БЕЛЕТРИСТИКА В НАУКОВОМУ ТОВАРИСТВІ ім. ШЕВЧЕНКА — у широкому значенні: худож., здебільшого епічна л-ра з наявною фабульною розповіддю; у вузькому — сюжетна проза для „легкого“ читання (жін. роман, детектив, сімейний роман, пригодницька повість, фантастика, есе, шпигунська повість, містичне оповідання та ін.). Термін „Б.“ (з франц. belles lettres — вишукана словесність) уперше з’явився у зх.європ. письменстві XVIII ст. (X. Роллін та X. Баутеукс), виявляючи поширену в епоху Просвітництва тенденцію до зближення двох сфер людської діяльности — образотворчої (мист.) і наук. (дослідн.). Відтак виникло явище белетризації, що поєднує історично-док. мат-л з елементами худож. розповіді в науково-худож. л-рі, зокрема в романах прозаїків XIX ст. (В. Скотт, А. Дюма — батько і син, Р. Бредбері та ін.), а також у творах письменників XX ст., які використовували наук. Б. з метою виявлення гіпотез існування людської цивілізації у реальних та ірреальних (фантастичних) світах, витлумачували особистість і природне середовище з погляду філос., ймовірних та обґрунтованих передбачень у їх подальшому співіснуванні (К. Ласвіц, Г. Веллс). Поняття „белетризація“ характеризує й історико-біограф. твори про видатних людей минулого і сучасности (доступна й популярна форма про діячів науки, культури, політики в укр. серіях „Життя славетних“ та „Уславлені імена“), блискучим творцем яких свого часу був А. Моруа, а також пригодницько-фантастичні твори (Ж. Верн, Д. Дефо, А. Конан-Дойль, С. Лем та ін.).
До розвитку літ. Б. спонукали модерні та постмодерні періоди в письменстві та мист-ві, засвідчені появою формальних наративів С. Беккета, В. Набокова, мінімалістичної прози авторів Ф. О’Конор, Р. Карвера, Д. Бартелма, експерим. романів Р. Сукеніка, політ. роману з елементами розваги Р. Кувера, бізнесової прози з видовищним дискурсом Дж. Мак-Елроя, пригодницьких романів С. Кінґа, а також піднесенням жанрових форм біограф. та неодок. творів. До підробок під Б. або ж до неправдивої Б. слід віднести т. зв. бульварну л-ру, завданням якої є пробудження у читача не так естет., як злочинних та порнограф. відчуттів, а також підробки (фальсифікації) під Б., котрі надають форми роману чи повісти нехудож. творам, що наз. „тенденційністю сучасного літературного процесу“ ( М. Жулинський).
Укр. худож. Б. з’являється в укр. дійсності давно і бере поч. із фолькл. джерел. Проте, на відміну від істор. пісень і дум, у яких переважають лицарські пригоди, пов’язані з турецько-татарськими набігами, з мотивами перебування у неволі, „інші народні жанри, зокрема казки, легенди й перекази, мають ширший діапазон пригодницьких мотивів, тому частіше використовуються у літературі“ (І. Дзюба). Відтак традиція історико-пригодницької Б. в укр. прозі доволі багата. Її імпульсували два джерела: фолькл. засади і літопис., писана хроніка, що належить до часів Київської Руси. Однак літ. Б. чи не найпродуктивніше розвинулася у XIX ст., що пов’язано з появою істор. прози.
Згодом в укр. письменстві (на поч. XX ст.), на переконання дослідників, сформувалися й утвердилися такі творчі манери співвідношення істор. факту і вигадки в худож. белетризованих творах, як історіограф. (вальтер-скоттівська) — принципи реаліст. реконструкції наук. фактів; фолькл. (гоголівська) — іґнорування істор. реалій у зображенні минулих часів; „виховання історією“ ( Т. Шевченко) — звернення до істор. фактів як до нац. символів, знаків, які сприяють пробудженню свідомости українців; міфол. (модерністична) — протиставлення історії фактів та історії ідей, акцентування на відчутті людиною атмосфери минулого через символи, образи, міфи. Ці типи белетризації трапляються у творчості багатьох укр. письменників зламу минулих сторіч.
Саме в XIX — на поч. XX ст. з’явилися (у т. ч. в НТШ) белетризовані істор. і пригодницькі романи П. Куліша „Хмельниччина“, „Виговщина“, М. Драгоманова „Про українських козаків, татар та турків“, М. Костомарова „Чернігівка“, І. Нечуя-Левицького „Унія і Петро Могила“, „Перші київські князі“, Д. Мордовця „Сагайдачний“, Б. Грінченка „Як жив український народ“, „Іван Виговський, його життя і діла“, В. Будзиновського „Хмельниччина в Галичині“, „Гадяцькі постулати і гетьман Виговський“, „Наші гетьмани“, твори А. Кащенка, а в Зх. Україні істор. Б. сприяла пошукам нац. ідентичности та прагненням зберегти свою самобутність, постійному діалогу українця з власною нац. історією.
У розвитку нац. Б. окрема стор. належить НТШ, у т. ч. І. Франкові. Це стосується як створення белетристичних полотен, так і організації, підгот. і публікації худож. творів. І. Франко розпочав із публікації у журн. „Зоря“, вид. Товариства ім. Шевченка (згодом — НТШ), повісті „Захар Беркут“ (1882), драми „Украдене щастя“ (1891). Пізніше він публ. ряд творів у „Літературно-науковому вістнику“, який змінив „Зорю“. Проте І. Франко не лише писав, але й організовував вид. проекти, впорядковуючи творчу спадщину своїх попередників: підгот. два вид. у серії НТШ „Українсько-руська бібліотека“ (вид. Філологічна секція НТШ) — 1-ше повне і критичне вид. „Писань Осипа-Юрія Федьковича“ (в 4-х т. і 7 кн.), яке виходило впродовж 1902—18, та 2-томне вид. творів Т. Шевченка. Тоді ж з’являються в НТШ вид. творів С. Руданського (у 7 т., підгот. М. Комар (Комаров), А. Кримський та І. Франко, 1895—1903), вид. творчої спадщини В. Шекспіра (у 10 т., у перекл. П. Куліша, за ред. І. Франка, 1895—1902) та ін. Опубл. збірки стали подією в нац. літературознавстві і Б.
Базою для вид. діяльности Тва була Друкарня НТШ. Попри те, що з її верстатів сходила різноманітна продукція, помітне місце у переліку друків займали твори худож. л-ри, зокрема Б. Спочатку вид. підписують „З друкарні товариства імені Шевченка“, згодом — „З друкарні Наукового Товариства імені Шевченка“ . У числі перших літ. публікацій — проза М. Устияновича „Старий Єфрем“ (1874), Г. Квітки-Основ’яненка „Маруся“ (1876), „Слово о пълку Игорев±м“ (перекл. О. Огоновського, 1876). Пізніше вийшли друком такі твори: П. Куліш „Хуторна поезія“ (1882), Т. Шевченко „Кобзар“ (наклад В. Нагірного, 1883), І. Франко „З вершин і низин“ (1887), В. Самійленко „Герострат. Монолог у трьох сценах. Написав В. Сивенький“ (1889). Тут побачили світ різноманітні збірники та літ. альманахи, серед яких і жін. альманах „Перший вінок“ (1887), праці з історії лри, біографії письменників та їх белетристичні твори тощо.
Друкарня НТШ здійснювала окр. перевид. тих романів і повістей, які вже були опубл. у періодиці. Так, часоп. „Батьківщина“ започаткував серію „Бібліотека „Батьківщини“, в якій упродовж 1891—92 вийшла низка книг, серед них і белетристична проза С. Ковалева, Б. Грінченка, В. Бирчака та ін. письменників. Наклади творів для дітей здійснювала ред. журн. „Дзвінок“; 1890—92 тут опубл. окр. вид. твори Л. Глібова, Дніпрової Чайки, адаптований варіант пригодницького роману „Пригоди Дон Кіхота...“ М. Сервантеса.
Під егідою НТШ також започатковано „Бібліотеку „Зорі“. Зокрема, відомо про видану в цій серії збірку творів А. Могильницького (1885). Як „передрук із „Зорі“, окр. вид. опубл. казку М. Коцюбинського „Хо“ (1894). Акт. була вид. діяльність редакції журн. „Правда“, що базувалась у Друкарні НТШ понад 20 років. Це тексти з позначкою „передрук з „Правди“, що властиво становили окр. серію: М. Костомаров „Руска історія...“ (1875), Ю. Федькович „Гуцул-невір“ (1877), І. Нечуй-Левицький „Микола Джеря“ (1878), „Гомерова Одиссея“ (перекл. П. Ніщинського, 1889), Д. Мордовець „Професор Ратніров. Роман-бувальщина“ (1889), Панас Мирний „Казка про правду та кривду“ (1889), Т. Шевченко „Княжна“ (1889), П. Куліш „Дон Жуан“ (переспів творів Дж. Байрона, 1891).
Водночас НТШ видавало книги власним накладом. Серед них були наук. та худож., зосібна белетристичні повісті та оповідання, у т. ч. О. Огоновський „История літератури рускои“ (публ. 1889 і пізніше), М. Старицький „Облога Буші. Історична повість“ (1894).
Потужну вид. діяльність розгорнув часоп. „Діло“. У Друкарні НТШ виходили „Літературний додаток „Діла“. Бібліотека найзнаменитших повістей під редакцією В. Барвінського“. Як 4-те число серії вийшла повість І. Тургенєва „Дим“ (1881). Пізніше серію ред. І. Белей п. н. „Літературний додаток „Діла“. Бібліотека найзнаменитших повістей під редакцією І. Белея“. Опубл. близько 70 вип., зокрема белетристичної л-ри: О. Бальзак „Батько Горіо“ (повість, 1884), І. Гончаров „Обломов“ (1888), Е. Ожешко „Низини...“ (повість, 1888), Е. Золя „Мрія“ (роман, 1889), І. Нечуй-Левицький „Причепа“ (повість, 1889), „Хмари“ (роман, 1890), В. Короленко „Сліпий музика“ (1890), П. Куліш „Чорна рада“ (роман, 1890), В. Скотт „Ришард Львине Серце“ (роман, 1893).
НТШ також запровадило книжкову серію „Русько-українська бібліотека“. Серед книг, виданих у цій серії, — „Оповідання“ Д. Мордовця (вип. 6, 1885), „Люборадски“ („Люборацькі“) А. Свидницького (вип. 15—17, 1887). Окрім того, Друкарня НТШ під кер. Ф. Сарницького, пізніше К. Беднарського, запроваджувала й ін. вид. проекти. Йдеться насамперед про вид. серію „Дрібна бібліотека“ (вийшло 8 вип. 1878—80). 2-м вип. з’явилася праця М. Драгоманова „Література українська, проскрибована урядом росийським...“ (1878), а 7-м — перекладена І. Франком книга Е. де Лавльє „Власність ґрунтова і єї історія“ (1879). Саме у цій серії укр. мовою були опубл. твори Г. Успенського, Еркмана-Шатріяна, Дж. Байрона, Е. Золя. До цього ряду належить серія „ Літературно-наукова бібліотека. Нова серія“ (1895—97). 1-ю книжкою цієї серії став „Перебендя“ Т. Шевченка зі вст. сл. І. Франка (накладом І. Франка, 1889). Того ж року власним накладом він опубл. у цій серії „Смерть Каіна. Легенда Івана Франка“ (кн. 3, 1889). Серія видала також белетристичні „Австро-руські спомини...“ М. Драгоманова (кн. 7—9, 1890), поет. книжку У. Кравченко „На новий шлях!“ (кн. 12, 1891), твори Софокла. Цінними з цього огляду є книжк. серії, що виходили у Львові і були пов’язані з авторами, які мали стосунок до НТШ, а саме: „Хлопська бібліотека“ (1896—99), „Універсальна бібліотека“ (1909—12). Окр. книги серій безпосередньо підгот. і друк. в НТШ.
У своїх творах І. Франко, а також А. Чайковський, О. Маковей, Б. Лепкий, Ю. Опільський, В. Бирчак, О. Назарук, А. Лотоцький, Ю. Липа, більшість із яких д. і почес. чл. НТШ, передавали „правдиву українську художню історію з князями, королями, гетьманами за відповідною класифікацією героїв нації і стабілізованим розумінням логіки розвитку історичних подій“ від найдавніших княжих часів аж до наших днів. „Я не родився белетристом, не образувався на белетриста і ніколи не думав ним бути. Але я тої думки, що ми мусимо хоч би з-під землі добути історичну белетристику. Знаючи, що наші белетристи гадають, що в нашій бувальщині нема для них матеріалу, я хотів показати примірами, що такий матеріал є“ (В. Будзиновський). Він проступає у сюжетах та образах творів В. Будзиновського „Осаул Підкова“, „Кров за кров“, „Волю бути козачкою“, „Пригоди запорозьких скитальців“, „Пан Гуляйдуша’’, „Гримить“, „Козак Шуба“ та ін.
А. Чайковський тим часом пише: „Я поклав за ціль мого життя переповісти в белетристичній формі здебільшого нашу історію з козацького часу і тим заповнити цю прогалину в нашій літературі“. Укр. худож. Б. представлена у XX ст. творчістю Д. Гуменної („Велике Цабе“, „Небесний змій“, „Золотий плуг“), І. Филипчака („Княгиня Романова“, „Кульчицький — герой Відня“, „Дмитро Детька“, „Будівничий держави“, „Іванко Берладник, або Пропаща сила“, „Анна Ярославна — королева Франції“, „Над Калкою“). У різні періоди розвитку укр. письменництва белетризація позначалася більшою чи меншою мірою на ідейно-естет. сутності того чи ін. твору.
Незрідка Б. називають прозу (романи, повісті, оповідання, новели, есе, спомини тощо), в якій помітні трансформування фабули у гостросюжетність, драматизація інтриги, несподівані перипетії, що так чи інакше завжди викликають читацький інтерес. Такі твори репрезентовані доробком Г. Лужницького, Ю. Опільського, З. Тулуб. На переконання Ю. Ковалева, у сучас. літературознавстві Б. означає легку, жваву, розважальну, доступну „формальну“ розповідь про якусь подію чи наук. проблему, відому постать із метою її популяризації, ця розповідь здебільшого розрахована на „наївного“ реципієнта; вважається різновидом масової л-ри, в якій використовуються зорієнтовані на легке читання наративні форми детективного, пригодницького чи авантюрного роману, фентезі тощо.
Водночас в Україні відбувається (принаймні на сучас. етапі) піднесення біограф. роману, неоліт. документалістики („Сто видатних українців“, „Найвизначніші люди України“), на які зростає попит звичайного читача. Свій варіант Б., розрахований на невибагливого реципієнта, розробляють сучас. укр. прозаїки, які, використовуючи можливості масової лри, прагнуть долучити читача до „високого“ письменства.
У 1920—30-ті рр., у зв’язку з фінансовими проблемами НТШ, Б. як явище в гуманітаристиці спеціально не розвивається. У „Записках НТШ“ питання розвитку укр. літературно-худож. Б. не досліджувалися (див.: Бібліографія „Записок Наукового товариства ім. Шевченка“. Томи I—CCXL. 1892—2000. Львів, 2003, 739 с.), хоча ці теми розглянуті у працях І. Франка, О. Колесси, Я. Гординського, Б. Романенчука, Н. Пазуняк та ін.
Літ.: [Б. а.] Думки про молоду белетристику // Вапліте, 1927, № 4, с. 191—202; Державін В. Сучасна українська історична белетристика // Критика, 1929, № 12, с. 31—51; Кодацький М. На історично-белетристичній ділянці літературного фронту // Там само, 1930, № 12, с. 104; Граничка Л. Історична повість І. Филипчака про ХІІ вік // Вістник: Місячник л-ри, мист-ва, науки й громад. життя (Львів), 1936, № 6, с. 475—76; Вергун Модрич В. Михайло Грушевський як белетрист // Записки НТШ. Філол. секція. Доповіді Ювілейного Наукового Конґресу для відзначення сторіччя НТШ. Н.-Й.; Париж; Сидней; Торонто, 1976, т. СLXXXVII, с. 65—74; Дзюба І. Несходимі стежки минувшини. Пригодницькі мотиви в історичній прозі // Київ, 1986, № 10, с. 86—95; Купчинський О. Проспер Меріме і його твір „Богдан Хмельницький“ // Жовтень (Львів), 1987, № 8, с. 16—22; Видання „Просвіт“ Галичини: книги та аркушева продукція (1868—1938). Бібліограф. покажчик. К., 1996, 248 с.; Пазуняк Н. Художня проза Григора Лужницького-Полянича // Записки НТШ. Філол. секція. Збірник праць і матеріялів на пошану Григорія Лужницького. Львів; Н.Й.; Париж; Сідней; Торонто, 1996, т. ССХІІ, с. 256—64; Репертуар української книги 1798—1916: матеріали до бібліографії. Львів, 1997, т. 2: 1871—1886 / Упоряд., підгот. до друку та приміт. Л. Ільницької, О. Хміль; 1999, т. 3: 1887—1894; Андрусів С. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років XX ст. Львів; Тернопіль, 2000; Івашків В. Становлення історично-романного мислення Пантелеймона Куліша: роман „Михайло Чарнышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад“ у контексті його ранньої романтичної творчости // Записки НТШ. Праці Філол. секції. Львів, 2000, т. ССХХХІХ, с. 58—79; Сеник Л. Роман опору. Український роман 20-х років: проблема національної ідентичності. Львів, 2002; Вівчарик Н. Історико-пригодницькі „сенсаційні“ повісті Григора Лужницького // Проблеми славістики. Луцьк, 2003, ч. ІІ, с. 3—10; її ж. Особливості белетристичної прози Григора Лужницького // Літературознавчі обрії: Праці молодих учених. К., 2004, вип. 6, с. 140—45.
Степан Хороб