БАЛАДА - Енциклопедія Наукового товариства ім. Шевченка
БАЛАДА

БАЛАДА — один із найпопулярніших жанрів нар. творчости (грец. „$"88@“— рухатися, лат. ballare, франц. ballade — танцювати). Термін „Б“. спершу означав танець та пісню до нього, згодом так називали будь-яку любовну пісню. Після публікації зб. Томаса Персі „Реліквії стародавньої англійської поезії“ (1765—94) Б. стали називати ліро-епічні твори з виразною драм. фабулою, трагедійними розв’язками та елементами фантастики у викладі подій. У класич. англо-шотланд. Б., вплив якої на європ. Б. був дуже значним, спостерігаються драматично подані епізоди нещасливого кохання, кривавої помсти, різного роду леґендарні мотиви, притаманні сучас. фолькл. Б. Найдавніші записи Б. датуються ХІІІст.— англ., ХV—ХVІ — нім. Б. Перший повний текст укр. Б. „Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш“ (відомий також як пісня про Штефана-воєводу) опубл. у серед. ХVІ ст. у граматиці Яна Благослава. Запис зроблено від селянина Никодима зі с.Бенаток наукраїнсько-словац. пограниччі. 1625 з’явилася друком сатир. брошура Яна Дзвонковського „Piesń kozaka Płachty“, в якій аналізувалася Б. про козака Плахту та Кулину.

Одним із перших укр. фольклористів увагу на баладні мотиви звернув І. Вагилевич у „Передговорі“ „К народним руским п±сням“ (Русалка Дн±стровая. Будим, 1837), зазначивши, що в думках (жін. піснях) „обманена-ли зрадливим козаком (лед±нем, молодцем) заметує го жаркими клятвами, або невдаючися в тугу і роспуку, над±єся прикликати го назад, скаче в городец, копає з±ля, що під б±лим каменем росте, чарує молодця, котрий наглум прил±тає, і стаєся добродушною посм±шкою мило±, що ся єго наворотом радує“.

Учені нерідко вкладали різні критерії у дефініцію жанру, а тому як Б. нерідко розглядаються істор. пісні (напр., „Пісня про Байду“), натомість істор. піснями вважалися Б. про продаж братом сестри туркові чи татаринові, а фантастичні Б. безпосередньо пов’язувалися з обрядовою поезією. Це призвело до певної розмитости, невизначености граней жанру, що певною мірою закономірно, адже Б. як жанр сформувалася порівняно недавно з творів різних рівнів нар. пісенности, зокрема обрядової, істор. та соціально-побутової. Хоча нар. Б. нерідко мають істор. підоснову, їхня істор. тема не є самодостатньою, а лише тлом, на якому розгортаються притаманні Б. пристрасті, що мають позаістор. характер. Прикладом є Б. про Бондарівну, події якої датують першою пол. ХVІІІ ст. Істор. тло дослідники знаходять і в Б. про отруєння дівчиною Марусею чи Галею Гриця, Б. про Лимерівну.

Саме так розуміли специфіку жанру й учені, котрі публ. свої розвідки у виданнях НТШ. Так, аналізуючи нар. Б. про угор. короля Матвія Корвіна, З. Кузеля зазначав, що в Б. важко „дошукуватися історії і контролювати народну традицію“, бо „історична подія дає тут лише підставу до зложення поетичної цілости, закрашеної всілякими більше або меньше популярними мотивами, що не мають звичайно зв’язи з оспівуваним фактом або лучаться з ним в дійсности дуже слабо. Баляда не потребує навіть історичних осіб і їх подвигів: і житє звичайних людей або побутові явища можуть бути її жерелом так само, як і народні віруваня і лєґенди. В баляді важний не історичний факт, а навіть не особа, лише тема, яка подобалася її творцеви або робила на нього вражінє“ (З. Кузеля).

Б. містить засади відображення конкретно-істор. дійсности. Скажімо, Олекса Довбуш у леґенді, істор. пісні чи Б. завжди різний. Напр., у леґенді йдеться переважно про надприродну силу героя, в істор. пісні— про нього як захисника знедолених, що діє в конкр. істор. ситуації, у Б.— про Довбуша як коханця, що гине через зраду. У творі „В Цариграді на риночку“ („Пісня про Байду“), який деякі вчені вважали Б., є досить виразна конкретно-істор. прив’язаність до певного місця (переважно Цариград), часу (серед. ХVІ ст.), а тому дехто з дослідників припускав, що своїм прототипом Байда міг мати Дмитра Вишневецького, що дає підстави вважати цей твір істор. піснею. Дослідники нерідко дискутували з приводу визначення граней жанру Б. З. Кузеля зазначав: „Історична особа була[...] звичайно лише усанкціонованєм теми, була лише неминучим, майже декоративним елєментом сеї мистецької поезії“. Вчений однак не відкидав і того, що „часто нав’язувалися баляди дійсно до звісних осіб і звісних фактів. [...] Основою великої части баляд послужили історичні події і що велике число героїв, з якими вони зв’язані, грали колись ролю в історичній минувшости“. Г. Нудьга зауважував, що стосовно Б. важко вести мову про „чистоту жанру“, бо, залишаючись твором, у якому драматизм події переплітається з епічною об’єктивністю викладу і глибоким ліризмом, Б. одних народів (польс.) тяжіють до ліризму, а ін.— до епічности. Б. часто засвідчує „схрещення“ з близькими до неї жанровими утвореннями, напр., думою, романсом, навіть віршованим оповіданням, що своєю чергою робить межу між ними умовною.

Питання дослідження особливостей жанру ставили й автори статей та рецензій, що публікувалися у виданнях НТШ. Так, Д. Коренець у рец. на ст. Ц. Неймана „Малорусская баллада о Бондаривне и пане Каневском“ відзначав, що „історія наших баляд ще дуже мало оброблена“, а початками наук. дослідження жанру в укр. філол. науці вважав серед. 1870-х рр., пов’язуючи їх з іменем М. Драгоманова та його з В. Антоновичем вид. „Исторические песни малорусского народа“. Є декілька жанрових визначень Б. Ф. Колесса вважав, що „балади — це сумовиті лірично-епічні пісні про незвичайні події, життєві конфлікти (зудари) з трагічним кінцем“. Заперечивши те, що сумовитість є постійною й осн. ознакою цього жанру, як і те, що Б. завжди має трагічну кінцівку, Г. Нудьга запропонував своє визначення жанру, яке можна вважати більш вдалим: „Балади— це епіко-ліричні пісні з драматично напруженим сюжетом, у якому розповідається про фантастичні або незвичайні події. В центрі балади найчастіше індивідуальна людська доля, через розкриття якої дається характеристика суспільного оточення“. О. Дей тим часом зазначав, що Б. відображає гострі драм. і трагічні конфлікти та події в побутових і сусп. сферах людського життя, естет. відтворення й сприйняття яких позначено всезаг. інтересом і загальнолюдським звучанням.

Об’єктом укр. нар. Б. є реальність, життя, а не витворений фантазією замкнений у собі світ. Епічність Б. виявляється в об’єктивно-безсторонньому викладі подій, а тому персонажами таких творів є не надприродні істоти чи леґендарні особи, а звич. люди. Відтак, Б.— це епос нещасливих людських доль. Незвич. історії зі звич. людьми — один із виявів контрастности і поляризації у худож. системі Б. Відтворюючи несподівано гострі конфлікти та поглиблені психол. стани людей, Б. викликали глибокі зворушення у самих виконавців та слухачів, адже трагічне ніколи не було природним у житті людини, не було людською нормою і тому завжди приголомшувало і викликало співчуття до жертви та ненависть до вбивці.

Для змісту Б. характерна також дидактичність, що випливала з думки про те, що всякий злочин чи просто аморальний із погляду нар. етики і моралі вчинок обов’язково мають означати покарання для їхніх виконавців та інспіраторів, а це утверджувало думку про обов’язкову покару. Відтак осн. підставою (мотивом) для появи нар. Б. переважно слугує небуденне, особливе і виняткове у житті людини: туга нареченої, вбитий на війні козак, осміяні почуття довірливої дівчини, чарів ництво (напр., отруєння хлопця приворотними пригощаннями і напоями, викликання ворожінням мертвого коханого на побачення та розмова з ним), суперництво у коханні (мотив поєдинку двох парубків за дівчину, ревнощі, зокрема і вбивство з ревнощів (І. Франко), збування нелюба ціною власного життя, прокльони свекрухи на адресу молодої невістки, зрада і помста, непереборність сили соціальних, станових і майнових перепон перед закоханими і трагічність таких переживань тощо. Для укр. Б. характерна також традиційна для ін. народів тематика, зокрема твори про шлюб брата зі сестрою; матір, котра, прагнучи отруїти невістку, знищує сина; нещасливе життя молодої невістки, душа якої пташкою прилітає до матері. Трапляються також мотиви нерівного кохання— багатої пані і вбогого хлопця чи навпаки,— що стає причиною смерти бідного парубка чи дівчини. З. Кузеля виокремлював також „теми про пориванє дівчат, їх висвободжуваннє, утечі, про розлуку і поворот, про щасливу і нещасливу любов, про зраду в любови, в подружю і на війні, про чесність та сталість і про хиткість та слабість і про зв’язь з надприродним сьвітом і позагробовим житєм, теми, що побуджували фантазію і могли загально подобатися тим, для яких були призначені“, тощо.

Популярною є нар. Б. „Тройзілля“, на сюжет якої написав на засланні невелику поему „У тієї Катерини хата на помості“ Т. Шевченко. Ця Б. має цікаву історію, яку одним із перших в укр. фольклористиці дослідив І. Франко.

У фольклористиці по-різному класифікують нар. Б. Найбільш оптимальною є та класифікація, яка передбачає виокремлення трьох найосн. тем. циклів творів цього жанру: Б. про кохання та дошлюбні взаємини; Б. про сімейні взаємини і конфлікти; Б. про взаємини і конфлікти на тлі соціальних та істор. обставин (О. Дей).

Науковці НТШ від другої пол. ХІХ ст. досліджують Б. як жанр усної нар. творчости (Ф. Колесса, В.Доманицький, І. Франко, В.Гнатюк, З. Кузеля, К. Квітка), деякі використовують сюжети Б. усвоїх працях (М.Грушевський, С. Томашівський). Чимало уваги приділяли виданню текстів Б. літератори та фольклористи — чл. НТШ.

Літ.: Вагилевич І. Передговор к народним руским п±сням // Русалка Дн±стровая. У Будим±, 1837, с. ІІІ—ХХ; Веселовский А. Балладные, эпические мотивы колядок // Веселовский А. Разыскания в области русского духовного стиха. СПб., 1881, с. 265—81; Гнатюк В. М. Словацький опришок Яношік в народній поезиї // Записки НТШ. Львів, 1899, т. ХХХІ—ХХХІІ, кн. V—VI, с. 1—50; його ж. [Рец. на:] Доманицкій В. Баллада о Бондаривн± и пан± Каневском. Новые варіанты и литература п±сни // КС, 1905, [кн.] ІІІ, с. 480—94 // Там само, 1906, т. LХХІІІ, кн. V, с. 212—14; йогож. Пісня про покритку, що втопила дитину// Матеріяли до української етнольоґії НТШ. Львів, 1919, т. ХІХ—ХХ, с. 249—389; його ж. Пісня про неплідну матір і ненароджені діти// Записки НТШ. Львів, 1922, т. СХХХІІІ, с. 173—224; Франко І. Козак Плахта. Українська народня пісня друкована в польській брошурі з р.1625 // Там само, 1902, т. ХLVІІ, кн.ІІІ, с. 1—28; його ж. Студії над українськими народніми піснями // Там само, 1907, т. LХХV, кн.І, с. 14—84; т. LХХVІ, кн. ІІ, с. 39—63; т. LХХVІІІ, кн. ІV, с. 90—145; 1908, т. LХХХІІІ, кн. ІІІ, с. 5—30; 1912, т. СХ, кн.ІV, с. 5—30; т. СХІ, кн. V, с. 25—52 (перевид.: його ж. Студії над українськими народними піснями // Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. К., 1984, т. 42, с.5—491); його ж. Старонорвезькі балади // Франко І. Я. Зібр. тв.: У 50 т. К., 1977, т.10, с. 240—87; його ж. Старошотландські балади// Там само, с.141—205; його ж. „Тополя“ Т. Шевченка // Там само, 1980, т. 28, с.73—88; К[оренець] Д. [Рец. на:] Ц. Г. Нейман. Малорусская баллада о Бондаривн± и пан± Каневском // КС, 1902, кн. ІІІ, с. 347—90 // Записки НТШ. Львів, 1903, т. LІ, кн.І, с. 55—57; Кузеля З. Угорський король Матвій Корвін в славянській устній словесности. Розбір мотивів, звязаних з його іменем // Там само, 1905, т. LXVII, кн. V, c. 1—55; т. LХVІІІ, кн.VІ, с. 55—82; 1906, т. LХІХ, кн. І, с. 31—69; т. LХХ, кн. ІІ, с. 86—113; ТомашівськийС. Замітка до пісні про Штефана воєводу // Там само, 1907, т. LХХХ, кн.VІ, с. 128—35; Квітка К. Українські пісні про дівчину, що помандрувала з зводителем. К., 1926; його ж. Українські пісні про дітозгубництво // Етнографічний вісник. К., 1927, № 3, с. 117—37; № 4, с. 31—70; Колесса Ф. Українська усна словесність (Загальний огляд і вибір творів). Львів, 1938, с. 107—09; йогож. Балада про дочку-пташкув слов’янській народній поезії // Колесса Ф. Фольклористичні праці. К., 1970, с. 109—63; Нудьга Г. А. Українська народна балада // Українська мова та література в школі, 1968, № 12, с. 11—18; Баладні пісні / Упоряд., вст. ст. і приміт. Г. Нудьги. К., 1969; Нудьга Г. Українська балада. К., 1970; Гайдай М. Слов’янська балада в її зв’язках з іншими жанрами фольклору// Розвиток і взаємовідношення жанрів слов’янського фольклору. К., 1973, с. 22—61; Дей О. І. Українська народна балада. К., 1986; Балади. Кохання та дошлюбні взаємини / Упоряд., приміт. О. І. Дея та А. Ю. Ясенчук (тексти), ноти А. І. Іваницького. К., 1987; Балади. Родинно-побутові стосунки / Упоряд., приміт. О. І. Дея та А. Ю.Ясенчук (тексти), ноти А. І. Іваницького. К., 1988; МушинкаМ. Матеріяльна культура // Записки НТШ. Історично-філос. секція. Лемківщина. Земля — люди — історія — культура, т. ІІ. Н.­Й.; Париж; Сидней; Торонто, 1988, т.ССVI, с. 292—406; ШевченкоТ.Г. У тієї Катерини... // ШевченкоТ. Г. Повне зібр. тв.: У 12 т. К., 2001, т. 2, с.137—38; Чумаченко А. „Причинна“ і Шевченко: інтерпретація поетичного „я“ // Записки НТШ. Філол. секція. Світи Тараса Шевченка. Т. ІІ. Збірник статей до 185-річчя з дня народження поета. Н.-Й.; Львів, 2001, т. ССХV, с. 245—61.

Василь Івашків

Стаття створена: 2015