БУКВАР — перша навч. книжка основ грамоти. Б. часто слугували різні „Абетки“, „Азбуки“, „Граматки“, „Граматички“, „Науки“. Перший укр. Б. видав Іван Федоров 1574 у Львові, згодом, 1578, в Острозі — „Азбуку“ і „Буквар“ (наз. всіх трьох кн. умовні). Укр. Б. виходили і за межами України. Давні Б., які дослідники називали „дитячими енциклопедичними читанками“ (М. Возняк, І. Огієнко), крім „начал учениа д±тем“, містили молитви, фраґменти із катехизису, настанови молоді, а часом нар. прислів’я і приказки. Саме таким був Б. укр. письменника-полеміста Лаврентія Зизанія, який видала 1596 Святотроїцька братська Віленська друкарня. Книга мала заголовок: „Наука ку читаню и разум±ню писма словенского“. До її змісту входили власне азбука і склади з двох і трьох літер, молитва до Христа із поясненням, а також деякі щоденні молитви. Наприкін. „Науки ку читаню“ Лаврентія Зизанія міститься „Лексисъ...“, власне словник церковнослов’ян. слів і їхній перекл. „простою“ мовою. Тривалий час, допоки не віднайшли в чужозем. б-ках „Азбуки“ і „Букваря“ Івана Федорова, „Науку ку читаню...“ Лаврентія Зизанія вважали найдавнішим укр. Б. Типологія укр. Б., яких у ХVІ—ХVІІІ ст. під різними наз. налічувалося бл. 70, була усталеною. Б. ХVІІ ст. мало чим відрізнялися від тих, які виходили в ХVІ ст., а зміст Б. ХVІІІ ст. нагадував своїх попередників, хоча поступ безперечно був: церковнослов’ян. мова Б. поволі відходила, поступаючись народній, світський елемент дедалі частіше з’являвся на стор. Б., аж поки у другій пол. ХІХ ст. не запанував на їхніх стор. Таким був „Букварь южнорусскій“ Т. Шевченка (1861), а також „Граматка“ П. Куліша (1857; 1861), „Українська абетка“ Миколи Гатцука (1861).
У другій пол. ХІХ ст. укр. Б. друк. переважно на зх.укр. землях. Виняток становлять „Граматка, або Перша читанка задля початку вченья“ О. Кониського, „Домашня наука“ К. Шейковського, а також названі вже „Букварь“ і „Граматки“ Т. Шевченка і П. Куліша. З поч. ХХ ст. укр. Б. виходять і на Наддніпрянщині. Зокрема у Полтаві — „Український букварець початковий“ І. С. Пухальського (1906), „Українська граматика до науки читання й писання“ Б. Грінченка (1907), „Рідна мова. Український Буквар“, складений О. Базилевичем (1907). Підгот. до друку 1917, видана в Петрограді 1921 „Українська абетка“ Георгія Нарбута. У рад. часи Б. виходили щороку. Як і будь-яка ін. навч. л-ра в СРСР, Б. були заідеологізовані.
Укр. Б. досліджували д. чл. НТШ І. Франко, М. Возняк, І. Огієнко, З. Кузеля. І. Франко подав детальний опис фраґмента Б. Лаврентія Зизанія, власне завершальної його част., що має наз. „Лексисъ...“ Дослідник вказував на відмінності описуваного ним примір. від того, який подав у своїй пр. І. Каратаєв. Ґрунтовний аналіз Б. Лаврентія Зизанія зробив М. Возняк у дослідженні „Причинки до студій над писаннями Лаврентія Зизанія“. Вчений у своїй розвідці окреслив усі складники Б. Лаврентія Зизанія 1596. „За азбукою і складами,— зазначав М. Возняк,— на оборотній стороні другої картки Лаврентієвого букваря є предословїє. М[оли]тва до г[оспод]а н[а]шего Іс[уса] Х[рист]а [...]. І зараз слідує поясненнє, яка думка міститься у кождім слові сеї молитви, яка доґма, проти яких єресей [...] Лаврентієва „Наука“ була не тілько букварем в нинішнім розумінню того слова, але й початковим науковим підручником по предмету науки віри“. Такий тип Б. дехто з дослідників (М. Корзо) називав „букварними катехизисами“. Відзначаючи роль Лаврентія Зизанія в історії укр. культури, а його Б.— в історії укр. л-ри та освіти, М. Возняк зазначав: „Його буквар має велику вагу в українськім письменстві вже хоч би з тої причини, що він заінавґурував ним богату літературу букварів, призначених для дітей і неграмотного простолюддя, аби подати їм перші відомости з граматики, а то й релігії і ще дечого попри науку читання і писання“.
Заг. оцінку Б. Лаврентія Зизанія дав І. Огієнко у пр. „Огляд українського язикознавства“. Словник „Лексисъ...“ Лаврентія Зизанія, який є част. його Б., став об’єктом дослідження З. Кузелі в ст. „Історичний розвиток і сучасний стан українського словництва“.
Б. першої пол. ХІХ ст.— цікаве і неоднозначне явище в історії укр. л-ри й освіти. Один із таких Б., рукопис., описав у своїй ст. „Буквар Ос. Лозинського з 1838 р.“ М. Возняк. Дослідник детально схарактеризував рукопис. Б. О. Лозинського, що на час написання статті зберіг. в Бібліотеці НТШ. Повна наз. рукоп.— „Буквар Языка Руского“, і починається він, як зазначав М. Возняк, „малою азбукою“. Далі, „в § 2—11 містяться склади та слова від лекших до щораз тяжших, в § 12 имена букв или письмен, в § 13 велика азбука, в § 14—18 вправи на великі букви, розділ слів на склади й короткі речення, а в § 19 представляється дітям хосен із науки [...]“. У § 23—27 містяться „катехизмові моралі“, а ще — правила „доброго поведення“, викладені нар. мовою („При стол± не обтерай рук в обрус або од±нье, бо на то тра хустку мати“). Б. О. Лозинського не був надрук., на думку М. Возняка, через нар. мову і напівфонет. правопис. „А саме це,— як стверджував М. Возняк,— робить Буквар Осипа Лозинського документом більше ревної праці [...] для розвою народної мови в початках нашого відродження в галицькій Україні“.
Давні Б.— маловивчена тема в Україні, у т. ч. в НТШ. Б. Лаврентія Зизанія, як писав М. Возняк, „заініціював на Руси-Україні довгу й інтересну літературу букварів, які так і допрошуються свойого бібліографа і дослідника“.
Літ.: Каратаев И. Описание славяно-русских книг напечатанных кирилловскими буквами. Том первый. С 1491 по 1652 г. СПб., 1883, VІ + 554 с.; Франко І. Бібліографічні рідкости // Записки НТШ. Львів, 1897, т. ХХ, кн. VI, с. 2—6; Харлампович К. Западнорусские православные школы ХVI и начала XVII века [...]. Казань, 1898; Огієнко І. Огляд українського язикознавства // Записки НТШ. Львів, 1907, т. LXXIX, кн. V, с. 52—93, т. LXXX, кн. VI, с. 36—52; Возняк М. Причини до студій над писаннями Лаврентія Зизанія // Там само, 1908, т. LXXXIII, кн. ІІІ, с. 31—88; його ж. Буквар Ос. Лозинського з 1838 р. // Там само, 1909, т. CXI, кн. V, с. 160—64; Українські письменники. Біо-бібліографічний словник. Том перший / Уклав Л. Є. Махновець. К., 1960, с. 488—89; Кузеля З. Історичний розвиток і сучасний стан українського словництва // Записки НТШ. Париж; Н.-Й.; Мюнхен; Торонто; Сідней, 1962, т. CLXIX, с. 217—35; От азбуки Ивана Федорова до современного Букваря. М., 1974, 240 с.; Запаско Я., Ісаєвич Я. Пам’ятки книжкового мистецтва. Каталог стародруків, виданих на Україні. Львів, 1981, кн. 1, 135 с.; 1984, кн. 2, част. 1, 131 с.; част. 2, 128 с.+ фото; Круминг А. А. Первопечатные славянские буквари // Федоровские чтения. 1983. М., 1987, с. 174—80; Бача Ю., Ричалка М. Шановний читачу! // Духнович А. Книжиця читалная для начинающих [репринт. вид. 1847]. Presov, 2003, 128 с.; Клименко О. Перші друковані кириличні букварі та їх вплив на становлення і формування навчальної книги в Україні // Вісник Львівського університету / Серія книгознавства, бібліотекознавства та інформаційної технології, 2006, вип. 1, с. 41—54; Корзо М. Украинско-белорусские кириллические букварные катехизисы ХVII—ХVIII вв. // Там само, с. 55—71.
Євген Пшеничний