяви Михайла Бойчука до Виділу Наукового товариства ім. Шевченка // Вісник Львівського ун-ту, 2003, вип.3, серія „Мистецтво“, с. 332—36; Нога О. П. Скульптура українського авангарду 1905—1918 років. Львів, 2005, 780 с.; МархайчукН.В. Концепція ненаративності в контексті розвитку вітчизняного нефігуративного живопису ХХ століття / Автореф. ... канд. мистецтв. Х., 2006, 20 с.; Український модернізм 1910—1930 (Ukrainian Modernism 1910—1930): Каталог виставки. К., 2006; Курило Г. Математичний аспект структуралізму в творчості Леоніда Грабовського // Записки НТШ. Праці Музикознавчої комісії. Львів, 2009, т. ССLVIII, с.311—21.

Юрій Диба

Стаття створена: 2015