БАКУНІН Михайло (псевд. Jules Elisard) (* 30 (18). 05. 1814, с. Прямухіно Новоторжокського пов. Тверської губ., Росія — † 19. 06 (01. 07). 1876, м. Берн, Швайцарія) — рос. мислитель, революціонер, анархіст і панславіст. 1828—33 навч. в Артилерійському учщі в Петербурзі. 1835 оселився в Москві. Став чл. гуртка М. Станкевича (куди входили також В. Бєлінський, В. Боткін, М. Катков та ін.), захопився нім. філософією, спочатку Й.-Г. Фіхте, потім Г.В.Ф. Ґеґеля. 1839 Б. М. познайомився з М. Огарьовим, 1840 з О. Герценом. 1840 виїхав до Берліна. Певний час захоплювався вченням Ф.-В. Шеллінґа, згодом виступив із його критикою. Невдовзі поїхав до Дрездена. Провіщав революційні зміни у світі і висловив думку про те, що жага до руйнування є водночас творчою жагою. Вирішив не повертатися в Росію і 1843 переїхав у Швайцарію, де зазнав упливу В. Вейтлінґа, але тоді ж розкритикував його у ст. „Комунізм“ (1843).
У груд. 1844 cенат заочно засудив Б. М. до заслання в Сибір. У лют. 1844 Б. М. переїхав до Брюсселя, де його зацікавив польс. питанням Й. Лелевель. 1844—47 Б. М. жив переважно в Парижі. Ознайомився зі вченнями А. де Сен-Сімона, Ш. Фур’є, Л. Блана, Е. Кабе. Зблизився з П.-Ж. Прудоном, співпрацював із газ. „La Reforme“. 1844 познайомився з К. Марксом. Пропагував ідеї рівности, постійну революцію, війну до ост. ворога, звільнення всіх слов’ян і знищення „всіх Австрій“. Вирушив революціонізувати Німеччину, але був заарештований у Берліні. Після звільнення оселився у Вроцлаві, де зблизився з демократом-слов’янофілом В. Цибульським. Однак із поляками взаємини у Б. М. не складалися через брак довіри.
Згодом вирушив на Слов’ян. конґрес у Празі 1848, який організовувався з метою узгодження позиції слов’ян. народів Австрій. імперії щодо наступу германіза-ції та мадяризації. Хоча з’їзд стосувався лише „австрійських“ слов’ян, на ньому були представлені також слов’яни з ін. держав — „гості“. Б. М. як один із них увійшов до польсько-укр. секції з’їзду (але записаний як „rossijanin“) і був призначений послом-посередником від неї до пд.слов’ян. секції. Склав проект відозви до європ. держав у слов’ян. справі, відредагований Ф. Палацьким і прийнятий на заг. зібранні конґресу. З’їзд був перерваний повстанням у Празі (12. 06. 1848). Б. М. написав ст. „Основы славянской политики“, що вийшла також польс. і нім. мовами. Після придушення повстання виїхав у Німеччину. 1849 видав відозву до слов’ян, у якій закликав слов’ян. народи до революції, а кінцевою метою ставив „федерацію європейських республік“. У трав. 1849 взяв участь у Дрезденському повстанні. Тогочас. дії Б. М. породили чимало леґенд і не мають однозначної оцінки.
Після придушення повстання Б. М. був заарештований. У лип. 1849 ув’язнений у фортеці Кенігштайн, а 14. 01. 1850 засуджений саксонським судом до страти, згодом покарання замінили на довічне ув’язнення. На вимогу Австрії Б. М. перевезли до Праги, а згодом до Оломоуца. У трав. 1851 Б. М. передали рос. владі й перевели до Алєксєєвського равеліну Петропавловської фортеці. За розпорядженням Миколи II, Б. М. написав відому „Испов±дь“ (1851), де виклав думки про революційний рух і слов’ян. питання. У берез. 1854 Б. М. переведено у Шліссельбурзьку фортецю. 1857 з огляду на стан його здоров’я ув’язнення замінено довічним засланням у Сибір. Згодом Б. М. утік морем у Японію, а звідти — через Америку до Лондона (15. 12. 1861). Зацікавився підгот. польс. повстання, але його поглядів не поділяв майже ніхто з поляків. Б. М. не визнавав „історичної“ Польщі з її претензіями на Литву, Україну і Білорусь.
Після поразки повстання Б. М. переїхав у Швайцарію, а далі — в Італію. 1864 створив Союз соціальних революціонерів, потім Інтернаціональне братство. Написав програмні док-ти „Революционный катехизис“ (1866) та Програму Революційної організації інтернаціональних братів (1868). 1867 взяв участь у Женев. конґресі Ліги миру і свободи. 1868 Б. М. вступив до Женев. секції I Інтернаціоналу. Разом із М. Жуковським засну- вав 1868 в Цюріху журн. „Народное д±ло“, програма якого передбачала знищення спадкової власности, зрівняння у правах жінок із чоловіками та скасування шлюбу (як церк., так і цивільного), виховання дітей сусп-вом тощо. Репутація Б. М. значно постраждала через зближення 1869 з жорстоким та цинічним С. Нечаєвим. У верес. 1870 Б. М. взяв участь у Ліонському повстанні, а після його поразки повернувся у Швайцарію. Намагався завоювати провідні позиції в I Інтернаціоналі. Йому вдалося створити пробакунінську Юрську федерацію, популярну в Іспанії та Італії. Загострилося протистояння бакуністів із марксистами, а сам Б. М. присвятив цій боротьбі свою гол. працю „Государственность и анархия“. 1872 на Гаазькому конґресі його виключено з I Інтернаціоналу. У відповідь Б. М. скликав власний конґрес в Сент-Ім’є, де було створ. Анархістський інтернаціонал (проіснував до 1877). 1873 бакуністи активно діяли в охопленій повстанням Іспанії, але зазнали поразки. 1874 Б. М. намагався безуспішно підняти повстання в Болоньї. Врешті, остаточно відійшов од практ. революційної діяльности. Продовжував багато читати та дописував 2-гу част. праці „Государственность и анархия“.
Б. М. написав багато публіцист. творів. Його філос. та суспільно-політ. погляди пройшли значну еволюцію. Рано виявив прагнення до практ. застосування своїх ідей, а особливо — після зближення з лівими ґеґельянцями, коли почав заявляти про шкідливість будь-яких теорій. Невдовзі зацікавився утопічним соціалізмом та комунізмом, хоча й уникав ототожнення з будь-яким із цих напрямів. З другої пол. 1840-х рр. Б. М. захопився панславістичними ідеями, але з виразним революційно-дем. нахилом. Однією з гол. його ідей тривалий час була мрія про „вільну слов’янську федерацію“. У серед. 1860-х рр. Б. М. все більше еволюціонував до анархізму на засадах атеїзму, антибюрократизму та федерації автон. спільнот (общин, провінцій, націй). У практ. сфері активно діяв в орг-ціях на зразок Ліги миру і свободи чи I Інтернаціоналу, а потяг до конспірації та змовництва проявився в нього у вигляді створення низки власних напів- чи цілком таємних об’єднань. По ступово дійшов до цілковитого заперечення держави, насамперед — т. зв. історично сформованих держав, тобто імперій, які виправдовують свою владу на певних територіях силою істор. передумов та обставин. У своїх анархістських ідеях Б. М. використовував навіть елементи расизму — виступав проти „германської раси“ як найбільш придатної для державотворення (проти неї мали боротися слов’ян. і роман. раси).
Нелюбов до німців, а також євреїв, що виразно проявлялася в антисемітських висловлюваннях щодо К. Маркса, суттєво псувала репутацію Б. М. як за життя, так і після смерти. Німці часто звинувачували його у рос. шовінізмі, який Б. М. буцімто прикривав соціалізмом, був, однак, цілковитим космополітом.
Найкращим доказом браку шовіністських рис у Б. М. може бути його позиція щодо укр. питання. У праці „Государственность и анархия“ прочитується віщування Б. М. про те, що Москва незабаром утратить Україну, а також прогнозування, що Україна повстане вслід за Польщею і Литвою, а Росія окреслена як „підла народоненависна, народозгубна всеросійська імперія, що задушила Малоросію“. На конґресі Ліги миру і свободи 1868 Б. М. заявив, що українці є більш чистими слов’янами, ніж росіяни, „малороси“ з галицькими „русинами“ становлять єдиний і досить численний (15-мільйонний) народ, що має спільну велику істор. спадщину. Б. М. наголосив, що українці в серед. XVII ст. припустилися великої помилки, прийнявши покровительство рос. царя, який, замість обіцяного збереження вольностей, обдарував Україну „найгрубішим деспотизмом“. А тому Б. М. вказував австрій. і турец. слов’янам на досвід України і застерігав від пошуків підтримки у царя. Б. М. заявив, що українці повинні жити окремо, незалежно від росіян чи поляків. 1870 навіть удався до фальсифікації з метою пробудити укр. рух, коли у „Колоколі“ вмістив ст. „Мысли по поводу начинающагося движенія в Малороссіи“, де опубл. „Лист до Громады“, що буцімто був розповсюджений у Києві і містив заклики „не давать грошей ни москалю, ни ляху“ (док-т фіктивний і написаний самим Б. М.).
Як наслідок, попри крайні соціальні погляди Б. М. частина укр. політиків та вчених виявляла акт. зацікав. його ідеями і діяльністю, а деякі українці були особисто знайомими з Б. М. Ще під час Слов’ян. конґресу 1848 у Празі Б. М. познайомився з делегатом від ГРР І. Борисикевичем, який привіз в Україну рукоп. промови Б. М. І. Терлецький провів разом із Б. М. місяць у нім. в’язниці після заворушень у Саксонії (1849). Не до кін. зрозумілий епізод, зафіксований у протоколах допиту Б. М. у серп. 1849, з якого випливає, що у нього під час обшуку знайшли лист, написаний „русинською“ мовою. Однак Б. М., який під час слідства часто давав ухильні відповіді, заявив, що це він сам написав листа і це не „русинська“ мова, а рос., записана лат. шрифтом, ув’язнений відмовився назвати ім’я адресата (у будь-якому разі, це могло б свідчити про якісь жвавіші контакти з українцями в контексті його слов’ян. планів).
Одним із перших біографів Б. М. був М. Драгоманов, який видав його листи до О. Герцена й М. Огарьова (1896) і написав ґрунтовну розвідку про діяльність Б. М. (праця опубл. посмертно 1905 у Казані).
М. Драгоманов критично оцінював діяльність Б. М., хоча й визнавав непересічність його постаті. Наприкін. біограф. дослідження М. Драгоманов зазначив, що багато проявів активности Б. М. чинили більше шкоди, ніж користи, для самої справи, якій вони були покликані слу жити. Вченням Б. М. цікавилися і деякі чл. НТШ, особливо прихильники соціаліст. поглядів. Так, М. Павлик називав його „найславнішим російським революціонером“. Однак найбільше уваги до діяльності Б. М. приділяв І. Франко, який опубл. у „Записках НТШ“ (1912) привезену І. Борисикевичем промову Б. М. на Слов’ян. конґресі. І. Франко наголошував, що цей док-т цінний тим, що не є передруком опубл. раніше версій промови Б. М. (у польс. газ. „Dziennik Domowy“ чи чес. газ. „W?ela“), а це ориґінал, писаний франц. мовою самим Б. М. Відповідно І. Франко опубл. цей первісний текст, подав укр. перекл. і власні критичні зауваги. На відміну від М. Драгоманова, І. Франко ставився до Б. М. з пієтетом, високо оцінював згадану програму, а М. Драгоманов вважав ідеї Б. М. ідилічними, неясними і без конкретики. І. Франко давав М. Драгоманову мат-ли для написання біографії Б. М., а серед них — поради в листах, копії матлів, напр., ст. з журн. „?asopis ?eskego Museum“, славнозвісну відозву („Aufruf an die Slawen“), працю чес. діяча Я. Малого „Na?e znovuzrozen?“ та ін. Крім публікації конґресової промови, І. Франко не раз позитивно згадував Б. М. (найчастіше у парі з О. Герценом), передовсім як взірець політ. активности еміґрації. Крім того, діяльність Б. М. на конґресі 1848 високо оцінив І. Брик у ст. „Славянський з’їзд у Празі 1848 р. і українська справа“. Дослідник вважав Б. М. союзником українців, який чинив істотний тиск на поляків, аби ті погодилися на більші поступки укр. стороні. І. Брик також проаналізував у статті осн. погляди Б. М. на укр. справу після конґресу.
Пр.: Письма М. А. Бакунина к А. И. Герцену и Н. П. Огареву. С приложеніем его памфлетов, біографическим введеніем и объяснительными примечаніями М. П. Драгоманова. Женева, 1896; Собрание сочинений и писем. 1828—1876 / Под ред. Ю. Стеклова: В 4 т. М., 1934—1935, т. 1: Догегелианский период 1828—1837; т. 2: Гегелианский период 1837—1840; т. 3: Период нового пребывания за границей 1840—1849; т. 4: В тюрьмах и ссылке 1849—1861; Archives Bakounine / Internationaal Instituut voor Sociale Geschiedenis. Amsterdam. Textes etablis et annotes par A. Lehning. Leiden, 1961—1982, vol. 1—8; Избранные философские сочинения и письма. М., 1987; Философия. Социология. Политика. М., 1989; Анархия и Порядок: Сочинения. М., 2000; Oeuvres Completes de Bakounine. CD-ROM / Аpplication developed by NIWI; ed. and design: Edita, Royal Netherlands Academy of Arts and Sciences; texts and transl.: International Institute of Social History. Amsterdam, 2000.
Літ.: Nettlau M. Michael Bakunin. 3 vol. London, 1896—1900; Francois A. Michel Bakounine et la philosophie de l’anarchie. Bruxelles, 1900; Драгоманов М. Михаил Александрович Бакунин. Критико-біографіческій очерк. Казань, 1905; [його ж.] М. Бакунин и русскіе прогрессисты 60-х годов в вопрос± о польско-украинских отношеніях // КС, 1906, март, с. 322—67; Франко І. Основи нової славянської політики Бакуніна // Записки НТШ. Львів, 1912, т. СІХ, кн. ІІІ, с. 155—65; Брик І. Славянський з’їзд у Празі 1848 р. і українська справа // Там само, 1920, т. СXXIX, с. 141—217; Стеклов Ю. Михаил Александрович Бакунин. Его жизнь и деятельность. М.; Л., 1926—1927, т. 1—4; Wasilewski L. Bakunin wobec Polak?w i Powstania Styczniowego. Warszawa, 1928; С?ejchan V. Bakunin v ?ech?ch. P??sp?vek k revolu?n?mu hnut? ?esk?mu v letech 1848—1849. Praha, 1928; Carr E. H. Michael Bakunin. London, 1937; Hepner B. Bakounine et le panslavisme r?volutionnaire. Paris, 1950; Le?sniewski A. Bakunin a sprawy polskie w okresie wiosny lud?w i powstania styczniowego 1863 r. ??d?, 1962; Колпинский Н., Твардовская В. Бакунин в русском и международном освободительном движении // Вопросы истории (М.), 1964, № 10; Пирумова Н. Бакунин. М., 1970 (Жизнь замечательных людей. Вып. 477); її ж. Социальная доктрина М. А. Бакунина. М., 1990; Barrue? J. Bakounine et Netchaiev. Trois ?tudes sur Bakounine. Le cat?chisme r?volutionnaire de Netchaiev. Paris, 1971; Wittkop J. F. Bakunin. Hamburg, 1974; Masters A. Bakunin: Father of Anarchism. N. Y., 1974; Berlin I. Herzen and Bakunin on Individual Liberty // Russian Thinkers / Ed. A. Kelly. N. Y., 1978, p. 82—113; Huch R. Michail Bakunin. Frankfurt, 1980; Графский В. Бакунин. Из истории политической и правовой мысли. М., 1985; Ravindranathan T. R. Bakunin and the Italians. Kingston; Montreal, 1988; Berthier R. Bakounine politique (r?volution et contre r?volution en Europe centrale). Paris, 1991; Morris B. Bakunin: the Philosophy of Freedom. Montreal; N. Y., 1993; Eckhardt W. Michail A. Bakunin (1814—1876). Bibliographie der Prim?r- und Sekund?rliteratur in deutscher Sprache. Berlin; K?ln, 1994; його ж. Von der Dresdner Mairevolution zur Ersten Internationalen. Untersuchungen zu Leben und Werk Michail Bakunins. Lich, 2005; Dunois A., Berthier R. Michel Bakounine. Paris, 1998; Giulianelli R. Bakunin e la rivoluzione anarchica. Casalvelino Scalo (Salerno), 1998; Бокучава Г. Политическая философия М. А. Бакунина и современность. М., 1999; Grawitz M. Bakunin. Ein Leben f?r die Freiheit. Hamburg, 1999; Борисeнок Б. Михаил Бакунин и „польская интрига“: 1840-е годы. М., 2001; McLaughlin P. Mikhail Bakunin: The Philosophical Basis of His Theory of Anarchism. N. Y., 2002; Genova C. Michail Bakunin: l’etica. Torino, 2003; Демин В. Н. Бакунин. М., 2006 (Жизнь замечательных людей. Вып. 1009), 384 с.; Leier J. M. Bakunin: The Creative Passion. N. Y., 2006; Lausberg M. Bakunins Philosophie des kollektiven Anarchismus. M?nster, 2008.
Орест Заяць