ВЕРГАНОВСЬКИЙ Володимир (* 07. 03. 1876, с. Лукавиця-Вижна Стрийського пов., Галичина (нині — с. Верхня Лукавиця Стрийського р-ну Львів. обл.) — † 26. 11. 1946, м. Прамер, Австрія) — юрист (цивіліст), педагог і громад. діяч. Д. чл. НТШ (з 1914).
По матері В. В. був споріднений з родиною Сельських, з якої вийшли відомі укр. науковці, правники і громад. діячі (рідними братами матері В. В. були Фелікс (Щасний) Сельський, лікар, д. чл. НТШ, і Юліян Сельський (Семигинівський), суддя Апеляційного суду у Львові, який разом із В. Левицьким (Василем Лукичем) видав „Руский правотар домовий“ (1885) — перший україномов. юрид. довідник).
1894 закінчив г-зію в м. Золочеві, 1898 — юрид. ф-т Львів. ун-ту, де 30. 07. 1900 здобув ступінь д-ра права. 1900—08 — судовий ад’юнкт при Крайовому суді у Львові, чл. трибуналу Кримінального крайового суду (від 1906), працював у Золочеві, Підволочиську, пізніше — у Львові. 1903 подав до Львів. ун-ту клопотання про присвоєння права veniam legendi з цивільного процесу укр. мовою викладання. Скориставшись наук. стипендією австрій. МВіО, стажувався в Берлінському (1904—05) і Віденському (1905—06) ун-тах. Незважаючи на позитивні рец. наук. доробку, габілітаційна процедура у Львів. унті — передусім через виїзди В. В. на навчання до Берліна і Відня — тривала кілька років. 1908 габілітувався на підставі пр. „O interwencyi ubocznej“ і „Znaczenie interesu prawnego w procesie cywilnym“ (МВіО у Відні затвердило габілітацію 10. 09. 1908), що дало змогу отримати викладацьку посаду у Львів. ун-ті. 1908—19 був приват-доц. австрій. цивільної процедури з укр. мовою викладання. Від 1912 безуспішно клопотав про призначення надзвич. проф. Був одним з-поміж небагатьох викладачів Львів. ун-ту в 1862—1918 (поряд з Є. Лопушанським, В. Сроковським, І. Добрянським, О. Огоновським, П. Стебельським, С. Дністрянським), які читали правові дисципліни укр. мовою. 1908 став одним із засн. і чл. правління Т-ва українсько-рус. правників, гол. метою якого було сформувати серед укр. правників почуття організованої спільноти та обов’язку до співпраці у всіх пов’язаних із правничим середовищем ділянках громад. життя, зокрема налагодити видання правничого часоп. (ним став „Правничий вістник“), ориґ. і перекладних творів у галузі права і сусп. наук укр. мовою, об’єднати фахових правників для захисту їхніх професійних інтересів та мов. прав українців у системі адміністрації.
Не визнав суверенітету відновленої Польс. держави над Сх. Галичиною, тому після польсько-укр. війни 1918—19 був звільнений із Львівського ун-ту (під претекстом того, що не склав обов’язкової для викладачів ун-ту присяги на вірність Польс. державі). Властиво, у той час учений став заручником політ. ситуації, адже українсько-польс. конфлікт не відповідав його внутр. переконанням. „Володимир Вергановський був ученим та інтелектуалом старого покрою, а також відомим суддею. До поляків ставився добре. Вирізнявся толерантністю та реалістичним відчуттям ситуації, в якій перебував“ (А. Редзик).
Осн. зацікав. В. В.— юрид., пед., громад. та вид. діяльність.
Після звільнення з ун-ту В. В. як чл. НТШ приєднався до роботи зі створення в 1919—20 за громад. ініціативою університет. курсів для укр. молоді у Львові, а пізніше таємного ун-ту. 1921—25 — проф., 1921—23 декан правничого ф-ту Українського таємного університету у Львові. Після закриття таємного ун-ту і відміни укр. політиками бойкоту польс. держ. установ В. В. остаточно зосередився на судовій практиці. До 1929 обіймав посаду окружного, пізніше (до 1939) апеляційного судді у Львові. Після приєднання Зх. України до складу УРСР і СРСР В. В. відновив викладацьку роботу. 1939—41 — декан і заст. декана юрид. фту, зав. каф. цивільного процесу, чл. Вченої ради Львів. ун-ту. 1940 ВАК СРСР без захисту дис. на основі наук. доробку надав В. В. ступінь д-ра юрид. наук і звання проф.
Працював над створенням укр. юрид. термінології, підгот. навч. посібник укр. мовою „Австрийське поступованє цивільне“. Методологічне кредо вченого-правника В. В. сформулював у пр. „Зміна позву“: „Коли хочемо пізнати і зрозуміти правні інституції, мусимо шукати за їх причиною, підставою та цілию, до якої осягнення вони стремлять“.
Наприкін. Другої світової війни, перед поверненням до Галичини рад. влади, В. В. еміґрував в Австрію, де 1945 опинився в амер. зоні окупації.
1902 В. В. обрано чл. НТШ, а 04. 03. 1914 на пропозицію Історично-філософічної секції Т-ва — д. чл. НТШ. 1919—32 був заст. голови (дир.) Історично-філос. секції, 1920—36 — головою Правничої комісії, входив до Книгарняної комісії, з 1936 — чл. Правничо-термінологічної комісії НТШ. У міжвоєнний період займався судовою практикою та організацією роботи Правничої комісії НТШ. Під його кер. комісія, згідно з правильником 1923, досліджувала питання методології у сфері юриспруденції, історії та філософії права і сусп. наук. В. В. започаткував видання „Збірника Правничої комісії“, був його гол. ред. (1925, 1927, 1929).
Пр.: O interwencyi ubocznej. Lw?w, 1903, 166 s.; Австрийське поступованє цивільне / Після викладів і за дозволом Проф. Дра Вол. Вергановського. Львів, 1908/9, 420 с.; Znaczenie interesu prawnego w procesie cywilnym. Lw?w, 1908, 104 s.; Причинки до розуміня постанови § 496 т. 2 уст. цив. проц. // Правничий вістник. Орґан Товариства українсько-руських правників. Львів, 1910, рік І, ч. 2, с. 73—84 (Окр. відбитка: [Львів, 1910]); Зміна позву // Там само, 1911, рік ІІ, ч. 1 і 2, с. 78—110; ч. 3 і 4, с. 141—90; рік ІІІ, ч. 1—4, с. 1—69 (Окр. відбитка: Львів, 1913); Zmiana skargi w austryackim procesie cywilnym. Lw?w, 1911, 142 s.; Австрийське поступованє цивільне / Після викладів і за дозволом Проф. Дра Вол. Вергановського. Львів, 1912/3, 222 с. (Копія з машинопису); Nowela do ustaw procesowych // Przegl?d Prawa i Administracyi. Lw?w, 1916, rok XLI, s. 106—39, 311—76.
Арх. дж.: ДАЛО, ф. 26, оп. 5, спр. 240 (Особ. спр. В. Вергановського); ЦДІА України у Львові, ф. 309, оп. 1, спр. 372: Книга обліку членів товариства, 1895—1920, арк. 129; спр. 386: Біографії дійсних членів товариства з прізвищами на літери „Б—Д“, арк. 11.
Літ.: Хроніка НТШ. Львів, 1908, ч. 33; 1914, ч. 57; ч. 58—59, с. 4; 1939, ч. 74; Дністрянський С., Старосольський В. Українці — професори права // Ювилейний альманах Союзу Українських Адвокатів у Львові. Львів, 1934, с. 126—45; Надрага О. Товариство українсько-руських правників у Львові (1909—1933) // Там само, с. 13—29; Чубатий М. Професор д-р Володимир Вергановський (1876—1946) // Свобода: Український щоденник. Н.-Й.; Джерсі-Сіті, 1947, ч. 16, 21 січ.; Падох Я. Правники Стрийщини: Нарис історії // Стрийщина: Історично-мемуарний збірник Стрийщини, Скільщини, Болехівщини, Долинщини, Рожнітівщини, Журавенщини, Жидачівщини і Миколаївщини. Т. ІІ / Ред. І. Пеленська, К. Баб’як. Н.-Й.; Торонто; Париж; Сідней, 1990, с. 153—75; його ж. Правнича наука в НТШ упродовж його першого сторіччя // З історії Наукового товариства імені Шевченка: Збірник доповідей і повідомлень наукових сесій і конференцій НТШ у Львові. Львів, 1998, с. 34—43; Мудрий В. Змагання за українські університети в Галичині. Львів; Н.-Й., 1999 (Українознавча бібліотека НТШ, ч. 12); Redzik A. Wydzia? Prawa Uniwersytetu Lwowskiego w latach 1939—1946. Lublin, 2006, s. 148—49 та ін.; його ж. Prawo prywatne na Uniwersytecie Jana Kazimierza we Lwowie. Warszawa, 2009; Гловацький І. Адвокатура Галичини: історія, розвиток, правовий статус (1772—1939 рр.). Варшава, 2012; Мудрий М. В обіймах політики: Український таємний університет у Львові, 1921—1925 // Львів: місто — суспільство — культура: Збірник наукових праць. Львів, 2012, т. 8, част. 2: Культура, освіта, наука, церква, с. 387—400.
Мар’ян Мудрий